4.1.2. Російська імператорська армія. Д - Е - Частина IV. БІОГРАФІЧНИЙ ДОВІДНИК - Волинь у 1812 році - Каталог статей - Персональный сайт Сергея Яровенко
Субота
03.12.2016
09:45
Форма входу
Категорії розділу
Частина І. НАПЕРЕДОДНІ ВІЙНИ. [8]
Загальна обстановка напередодні французького вторгнення. Склад і сили сторін.
Частина ІІ. БОЙОВІ ДІЇ 3-ї ОБСЕРВАЦІЙНОЇ АРМІЇ В ПЕРШИЙ ПЕРІОД ВІЙНИ. [9]
Дії 3-ї Обсерваційної армії в ході першого періоду війни (червень - серпень 1812 року).
Частина ІІІ. ВІД СТИРЮ ДО БУГУ І ПРИП’ЯТІ [9]
Бойові дії на території Волині наприкінці серпня - вересні 1812 року. Дунайська армія.
Частина IV. БІОГРАФІЧНИЙ ДОВІДНИК [17]
Біографічні довідки на генералів і офіцерів армій, які воювали на території Волині.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 352
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Волинь у 1812 році » Частина IV. БІОГРАФІЧНИЙ ДОВІДНИК

4.1.2. Російська імператорська армія. Д - Е

Денісьєв Лука Олексійович

(1762 – 1846)


Військову службу розпочав 1 січня 1773 підпрапорщиком в лейб-гвардії Преображенському полку. У 1787 р. випущений з чином капітана в армію. Учасник російсько-шведської війни 1788-1790 рр.. У 1792 і 1794 рр.. приймав участь в придушенні польського повстання. 18 червня 1800 отримав чин полковника. 7 серпня 1799 року був призначений командиром Чернігівського кірасирського полку. Із 19 березня по 21 травня 1803 був командиром Чернігівського драгунського полку. 12 листопада 1803 призначений командиром Новоросійського драгунського полку, а  28 вересня 1806 року - шефом Сіверського драгунського (з 17 грудня 1812 кінно-єгерського) полку. Брав участь у російсько-турецькій війні 1806-1812 рр.. Відзначився під Ізмаїлом, де був поранений, Мачином, Силістрією. 23 січня 1807 нагороджений орденом Св. Георгія 4-го кл.: «В воздаяние отличного мужества и храбрости, оказанных 17 декабря при Измаиле против турецких войск, где с особливым присутствием духа ободрял подчиненных при жестоком нападении неприятеля на два эскадрона Северского Драгунского полка, при чем и ранен пулею в ногу». 12 грудня 1807 року отримав генеральські еполети..25 липня 1810 року був нагороджений орденом Св. Георгія 3-го кл. (№ 209) : «В награду за отличие и храбрость, оказанные в сражении против турецких войск 10-го октября 1809 года при м. Татарицы». Командував 19-ю кавалерійською бригадою у складі 6-ї кавалерійської дивізії. У війну 1812 року воював з вересня 1812 року на території Волині, з жовтня – Білорусії. Відзначився під Брестом, Борисовом. Брав участь у закордонних походах 1813-1814 рр. Воював під фортецею Торн, під Бауценом, Лейпцизі, Парижі. 17 січня 1816 звільнений у відставку.

 

Дехтерєв Микола Васильович

(1775 - 5 вересня 1831, с.Красне Вяземського повіту Смоленської губернії)


Із дворян Бобровського повіту Воронезької губернії. На військову службу записаний 9 січня 1784 фур'єром до лейб-гвардії Преображенського полку. 1 січня 1792 випущений капітаном у Псковський драгунський полк. У 1792 і 1794 рр. приймав участь у придушенні польського повстання. За відвагу в боях отримав чин майора. Учасник Швейцарського походу 1799 року. 25 листопада 1800 отримав чин полковника. 7 березня 1801 року був призначений командиром Санкт-Петербурзького драгунського полку. На чолі цього полку брав участь у боях з французами в кампаніях1805-1807 рр. Відзначився у битві під Прейсіш-Ейлау. 26 квітня 1807 був нагороджений орденом Св. Георгія 3-го кл. (№ 162): «В воздаяние отличнаго мужества и храбрости, оказанных в сражении против французских войск 27-го января при Прейсиш-Эйлау». 18 жовтня 1808 був призначений шефом Ольвіопольського гусарського полку. У 1809-1812 рр. воював з турками. За штурм Базарджика 14 червня 1810 чин генерал-майора. Був тяжко поранений кулею в груди під Шумлою. На початку 1812 року. Ольвіопольський гусарський полк, числився в 23-й бригаді 7-ї кавалерійської дивізії і знаходився в резерві Дунайської армії. Рахом з Дунайською армією у вересні 1812 року прибув на Волинь. В ході наступу російських військ генерал Дехтєрєв командував окремим кавалерійським загоном, згодом очолив летючий загін, який діяв на території Герцогства Варшавського. Учасник битви на Березині та переслідуванні французьких військ. У закордонному поході 1813-1814 рр.. приймав участь у боях і битвах під Лейпцигом, Брієнном, Бар-сюр-Обом, Парижем. 16 січня 1816 був звільнений у відставку. Мав ордени Св. Володимира 2-го ст., Св.Анни 1-го ст. з алмазами, Св.Георгія 3-го кл., пруський орден Пур ле Меріт, хрест за Базарджик. Також був нагороджений золотою шаблею «За хоробрість» з алмазами. Похований в с.Красне Вяземського повіту Смоленської губернії.

 

Дурново Іван Миколайович

(20.01.1784 - 1850 , Санкт-Петербург)


Із старовинного дворянського роду. Батько - генерал від інфантерії. 10 червня 1786 був записаний до лейб-гвардії Семенівського полку. 1 січня 1793 отримав чин прапорщика. В полк для служби прибув у 1800 році. У 1807 р. отримав бойове хрещення в боях із французами на території Пруссії. У битві під Фрідландом був важко контужений у ліву ногу. 14 квітня 1809 року отримав чин полковника і був призначений бригадним командиром резервних батальйонів 9-ї піхотної дивізії. У 1810 р. брав участь у підготовці штурму турецької фортеці Рущук. Очолив загін добровольців, був поранений кулею в ліву руку. 5 лютого 1812 року став командиром 18-го єгерського полку, а 19 березня того ж року - шефом 29-го єгерського полку, з яким брав участь у війні 1812 року (3-тя бригада 22-ї піхотної дивізії, 1-й корпус О.Ф.Ланжерона, Дунайська армія). Полк під командуванням І.М.Дурново брав участь в боях під Любомлем, Теребуні, при Високо-Литовську. За штурм Волковиська був нагороджений орденом Св. Георгія 4-го кл.(1 вересня 1813р.) У 1813 р. Дурново зі своїми єгерями брав участь у взятті Варшави і Кракова, у справах при Цобтені, Праузніці і на р.Кацбах, (отримав контузію в груди). З серпня 1813 р. - знову в боях: Леба, Гохкірхен, Нейштадт і Стольпен, Дюбеном і Ведеріх, Шенфельд,  Лейпциг. У 1814 р. брав участь у блокаді Касселя, боях на Уркському каналі і Лаферте-су-Жуар, за Суассон і Монмартрські висоти, де його полк захопив ворожу батарею. За відзнаку в кампанії 1812-1814 рр. 29-й єгерський полк був перейменований в гренадерський єгерський (3 квітня 1814 р., із 30 серпня 1815 року - 6-й карабінерний полк), а його шеф 1 червня 1815р. отримав чин генерал-майора (зі старшинством із 6 жовтня 1813 р.). У післявоєнний період Дурново продовжував командувати піхотними бригадами. 24 листопада 1821 року залишив службу за станом здоров'я і оселився в Москві. У 1844 р. переїхав до Петербурга. Нагороди: ордени Св. Георгія 4-го кл., Св. Анни 1-й ст., Св. Володимира 3-го ст. ,золота шпага «за хоробрість», прусський орден Pour le Mérite. 

Дячкін Григорій Андрійович

(1756- 3 січня 1819)

На службу вступив козаком в 1773 р. За відвагу в боях проти турків у 1774 році отримав чин осавула. Вже через 10 років служби – у1783 році став командиром козачого полку. 15 липня 1788 отримав чин військового полковника (рівний армійському чину майора). У 1788 р. сформував новий полк із козаків, які займались перевозом, і з яким взяв участь у війні зі шведами (1789) та проти польських конфедератів (1794). За польську кампанію був нагороджений орденом Св. Володимира 4-й ст. з бантом. З 1798 знаходився на Дону при Війську. 15 липня 1798 року отримав чин полковника. Брав участь у боях з горцями на Кавказі. Командир Донського козачого (свого імені) полку з 9 жовтня 1811 по 1 листопада 1814 р. Командування полком прийняв на час його перебування у складі 2-ї армії генерала від інфантерії П.І.Багратіона. На той час козаки полку несли прикордонну службу від містечка Жванець по Дністру до р.Ягарлик. 10 липня полк виступив на з’єднання з основними силами 3-ї Резервної Обсерваційної армії у складі якої перебував із квітня 1812 року. У бойові дії з французами та їх союзниками вступив у серпні 1812 р. Відзначився в ар’єргардних боях під Любомлем (14.08) та при відступі головних сил армії до Луцька 15-18 серпня. З 26 серпня до початку контрнаступу 12 вересня ніс аванпостову службу по берегах Стирю. З 12 вересня по 7 жовтня брав участь у переслідуванні ворога Полк і його командир особливо відзначилися під час рейду загону генерал-майора Є.І.Чапліца до Слоніма та битві під цим білоруським містом, де 7 жовтня був розгромлений 3-й (литовський) полк шеволежер-улан гвардії Наполеона, а його командир - бригадний генерал Ян Конопка потрапив до російського полону. Цікаво, що Г.А.Дячкін особисто переслідував польського генерала і в бою поранив його списом (пікою). Саме за цей бій Г.А.Дячкін 16 червня 1813 р. отримав чин генерал-майора (зі старшинством з 14 листопада 1812), а полк 8 вересня 1813 року отримав Георгіївський прапор з написом «Храброму Донскому казачьему Дячкина полку», за отличие в деле при г. Слониме 8 октября 1812 г.».. У подальшому козаки під командуванням полковника Дячкіна відзначились в боях на підступах до Борисова (11 листопада), с. Брилі (14 і 16 листопада), При переслідування французів від Березини до Вільно (17 - 29 листопада) командував загоном з трьох козачих полків, відзначився при взятті Ковно (2 грудня). У січні 1813 року полковник Дячкін передав командування військовому старшині Поздєєву, а сам отримав відпустку для лікування і подався на Дон. Виключений зі списків померлим 8 лютого 1819 року. Мав нагороди: ордени Св. Володимира 3-й ст., Св.Анни 3-й ст., золоту шаблю «За хоробрість».

 

Енгельгардт Григорій Григорович, барон

(1759 - 21 лютого 1833)


Із курляндських дворян. 6 травня 1776 був зарахований до лейб-гвардії Ізмайловського полку каптенармусом. 3 грудня 1779 із сержантів того ж полку переведений до Невського піхотного полку з чином поручика. Брав участь у війні зі шведами в 1788-1790 рр. у складі Рязанського піхотного полку на посаді командира роти із чином капітана. Був поранений кулями в груди і праве стегно під Фрідріхсгамом. За відвагу і вміле командування підрозділом був підвищений в чинах до секунд-і прем'єр-майора. 1 липня 1798 року в чині підполковника був призначений командиром Рязанського мушкетерського полку. 26 жовтня 1798 року отримав чин полковника, а 5 лютого 1800 року - генерал-майора. 15 березня 1800 р. призначений шефом Староінгерманландского мушкетерського (з 1811 р.-піхотний) полку. Брав участь у кампанії 1805 року. Під Аустерліцем був контужений осколком гранати. У 1806-1807 рр. бився з французами в Польщі та Східній Пруссії. Під Прейсіш-Ейлау був поранений кулею в праву ногу, під Фрідландом важко контужений картеччю в ліве стегно, лівий бік і лікоть. 20 травня 1808 нагороджений орденом Св. Георгія 3-го кл. Із 1808 р. - на території Молдавії та Валахії. Воював з турками в 1809-1811 р. У 1812 р. командував 2-ю бригадою 8-ї піхотної дивізії (2-й корпус П. К. Ессена Дунайської армії) брав участь у боях на Волині та в переслідуванні відступаючого ворога від Луцька до Волковиська. Потім бився з французами під Горностаевичами, Волковиськом і Кам'янцем-Журавським. У 1813 р. брав участь при взятті Білостока, Варшави, в боях під Люценом і Бауценом, де був тяжко поранений кулею у ліве стегно навиліт. 1814 рік знаходився на лікуванні. У 1815 р. брав участь у поході до Франції на посаді командира 1-ї бригади 8-ї піхотної дивізії. Згодом командував 3-ю бригадою 23-ї піхотної дивізії. 28 лютого 1816 за станом здоров’я був звільнений у відставку.

 

Енгельгардт (3-й) Густав Конрад Робертович (Евстафій Федорович)

(26 червня 1768, маєток Ієндель Естляндської губернії – 24 листопада 1841, Вейсенггейн)

Із відомої у Європі аристократичної родини Енгельгадтів (нім.-  Engelhardt), її ліфляндської гілки. Рід вівся від легендарного учасника 3-го хрестового походу Карла Бернарда Енгельгарда (1150 – 1230). Саме прізвище безпосередньо пов’язане з подіями хрестового походу, його Карл отримав за порятунок життя короля Французького Філіпа II Августа при облозі Акри – в перекладі -"Ангел-охоронець". Російські Енгельгардти вели свій рід від ліфляндського барона Георга Енгельгарда (ХV. ст.). густав народився в родині дійсного статського радника і ландрата Естляндії Густава Фрідріха енгельгарда (1732 - 1798). 16-го травня 1779 поступив на службу підпоручиком до лейб-гвардії Преображенського полку. У 1781 році отримав чин сержанта.1-го січня 1783 року за поланим рапортом був переведений до лейб-гварді їКінного полку. 1-го січня 1789 був випущений ротмістром до Московського карабінерного полку. Під час шведської війни 1790 р. знаходився разом з полком в загоні генерал-майора фон дер Палена і брав участь у битві під Бйорк-Зундом, Рогенсальмом (28 травня) та при оволодінні островом Коргісар (26-го червня). За відвагу в боях отримав чин секунд-майора. 19-го травня 1793 року був звільнений зі служби за станом здоров’я. 11-го березня 1807 р. з чинам майора був відновлений на військовій службі і отримав призначення до Серпухівського драгунського полку. В ході французько-австрійської війни 1809 року брав участь в поході до Галичини (17 квітня - 22 травня 1809) при цьому виконував обов’язки бригад-майора з кавалерії при головнокомандуючому Західною армією князю Голіцину та з квартирмейстерської служби. Неодноразово виконував обов’язки кур’єра між російським і австрійським командуванням. За ревне і старанне виконання своїх обов'язків за поданням генерал-лейтенанта Дохтурова, був удостоєний імператорського благовоління. З травня 1809 року на турецькому театрі воєнних дій. Брав участь у блокаді і облозі фортеці Сілістрія. Супроводжував полоненого під Базарджиком Пахдевана-пашу та інших турецьких високо посадовців до Ясс.  Виконував доручення головнокомандувача військами Молдавської армії генерала Каменського в авангарді генерала Новака. Очолював загін при відступі від Шумли до Рущука. У серпні брав участь в битві під Батіним і блокаді Рущука. 21 грудня 1810 року був призначений командиром Серпухівського драгунського полку. 30 серпня 1811 отримав чин підполковника. На початку 1812 року брав участь у битві під селом Куржаліначе та при переслідуванні турків до річки Ніна. В кампанію 1812 року проти французів на чолі полку відзначився під Кобрином,був нагороджений орденом Св. Володимира 4-ї ст. із бантом. Також відзначився в боях під Волковичами, Руднею, Річицею, Ком енці Журавецькому. У лютому 1813 року брав участь при блокаді фортеці Модлін, в березні - при облозі і взятті фортеці Ченстохова. В травні полк Енгельгарда вийшов на територію Пруссії, звідки в липні був повернений на територію Герцогства Варшавського. У серпні Серпухівські драгуни вийшли на територію Богемії, а згодом Саксонії і брали участь в облозі і взятті Дрездена, битві під Кульмом. У жовтні 1813 року підполковник Енгельгард відзначився під Лейцпцігом. Із жовтня 1813 по серпень 1814 року виконував обер-коменданта на території Саксонського королівства і князівства Шварценбурзького. 7 грудня 1813 року отримав чин полковника. Учасних закордонного походу 1815 року.  2 липня (за іншими даними червня) 1818 здав командування Серпухівським (на той час вже уланським) полком і був призначений складатися по кавалерії. 12 листопада 1823 був призначений комендантом фортеці Кисловодськ і командувачем військами в районі Кавказьких мінеральних вод. У 1826 році отримав чин генерал-майора. У 1827 році за лагідні і розсудливі заходи, завдяки яким була звойована дружба раніше ворожих гірських мешканців, знову удостоївся імператорського благовоління.У листопаді 1829 році очолив військову експедицією до Чечні, завданням якої було знищення Саюрта. У 1830 році був обраний почесним членом Російської академії наук.

 

Ессен (3-й) Петро Кирилович, граф

(11 серпня 1772 - 1844, Петербург)


Із ліфляндских дворян голландського походження 23 травня 1777 року був записаний вахмістром до Лейб-кірасирського полку. 1 березня 1791 року був зарахований за наказом Великого Князя Павла Петровича до Гатчинського морського батальйону поручиком. 9 грудня 1796 переведений до Лейб-гвардії Ізмайловського полку. 28 грудня того ж року отримав чин полковника. 14 лютого 1798 року отримав чин генерал-майора і був призначений шефом Виборзького мушкетерського полку. У 1799 році брав участь у поході до Швейцарії в корпусі генерал-лейтенанта Римського-Корсакова і бився з французами під Цюріхом, Дізенгофом і Шафгаузеном. 26 січня 1800 року отримав чин генерал-лейтенанта. Після повернення з походу, 18 серпня 1800 року був призначений Виборзьким військовим губернатором та інспектором піхоти Фінляндської інспекції та шефом Виборзького гарнізонного полку. 4 лютого 1802 року був призначений шефом Виборзького мушкетерського полку, а  5 березня 1802 року - шефом Шліссельбурзького мушкетерського полку. У 1806 році отримав під командування 8-му дивізією, з якою брав участь у війні з французами в 1806-1807 роках. У битві під Прейсіш-Ейлау його дивізія захопили вісім гармат, два прапори і близько 1000 полонених, за що Ессен 8 квітня 1807 року був нагороджений орденом Св. Георгія 3 кл. За бій під Ламітеном був нагороджений орденом Св. Володимира 2-й ст. У 1809-1811 роках бився з турками у складі Молдавської армії. Відзначився в боях під Журжею (нагороджений золотою шпагою з алмазами), Браїловим (орден Св. Олександра Невського), Рущуком (алмазні знаки ордена Св. Олександра Невського) та Малою Слободзеєю (орден Св. Володимира 1-го ст.). За харектеристикою французької військової розвідки : «…хороший генерал и очень храбрый под огнём; всегда употребляемый для действительной службы.». На початку 1812 року Ессен 3-й командував 2-м корпусом в Дунайській армії. У вересні 1812 року у складі Дунайської армії П.В.Чичагова прибув на Волинь. Брав участь у контранаступі російських військ. Відзначився під Устилугом, Горностаєвичами, Волковиськом, на Березині. Навесні 1813 року виконував завдання із формування 48-ми резервних батальйонів. До складу діючої армії прибув у серпні і був призначений командиром 4-ї піхотної дивізії з якою блокував столицю Саксонії Дрезден. У січні 1814 року командував облогою фортеці Мец, а після взяття її брав участь у битві при Шато-Т’єрі та взятті Парижа. Після закінчення війни з Наполеоном командував 27-ю піхотною дивізією. З 9 квітня по 27 листопада 1816 року був начальником 4-ї піхотної дивізії. 19 січня 1817 року був призначений на посаду Оренбурзького військового губернатора з одночасним виконанням обов’язків по цивільній частині та командира окремого Оренбурзького корпусу і начальника прикордонної частини. 1 січня 1819 отримав чин генерала від інфантерії. 7 лютого 1830 року був призначений Петербурзьким генерал-губернатором. За рішучі заходи щодо боротьби з холерою 1 червня 1833 отримав графський титул. 22 квітня 1834 був удостоєний ордена Св. Андрія Первозванного, а в 1841 році алмазних знаків до нього. В часи губернаторства Ессена були визначені нові міські кордони Петербургу; 30 вересня 1837 відкрита перша в Росії залізниця Петербург - Царське Село; встановлені Олександрівська колона, пам'ятники М.І.Кутузову та М.Б.Барклаю де-Толлі біля Казанського собору; відкрите Училище правознавства та заснований Інститут цивільних інженерів; почали діяти Пулковська обсерваторія та Зоологічний музей; організовано рух перших громадських пасажирських карет - омнібусів. 2 грудня 1842 із-за похилого віку був знятий з губернаторської посади із залишенням членом Державної Ради. Помер у Петербурзі 23 вересня 1844 року, похований у маєтку дружини в Орловській губернії. Виключений із списків армії 1 жовтня 1844 року.

Категорія: Частина IV. БІОГРАФІЧНИЙ ДОВІДНИК | Додав: voenkom (13.11.2011) | Автор: Сергій ЯРОВЕНКО E
Переглядів: 371 | Теги: Денісьєв, Дячкін, Дурново, Енгельгардт, Дехтерєв, Ессен | Рейтинг: 5.0/7
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: