Каменський (1-й) Сергій Михайлович

(5 листопада 1771 - 8 грудня 1834, Москва)

Народився в сім’ї генерал-фельдмаршала графа Михайла Федотовича Каменського. Навчався в Санкт-Петербурзькому кадетському корпусі. 6 лютого 1774 року був записаний на військову службу корнетом до Нижегородського драгунського полку. 8 квітня 1777 переведений з чином прапорщика до лейб-гвардії Преображенського полку. 5 березня 1789 року з чином підполковника переведений, або, як у ті часи говорили, випущений з гвардії, до Катеринославського гренадерського полку. Згодом служив у Московському гренадерському полку, брав участь в бойових діях російсько-турецької 1787-1791 і російсько-шведської 1788-1790 воєн. У 1789 році відзначився в битвах під Максименами і Галацом. У 1790 році, в боях зі шведами заслужив похвалу фельдмаршала графа Салтикова. У 1791 році у складі армії князя Рєпніна відзначився при форсуванні Дунаю. 8 травня 1794 був призначений командиром 3 - го батальйону Катеринославського єгерського корпусу. З батальйоном воював під Щекоцінами (27 травня), Пісочному, при взятті з Варшави (27 червня), під Мацеєвицями (29 вересня). При штурмі Праги 24 жовтня 1794 року отримав поранення картеччю в живіт. За відзнаки в польській кампанії був нагороджений орденом Св. Володимира 4-го ступеня і золотим хрестом за штурм Праги. 1 січня 1797 року отримав чин полковника, на той час служив в Рязанському мушкетерському полку. 14 березня 1798 року отримав чин генерал-майора і був призначений шефом Полоцького мушкетерського полку. 3 червня 1798 вийшов у відставку. 26 березня 1801 був відновлений на службі та 19 серпня призначений шефом Фанагорійського гренадерського полку. У кампанії 1805 відзначився у битві під Аустерліцем, де командував бригадою в колоні генерала Ланжерона. Командуючи бригадою, провів три блискучих атаки проти дивізії генерала Сент-Ілера, у результаті чого на деякий час було затримано наступ французького корпусу генерала Сульта. Тільки після особистого наказу генерала Кутузова бригада Каменського відійшла з позицій до Гостіерадека. Дії Каменського в битві під Аустерліцем виявили в нього здатність до правильної оцінки обстановки в критичних моментах бою і доречний прояв власної ініціативи. За відзнаку в битві під Аустерліцем Каменський був нагороджений орденом Св. Анни 1-го ст. 15 червня 1806 Каменський отримав чин генерал-лейтенанта і був призначений начальником 12-ї дивізії. Під час російсько-турецької війни 1806-1812 рр. командував з’єднаннями та об’єднаннями Молдавської армії. Війська під командуванням генерал-лейтенанта Каменського успішно діяли проти переважаючих сил турків під фортецею Браїлів (23 - 24.5.1807). У ході відбиття ворожої вилазки війська Каменського знищили до 2000 ворогів, втративши при цьому лише 100 своїх вояків. Молодий генерал-лейтенант був нагороджений діамантовими знаками ордена Св. Анни 1-го класу. Після призначення головнокомандувачем армії П.І.Багратіона, Каменський отримав під командування корпус. Незабаром генерал-лейтенант Каменський опинився в пікантній ситуації – головнокомандувачем Молдавської армії був призначений його молодший брат – генерал від інфантерії Микола Михайлович Каменський (2-й). Тим не менше, вже 10 травня 1809 війська корпусу Каменського1-го штурмом оволоділи фортецею Базарджик. Ворог втратив вбитими понад 8000 чол., до полону потрапили 2058 турків на чолі з Пехліван-пашею. Росіянам дісталось 68 прапорів, 17 справних гармат із запасами пороху. Врятуватись вдалось не більше ніж 150 ворогам. Війська ж Каменського втратили всього 883 солдат і офіцерів. За цей відважний штурм Каменський був нагороджений особливим золотим хрестом і був представлений до чину «повного генерала» (генерала від інфантерії). У липні війська, підпорядковані Каменському воювали в районі Шумли. 23 липня Каменський 1-й успішно відбив вилазку турецьких військ з Шумли в той час, як головні сили армії під командуванням його брата зазнали нищівної поразки під Рущуком. У битві при Батином (26.8.1810) генерал-лейтенант Каменський командував правим крилом російських військ. 22 травня 1810 року отримав чин генерала від інфантерії. 21 листопада 1810 року за вміле командування військами в битвах при Базарджику, Шумлі та Нікополі був нагороджений орденом Св. Георгія 2-го кл. Командувач військами корпусу 3-ї Резервної обсерваційної армії генерал від інфнтерії граф Каменський вже в перші тижні бойових дій проти французів не знайшов спільної мови з головнокомандувачем – генералом від кавалерії О.П.Тормасовим і після битви під Городечною, мотивуючи хворобою здав командування корпусом генералу Щербатову. 19 жовтня 1812 отримав безстрокову відпустку «для лікування хвороби». 6 березня 1822 був звільнений у відставку. Нагороджений орденами Св. Георгія 2-го кл., Олександра Невського, Св. Анни 1-й ст. з алмазами, Володимира 4-го ст. з бантом; хрестом за Прагу. Жив в Орлі. Останні дні життя були невеселі. Відставний генерал від інфантерії промотав увесь батьківський статок та статок свого брата, який помер в 1811 році і в кінці-кінців розорився. Похований на Новодівочому цвинтарі в Москві.

Кільхен Карл Андрійович

(? -23.08.1813)

Майор, 03.11.1811–23.08.1813 – командир Ряжського піхотного полку. Виключений зі списків армії 23.08.1813 у зв’язку зі смертю.

Кноррінг Карл Богданович, фон (нім. Karl von Knorring)
(12 серпня 1774 р. маєток Растгоф Дерптського повіту Ліфляндської губернії –

17 березня 1817, Москва)

Із ліфляндських дворян. 1 січня 1787 року був зарахований вахмістром до лейб-гвардії Кінним полком. У 1796 був випущений з гвардії з чином капітана. 4 вересня 1805 призначений ад'ютантом генерала І.І.Міхельсона. Брав участь у поході проти французів. 12 червня 1806 був призначений командиром Татарського кінного (з листопада 1807 уланського) полку. 14 грудня 1806 року відзначився в битві при Пултуську і 8 січня 1807 нагороджений орденом Св. Георгія 4-го кл. (№ 697). 12 грудня 1807 року отримав чин полковника. 4 березня 1811 року призначений командиром 17-ї кавалерійської бригади, а 29 травня 1812 року - шефом Татарського уланського полку (17-та бригада 5-ї кавалерійської дивізії кавалерійського корпусу К.Й.Ламберта 3-ї Резервної Обсерваційне армії). З полком воював на території Волинської та Гродненської губерній, Герцогства Варшавського, очолював окремі кінні загони. 2 грудня 1812 року за вміле командування кавалерійськими загонами у війні з французами та відзнаку під Городечною отримав чин генерал-майора (зі старшинством від 31 липня 1812 р.). Учасник закордонних походів 1813-1814 рр. За відзнаку в битві під Калішом був нагороджений орденом Св. Анни 1-й ст. 17 серпня 1813 року відзначився в битві під Кульмом і 11 листопада 1813 удостоєний ордена Св. Георгія 3-го кл. (№ 344). У 1814 році отримав важке поранення, лікувався в Москві де й помер. Крім вищевказаних нагород мав ордени Св. Анни 1-й ст. з алмазами, Св. Володимира 3-го ст., Св. Іоанна Єрусалимського; прусські Червоного Орла і «За заслуги», австрійський Військовий Марії Терезії 3-й ст.; золоту шпагу з алмазами «За хоробрість».

Козловський (2-й) Платон Тимофійович

(1779 - після 1814)

Із дворян Мінської губернії. По закінченні Шкловського кадетського корпусу 4 червня 1796 року був зарахований прапорщиком до лейб-гвардії Преображенського полку. 23 вересня 1800 року військова кар’єра неочікувано була перервана – штабс-капітан Козловський був звільнений у відставку «за подачу рапорту про відпустку не по команді». 18 жовтня був поновлений на службі і отримав призначення до все того ж лейб-гвардії Преображенського полку. 29 вересня 1802 отримав чин полковника. 22 квітня 1803 року був призначений командиром Кавказького гренадерського полку На чолі полку брав участь у поході до Вірменії (з 11 травня 1804) Відзначився при штурмі укріпленого монастиря Ечміадзін і 23 серпня 1804 був нагороджений орденом Св. Георгія 4-го кл. 9 вересня 1804 р.  при відбитті вилазки з обложеної Ерівані був поранений в голову кулею. 14 лютого 1806 був призначений командиром Могильовського мушкетерського полку і воював з ним проти французів. Брав участь в боях під Голиміним, Янковим, Ландсбергом. Під Прейсіш-Ейлау був поранений кулею в праву ногу. 21 травня 1807 був призначений (знаходився на посаді до 13 січня 1808) шефом Старооскольського мушкетерського полку. На чолі цього полку брав участь в обороні берегових укріплень на о.Вексельмюнде під Данцигом. 21 липня 1808 був призначений командиром Ольвіопольського гусарського полку. У 1809 р. воював з турками під Мачиним, Кюстенджі і Праводамом. Відзначився при облозі Сілістрії, за що був нагороджений золотою шаблею. У 1810 р. брав участь у штурмі Базарджика, облозі Шумли, Рущука. В битві під Батіним полк Козловського атакував і захопив турецьку батарею з 20 гармат. 25 листопада 1810 отримав чин генерал-майора. При облозі Віддіна отримав важке поранення картеччю в ногу і отримав відпустку для лікування. До командування полком повернувся у 1812 році. Разом зі своїми гусарами брав участь в боях з польськими та австрійськими військами на Волині, під Ковелем та Любомлем, Борисовим, переслідував відступаючих французів до Ковно. У 1813 р. брав участь при занятті Білостока і Варшави. При рекогносцировці укріплень Данцига був поранений кулею в праве плече навиліт. З 20 травня 1813 перебував «у відпустці для лікування ран». 3 жовтня 1814 був звільнений у відставку через хворобу. За час служби був нагороджений орденами Св. Анни 2-ї ст. з алмазами, Св.Георгія 4-го кл., Св. Володимира 3-ї ст., хрестами за Прейсіш-Ейлау і Базарджик, золотою шаблею «За хоробрість».

Корнілов Петро Якович

(1770 с. Городище Холмського повіту -. 10 липня 1828, Журжа)

Із дворян Псковської губернії. 9 лютого 1779 року був записаний капралом до лейб-гвардії Ізмайловського полку. Дійсну службу розпочав у 1787 році вахмістром лейб-гвардії Кінного полку. У 1789 році був переведений був на гребний флот принца Нассау-Зігена, що діяв проти шведів. У 1790 р. брав участь у справах при проливі Бйорк, під Poченсальмом та Котки. 1 січня 1790 року випущений з лейб-гвардії Кінного полку капітаном до Тенгінського піхотного полку, а згодом до Санкт-Петербурзького гренадерського полку. У складі цього полку приймав участь в поході до Польщі в 1792 році, приймав участь у взятті Варшави та Вільно військами генерала Кречетникова. У 1795 р. в чині майора, був переведений до Тамбовського мушкетерського полку, у складі якого брав участь в італійському поході Суворова та відзначився в боях при Мантуї, Пескіері, Брешії, при переправі через Адду, при атаці під Вердером і взятті в полон корпусу генерала Серрюрье, під Бергамо, Міланом, Турином, Маренго. В трьох денній битві на річці Требія Корнілов командував Тамбовським полком і за вмілі дії та особисту хоробрість був нагороджений орденом Св. Анни 2-го ст. Також брав участь у справах під Олександрією, Серовалле і Тортоном, особливо відзначився в битві при Нові, де отримав важку контузію. При переході через Альпи «показал опыты самой блистательной храбрости». Під час походу через Швейцарію Корнілов командував Тульським піхотним полком і відзначився в боях на Сент-Готардському перевалі і під селом Муттенталь. 15 жовтня 1800 року отримав чмн підполковника, а 25 липня 1806 року - полковника 25 вересня 1807 р. був призначений командиром, а 25 січня 1808 року - шефом 28-го єгерського полку. Брав участь у кампанії проти французів, а з 1809 по 1812 р. - проти турків. У ході турецької кампанії 1810 року відзначився при взятті Силістрії та при блокаді Шумли, та був нагороджений орденом Св. Георгія 4 кл. (28 вересня 1810 року): «В воздаяние отличнаго мужества и храбрости, оказанных в сражении против турок 11 и 12 июня при крепости Шумле, где распоряжался кареем вверенного полка и при оном артиллериею, равно и высланными стрелками, как весьма искусный и опытный начальник, нанося великий вред неприятелю, сильно на каре нападавшему» При штурмі Рущука отримав поранення. 3 серпня 1810 року отримав чин генерал-майора. У квітні 1812 року 28-й єгерський полк увійшов до складу 3-ї бригади 18-ї піхотної дивізії корпусу Каменського 1-го 3-ї Обсерваційної армії. В ході бойових дій 1812 року Корнілов проявив себе справним командиром під Кобрином, Городечною (нагороджений орденом Св. Анни 1 ст.), в битві під Вижвою (13 серпня) при переслідуванні ворога у вересні – жовтні, в справі на Березині. 14 листопада загін генерала Корнілова (3 полки) першим виявив переправу французької армії через Березину в районі села Студзянка і з ходу вступив в бій з ворогом у лісі між с. Брилі і Стахів. 16 листопада декілька годин полки Корнілова стримували натиск всього корпусу Удіно, не даючи змогу французам прорватись до Стахова, аж поки не підійшли основні сили армії П.В.Чичагова. В кампанії 1813 року відзначився під Торном і Кенігсвартом.У перший день Бауценської битви генерал-майор Корнілов командував єгерською бригадою, яка цілий день стримувала переважаючі сили ворога, які намагались вибити російські війська з села. Мальгівіц, а наступного дня відзначився при прикритті відходу 3-ї армії ( нагороджений орденом Св. Володимира 2 ст.). На р. Кацбах прийняв командування 15-ю піхотною дивізією Сілезької армії генерал-фельдмаршала Блюхера. За відвагу, проявлену під час Лейпцігської битви був нагороджений шведським орденом Меча. Брав участь при блокаді Майнца, при вигнанні французів з Бінгена, у боях під Брієнном, Ла-Ротьером, Шампобері, Лайном. Отримав орден Св.Георгія 3-го кл. (№ 355): «В награду за отличное мужество и храбрость, оказанные в сражении против французских войск 17 и 20 января при Бриенне и Ла-Ротьере» У бою. під Сен-Дізьє дивізія Корнілова протягом цілого дня утримувала місто від атак всієї армії Наполеона до підходу корпусу Сакена. За відвагу в битві при Брієнні був нагороджений орденом Святого Георгія 3 кл. Під Шампобері дивізія в складі 9-го корпусу генерала Олсуф’ева була атакована головними силами армії Наполеона, потрапила до оточення, проте зуміла пробитись до Вертю. Після полону генерала Олсуф’єва, Корнілов прийняв командування 9-м корпусом і бився з ним при Монміралі, Мері та Пуассоні. В битві за Сен-Дені, війська генерала Корнілова захопили 10 гармат і до 2000 французької піхоти з усім штабом французької дивізії та з ходу повели наступ на Париж. Після повернення на територію Російської імперії, у 1815 році Корнілов був призначений начальником 22-ї піхотної дивізії. 28 квітня 1818 року отримав чин генерал-лейтенанта. 5 січня 1826 року в Умані особисто здійснював арешт свого підлеглого, а заодно керівника Каменської управи Південного товариства, генерал-майора князя Сергія Григоровича Волконського 1 січня 1827 року генерал-лейтенант Корнілов став начальником 17-ї піхотної дивізії. Учасник російсько-турецької війни 1828-1829 рр. Відзначився при взятті Браїлова та блокаді Журжі, де під час блокади захворів і помер. Був похований в монастирі Вікарешті, що в Бухаресті. За словами дослідника воєн початку ХІХ століття Михайловського-Данилевського, Корнілов «прослужив почти 40 лет в офицерских чинах и участвовав в войнах с 1789 по 1828 г., под начальством Цицианова, Суворова, Дерфельдена, Кутузова, Барклая де Толли и Блюхера, Корнилов приобрел обширную опытность, отличался мужеством и распорядительностью в битвах и явил несколько примеров редкого присутствия духа в самые решительные минуты. В обращении со всеми он был прост и приветлив, и отличался набожностью». За деякими даними, згодом прах генерал-лейтенанта Корнілова був перезахоронений в його родовому помісті Городище Холмського повіту (цвинтар с. Княжі Села).

Красовський Опанас Іванович

(17 січня 1781, Лебедянський повіт Слобідсько-Української губернії - 18 травня 1843)

Із дворян Слобідсько-Української губернії. 23 червня 1795 вступив на службу унтер-офіцером до Бузького єгерського корпусу. 4 січня 1800 року отримав чин підпоручика. Під час кампанії 1805 р. брав участь в експедиції Чорноморського флоту до Неаполя і на о.Корфу. У 1806-1807 рр..бився в Італії.Учасник російсько-турецької війни 1806-1812 рр. Приймав участь в облозі фортець Браїлів, Гірсово, Силістрія, Рущук. 1 січня 1812 був призначений командиром 14-го єгерського полку і 18 січня 1812 отримав чин полковника. На початку 1812 року 14-й єгерський полк, командиром якого був Красовський, входив до складу 3-ї бригади 15-ї піхотної дивізії корпусу Є.І.Маркова 3-ї Резервної Обсерваційної армії. Воював під Кобрином, Борисовим, на Березині. При переслідуванні французів від Борисова знаходився в авангарді російських військ і практично щодня мав сутички з ворогом. Під Молодечно був поранений в живіт. Після лікування повернувся до свого полку. 13 січня 1813 був призначений шефом 14-го єгерського полку.У закордонних походах 1813-1814 рр. брав участь у блокаді фортець Кюстрін і Магдебург. За хоробрість, проявлену в битві під Лейпцигом, 11 січня 1814 отримав чин  генерал-майора (зі старшинством від 6 жовтня 1813 року). Підпорядкований йому 14-й єгерський полк за масові мужність і героїзм в бою був перейменований в гренадерський єгерський полк. Відзначився під час походу до Франції у 1814 р. Після війни командував 3-ю бригадою 3-ї гренадерської дивізії. 25 жовтня 1819 року був звільнений з посади для лікування, проте залишений в кадрах армії. У 1823 році повернувся на дійсну службу і 3 травня 1823 р. був призначений начальником штабу 4-го піхотного корпусу. 22 серпня 1826 отримав чин генерал-лейтенанта. З 19 жовтня 1826 по 5 червня 1828 командував 20-ю піхотної дивізією на чолі якої воював під час російсько-перської війни 1826-1827 рр. Відзначився в бою під Утаганеом (17 серпня), завдяки чому врятував від персів Ечміадзин. Брав участь у взятті міста - фортеці Сардар-Абад, а також здійснював командування при облозі Ерівані (Єривану). 29 вересня 1828 року був призначений начальником 7-ї піхотної дивізії, а 22 вересня 1829 - командиром 3-го піхотного корпусу. Брав участь у російсько-турецькій війні 1828-1829 рр. Бився під Шумлою, Силістрією, Варною. 30 серпня 1831 року був призначений начальником головного штабу 1-ї армії. Під час придушення польського повстання 1831 року діяв проти корпусу Ромаріно; витіснив його до Галичини. Також розбив загони Камінського та Ружицького і зайняв Краків. 20 листопада 1831 був зарахований до імператорської свти із присвоєнням звання генерал-ад'ютанта. 3 квітня 1834 року був призначений членом Військової Ради. 25 жовтня 1842 року був призначений командиром 1-го піхотного корпусу. 16 квітня 1841 удостоєний чину генерала від інфантерії. За роки військової служби був нагороджений орденами Св.Георгія 3-го кл., Св.Володимира 1-й ст., Св.Олександра Невського з алмазами, Св.Анни 1-й ст. з алмазами, двома золотими шпагами «За хоробрість», в т.ч. одна - з алмазами, прусським орденом Червоного Орла 2-й ст. Мав ще відзнаки: «За Військову Гідність» 1-й ст. і «за XXX років бездоганної служби». Виключений зі списків армії в зв’язку зі смертю 27 травня 1843 року.

Крюсольд Федір Еммануїлович, граф

Із 10.01.1812 по 28.01.1813– шеф Кримського піхотного полку, флігель-ад’ютант, полковник  Виключений із списків померлим 28 січня 1813 року.

Кутейников (8-й) Артемій Опанасович

Війну 1812 року зустрів під час служби в Донському козачому Грекова 4-го полку. Згодом очолив полк і діяв у складі Дунайської армії. Відзначився під Борисовим. 17 грудня 1812 року отримав чин полковника. У кампанію 1813 року відзначився під Бауценом, Гайнау, Люцином. За ці бої був нагородений орденом Св. Георгія 4-го класу.

Кутузов Іван Степанович

(1770 - 06.10.1813, Німеччина)

Із дворян Тверській губернії. 7 червня 1792 був зарахований в чині підпрапорщика в батальйон з будівлі палаців і садів в Павловську. 17 квітня 1793 отримав чин прапорщика, а 6 лютого 1794 переведений в 6-й морський батальйон з присвоєнням чину підпоручика. В 1794 році приймав участь в придушенні польського повстання на території Литви, брав участь у облозі і взятті Вільно (Вільнюса). У 1799 брав участь у Голландській експедиції, у битві під Алкмаром був поранений і потрапив до полону. Повернувся до Росії влітку 1800 р. і у вересні того ж року був звільнений у відставку. Знову прийнятий на службу 1 січня 1802 року з присвоєнням чину підполковника та зарахуванням до Софійського мушкетерського полку. Воював з французами в 1806-1807 рр., був поранений кулею в живіт у битві під Прейсіш-Ейлау. Після одужання повернувся до діючої армії та брав участь у битві на річці Пассаржі біля селища Шарнік. Під Гейльсбергом отримав контузію правої ноги від вибуху ядра, під Фрідландом був поранений в голову, в ар'єргардному бою під Тільзітом отримав поранення картеччю в гомілку правої ноги. 12 грудня 1807 року отримав чин полковника і був призначений командиром Софіївського мушкетерського полку. У 1808 році Софіїівський полк був включений до складу Молдавської (Дунайської) армії. 5 травня 1809 року брав участь у невдалому штурмі Браїлівської фортеці і був контужений ядром в груди. У 1810 р. приймав участь облозі і взятті м. Нікополя, а в січні 1811 року командував окремим загоном, який штурмом взяв фортецю Ловча, за що був нагороджений орденом Св. Георгія 4-го кл В ході Балканського походу Молдавської армії брав участь у взятті Евтрополя, розгромі під Плевною загону сераскіра Жембелея, битві під Рущуком, блокаді турецьких військ під Слободзею. 19 жовтня 1810 року був призначений шефом Виборзького піхотного полку, з яким брав участь у боях на території Волині та Берестейщини. У 1813 році брав участь у облозі і взятті Торна. У битві під Бауценом, командував окремим загоном правого флангу російського угрупування (зведені батальйони Виборзького і Саратовського піхотних полків), був поранений кулею в ліву руку, але залишився в строю. Воював під Дрезденом та Лейпцигом. У «битві народів» 6 жовтня 1813 року загинув на полі бою. 13 грудня 1814 року шеф Виборзького піхотного полку полковник І.С.Кутузов був виключений зі списків російської імператорської армії. Нагороди: ордени Св. Анни 2-й ст. з алмазами, Св. Георгія 4-го кл., Св. Володимира 3-го ст., золота шпага «За хоробрість».

Куцевич Іван Федорович