Мадатов Валеріан Григорович,

(Мехрабенц Ростон Гюкиєвич), князь

(18.05.1782 Карабах - 4.09.1829,. Шумла)

Із вірменських князів Карабахського ханства. На військову службу був зарахований за особитим розпорядженням Павла І 14 червня 1797 портупей-прапорщиком до лейб-гвардії Преображенського полку. 5 травня 1802 року отримав чин підпоручика і призначення до Павловського гренадерського полку. У 1803 р році був звільнений зі служби «за часті напади поганої хвороби». У 1806 році був відновлений у званні і посаді та отримав призначення для подальшого проходження служби до Мінгрельського мушкетерського полку. У 1808 році отримав чин капітана. Воював з турками у складі авангарду М.І.Платова під Браїловим, Мачином, Бабадагом, Гірсовим, Кюстенджі Рассеватом. За бій під Рассеватом був нагороджений золотою шпагою. Згодом воював під Каліпетро, Капаклі. У 1810 році був переведений з чином ротмістра до Олександрійського гусарського полку. У складі полку воював під Силістрією, Татарицею (за відвагу отримав чин майора), Шумлою, Батіном, Рущуком і Журжею. Особливо відзначився в бою під Чаушкою, де він з одним своїм ескадроном розсіяв турецьку колону і захопив гармату та під Батіном, де на чолі двох сотень гусарів розсіяв 4-ри тисячну турецьку колону, яка саме готувалась до нападу. За перший бій 11 квітня 1811 був нагороджений орденом Св. Георгія 4-го кл., а через декілька днів за другий бій отримав чин підполковника, Перед початком війни з французами займав посаду командира батальйону Олександрійського гусарського полку (корпус Є.І.Маркова 3-ї Резервної Обсерваційної армії). Діяв на чолі передового загону авангарду генерал-майора К.Й.Ламберта.Відзначився в боях за Устилуг, у рейді по території Герцогства Варшавського, під Брест-Литовським, Кобрином (нагороджений орденом Св. Анни 2 ст.), Пружанами, Городечною (отримав чин полковника), Турійськом. У жовтні 1812 року у складі загону флігель-ад’ютанта полковника графа Чернишова діяв на території Герцогства Варшавського, спустошуючи тили французької армії та її союзників. У листопаді брав участь у розгромі загону генерала Косецького під Кайдановим та бою під Молодечно. Після битви на річці Березина (9- 12 листопада) з окремим загоном був направлений в напрямку до Вільно. По дорозі 18 листопада. під містечком Плещениця розбив ворожий загін, при цьому в полон потрапили 2 генерали, 25 офіцерів, 400 нижніх чинів, а трофеями росіян став увесь французький обоз. За цей бій був нагороджений орденом Св Володимира 3 ступеня. На початку 1813 року діяв у складі корпусу генерала Ф.Ф.Вінценгероде. У битві під Калішем (польск. Kalisz) проти 7-го корпусу генерала Реньє діяв на чолі кавалерійського загону з двох ескадронів олександрійських гусарів та донського козачого полку. Атакою змусив відступити саксонську кавалерію, що привело до розгрому ворожої піхоти. 22 лютого 1813 був нагороджений орденом Св. Георгія 3-го кл. Згодом із 5 козачими полками переправився через Одер і оточив фортецю Глогау. Загін князя Мадатова блокував ворожий гарнізон до прибуття основних сил корпусу Вінценгероде Згодом брав участь у битвах під Дрезденом, Люменом (золота шабля «за хоробрість» з алмазами), Бауценом, Лейпцигом. У «битві народів» отримав поранення в руку, проте поля бою не залишив. Денис Давидов, який у цьому бою побачив князя Мадатова згодом назвав його «до невероятия неустрашимым генералом». 28 жовтня 1814 отримав чин генерал-майора (зі старшинством від 16 вересня 1813) та був нагороджений прусським орденом «За заслуги». Лікувався в місті Галле і повернувся до діючої армії лише напередодні штурму Парижа. У 1816 році за поданням генерала Єрмолова був призначений до Кавказького Окремого корпусу, спочатку на посаду окружного начальника Карабахського ханства, а в 1817 році також Шехинського та Ширванського ханств. Загітував земляків утворити загони самооборони, які згодом приймали участь у бойових діях разом з російськими військами. Один із співслуживців генерала-гусара згодом згадував: «Воинственный характер князя Мадатова, знание местных языков и обычаев, смесь азиатских привычек с европейскими, в нем замечаемая, делали его неоценимо полезным в областях, управляемых им. С одним из владельцев казался он дружески откровенным; другого обнадеживал обещанием лестных наград ему и подданным; третьему подавал защиту и правосудие. Во всех поступках его видны были гибкий ум, прозорливость и глубокое познание обстоятельств». За дорученням Єрмолова у 1819 році перейшов на територію Дагестану. Приймав участь у штурмі фортеці Башли, в якій російські війська втратили всього 3 чол. вбитими і 20 пораненими. Згодом форсованим маршем вийшов до останнього прихистку хана Кара-Кайтазького – фортеці Енгікент і після нетривалого бою оволодів нею. У 1820 році діяв на півночі Дагестану проти сил хана Кази-Кумихського. В одній –єдиній битві під Хозреці ханське військо було розбите і супротив припинився. У 1826 році діяв проти перських військ Аббас-мурзи. 13 вересня 1826 за бої з персами під Шамхором і Єлисаветополем 28 вересня 1826 року отримав чин генерал-лейтенанта. У 1828 році був переведений на Балканський театр військових дій. Спочатку виконував роль ад’ютанта при Миколі І, а годом очолив окремий кавалерійський загін із завданням оволодіння фортецею Ісакчі. Згодом загін було перекинуто в район фортеці Шумла, а в серпні., отримав під командування 2-х тисячний загін з яким в районі села Праводи, протягом 3 місяців не давав змоги 12-тисячному корпусу Омера-Вріоне-паші просунутись уперед. У листопаді.1828  року генерал Мадатов був призначений начальником 3-ї гусарської дивізії, на чолі якої в кампанії 1829 відзначився в битві під Кулевчею, за що був нагороджений орденом Св.Олександра Невського. В подальшому на чолі кавалерії 3-го корпусу здійснював керівництво облогою фортеці Шумла. Помер від сухот 4 вересня 1829 року. Після смерті був похований у.Шумлі. При цьому турецький гарнізон фортеці відкрив ворота, щоб дати змогу поховати князя на християнському кладовищі. Згодом останки були перенесені до Санкт-Петербургу і перепоховані на Тихвинському кладовищі Олександро-Невської лаври. Виключений із списків померлим 30 вересня 1829.

Малиновський Сильвестр Сигизмундович

(1788, Рогачовський повіт Могильовської губернії - 1851, Варшава)

Із білоруських шляхтичів Рогачевського повіту Могилевської губернії, визнаних в російському дворянстві. Службу розпочав у складі Могильовського лейб-міліційного батальйону. У 1809 році був переведений в чині прапорщика на службу до Олонецького піхотного полку. Брав участь в кампаніях проти турків. У 1810 році перебував у походах в Малій Валахії та Болгарії, був поранений у ліву ногу рушничною кулею навиліт. У кампанію 1811 відзначився при штурмі Ловчі. За цей бій отримав чин поручика та невдовзі призначений до свиту його величності з квартирмейстерської частини. У битві під Рущуком знову був поранений кулею в ногу. Саме завдяки Малиновському до наших днів дійшов розпис військам Дунайської армії, у складі якої потрапив на Волинь, де брав участь в бойових діях проти союзників наполеонівської Франції. Під Борисовим був поранений (багнетом у груди) та нагороджений орденом Св.Анни 4-го ступеня. У кампанію 1813 року брав участь при блокаді Торгау і був поранений в голову з пошкодженням черепа. Після лікування брав участь у битві під Бауценом. За битву під Лейпцигом 6 жовтня 1813 був нагороджений золотою шпагою з написом «За хоробрість». У кампанію 1814 року брав участь у справах під Майнцем, Реймсом, штурмі Парижу. Був нагороджений орденом Св. Анни 2-го ступеня з алмазами і отримав чин підполковника. У 1815 році був призначений обер-квартирмейстером 4-го піхотного корпусу, а в 1816 році отримав посаду начальника 2-го відділення канцелярії генерал-квартирмейстера Головного штабу. У 1817 році отримав чин полковника. У 1818 році призначений обер-квартирмейстером Окремого Литовського корпусу. У 1823 році нагороджений орденом Св .Станіслава 2-го ступеня із зіркою. 21 травня 1826 отримав чин генерал-майора і знову був зарахований до  імператорської свити з квартирмейстерської частини. Того ж року поступив у розпорядження начальника 16-ї піхотної дивізії. З початком російсько-турецької війни у 1828 році був призначений начальником штабу 7-го піхотного корпусу, а згодом командиром 3-ї бригади 17-ї піхотної дивізії. Відзначився при облозі Браїлова, за що був 1 липня нагороджений золотою шпагою з алмазними прикрасами і написом «За хоробрість». У битві під Шумлою брав участь в розгромі турецької кавалерії. 27 вересня у випадковій сутичці з відступаючими турецькими солдатами був поранений багнетом в живіт. 7 листопада отримав сильну контузію ядром в ногу. Не дивлячись на численні поранення, Малиновський залишився на театрі воєнних дій. За відвагу і особисту мужність був нагороджений орденом Св. Анни 1-го ступеня. На початку 1829 року відзначився при штурмі фортеці Кале та змусив капітулювати гарнізон фортеці Турно. 30 січня був нагороджений орденом Св. Георгія 3-го класу (№ 411 по кавалерський списку Григоровича-Степанова): «В воздаяние отличнаго мужества и храбрости, оказанных 13 января 1829 года при покорении турецкой крепости Кале». Також відзначився в битві під с. Кулевчі і оточенні Шумли. Був нагороджений імператорською короною до ордена Св. Анни 1-го ступеня. Учасник взяття Силістрії  та Адріанополя. У 1831 році брав участь у придушенні польського повстання на території Польщі та Литви. Був нагороджений орденами Св. Володимира 2-го ступеня та Virtuti Militari 2-го ступеня. 18 жовтня отримав чин генерал-лейтенанта. У 1832 році був призначений командувачем Чорноморської лінією на Кавказі. У 1835 році був нагороджений орденом Білого орла. Наприкінці 30-х років ХІХ століття командував 4-ю піхотною дивізією. У 1846 році був призначений присутнім у Варшавському департаменті Сенату. Вийшов у відставку 6 лютого 1851. Похований у Варшаві.

Мантейфель, Іван Васильович (Готгард Йоганн)

(10 червня 1771, маєток Метцкюлль на о.Езель в Ліфляндської губернії - 9 жовтня 1813)

Із німецьких рейхс-графів. Записаний на військову службу 16 серпня 1783 сержантом до лейб-гвардії Преображенського полку. 1 січня 1791 року був переведений до лейб-гвардії Кінного полку, де отримав перший офіцерський чин - корнета. У 1794 р. випущений в званні прем'єр-майора до Українського легко-кінного полку, у складі якого брав участь в боях з польськими конфедератами. 26 березня 1799 року отримав чин полковниа. У 1805 р. відзначився в битві під Аустерліцем і був нагороджений 12 травня 1806 року орденом Св. Георгія 4-го кл.: «В воздаяние отличного мужества и храбрости, оказанных в сражении 20 ноября при Аустерлице против французских войск, где по взятии в плен командира полка командовал оным и увидев, что намерение неприятеля было отрезать правый фланг подле стоявшей пехоты от середины колонны, успел отряженным подкреплением удержать неприятельскую конницу, потом совместно с Тверским драгунским полком, неприятельские кавалерийские полки атаковавши, опрокинул с немалою потерею и принудил в беспорядке ретироваться, после сего, будучи откомандирован для прикрытия Цесарской артиллерии противостоял неприятельским нападениям и оную защищал». 1 січня 1807 року був призначений шефом Санкт-Петербурзького драгунського полку. Бився з французами під Гутштадтом, Гейльсбергом, Фрідландом. Під останнім був поранений і 20 травня 1808 року нагороджений орденом Св. Георгія третього кл. (№ 185): «В воздаяние отличнаго мужества и храбрости, оказанных в сражении против французских войск 28-го мая при защите переправы в Гутштадте, где, с С.-Петербургским драгунским полком ударив на усиливавшихся в большем числе неприятельских стрелков, изрубил оных и когда неприятель вторично занял ими же оставленныя биваки, атаковал, не взирая на выгодное их положение и истребил оных, ударил потом на неприятельскую конницу и врубившись разсеял оную, а потом, прикрывая батарей полковника Ермолова, действовавшия под сильным огнем, не уступал своего места». 24 травня 1807 року отримав чин генерал-майора. У 1809-1811 рр. на чолі полку брав участь в боях з турками. У вересні 1812 року Санкт-Петербурзький драгунський полк, шефом якого був Мантейфель, у складі 18-ї бригади 6-й кавалерійської дивізії 1-го корпус О. Ф. Ланжерона Дунайської армії прибув на Волинь. Брав участь у боях на Волині, Берестейщині, на Березині. У 1813 році І.В.Мантейфель у битві під Денневіцем командував п'ятьма кавалерійськими полками. 6 жовтня в Лейпцігській битві під час атаки (командував загоном з трьох кавалерійських полків) був смертельно поранений.

Марков Євген Іванович

1769 – 20 вересня 1828

Із дворян Московської губернії. 5 грудня 1770 року був записаний рядовим до Пермського піхотного полку. 18 листопада 1772 року отримав чин прапорщика. 28 вересня 1779 отримав чин поручика і переведений до Семипалатинського польового батальйону. 1 січня 1786 року був переведений до Курського піхотного полку з присвоєнням капітанського чину. Уся ця кар’єра була «заочною». Власне військову службу розпочав 3 березня 1787 року в лейб-гвардії Преображенському полку. 18 червня 1788 року отримав чин секунд-майора. З 1788 року почався  відлік бойових справ майбутнього генерала. У тому ж році Є.І.Марков воював на гребних судах в Дніпровському лимані і бився з турками під Кінбурном. У 1788 брав участь в облозі і штурмі Очакова, отримав поранення в голову. За хоробрість при штурмі Ізмаїлу 31 березня 1792 року був нагороджений орденом Св. Георгія 4-го кл. (№ 489). У 1792 р. був переведений до Апшеронського мушкетерського ( з 05.07.1762 по 29.11.1796 - піхотний) полк з чином прем'єр-майора. У складі полку брав участь в бойових діях проти конфедератів: у 1792 році під Городищем і Дубинкою; в 1794 р відзначився при штурмі Праги. У 1796 році приймав участь в Перському поході. Учасник облоги і штурму Дербента, був нагороджений золотою шпагою. 4 квітня 1798 року отримав чин полковника. 16 серпня був призначений командиром Тифліського мушкетерського полку. З 26 листопада - генерал-майор і шеф Муромського мушкетерського полку, з яким брав участь у Швейцарському поході 1799 р. у складі корпусу генерал-лейтенанта Олександра Михайловича Римського-Корсакова. В битві під Цюріхом проти військ генерала Массени потрапив до полону. По поверненні до Росії 24 жовтня 1799 був звільнений у відставку. Відновлений на службі 27 вересня 1800 року. 27 січня 1801 року був призначений комендантом Аренсбургу (нині м. Курессааре в Естонії – в 1952- 1988 рр. м.Кінгісепп). 28 липня 1801 року був призначений командиром Псковського мушкетерського полку, з яким в 1805 р. воював з французами під Кремсом і Аустерліцем. Брав участь у війні 1806-1807 рр. Відзначився під Прейсіш-Ейлау та Остроленкою. 8 квітня 1807 року був нагороджений орденом Св. Георгія 3-го кл. (№148): «В воздаяние отличнаго мужества и храбрости, оказанных в сражении против французских войск 4-го февраля 1807 года при Остроленке». За мужність, виявлену в битві під Фрідландом отримав чин генерал-лейтенанта (12 грудня 1807). У 1808 році був призначений командиром 9-ї піхотної дивізії, яка входила до складу Молдавської армії. При невдалому штурмі Браїлова був важко поранений картеччю в праву ногу. Згодом приймав участь в боях під Мачином і Бабадагом (1809 р.). За хоробрість при штурмі Базарджика (1810) був нагороджений орденом Св. Олександра Невського. У 1811 році дивізія під командуванням Маркова успішно діяла в районі Слободзеї та при Рущуку. 15 жовтня 1811 Є.І.Марков був нагороджений орденом Св. Георгія 2-го кл. (№ 41). У квітні 1812 року був призначений командувачем корпусу 3-ї Резервної Обсерваційної армії. Війська корпусу Є.І.Маркова успішно діяли на Волині, під Кобрином, Городечною, згодом з боями відступили до Луцька, а у вересні 1812 року розпочали наступ проти австрійців, саксонців та поляків і гнали ворога до Березини. У 1813 р., командував корпусом у Польській армії, війська якого блокували Торгау, а згодом Гамбурга. Після закінчення військових дій командував 15-ю піхотною дивізією. 13 квітня 1816 року був звільнений від командування з’єднаннями та признаений складатись по інфантерії.

Меліссіно Олексій Петрович

(1759 - 15 серпня 1813, Левенберг, Саксонія)

Походив зі стародавнього грецького роду, нащадки якого в XVIII ст. переселилися з Угорщини до Росії. Народився у родині генерала від артилерії Петра Івановича Меліссіно, начальника Артилерійського та Інженерного кадетського корпусу. Олексій Меліссіно був записаний до гвардії і 21 липня 1777 розпочав службу сержантом. 10 травня 1783 року отримав чин капітана і був зарахований до штабу генерал-фельдцейхмейстера. За оперативну підготовку декількох сот новобранців до артилерійської служби «з відмінною працею і старанністю» 8 жовтня 1788 отримав чин майора. Учасник 2-ї турецької війни. В чині підполковника Сумського легкокінного полку, брав участь у взятті Аккермана, Бендер, Ізмаїла. 25 березня 1791 за поданням О.В.Суворова був удостоєний           ордену Св. Георгія 4-го кл.: «За отличную храбрость, оказанную при штурме крепости Измаила, с истреблением бывшей там армии». 5 січня 1793 року отримав чин полковника. Після воцаріння Павла I був звільнений зі служби і повернувся до неї лише у грудні 1800 року. Спочатку служив у Єлисаветградському гусарському полку, а 1 січня 1801 року був призначений шефом Маріупольського гусарського полку і отримав чин генерал-майора. З 1802 по 1807 рік – знову у відставці. Повернувся на службу навесні 1807 року і зайнявся формуванням Лубенського гусарського полку, шефом якого був призначений 20 квітня 1807 р.. У 1812 році Меліссіно командував кавалерією корпусу Ф.В.Остен-Сакена, до складу якої входила і 11-а кавалерійська дивізія. З окремим загоном діяв з напрямку Любешова в районах Янова (нині Іванове Брестської області) та Пінська. За сміливі дії був нагороджений орденом Св. Анни 1-й ст. За подальші дії на території Волині був нагороджений золотою шаблею з написом «За хоробрість», прикрашену алмазами. У 1813 році брав участь у взятті Варшави, в боях під Вальгеймом, Герсдорфом, Носсеном, Бішофсвердом, Бауценом, Рейхенбахом, Яуером і Левенбергом поблизу Дрездена. В своєму останньому бою відчайдушний генерал особисто повів лубенців в атаку на каре французької піхоти, зім'яв його фас, першим увірвався всередину, але був смертельно поранений (отримав три кульові поранення). Розлючені загибеллю свого шефа, гусари розметали каре на шматки. Похований в містечку Кульм.

Мельников (5-й) Микола Григорович

Командир Донського козачого полку з 26 квітня 1809 р. за 20 грудня 1814 року. В кампанію 1809 року прийняв командування полком (до того - полковника Мельникова 2-го полк) під фортецею Браїлів. На чолі полку воював під Гірсово (22 серпня), Мангалом (5 вересня), Силістрією (24.09 - 09.10), Татарицею (10 жовтня). У кампанію 1810 року разом з козаками брав участь в боях біля фортеці Силістрія (23 травня), фортеці Шумла (8, 23 липня і 1 серпня), під Батіним (16 і 26 серпня), взятті Плевни (16 жовтня), оволодіння фортецею Ловча (18 жовтня), облозі Рущука. В кампанії 1811 року відзначився під Малою Слободзеєю (22 червня). З листопада 1811 по 31 січня 1812 року полк у складі корпусу генерала від інфантерії графа Ланжерона ніс сторожову службу у Великій Валахії. З 1 по 5 лютого брав участь у рейді в районі Зимніца - Систів - Нікополь. У вересні 1812 року полк Мельникова 5-го прибув на Волинь і згодом брав участь в боях в районі села Опалин (18 вересня), під Бялою (6 жовтня), Брилями (14 листопада), Стаховим (16 листопада). У складі бригади полковника Григорія Дячкіна авангарду генерал-лейтенанта Ю.Г.Чапліца переслідував ворога і бився під Вільно і Ковно. Кампанія 1813 року ознаменувалась облогою Торна, битвами під Магдебургом, Тограу, Ландсбергом, Лейпцигом. У листопаді - грудні козаки Мельникова 5-го у складі загону генерал-майора Бенкендорфа 1-го потрапили до Голландії. 30 грудня козаки у складі 3-го корпусу під командуванням генерал-лейтенанта прусської служби Бюллова відзначились в битві під Турнгоутом. В капанію 1814 року М.Г.Мельников зі своїми підлеглими відзначився 19 січня під Антверпеном, взятті міст Алост і Гент. У складі корпусу генерала від кавалерії барона Ф.Ф.Вінцінгероде (Сілезька армія), 18 лютого воював під Суассоном, 22 і 23 лютого - під Краоном, 25 і 26 лютого - Лаоном; 14 березня - Сен-Дізьє; 22 - 24 березня - при блокаді фортеці Санс. У грудні 1814 року полковник Мельников привів свій полк на Дон.

Мещерінов Василь Дмитрович,

(1776 – 7 вересня 1853, Калуга)

Із дворян Орловської губернії. На військову службу поступив з чином фур'єра до лейб-гвардії Ізмайловського полку 3 червня 1787 року. 27.09.1790 отримав чин підпрапорщика, 10.03.1791- сержанта. 1 січня 1796 року був переведений до армії з чином капітана і призначенням для проходження подальшої служби до Ширванського піхотного полку. 1.червня того ж року був переведений до 4-го мушкетерського польового батальйону, а 1 січня 1797 року повернувся до Ширванського полку. 1 вересня 1797 року отримав призначення до 18-го єгерського полку. 16 червня 1797 отримав чин майора, 20 вересня 1800 – підполковника. 9 листопада 1800 був призначений командиром полку і 25 квітня 1806 отримав чин полковника. 9 грудня 1806 року отримав призначення до 32-го єгерського полку, а 20 квітня 1807 був призначений шефом цього полку (був шефом до 01.09.1814). Разом з полком брав участь у кампанії 1807 проти французів. 20.03.1808 очолив бригаду, до складу якої входили 28-й і 32-й єгерські полки. У травні 1809 року брав участь в Австрійському поході Російської армії. З грудня 1809 року на південно-захдному театрі воєнних дій прооти турків. Відзначився при взятті Базарджика та нагороджений орденом Св.Георгія 4 кл. Із 1 по 18 червня знаходився при блокаді Варни і відзначився 11 і 17 червня при відбитті вилазок турків з фортеці. Був нагороджений орденом Св. Володимира 3-го ст. Знову відзначився 22 серпня при блокаді Шумли. 16 червня 1810 року отримав чин генерал-майора. На Волині 32-й єгерський полк, шефом якого був Мещеринов, перебував у складі 3-ї бригади 18-ї піхотної дивізії в корпусі С. М. Каменського 3-ї Резервної Обсерваційної армії. У ході бойових дій проти французьких військ і їх союзників особливо відзначився 14 листопада 1812 в битві під Стаховом (район Борисова); 22 листопада - під Молодечно, 28 листопада - під Вільно, при облозі та оволодінні Торном (нагороджений орденом Св. Анни 1-го ст..). У квітні 1813 року воював в Сілезії та Саксонії. 7 травня за битву під Кенігсбергом був нагороджений золотою шпагою з алмазами і написом «За хоробрість». В подальшому відзначився під Гельсбергом (14 серпня), під Левенбергом (17 серпня -, нагороджений алмазними знаками ордену Св . Анни 1-й ст. і прусським орденами Червоного Орла 2-й ст ), під Дрезденом (26 листопада), у переправі через Рейн (20 грудня). Закінчив бойові дії у Франції в 1814 р. Після війни командував бригадою в 18-й піхотній дивізії. 5 травня 1816 був призначений начальником 13-ї піхотної дивізії. 30 січня 1819, через хворобу був звільнений із військової служби і знаходився у відставці до 1827 року. Згодом потрапив на службу до корпусу Внутрішньої охорони. 2 червня 1831 року був призначений окружним генералом 5-го Округу Внутрішньої охорони. У 1836 році звільнений зі служби за домашніми обставинами з мундиром і пенсіоном повного окладу. При звільненні  також був представлений до чину генерал-лейтенанта, проте цього звання так і не оримав. З 1848 по 1853 рік обирався предводителем дворянства Калузької губернії. Був власником однієї з не багатьох в Російській імперії (на 1845 рік) фабрик, де папір вироблявся машинним способом. Похований на території Лаврентіївського монастирю в Калузі.

Местр Ксаверій Ксаверійович (фр. Xavier de Maistre)

(8 листопада 1763 (1762), Шамбері - 12 червня 1852, Петербург)

Із дворян Сардинського королівства. З 1784 р. служив лейтенантом в сардинській армії. Брав участь у війнах з Францією в 1796 р. і в 1798-1800 рр. 5 січня 1800 з майорів армії Сардинського королівства був прийнятий на російську службу капітаном. У 1802 році подав у відставку. На службу повернувся 4 квітня 1805 року і був призначений директором Морського музею і бібліотекарем при Головному Адміралтействі. 26 серпня 1809 року отримав чин полковника. 8 липня 1810 із тим же чином зарахований до квартирмейстерської служби і відряджений на Кавказ, де брав участь у боях з горцями, потім з перськими військами, приймав участь при облозі фортеці Ахалцих (отримав важке поранення в праву руку). На початку 1812 року був відкликаний до Петербурга, а 23 березня того ж року був відряджений до 3-ї Резервної Обсерваційної армії і призначений обер-квартирмейстером корпусу генерала С.М.Каменського. Приймав участь в боях під Кобрином і Городечно (нагороджений золотою шпагою), Пружанами, Волковиськом. На початку 1813 року був призначений квартирмейстером в загін генерала П.Я.Башуцького, у складі якого брав участь у переслідуванні французів тариторією Польщі і Прусії до Саксонії. У складі загону генерал-лейтенанта Л.Г.Т.Вальмодена, брав участь у боях під Дрезденом, Лейпцигом, Люценом і Бауценом (отримав поранення). 18 липня 1813 року за відзнаку в боях отримав чин в генерал-майора. Деякий час лікувався після поранення. По одужанні був призначений генерал-квартирмейстером корпусу. Приймав участь у блокаді Данцига. Неодноразово здійснював рекогносцирування укріплень фортеці, особисто здійснював керівництво відбиттям контратаки французів з Бабельсбергского бастіону (2 і 11 вересня 1813 р.) 20 вересня був важко поранений і відправлений на лікування до Кенігсбергу. З 20 травня 1814 року проходив службу при Головному штабі російських військ. Після війни служив у 21-й піхотній дивізії. 29 червня 1816 року був звільнений у відставку в зв’язку за станом здоров’я. Нагороджений орденами Св. Анни 2-й ст. з алмазами, Св.Володимира 3-й ст., Св.Іоанна Ієрусалимського, двома іноземними, золотою шпагою «За хоробрість». Здобув неабиякої популярності як письменник і художник. Писав чудові новели, перекладав байки І.А.Крилова на французьку мову. Один з найпопулярніших творів К.К.Местра - повість „Молода сибірячка” та новела „Бранці Кавказу”. Був відомий як мініатюрист і пейзажист. Похований на Смоленському лютеранському кладовищі в Петербурзі.

Мосолов Федір Іванович

9 лютого 1771 - 25 липня 1844, Петербург

Із дворян. У 1775 році був записаний до лейб-гвардії Преображенського полку капралом, а незабаром переписаний до лейб-гвардії Ізмайловського полку. 12 січня 1795 отримав чин прапорщика, а у 1801 році- капітана. У 1802 був переведений на посаду командира ескадрону до Стародубівського драгунського полку з чином підполковника. Разом з полком у 1805 вирушив в похід до Австрії, проте прибув після закінчення бойових дій з французами. У листопаді 1806 року брав участь в бойових діях проти турків. Разом з полком одним з перших вступив до Бендер, а в грудні цього ж року брав участь в облозі Ізмаїла. У лютому 1807 року відзначився при відбитті ворожої вилазки з фортеці, а незабаром ескадрон під командуванням Мосолова відзначився в бою під при Кун’єю (нагороджений орденом Св. Анни 3-й ст.). 12 грудня 1807 року отримав чин підполковника. В кампаніях 1808 та 1809 років брав участь в в боях між селами Каліпетрі і Капали (орден Св. Володимира 4-й ст. з бантом), Татарицею (орден Св. Анни 2-й ст.). Війну з французами зустрів  на посаді командира батальйону у складі 15-ї бригади 5-ї кавалерійської кавалерійського корпусу К.Й.Ламберта 3-ї Резервної Обсерваційної армії. Брав участь в битвах під Кобрином, Турійськом, Городно, при Слонімі і на Березині. У бою під Борисовим був поранений кулею в ліву ногу вище коліна і повернувся в полк навесні 1813. За битви під Люценом і Бауценом був удостоєний ордена Св. Володимира 3-го ст. 15 липня 1813 року був призначений командиром Новгородського кірасирського полку. За проявлену розпорядливість і вміле командування полком 15 вересня 1813 отримав чин генерал-майора. Брав участь у битві під Лейпцигом (пруський орден Червоного Орла 2-ї ст.), блокаді Бельфора, битвах при Шато-Брієнні, Мальмезоні, Арсі-сюр-Оба, взятті Парижа. Після війни командував 2-ю бригадою 3-ї кірасирської дивізії. Із 6 жовтня 1817 – в розпорядженні начальника 3-й драгунський дивізії, з 25 червня 1820 - начальника 2-ї драгунської дивізії. Головував у комісіях, в тому числі по боротьбі з холерою в Москві. 26 листопада 1826 року був нагороджений орденом Св. Георгія 4-го кл. за вислугу років. Після виходу у відставку в 1834 році, жив у Петербурзі.

Мусін-Пушкін Петро Клавдійович
(1765 - 3.05.1834, Петербург)