4.4. Австрійський допоміжний корпус. - Частина IV. БІОГРАФІЧНИЙ ДОВІДНИК - Волинь у 1812 році - Каталог статей - Персональный сайт Сергея Яровенко
Середа
07.12.2016
13:33
Форма входу
Категорії розділу
Частина І. НАПЕРЕДОДНІ ВІЙНИ. [8]
Загальна обстановка напередодні французького вторгнення. Склад і сили сторін.
Частина ІІ. БОЙОВІ ДІЇ 3-ї ОБСЕРВАЦІЙНОЇ АРМІЇ В ПЕРШИЙ ПЕРІОД ВІЙНИ. [9]
Дії 3-ї Обсерваційної армії в ході першого періоду війни (червень - серпень 1812 року).
Частина ІІІ. ВІД СТИРЮ ДО БУГУ І ПРИП’ЯТІ [9]
Бойові дії на території Волині наприкінці серпня - вересні 1812 року. Дунайська армія.
Частина IV. БІОГРАФІЧНИЙ ДОВІДНИК [17]
Біографічні довідки на генералів і офіцерів армій, які воювали на території Волині.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 352
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Волинь у 1812 році » Частина IV. БІОГРАФІЧНИЙ ДОВІДНИК

4.4. Австрійський допоміжний корпус.

АВСТРІЙСЬКИЙ ДОПОМІЖНИЙ КОРПУС

 Андрашші де Немескер Давид фон

(Andrássy de Nemeskér, David Ritter)

20.12.1762, Raab (Györ) Hungary - 27.08.1813,Dresden / Saxony

 01.09.1805 отримав чин майора, в жовтні 1805 року – підполковника, 29.07.1808 – полковника. В кампанію 1812 року командував 33-м піхотним полком графа фон Коллоредо-Мансфельда (1-ша бригада дивізії Центру). 11.09.1812 отримав чин генерал-майора. Загинув при обороні Дрездена 27 серпня 1813 року.

 

Баконі Еммеріх фон, барон

(Bakonyi, Emerich Freiherr von)

17.07.1768 Levenz (Léva) Com. Bars Hungary - 24.01.1845,Komorn (Komárom) / Hungary,

 У 1800 році отримав чин майора, в жовтні 1805 – підполковника, 5 березня 1809 року – полковника. У 1810 році був нагороджений Військовим орденом Марії Терезії. В кампанії 1812 року командував 39-м піхотним полк барона Дуки фон Кадара. 6 жовтня 1812 року отримав чин генерал-майора. 11 грудня 1812 був удостоєний титулу барона. За спільні дії з російською армією проти наполеонівських військ у 1814 та 1815 роках 24 вересня (6 жовтня ) 1815 року був нагороджений орденом Св. Георгія 4 кл. Із 1823 року по 24 січня 1845 був шефом (почесне звання) 33-го піхотного полку, який носив його ім’я. 9 грудня 1826 року отримав чин генерал-лейтенанта. З липня по жовтень 1830 року виконував обов’язки командувача військами в  Нижній і Верхній Австрії та Зальцбурзі. З 1832 по день смерті був комендантом фортеці Комаром на кордоні сучасних Угорщини і Словаччини.

 

Берзіна фон Зігенталь, Генріх, барон

(Bersina von Siegenthal, Heinrich)

18.02.1762, Holleschau (Holešov) Mähren - 21.12.1831, Vienna


Службу в австрійській армії розпочав у 1783 році курсантом в 7-му легко кінному полку. У складі цього полку бився проти турків і невдовзі отримав офіцерський чин. У 1792 році був переведений до штабу Ерцгерцого Карла. 19 березня 1798 року отримав чин майора. У 1799 році в чині підполковника (чин отримав 6 лютого 1799 року) був переведений до 4-го кірасирського полку у складі якого воював з французами в Італії. За відвагу і військове вміння в боях , 17 листопада 1799 року отримав чин полковника. У січні 1801 р. сформував і прийняв командування 3-м уланським полком у Кракові шефом якого з 1802 року був ерцгерцог Карл. 1 вересня 1805 року отримав чин генерал-майора і був призначений командиром кавалерійської бригади, яка дислокувалась на території Північної Італії (провінція Удіна). Бригада генерала Берзіни фон Зігенталя відзначилась при обороні міста Понтебба (іт. Pontebba), боях у гірських масивах Удіни та в долині річки Фелла (Fella) 19 листопада 1805 рок. Успішні дії бригади Берзіни фон Зігенталя дозволили армії ерцгерцогів Карла та Іогана об’єднатись. У кампанії 1809 року проти французів успішно діяв в долині Дунаю. Особливо відзначився 22 квітня в Екмюльській битві, коли кавалерійська атака його бригади відкинула назад баварську кінноту (діяла на стороні французів). За цей бій 28 квітня фон Зігенталь 1809 року був удостоєний Лицарського хреста Військового ордену Марії Терезії. Також відзначився у битві під Асперном 21 травня 1809 року, коли його кавалерійська бригада з ходу увірвалась до міста, нещодавно зайнятого французами. 27 травня 1805 року отримав чин генерал-лейтенанта. У битві під Ваграмом командував дивізією в 2-му корпусі князя Гогенцоллерна Хехінгіна, проте активної участі в битві не приймав. 2 серпня 1810 року був удостоєний титулу барона. Напередодні вторгнення до Російської імперії був призначений командиром дивізії лівого флангу австрійського допоміжного корпусу. Дивізія досить успішно воювала проти  військ 3-ї Обсерваційної армії і однією з останніх залишила територію північної Волині. За ці дії генерал-лейтенант Берзіна фон Зігенталь 1 грудня 1812 року був призначений почесним шефом 1-го кірасирського полку (Cuirassier Regiment №1) австрійської армії (був ним до 21.12.1831). Кампанію 1813 року дивізії фон Зігенталя воювала проти російських військ на території Герцогства Варшавського цього ж року генерал-лейтенант Берзіна фон Зігенталь був призначений командувачем австрійськими військами на території Славонії (область на території північної Хорватії) та Срема і виконував ці обов’язки до жовтня 1831 року. 2 листопада 1827 року отримав чин генерала від кавалерії. З жовтня  по 21 грудня 1831 виконував обов’язки віце-президента Надвірної ради (один з двох найвищих судових органів) Австрії. Помер і похований у Відні.

 

Біанкі, Вінцент Феррер Фрідріх фон

(нім.Bianchi, Duca di Casalanza, (Vincenz Ferrer) Friedrich Freiherr von

іт. Vincenzo Federico Barone Bianchi, Duca di Casalanza)

(20 (01) лютого 1768, Відень - 21 серпня 1855 року, Зауербрунн-Рохіче)


