4.1.9. Російська імператорська армія. П - Р - Частина IV. БІОГРАФІЧНИЙ ДОВІДНИК - Волинь у 1812 році - Каталог статей - Персональный сайт Сергея Яровенко
Субота
10.12.2016
17:43
Форма входу
Категорії розділу
Частина І. НАПЕРЕДОДНІ ВІЙНИ. [8]
Загальна обстановка напередодні французького вторгнення. Склад і сили сторін.
Частина ІІ. БОЙОВІ ДІЇ 3-ї ОБСЕРВАЦІЙНОЇ АРМІЇ В ПЕРШИЙ ПЕРІОД ВІЙНИ. [9]
Дії 3-ї Обсерваційної армії в ході першого періоду війни (червень - серпень 1812 року).
Частина ІІІ. ВІД СТИРЮ ДО БУГУ І ПРИП’ЯТІ [9]
Бойові дії на території Волині наприкінці серпня - вересні 1812 року. Дунайська армія.
Частина IV. БІОГРАФІЧНИЙ ДОВІДНИК [17]
Біографічні довідки на генералів і офіцерів армій, які воювали на території Волині.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 352
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Волинь у 1812 році » Частина IV. БІОГРАФІЧНИЙ ДОВІДНИК

4.1.9. Російська імператорська армія. П - Р

Падейський Федір Федорович

(1759 – 1829)


Із дворян Борисоглібського повіту Тамбовської губернії  Народився в родині відставного полковника. 21 січня 1769 року був записаний до Старооскольського піхотного полку. 21 березня 1770 року отримав чин капрала. Дійсну військову службу розпочав 1 січня 1773 року в чині прапорщика в Тенгінскому піхотному полку. 25 грудня 1774 за хоробрість в боях з турками на Дунаї отримав чин підпоручика. 15 березня 1788 року в чині капітана був переведений до Козловського піхотного полку, в рядах якого брав участь у війні з Туреччиною в 1787-1792 роках. Відзначився у кампанії 1788 при штурмі Очакова. Згодом (1792 р.) воював проти конфедератів і відзначився в битві при Городищі. Був нагороджений золотою шпагою з написом «За хоробрість». У 1794 році знову воював проти конфедератів,  відзначився у битві при Мацейовіцах, та при штурмі Праги. За вміле командування підрозділом отримав чин секунд-майора. У 1795 році отримав чин прем'єр-майора. 27 жовтня 1799 року отримав чин підполковника і був призначений батальйонним командиром в Козловський мушкетерський полк. 4 вересня 1802 року був призначений виконуючим обов’язки командира, а 30 листопада 1803 – командиром Козловського мушкетерського полку і отримав чин полковника. 26 листопада 1802 року за бездоганну вислугу був нагороджений орденом Св. Георгія 4-го класу (№ 1359). У 1805-1807 рр. разом із полком перебував у складі десантного корпусу при ескадрі віце-адмірала Дмитра Миколайовича Сенявіна у Середземному морі. Брав участь в боях з французами та турками. 16 березня 1807 року був призначений шефом Козловського полку. 5 серпня 1807 за дії на морі і на суші був удостоєний ордену Св.Георгія 3-го класу (№ 165). В поданні до нагородження було зазначено: «Преодолевая все покушения и действия неприятеля, с отличною храбростию и неусыпностию, благоразумною распорядительностию и мужественными поступками удержал более десяти дней вверенную ему крепость на острове Тенедосе». По завершенні бойових дій в Архіпелазі, Козловський полк був передислокований на Дунай, де брав участь у ряді операцій проти турків. У 1809 році Ф.Ф.Падейський отримав важке поранення при невдалому штурмі Браїлова. Після одужання повернувся до командування полком, у 1810 році брав участь у штурмі Базарджика та при облозі Шумли. 28 липня 1810 року отримав генеральські еполети. У кампанії 1811 року відзначився в справах під Рущуком і Відином. На початку 1812 року був призначений командиром 1-ї бригади 15-ї піхотної дивізії (одночасно залишався шефом Козловського піхотного полку). У кампанії 1812 року проти французів і їх союзників відзначився під Брест-Литовськом, Кобрином, Городечно, Борисовим, Стаховим і Брилями. У кампанії 1813 року приймав участь в облозі і взятті Торна. Після взяття Торна був призначений комендантом цієї фортеці і на цій посаді залишався до 1815 року. 8 листопада 1816 був призначений комендантом Динабургської фортеці. 7 січня 1822 був переведений на посаду коменданта в Новгород. На початку 1829 року вийшов у відставку і помер у середині березня того ж року. Зі списків російської армії виключений 22 березня 1829. Був нагороджений серед інших орденами: Св.Анни 2-го ступеня з алмазними знаками, Св. Володимира 4-го ст. з бантом і 3-го ступеня, Св. Іоанна Єрусалимського, золотими хрестами за Очаків, Прагу і Базарджик.

 

Пален (1-й), Павло Петрович, граф

(нім. Paul Carl Ernst Wilhelm Philipp von derPahlen)

(7 липня 1775-9 лютого 1834, Москва)


Із російських графів Курляндської губернії. Батько – Петербурзький військовий губернатор. На військову службу зарахований у 1782 році. 1 січня 1790 року випущений з гвардії ротмістром до Оренбурзького драгунського полку. У 1793 році переведений в чині прем'єр-майора до Московського карабінерного полку, у складі якого брав участь у подавленні польського повстання 1794 року. Учасник Перського походу 1796 року. Брав участь у облозі і взятті Дербента, Куби, Баку, Шемахи. 12 листопада 1797 року переведений до Лейб-кірасирського полку. 28 липня 1798 отримав чин полковника, 11 березня 1800 року - генерал-майора. 14 вересня року 1800 призначений шефом Ізюмського гусарського полку. 28 липня року звільнений зі служби за хворобою. Незабаром був поновлений на службі і направлений на Молдавський театр воєнних дій. Відзначився в бою під Обілештами, за що 23 листопада 1807  був нагороджений орденом Св Георгія. 4-го кл. 30 серпня 1808 призначений шефом Дерптського драгунського полку. В ході російсько-турецької війни також відзначився при взятті Сальчі, Тульчі, Бабадагу, Гірсово, Кюстенджі, у боях під Рассеватом і Татарицею. 25 липня 1810 був нагороджений орденом Св. Георгія 3-го кл. Дерптський драгунський полк, який на червень 1812 року перебував у складі 22-ї бригади 7-ї кавалерійської дивізії 4-го корпусу Дунайської армії прибув на Волинь. Граф Пален разом з полком брав участь у боях під Володимиром-Волинським, Кладневим, відрізав ворогові переправу через річку Буг. Згодом відзначився під Волоковиськом. Командував авангардом 3-ї армії при прикритті переправи через Березину в районі Борисова. В кампанію 1813 року приймав участь у блокаді фортеці Торн, в боях на р. Кацбах, під Левенбергом, Бішофсвердом, Лейпцигом.У 1814 році брав участь у справах при Суассоні, Лаоні, Шалоні, Фер-Шампенуазі, штурмі Парижу.Учасник походу 1815 року. 20 грудня 1815 отримав чин генерал-лейтенанта (зі старшинством від 13 березня 1814 року). Командував 2-ю кінно-єгерською дивізією. 26 лютого 1827 був призначений командиром 2-го резервного зведеного кавалерійського корпусу. 22 вересня 1829 призначений командиром 2-го піхотного корпусу. 3 травня 1831 - начальником кавалерії Резервної армії. 25 червня 1828 отримав чин генерала від кавалерії. Виключений із списків померлим 23 лютого 1834р. Похований на Введенських горах в Москві.

 

Парадовський Пилип Йосипович

Полковник. 29.03.1806-08.03.1810 - командир Маріупольського гусарського полку
08.03.1810 - 14.08.1813 - шеф Ліфляндського драгунського (кінно-єгерського) полку.

 

Пащенко Лев Корнійович (Корнилович)

(1782—1834)

 

Народився у сім’ї військового (секунд-майора). Закінчив 2-й кадетський корпус. 8 грудня 1799 року отримав чин підпоручика і отримав призначення для проходження служби до 5-го артилерійського батальйону (з 1803 р. - 3-й артилерійський полк). 16 лютого 1805 отримав чин поручика, а 1 вересня того ж року був переведений до 10-го артилерійського полку. 10 серпня 1806 отримав чин штабс-капітана. 23 серпня, був переведений на службу в 16-ту артилерійську бригаду. 26 жовтня 1808 отримав чин капітана. Брав участь у походах 1808 і 1809 років проти турків. Відзначився при блокаді Браїлова і був нагороджений орденом Св. Анни 4-го ступеня. Командував артилеристами при блокаді фортець Кюстенджі і Силістрія. 8 січня отримав чин майора і був переведений до 18-ї артилерійської бригади, у складі якої знову воював під Силісрією, Журжею та Шумною. За вмілі дії під Силісрією був нагороджений орденом св. Володимира 4-го ступеня з бантом. 9 лютого 1811 отримав чин підполковника і був призначений командиром 18-ї артилерійської бригади (з 1814 року - 11-та, з 1816 – 9-та). Брагада на Волині воювала у скалі корпусу генерала Каменського 1-го і відзначилась в боях під Кобрином, Городечно, Луцьком. За Кобрин і Городечно був нагороджений орденом Св. Анни 2-го ступеня. За бої на Березині був удостоєний ордена Св. Георгія 4-го ступеня (№ 2631 - 4 серпня 1813) У ході закордонного походу 1813 року бився під Торном, Дрезденом, Кенігсвартом, Буценом, на р.Кацбах. Знаходився на території Німеччини, а згодом Франції до кінця 1815 року. 15 липня 1816 року був призначений командиром рухомого парку№ 15, 24 травня 1817 року - командиром 80-й понтонної роти, а 8 травня 1819 року - знову командиром 9-ї артилерійської бригади. 1 липня 1819 року отримав чин полковника, а 25 грудня був призначений командиром 4-ї батарейної роти з парком 18-ї артилерійської бригади.18 березня 1826 року, був призначений помічником командира Шосткинського порохового заводу. 25 березня 1828 року отримав чин генерал-майора і 31 липня призначений командиром Охтенського порохового заводу. 24 лютого 1834 року був звільнений у відставку.

 

Полторацький Костянтин Маркович
21 (за іншими даними 2 або 30) травня 1782, Санкт-Петербург –

15 березня 1858, Санкт-Петербург


Народився у родині директора придворної співочої капели. 24 березня 1784 року, за бажанням імператриці Катерини II, був записаний, фур'єром, до лейб-гвардії Семеновського полку (у лейб гвардії Семенівському полку служив до 1809 року і пройшов щаблями кар’єри до полковника), а вже наступного року отримав чин капрала. 8 вересня 1798 року отримав чин прапорщика. 27 жовтня 1800 року отримав чин поручика. 6 жовтня 1804 року був призначений полковим ад'ютантом. 14 серпня 1805 р. отримав чин штабс-капітана У 1805 році бився з французами під Аустерліцем, отримав орден Святої Анни 4-го ступеня. Під час Прусського походу 1807 року брав участь у битвах під Гутштатом, Гейльсбергом і під Фрідландом, був нагороджений орденом Святого Володимира 4-го ступеня і чином капітана (17 серпня 1807 р.). 20 травня ( за іншими даними - 12 вересня) 1808 року отримав чин полковника. У 1810 році був відряджений до Дунайської армії і бився з турками під Батіном, брав участь в облозі і взятті Силістрії. 15 травня 1811року був призначений шефом Нейшлотського піхотного полку. У 1811 році за штурм Ловчі був нагороджений золотою шпагою з написом «За хоробрість». Згодом на чолі окремого загону воював на території Сербії. За вмілі дії 11 жовтня під містечком Громади був нагороджений орденом Святого Володимира 3-го ступеня. 10 січня 1812 року був призначений шефом Тифліського піхотного полку, а 12 березня 1812 року - шефом Нашебурзького піхотного полку. Полк під командуванням К.М.Полторацького у складі 1-ї бригади 9-ї піхотної дивізії корпусу Є.І.Маркова 3-ї Резервної Обсерваційної армії відзначився під Кобрином і Городечно, його шеф 22 листопада 1812 року був нагороджений орденом Святого Георгія 4-го класу за № 1099: «В воздаяние ревностной службы и отличия, оказанного в кампанию против французских войск 1812 года, а особенно в сражении 31 июля при сел. Городечна, где, командуя Нашебургским пехотным полком, во всех случаях оказывал твёрдость, а наиболее отличился, когда был послан на подкрепление к генерал-майору князю Щербатову, где, с необыкновенною отважностью бросившись с полком в штыки, опрокинул неприятельские силы и преследовал их». У 1813 році брав участь в облозі Торна, за що отримав орден Святої Анни 2-го ступеня, прикрашений алмазами. За відзнаку в бою під Кенігсвартом 15 вересня 1813 року (старшинство від 7 травня 1813) отримав чин генерал-майора і був призначений командиром бригади. За битви під Бауценом і Лейпцигом був нагороджений орденом Святої Анни 1-го ступеня, прусським орденом Червоного Орла 2-го ступеня і шведським орденом Меча. У 1814 році на чолі бригади бився під Брієнном (отримав прусський орден Pour le Merite), під Ла-Ротьером. В битві під Шампобері був поранений і разом з генералом 3.Д.Олсуф’євим потрапив до французького полону, з якого був звільнений після взяття Парижа. 29 липня 1817 був призначений командиром 3-ї бригади 23-ї піхотної дивізії. До 1818 року перебував на території Франції у складі корпусу М.С.Воронцова. Після повернення на батьківщину був призначений командиром 3-ї бригади 14-ї піхотної дивізії. З 13 березня 1822 року командних і штабних посад не займав. 28 січня 1830 року був звільнений для виконання обов’язків по цивільним справам, отримав чин таємного радника і призначений Ярославським губернатором. 29 січня 1834 року був повернений на військову службу і призначений Ярославським генерал–губернатором, при цьому у віданні Полторацького залишились і цивільні справи. 25 червня 1834 року отримав чин генерал-лейтенанта. За вміле управління губернією отримав ордена Святого Володимира 2-го ступеня та Білого Орла. У 1842 році був звільнений у відставку за станом здоров’я. По виходу у відставку брав активну участь в управлінні справами Московського товариства сільського господарства, членом якого був з 1823 року. Останні роки жив у Санкт-Петербурзі. Був похований в Сергієвій пустині.

Раков Семен Ілліч

Полковник. Із 31.10.1808 по 19.10.1810 – командир Катеринославського гренадерського полку; з 19.10.1810 по 20.11.1810 – шеф Апшеронського мушкетерського полку; з 20.11.1810 по 03.07.1813 – шеф Охотського мушкетерського (з22.02.1811 р.- піхотного) полку.

 

Рейтерн Христофор Романович (Христофор Адам) фон

(29 вересня 1782 помістя Рьостгоф Дерптського повіту Ліфляндської губернії –

вересень 1833, Новомиргород Єлисаветградського повіту Херсонскої губернії)

 

Походив із дворян Ліфляндської губернії. Отримав домашню освіту. Військову службу почав 19 травня 1792 року «генеральним писарем» при генералі Бенкендорфі. 23 лютого 1793 року отримав чин прапорщика і призначення до Нашебурзького піхотного полку. На дійсну службу повинен був прибути у січні 1796 року, проте запізнився на 2 дні і був виключений із списків полку 19 січня. 23 травня 1797 року був зарахований до Стародубівського кірасирського полку, а 19 червня 1798 року отримав чин поручика. У складі полку (корпус генерала Римського-Корсакова) брав участь в кампанії 1799-1800 років на території Швейцарії. Учасник битви під Аустерліцем. В кампанії 1806 року воював на території Східної Пруссії, брав участь в кавалерійських справах на річці Пассарзі, під Гутштадтом, Гейльсбергом та Фрідландом. У 1807 році був переведений до лейб-гвардії Гусарського полку. У 1811 році в чині підполковника, був переведений до Олександрійського гусарського полку і в його складі воював з австрійцями і саксонцями під Кобрином, Пружанами, проти польської дивізії генерала Косинського на Волині та французами під Борисовом і на Березині. 22 листопада 1812 за бої під Пружанами і Городечною був нагороджений орденом Св. Георгія 4-го кл. (№ 1102 по списку Судравського і № 2469 за списком Григоровича-Степанова): «В воздаяние ревностной службы и отличия, оказанного в кампанию против французских войск 1812 года, а особенно в сражениях 29 июля при отступлении из под города Пружан и 31 июля, где, командуя эскадроном, отличился мужеством и храбростию». В закордонному поході 1813 року відзначився під Люценом (отримав чин полковника), Бунцлау і на р.Кацбах (нагороджений орденами Св. Анни 2-го ступеня і Св.Володимира 4-го ступеня), під Лейпцигом (алмазні знаки до ордену Св. Анни 2-го ступеня). У кампанію 1814 року брав участь у битвах під Сен-Дізьє, Брієнні, Ла-Ротьером. За бій під Краоном був нагороджений золотою шаблею з написом «За хоробрість». Учасник закордонного походу 1815 року. 1 червня 1815 року був затверджений командиром Олександрійського гусарського полку. 12 грудня 1819 року отримав чин генерал-майора і призначений командиром 1-ї бригади 1-ї гусарської дивізії. 17 листопада 1827 року був призначений командиром Бузької (згодом 4-ї) уланської дивізії. У кампанії 1828 року проти Туреччини командував загоном в авангарді. Загін генерал-майора Рейтерна одним з перших переправився через річки Прут і Серет, відзначився при облозі Браїлова, штурмі цієї фортеці 3 червня та оволодіння нею 7 червня. За бойові подвиги і вміле командування був нагороджений орденом Св. Анни 1-го ступеня. Після взяття Браїлова загін під командуванням генерала Рейтерна висунувся до Туртукая. Брав участь у блокаді Журжі, відзначився при відбитті вилазки турецьких військ 21 серпня, а згодом при блокаді Турно (з 2 жовтня по 14 листопада). У кампанію 1829 року загін Рейтерна, переправився через Прут і Дунай, вступив на територію Болгарії і здійснив марш до фортець Ісакчі, Кюстенджі і Варна. 18 травня під Козлуджі та Кулевчі брав участь у битві проти армії верховного візира. Перебуваючи в авангарді 7-го піхотного корпусу, загін фон Рейтерна переслідував турецькі війська до річки Камчик, а потім приєднався до військ, які обложили фортецю Шумла. За відбиття вилазки турків 29 липня генерал Рейтерн був нагороджений орденом Св. Володимира 2-го ступеня. Брав участь у переході через Балкани; взятті міст Сливно, та Адріанополь. 20 грудня 1829 року отримав чин генерал-лейтенанта. У 1831 році на чолі дивізії брав участь у придушенні польського  повстання. Відзначився в битві під Дашевим (2 травня 1831) та переслідуванні залишків польських військ до австрійського кордону. У 1832 році був призначений командиром 2-ї уланської дивізії. В зв’язку з хворобою подав рапорт про усунення від командування дивізією. З 28 червня 1833 року і до смерті у вересні цього ж року знаходився в резерві.

 

Рейхель Абрам Абрамович

(1766, за іншими даними - 1767, Аннаберг, Саксонія – 1824, Київ)

 

Із саксонських дворян, які присягнули на вірність російському престолу. 2 лютого 1788 року з обер-офіцерів саксонської служби був прийнятий в Калузьке губернське управління колезьким реєстратором. 30 жовтня 1788 був зарахований з чином прапорщика в ад’ютанти при штабі генерал-аншефа Кречетникова. 9 червня 1789 отримав призначення полковим квартир'єром до Новотульського піхотного полку. Брав участь у бойових діях проти турків у 1789-1790 рр. За відвагу при штурмі Ізмаїла отримав чин поручика та був нагороджений спеціальним хрестом за Ізмаїл. 3 липня 1790 року був переведений до Астраханського гренадерського полку, у складі якого воював в 1794 р. у Польщі. 7 грудня 1796 року був переведений до Ладозького мушкетерського полку. 30 жовтня 1806 року був призначений командиром Апшеронського мушкетерського полку. 12 грудня 1807 отримав чин полковника. Воював з турками в 1806-1811 рр. Брав участь у боях під Журжею, Силістрією, Туртукаєм. За вдалі дії при облозі Рущука в 1810 р. був нагороджений орденом Св. Георгія 4-го кл. (6 березня 1811), а під час штурму Рущука отримав поранення в праву ногу картеччю. З березня1812 р. командував 2-ю бригадою 9-ї піхотної дивізії корпусу Маркова 3-ї Обсерваційної армії і одночасно  був шефом Апшеронського піхотного полку. Командував конвоєм, який супроводжував 2000 саксонських полонених від Кобрина до Житомира. Відзначився в боях за Брест-Литовський і на Березині. У 1813 р. брав участь в блокаді Торна. У Лейпцизькій битві отримав сильну контузію в лівий бік і був представлений до генеральського чину. У 1814 р. брав участь у битві біля Брієнн-ле-Шато. 12 січня 1814 був звільнений у відставку за станом здоров’я. Мешкав з родиною у Києві. Також був нагороджений орденом Св. Володимира 4-го ст. із бантом.

 

Репнінський (2-й) Степан Якович

(27 грудня 1773 - 21 червня 1851, Київ)

 

У 1776 році зарахований в службу до лейб-гвардії Семенівського полку. 1 травня 1788 призначений генеральс-ад'ютантом до генерал-аншефа графа Якова Олександровича Брюса. 12 квітня 1792 переведений до Санкт-Петербурзького драгунського полку з чином прем'єр-майора. Брав участь у війні з польськими конфедератами. 12 листопада 1798 був звільнений у відставку. 3 березня 1801 поновлений на службі з чином полковника. 18 липня 1805 призначений командиром Охтирського гусарського полку. Брав участь у кампаніях 1805-1807 рр. 1 грудня 1807 року нагороджений орденом Св. Георгія 4-го кл.: «В воздаяние отличного мужества и храбрости, оказанных в минувшую кампанию против французских войск, в сражениях под Сиротском и при реке Пасарге, из коих в первом врубился в неприятельскую пехоту, а в последнем отбил атаковавшего в весьма превосходном числе неприятеля». За бій під Пултуськом 12 грудня 1807 отримав чин генерал-майора. 27 квітня 1808 був призначений шефом Тираспольського драгунського полку. У війні з турками брав участь у штурмі Журжі, облозі і взятті Базарджика. За взяття Відина 16 лютого 1812 був нагороджений орденом Св. Георгія 3-го кл.(№ 227): «В воздаяние отличнаго мужества и храбрости, оказанных в сражениях против турецких войск 7, 17 и 30-го сентября у Калафата». На Волинь прибув у вересні 1812 року на чолі Тираспольського драгунського полку, який входив до складу 22-ї бригади 7-ї кавалерійської дивізії 4-го корпусу Дунайської армії. Брав участь у справах проти наполеонівських військ, очолюючи окремий кавалерійський загін. У кампанії 1813 р. воював на території Саксонії, приймав участь у блокаді Гамбурга. 1 вересня 1814 був призначений командиром 2-ї бригади 2-ї кінно-єгерської дивізії, 26 вересня 1823 - начальником 2-ї драгунської дивізії. 12 грудня 1824 отримав чин генерал-лейтенанта. 19 вересня 1830 був звільнений з посади начальника дивізії та визначений складатися по кавалерії. У 1832 р. був призначений головою військового суду з особливо важливих справ при Київському, Подільському і Волинському генерал-губернаторові. 17 березня 1845 за багаторічну старанну службу отримав чин генерала від кавалерії. Похований на цвинтарі Києво-Видубицького монастиря

 

Ререн Іван Богданович (нім. Johann Фрідріх фон Rehren)

(7 грудня 1775, маєток Леппіст на о.Езель, Ліфляндська губернія- 7 жовтня 1813, Лейпциг)


Із ліфляндських дворян лютеранського закону. Син титулярного радника. 4 грудня 1792 випущений з Артилерійського та Інженерного кадетського корпусу підпоручиком в 1-й морський батальйон. У 1798 р. призначений командиром гренадерського батальйону, 5 березня 1803 р. - командиром Шліссельбурзького мушкетерського (з 1811 р. - піхотний) полку. 23 квітня 1806 отримав чин полковника. Брав участь у кампаніях проти французів 1806-1807 рр. Під Прейсіш-Ейлау отримав сильну контузію в груди і лівий бік. 26 квітня 1807 нагороджений орденом Св. Георгія 4-го кл. "В воздаяние отличного мужества и храбрости, оказанных в сражении против французских войск 26 и 27 января при Прейсиш-Эйлау, где, ударив в штыки на неприятеля, поражал оного, а потом искусным маневром подвел оного под нашу батарею, которою и нанесен великий вред неприятелю». У 1808-1811 рр. воював з турками на Балканах. З вересня 1812 року воював з наполеонівськими військами на Волині, під Брест-Литовськом, Волковиськом, Руднею (Шліссельбурзький піхотний полк входив до складу 2-ї бригади 8-ї піхотної дивізії 2-го корпусу Дунайської армії). У кампанії 1813 р. брав участь в боях під Люценом, Бауценом, Рейхенбахом, Меркерсдорфом, на р. Кацбах. 15 вересня 1813 отримав чин генерал-майора. Смертельно поранений в Лейпцігській битві. Виключений із списків померлим 14 грудня 1813 р.

 

Риков Василь Дмитрович
(1759 - 25 липня 1827, Київ)

 

Із дворян Саратовської губернії. Службу розпочав у 1776 році в лейб-гвардії Преображенському полку на посаді фур'єра. У 1779 р. отримав чин сержанта. Брав участь у боях зі шведами в 1788-1790 рр. У 1790 році був випущений в армію з чином ротмістра і отримав призначення для проходження служби до Оренбурзького драгунського полку. У складі цього полку приймав участь в придушенні повстань у Польщі у 1792 та 1794 роках. У 1797 отримав чин майора, 11 листопада 1798 року був призначений командиром Оренбурзького драгунського полку. У 1798 р. переведений до Санкт-Петербурзького драгунського полку. 25 травня 1800 року отримав чин підполковника, а за старанну службу і «приведення полку у відмінний стан» став почесним кавалером ордену св. Іоанна Єрусалимського. 29 серпня 1805 був переведений до новосформованого Ліфляндського драгунського полку, а 14-го лютого 1806 року був призначений його командиром. З цим полком виступив у бойовий похід в листопаді 1806 року. У складі кавалерійської бригади (також входили Санкт-Петербурзький драгунський та Ольвіопольський гусарський полки) 8-ї  дивізії генерала-майора Ессена 3-го Ліфляндський драгунський 4 грудня прибув до Остроленки, звідки маршем вирушив вниз по течії р.Нарев до Попова. Після битви під Пулутськом в середні грудня повернувся до Остроленки для з’єднання з головними силами російської армії під командуванням генерала від кавалерії Леонтія Леонтійовича Беннігсена. Від Остроленки полк рухався через Новоград, Тикочін і Гейльсберг до Янкова, звідки у складі ар’єргарду відступав до Прейсіш-Ейлау. 27-го січня Ліфляндський полк на чолі зі своїм командиром та з допомогою Ризького драгунського полку вибив французів з тактично-вигідної позиції в районі млина. Підполковник Риков продовжував командування полком, не дивлячись на поранення в ногу. За битву під Прейсіш-Ейлау був нагороджений золотою шпагою. Незабаром, 24-го травня, полк під командуванням В.Д.Рикова відзначився під Гутштадтом, 26-го травня при взятті містечка Вольфсдорф, а 2-го червня у кровопролитній битві під Фрідландом, За бої 26-го травня і 2 червня був нагороджений орденом Св. Володимира 4-й ст. з бантом. 12 грудня 1807 року отримав чин полковника. На південно-західному театрі воєнних дій проти турків Ліфляндський драгунський полк під командуванням полковника В.Д. Рикова відзначився при облозі Силістрії та взятті Браїлова в 1809 році, 22 травня під Базарджиком, де відбив атаку турецької кінноти і першим увірвався до міських воріт. За цей бій був нагороджений орденом Св. Володимира 3-го ступеня. 23-го липня Ліфляндські драгуни і Ольвіопольські гусари відзначились під Батином. Полки були нагороджені срібними сурмами, а В.Д. Риков орденом Св.Георгія 4 кл. (11 квітня 1811 року). 22-го-червня полк і його командир відзначились в битві під Рущуком. При висуванні Дунайської армії на Волинь, залишаючись полковим командиром Ліфляндського драгунського полку, В.Д.Риков займав посаду коменданта Головної квартири армії. На Волині безпосередньо командував полком, а під Березиною знову служив при головному штабі адмірала П.В.Чичагова За відвагу в боях при вигнанні французів за межі Російської імперії та "за розсудливу моторність і особливу старанність" був нагороджений орденом Св. Анни 2 ст. З травня 1813 року обіймав посаду коменданта головної квартири армії Барклая де-Толлі. У ході подальших бойових дій справно виконував свої обов’язки про Головному штабі і був нагороджений: за Дрезден - орденом св. Анни 2-го класу з алмазами, за Лейпциг чином генерал-майора (7 грудня 1813 року). Крім того, король Прусський нагородив генерал-майора Рикова орденом "За заслуги". Також приймав участь в битвах під Торном, Кульмом, Бауценом (1813), Брієном, Ла-Рот’єром, Бар-сюр-Обом, Арсі-сюр-Обом, взятті Парижу. У 1815 році взяв участь в 2-му закордонному поході, по поверненні з якого 1 грудня 1815 року був призначений командиром 3-ї бригади 1-ї уланської дивізії. 22 жовтня 1816 року був призначений командиром 2-ї бригади Української козацької дивізії, 16 листопада 1817 року – командиром 1-ї бригади, а 6 травня 1818 року - начальником Бузької уланської дивізії. За відмінне виконання завдання з розквартирування частин дивізії на території Херсонської губернії у 1820 році був нагороджений орденом Св. Анни 1-го ст. З 17-го жовтня 1823 року відійшов від командування, хоча й рахувався в складі армії по кавалерії. Мешкав у Києві.

 


Категорія: Частина IV. БІОГРАФІЧНИЙ ДОВІДНИК | Додав: voenkom (13.11.2011) | Автор: Сергій ЯРОВЕНКО E
Переглядів: 340 | Теги: Рейтерн, Пален, Ререн, пащенко, Парадовський, Падейський, Полторацький, Рейхель, раков, Репнінський | Рейтинг: 5.0/8
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: