4.1.6. Російська імператорська армія. Л. - Частина IV. БІОГРАФІЧНИЙ ДОВІДНИК - Волинь у 1812 році - Каталог статей - Персональный сайт Сергея Яровенко
Субота
03.12.2016
09:45
Форма входу
Категорії розділу
Частина І. НАПЕРЕДОДНІ ВІЙНИ. [8]
Загальна обстановка напередодні французького вторгнення. Склад і сили сторін.
Частина ІІ. БОЙОВІ ДІЇ 3-ї ОБСЕРВАЦІЙНОЇ АРМІЇ В ПЕРШИЙ ПЕРІОД ВІЙНИ. [9]
Дії 3-ї Обсерваційної армії в ході першого періоду війни (червень - серпень 1812 року).
Частина ІІІ. ВІД СТИРЮ ДО БУГУ І ПРИП’ЯТІ [9]
Бойові дії на території Волині наприкінці серпня - вересні 1812 року. Дунайська армія.
Частина IV. БІОГРАФІЧНИЙ ДОВІДНИК [17]
Біографічні довідки на генералів і офіцерів армій, які воювали на території Волині.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 352
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Волинь у 1812 році » Частина IV. БІОГРАФІЧНИЙ ДОВІДНИК

4.1.6. Російська імператорська армія. Л.

Ласкін Олексій Андрійович

(1769 - 14.03.1848, Санкт-Петербург)


Із дворян Подільської губернії. У 1790 р. вступив до лейб-гвардії Преображенського полку рядовим, Воював зі шведами, перебуваючи у складі гребної флотилії. 2 грудня 1792 року переведений до лейб-гвардії Кінного полку з чином вахмістра. У 1792 р. вступив волонтером в корпус ерцгерцога австрійського Карла-Іоганна, бився з французами під Верденом, Тріром і Кобленцем. Після повернення до Росії був переведений з чином капітана у кінно-гренадерський Військового Ордена полк і брав участь у Польській кампанії 1794 року. У 1796 приймав участь у Перському поході, потім служив на Кавказі. 2 жовтня 1799 року отримав чин полковника. 14 березня 1804 року був призначений командиром Маріупольського гусарського полку, з яким брав участь в кампанії 1805 року, відзначився під Аустерліцем. 5 березня 1806 призначений командиром лейб-кірасирського Ії Величності полку. В 1806-1807 рр.. брав участь у боях з турками на Дунаї. 24 травня 1807 г.отримав чин генерал-майора. У 1809 р. брав участь в поході до Галичини. 11 серпня 1810 року через хворобу був звільнений від займаних посад та отримав відпустку для лікування. Повернувся на військову службу в березні 1812 року і 15 березня 1812 був призначений командиром 11-ї кавалерійської дивізії, яка складалась з запасних ескадронів полків, після об’днання 3-ї Обсерваційної та Дунайської армій командував кавалерійською бригадою. Брав участь у боях під Борисовим, при взятті Сморгоні та Вільно.У 1813 р. воював під Калішем, Торном. У бою під Кенігсвартом (07.05.1813) отримав важке поранення. У 1814 році був призначений командувати кавалерійським депо 1-й армії. 26 січня 1820 року звільнений у відставку «за жорстоке поводження з дворовими своїми людьми і переданням справи цивільному суду». Останні роки жив у Петербурзі. Похований в Олександро-Невській лаврі у церкві Св.Духа. Нагороди: ордени Св. Анни 1-й ст., Св.Володимира 3-й ст., пруські ордена: Пур ле Меріт і Червоного Орла 2-й ст., крест за Прагу; золота шабля «За хоробрість» з алмазами.

 

Ламберт Карл Йосипович (фр. Charles d Lambert), граф

(30 травня 1772*, Франція –

30.03.1843, с. Циглерівка Костянтинівського повіту Полтавської губернії)