Після закінчення Віденської інженерної академії в 1788 році волонтером вступив до австрійського допоміжного корпусу, який діяв разом з російськими військами проти турків. Згодом брав участь у війнах проти революційної Франції в Нідерландах та Італії. У 1797 році отримав чин капітана. 3 лютого 1799 року отримав чин майора., 7 березня 1800 року – підполковника. 1 червня 1800 року отримав чин полковника. У 1804 році був призначений ад'ютантом до ерцгерцога Фердинанда д'Есте, а згодом командиром піхотного полку. У кампанію 1805 року проти французів був ад'ютантом ерцгерцога Фердинанда. 1 січня 1807 року (зі старшинством від 26.05.1805) отримав чин генерал-майора. У наступну кампанію проти французьких військ – 1809 року, командував бригадою і відзначився в битві під Асперном та під час оборони укріплень Пресбургу. 25 серпня 1809 отримав чин генерал-лейтенанта. 14 червня 1809 був нагороджений Лицарським хрестом Військового ордену Марії Терезії. Із 2 березня 1811 –  почесний шеф 63-го піхотного полку (до 21.08.1855). У 1812 році генерал-лейтенант Біанкі командував дивізією центру австрійського допоміжного корпусу. Воював проти російських військ під Піддуб’ям (Городечно), Дивином, Старою Вижвою, Любомлем, Тришином, Бялою, Руднею та Пінськом. У кампанію 1813 року командував окремим корпусом на території Богемії і відзначився у битвах під Кульмом та Лейпцигом. У серпні був нагороджений за Кульм російським орденом Св. Анни 1-го ст., а 8 жовтня 1813 був нагороджений орденом Св. Георгія 3-го класу (№333по Кавалерським списками): «В воздаяние отличнаго мужества и храбрости, оказанных в сражении против французских войск 6 и 7 октября под Лейпцигом». Від свого імператора 20 жовтня 1813 року  отримав Командорський хрест Військового ордену Марії Терезії. У 1814 році на чолі окремого корпусу (1-ша армійська група) діяв на півдні Франції. Успішно діяв під Бар-сюр-Обом звідки здійснив марш до Ліону на з'єднання з корпусом графа Бубни. На чолі об’єднаного угрупування (Італійська армія) змусив французького генерала Маршана зняти осаду Женеви. Згодом розбив війська маршала Ожеро, і за кілька днів до взяття Парижа зайняв Ліон. У червні 1814 року був нагороджений прусським орденом Червоного орла 1-го ст.. У 1815 році командував австрійськими військами (2-й армійський корпус) в Північній Італії. Спочатку війська Біанки, атаковані Мюратом, відступили до Карпі, а згодом отримали підкріплення і здійснили марш до Флоренції. 28 квітня Біанкі зайняв Фоліньйо, під Казаланцем розбив війська противника і вступив у межі Неаполітанського королівства. В нагороду від короля Неаполітанського Фердинанда IV 21.06.1815 отримав ордени Св. Фердинанда та «За заслуги», а 2 серпня 1815 року - титул герцога Казаланца (Duca di Casalanza) та ряд маєтностей у Неаполі. У серпні 1815 року армія генерала Біанкі вступила на територію південної Франції, де залишалось до листопада. 12 лютого 1816 року був нагороджений орденом Залізної Корони, 18 червня отримав титул барона австрійської імперії. У тому ж, 1816 році був призначений військовим губернатором Галичини. У 1817 році отримав від російського імператора орден Св. Олександра Невського. Згодом обіймав посади губернаторів Ломбардіі та Венеції. Був членом придворної військової ради. У 1824 році був звільнений у відставку. Мешкав у своєму маєтку Мольяно-Венето під Тревізо.

 

Веттер фон Лілієнберг  Венцель Алоїз, граф

(Vetter von Lilienberg, Wenzel Alois)

16 березня 1767, Czaslau (Čáslav)Bohemia, : 06 лютого 1840, Zara (Zadar)  Dalmatia


Військову службу розпочав у 1785 році. 25 травня 1800 отримав чин майора, 12 січня 1805 – підполковника, 27 липня 1807 – полковника. Чин генерал-майора отримав 24 травня 1809. На червень 1812 року командував 2-ю бригадою Дивізії центру австрійського допоміжного корпусу. 21 грудня 1813 року отримав титул графа. По закінченні Наполеонівських воєн у 1816 році був призначений комендантом Зальцбургу. 21 січня 1817 отримав чин генерал-лейтенанта (фельдмаршал-лейтенанта). З 1821 по 1823 рік був військовим комендантом Олександрії. З березня 1823 по 9 квітня 1826 року виконував обов’язки командувача австрійськими військами на Сицилії. 16 липня 1827 року був призначений військовим комендантом Венеції. 25 листопада 1828 року був призначений командувачем військами в Трієсті, а в листопаді 1829 року - командувачем військами в районі Банал – Варасдін – Карлштадт. (Banal-Warasdin-Karlstadt). 9 березня 1831 року був призначений військовим і цивільним губернатором Далмації та виконував ці обов’язки до смерті.

 

Гебельковен Людвіг Карл Йозеф фон, барон

(Gabelkoven, Ludwig Karl Joseph von)

(03.10.1763, Güns (Köszeg) Hungary - 26.11.1829, Vienna)

На 1799 рік - майор. Брав участь в кампаніях 1805-1806 років. У 1809 році отримав чин підполковника. Відзначився в кампанії 1809 року проти французів і 2 вересня отримав чин полковника. В кампанію 1812 року воював на посаді командира 34го піхотного полк фон Давидовича (3-тя бригада Дивізії центру). 2 вересня 1809 року отримав чин генерал-майора.

