4 червня Волинь відзначала 95 річницю початку Брусилівського (Луцького) прориву, вшановувала пам'ять учасників однієї з найбільших  стратегічних операцій Першої світової війни, в результаті якої у 1916 році російські війська після ряду бойових невдач розгромили австро-німецькі з’єднання. Разом з тим Брусилівський прорив був одним з найдраматичніших епізодів цієї війни. Тоді обидві воюючі сторони втратили близько півтора мільйона воїнів. Їх чисельні поховання  розкидані по всій Волині.

    Брусилівський, або Луцький прорив, розпочався 4 червня 1916 року. Наступ вівся відразу чотирма арміями на 13 ділянках фронту. 4-6 червня  російська армія під командуванням генерала О.Брусилова прорвала австрійський фронт, зайняла Луцьк і змусила війська противника відступити на лінію річки Стохід.  А з середини липня почався новий етап наступу – прорив на Ковель. Від 15 до 31 липня тривали атаки й запеклі бої на Стоході. Сюди були кинуті кращі полки російської царської гвардії – Особлива армія генерала Безобразова. Але прорвати австро-німецьку оборону їй так і не вдалось. Величезні втрати змусили командування 31 липня припинити атаки й перейти в оборону.  Напевно, в роки Першої світової війни ніде більше не було пролито стільки крові обох воюючих сторін, ніж тут, на берегах Стохода, в лісах та зарослях навколо нього.  І дійсно, болотисті долини і береги річки Стохід стали братською могилою тисяч солдатів та офіцерів Російської імператорської гвардії  і австро-угорсько-німецької армії. По-іншому цю операцію історики називають «Стохідською м’ясорубкою» або «Ковельською бойнею».

    Як приклад – подвиг лейб-гвардії Кексгольмського полку в бою за с.Тристень Рожищенського району 15 липня 1916 року. Перемога, яка виявилась гірше поразки. Тому що полку-переможця не стало. Він на 70% поліг в цій атаці. Це була перемога страшніша Піррової… Генерал-лейтенант  Адамович Б.В, командир лейб-гвардії Кексгольмського полку стверджував, що  полк у бою за Тристень та форсування Стохода втратив 1973 солдати (біля 60% всього складу). Поранених було набагато більше. З 36 офіцерів 11 було вбито, 12 поранено і 6 контужено. Поля від Тристеня до Стохода були, як снопами,  встелені солдатами з обох воюючих сторін. Здавалося, що земля стогнала. За цей прорив на Ковель 10 офіцерів полку було нагороджено Георгіївськими хрестами (четверо посмертно).

              Схема бою в районі с. Тристень 15.07.1916 р.

     Лейб-гвардії Фінляндський полк біля с.Раймисто Рожищенського району 15 липня пішов у самовбивчу атаку через болото на Стоході і втратив 1/3 свого складу. Ось як згадує про це один із учасників та очевидців бою, офіцер лейб-гвардії Фінляндського полку  Д. Ходнев: «Ровно в 13 часов батальоны пошли в атаку. Их встретила буря огня... Роты шли вперед - по "гвардейски": цепь за цепью; мерно, настойчиво; упорно... Чувствовалась сила и мощь. Впереди офицеры, в золотых погонах, с полковыми знаками на груди. За ними солдаты с отличительными кантами на защитных рубахах. Шли, умирали, а за ними также доблестно волнами, перекатывались резервные роты... Но мало оказалось проходов в проволоке, затягивало болото, - сотнями гибли храбрецы по всей линии! Все командовавшие ротами при прорыве были убиты или ранены. Нижних чинов убыло свыше 2700 человек... От Его  Величества  роты, бывшей в первой линии, осталось в строю - из числа около двухсот человек - всего лишь не болee десятка. Здесь еще раз лейб-гвардии  Финляндский полк оправдал свои боевые традиции и приумножил славу своих победных знамен!»

Свідком та очевидцем тих жахливих подій 15-30 липня 1916 року є Воронецький ліс, що біля Ловищ (або Жуків ліс, як його тоді називали). Адже саме звідти російська гвардія вела наступ, намагалася заволодіти двома мостами-переправами через Стохід, відкинути ворога, продовжити наступ на Ковель. Бої йшли за переправу  між Ловищами-Вітоніжем (біля колонії Острів-Волосівський) та переправу між Ловищами-Осьмиговичами (біля колонії Михайлівка). Бойові дії тут вели лейб-гвардії Петроградський, Волинський, Литовський, Московський полки та Кірасірський  Його Величності полк під командуванням генерала Кантакузіна. Жуків ліс був густим та заболоченим, тягнувся на 4 з половиною версти в ширину та 6 в довжину.  Просуватись можна було лише по просіках, крок в сторону – провал в болото. Надзвичайно важко було рухатись кінному ескадрону по такому болотистому урочищу. 16 липня гвардійські полки пішли в атаку, ворог змушений був залишити і Волосівку, і Острів-Волосівський.  З Жукового лісу на підмогу гвардійській піхоті вилетів ескадрон Його Величності Кірасірського полку на чолі з командиром Старженецьким-Лаппою. З криками «Ура!» вскочили на переправу. Але міст виявився підпиленим з обох боків і відразу ж провалився, накривши собою смільчаків… Генерал Кантакузін наказав полку знову відійти в Жуків ліс. Ескадрон втратив половину коней вбитими, пораненими, з поломаними ногами та засмоктаними болотяною трясовиною… А ще більше було людських жертв. Саме в бою 16 липня 1916 року за міст-переправу біля Ловищ було вбито кавалера Георгіївського хреста трьох ступенів, унтер-офіцера Кірасірського  полку Федора Бобровського. В Жуковому лісі, неподалік переправи між Ловищами-Осьмиговичами було вбито одного з найхоробріших офіцерів цього полку, талановитого музиканта,  поручика Михайлова. Атаки на Стоході продовжувались ще декілька днів, але успіху не мали… Ось як описує ці події генерал Адамович Б.В.: «С утра до вечера 17-го июля Волынский Полк и немцы, разделенные рукавами Стохода, вели жестокий, с чередующимися атаками, бой за переправу у кол. Остров-Волосовский, закончившийся переправой и закреплением на линии Новый Двор-Витонеж одной лишь роты капитана Колюбакина с пулеметом и командой разведчиков. Правее Волынцев, от д. Бабье, так-же весь день, вел бой за переправу Л.-Гв. 2-й Стрелковый полк и там же лишь только одной 11-й роте капитана Тавастшерна удалось переправиться и занять позицию на высоте 90.00 правее Колюбакина. 18-го июля Волынцы были отведены в резерв, и день прошел без перемены в положении, а в ночь на 19-е Стрелки перевели через Стоход на высоту 90,00 два баталиона Л.-Гв. 2-го Царскосельского полка и, влево от них, Л.-Гв. 3-й Стрелковый Его Величества полк; одновременно, правее их, перешел Стоход и закрепился Л.-Гв. Московский полк. С переходом через Стоход на участке II-го Гв. Корпуса, вся Ковельская операция была, в сущности, оставлена.  К немцам подошли резервы, наши же резервы были истощены, и на линии Стохода началась прежняя позиционная борьба». 

Члени гуртка «Юний краєзнавець»  ЗОШ і-ІІІ ст. с.Новий Двір біля австрійського дзота , що знаходиться неподалік від річки Стохід  та Воронецького лісу між селами Ловище та Осьмиговичі

    Георгіївськими хрестами за бої на Стоході в районі наших сіл Волосівка, Острів-Волосівський та Вікторівка 15-18 липня 1916 року було нагороджено понад 60 солдат та офіцерів лейб-гвардії Волинського полку. За бій на переправі біля колонії Острів-Волосівський 16 липня 1916 року Георгіївським хрестом І ступеня був нагороджений фельдфебель 12 роти лейб-гвардії Литовського полку Мельников Олексій Петрович.

    В бою на річці Стохід між Ловищами та Вітоніжом 17 липня 1916 року брав участь і був важко поранений знаменитий польський художник, прозаїк та поет Станіслав Ігнацій Віткевич.

    15-16 липня в бою біля с.Ясенівка Рожищенського району на річці Стохід відзначився генерал від кавалерії, командуючий 1 гвардійським корпусом, Великий князь Павло Олександрович Романов, син імператора Олександра ІІ. За цей бій він був нагороджений орденом Святого Георгія 4 ступеня.

    16 липня 1916 року в боях на річці Стохід був вбитий офіцер Преображенського полку Аттал Миколайович фон Мекк, племінник композитора П.І.Чайковського, син барона Миколи Карловича фон Мекка – одного із піонерів російського автомобілізму, життя якого трагічно обірвалося при радянському режимі. 

Аттал фон Мек, племінник П.І.Чайковського, загинув 16.07.1916 року  в бою на річці Стохід

     Брав участь у бойових діях на Стоході в 1916 році під час Брусилівського прориву і брат відомого радянського педагога Антона Макаренка, підпоручик Віталій Семенович Макаренко. Тут він тричі був поранений. Останній раз – 3 жовтня 1916 року на річці Стохід. Солдати винесли його з поля бою. За цей бій В.С.Макаренко був переведений в поручики і нагороджений орденом Святого Володимира ІV ступеня з мечами і бантами.

    Рівно 95 років пройшло з тих пір… Вже немає в живих учасників тієї війни… Але нагадують про неї і досі не зарослі окопи в нашому Воронецькому лісі, і ряд укріплень-бліндажів вздовж Стохода, і братські могили-поховання воїнів в полях та біля сільських храмів. На берегах вздовж Стохода від Ловищ до Осьмигович  і  сьогодні збеглось декілька австрійських дзотів-укріплень. Старожили ж розповідають, що в 40-их роках XX століття тільки на ловищанських полях їх було більше 50-ти в двох рядах…

    Після меліоративних робіт, проведених у 70-ті роки,  зникли майже всі болота і у Воронецькому лісі, і на полях біля Стохода. Але до цих пір там виорюються людські кістки,  колючі дроти, снарядні гільзи та інші предмети, що нагадують ту далеку війну… 

    А місце жорстоких боїв на  річці Стохід, де була переправа біля колонії Острів-Волосівський, за яку загинули тисячі солдат та офіцерів з обох воюючих сторін, сьогодні є улюбленим місцем відпочинку дітей та молоді і Ловищ, і Нового Двора, і Квітневого…  Щодня в ці липневі сонячні дні з’їжджаються вони до мосту на річці Стохід, що є своєрідною границею двох районів, і насолоджуються прохолодною стохідською водою…  І не кожен з них знає, що Стохід і поля та ліси навколо нього рівно 95 років тому, в липні 1916 року стали останнім місцем спочинку для тисяч  німців, чехів, поляків, австрійців, росіян, угорців, словаків, білорусів, українців, які, виконуючи військовий обов’язок, вічний спочинок знайшли на нашій волинській землі.

Братська могила 330 солдат та офіцерів лейб-гвардії Преображенського полку в с.Квітневе  біля церкви

Опубліковано в газеті "Народне слово" 30.07.2011 р.