Із аристократичного французького роду, відомого з кінця XIII століття. Предок - Іоганн де Ламберт отримав титул маркіза і графа від королеви Анни в 1644 році. Карл де Ламберт військову службу розпочав у гвардійській кавалерії французького короля Людовіка ХVІ. Після зміщення з престолу короля, родина де Ламбертів на чолі з генерал-майором Генріхом-Йосипом де Ламбертом (при королівському дворі був членом військової ради і інспектором кавалерійської дивізії) емігрувала спочатку до Англії, де перебувала з двором принца Прованського – майбутнього короля Франції Людовіка ХVІІ. Старший брат Карла Ламберта - Моріц подався до Росії. Служив у російському війську і загинув у 1792 році в бою з польськими конфедератами під Дубенкою. На запрошення Катерини ІІ батько, Генріх-Йосип і два його сини Карл і Яків прибули до Росії, де були зараховані на російську службу, причому батько з присвоєнням генеральського звання. Нова батьківщина емігрантів зустріла привітно. Вже 3 лютого 1793 року Карл де Ламберт був зарахований до Кінбурнського драгунського полку в чині секунд-майора. Молодому французу на російській військовій службі пощастило – спочатку він воював у складі корпусу генерала Ферзена і відзначився в битвах під Хелмом і Мацейовіцами (29 вересня 1794 року). В ході останньої до російського полону потрапив  керівник повстання генерал Тадеуш Костюшко. Ламберт за ці бої отримав чин прем’єр-майора. Згодом де Ламберт потрапив під командування славетного Олександра Суворова, який виконував зовсім не славетне завдання імператорського дому з придушення повстання конфедератів у Польщі. 15 жовтня молодий кавалерійський офіцер отримав чин підполковника. 24 жовтня 1794 року де Ламберт очолив загін добровольців, які діяли попереду головної штурмової колони при штурмі передмістя Варшави – Праги, де знаходились найпотужніші укріплення польської столиці. За хоробрість був нагороджений орденом Св. Георгія 4 класу. У 1796 - 1797 рр. нова війна, тепер на Кавказі проти персів, де підполковник Ламберт командував зведеним козачим загоном в експедиційному корпусу генерала Валеріана Зубова. По завершенні перського походу, 17 грудня 1796 був переведений до Стародубівського кірасирського полку, а 19 лютого 1798 року отримав чин полковника. У цьому ж році звільнився за хворобою і повернувся на службу лише наступного року до того ж Стародубівського кірасирського полку. З 15 травня 1799 полковник Ламберт брав участь у бойових діях російських військ з французами в в Швейцарському поході корпусу Римського-Корсакова. 1 серпня 1799 року був призначений командиром Стародубівського кірасирського полку. Під час битви під Цюріхом 14 і 15 вересня 1799 року 6 разів був поранений. За бойові заслуги 17 грудня 1799 Карлу Йосиповичу Ламберту було присвоєно звання генерал-майора, і він був призначений шефом Рязанського кірасирського полку. 8 березня 1800 Рязанський кірасирський полк Указом Павла I був розформований, а генерал-майор Ламберт відсторонений від служби і звільнений у відставку ... Французького емігранта і російського бойового генерала торкнулась опала учнів суворовської школи (від служби був відсторонений генерал Вітгенштейн, відправлені на заслання Платов, Єрмолов). Опала виявилась жорсткою. Щодо Ламберта, то особисто імператор Павло І вимагав від Санкт-Петербурзького військового губернатора, генерала від інфантерії Свєчіна 1-го «вислати геть з губернії … відставного генерал-майора графа Ламберта…». Ображений Ламберт виїхав до Франції, де закінчився якобінський терор і починалась нова епоха – епоха генерала Наполеона Бонапарта. Рееміграція була не тривалою. 11 березня 1801 року змовниками був вбитий Павло І, а на престол зійшов Олександр І. Новий імператор відразу ж почав повертати на службу опальних суворовських полковників і генералів. Генерал-майор граф Ламберт 26 березня 1801 року був відновлений на російській військовій службі. 22 (за іншими даними - 26) липня 1802 Ламберт був призначений командиром Єлисаветградського гусарського, а 19 лютого 1803 року - шефом Олександрійського гусарського полку. На початку війни з Францією 1805-1807 рр. генерал-майор Ламберт зі своїми олександрійцями знаходився на території Австрії (з 3 вересня 1805  по 26 січня 1806). Наприкінці 1806 року (з 17 жовтня) полк перекинули до Східної Пруссії. В битві під містечком Чарново (11 грудня 1806р.) Ламберт очолив авангард корпусу графа О.І.Остермана-Толстого (Олександрійський гусарський полк і шість єгерських рот) і протягом п'ятнадцяти годин стримував французькі війська, якими командував сам Наполеон. Ламберт в цих боях отримав чергове поранення. За геройство 1 січня 1795 року був нагороджений орденом Св. Георгія 3 класу. Знову кавалерійський генерал відзначився в битві під Пултуськом (14 грудня 1806р.), а 23-25 січня 1807 р. після поранення 26 січня майбутнього військового міністра Російської імперії генерала Баркалая де Толлі, Ламберт очолив загін ар'єргарду, який прикривав рух головних сил російської армії від Ландсберга до Прейсіш-Ейлау. 26-27 січня 1807 р. у битві під Прейсіш-Ейлау генерал-майор Ламберт ефективно командував кавалерійським загоном з трьох гусарських і двох драгунських полків. За вміле командування був нагороджений орденом Св. Володимира 3 ступеня і прусським орденом Червоного Орла. Саме в цих битвах за Ламбертом закріпилась слава одного з кращих кавалерійських воєначальників російської армії і командувачів авангардом. Цю славу він в подальшому підкріплював своїми діями під Кенігсбергом (командував правим флангом авангарду). 31 січня 1807 року Карл де Ламберт був удостоєний ордену Св.Георгія 3 кл. 3 лютого 1807 року війська під командуванням генерал-майора Ламберта розбили французів під Мансфельдом. Вдалими були дії кавалерії правого флангу, якою командував Ламберт також під Фріландом (2 червня 1807 р.) Кавалеристи не тільки відбили атаку противника, але й врятували гармати двох батарейних рот, які покинули розрахунки.. Цілком заслуженою була і нагорода - орден Св. Анни 1 ст. У ході війни проти Австрії навесні 1809 року, в якій на боці Франції номінально участь взяла Російська імперія відповідно до умов Тільзитського мирного договору, полк Ламберта вийшов в Галичину. Щоправда бойових дій як таких російські війська з австрійськими не вели. 30 серпня 1811 року генерал-майор К.Й.Ламберт отримав придворне звання – генерал-ад’ютанта, досить престижне в Російській імперії. Одночасно новоявлений генерал-ад’ютант був призначений начальником 5-ї кавалерійської дивізії. У травні 1812 року нове призначення – командувачем кавалерійського корпусу в 3-й Резервній Обсерваційній армії. Генерал Ламберт в ході боїв 1812 року відзначився в ході рейду на територію Герцогства Варшавського в липні, боях на території Гродненської та Волинської губерній в липні та серпні, наступі об’єднаних сил 3-ї Обсерваційної та Дунайської армій у вересні. За Кобрин генерал-майор Ламберт був нагороджений золотою шаблею з алмазами і написом «За хоробрість ». та представлений до звання генерал-лейтенанта. Війська під командуванням К.Й.Ламберта відзначились під Пружанами, Городечно, Любомлем, Чаруковим, Турійськом, Брестом, Лісною. 21 жовтня 1812 року К.Й. де Ламберту було присвоєно чин генерал-лейтенанта зі старшинством із 31 липня 1812 року. Стрімкі удари Ламберта змусили противника відступити з Несвіжа і Новостверженя. 4 листопада війська генерал-лейтенанта Ламберта брали участь у штурмі Мінська, захопили склади противника. 9 листопада 1812 року авангард графа Ламберта завдав нищівної поразки під Борисовим 17-й польській дивізії генерала Яна Генріха Домбровського, змусивши її залишки відступити до Нєманіце (Ламберт, прибувши до Борисова майже одночасно з Домбровським, не дав полякам перебудуватись з похідного порядку в бойовий). При штурмі укріплень Борисова Ламберт особисто очолив атаку 13-го і 38-го єгерських полків на ворожі редути. У бою під Борисовим Ламберт був поранений, проте на залишив поля бою. За штурм Борисова генерал-лейтенант Ламберт був нагороджений орденом Св. Володимира 2 ст. У ході контрнаступу французів (4-та французька кірасирська дивізія генерала Беркгейма корпусу маршала Удіно) на Борисів генерал Ламберт врятувався лише завдяки своїй дружині, яка змусила олександрійських гусар зупинити втечу і евакуювати важко пораненого генерала. Протягом 1813 року знаходився на лікуванні. У березні 1814 року прийняв під командування гренадерський корпус, війська якого 18 березня 1814 року взяли приступом передмістя Парижа - Бельвіль. За цю операцію генерал-лейтенант Ламберт був нагороджений орденом Св. Олександра Невського з алмазами. 13 червня 1815 К.Й.Ламберт був призначений командиром 2-ї гусарської дивізії в окупаційному корпусі графа М.С.Воронцова з місцем дислокації в Парижі, а 29 жовтня 1816 р. - командиром 5-го резервного кавалерійського корпусу. 12 грудня 1823 року отримав чин генерала від кавалерії. 30 серпня 1825 року в зв’язку з хворобою був звільнений від командування корпусом. Супроводжував Олександра І в останню його подорож до Таганрогу, був присутній при смерті імператора та призначений начальником траурного кортежу для супроводу тіла померлого Олександра І з Таганрога до Петербург. Проте незабаром був заміщений, так як за віросповіданням був католиком, а імператриця Єлизавета Олексіївна побажала щоб кортеж очолював православний. З 6 грудня 1826 року - член Сенату. 28 травня 1836 року генералу від кавалерії і генерал-ад’ютанту імператора, сенатору, кавалеру орденів Св. Олександра Невського з алмазами, Св. Георгія 3 та 4 класу, Св. Володимира трьох ступенів ( 1-ї ступені отримав за 35 річну службу в 1836 р.), Св. Анни 1 ступеня, прусського Червоного Орла 1 ступеня, французького Св. Людовіка 2 ступеня, австрійського Леопольда, баварського Військового ордену Максиміліана Йосипа 2 ступеня, К.Й. Ламберту був присвоєний титул графа Російської імперії. Титул графа було також підтверджено і Якову Йосиповичу Ламберту сенатору і таємному раднику. За час своєї 35-ти річної військової кар’єри в Російській армії генерал від кавалерії граф К.Й.Ламберт брав участь в 11 походах 16 значних битвах. Останні роки життя К.Є.Ламберт провів в маєтку брата – в с. Циглерівка Костянтинівського повіту Полтавської губернії.

* У „Російському біографічному словнику” вказаний рік народження 1771, в „Словнику російських генералів” та „Військовій енциклопедії” Ситіна – 1772, в „Довіднику членів Державної ради Російської імперії” Шилова та Кузьміна та „Енциклопедичному словнику” Блокгауза та Ефрона” – 1773.

 

Ланжерон Олександр Федорович

(фр. Louis Alexandre Andrault comte de Langéron)

(13.01.1763 р. Париж - 04.06.1831, Петербург)


Розпочав військову службу у французькій королівській армії (полк графа Дама) у 1779 році в чині підпоручика. У 1782 році у складі полку під командуванням маркіза Лаваля-Монморансі відправився в Північну Америку на допомогу повсталим колоніям. Після атаки французьких кораблів англійською ескадрою невеликий експедиційний флот укрився в бухті р. Делавар. Звідти молодий амбітний офіцер попутним транспортом дістався до Бостона , де поступив на службу до ескадри маркіза Водреля, яка прямувала для бойових дій в Південну Америку на бортах кораблів з частинами під командуванням Віоменіля. Після висадки брав участь в боях під Порто-Кабелло, Каракасі, Сан-Домінго. Згодом за подвиги на землі Америки був нагороджений орденом Цинциннаті. Після укладення Версальського миру в 1783 році повернувся до Франції. У 1788 році отримав чин полковника і рахувався поза штатом в полку Арман’яка. Після падіння династії Бурбонів емігрував до Лондона. Тут, відклавши справи військові, зайнявся літературною діяльністю: писав статті для англійських гезет та декілька п’єс: «Масаніелла», «Розамонд», «Марія Стюарт» та комедію «Удаване зіткнення», поставлену в 1789 році в одному з Лондонських театрів. Проте доля літератора і драматурга не зовсім влаштовувала амбітного військового, то ж він пропонував свої послуги іншим державам. У1788 р. намагався вступити волонтером до австрійських військ, що діяли проти Туреччини, проте отримав відмову від австрійського цісаря Йосипа ІІ. Згодом подався до Російської імперії, яка радо зустрічала французьких вигнанців. 7 травня 1790 року Луї Олександр Андре д’Ланжерон, маркіз де ля Косе був зарахований до російської імператорської армії з чином полковника та призначений для проходження служби до Сибірського гренадерського полку, який на той час знаходився у складі армії Г.І.Потьомкіна на турецькому театрі воєнних дій. Проте зустріч із співвітчизником, який давно зарекомендував себе на російській службі і дворі Катерини ІІ, принцом Карлом Геріхом Нассау-Зігеном, віце-адміралом і героєм Очакова, відтермінувала поїздку на південь. О.Ф.Ланжерон отримав від Нассау-Зігена пропозицію очолити дивізіон в гребній флотилії, підпорядкованій принцу і призначеній для війни зі Швецією у складі ескадри адмірала Чичагова-старшого. За відвагу в боях 21 і 22 червня 1790 при Біорк-Зунді О.Ф.Ланжерон був нагороджений орденом Святого Георгія 4-го класу. У 1790 р. відзначився при штурмі Ізмаїла. 11 грудня 1790 полковник Ланжерон на чолі батальйону Ліфляндського єгерського полку йшов у колоні генерала Арсеньєва зі сторони Дунаю. Не дивлячись на отриману контузію, продовжував атакувати ворога. За Ізмаїл був нагороджений золотою шпагою з написом "За хоробрість" і удостоївся похвали О.В.Суворова. За відвагу під Мачином (1791 р.) був удостоєний імператорського рескрипту. По закінченні бойових дій з турками О.Ф.Ланжерон з дозволу імператорського дому відправився на Рейн, щоб взяти участь в боротьбі коаліції проти республіканської Франції. Бився у складі військ французьких емігрантів, та армії герцога Брауншвейзького. Приймав участь в бою під Грізуелем, поході до Лотарингії і Шампані, битвах під Верденом та Тіонвіллем. Після поразки коаліції повернувся до Петербурга, проте невдовзі за велінням Катерини ІІ був направлений до Нідерландів де знову взяв участь у боях з французькими республіканськими військами у складі австрійської армії під командуванням принца Саксен-Кобургського при Мобеже, Ландрессі, Лінну, Тюркуані, Турне, Фле-рюсе, Розендалі, Валансьенні, Дюнкіхерні, Дюнельдорфі. Найважливішою функцією Ланжерона в цій кампанії була доставка відомостей про хід воєнних дій до двору Катерини ІІ. По поверненні, 30 липня 1795 року отримав призначення до Малоросійського гренадерського полку та за два роки став його полковим командиром. 28 червня 1796 року отримав чин бригадира, а 22 травня 1797 - генерал-майора. Одночасно з генеральськими еполетами отримав почесне звання шефа Уфимського мушкетерського полку. (був ним до 4 лютого 1799 р.) та інспектора піхоти Брестської лінії. 25 жовтня 1798 року отримав чин генерал-лейтенанта. 13 травня 1799 року був призначений шефом Ряжського мушкетерського полку (знаходився на посаді до 12 квітня 1806 р.). Милістю Павла І отримав спочатку російське підданство, а 29 травня 1799 року отримав графське достоїнство та був призначений генерал-квартирмейстером Курляндії. Знову воював з колишніми співвітчизниками в кампанії 1805 року. В бою під Аустерліцем колона, якою командував Ланжерон зазнала значних втрат від артилерійського вогню французів. В кінці – кінців Ланжерон посварився зі своїм командувачем – генералом Буксвагденом та ще й потрапив у немилість до Олександра І, який навіть запропонував графу Ланжерону подати у відставку. Початок російсько-турецької війни 1806-1812 років зустрів у 13-й дивізії герцога Рішельє. У кампанію 1807 р. генерал-лейтенант Ланжерон командував окремим загоном в корпусі, що знаходився під Ізмаїлом. 7 квітня при відбитті вилазки турків з фортеці війська Ланжерона  захопили 2 прапори і 2 гармати. 29 серпня 1809 року загін генерала Ланжерона поблизу Фрасіни завдав поразки авангарду Бошняка-аги, а в результаті дій 31 під Журжею зірвав спроби візира продовжити рух турецького війська на Бухарест. За це граф Ланжерон був нагороджений орденом св. Володимира 2-го ступеня.За перемогу над військом Ахмет-бея під с.Дерека, неподалік від фортеці Шумла, 19 вересня 1810 року був нагороджений орденом Св. Георгія 3-го кл. З 7 серпня 1810 - начальник 22-ї дивізії. Командував Молдавською армією під час хвороби та після смерті генерала М.М.Каменського 2-го - до прибуття і прийняття командування армією генерал-фельдмаршалом М.І.Кутузовим. За бій під Рущуком був нагороджений орденом Св. Олександра Невського. 22 червня 1811 року отримав чин генерала від інфантерії та став кавалером ордена Святого Володимира 1-го ступеня. На початку 1812 командував 1-м корпусом Дунайської армії адмірала П.В.Чичагова. На чолі свого корпусу прибув на Волинь. Брав участь у переслідуванні австрійських і саксонських військ в районі Любомля та вздовж Західного Бугу, бою за Брест-Литовський, на Березині, потім переслідував ворога до Вісли. У 1813 брав участь в облозі і взятті Торна (11 березня 1813 року нагороджений орденом Св. Георгія 2-го кл., прусськими орденами Чорного і Червоного Орла та 5 тисячами рублів асигнаціями). У битві під Кенігсвартом командував лівим флангом військ, які відбили у ворога п'ять гармат та полонили чотирьох генералів і 1200 нижніх чинів. Брав участь у битві при Бауцені. З серпня 1813 року – на чолі корпусу у складі Сілезькій армії (командувач – прусський генерал Гебхард Леберехт фон Блюхер), брав участь у боях під Зібенейхеном, Левенбергом, Гольдбергом, на р.Кацбах, під Гартау та Бішофсверде. У битві при Кацбасі корпус Ланжерона, який складав ліве крило російсько-прусської армії, змусив дивізію генерала Пюжо здати зброю і хопив 22 французькі гармати. За ці бої був удостоєний імператорського вензеля на еполети (звання генерал-ад’ютанта) та 30 тисячної грошової винагороди. В битві під Лейпцигом війська О.Ф.Ланжерона, які перебували у складі Північної армії колишнього наполеонівського маршала Бернадотта, в перший день бою 4 жовтня в районі села Видерич захопили 13 гармат і до 1200 військовополонених 5 жовтня 1813 року атакували ліве крило ворожого угрупування, 6 жовтня порвали оборону французів (єдині в союзній армії) і вже 7 жовтня на плечах ворога вийшли до Люценських воріт і одними з перших увірвались до Лейпцига зі сторони Галльського передмістя. Корпус генерала від інфантерії Лонжерона згодом переслідував французькі війська до і від Рейну, блокував Кассель і Майнц (гарнізон останнього капітулював 31 січня 1814 року). У січні 1814 року вступив з підпорядкованими військами до Франції, відзначився в битвах під Суассоном, Краоном, Лаоном, взятті Реймса, командував кавалерією армії в битві під Фер-Шампенуаз. Війська графа Ланжерона 29 березня штурмом взяли Ле Бурже, відбили контрнаступ французів в районі Ля-Віллет і першими увійшли до Монмарту. Після взяття Парижа з рук Олександра I отримав найвищий військовий орден Російської імперії - Андрія Первозванного. З закордонного походу корпус Лонжерона повернувся на Волинь, проте невдовзі знову крокував дорогами Європи. Під час 100 днів Наполеона у квітні 1815 року граф О.Ф.Ланжерон командував колоною у складі 4-го та 6-го піхотних корпусів, яка діяла на території Ельзасу та Лотарингії. За бої  початку 19 століття був нагороджений крім вищезазначених іноземними орденами: австрійським - Марії Терезії 3-го ст., французькими - Св. Людовіка та Лілії, шведським - Меча 1-й ст. По поверненню на територію Російської імперії 16 (за іншими даними 10) листопада 1815 року був призначений Херсонським військовим губернатором, градоначальником Одеси (до 1820 р.) і керуючим по цивільним справам Катеринославської, Херсонської і Таврійської губерній, головнокомандувачем Бузького та Чорноморського козачих військ. Саме завдяки графу О.Ф.Ланжерону Одеса отримала статус порто-франко, при ньому вийшла в світ перша одеська міська газета «Мессаже де ля Русі мерідіональ», був відкритий завод мінеральних вод, почалися роботи з закладки ботанічного саду. Особливою гордістю Ланжерона стало відкриття у 1817 році другого на території імперії ліцею, який був названий іменем його товариша дюка де Рішельє. З 1820 по 1823 рік – Новоросійський генерал-губернатор. Після виходу у відставку з 1823 по 1825 рік жив у Франції. По поверненні, був відновлений на службі. З 1 липня 1826 року - член Верховного кримінального суду над декабристами. Останньою війною генерала Ланжерона стала російсько-турецька війна 1828-1829 рр. Спочатку генерал від інфантерії Ланжерон супроводжував імператора Миколу I в поїздці до армії на Дунай. Наприкінці липня 1828 року графу Ланжерону було доручене командування військами в районі оборонних валів та спостереження за фортецями Журжа, Турно і Кале. Після успішного штурму двох останніх 11 лютого 1829 року Ланжерон отримав почесне звання шефа Ряжського піхотного полку та отримав в подарунок одну з гармат захоплених у турків.. У березні 1829 року генерал Ланжерон був звільнений з армії за станом здоров’я і в знак бойових заслуг отримав 60 тисяч рублів. Поселився в Одесі. Під час відвідання столиці Російської імперії помер 4 липня 1831 року від холери. Прах графа Ланжерона згодом був доставлений до Одеси, де похований в католицькій церкві на вул. Катерининській (збудована дюком д’Рішельє), а згодом перепохований у католицькому кафедральному соборі Успіння Пресвятої Богородиці, збудованому в 1853 році.

 

Ланськой Сергій Миколайович

(1774 - 23 лютого 1814, Намюр, Франція)


Із дворян Комстромської губернії. 23 листопада 1783 був записаний фур'єром до лейб-гвардії Ізмайловського полку. 16 квітня 1797 отримав чин прапорщика, а 8 вересня 1798 – чин поручика. 13 березня 1801 з чином штабс-ротмістра переведений до лейб-гвардії Кінного полку і призначений ад'ютантом цесаревича Костянтина Павловича. 5 жовтня 1801 отримав чин ротмістра. 23 травня 1802 був переведений на цивільну службу з чином надвірного радника і призначений до Колегії закордонних справ. 3 липня був зарахований до російської місії в Парижі. 14 серпня 1805 року повернувся на військову службу з чином полковника і отримав призначення до Маріупольського гусарського полку. У складі цього полку брав участь в кампанії 1805 року. Відзначився в битві під Аустерліцем і містечком Раустніц. 12 січня 1806 року був удостоєний ордена Св.Георгія 4-го кл.: «В воздаяние отличного мужества и храбрости, оказанных в сражениях против французских войск, где 24 октября, находясь у прикрытия батарей и части пехоты, нападение неприятеля с эскадроном мужественно отражал и все покушения его уничтожал, несмотря на сильный ружейный огонь, и 8 ноября при Рауснице стремившегося отрезать фланг наш неприятеля разбил и принудил бежать с уроном, равно и во всё время действия неустрашимо поступал, причём получил контузию и рублен был в голову». З 6 травня 1807 по 23 березня 1808 командував Польським кінним (з грудня 1807 р. - уланським) полком, на чолі якого брав участь в кампанії 1807 року. З 1809 року - в Молдавській (Дунайській) армії. 23 березня 1810 був зарахований до імператорської свити зі званням флігель-ад'ютанта. За відзнаку в битві під Батіном 3 серпня 1810 отримав чин генерал-майора. 17 січня 1811 року був призначений шефом Білоруського гусарського полку. 21 листопада 1810  був нагороджений орденом Св. Георгія 3-го кл. за № 213 «В ознаменование отличной храбрости и мужества, оказанных в сражении против турецких войск 26-го августа при Батине». У вересні 1812 року Білоруський гусарський полк, шефом якого був Ланской, у складі 20-ї бригади 6-ї кавалерійської дивізії (3-й корпус Дунайської армії)  прибув на Волинь, брав участь в боях на території Волинської та Гродненської губерній. В кампанії 1813 року відзначився у битві на р. Кацбах. 15 вересня отримав чин генерал-лейтенанта. В кампанії 1814 року командував авангардом корпусу графа М.С.Воронцова. 23 лютого 1814 року в битві під Краоном отримав смертельне поранення. Помер в м. Намюр, Франція. Виключений зі списків 14 серпня 1814 року. За заповітом був похований  на центральному цвинтарі м. Гродно, Білорусь.

 

Лепарський Станіслав Романович

(1754, Київська губернія - 30 травня 1837, Петровськ-Забайкальський)


Із польської шляхетської родини Київської губернії. Освіту здобув у Полоцькій єзуїтській школі. У 1778 році волонтером вступив на військову службу рядовим до Каргопольського карабінерного полку. 22 вересня 1779 вахмістр Лепарський отримав чин підпоручика і незабаром був переведений на службу до Сіверського драгунському полку. Брав участь разом з полком у всіх його військових походах і битвах. Деякий час виконував обов’язки ординарця фельдмаршала Румянцева. В 1794 році супроводжував до Сибіру колону з польськими офіцерами-конфедератами. У 1800 році в чині підполковника був призначений командиром Сіверського драгунського полку. 26 листопада 1802 був нагороджений орденом св.Георгія 4-го кл. (№ 1380) за відвагу при штурмі Ізмаїла. У 1808 році в чині підполковника виконував обов’язки коменданта Ясс, де на той час знаходилась головна квартира Молдавської (Дунайської) армії. У 1826 році отримав чин генерал-майор і за особистим наказом Миколи І був призначений комендантом Нерчинських рудників. До виконання обов’язків приступив у січні 1827 року. Для полегшення життя декабристів стараннями генерал-майора Лепарського було побудовані казарми в селищі Петровський завод, куди в 1830 р. декабристи були переведені з Читинського острогу. Став ініціатором утворення артілі для ув’язнених декабристів і вносив до неї грошові кошти. Завдяки Лепарському збереглись пейзажні роботи Бестужева, поетичні твори Одоєвського. У Читі та Петровському Заводі розбив сади для загального відвідування. Неодноразово звертався з проханнями до імператора про полегшення долі ув’язнених в результаті чого домігся того, що декабристи були розкуті і фактично позбавлені від каторжних робіт. За службу в Сибіру був нагороджений орденами Св. Анни 1-го ступеня (1829) та Св. Володимира 2-го ступеня (1831). Генерал-лейтенант Лепарський помер 30 травня 1837. Був похований за правславним обрядом в огорожі церкви Петра і Павла в Петровському Заводі. На могилі Лепарського був встановлений пам'ятник, гроші на який за передплатою збирали декабристи. У 2003 році пам'ятник на могилі Лепарського був відновлений.

 

Лівен (3-й), Іван Андрійович

(нім. Johann Georg von Lieven), барон, граф, князь

(24 травня 1775, Київ-14 лютого 1848, Мітава)


Із ліфляндських баронів, син генерал-майора барона Отто-Генріха фон Лівена. У 1779 році був записаний на військову службу каптенармусом в артилерію. 5 грудня 1790 року був переведений до лейб-гвардії Семенівського полку в чині прапорщика. У 1796 призначений ад'ютантом до Великого Князя Олександра Павловича. 22 лютого 1799 року отримав титул графа Російської імперії. 9 квітня 1799 отримав чин полковника. 1 жовтня 1800 отримав чин генерал-майора і був призначений шефом зведеного гарнізонного полку, до складу якого з 3 березня 1800 по 4 липня 1801 входив також Астраханський гарнізоний (полк носив ім’я Лівена). 19 квітня 1801 року був звільнений з посади шефа полку і визначений складатися по армії. Учасник кампаній 1806-1807 рр. проти французів. Відзначився під Прейсіш-Ейлау. 8 квітня 1807 був нагороджений орденом. Св.Георгія 3-го кл.: «В воздаяние отличнаго мужества и храбрости, оказанных в сражении против французских войск 27-го января при Прейсиш-Эйлау». У 1810-1811 рр..воював з турками при облозі Нікополя, Відина, під Рушуком. У 1812 р. командував 10-ю піхотною дивізією 3-ї Обсерваційної армії. Відзначився під Устилугом, Любомлем, Брест-Литовськом. У кампанію 1813 р.командував загоном в корпусі генерала Ф.В.Остен-Сакена. Відхначився під Пулавами, при взятті Ченстохова, облозі Бреслау, в битвах на р.Кацбах та під Лейпцігом (нагороджений орденом Св. Олександра Невського). 15 вересня 1813 отримав чин генерал-лейтенанта. У 1814 р.брав участь у боях під Брієнні-ле-Шато і Ла-Ротьером (був поранений в правий бік кулею навиліт). 13 грудня 1815 звільнений у відставку. У 1826 році отримав титул найсвітлішого князя.

 

Лісаневич (1-й) Григорій Іванович

(6 січня 1756 - 13 лютого 1832)

 Із дворян Полоцької губернії. 6 грудня 1771 прийнятий на військову службу капралом в Єлисаветградський пікінерний полк. У 1773 р. брав участь в боях з турками. 15 квітня 1775 отримав чин ад'ютанта підпоручницького рангу. У 1777, 1778 і 1782 р. приймав участь у придушенні повстань кримських татар. Учасник російсько-турецької війни 1787-1791 рр. та придушення повстань конфедератів на території Польщі у 1792 та 1794 роках. 2 вересня 1799 отримав чин полковника. 26 листопада 1802 за бездоганну вислугу 25 років в офіцерських чинах був нагороджений орденом Св. Георгія 4-го кл. (№ 1336 за кавалерським списком Григоровича-Степанова). 10 липня 1803 призначений командиром Єлисаветградського гусарського полку. Учасник кампаній 1805-1807 рр. проти Франції та її союзників. 12 грудня 1807 отримав чин генерал-майора. 6 січня 1808 був призначений шефом Чугуївського регулярного козачого (із 18 серпня 1808 – уланський) полку. У 1809-1812 рр разом з полком у складі Молдавської (Дунайської) армії. 22 вересня 1811 нагороджений орденом Св. Георгія 3-го кл. (№ 223): «В воздаяние отличных подвигов мужества и храбрости, оказанных в сражении против турецких войск 22-го июня при Рущуке». У вересні 1812 р. Чугуївський уланський полк, шефом якого був Лісаневич, у складі 23-ї бригади 7-ї кавалерійської дивізії 4-го корпусу Дунайської армії прибув на Волинь і прийняв участь в бойових діях. У кампанію 1813 р. воював під Бауценом та Лейпцигом, 1814 року - Брієнном, Бар-сюр-Обом, Лабресселем, Труа, Фер-Шампенуазем, Парижем. 30 серпня 1814 отримав чин генерал-лейтенанта і був призначений начальником 3-ї (згодом 2-га) уланської дивізії. 24 січня 1820 звільнений у відставку. Нагороди: ордени Св.Георгія 3-го та 4-го кл., Св.Володимира 2-ї ст., Св.Анни 1-ї ст. з алмазами, хрести за Очаків, Прагу, Прейсіш-Ейслау, Базарджик; золота шабля «За хоробрість» з алмазами; прусський орден Пур ле Меріт та австрійський орден Леопольда.

Луковкін Гаврило Амвросійович

(1772 - ?)

У 1774 році був записаний до складу козачого полку і отримав звання полкового осавула в 12-ти річному віці. У складу полку приймав участь в каральному поході загону О.В.Суворова проти ногайців за Кубанню. Протягом 1790-1792 років приймав участь в багатьох сутичках з ногайцями та туркам. Особливо відзначився під Малим Зеленчуком (вересень 1790 р.) де козачий загін, у складі якого воював Луковкін, не тільки витримав натиск загону ворожої кінноти, але й перейшов у контратаку, відбив у ворога 2 прапори, гармату, а Луковкін брав участь ще й в полоненні сераскира Батал-паші. За подвиг Г.А.Луковкін був удостоєний звання прем’єр-майора. У 1799 році був звільнений зі служби за сімейними обставинами. Після поновлення на службі у 1808 році очолив козачий полк, з яким воював у складу Молдавської та Дунайської армій з турками, а згодом з австрійцями, саксонцями та французами. За відважні дії під фортецею Шумла був нагороджений орденом Св. Георгія 4 кл., відзначився під Рущуком та взятті Силістрії, за що отримав орден Св. Володимира 3 кл. У ході бойових дій проти французів та їх союзників неодноразово відзначився. Був нагороджений орденом Св. Георгія 3 кл. В битві під Краоном (1814 р.) був контужений, проте залишився з полком. Разом зі своїми козаками війну закінчив в Парижі, де особисто від Олександра І отримав алмазні знаки до ордену Анни І ст. У квітні 1814 року генерал-майор Луковкін отримав відпустку на Дон за станом здоров’я. В подальшому служив на адміністративних посадах у Війську Донському.
Категорія: Частина IV. БІОГРАФІЧНИЙ ДОВІДНИК | Додав: voenkom (13.11.2011) | Автор: Сергій ЯРОВЕНКО E
Переглядів: 551 | Теги: Лівен, Ласкін, Ланжерон, Лепарський, Ланськой, ламберт, Лісаневич, Луковкін | Рейтинг: 5.0/5
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: