Назімов Федір Вікторович

(9 грудня 1764 – 7 березня1827, Київ)

Із тамбовських дворян. 30 січня 1777 року був зарахований капралом до лейб-гвардії Преображенського полку. Брав участь в російсько-шведській війні 1788-1790 рр. 1 лютого 1790 року був випущений в армію капітаном і отримав призначення до Кексгольмського піхотного полку. Брав участь у російсько-турецькій війні 1787-1791 рр. і придушенні польських повстань у 1792 та 1794 рр. 1 серпня 1799 року отримав чин полковника та був призначений командиром зведеного гренадерського батальйону. У 1799 р.приймав участь у експедиції адмірала Ушакова на острів Корфу. З 21 листопада 1799 по 9 січня 1803 був командиром Українського мушкетерського полку. 16 травня 1803 отримав чин генерал-майора. 4 вересня 1805 року був призначений шефом Куринського мушкетерського полку. Під час російсько-турецької війни 1806-1812 рр. брав участь у облозі Браїлова, блокаді Ізмаїла, боях під Малою Слободзеєю та Журжею. 27 вересня 1810 був призначений командиром 2-ї бригади 15-ї піхотної дивізії виконував обов’язки до листопада 1816 р. У червні 1812 року виконував обов'язки начальника 15-ї піхотної дивізії замість генерал-лейтенанта Є.І.Маркова, призначеного командувачем військами корпусу 3-ї Резервної Обсерваційної армії. По закінченні «наполеонівських воєн» 5 листопада 1816 року був призначений Київським цивільним губернатором (перебував на посаді до 1821 року), з присвоєнням рангу дійсного статського радника. 26 листопада 1816 року був нагороджений орденом Св.Георгія 4-го кл. (№ 3159). З 1822 по 1827 рр. перебував у числі чиновників, які рахувались«не при справах». Після смерті прах генерала був перенесений у с.Вороніно Клинского повіту Московської губернії. Нагороди: ордени Св. Анни 2-го ст. з алмазами, Св. Володимира 4-го ст. з бантом, Св. Георгія 4-го кл., Св. Володимира 3-го ст.; золота шпага «За хоробрість».

Наній Хома Петрович

(1769 – 1853, Київ)

Виходець із італійської купецької сім’ї, яка набула російське підданство. Військову службу розпочав 1 січня 1788 року кадетом кірасирського Військового Ордена полку. З перших днів служби в бойових діях. Брав участь в битві на р. Сальча, спробі раптового захоплення фортеці Ізмаїл. 31 серпня 1789 був призначений молодшим ад'ютантом до генерал-поручика Ладиженського. 5 травня 1791 року був переведений до Сіверського карабінерного полку зі званням підпоручика. У 1799-1800 рр. приймав участь у Швейцарському поході корпусу Римського-Корсакова. Учасник російсько-турецької війни 1806-1812 рр. 23 квітня 1809 призначений командиром Стародубівського драгунського полку, 12 грудня 1809 року присвоєний чин полковника. 13 липня 1810 за штурм Базарджика був нагороджений орденом Св. Георгія 4-го кл. Полк Х.П.Нанія в травні 1812 року був включений до складу 15-ї бригади 5-ї кавалерійської дивізії кавалерійського корпусу К.Й.Ламберта 3-ї Резервної Обсерваційної армії. Відзначився в боях під Кобрином і Городечно, Брест-Литовськом, Слонімом, Кайдановим, Борисовим. У кампанії 1813 р. воював в Сілезії та Саксонії. 15 вересня отримав чин генерал-майора. Брав участь у боях під Дрезденом і в Лейпцігській битві. У 1814 р. приймав участь у блокаді Бельфора, битвах при Брієнні-ле-Шато, Арсі-сюр-Обр і взятті Парижа. 22 жовтня 1817 по хворобі вийшов у відставку з мундиром і повним пенсіоном. Після виходу у відставку жив у Києві. Нагроджений орденами Св.Георгія 4-го кл., Св.Анни 3-й ст., Володимира 3-го ст.; прусським Червоного Орла 2-й ст., золотою шпагою з алмазами «За хоробрість».

(«Словарь русских генералов, участников боевых действий против армии Наполеона Бонапарта в 1812-1815 гг.». Российский архив. Москва: студия «ТРИТЭ» Н.Михалкова, 1996-Т. VII. с. 488.)

Ольдекоп Карл Федорович

(1775 (1777) - 13 червня 1831, Дубровна)

Із дворян Ліфляндської губернії. 9 серпня 1786 року був записаний до лейб-гвардії Преображенського полу. Дійсну службу розпочав у 1795 р. в чині капітана в Чернігівському піхотному полку. На 1805 рік у чині підполковника був ад'ютантом начальника резервного корпусу генерал-лейтенанта Івана Миколайовича Ессена. У 1806 році  разом зі своїм начальником був переведений до Дніпровської армії Міхельсона. У чині полковника був призначений командиром Кримського мушкетерського полку, з яким брав участь в облозі і взятті фортеці Хотин (1-й корпус генерала І.М.Ессена). 30 листопада 1806 року отримав звання флігель-ад'ютанта. У кампанії 1807 року К.Ф.Ольдекоп виконував обов’язки чергового штаб-офіцера корпусу Ессена. Відзначився під Остроленкою, Фріландом і був нагороджений орденом Св. Володимира 4-го ступеня з бантом та прусським орденом «За заслуги». У березні 1808 р. мав необережність накликати на себе невдоволення імператора Олександра I, був позбавлений звання флігель-ад'ютанта і призначений черговим штаб-офіцером резервних військ Молдавської армії, а у 1809 році - бригад-майором до головнокомандувача Молдавською армією князя Петра Івановича Багратіона. Не дивлячись на штабну посаду, відзначився при форсуванні Дунаю, штурмі фортеці Кюстенджі, та битві під Рассеватом. Нагородою стало повернення звання флігель-ад’ютанта. За особисту хоробрість при облозі Силістрії та битві під Татарицею 10 жовтня 1809 був нагороджений орденом Св. Володимира 3-го ступеня. 8 січня 1810 року був призначений шефом Алексопольского мушкетерського полку. На чолі полку брав участь в облозі Сілістрії, та облозі Шумли. 6 липня 1810 року був призначений шефом Коливанського мушкетерського полку (з 1811 року – піхотний). Відзначився під Рущуком, Батіним і Слободзеєю. За бій під Батіном 18 квітня 1812р. був нагороджений орденом Св.Георгія 4-го ступеня (№ 1040): «В воздаяние отличного мужества и храбрости, явленных при разбитии турецких войск 26 августа 1810 года при селении Батине, где послан был от главнокомандующего генерала графа Каменского, у коего находился с нужными приказаниями, в опаснейшие места и всегда исполнял делаемые ему поручения с особливою расторопностию, усердием и неустрашимостию, а во время штурма, командуя колонною, составленною для фальшивой атаки, равномерно исполнил в точности приказание». З березня 1812 року в чині полковника виконував обов'язки чергового генерала 3-ї Резервної Обсерваційної армії і залишався шефом Коливанського піхотного полку. 2 грудня отримав чин генерал-майора (старшинство від 31 липня 1812 р.). По укладенні Пойшвіцкого перемир'я (на той час виконував обов’язки чергового генерала Головної армії Барклая-де-Толлі) був одним з найкращих помічників головнокомандувача у справі переформування військ. Після відновлення бойових дій брав участь у всіх найбільших справах нової кампанії: під Дрезденом, Кульмом, Лейпцигом, Брієнном, Фер-Шампенуазом і Парижем. За хоробрість під Кульмом, був нагороджений орденом Св. Анни 1-го ступеня, за Лейпциг - отримав орден Св. Володимира 2-го ступеня, а за бої у Франції  - алмазні знаки до ордена Св. Анни 1-го ступеня. Також був нагороджений орденами Св. Олександра Невського, Пруськими Пур ле Меріт і Червоного Орла 2-й ст., Гессен-Кассельським Військовим орденом заслуг. З 1815 р. був черговим генералом 1—ї армії. 20 вересня 1821 отримав чин генерал-лейтенанта. 9 лютого 1829 року вийшов у відставку. Виключений зі списків армії у зв’язку зі смертю 12 липня 1831 року.

Орурк Йосип Корнилович (англ. Joseph Cornelius O'Rourke), граф

(1762, Дерпт - квітень 1849 маєток Вселюб Новогрудського повіту Гродненської губернії)

Із родини ірландських емігрантів. 1 січня 1776 був записаний сержантом до лейб-гвардії Кінного полку. Згодом переведений до лейб-гвардії Ізмайловського полку. У 1790 випущений в Псковський драгунський полк з чином капітана. 4 липня 1797 переведений до Павлоградського гусарського полку. Брав участь у російсько-шведській війні 1789-1790 рр., в боях з польськими конфедератами в 1792 і 1794 роках. У 1799 у складі генерала Римського-Корсакова приймав участь в бойових діях проти французів на території Швейцарії. Учасник кампаній проти французів 1805, 1806-1807 рр. 12 січня 1806 року був нагороджений орденом Св. Георгія 4-го кл.: «В воздаяние отличного мужества и храбрости, оказанных в сражениях против французских войск, где 24 октября, имея в команде своей 2 эскадрона Павлоградского и 2 эскадрона Мариупольского гусарских полков, был употреблен во все время в закрытие ретирады и, быв окружен неприятельскою кавалериею, сквозь оную с великим вредом неприятелю пробившись, удерживал его до тех пор, пока началось сражение; 4 ноября во все время сражения закрывал ретирующихся и находился у содержания аван-постов, удерживая сильного неприятеля, поступал во всем благоразумно и храбро и 16, быв отряжен в правую сторону со 100 охотниками, поражал ретировавшегося неприятеля». 23 березня 1806 року отримав чин полковника. 28 квітня 1807 року був призначений шефом, сформованого ним Волинського уланського полку. На чолі полку брав участь у російсько-турецькій війні 1806-1812. Відзначився під Туртукаєм. 22 липня 1810 отримав чин генерал-майора. Згодом відзначився під Варварином та при штурмі Калафата і Бані. 28 листопада 1810 року був нагороджений орденом Св. Георгія 3-го кл.: «В воздаяние подвигов отличного мужества и храбрости, оказанных в сражении против турецких войск 22-го августа при Бани». Під час рейду до Сербії командував авангардом загону генерала Лідера. Напередодні походу на Волинь був відкликаний до головної квартири Дунайської армії і з нею прибув на Волинь у вересні 1812 року. В ході вересневого наступу очолював авангард Дунайської армії. Брав участь у сутичках з поляками австрійцями та саксонцями під Марковичами, Павловичами, Радеховим, Любомлем, Кобрином. переслідуванні французьких військ до Брест-Литовська. В подальшому діяв під Борисовм, на Березині, приймав участь у взятті Вільно і Ковно. У кампанії 1813 року на чолі окремого кавалерійського загону приймав участь в облозі Дрездена та фортеці Магдебург. Відзначився в «битві народів» за що 28 вересня 1813 року отримав чин генерал-лейтенанта (зі старшинством з 4 серпня 1813). Також воював під Денневіцем, та Касселем. У кампанію 1814 року командував окремим кавалерійським корпусом Північної армії. Відзначився під Краоном і Лаоном, за що був нагороджений орденом Св. Олександра Невського. По закінченні бойових дій був призначений командиром 2-ї уланської дивізії, згодом командував Литовською уланською дивізією. 22 квітня 1819 року був призначений начальником 1-ї гусарської дивізії. 13 липня 1819 р. був звільнений від займаної посади та визначений складатися по кавалерії. Деякий час був командувачем військами 1-го піхотного корпусу. Під час польського повстання 1831 здійснював керівництво підготовкою резервів. 10 квітня 1841 отримав чин генерала від кавалерії. Помер у своєму маєтку, де й  був похований. Серед нагород генерала Орурка ордени Св. Олександра Невського з алмазами, Св. Владимира 2-го ст., Св. Анны 1-й ст. з алмазами, Св.Георгія 4-го та 3-го кл, дві золоті шаблі (одна з алмазами), пруські ордени Червоного Ола 2-го ст. та Військовий орден залізного хреста (Кульмський хрест), шведський Військовий орден Меча 1-го кл., Гессен-Касельский Військовий орден заслуг.

Остен-Сакен Фабіан Вільгельмович, фон дер, барон, граф, князь

(нім. Fabian Gottlieb von der Osten-Sacken)

(20.10.1752 Ревель - 07.04.1837, Київ)

Із родини збіднілих курляндських баронів. Навчався у Дерпті. 18 жовтня 1766 року був записаний підпрапорщиком до Копорського мушкетерського полку. Дійсну службу розпочав сержантом 8 квітня 1767 року, а вже за два роки отримав бойове хрещення (1769 р.) при осаді фортеці Хотин. Воював у складі гренадерського батальйону. Відзначився в боях 22 червня, 29 серпня та в нічній атаці 7 вересня 1769 року. За відвагу в останньому бою отримав чин прапорщика, а згодом був переведений до Нашебурзького мушкетерського полку. 1 січня 1770 року отримав чин  підпоручика. Брав участь у військових діях проти польських повстанців у 1771-1772 роках. 1 січня 1773 року отримав чин поручика. 24 квітня 1774 року з чином капітана був переведений до Углицького мушкетерського полку. 1 січня 1785 року отримав призначення на посаду викладача до Сухопутного шляхетного кадетського корпусу. У 1786 році в один і той же день отримав відразу два чини – майора і підполковника. Нова війна з Туреччиною дозволила підполковнику фон дер Остен-Сакену вкотре проявити як особисту мужність, так і командний хист. За рапортом був переведений до діючої армії. Воював у складі Ростовського мушкетерського полку. Відзначився 20 липня 1789 у битві при річці Путні та 21 липня при взятті Фокшан та ворожого табору. За вмілі дії був нагороджений орденом Св. Володимира 4 ступеня з бантом. 5. листопада 1789 року відзначився при оволодінні Бендерами, 11 грудня 1790 року при штурмі Ізмаїлу. 26 листопада 1792 року був нагороджений орденом Св. Георгія (№ 948 за списком Степанова-Григоровича). Брав участь у придушенні Польського повстання 1794 року. Діяв з підпорядкованими підрозділами на території Литви проти польських конфедератів під Ліпшняками (11 травня), Ошмянами (21 травня), Салатами (16 червня) та з 8 по 31 липня під Вільно. За взяття Вільно був нагороджений золотою шпагою з написом "За хоробрість". 20 серпня за бій під містечком Оліте отримав чин полковника, а 28 серпня знову відзначився при взятті Ковно (Каунаса). 11 лютого 1795 року був переведений до Чернігівського мушкетерського полку. 28 вересня 1797 року отримав чин генерал-майора і був призначений шефом Катеринославського гренадерського полку. 11 липня 1799 отримав чин генерал-лейтенанта. Брав участь у Швейцарському поході. В битві при Цюріху Катеринославський гренадерський полк прикривав відступ основних сил армії. У скрутній для росіян ситуації Остен-Сакен повів полк в контратаку, проте отримав поранення кулею в голову і потрапив до французького полону. В знак «подяки» імператор Павло І наказав виключити полоненого генерала зі списків армії «за здачу в полон».  По звільненні з полону 1 січня 1801 року був призначений шефом Петербурзького гренадерського полку, а 27 березня того ж року також очолив війська корпусу з головною квартирою у Ревелі. Після огляду Санкт-Петербурзького гренадерського полку Олександром І його шеф  22 квітня 1804 року отримав чергову нагороду – орден Св. Анни 1 ст. Протягом 1805 року командував корпусом на території Гродненської губернії та резервним корпусом у Володимирі на Клязьмі. У кампанії проти французької армії 1806-07 рр. командував дивізією в армії Беннігсена, брав участь у боях під Пултуськом (14.12.1806), Янковим (22.01.1807) і Прейсіш-Ейлау (26-27.01.1807). За останній був нагороджений орденом Св. Володимира 2-го ступеня та прусським орденом Червоного Орла 1-го ступеня. Також приймав участь в боях під Лаунау (21.2.1807), Гутштадтом (24.5.1807), та с. Шарнік. 29 травня 1807 року був звинувачений головнокомандувачем генералом Беннігсеном у невиконанні наказів, зумисному запізненні на позицію під Гутштадтом і відданий під суд. У результаті майже 5 років мешкав у Санкт-Петербурзі у надзвичайній скруті. Лише у 1812 році за повелінням імператора Олександра І. слідство у справі Остен-Сакена було припинено, а генерал Сакен отримав призначення на посаду командувача корпусом до 3-ї Резервної Обсерваційної армії. Після об’єднання Дунайської та 3-ї Обсерваційної армії відповідно до наказу адмірала Чичагова прийняв командування окремим угрупуванням 3-ї армії (корпус Каменського), яке в окремих джерелах отримало найменування Волинська армія. Штаб-квартира угрупування знаходилась у Брест-Литовську, а його війська виконували завдання з прикриття Полісся та Волині та здійснювали рейди на територію Герцогства Варшавського. Війська під командуванням генерал-лейтенанта Сакена успішно протистояли в боях під Слонімом і Волковиськом 7-му і Австрійсьому допоміжному корпусам наполеонівської армії  та забезпечили фланговое прикриття Березинської операції. Зоряний час генерал-лейтенанта Остен-Сакена зійшов в ході закордонних походів 183-1814 років. 24 січня 1813 року війська генерала Остен-Сакена оволоділи Варшавою та отримали перемогу під Ченстоховою (10-25 березня). За взяття цієї фортеці генерал-лейтенант Остен-Сакен був нагороджений орденом Св. Олександра Невського. Після очищення території Герцогства Варшавського від ворога і перемоги під Краковом (1 травня 1813 року) корпус Остен-Сакена був приєднаний до Сілезької армії (05.05.1813). У складі цієї армії брав участь в оволодінні містом Лігніц і битві під с.Штейдніце (06.08.1813), взятті Кейзервальда (07.08.1813), битві під Бунцлау (09.08.1813). Відзначився в битві на річці Кацбах (14.08.1813), де командував правим крилом армії. За перемогу отримав чин генерала від інфантерії від російського імператора. та орден Чорного Орла від прусського короля. У подальших діях з переслідування французької армії знову відзначився під Бунцлау (23.08.1813), Рейхенбахом, Мейссеном, Ольстером, Галле. За взяття Галльського передмістя Лейпцига був нагороджений орденом Св. Георгія 2-го кл. (08.10.1813, № 56) Після «битви народів» корпус Остен-Сакена продовжував наступ у напрямку на Айзенах і невдовзі переправився через Рейн. За успішні дії на переправі через Рейн в районі міста Мангейм і взяття штурмом ворожого фельдшанцю був премійований 50 000 рублями від імператора Олександра І. На початку 1814 року відзначився в битвах за бої під Шато-Брієнном (17.01.1814) і Ла-Ротьером (20.01.1814) і був удостоєний найвищої військової відзнаки російської імперії - ордена Св. Андрія Первозванного та  Командорського хреста ордена Марії Терезії від австрійського цісаря. В подальшому брав участь в боях і битвах під Монмірале (30.01.1814), Мері (10.03.1814), Мо (15.02.1814), Краоном (23.02.1814), Куруа поблизу Суассона (01-02.03.1814) та Лаоном. Після зайняття союзними військами Парижу 19 березня 1814 року був призначений губернатором міста і виконував обов’язки до червня місяця. При призначенні на посаду губернатора отримав від французького короля золоту табакерку, прикрашену діамантами з портретом королівської особи та золоту шпагу від Національної гвардії. По закінченні губернаторських повноважень Остен-Сакена в знак подяки парижани подарували російському генералу карабін, пару пістолетів і золоту шпагу, обсипану діамантами, та написом: «Місто Париж - генералу Сакену». Ці незвичні подарунки від вчорашніх ворогів пояснювались просто. Остен-Сакен на своєму посту зумів забезпечити в місті правопорядок, відносився до мирного населення з повагою і лишній раз не нагадував французам про недавню поразку. У листі до нагородної шпаги було написано: «…оселив у Парижі тишу і безпеку, позбавив його від зайвих витрат, протегував громадським і судовим місцям, і що мешканці, завдяки пильності його, могли віддаватися звичайним своїм заняттям і рахували себе не у воєнному стані, але користувалися всіма вигодами  мирного часу…». Напередодні 100 днів Наполеона командував військами 5-го (згодом перейменований в 3-й) піхотного корпусу зі штаб-квартирою у Варшаві. На початку походу (15.03.1815) корпус Остен-Сакена увійшов до складу армії генерал-фельдмаршала Барклая-де-Толлі і в ході походу вийшов до містечка Мо. Від французького короля отримав орден Військових заслуг 1 ст. По поверненні на територію Російської імперії продовжував командувати корпусом, а 8 червня 1818 року прийняв командування 1-ю армією замість померлого М.Б.Барклая де-Толлі. У тому ж році увійшов до складу Державної Ради. 8 квітня 1821 року з нагоди 55 річчя військової служби Російській імпераї отримав титул графа. У 1825 році в день коронації Миколи І генерала від інфантерії Остен-Сакена, «як вождя досвідченого і посивілого на терені військової слави», було підвищено в чині до генерал-фельдмаршала. 28 січня 1826 року був призначений шефом Углицького піхотного полку, який з того дня і до 15 квітня 1837 року носив найменування піхотний генерал-фельдмаршала Остена-Сакена полк. У 1830 році за довготривалу військову службу був нагороджений орденом Св. Володимира 1 ст. За придушення польського повстання 1830 -1831 років на території Київської, Подільської та Волинської губерній у листопаді 1832 року отримав титул князя Російської імперії та подарунок – портрет Миколи І, прикрашений діамантами. З придбанням княжого титула позбувся додатку до прізвища «фон дер». У 1835 році вийшов у відставку. Після відставки жив у Києві. Помер 7 квітня 1837 року і був похований у Києво-Печерській Лаврі, на монастирському кладовищі біля церкви Різдва Пресвятої Богородиці в районі Дальніх печер. Могила 43-го генерал-фельмаршала Російської імперії князя Остен-Сакена збереглась до наших днів.

Плита на могилі генерал-фельдмаршала Ф.В.Остен-Сакена

Отрощенко Яків Йосипович

(1779 - 29 березня 1862, Москва)

Син поручика Малоросійського козачого полку, Отримав домашню освіту. В 1785 р. був пристроєний батьком на службу у повітовий суд. У серпні 1800 р. добровільно поступив на військову службу рядовим до 7-го єгерського полку, який на той час дислокувався у Вільно. У 1803 р. отримав  перший офіцерський чин прапорщика і був призначений полковим ад'ютантом У 1804 році отримав чин поручика і був призначений полковим скарбником.У кампанію 1806 проти французів вступив у званні штабс-капітана і на посаді ротного командира.. За відвагу в боях під Прейсіш-Ейлау та Альт-Кірхені отримав чин капітана і був нагороджений орденом Св. Анни 4-го ступеня та золотою шпагою з написом «За хоробрість». У складі свого полку брав участь у турецькій кампанії. Відзначився при облозі Силістрії, при штурмі фортеці Кюстенджі та в інших боях. На початку 1810 року був відряджений до Петербурга де знаходився при 1-му навчальному батальйоні. 1 серпня 1811 отримав чин майора і отримав призначення до 14-го єгерського полку, який на той час входив до складу Дунайської армії. На момент укладення перемир’я був плац-майором при головному штабі армії в Бухаресті. У квітні 1812 року 14-й єгерський полк увійшов до складу 3-ї Резервної Обсерваційної армії. У складі полку майор Отрощенко брав участь у русі армії до Кобрина, битві під Городечно, ар’єргардних бояз при відступі 3-ї резервної армії до Луцька, а згодом у контрнаступі у вересні – жовтні 1812 року та битві на Березині. В ході закордонних походів відзначився під Краоном. За кампанії 1813-1814 рр. був нагороджений золотою шпагою. У березні 1815 року отримав чин полковника і був призначений командиром 14-го єгерського (згодом перейменований в 4-й карабінерний) полку. 30 серпня 1822 року отримав чин генерал-майора і посаду командира 3-ї бригад 3-ї гренадерської дивізії. У 1823 році став бригадним командиром 3-ї бригади 6-ї піхотної дивізії. У 1825 році був нагороджений орденом Св. Володимира 3-го ступеня. 26 листопада 1826 за бездоганну вислугу 25 років в офіцерських чинах був нагороджений орденом Св. Георгія 4-го кл. (№ 3875 за списком Григоровича-Степанова). На чолі 3-ї бригади 6-ї піхотної дивізії вступив у бої російсько-турецької війни 1828-1829 рр. Брав участь в облозі фортеці Силістрія, в якості начальника лівого флангу армії. Після зняття облоги був призначений начальником авангарду та виконувачем обов’яків начальника 6-ї дивізії. Зі своєю бригадою зимував в селищі Черновода, Навесні 1829 знову був призначений начальником авангарду військ, які йшли маршем до Силістрії. У серпні 1829 р. бригада Отрощенка витримала основний тягар бою з військом великого візиря.  Сам Отрощенко отримав кульову рану в живіт. За розгром турецьких військ (ворог втратив 59 гармат і 30 знамен) генерал-майор Отрощенко був нагороджений орденом Св. Анни 1-го ступеня. У 1831 році на чолі бригади брав участь у подавленні польського повстання. Воював під Остроленкою та при в штурмі Варшави. Був нагороджений  імператорська короною до ордена Св.Анни 1-го ступеня і орденом Virtuti Militari 2-го ступеня. 18 жовтня 1831 року отримав чин генерал-лейтенанта та був призначений начальником 3-ї піхотної дивізії. У 1841 р. отримав чин генерала від інфантерії. Згодом став сенатором. Похований на кладовищі Донського монастиря у Москві. Залишив після себе цікаві записки, надруковані частково в «Русском архиве» (1869 р. "Записка о Конарском»), частково в «Русском вестнике» (1877 г. № 9-11, за 1880 г - №1,2).