Денісьєв Лука
Олексійович
(1762
– 1846)
Військову
службу розпочав 1 січня 1773 підпрапорщиком в лейб-гвардії Преображенському
полку. У 1787 р. випущений з чином
капітана в армію. Учасник
російсько-шведської війни 1788-1790 рр.. У 1792
і 1794 рр.. приймав
участь в придушенні польського повстання. 18
червня 1800 отримав чин полковника. 7
серпня 1799 року був призначений командиром Чернігівського кірасирського полку.
Із 19 березня по 21 травня 1803 був командиром Чернігівського драгунського
полку. 12 листопада 1803 призначений командиром Новоросійського драгунського
полку, а 28 вересня 1806 року - шефом Сіверського драгунського (з 17
грудня 1812 кінно-єгерського) полку. Брав
участь у російсько-турецькій війні 1806-1812 рр.. Відзначився
під Ізмаїлом, де був поранений, Мачином, Силістрією. 23
січня 1807 нагороджений орденом Св. Георгія 4-го кл.:
«В воздаяние отличного
мужества и храбрости, оказанных 17 декабря при Измаиле против турецких войск,
где с особливым присутствием духа ободрял подчиненных при жестоком нападении
неприятеля на два эскадрона Северского Драгунского полка, при чем и ранен пулею
в ногу». 12
грудня 1807 року отримав генеральські еполети..25 липня 1810 року був нагороджений
орденом Св. Георгія 3-го кл. (№ 209)
: «В награду за отличие и
храбрость, оказанные в сражении против турецких войск 10-го октября 1809 года
при м. Татарицы». Командував 19-ю кавалерійською
бригадою у складі 6-ї кавалерійської дивізії. У війну 1812 року воював з вересня
1812 року на території Волині, з жовтня – Білорусії. Відзначився
під Брестом, Борисовом. Брав
участь у закордонних походах 1813-1814 рр. Воював під фортецею Торн, під
Бауценом, Лейпцизі, Парижі. 17
січня 1816 звільнений у відставку.
Дехтерєв Микола
Васильович
(1775
- 5 вересня 1831, с.Красне Вяземського повіту Смоленської губернії)
Із
дворян Бобровського повіту Воронезької губернії. На
військову службу записаний 9 січня 1784 фур'єром до лейб-гвардії Преображенського
полку. 1 січня 1792 випущений капітаном у
Псковський драгунський полк. У 1792
і 1794 рр. приймав участь у придушенні польського повстання. За відвагу в боях
отримав чин майора. Учасник Швейцарського походу 1799 року. 25 листопада 1800 отримав
чин полковника. 7 березня 1801 року був призначений командиром
Санкт-Петербурзького драгунського полку. На чолі цього полку брав участь у боях
з французами в кампаніях1805-1807 рр. Відзначився у битві під Прейсіш-Ейлау. 26
квітня 1807 був нагороджений орденом Св. Георгія 3-го кл.
(№ 162): «В воздаяние отличнаго мужества и храбрости, оказанных в сражении против
французских войск 27-го января при Прейсиш-Эйлау». 18
жовтня 1808 був призначений шефом
Ольвіопольського гусарського полку. У
1809-1812 рр. воював з турками. За штурм Базарджика 14 червня 1810 чин
генерал-майора. Був
тяжко поранений кулею в груди під Шумлою. На
початку 1812 року. Ольвіопольський гусарський полк, числився в 23-й бригаді 7-ї
кавалерійської дивізії і знаходився в
резерві Дунайської армії. Рахом з Дунайською армією у
вересні 1812 року прибув на Волинь. В ході наступу російських військ генерал
Дехтєрєв командував окремим кавалерійським загоном, згодом очолив летючий
загін, який діяв на території Герцогства Варшавського. Учасник
битви на Березині та переслідуванні французьких військ.
У закордонному поході 1813-1814 рр..
приймав участь у боях і битвах під Лейпцигом,
Брієнном, Бар-сюр-Обом, Парижем. 16
січня 1816 був звільнений у відставку. Мав ордени Св. Володимира 2-го
ст., Св.Анни 1-го ст. з алмазами,
Св.Георгія 3-го кл.,
пруський орден Пур ле Меріт, хрест за Базарджик. Також
був нагороджений золотою шаблею «За хоробрість» з алмазами. Похований
в с.Красне Вяземського повіту Смоленської губернії.