 

Гессен-Гомбург Густав Адольф цу, ландграф

(Hessen-Homburg, Gustav Adolph Friedrich Landgraf zu)

17.02.1781 Homburg, Hessen, - 08.09.1848, Homburg, Hessen,


Четвертий син ландграфа Фрідріха V. Військову службу розпочав у шведській армії. У1887 році король Швеції Густав ІІІ присвоїв своєму семилітньому хрещенику звання лейтенанта гвардії. Після смерті Густава ІІІ подав у відставку і за прикладом старшого брата – Фрідріха (майбутнього ландграфа Фрідріха VI) поступив на австрійську військову службу. Бився з французами на території Бадену, Вюртембергу, Нижньої Австрії. У березні 1801 року отримав чин майора. Приймав участь в кампанії 1805 року. Воював у складі угорського шеволежерського полку в армії ерцгерцога Карла. Відзначився під Кальд’єро. 1 грудня 1805 отримав чин підполковника. Згодом був переведений до кірасирського полку Гогеноллерна. Чин полковника отримав у лютому 1809 року і одночасно був призначений командиром кірасирського полку ерцгерцога Фердинанда. Бився з французами під Асперном і Ваграмом. Отримав прізвисько «Прекрасний Густав». За хоробрість був нагороджений Лицарським хрестом Військового ордену Марії Терезії. В кампанії 1812 року командував «Гессенськими гусарами» - 4-м гусарським полком Фрідріха цу Гессен-Гомбурга (2-га бригада дивізії правого флангу). В боях проти російської армії отримав важке поранення і тривалий час лікувався. 6 червня 1813 року отримав чин генерал-майора і повернувся до своїх гусар, які у цей час знаходились на території Богемії. На стороні антинаполеонівської коаліції воював під Лейпцигом Учасник походу 1815 року. По закінченні війни командував бригадою на території Трансільванії. 4 серпня 1826 року отримав чин генерал-лейтенанта. У 1827 році звільнився з військової служби і зайнявся справами ландграфства, оскільки його брат Фрідріх у той час виконував обов’язки коменданта Майна і знаходився на австрійській військовій службі. 31 грудня 1842 отримав чин генерала від кавалерії. 15 жовтня 1846 став ландграфом Гессен-Гомбургу і правив до своєї смерті.

 

Філіп Август Фрідріх фон Гессен-Гомбург , ландграф

(Hessen-Homburg, Philipp August Friedrich Landgraf zu)

11 березня 1779, Homburg, Hessen, - 15 грудня 1846, Homburg, Hessen)


Третій син ландграфа Фрідріха V. Бойове хрещення отримав у 15-ти річному віці. В чині капітана воював у складі 1-ї бригади принца Гессен-Дармштадтського голландської армії. У 1794 році потрапив у французький полон під час бойових дій на території Нідерландів. Після десятимісячного полону був викуплений. У 1798 році отримав призначення до 50-го піхотного полку Штайна (Infantry Regiment Stain №50). Воював під Цюріхом (4 березня 1799 р.) та брав участь у штурмі Мангейму. 14 березня 1800 року отримав чин майора і був переведений до 30-го піхотного полку де Лінге (Infantry Regiment De Ligne №30). У складі цього полку брав участь у невдалих для австрійської арміях битвах під Енгеном (Engen), 5 травня 1800 р. під Мескірхом (Mösskirch) та 3 грудня під Гогенлінденом (Hohenlinden).  Після укладення Лювенвільського перемир’я деякий час служив у Львові (Лемберзі). 9 січня 1805 року отримав чин полковника і призначення командиром 2-го піхотного полку Хіллера (Infantry Regiment Hiller №2). Під начальством ерцгерцога Карла брав участь у бою під Кальдер’єро. В кампанію 1809 року брав участь в битвах під Лансгутом і Екмюлем. Відзначився в битві під Асперном (Aspern) 21-22 травня 1809 року. На світанку 22 травня полк його командуванням відбив п'ять атак французької кінноти. 24 травня 1809 року прямо на полі бою отримав генеральські еполети. В битві під Ваграмом 5 липня атакою у фланг противника врятував становище 3-го австрійського корпусу. 6 липня отримав поранення і був відправлений на лікування до Відня. У квітні 1810 року був нагороджений Військовим орденом Марії Терезії. В кампанію 1812 року командував 1-ю бригадою дивізії центру австрійського допоміжного корпусу. Відзначився під Піддуб’ям (Городечно). Бригада Філіпа Гессен-Гомбурга складала ар’єргард австрійського корпусу і стримувала натиск російських військ в районі Турійська, що дало змогу основним силам відійти Любомля. Також брав участь в боях під Брестом і Лісовою. Після переходу австрійських військ на сторону антинаполеонівської коаліції воював під Дрезденом, Кульмом (був поранений) та Лінденау. 29 вересня 1813 року отримав чин генерал-лейтенанта і був призначений командиром дивізії 3-го корпусу. Згодом отримав призначення на пост губернатора Франкфурту і князівства Ізенбург. 24 січня 1814 відзначився під Бар-сюр-Оба. У лютому 1814 року очолив 6-й корпус німецької армії, який 22 березня увійшов до Ліона. У 1815 році він командував дивізією в 3-му корпусу Вюртемберга і воював під Страсбургом проти військ Жан Раппа. У 1818 і 1820 роках із дипломатичними місіями побував в Росії та Англії. У місію 1818 року супроводжував у поїздці Російською імперією Олександра І і разом з ним прибув на конгрес до Аахена. У 1820-1821 рр. брав участь у придушенні повстання в Неаполітанському королівстві і на чолі дивізії корпусу генерала Фрімона увійшов до Неаполя та у 1821 році був призначений його губернатором. Був учасником коронації Миколи І. З жовтня 1825 по грудень 1827 року був командувачем австрійськими військами в Іллірії, внутрішній Австрії та Тіролі. З грудня 1827 по грудень 1829 року здійснював керівництво австрійськими військами на території Галичини. У цей період в 1828 році був у складі австрійської місії, яка знаходилась у російських військах під час боїв з турками. У 1829 році принц Філіп Гессен-Гомбургський був висунений англійським та російським домами кандидатом на пост короля Греції. Проте грецький трон не отримав, так як за Лондонським протоколом від 3 лютого 1830 перевага була надана принцу Оттону Баварському. З грудня 1829 по серпень 1839 року знову був командувачем австрійськими військами в Іллірії, внутрішній Австрії та Тіролі. 6 червня 1832 року отримав чин фельдцехмейстера (генерала від артилерії). Після смерті брата Людвіга 19 січня 1839 року став правителем - ландграфом Гессен-Гомбургу. У жовтні 1839 року був призначений губернатором і комендантом фортеці Майнц (виконував обов’язки до жовтня 1844 року) і справи з управління ландграфством перебав своєму брату – Густаву. 28 листопада 1846 року отримав чин фельдмаршала. Похований в усипальні Гомбургского палацу.

 

Ліхтенштейн Алоїз Гонзага фон, цу, герцог

(Liechtenstein, Alois Gonzaga Joseph Fürst von und zu)

01.04.1780,Vienna - 04.11.1833, Prague (Praha),Bohemia

 

Молодший син князя Ліхтенштейну Карла Йозефа. У 1798 році був зарахований другим (молодшим) лейтенантом до 22-го піхотного полку Лаці (Infantry Regiment Lacy №22) австрійської армії. У кампанії 1799 року проти французів капітан Ліхтенштейн відзначився на чолі загону з двох рот в битвах під 21 березня Острахом (Ostrach) на території Баден-Вюртембергу та 28 травня під швейцарським Пфунгеном (Pfungen), де австрійці бились пліч-опліч з російським експедиційним корпусом генерала Римського-Корсакова. Наприкінці цього ж року в чині майора був переведений до 12-го піхотного полку Манфредіні (Infantry Regiment Manfredini №12) дивізії під командуванням майбутнього командувача австрійськими військами в Галичині князя Рейсса. Під час боїв на берегах правої притоки Дунаю річці Лех (Lech) 11 і 14 червня був двічі поранений, проте продовжував командувати своїм підрозділом. 18 серпня 1801 року був нагороджений Лицарським хрестом Військового ордена Марії Терезії. У кампанію 1805 року полковник Ліхтенштейн командував 12-м піхотним полком бригади генерал-майора Вейденфельда (дивізія Готтесхейма). Відзначився під Хаслахом (Haslach) 11 жовтня, а 20 жовтня під Ульмом (Ulm) в нещасливій для корпусу генерала Макка битві потрапив до французького полону. Завдяки впливовим родичам і знайомим невдовзі був звільнений із неволі. 12 лютого 1809 отримав чин генерал-майора і бригаду під командування (3-й корпус принца Гогенцоллерна). У битві під Хаузеном (Hausen) був поранений. Лікувався у Відні і після його окупації французами знову опинився серед військовополонених. Після укладення миру між Австрією і Францією був звільнений із полону і призначений шефом 12-го піхотного полку (носив це почесне звання до 04.11.1833). 6 травня 1810 року був нагороджений Командорським хрестом ордена Іоанна Єрусалимського. В кампанії 1812 року командував 3-ю бригадою  Дивізії центру австрійського допоміжного корпусу. Воював на території південної Білорусі, Волині, Герцогства Варшавського. 8 жовтня 1812 року під с. Плоска (нині Брестський район Брестської області Білорусі) був поранений в 40-й раз. Після тривалого лікування 26 липня 1813 отримав чин генерал-лейтенанта і посаду командира дивізії в 2-му корпусі Максиміліана фон Мервелдта (Maximilian, Count von Merveldt). У битві під Дрезденом особисто очолив атаку 57-го піхотного полку Коллоредо в ході якої французи і їх союзники були вибиті з позицій. 17 вересня відзначився під Арбесау (Arbesau) за що отримав від Олександра І золоту шпагу «За хоробрість». 16 жовтня прийняв командування 2-м корпусом. За вміле командування і особисту хоробрість був нагороджений 19 жовтня 1813 року орденом Св. Георгія 3-го кл. У жовтні прийняв командування окремим загоном 2-ї армії (командував до травня 1814 року). У листопаді 1813 року частини Ліхтенштейна прорвали оборону 12-ї французької дивізії в районі Хохгейма (Hochheim), форсували Рейн в районі Базеля і в грудні вийшли до річки Ду (Doubs). У кампанії1814 року блокував форт Жу (Joux) і продовжив наступ в напрямку на Безансон (Besançon). 23 січня частини Ліхтенштейна успішно відбили ряд атак військ генерала Мішо та завдали значних втрат військам Маре. За ці бої був нагороджений прусським орденом Червоного Орла 1-ї ст. 20 квітня Безансон капітулював перед військами князя Ліхтенштейна. По закінченні Наполеонівських війн деякий час виконував дипломатичні місії. З грудня 1826 по липень 1827 року був командувачем австрійськими військами на території Моравії та Сілезії, а з липня 1289 по 4 листопада 1833 року – Богемії. 21 жовтня 1830 року отримав чин фельдцехмейстера (генерала від артилерії), а незабаром і орден Золотого руна. Похований у Празі.

 

Мор Йоганн Фрідріх фон, барон

(Mohr, Johann Friedrich von)

(18.07.1765, Nagy-Mihály, Com. Semplin (Zemplén), Hungary - 13.02.1847, Claujano near Sevigliano, Venetia)

 

Походив з австрійського баронського роду. 11 серпня 1779 унаслідував баронський титул. На військову службу поступив у 1783 році в чині другого лейтенанта до 30-го гусарського полку Вурмсера (Hussar Regiment Wurmser №30) У 1789 році в чині старшого лейтенанта брав участь у війні з Туреччиною. У поході проти революційної Франції 1795 року відзначився під  Мангеймом, отримав чин майора. У 1796 році був призначений ад’ютантом командувача правим крилом австрійської армії фельдмаршала Вурмсера. Супроводжував Вурмсера до фортеці Мантуя 15 вересня і знаходився в обложеній фортеці до 2 лютого 1797 року. Після укладення миру в Кампо Форміо (Campo Formio) був переведений на службу до 4-го гусарського полку Вецсея (Hussra Regiment Vecsey №4). В кампанії 1799 року воював на територіх Баден-Вюртембергу. Відзначився під м. Штоках (Stockach) та Брюхзаль (Bruchsal). У червні 1800 року отримав чин підполковника. Згодом відзначився в бою під  Хохенліденом (Hohenlinden), де взяв у полон 500 ворожих вояків. У березні 1804 року отримав чин полковника і став командиром 4-го гусарського полку. В кампанію 1805 року відзначився  під Амштеттеном, Дюрнштайном і Шонграйбеном У битві під Аустерліцем воював у складі  ар’єргарду фельдмаршала Кінмайєра. Під містечком Тельніц два ескадрони 4-го гусарського полку атакували кількатисячну французьку колону, розсіяли її і взяли в полон понад 300 вояків. 22 січня 1806 року був удостоєний Лицарського хреста Військового ордену Марії Терезії. Офіцери і солдати полку були удостоєні 5 золотих і 27 срібних медалей за хоробрість. 15 серпня 1808 отримав чин генерал-майора. У кампанії 1809 року фон Мор командував авангардом (5 батальйонів, 6 ескадронів) 7-го корпусу, який діяв на території Польщі. 19 квітня відзначився під Рашином, проте спроба оволодіти з ходу укріпленнями передмістя Варшави – Праги 26 квітня виявилась невдалою. Більш успішними були дії під Торном (15 травня) та у червні під Радомом. Спільно з військами фельдмаршала Мондета частини фон Мора завдали нищівної поразки полякам під Єдлинськом.(Jedlińsk) Удача покинула генерала Мора менше ніж через місяць. Після перемоги Наполеона над австрійськими військами в долині Дунаю,  фон Мор 14 липня 1809 року у Кракові капітулював перед військами генерала Понятовського. У кампанію 1812 року командував 1-ю (кавалерійською) бригадою дивізії лівого флангу австрійського допоміжного корпусу. Бригада діяла в районі Пінськ - Янів – Любешів, згодом з боями відійшла до Ратно, відірвалась від російських військ і приєдналась до основних сил австрійського корпусу. У їх складі воювала проти російської армії на території Герцогства Варшавського. 26 липня 1813 року отримав чин генерал-лейтенанта та був призначений командиром 4-ї дивізії ( 3-й корпус Богемської армії). В битві під Лейпцигом отримав важке поранення і участі в подальших бойових діях не брав. 6 січня 1815 отримав почесне звання шефа 5-го драгунського полку. У кампанії 1815 року воював на території Італії (район Венеції) проти військ маршала Мюрата.. Війська фон Мора 7 квітня оволоділи Оккьобелло (Occhiobello), 12 квітня розгромив неаполітанців під Касаглією (Casaglia), оволодів Феррарою (Ferrara). У битві під Толентіно (Tolentino) 3 травня командував центром і лівим флангом австрійських військ, які поставили крапку у протистоянні з Мюратом. Після закінчення кампанії на чолі 14 тисячного австрійського корпусу (червень – вересень 1815 року) залишився на території Італії, щоб забезпечити повернення до влади неаполітанського Короля Фердинанда. Був нагороджений австрійським Командорським хрестом ордена Леопольда та неаполітанськими орденами Св. Фердинанда та «За заслуги». У 1819 році від короля Франції отримав Військовий орден заслуг, а в 1821 році від Неаполітанського короля орден Св. Георга. У липні 1825 був призначений комендантом Венеції, у червні 1827 – командувачем австрійськими військами на території Трансільванії. Цього ж року отримав ранг таємного радника. У жовтні 1830 року отримав посаду віце-президента Надвірної ради австрійської монархії. 11 січня 1830 року отримав чин генерала від кавалерії. У 1831 році став головою військової секції Державної ради Австрії. 13 лютого 1836 року вийшов у відставку. За заслуги перед монархією був нагороджений Великим хрестом ордена Леопольда. Помер 13 лютого 1847 в  містечку Клауяно (Claujano) неподалік від Венеції.

 

Фрімон Йоганн Марія Філіп, граф Палота, князь Антрадокко

(нім. Johann Maria Philipp Frimont, graf von Palota, fürst von Antrodocco)

(3 лютого 1759, Фінстінген (Лотарингія) - 30 січня 1771, Відень)


У 1776 році вступив рядовим в гусарський полк Вурмзера і брав участь у походах 1778 і 1779 років в Богемії (війна за Баварську спадщину). У 1788 і 1789 роках у складі австрійського допоміжного корпусу бився з турками на Дунаї проти турків, за особисту мужність і хоробрість отримав чин ротмістра. У 1790 році був воював на території Нідерландів проти місцевих повстанців, а в 1792-1794 роках проти військ революційної Франції. Протягом 1795-1797 рр. у складі Верхньо-Рейнської армії воював проти французів, був нагороджений Військовим орденом Марії Терезії. У квітні 1798 отримав чин полковника і призначення на посаду командира новосформованого легко-кінного полку. У 1799 та 1800 роках бився в Італії проти військ генерала Массени. Брав участь у битві при Маренго. Із двома кавалерійськими полками прикривав 25 і 26 грудня 1800 відступ австрійських військ за річку Еч після битви під Мінчео. 9 січня 1801 отримав чин генерал-майора. У кампанію 1805 року командував бригадою в армії ерцгерцога Карла на території Італії. На чолі авангарду відзначився 30 жовтня, в битвах під Міхельсбергом і Кальдієро. У 1806 році став шефом гусарського полку і отримав титул барона. В кампанію 1809 року генерал-лейтенант Фрімон командував дивізією і авангардом в Італійській армії ерцгерцога Іоганна. Під Порденоне частини Фрімона наголову розбили ворожий ар'єргард, відбили 4 гармати і 2 штандарти. Також приймав активну участь у переможній для австрійської армії ерцгерцога Іоганна  битвою під Сачіле 16 квітня, внаслідок якої війська віце-короля Італійського зазнали поразки. Фрімон після цієї битви командував авангардом, який наступав у напрямку на Верону. Згодом (після 1 травня) в ході відступу австрійських військ командував ар'єргардом. Відзначився в боях під Ольмо, Сальварозі, при переправі через Тальаменто, під Сан-Даніелем і в битві на річці Піаві. Був нагороджений Командорським хрестом ордена Марії-Терезії. Після укладення Шенбруннського миру, був призначений інспектором військ у Верхній і Нижній Австрії. У кампанію 1812 року командував кавалерійською дивізією австрійського допоміжного корпусу. Воював під Пружанами, Городечно, Любомлем. У кампанію 1813 року на стороні антинаполеонівської коаліції воював у складі корпусу Хіллера на території Італії. 13 жовтня (зі старшинством від 24 серпня) отримав чин генерала від кавалерії. У кампанію 1814 року командував австрійським контингентом 5-го корпусу армії союзників. Відзначився у битвах під Брієнном, Ла-Ротьером, Бар-сюр-Об і Арсі-сюр-Об. Після перемоги отримав пост коменданта фортеці Майнц. У кампанію 1815 року командував австрійськими військами, які діяли на території Італії проти Мюрата На чолі загону (18 батальйонів і 45 ескадронів) переправився до Південної Франції. В декількох битвах розбив війська маршала Сюше і штурмом оволодів Греноблем, а згодом Ліоном. За успішні дії отримав чин таємного радника і Великий хрест ордена Леопольда. Після укладення другого Паризького миру протягом трьох років командував австрійським експедиційним корпусом на території Ельзасу, а у 1819 році був призначений головнокомандувачем австрійськими військами у Венеціанській провінції. У лютому 1821 року командував австрійським угрупуванням (49 батальйонів, 40 ескадронів), призначеним для придушення повстання і відновлення королівської влади в Неаполі. Після розгрому армії повстанців під командуванням Пепе, 24 березня австрійці вступили в Неаполь. Генерал Фрімон до 1825 року командував австрійськими та неаполітанськими військами. За успішні дії був нагороджений орденом Залізної Корони 1-го ступеня, отримав титул князя Антрадокко і 220000 неаполітанських дукатів. У 1826 році був призначений головнокомандувачем військами в Ломбардії та Венеції. У 1831 році швидко і ефективно, придушив повстання в Модені, Феррарі, Пармі та на території Папської області та отримав від австрійського монарха титул графа. 19 листопада 1831 року був призначений президентом військової ради, вирушив до Відня. Невдовзі захворів і помер. Похований у Відні.

 

Категорія: Частина IV. БІОГРАФІЧНИЙ ДОВІДНИК | Додав: voenkom (13.11.2011) | Автор: Сергій ЯРОВЕНКО E
Переглядів: 621 | Теги: Лілієнберг, Зігенталь, Андрашші, Ліхтенштейн, Біанкі, мор, Гессен-Гомбург, Баконі, Габельковен | Рейтинг: 5.0/6
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: