РОСІЙСЬКА ІМПЕРАТОРСЬКА АРМІЯ

Агалін Опанас (Афанасій) Корнилович

(18 лютого 1764 - 28 квітня 1846, Москва)

 Із дворян Ярославської губернії. На службу поступив 15 листопада 1789 унтер-офіцером в Гатчинські війська. У 1790 р. брав участь в бойових діях зі шведами. 16 серпня 1793 отримав чин підпоручика. Після вступу на престол Павла I був переведений до лейб-гвардії Семенівського полку. 5 лютого 1800 отримав чин полковника. У 1806 р. був призначений шефом Курського мушкетерського полку і воював в Пруссії проти французів. 12 грудня 1807 отримав чин генерал-майора. У турецькій кампанії 1810 р. відзначився при облозі фортеці Силистрия, за що був нагороджений орденом Св. Володимира 3-го ст. Куринський піхотний полк в червні 1812 входив до складу 2-ї бригади 10-ї піхотної дивізії і числився в 3-му корпусі генерал-лейтенанта Воїнова Дунайської армії. За деякими данними А.К.Агалін в 1812 р. перебував у фортеці Хотин. В кампанії1813 року воював на території Герцогства Варшавського. У 1814  році на чолі бригади воював на території Німеччини, брав участь у блокаді Майнца. 28 жовтня 1814 року був залишений без посади і перебував при начальнику 26-ї піхотної дивізії. 19 березня 1816 призначений командиром 1-ї бригади 18-ї піхотної дивізії. 6 січня 1820 був звільнений у відставку. Похований на Лазарівському цвинтарі в Москві.

(15.12.1775, с.Осокіно Костромського повіту - 09.03.1820, м.Зміїв Харківської губернії)

Із дворян Подільської губернії. У 1782-1793 рр. навчався в Сухопутному шляхетському кадетському корпусі. По закінченні навчання, 25 червня 1793 року був випущений поручиком в Інгерманландський кінний карабінерний полк. У складі полку в 1794 р. приймав участь у придушенні польського повстання під проводом Тадеуша Костюшка. Відзначився в бою під Вільно 31 липня 1794 року, за що був представлений до чину ротмістра. Згодом переведений для проходження служби до Тверського драгунського полку, у складі якого брав участь в битві під Аустерліцем (1805 р.). 29 червня 1806 року був призначений командиром Тверського драгунського полку. Командував полком під час російсько-турецької війни 1806-1812 рр. Полк воював на території Молдавії і Валахії в 1807-1809 рр. у складі Дністровської армії. Відзначився при штурмі Браїлова. 12 грудня 1807 року отримав чин полковника. 4 квітня 1810 року призначений шефом Житомирського драгунського полку. Житомирський драгунський полк (значився в 16-й бригаді 5-й кавалерійської дивізії, кавкорпусу К.Й.Ламберта 3-ї Резервної Обсерваційної армії). Приймав участь у переслідуванні відступаючого ворога від Любомля до Бреста вздовж Західного Бугу. Після об’єднання 3-ї Обсерваційної і Дунайської армій полк був включений до складу корпусу Ессена 3-го. Особливо полковник Аргамаков 2-й відзначився при розгромі загону польського генерала Косецького під Кайдановим та в боях із французами у районах Бяли і Муровщизни, за що 4 серпня 1813 року був нагороджений орденом Св. Георгія 4-го кл. Брав участь у взятті Мінська і Борисова, в боях на Березині та переслідуванні французької армії до кордону. Відзначився 16 і 17 листопада в боях між селами Стахів і Брилі. Наприкінці листопада 1812 року разом з полком знаходився у складі загону М.І.Платова і приймав участь в боях з залишками французьких військ в районі с.Понари, а згодом при взятті Ковно (Каунаса). Під час закордонного походу 1813-1814 рр. на чолі Житомирського уланського полку приймав участь в блокаді Данцига, у боях при Кенігсварті, Бауцені, Гайнау (нагороджений орденами Св. Анни 2-го ст., Св. Володимира 3 ст.). 15 вересня 1813 отримав чин генерал-майора. За відзнаку в битві під Лейпцигом був нагороджений орленом Св.Анни 1-го ст. У 1814 році відзначився при блокаді Гамбурга. У лютому 1815 р. призначений командиром 2-ї бригади 3-ї уланської дивізії. 14 лютого 1820 був призначений командиром 1-ї бригади 3-ї драгунською дивізії. Крім вищезазначених нагород мав орден Св.Іоанна Єрусалимського, хрест за Прагу. 

Аргамаков (1-й) Іван Васильович

(1763 – 1834, с. Іванівське Зубівського повіту Тверської губернії)

Із дворян Рязанської губернії. Батько - прем'єр-майор. 1 січня 1775 записаний каптенармусом в лейб-гвардії Ізмайловський полк. Із 1 січня 1783 у чині вахмістра рахувався в лейб-гвардії Кінному полку. 1 січня 1789 був випущений із гвардії до Казанського кірасирського полку в чині ротмістра. Приймав участь у війні зі шведами. У 1794 році в складі Софіївського кірасирського полку приймав участь в каральній експедиції до Польщі. Відзначився при штурмі передмістя Варшави – Праги. Нагороджений хрестом «За Прагу». В 1805 році службу проходив в Тверському драгунському полку. Відзначився в битві під Аустерліцем, за що був нагороджений орденом Св. Володимира 4-й ст. з бантом. 23 квітня 1806 року отримав чин полковника. 15 листопада 1807 р. був призначений командиром Ямбурзького драгунського полку на чолі якого прийняв участь в російсько –шведській війні в 1808 р. 11 листопада 1809 року призначений командиром Володимирського драгунського полку. У 1810 р. направлений з полком на Кавказ, звідки в 1811 р.  полк був переведений до складу 8-ї кавалерійської дивізії в Криму. З травня 1812 року на Волині у складі 1-ї бригади 8-ї кавалерійської дивізії кавалерійського корпусу генерал-майора Ламберта 3-ї Резервної Обсерваційної армії. В ході боїв на території Волинської і Гродненської губерній командував кінними загонами. У 1813-1814 рр. брав участь у боях під Дрезденом та Лейпцигом, закінчив війну при блокаді Гамбурга. 16 травня 1815 року (зі старшинством від 25 вересня 1814) був удостоєний чину генерал-майора. У 1815 році призначений командиром 1-ї бригади 2-ї кінно-єгерської дивізії. 14 січня 1816 року звільнений за хворобою з мундиром. По виході у відставку проживав в маєтку в с.Іванівському Зубівського повіту Тверської губернії. Також був нагороджений орденом Св.Георгія 4 кл., орденом Св. Анни і ст., орденом Іоанна Єрусалимського, золотою шпагою «За хоробрість».

Примітка. Так сталося, що два відважні офіцери, які служили в одному корпусі і воювали на Волині в ході закордонних походів проти Наполеона отримали генеральські звання, а відповідно їх портрети розміщені у військовій галереї Зимового палацу в Санкт-Петербурзі. При цьому прізвище і ініціали Івана Андрійовича – під портретом Івана Васильовича Аргамакові, і навпаки.

Ахльостишев, Михайло Федорович

(18 лютого 1782, Єпіфанський повіт Тульської губ - 31 січня 1829, Москва)

Із дворян Тульської губернії. На військову службу вступив 15 квітня 1791 підпрапорщиком в лейб-гвардії Преображенський полк. 22 січня 1797 переведений до Кавалергардського ескадрону, а 6 жовтня 1797 (за іншими даними - 5 квітня) знову зарахований до Преображенського полку портупей-прапорщиком (підофіцер, який мав нагороду у вигляді офіцерського темляка). 9 вересня 1798 отримав чин прапорщика. У 1805 році брав участь у кампанії проти французів. У битві під Аустерліцем був поранений кулею в праве плече. Під час кампанії 1806-1807 рр. бився з французами у Східній Пруссії, відзначився в боях під Гейльсбергом і Фрідландом. 1 січня 1810 отримав чин полковника. 13 червня 1810 року отримав призначення до Нарвського мушкетерського ( з 22 лютого – піхотний) полку, разом з яким взяв участь у російсько-турецькій війні 1806-1812 рр. При невдалому штурмі Рущука отримав кульове поранення в ліву ногу. 26 серпня 1810 відзначився в битві під Батіном, за що був нагороджений золотою шпагою з написом «За хоробрість». Брав участь при взятті фортець Систово і Нікополь. 6 листопада 1810 був призначений командиром 41-го єгерського полку. В кампанію 1811 року, брав участь у битві під Рущуком і блокаді турецького табору під Слободзеєю. 16 серпня був призначений шефом 39-го єгерського полку. В кампанію 1812 року прибув на Волинь у складі 3-ї бригади 10-ї піхотної дивізії 3-го корпусу Дунайської армії. Брав участь в боях під Ковелем, Любомлем, Головно, Горностаєвичами, Волоковиськом. У кампанію 1813 року брав участь у бою під Хелмом і штурмі Любліна.За вміле командування і особисту мужність при взятті Честнохова 1 квітня 1813 був нагороджений орденом Св.Георгія 4-го класу (№ 2566 по кавалерському списку Григоровича-Степанова) У битві під Бауценом (20-21 травня) був сильно контужений картеччю в груди. Брав участь у битві на р. Карбах (26 серпня 1813). Під Лейпцигом був важко поранений в лівий бік і праву ногу. Лікувався в Галле. В ході кампанії 1814 року при облозі фортеці Мец 22 лютого при відбитті вилазки французів був контужений картеччю в правий бік. 29 вересня 1814 був призначений командиром єгерської бригади 10-ї піхотної дивізії. 10 листопада 1814 року отримав чин генерал-майора (зі старшинством від 20 грудня 1813). 3 липня 1817 був призначений командиром 2-ї бригади 9-ї піхотної дивізії, потім знаходився при начальнику 6-ї піхотної дивізії. 18 жовтня 1819 року був призначений бригадним командиром до 3-ї бригади 9-ї піхотної дивізії. 11 травня 1824 призначений командиром 1-ї бригади 13-ї піхотної дивізії, потім командував 1-ю бригадою зведеної дивізії 5-го корпусу. 16 вересня 1826 був призначений начальником 6-ї піхотної дивізії.17 травня 1827 отримав чин генерал-лейтенанта. Помер 31 січня 1829, зі списків виключений 18 лютого 1829. Похований у Москві, на кладовищі Спасо-Андроникова монастиря.

Багратіон Роман Іванович, князь

(1778, Кизляр - 02.03.1834 Тифліс)

Із родини нащадків грузинських царів династії Багратидів. Молодший брат генерала від інфантерії князя Петра Івановича Багратіона. 16.квітня 1790 року був записаний рейтаром до лейб-гвардії Кінного полку. Дійсну службу розпочав 16 квітня 1796 «кадетом» у свиті графа В.А.Зубова під час Перського походу. 10 травня 1796 року з чином прапорщика був переведений до Кубанського єгерського корпусу. Бойове хрещення отримав при штурмі Дербента. 25 квітня 1802 року був переведений до Лейб-гусарського полку. У 1803-1804 рр. брав участь у війні на Кавказі при штабі князя П.Д.Ципіанова, брав участь у штурмі Ерівані. 25 липня 1804 року був нагороджений орденом Св. Володимира 4 ст. У чині ротмістра брав участь у кампанії 1806-1807 рр. Відзначився в битві під Прейсіш-Ейлау. За хоробрість 22 квітня 1807 був нагороджений золотою шаблею. У 1809-10 рр. брав участь у війні з Туреччиною. Відзначився в боях під Браїловим, Рассеватом, Татарицею, Силістрією. 30. травня 1809 року був нагороджений орденом Св.Анни, а 20 січня 1810 року орденом Св. Георгія 4-го кл.:«В воздаяние отличного мужества и храбрости, оказанных в сражении против турецких войск при м.Расевате, где, находясь при генерале Платове, развозил приказания его в средине огня от одного фланга на другой и когда кавалерии приказано было сделать на неприятеля быстрый удар, тогда с полученными двумя сотнями казаков, находясь впереди, поражал неприятеля до самого окончания дела». 26.11.1810 отримав чин полковника. На червень 1812 року був відряджений до Олександрійського гусарського полку у склад якого і зустрів війну з наполеонівською Францією та її союзниками. Відзначився у битві при Городечно. Був нагороджений орденом Св. Володимира 3-го ст. 21 травня 1813 року отримав чин генерал-майора. У закордонних походах відзначився під Бауценом, при облозі Дрездена (вересень-жовтень 1813), Данцига (29.11.1813 нагороджений орденом Св.Анни 1 ст.) та Гамбурга (січень 1814). 28 січня 1814 року був нагороджений орденом Св. Георгія 3-го кл. «В воздаяние отличных подвигов мужества, храбрости и распорядительности, оказанных при атаке Гамбурга 13 января». 8 березня 1816 року був призначений складатися при начальнику 4-й драгунської дивізії. 10 січня 1817 року призначений командиром 2-ї бригади 2-ї гусарської дивізії. 6 лютого 1823 року звільнений з посад і визначений складатися по кавалерії, а незабаром призначений командувачем Грузинським військом. У1827 році у складі Окремого Кавказького корпусу бився з персами, командував грузинської кіннотою під час взяття Ерівані. 2 жовтня 1827 був нагороджений алмазними знаками до ордену Св.Анни 1 ст. «за отличное мужество, оказанное в сражении против Персиян 5 июля 1827 г., где начальствуя над конным земским ополчением, бросился вместе с кавалерией в атаку на неприятеля, преследуя его и поражая, подавая подчиненным своим пример неустрашимости». 25. червня 1829 року отримав чин генерал-лейтенанта. У 1832 р. був посланий до Абхазії «для дізнання положення і обставин того краю». При подорожі захворів лихоманкою. 14 квітня 1834 року був виключений зі списків померлим Похований у церкві Св. Давида в Тбілісі. Крім вищезеначених мав ордени Св.Іоанна Ієрусалимського та пруський «За заслуги».

Барабанщиков 2-й Федір Якимович

(1779-1826)

Із 30 листопада 1806 по 1814 року командир донського козачого полку свого імені. На початок формування полку майор, з 22 січня 1810 - підполковник, з 16 червня 1813 - полковник)  Після формування полку з 1807 року в бойових діях. У кампанії 1807 року воював проти французів у складі козачого корпусу генерал-лейтенанта М.І.Платова, брав участь у боях 19 лютого –під Гутштадтом (19.02), Лунау та Петерсвальді (20-21.02) з 07.03 по 14.05 оороняв Данциг. З 1808 року на полях битв проти турків.  Полк на чолі зі своїм командиром відзначився  в битвах під Сербешті (7 травня), Браїловим (19 - 20 липня), оволодінні Тульею (1 серпня), Бабадагом (2 серпня), фортецею гір сово (22 серпня), блокаді і взятті фортеці Кістенджі (30 серпня). Особливо козаки Ф.А.Барабанщикова відзначились під Рассеватом, за що їх командир був нагороджений орденом Св. Георгія 4-го класу: «В воздаяние отличнаго мужества и храбрости, оказанных в сражении против турок 4 сентября при м. Расевате, где со вверенным полком ударив на центр неприятеля, вышедшего из ретраншамента, врезался в середину его, смешал и опрокинул. В преследовании же, когда часть неприятельской пехоты покушалась защищать один мост на Силистрийской дороге через реку, поспешно переправился в брод, отрезал оную и побил на голову». Не менш жаркими були бої поблизу села Каліпетрі (23 вересня) та Татарицею (10 жовтня). Капанія 1810 року у складі корпусу Ф.П.Уварова також розпочалась для підполковника Барабанщикова 2-го вдало. В боях під Шумлою 11 - 12 червня козаки відбили в турків знамено, за що підполковник Барабанщиков був нагороджений орденом Св. Анни 2-го ступеня. Через місяць - 12 липня  під Янтрою козаки знову захопили у турків прапор та ще й вяли значну кількість полонених. Подяки від командування були нагородою козаками за битви під Батіним (26 серпня), взятті фортець Журжа (15 вересня) та Нікополь (15 жовтня). У кампанії 1811 року полк Барабанщикова спочатку перебував на території Хотинської Райї, а згодом воював на території Валахії. Бойовий досвід командир разом з полком набували в битвах і боях: під Малою Слободзеєю (28 серпня, 3, 5, 10, 22 і 23 вересня), захопленні головного турецького табору в районі Слободзеї (2 жовтня) та  розгромі турецького корпусу на чолі з сераксиром Чапай-Огли-пашею (25 листопада). З січня 1812 року підполковник Барабанщиков організовував несення полком прикордонної служби на Волині, на кордонах з Герцогством Варшавським та Австрією. Після сформування 3-ї Обсерваційної армії полк увійшов до її складу і до початку бових дій проти французів продовжував виконувати завдання з охорони кордону, а з переходом кордону авангарду генерала Ламберта на територію Польщі здійснював набіги на польські села та містечка. За злою грою долі підполковник Барабанщиков важко захворів 12 липня і знаходився на лікуванні аж до 1 серпня. То ж  бої під Брестом, Кобрином, Сигневичами і Городечною пройшли без його участі, а дістались важкі дні відступу і ар’єргардних боїв: 2 серпня під с.Новосілки, 3 і 4 серпня під Дивином, 11 і 12 серпня – під с. Кримно; 13-14 серпня під Старою Вижвою. З початком контранаступу об’єднаних сил 3-ї Обсерваційної та Дунайської армій козаки у складі авангарду Ламберта воювали під Турійськом, Ковелем (15 вересня), Бульковим та Задворцях ( 24 і 26 вересня), Жукові (8 жовтня), Дорогочині (12 жовтня). Дончаки йшли на вістрі армії П.В.Чичагова в марші до Березини і відзначились 26 жовтня під містечком Мир, 31 жовтня - під Новим Сверженем, 2 листопада – під Нєгорєлой; 3 листопада – під Кайдановим. 9-10 листопада- в боях за Борисів. Досить виснажливим було переслідування відступаючих французьких частин від Березини до Ковно. У кампанії 1813 року донські козаки полку Барабанщикова 2-го у складі корпусу генерала графа М.С.Воронцова брали Бромберг (8 січня), воювали під Могильно (26 січня), взятті Франкфурта-на-Одері (24 лютого), блокаді Кюстріна (з 17 березня по 28 липня). У другій половині року у складі корпусу генерал-лейтенанта барона Ф.Ф.Вінцінгероде (Північна армія) брав участь в битвах  під Луккенвальде (8 серпня), Денневіцем (25 серпня),Торгау (26 і 27 серпня), Лейпцизькій битві (6 - 7 жовтня). З 1 листопада підполковник Барабанщиков у складі летючого загону полковника лейб-гвардії Гусарського полку Льва Олександровича Наришкіна брав участь в експедиції генерал-майора Бенкендорфа 1-го до Голландії і брав участь у боях: 3 листопада - при фортеці Ховен, 4 листопада – під Гроннінгеном; 16 листопада - під Амерфортом; 17 листопада - під Утрехтом, 27 листопада – під фортецею Нардек. В кампанії 1814 року разом з корпусом генерала від кавалерії барона Ф.Ф.Вінцінгероде полк Барабанщикова діяв у складі Сілезької армії  та приймав участь у штурмі Пуассона (2 лютого), боях під Реймсом ( 21 і 23 лютого),  Еперном ( 9 березня), фортецею Вирті (12 березня), під Сен-Дізьє (14 березня). У квітні 1814 року полковник Барабанщиков повів свій полк на Дон. Подальша доля поки невідома.

Башилов Олександр Олександрович

(31.08.1777, м.Глухів Чернігівської губернії – 31.12.1849, м.Москва)

Із дворян. Службу розпочав при імператорському дворі. Був пажем Катерини II і Павла I. 29 січня 1798 року отримав призначення до лейб-гвардії Преображенського полку в чині поручика. 20 жовтня 1800 року отримав чин полковника, а 24 жовтня був зарахований флігель-ад'ютантом імператора Павла I. Неодноразово виконував дипломатичні доручення. Блискуча кар’єра припинилась із-за сутички з недоброзичливцями в театрі. З формулюванням щодо нешанобливого ставлення до публіки 9 лютого 1802 був позбавлений звання флігель-ад'ютанта, а невдовзі з гвардії переведений до армії, причому без присвоєння вищого чину. 14 лютого 1802 року був переведений для проходження служби до Навагінского мушкетерського полку. Армійська служба і відсутність перспективи кар’єрного росту привели О.О.Башилова до рішення покинути військову службу - 30 листопада 1803 року полковник Башилов подав у відставку. Невдовзі молодий відставний полковник вирішив повернутись до війська - війни з Францією вказували на нові перспективи в кар’єрі. Після поданого рапорту був відновлений на службі 3 грудня 1806 року та призначений командиром Тамбовського мушкетерського полку, з яким брав участь у кампанії 1807 проти французів. З червня 1809 року - командир бригади. Учасник походу до Австрії в 1809 р. Після «Австрійської кампанії» на чолі свого полку приймав участь в бойових діях проти турків на території Болгарії. Відзначився при штурмі фортеці Базарджик за що 14 червня 1810 року отримав генеральські еполети. У квітні 1812 року Тамбовський піхотний полк, шефом якого був Башилов увійшов до складу 1-ї бригади 18-ї піхотної дивізії корпусу генерала від інфантерії Каменського 3-ї Резервної Обсерваційної армії. Генерал-майор Башилов відзначився під Городечним, був нагороджений 22 листопада 1812 орденом Св. Георгія 4-го кл. за № 1097. В поданні на нагородження та імператорському рескрипті значилось: «В воздаяние ревностной службы и отличия, оказанного в сражениях против французских войск 31 июля при Городечне, где, командуя тремя полками, действовал решительно и неустрашимо, подавая собою пример в самых опасных случаях, лично находясь в цепи, распоряжал стрелками и когда неприятель, усилившись, принудил немного отступить, то решительно пошел с Тамбовским и Костромским полками на штыки и прогнал его». Приймав участь в закордонному поході. 15 травня 1813 року був звільнений за станом здоров’я ( «за ранами») у відставку з правом носіння мундира.  Після тривалого лікування на службу (тепер цивільну) повернувся у 1825 році, був зарахований в чині дійсного статського радника повернувся на службу до штату Московського військового губернатора. З початком російсько-турецької війни 1828-1829 був призначений начальником рухомого парку 2-ї армії. У 1830 р. зарахований до Сенату з чином таємного радника. З квітня 1831 по березень 1832 - директор Комісії будівель у Москві. Керував забудовою району Петровського парку, в його честь названа Башиловська вулиця в столиці Російської Федерації. Залишив цікаві спогади про своє життя при імператорському дворі. Похований у Москві на Ваганьковському кладовищі.

Бердяєв Олександр Миколайович

(1778-1824, м.Летичів Подільської губернії)

Із дворян. На службу записаний рейтаром 26 червня 1784 до лейб-гвардії Кінного полку. 8 березня 1794 випущений з гвардії ротмістром в 3-й Чугуївський регулярний козачий полк. У 1798 р. переведений до Тверського кірасирського полку. 7 грудня 1800 року отримав чин полковника. В битві під містечком Позориц 8 листопада 1805 року командував Тверським драгунським полком. У один з моментів бою опинився в оточенні, деякий час продовжував відбиватись від противника, але врешті-решт потрапив до французького полону. У неволі перебував недовго - завдяки розміну полонених вже 15 листопада повернувся до полку. За проявлену хоробрість 12 січня 1806 року був нагороджений орденом Св. Георгія 4-го кл. («В воздаяние отличного мужества и храбрости, оказанных в сражении против французских войск 8 ноября, где, командуя Тверским драгунским полком, неоднократно поражал неприятеля и напоследок в сильной атаке под картечами и ядрами неустрашимо кинулся на онаго»), а 7 лютого 1806 року призначений шефом Тверського драгунського полку. Знову відзначився під Аустерліцем, був поранений в ліву руку картеччю навиліт, проте поля бою не покинув. З 1806 по 1811 рр. в Молдавії і Валахії бився на чолі свого полку проти турок. Відзначився в битві під Рущуком. 4 липня 1811 року був удостоєний генеральського чину. На червень 1812 р. генерал-майор Бердяєв командував 15-ю бригадою 5-ї кавалерійської дивізії у складі кавалерійського корпусу Ламберта 3-ї Резервної Обсерваційної армії. Відзначився в боях при оволодінні Брестом 12-13 липня, під Кобрином (нагороджений орденом Св. Анни 1-й ст.), Слонімом, в битві на Березині. У 1813 р. брав участь у блокаді Торна, в битвах при Кенігсварті, Бауцені, Дрездені. Деякий час командував 5-ю кавалерійською дивізією. Наприкінці 1813 року був відряджений до Лейпцига, де знаходився до 1814 року. У повоєнний час командував кавалерійською бригадою. 9 вересня 1815 звільнений за власним проханням в зв’язку зі станом здоров’я з мундиром і пенсіоном половинної платні.

Бенардос Пантелеймон Єгорович

(1761-1839)

Грек за походженням. 24 серпня 1775 року вступив кадетом до Грецької гімназії при Артилерійському та Інженерному шляхетському кадетському корпусі. Закінчив корпус чужоземних одновірців. 16 червня 1781 року випущений з чином прапорщика і зарахований до Шліссельбурзького піхотного полку. 1 січня 1786 року переведений до Катеринославського єгерського корпусу. Учасник російсько-турецької війни 1787-1791 рр.. Бився під Очаковом, Ізмаїлом. У 1792 і 1794 рр. приймав участь в бойових діях на території Польщі. Приймав участь в штурмі Варшави, битві під Плоцьком. 29 вересня 1802 року був призначений командиром Нижньогородського мушкетерського полку. 5 березня 1806 року отримав призначення на посаду шефа Володимирського мушкетерського полку (з 22 лютого 1811 - Володимирський піхотний полк). У кампанії 1806-1807 рр. відзначився під Прейсіш-Ейслау, Гейльсбергом, Фрідланді. 12 грудня 1807 року присвоєний чин генерал-майора. У березні 1812 року отримав призначення на посаду бригадного командира 1-ї бригади 18-ї піхотної дивізії. В ході війни 1812 року брав участь у взятті Бреста та Кобрина, відзначився в битвах під Городечно, Стахові і Брилях. 20 березня 1813 року нагороджений орденом Св. Георгія 3-го кл. за успішні дії проти противника в жовтні-листопаді 1812 року: «В воздаяние отличного мужества и храбрости, оказанных при преследовании французских войск с 25-го октября по 13-е ноября 1812 года». У 1813-1814 рр. брав участь в облозі фортеці Торн, бився під Бауценом, на Кацбасі, під Брієнном, Ла-Ротьером. 8 серпня 1814 року був призначений командиром бригади 18-ї піхотної дивізії. 16 березня 1816 звільнений у відставку. 17 червня 1817 року - нагороджений орденом Св. Анни 1-й ст. за мужність і хоробрість, в битві під Городечно: «…за отличное мужество и храбрость, оказанные в сражении противу Французских войск 31 июля 1812 года при Городечне, где с полком Владимирским пехотным отразил неприятельскую колонну и во всех случаях делал сильный отпор неприятелю». Крім того був нагороджений орденом Св. Володимира 2-го ст., Хрестом за Очаків; золотою шпагою «За хоробрість» з алмазами.

Благовещенський Дмитро Максимович

26.11.1808 нагороджений орденом Св. Георгія 4 кл. № 2017 (за вислугу років, підполковник). Із 08.11.1811 по 28.04.1818 – командир Дніпровського піхотного полку. На червень 1812 року підполковник, з 05.12.1813 - полковник

Боровиков Василь Васильович

(? – 02.01.1816)

26.01.1812 призначений на посаду командира Володимирського піхотного полку. У війну 1812 року майор. 05.12.1813 присвоєний чин підполковника
Виключений із списків померлим 02.01.1816.

Буксгевден Петро Федорович

(17.11.1784 г. - 17.01.1863 , Санкт-Петербург)

Із роду графів Буксгевденів. На російську військову службу був зарахований у 1805 році (поступив з польської служби). В 1812 р поручик Олександрійського гусарського полку відзначився в бою під с. Чаруків, де брав участь в захопленні штандартів австрійського полку Ореллі. В тому ж році - поручик Лейб-гвардії гусарського полку. В подальшому, служив в Лейб-гвардії Преображенському полку. У 1831 році перейшов на цивільну службу до Міністерства іноземних справ, дійсний статський радник. У 1833—1840рр.— Санкт-Петербурзький повітовий керівник дворянства. На 1840 році перебував для особливих доручень при Шефові жандармів, генерал-майор (1840). У 1842 році— начальник 4 округу Корпусу жандармів. Генерал-лейтенант (1850). У 1855 році - сенатор, попечитель Петропавлівської лікарні та член Наглядової ради. Нагороди: ордени Св. Іоанна Єрусалимського (1803), Св. Анни 4 ст. (1806), Св. Анни 2 ст (1812), Св. Георгія за бій під Чаруковим (1812), золота шашка (1813), прусський орден Pour le Mérite (1813), орден Св. Володимира 3 ст (1831), золота шашка з діаматами в нагороду за 15 років служби (1835), орден Св. Станіслава 2 ст. (1837).

Булатов Михайло Леонтійович

(1760-2 травня 1825, Омськ)

Із дворян Рязанської губернії. 24 лютого 1776 поступив на службу рядовим до лейб-гвардії Ізмайловського полку. 23 січня 1781 був випущений з гвардії поручиком у Володимирський піхотний полк. У 1783 році з чином капітана був переведений до Ладозького піхотного полку. Брав участь в сутичках з горцями на Кавказі, під час війни з турками в 1787-1791 роках, відзначився при штурмі Ізмаїла. У 1792 і 1794 роках воював в Польщі. При перебуванні на посаді генерал-квартирмейстера в армії генерала графа П.О.Румянцева (1794-1796 рр.) роках склав детальну карту Волинської та Подільської губерній. 30 грудня 1797 отримав чин полковника. 18 травня 1799 року отримав чин генерал-майора і був призначений шефом Ямбурзького кірасирського полку. У 1788 році був зарахований до Генерального щтабу (з 1799 року - Свита його імператорської величності з квартирмейстерської частини). У 1800 році був переведений на службу до Петербурзького депо з управління квартирмейстерської частиною,  одночасно обіймав посаду каштеляна Петергофского палацу. Здійснив кілька картографічних зйомок, у тому числі берегів Фінської затоки поблизу Стрельни. У 1800 році в званні генерал-квартирмейстера очолював службу Генерального штабу російської армії. З 1801 року - керуючий Петербурзьким депо. 26 листопада 1803 був нагороджений орденом Св. Георгія 4-го класу за № 1502 за вислугу 25 років в офіцерських чинах. У кампанію 1807 року командував бригадою. 12 грудня 1807 року був призначений шефом Могилівського мушкетерського полку. 24 квітня 1808 року був призначений комендантом Свеаборгу. Під час російсько-шведської війни 15 квітня 1808 під Револаксом зведений загін чисельністю 1500 чоловік під командуванням генерал-майора Булатова був атакований переважаючими силами шведів. При спробі прорвати кільце оточення Булатов отримав три вогнепальні поранення (одна з куль пройшла поруч із серцем) і потрапив до полону. Лікувався в Стокгольмі, переніс важку операцію. До Росії повернувся у 1809 році і представ перед військовим судом. Рішенням суду був виправданий і направлений для подальшого проходження служби до Молдавської армії. Воював з турками під Бабадагом, Силістрією, Шумлою, Рущуком. За  бій під Батіном 21 листопада 1810 був нагороджений орденом Св. Георгія 3-го кл.: «В ознаменование отличной храбрости и мужества, оказанных в сражении против турецких войск 26-го августа при Батине». У вересні 1812 року на чолі 4-го корпусу Дунайської армії прибув на Волинь (одночасно був командиром 16-ї піхотної дивізії). Корпус генерала Булатова одним з перших переправився через Стир і розвинув наступ у напрямку Володимира-Волинського, витиснув польську дивізію Косинського за Буг і повернув до Любомля. В подальшому воював під Кобрином і Брестом-Литовським. Брав участь у боях під Горностаєвичами, Волковиськом, Пінськом. У кампанію 1813 року відзначився при облозі Ченстохова і в битві під Дрезденом. При блокаді Гамбурга отримав два важких поранення. У 1815-1816 роках командував військами між Дністром, Прутом і Дунаєм. З 1820 року - головнокомандувач військами на території Бессарабії. 26 листопада 1823 отримав чин генерал-лейтенанта і посаду начальника 27-ї піхотної дивізії. У 1824 році був призначений губернатором Омської губернії.