Дурново Іван Миколайович
(20.01.1784 - 1850 , Санкт-Петербург)
Із
старовинного дворянського роду. Батько - генерал від інфантерії. 10 червня 1786
був записаний до лейб-гвардії Семенівського полку. 1 січня 1793 отримав чин
прапорщика. В полк для служби прибув у 1800 році. У 1807 р. отримав бойове
хрещення в боях із французами на території Пруссії. У битві під Фрідландом був важко
контужений у ліву ногу. 14 квітня 1809 року отримав чин полковника і був
призначений бригадним командиром резервних батальйонів 9-ї піхотної дивізії. У
1810 р. брав участь у підготовці штурму турецької фортеці Рущук. Очолив загін
добровольців, був поранений кулею в ліву руку. 5 лютого 1812 року став
командиром 18-го єгерського полку, а 19 березня того ж року - шефом 29-го єгерського полку, з яким
брав участь у війні 1812 року (3-тя бригада
22-ї піхотної дивізії, 1-й корпус О.Ф.Ланжерона, Дунайська армія). Полк під
командуванням І.М.Дурново брав участь в боях під Любомлем, Теребуні, при
Високо-Литовську. За штурм Волковиська був нагороджений орденом Св. Георгія
4-го кл.(1 вересня 1813р.) У 1813 р. Дурново зі своїми єгерями брав участь у
взятті Варшави і Кракова, у справах при Цобтені, Праузніці і на р.Кацбах, (отримав
контузію в груди). З серпня 1813 р. - знову в боях: Леба, Гохкірхен, Нейштадт і
Стольпен, Дюбеном і Ведеріх, Шенфельд, Лейпциг.
У 1814 р. брав участь у блокаді Касселя, боях на Уркському каналі і Лаферте-су-Жуар,
за Суассон і Монмартрські висоти, де його полк захопив ворожу батарею. За відзнаку
в кампанії 1812-1814 рр. 29-й єгерський полк був перейменований в гренадерський
єгерський (3 квітня 1814 р., із 30 серпня 1815 року - 6-й карабінерний полк), а
його шеф 1 червня 1815р. отримав чин генерал-майора (зі старшинством із 6
жовтня 1813 р.). У післявоєнний період Дурново продовжував командувати
піхотними бригадами. 24 листопада 1821 року залишив службу за станом здоров'я і
оселився в Москві. У 1844 р. переїхав до Петербурга. Нагороди: ордени Св.
Георгія 4-го кл., Св. Анни 1-й ст., Св. Володимира 3-го ст. ,золота шпага «за
хоробрість», прусський орден Pour le Mérite.
Дячкін
Григорій Андрійович
(1756-
3
січня 1819)
На службу
вступив козаком в 1773 р. За відвагу в боях проти турків у 1774 році отримав
чин осавула. Вже через 10 років служби – у1783 році став командиром козачого
полку. 15 липня 1788
отримав чин військового полковника (рівний армійському чину майора). У 1788 р. сформував новий полк із козаків,
які займались перевозом, і з яким взяв участь у війні зі шведами (1789) та
проти польських конфедератів (1794). За польську кампанію був нагороджений
орденом Св. Володимира 4-й ст. з бантом. З 1798 знаходився
на Дону при Війську. 15 липня 1798 року отримав чин полковника. Брав участь у боях з горцями на Кавказі. Командир
Донського козачого (свого імені) полку
з 9 жовтня 1811 по 1 листопада 1814 р. Командування полком прийняв на час його
перебування у складі 2-ї армії генерала від інфантерії П.І.Багратіона. На той
час козаки полку несли прикордонну службу від містечка Жванець по Дністру до
р.Ягарлик. 10 липня полк виступив на з’єднання з основними силами 3-ї Резервної
Обсерваційної армії у складі якої перебував із квітня 1812 року. У бойові дії з
французами та їх союзниками вступив у серпні 1812 р. Відзначився в ар’єргардних
боях під Любомлем (14.08) та при відступі головних сил армії до Луцька 15-18
серпня. З 26 серпня до початку контрнаступу 12 вересня ніс аванпостову службу
по берегах Стирю. З 12 вересня по 7 жовтня брав участь у переслідуванні
ворога Полк і його командир особливо відзначилися під час рейду загону генерал-майора
Є.І.Чапліца до Слоніма та битві під цим білоруським містом, де 7 жовтня був
розгромлений 3-й (литовський) полк шеволежер-улан гвардії Наполеона, а його
командир - бригадний генерал Ян Конопка потрапив до російського полону. Цікаво,
що Г.А.Дячкін особисто переслідував польського генерала і в бою поранив його
списом (пікою). Саме за цей бій Г.А.Дячкін 16 червня 1813 р.
отримав чин генерал-майора (зі старшинством з 14 листопада 1812), а
полк 8 вересня 1813 року отримав Георгіївський прапор з написом «Храброму
Донскому казачьему Дячкина полку», за отличие в деле при г. Слониме 8 октября 1812 г.».. У
подальшому козаки під командуванням полковника Дячкіна відзначились в боях на
підступах до Борисова (11
листопада), с. Брилі (14 і 16 листопада), При переслідування французів від
Березини до Вільно (17 - 29 листопада) командував загоном з трьох козачих
полків, відзначився при взятті Ковно (2 грудня). У січні 1813 року полковник Дячкін
передав командування військовому старшині Поздєєву, а сам отримав відпустку для
лікування і подався на Дон. Виключений зі списків померлим 8
лютого 1819 року. Мав нагороди: ордени Св. Володимира 3-й ст., Св.Анни 3-й
ст., золоту шаблю «За хоробрість».
Енгельгардт Григорій
Григорович, барон
(1759 - 21
лютого 1833)
Із
курляндських дворян. 6 травня
1776 був зарахований до лейб-гвардії Ізмайловського полку каптенармусом. 3 грудня
1779 із сержантів того ж полку переведений до Невського піхотного полку з чином
поручика. Брав участь
у війні зі шведами в 1788-1790 рр. у складі Рязанського піхотного полку на
посаді командира роти із чином капітана. Був поранений кулями в груди і праве
стегно під Фрідріхсгамом. За відвагу і вміле командування підрозділом був
підвищений в чинах до секунд-і прем'єр-майора. 1 липня
1798 року в чині підполковника був призначений командиром Рязанського
мушкетерського полку. 26
жовтня 1798 року отримав чин полковника, а 5 лютого 1800 року - генерал-майора.
15 березня 1800 р. призначений шефом
Староінгерманландского мушкетерського (з 1811 р.-піхотний) полку. Брав
участь у кампанії 1805 року. Під Аустерліцем був контужений осколком гранати. У
1806-1807 рр. бився з
французами в Польщі та Східній Пруссії. Під Прейсіш-Ейлау був поранений кулею в праву ногу, під
Фрідландом важко контужений картеччю в ліве стегно, лівий бік і лікоть. 20
травня 1808 нагороджений орденом Св. Георгія 3-го кл. Із 1808 р. -
на території Молдавії та Валахії. Воював з турками в 1809-1811 р. У 1812 р. командував 2-ю бригадою 8-ї піхотної
дивізії (2-й корпус П. К. Ессена Дунайської армії) брав участь у боях на Волині та в переслідуванні
відступаючого ворога від Луцька до Волковиська. Потім
бився з французами під Горностаевичами, Волковиськом і Кам'янцем-Журавським. У 1813 р.
брав участь при взятті Білостока, Варшави, в боях під Люценом і Бауценом, де
був тяжко поранений кулею у ліве стегно навиліт. 1814 рік знаходився на
лікуванні. У 1815 р. брав участь у поході до Франції на посаді командира 1-ї
бригади 8-ї піхотної дивізії. Згодом командував 3-ю бригадою 23-ї піхотної
дивізії. 28 лютого 1816 за станом здоров’я був звільнений у відставку.
Енгельгардт (3-й)
Густав Конрад Робертович (Евстафій Федорович)
(26
червня 1768, маєток Ієндель Естляндської губернії – 24 листопада 1841, Вейсенггейн)
Із відомої у Європі аристократичної родини Енгельгадтів (нім.- Engelhardt), її
ліфляндської гілки. Рід вівся від легендарного учасника 3-го хрестового походу Карла
Бернарда Енгельгарда (1150 – 1230). Саме прізвище безпосередньо пов’язане з
подіями хрестового походу, його Карл отримав за порятунок життя короля
Французького Філіпа II Августа при облозі Акри – в перекладі -"Ангел-охоронець".
Російські Енгельгардти вели свій рід від ліфляндського барона Георга
Енгельгарда (ХV. ст.). густав народився в родині дійсного статського радника і ландрата
Естляндії Густава
Фрідріха
енгельгарда (1732 - 1798). 16-го
травня 1779 поступив на службу підпоручиком до лейб-гвардії Преображенського полку. У 1781 році отримав чин
сержанта.1-го січня 1783 року за поланим рапортом був переведений до
лейб-гварді їКінного полку. 1-го січня 1789 був випущений ротмістром до
Московського карабінерного полку. Під час шведської війни 1790 р. знаходився
разом з полком в загоні генерал-майора фон дер Палена і брав участь у битві під
Бйорк-Зундом, Рогенсальмом (28 травня) та при оволодінні островом Коргісар (26-го
червня). За відвагу в боях отримав чин секунд-майора. 19-го травня 1793 року був звільнений зі
служби за станом здоров’я. 11-го березня 1807 р. з чинам майора був відновлений
на військовій службі і отримав призначення до Серпухівського драгунського полку. В ході французько-австрійської війни 1809 року брав
участь в поході до Галичини (17 квітня - 22 травня 1809) при цьому
виконував обов’язки бригад-майора з кавалерії при головнокомандуючому Західною
армією князю Голіцину та з
квартирмейстерської служби. Неодноразово виконував обов’язки кур’єра між
російським і австрійським командуванням. За ревне і старанне виконання своїх
обов'язків за поданням генерал-лейтенанта Дохтурова, був удостоєний імператорського
благовоління. З травня 1809 року на
турецькому театрі воєнних дій. Брав участь у блокаді і облозі фортеці Сілістрія.
Супроводжував полоненого під Базарджиком Пахдевана-пашу та інших турецьких
високо посадовців до Ясс. Виконував
доручення головнокомандувача військами Молдавської армії генерала Каменського в
авангарді генерала Новака. Очолював загін при відступі від Шумли до Рущука. У
серпні брав участь в битві під Батіним і блокаді Рущука. 21 грудня 1810 року
був призначений командиром Серпухівського драгунського полку. 30 серпня 1811 отримав
чин підполковника. На початку 1812 року брав участь у битві під селом
Куржаліначе та при переслідуванні турків до річки Ніна. В кампанію 1812 року
проти французів на чолі полку відзначився під Кобрином,був нагороджений орденом
Св. Володимира 4-ї ст. із бантом. Також відзначився в боях під Волковичами,
Руднею, Річицею, Ком енці Журавецькому. У лютому 1813 року брав участь при
блокаді фортеці Модлін, в березні - при облозі і взятті фортеці Ченстохова. В
травні полк Енгельгарда вийшов на територію Пруссії, звідки в липні був
повернений на територію Герцогства Варшавського. У серпні Серпухівські драгуни
вийшли на територію Богемії, а згодом Саксонії і брали участь в облозі і взятті
Дрездена, битві під Кульмом. У жовтні 1813 року підполковник Енгельгард
відзначився під Лейцпцігом. Із жовтня 1813 по серпень 1814 року виконував обер-коменданта
на території Саксонського королівства і князівства Шварценбурзького. 7 грудня
1813 року отримав чин полковника. Учасних закордонного походу 1815 року. 2 липня (за іншими даними червня) 1818 здав
командування Серпухівським (на той час вже уланським) полком і був призначений
складатися по кавалерії. 12 листопада 1823 був призначений комендантом фортеці
Кисловодськ і командувачем військами в районі Кавказьких мінеральних вод. У 1826
році отримав чин генерал-майора. У 1827 році за лагідні і розсудливі заходи,
завдяки яким була звойована дружба раніше ворожих гірських мешканців, знову
удостоївся імператорського благовоління.У листопаді 1829 році очолив військову
експедицією до Чечні, завданням якої було знищення Саюрта. У 1830 році був обраний
почесним членом Російської академії наук.
Ессен (3-й) Петро
Кирилович, граф
(11 серпня
1772 - 1844, Петербург)
Із ліфляндских
дворян голландського походження 23 травня 1777 року був записаний вахмістром до Лейб-кірасирського
полку. 1 березня 1791 року був зарахований
за наказом Великого Князя Павла Петровича до Гатчинського морського батальйону
поручиком. 9
грудня 1796 переведений до Лейб-гвардії Ізмайловського полку. 28 грудня того ж
року отримав чин полковника. 14 лютого 1798 року отримав чин генерал-майора і
був призначений шефом Виборзького мушкетерського полку. У 1799
році брав участь у поході до Швейцарії в корпусі генерал-лейтенанта
Римського-Корсакова і бився з французами під Цюріхом, Дізенгофом і Шафгаузеном. 26
січня 1800 року отримав чин генерал-лейтенанта. Після
повернення з походу, 18 серпня 1800 року був призначений Виборзьким військовим
губернатором та інспектором піхоти Фінляндської інспекції та шефом Виборзького
гарнізонного полку. 4 лютого 1802 року був призначений шефом Виборзького мушкетерського
полку, а 5 березня 1802 року - шефом
Шліссельбурзького мушкетерського полку. У 1806
році отримав під командування 8-му дивізією, з якою брав участь у війні з
французами в 1806-1807 роках. У
битві під Прейсіш-Ейлау його дивізія захопили вісім гармат, два прапори і
близько 1000 полонених, за що Ессен 8 квітня 1807 року був нагороджений орденом
Св. Георгія 3 кл. За бій під Ламітеном був нагороджений орденом Св. Володимира 2-й ст. У
1809-1811 роках бився з турками у складі Молдавської армії. Відзначився
в боях під Журжею (нагороджений золотою шпагою з алмазами), Браїловим (орден
Св. Олександра Невського), Рущуком (алмазні знаки ордена Св. Олександра
Невського) та Малою Слободзеєю (орден Св. Володимира 1-го ст.). За
харектеристикою французької військової розвідки : «…хороший генерал и очень
храбрый под огнём; всегда употребляемый для действительной службы.». На
початку 1812 року Ессен 3-й командував 2-м
корпусом в Дунайській армії. У
вересні 1812 року у складі Дунайської армії П.В.Чичагова прибув на Волинь. Брав
участь у контранаступі російських військ. Відзначився під Устилугом, Горностаєвичами,
Волковиськом, на Березині. Навесні
1813 року виконував завдання із формування 48-ми резервних батальйонів. До складу
діючої армії прибув у серпні і був призначений командиром 4-ї піхотної дивізії
з якою блокував столицю Саксонії Дрезден. У
січні 1814 року командував облогою фортеці Мец, а після взяття її брав участь у
битві при Шато-Т’єрі та взятті Парижа. Після
закінчення війни з Наполеоном командував 27-ю піхотною дивізією. З
9 квітня по 27 листопада 1816 року був начальником 4-ї
піхотної дивізії. 19
січня 1817 року був призначений на посаду Оренбурзького військового губернатора
з одночасним виконанням обов’язків по цивільній частині та командира окремого
Оренбурзького корпусу і начальника прикордонної частини. 1
січня 1819 отримав чин генерала від інфантерії. 7
лютого 1830 року був призначений Петербурзьким генерал-губернатором. За рішучі
заходи щодо боротьби з холерою 1 червня 1833 отримав графський титул. 22
квітня 1834 був удостоєний ордена Св. Андрія Первозванного, а в 1841 році
алмазних знаків до нього. В часи губернаторства Ессена були визначені нові
міські кордони Петербургу; 30 вересня 1837 відкрита перша в Росії залізниця
Петербург - Царське Село; встановлені Олександрівська колона, пам'ятники М.І.Кутузову
та М.Б.Барклаю де-Толлі біля Казанського собору; відкрите Училище правознавства
та заснований Інститут цивільних інженерів; почали діяти Пулковська
обсерваторія та Зоологічний музей; організовано рух перших громадських
пасажирських карет - омнібусів. 2 грудня
1842 із-за похилого віку був знятий з губернаторської посади із залишенням
членом Державної Ради. Помер у
Петербурзі 23 вересня 1844 року, похований у маєтку дружини в Орловській
губернії. Виключений із списків армії 1 жовтня 1844 року. | 
