Засс (2-й) Олександр Павлович (Христофор Олександр)

(20 червня 1785 Пернов - 18 серпня 1843, Санкт-Петербург)

Із дворян Ліфляндської губернії. 10 листопада 1793 був зарахований сержантом до лейб-гвардії Семеновського полку. 13 листопада 1796 р., отримав чин прапорщика (при цьому все ще знаходився вдома). 1 грудня 1796 отримав придворне звання флігель-ад'ютанта. У 1797 році отримав чин підпоручика, а 19 серпня 1799 року - поручика. У серпні 1798 року був призначений ад'ютантом до великого князя Олександра Павловича (звання флігель-ад'ютанта було зняте). 16 листопада 1799 знову був зарахований до імператорської свити із поверненням звання флігель-ад'ютантоа. 20 жовтня 1800 отримав чин штабс-капітана. Під час Австрійської кампанії 1805 року проти французів був відряджений до армії графа Буксгевдена (на посаду ад’ютанта). За битву під Аустерліцем отримав орден Св. Володимира 4-го ступеня. 14 липня 1806 отримав чин капітана. В кампанії 1807 року брав участь в битвах під Гутштадтом, Гейльсбергом, Фрідландом. 12 грудня 1807 отримав чин полковника та орден Св. Анни 2-го ступеня. 20 травня 1808 нагороджений золотою шпагою «За хоробрість». У 1809 - 1811 рр. на південно-західному театрі воєнних дій проти турків. За мужність при переправі через Дунай та взятті Туртукая Засс отримав алмазні знаки до ордена Св. Анни 2-го ступеня. При штурмі Рущука 22 липня 1810 командував 27-м єгерським полком і удостоївся за цю справу монаршого благовоління. У тому ж році з окремим загоном здійснив марш до Сербії. Відзначився при взятті замку Гургусовиця. 16 грудня 1810 був нагороджений орденом Св. Георгія 4-го класу (№ 992 за кавалерським списком Судравського і № 2285 за списком Григоровича-Степанова): «В воздаяние ревностной службы и отличия, оказанного в деле при покорении крепости Гурусовицы, где, учредив батарею, действием которой были разрушены стены, своею деятельностию и искусством главнейше содействовал к покорению оной». У кампанії 1811 відзначився під Відином, Лом-Паланкою та в бою 22 липня з військами віддінского паші Ізмаїл-бея під час переправи через Дунай. Був нагороджений орденом Св. Володимира 3-го ступеня. 3 листопада 1811 призначений шефом Білостоцького піхотного полку, і одночасно вступив у командування 1-ю бригадою 10-ї піхотної дивізії, (3-й корпус генерал-лейтенанта Воїнова Дунайської армії). На чолі бригади воював під Ковелем, Любомлем. У кампанії 1813 року діяв у складі корпусу Остен-Сакена. На чолі 10-ї піхотної дивізії, брав участь в боях під Кайзерсвальде,  на р.Кацбах, під Лейпцигом і при переправі через Рейн поблизу Мангейма. За битву на р. Кацбах 15 вересня 1813 отримав чин генерал-майора. Крім того був нагороджений орденом Св.Анни 1-го ступеня і прусським орденом Червоного орла 2-го ступеня. У ході кампанії 1814 року на чолі 27-ї піхотної дивізії (після смерті генерала Неверовського) бився під Брієнном, Ла-Ротьером (вдруге був нагороджений орденом св. Георгія 4-го кл.), Монміралем, Шато-Тьєррі, Краоном, Лаоном і Парижем. Після закінчення Наполеонівських воєн прийняв командування 3-ю бригадою 10-ї піхотної дивізії. На чолі своєї бригади в 1815 році у складі корпусу Ланжерона брав участь у блокаді фортець Фальцбург і Мец. 8 червня 1821 призначений командиром 2-ї бригади 8-ї піхотної дивізії, а 26 вересня 1823 призначений начальником 8-ї піхотної дивізії. Учасник російсько-турецької війни 1828-1829 років. Відзначився під Шумлою (орден Св. Володимира 2-го ступеня), Силістрією (імператорська корона до ордена Св. Анни 1-го ступеня). 22 травня 1828 року отримав чин генерал-лейтенанта. 4 жовтня 1829 отримав у командування 7-му піхотну дивізію і на чолі її брав участь у приборканні польського повстанні 1831 року. Дивізія під його командуванням Засса завдала поразки полякам під Опіллям і Юзефовом. За польську кампанію 30 травня 1832 був нагороджений золотою шпагою з написом «За хоробрість» із алмазними прикрасами, та крім того – орденом Virtuti Militari 2-го ступеня. 28 листопада 1833 (за іншими даними - 2 квітня 1833 року) був призначений начальником 6-ї піхотної дивізії. 30 серпня 1839 року увійшов до числа членів генерал-аудіторіату. У 1836 році отримав орден Білого орла. Помер в Санкт-Петербурзі 18 серпня 1843 року. Виключений зі списків померлим 4 вересня 1843.

Засядько Олександр Дмитрович

(1774 ( за іншими даними – 1779), с.Лютенка Гадячського повіту Полтавскої губернії – 1837)

Син останнього головного гармаша Запорізької Січі Дмитра Засядька. З 1789 року навчався в Артилерійському і Інженерному шляхетському кадетському корпусі, який закінчив у 1797 році. По закінченні, разом із братом Данилом (брат О.Д.Засядька , в подальшому генерал-майор Данило Дмитрович Засядько був начальником Тульського збройного заводу) в чині поручика випущений із корпусу і отримав призначення для проходження служби до 10-го артилерійського батальйону, який дислокувався на території Херсонщини. Брав участь в Італійському поході Суворова в 1799 році. Відзначився при штурмі Мантуї, за що отримав чин капітана і похвалу фельдмаршала. У1804 – 1806 рр.- у складі ескадри віце-адмірала Д.М.Сенявіна брав участь у десантних операціях на Іонічних островах (острови Корфу та Тенедос). Під час російсько-турецької війни 1806-1812 рр. брати Засядьки воювали під Ізмаїлом, Рущуком, Туртукаєм. З лютого 1811 року О.Д.Засядько командував 15-ю польовою артилерійською бригадою, включеної в квітні 1812 року до складу корпусу Є.І.Маркова 3-ї Резервної Обсерваційної армії. Бригада воювала під Кобрином, Городечно, Луцьком, на Березині. У биві під Лейпцигом полковник О.Д.Засядько командував 15-ю гвардійською бригадою. За вмілу підтримку російських колон артилерійським вогнем був ордену Святого Георгія 3-го класу. У1815 році почав працювати над створенням бойових порохових ракет. Сконструював бойові ракети трьох калібрів (2-х, 2.5- и 4-х дюймів), розробив технологію їх виготовлення, створив пускові станки, що дозволяли вести залповий вогонь (6 ракет), і пристосування для наведення. Здійснив значну кількість пробних пусків ракет. У рзульаті випробувань і удосконалення конструкції була досягнута дальності польоту ракет до 2300 м. Згодом при випробуванні 4-х дюймової ракети в Петербурзі дальність її польоту склала 3100 м, при тому , що найкращі зарубіжні зразки давали на той час 2740 м. Розробив рекомендації з вибору оптимальних параметрів ракет, визначенні дальності їх польоту і розсіювання в залежності від кутів запуску, розглянув можливість і ефективність запуску зв'язки ракет, методи транспортування і бойового застосування. Результати своїх досліджень і випробовувань 3асядко виклав у праці «О деле ракет зажигательных и рекошетных» (1817) та направив рапорт про результати своїх досліджень на ім’я генерала барона Меллера-Закомельського. Доповідь негайно була доправлена до Петербургу де лягла на стіл Олександру І. За словами очевидця після прочитання документів російський імператор сказав: "Слава Богу! Є ще офіцери в російській армії, які служать із однієї тільки честі!" Невдовзі в Могильов при штабі Головної квартири М.Б.Баркалая де-Толлі відбулась перша демонстрація російської ракетної зброї, а наступного, 1818 року О.Д.Засядько, за поданням Барклая де-Толлі, був удостоєний чину генерал-майора. У 1820 (за іншими даними у 1819) році був призначений черговим генералом 2-ї армії (штаб – м. Одеса). 25 листопада 1820 був переведений до Петербургу де отримав доручення сформувати і очолити Артилерійське училище. Згодом також керував Петербурзьким арсеналом, піротехнічною лабораторією та Охтинським пороховим заводом. Завдяки старанням Засядька в 1822 році для училища був побудований комплекс споруд і при ньому створена ракетна навчальна база (у середині ХІХ століття на базі цього училища була створена Михайлівська артилерійська академія). У період з 1820 по 1827 рік О.Д.Засядько завдяки поєднанню теорії і практики зробив ряд винаходів: пороховий млин, який запобігав вибухам при виробництві пороху, гарматний каліброметр; лафет з гарматою для оборони фортець; переносний пристрій для пересування гармат особливо великого калібру та інших великих вантажів. Петербурзький арсенал під керівництвом Засядька став зразковою установою, яку з гордістю демонстрували іноземним гостям. У цей же період квартра О.Д.Засядька стала місцем зустрічей його друзів і співслуживців серед яких були композитора Аляб'єв, брати – письменники  Сергій та Федір Глінки. У 1826 році був нагороджений орденом Св. Володимира 3 ст, а невдовзі був призначений начальником штабу генерал-фельдцейхмейстерства. Після встпу у цю посаду 1 січня 1927 року генерал-майор Засядько ропочав роботи з технічної реорганізації російської артилерії: з озброєння були зняті застарілі "єдинороги", створений спеціальний "ракетний заклад" для промислового виробництва бойових ракет. На початку 1828 року поставив питання про застосування у військових діях ракет вітчизняної конструкції, в результаті чого був отриманий дозвіл озброїти ракетами 2-гу армію, яка саме готувалась до війни з турками. У турецькій кампанії 1828 року командував (із 1 травня) артилерією під час облоги Браїлова, Шумли і Варни. Вперше застосовані у російській військові практиці ракети, при взятті вищепоіменованих фортець зіграли найголовніших роль. За час кампанії 1828 року з Тирасполю, де було налагоджене виробництво ракет, до армії надійшло 9745 одиниць новітньої зброї. У російській армії було створено 24 ракетні підрозділи. У 1829 році О.Д.Засядьку був присвоєний чин генерал-лейтенанта. Цього ж року різко погіршилось здоров’я генерала – артилериста і 1830 року після третього інсульту він отримав довготривалу відпустку для лікування. 2 лютого 1834 року був звільнений у відставку. Останні роки життя проживав у Харкові. На початку 1837 року вирушив в експедицію до Дніпровських порогів з проектом визначеннях їх прохідності для судноходства. Експедиція остаточно підірвала здоров’я Олександра Дмитровича. 20 травня важкохворого генерала перевезли до Куряжського монастиря, а 27 травня 1837 року його не стало. Нагороди: ордени Святого Георгія 3-го та 4-го класу, Святої Анни 2-го ступеня з алмазними знаками, Святого Володимира 4-го ступеня з бантом, Святого Володимира 3-го ступеня, прусський «Pour le Mérite», золота шпага «За хоробрість». Іменем О.Д.Засядька названо кратер на Місяці.

Збіевський Тимофій Іванович

(1767 - 18 лютого 1828, Бендери)

Із польських шляхтичів. Військову службу розпочав 1 квітня 1783 року рядовим в 2-му батальйоні Катеринославського єгерського корпусу. Воював із турками в 1788 р. у складі гребної флотилії у Дніпровському лимані при облозі Очакова. У 1789 р. брав участь у взятті Каушан, Акермана і Бендер. Влітку 1790 р. у складі гребної флотилії брав участь в облозі Ізмаїла. При штурмі цієї фортеці одиним з пеших увірвався на фортечний вал, за що 11 грудня 1790 року отримав чин поручика. 25 березня 1804 року в чині підполковника був призначений командиром Володимирського мушкетерського полку. Відзначився в битві під Аустерліцем. 29 січня 1806 був удостоєний ордена Св. Георгія 4-го кл.: «В воздаяние отличного мужества и храбрости, оказанных в сражении 20 ноября при Аустерлице против французских войск, где с двумя баталионами Владимирского мушкетерского полка, атакуя три раза, опрокинул неприятельскую колонну». 23 квітня 1806 отримав чин полковника. В кампанії 1806-1807 років відзначився під Голиміним, Прейсіш-Ейлау, Ломітеном (був контужений в лівий бік). 2 вересня 1809 був призначений шефом Мінгрельського мушкетерського полку, на чолі якого брав участь в боях з турками. 7 серпня 1810 отримав чин генерал-майора. Відзначився в битвах під Рущуком, Чапурчанами, Калафатом. 23 серпня 1811 був удостоєний ордена Св. Георгія 3-го кл. (№ 221): «В награду за отличие и храбрость, оказанные в сражении против турецких войск 22-го июля при Калафате». У вересні 1812 р. Мінгрельський піхотний полк, шефом якого був Збіевський, в складі 2-ї бригади 16-ї піхотної дивізії 4-го корпусу Дунайської армії прибув на Волинь. Приймав участь у вересневому наступі російських військ до Бугу і Прип’яті.. Відзначився в боях під Полюсками, на березі Нарева, під Волоковиськом, Цехановом. 19 березня 1812 генерал-майор Збієвський прийняв тимчасове командування 2-ю бригадою 16-ї піхотної дивізії,. У 1815 р. став офіційним командиром бригади. 8 лютого 1817 року був призначений комендантом Бендерської фортеці і перебував на цій посаді до смерті. Виключений із списків 8 березня 1828 року. Похований на військово-історичному меморіальному комплексі в Бендерах (колишнє Борисівське військове кладовище).

Іванов Іван Дмитрович

(1764 - 10 серпня 1828, Шумла)

Із дворян Тверській губернії. Військову службу розпочав 1 січня 1779 року в чині підпрапорщика в Новгородському піхотному полку. Згодом був переведений до Тульського піхотного полку і 26 вересня 1786 р. отримав чин прапорщика. У 1787 році був переведений на службу до Санкт-Петербурзького гренадерського полку. Брав участь у 2-й турецькій війні, воював при Сальчі і Бендерах, у складі Білоруського єгерського корпусу приймав участь у штурмі Ізмаїла, за відвагу отримав чин поручика. Під час польського повстання 1794 року знаходився зі своєю ротою у Варшаві. Рота, одна з не багатьох, зуміла прорватись із охопленого повстанням міста. Згодом за штурм Праги отримав чин капітана. Після розформування єгерських корпусів був зарахований до 9-го (згодом 8-го) єгерського полку. У 1805 році займав посаду командира батальйону 8-го єгерського полку, брав участь у битвах при Кремсі і при Аустерліці. За вміле командування підрозділом і особисту хоробрість у кампанії 1805 року був нагороджений орденським знаком Св. Анни 3-го ступеня на шпагу («Анненська шпага») і орденом Св. Володимира 4-го ступеня з бантом. 23 квітня 1806 року отримав чин полковника. В кампанії 1806 року особливо відзначився під Остроленкою, за що отримав орден Св. Анни 2-го ступеня, 10 січня 1807 року був призначений командиром 8-го єгерського полку, а 12 серпня 1807 був призначений шефом 10-го єгерського полку. 26 листопада 1807 за вислугу в офіцерських чинах (25 років) був нагороджений орденом Св. Георгія 4-го класу (№ 1840). З 1810 року на чолі 10-го єгерського полку приймав участь в турецькій кампанії. 30 січня 1811 року 10-й єгерський відзначився при штурмі Ловчі, згодом брав участь у взятті Сельви та оточенні турецької армії на лівому березі Дунаю. За ці бої І.Д.Іванов був нагороджений алмазними знаками до ордену Св. Анни 2-го ступеня та орденом Св. Володимира 3-го ступеня. У кампанії 1812 року полк Іванова відзначився під Кобрином, відступі від Пружан до Городечно. За багнетну атаку, внаслідок якої авангард генерала Ламберта прорвався до основних сил 3-ї Обсерваційної армії І.Д.Іванов був нагороджений золотою шпагою з написом «За хоробрість». У бою на Березині 14 листопада 1812 отримав важке поранення і майже рік лікувася. 16 липня 1813 року отримав чин генерал-майора (зі старшинством від 16 листопада 1812). Із серпня 1813 воював у складі Сілезькій армії, змінив Є.І Маркова на посаді командира 3-ї бригади 9-ї піхотної дивізії і брав участь у битві під Дрезденом та при облозі Гамбурга. За нейтралізацію ворожих постів та батарей на острові Вільгельмсберг був нагороджений 28 січня 1814 орденом Св. Георгія 3-го класу (№ 360): «В воздаяние отличных подвигов мужества, храбрости и распорядительности, оказанных при атаке Гамбурга 13 января» У складі корпусу графа Воронцова залишався у Франції до 1818 р. 18 квітня 1823 року був призначений начальником 16-ї піхотної дивізії. 6 січня 1826 р. отримав чин генерал-лейтенанта. 1 січня 1827 отримав під командування 19-ту піхотну дивізію. З початком російсько-турецької війни 1828-1829 рр. генерал-лейтенант Іванов – на театрі воєнних дій. Брав участь в облозі Браїлова, при облозі Шумли отримав важке поранення і через тиждень, 10 серпня 1828 року, помер.

Інзов Іван Микитович

(1768 р., Петербург –27 травня 1845 р., Болград, нині Одеської обл.)

Народився і виховувався в домі князя Юрія Микитовича Трубецького. Службу почав 6 січня 1785 корнетом у Сумському легко-кінному полку. 7 травня 1785 отримав чин аудитора підпоручицького чину і переведений для проходження служби до Тульського піхотного полку. 2 лютого 1787 отримав чин підпоручика і згодом був переведений до Нарвського піхотного полку. 3 травня 1789 року отримав призначення до Московського гренадерського полку. Приймав участь в боях російсько-турецької війни 1789-1791 рр., придушенні польського повстання 1792 - 1794 рр. Із 1797 року підполковник Інзов на службі в Апшеронському мушкетерському полку. Учасник Італійського та Швейцарського походів. Відзначився в битві при Нові, за що 26 грудня 1799 року отримав чин полковника. У 1799 році після поранення командира – полковника С.Т.Карпова, прийняв тимчасове командування полком. 12 серпня 1800 року був призначений командиром Апшеронського мушкетерського полку (з 22 лютого 1811 - Апшеронський піхотний полк). 18 листопада 1804 року отримав чин генерал-майора і був призначений командиром Київського гренадерського полку. У поході 1805 року був черговим генералом при головнокомандувачі російськими військами М.І.Кутузові. Учасник бойових дій проти французької армії у 1806 р. На початку 1807 року отримав призначення до Молдавської армії. Учасник російсько-турецької війни 1806-1812 рр. Відзначився при блокаді Ізмаїла (1807 р.), штурмі фортеці Шумла (1810 р.). За особисту відвагу був нагороджений золотою шпагою з алмазами «За хоробрість». Із формуванням 3-ї Резервної Обсерваційної армії був призначений виконувачем обов’язків начальника штабу армії. 19 березня 1812 року призначений начальником 9-ї піхотної дивізії , з вересня 1812 року безпосередньо командував дивізією під Борисовим і на Березині. Учасник закордонних походів 1813-1814 рр. 28 квітня 1813 року був призначений шефом Київського гренадерського полку. Відзначився при осаді і штурмі Торна за що 2 травня, був нагороджений орденом Св. Георгія 3-го кл. Також відзначився в битві під Бауценом. 3 липня 1813 був призначений черговим генералом Польської армії. Брав участь у боях під Дрезденом і Лейпцигом. У 1814 р. приймав участь в облозі Гамбурга. 14 серпня 1814 року отримав чин генерал-лейтенанта. Цього ж року призначений начальником 16-ї піхотної дивізії. З 21 грудня 1815 р. був начальником головного штабу 2-ї армії, а 9 квітня 1816 року призначений командиром 18-ї піхотної дивізії. 10 січня 1818 призначений головним попечителем колоністів Південного краю Росії. 15 червня 1820 року був призначений виконувачем обов’язків намісника Бессарабської області. З 17 липня 1822 р. - керуючий Новоросійською губернією із залишенням в колишніх посадах. З 7 травня 1823 р. - Новоросійський генерал-губернатор і намісник Бессарабії. 25 червня 1828 року отримав чин генерала від інфантерії. У 1844 році вийшов у відставку за станом здоров’я. І.М.Інзов був кавалером вищих орденів Російської імперії – орденів Св.Олександра Невського з алмазами, Св.Георгія 3-го кл., Св.Володимира 1-й ст., Св.Анни 1-й ст. з алмазами, Св.Іоанна Єрусалимського (був почесним командором Мальтійського ордену). Також був нагороджений прусським орденом Червоного Орла 2-го ст., французьким орденом Почесного Легіону, відзнакою «За XLV років бездоганної служби», золотою шпагою «За хоробрість» з алмазами.