4.1.1. Російська імператорська армія. В - Г - Частина IV. БІОГРАФІЧНИЙ ДОВІДНИК - Волинь у 1812 році - Каталог статей - Персональный сайт Сергея Яровенко
Субота
03.12.2016
09:44
Форма входу
Категорії розділу
Частина І. НАПЕРЕДОДНІ ВІЙНИ. [8]
Загальна обстановка напередодні французького вторгнення. Склад і сили сторін.
Частина ІІ. БОЙОВІ ДІЇ 3-ї ОБСЕРВАЦІЙНОЇ АРМІЇ В ПЕРШИЙ ПЕРІОД ВІЙНИ. [9]
Дії 3-ї Обсерваційної армії в ході першого періоду війни (червень - серпень 1812 року).
Частина ІІІ. ВІД СТИРЮ ДО БУГУ І ПРИП’ЯТІ [9]
Бойові дії на території Волині наприкінці серпня - вересні 1812 року. Дунайська армія.
Частина IV. БІОГРАФІЧНИЙ ДОВІДНИК [17]
Біографічні довідки на генералів і офіцерів армій, які воювали на території Волині.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 352
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Волинь у 1812 році » Частина IV. БІОГРАФІЧНИЙ ДОВІДНИК

4.1.1. Російська імператорська армія. В - Г

Васильчиков (3-й), Микола Васильович

(1781-1849)

 

Із дворян Санкт-Петербурзької губернії. У 1784 записаний у гвардію, в 1796 отримав чин корнета. У 1802 р. отримав чин полковника. З 28 вересня 1806 по 19 липня 1810 був командиром Псковського драгунського полку (з 17.12.1812 - кірасирський). На чолі полку у 1805-1807 рр. брав участь у битвах з французами. За Прейсіш-Ейлау був нагороджений 26 квітня 1807 орденом Св. Георгія 4-го кл.: «В воздаяние отличного мужества и храбрости, оказанных в сражении против французских войск 26 и 27 января при Прейсиш-Эйлау, где, подкрепляя с Псковским драгунским полком пехоту, атаковал с выгодою неприятеля и лично подавал подчиненным пример храбрости» Один із не багатьох, хто отримав орден Св. Георгія 4-го кл. повторно - 29 вересня 1807року. 19 липня 1810 року був переведений для подальшого проходження служби в Ліфляндський драгунський полк. У 1810-1811 рр. воював з турками. 2 липня 1812 року призначений шефом В’ятського піхотного полку ( 1-ша бригада 22-ї піхотної дивізії, 1-й корпус Ланжерона Дунайської армії). Відзначився в нічному нападі на Волковиськ, нагороджений 20 березня 1813 орденом Св. Георгія 3-го кл.: «В воздаяние отличного мужества и храбрости, оказанных в сражениях при преследовании французских войск с 25-го октября по 15-е ноября 1812 года». У 1813 р. за відвагу і військову майстерність проявлену в ар'єргардному бою під Люценом 15 вересня 1813 року отримав чин генерал-майора. З 1814 по 1822 командував піхотними і кавалерійськими бригадами. 18 січня 1824 за хворобою звільнений у відставку з мундиром. У 1837-1841 рр.. був Орловським губернатором в чині дійсного статського радника. Нагороди: ордени Св. Анни 1-й ст., Георгія 3-го кл., Володимира 3-го ст.; прусські Pour le Mérite і Червоного Орла 2-й ст., шведський Військовий орден Меча 4-го кл.; золота шабля «За хоробрість».

Велентій Іван Лукич

06.05.1807-06.04.1810 - командир Нижегородського мушкетерського полку; 16.04.1812-03.09.1813 - командир 45-го єгерського полку; 15.12.1813-28.09.1819 - командир Козловського піхотного полку. І.Л.Велентій безпосереднього командував полком в бойових діях на Волині, так як шеф полку генерал-майор Желтухін Сергій Федорович на час прибуття Дунайської армії на Волинь знаходився на території Молдавії та Валахії і наглядав за виконанням Бухарестського мирного договору. Прибув до діючої армії в жовтні 1812 року.

 

Велізар’єв Іван Степанович

(1771 – після 1814)

Службу проходив в 13-му єгерському полку. Відзначився в грудні 1806 року в бою під Старою Рагузою. Батальйон під командуванням майора Велізар’єва стримував натиск авангарду генерала Лористона, а згодом прорвався до кораблів ескадри віце-адмірала Сенявіна в багнетній атаці через французькі порядки. Знову відзначився при десанті на остів Курцало. В боях в районі Дубровника батальйон підполковника Велізар’ва обманним маневром (відкритий рух колон батальйону єгерів і мушкетерної роти по дорозі до Цавтату) забезпечив відхід загону князя В’яземського і виведення його з під удару французьких військ генералів Лористона і Молітора. За відвагу в боях на Іонічних островах був нагороджений орденом Св.Володимира 4 ст. (01.03.1807). З 24.12.1808 по 02.04.1814 - командир 13-го егерського полку, полковник. 4 серпня 1813 був нагороджений орденом Св.Георгія 4-го кл. за відвагу в битві під Борисовим. 02.04.1814 був звільнений у відставку з присвоєнням чину генерал-майора.

 

Власов 2-й Михайло Олексійович

(1771 -1823)

Командир Донського козачого полку (свого імені) з листопада 1804 р. за 10 листопада 1814. Військовий старшина, з 7 лютого 1814 року - підполковник. На початку діяльності полк входив до складу 13-ї дивізії генерал-лейтенанта герцога де Рішельє і ніс прикордонну службу по берегах Чорного моря на території Херсонської губернії. У листопаді полк у складі дивізії вийшов до гирла р. Дністер. 28 листопада переправився через нього поблизу села Малка та брав участь у зайнятті укріпленого табору в містечку Паланка, а 30 листопада - у взятті фортеці Аккерман. Протягом 1807 року ніс сторожову службу від Кінбурну до Перекопу та між гирлами Дністра і Південного Бугу. Із 5 жовтня – у складі Молдавської армії, корпусу генерала Ланжерона. У 1808 році ніс сторожову службу по пониззю Дунаю від Рені до гирла річки. У 1809 році в загоні генерал-лейтенанта М.І.Платова брав участь в боях: під Браїловим (19, 20 липня), взятті фортеці Гірсово (22 серпня), штурмі і взятті фортеці Браїлів (21 листопада в складі корпусу генерал-лейтенанта П.К.Ессена 3-го). У квітні 1810 року у складі загону генерал-майора Єрмолова брав участь у боях під фортецею Журжа; 21 і 22 травня - в битві Базарджику; в червні - відбивав вилазки турецького гарнізону з фортеці Шумла. З липня ніс сторожову службу по лівому березі Дунаю. Протягом першого півріччя 1811 року дислокувався на території Хотинської Райї, а 2 серпня виступив у Валахію і брав участь в боях: під Малою Слободзеєю (28 серпня, 3, 5, 10, 22 і 23 вересня), а 2 жовтня полк у складі загону генерал-лейтенанта Є.І.Маркова 1-го, переправився на правий берег Дунаю і 25 листопада брав участь у захопленні головного турецького табору під Слободзеєю. У січні 1812 року полк прибув до Подільської армії (з березня 1812 2-га Західна армія) і розташувався в м. Берестечко. У травні увійшов до складу 3-ї Резервної Обсерваційної армії. При відкритті військових дій 1812 року полк був розташований в околицях м. Устилуг, де ніс прикордонну службу. 3 липня полк був включений до складу авангарду генерал-ад'ютанта графа К.Й.Ламберта і приймав участь в рейді по території Герцогства Варшавського та битвах і боях Кобрином (15 липня), Пружанами (18 липня), Сельці ( - (25 липня), Пружанами (29 липня), Городечно (31 липня), Тевелі та Стригові (1 серпня), Дивином (2 та 3 серпня), Любомлем (12 серпня). Із 17 серпня ніс сторожову службу по берегах Стирю. Напередодні контрнаступу російських військ брав участь в справах під Чаруковим (7 вересня) та Несвічем (8-9 вересня). З 29 вересня по 7 жовтня полк брав участь в рейді загону флігель-ад'ютанта полковника графа Чернишова на територію Великого герцогства Варшавського. Потім воював у складі окремого корпусу (Волинської армії) генерал-лейтенанта барона Ф.В.Остен-Сакена і відзначився  під Горностаєвичами (1 листопада) та Волоковиську (3-4 листопада). У складі корпусу Остен-Сакена в 1813 році переслідував ворога на території Герцогства Варшавського і 29 січня - вступив у Варшаву. У лютому-квітні полк перебував у загоні генерал-майора І.Ф.Паскевича і брав участь у блокаді Модліна.Також у лютому 1813 року полк діяв у складі летючого загону генерала Чернишова (шість козацьких полків і шість ескадронів гусарів) і одним з перших увірвався до столиці Пруссії – Берліну. 6 7 жовтня у складі корпусу генерала від інфантерії Д.С.Дохтурова (Польська армія) козаки і їх командир відзначились в битві під Лейпцигом воювали під Вурценом, штурмували Лецпціг. У 1814 році у складі 6-го корпусу генерала від кавалерії графа П.Х.Вітгенштейна (Головна армія) полк брав участь в бою під Ерфуртом, у блокаді Страсбургу; потім воював у складі летючого загону полковника Любомирського, відзначився в боях: 15 лютого - під Бар-сюр-Обом; 19 лютого - Лобреселі; 20 лютого - Труа; 9 березня - Арсі-Сюр-Обом; 13 березня - Фер-Шампенуазі. Війну закінчили в Парижі. В листопаді 1814 року полк повернувся на Дон і був розформований.

 

Воїнов Олександр Львович

(1770 – 1832)

У 1780 р. був записаний до лейб-гвардії Преображенського полку. У 1781 р. переведений до лейб-гвардії Кінного полку і в 1785 отримав чин корнета. У 1793 переведений з гвардії до Ізюмського легко-кінного полку з чином підполковника. Приймав участь у війні з польськими конфедератами. Відзначився при штурмі Вільно і Ковно. 28 червня 1794 був нагороджений орденом Св.Георгія 4-го класу за № 1046: «Во уважение отличного мужества, оказанного 14 июня против польских мятежников при м. Соли, где отбил пушку 23 листопада 1797 отримав чин полковника. 18 березня 1798 року призначений командиром Інгерманландськго драгунського полку, з яким брав участь у Швейцарському поході. 15 квітня 1799 отримав чин генерал-майора і призначений шефом Стародубівського кірасирського (з 20 липня 1801 – драгунського) полку. У війні з Туреччиною в 1806-1812 рр. відзначився при облозі Ізмаїла, в битвах при Базарджику і Шумлі. За бої  кампаній 1806 та 1807 рр. був нагороджений орденами Св. Анни 2-го (30 січня 1807 р.) та 1-го ступеня з алмазними знаками (25 листопада 1807) 14 червня 1810 року отримав чин генерал-лейтенанта. 19 вересня 1810 був призначений начальником 12 -ї дивізії. 23 листопада 1810 нагороджений орденом Св. Володимира 2-го ст. Відзначився при взятті Рущука. 22 вересня 1811 року був нагороджений орденом Св.Георгія 3-го кл. (№ 222 за списком Степанова і Григоровича): «В воздаяние отличных подвигов мужества и храбрости, оказанных в сражениях против турецких войск 20 и 22-го июня при Рущуке». На вересень 1812 року займав посаду командувача 3-го корпусу Дунайської армії. Брав участь в боях на Волині та Білорусії. Особливо відзначився під Пружанами, Борисовом, Стаховим. У ході закордонних походів 1813-1814 рр. відзначився при облозі Торна. У 1815 був призначений командиром 3-го резервного кавалерійського корпусу. 2 серпня 1820 року нагороджений орденом Св. Олександра Невського. 16 лютого 1822 призначений командувачем військами 1-го піхотного корпусу. 12 грудня 1823 отримав чин генерала від кавалерії. 12 грудня 1824 року був призначений командиром Гвардійського корпусу. 14 грудня 1825 року на Сенатській площі декілька разів робив спроби вмовити солдат-гвардійців повернутись до казарм. У генерала стріляв Вільгельм Кюхельбекер, однак промахнувся. 15 грудня 1825 року Воїнов був зарахований до імператорської свити із званням генерал-ад'ютанта і призначений членом Верховного суду над декабристами. 8 листопада 1826 був призначений командувачем 7-го корпус в 2-й армії графа Вітгенштейна. У війну з Туреччиною 1828-1829 рр був призначений начальником кавалерії діючої армії. 25 червня 1828 отримав орден Св. Володимира 1 ступеня. 21 липня 1828 року був нагороджений золотою шаблею з написом «За хоробрість». 30 серпня 1828 року отримав алмазні знаки до ордена Св. Олександра Невського. У 1829 р. був зарахований по гвардійській кавалерії і в 1830 р. звільнений у безстрокову відпустку. Виключений зі списків 17 жовтня 1832 року.

 

Второв Йосип Максимович

1772- після 1815

Із дворян Курської губернії. У 1786 р. в чині підрапорщика почав дійсну військову службу в Білоозерському піхотному полку. У 1789 р. отримав чин прапорщика. Воював зі шведами в 1788-1790 рр. У 1794 р. брав участь в боях у Польщі. Учасник кампанії 1805 р. у складі Олонецького мушкетерського полку з чином майора. Відзначився під Аустерліцем, за що отримав чин підполковника. 28 листопада 1807 був призначений командиром Олонецького мушкетерського (з 22 лютого 1811 р. - піхотного) полку. Воював з турками в 1806-1807 рр..і в 1809-1811 рр..13 квітня 1811 отримав чин полковника.19 березня 1812 був призначений шефом Українського піхотного полку, який входив до складу 1-ї бригади 8-ї піхотної дивізії (входив  до 2-го корпусу Ессена 3-го Дунайської армії). Брав участь у боях на Волині і в Західній Білорусії. Був поранений кулею в бік при взятті Волковиська. У 1813 р. приймав участь в блокаді Дрездена, відзначився в Лейпцизькій битві. При облозі Магдебурга був контужений у ліву ногу. У 1814 р. приймав участь в облозі Гамбурга, боях у Північній Франції. 30 серпня 1814 отримав чин генерал-майора. 1 червня 1815 р. був звільнений у відставку з мундиром і пенсією.

 

В’яземський Василь Васильович, князь

(1775 - 5 грудня1812, Мінськ)

Належав до старовинного княжого роду, що походив від Рюриковичів. Батько - надвірний радник. Виховання здобув у Московському університетському пансіоні та Гірничому корпусі. У 1786 році був записаний на військову службу сержантом до лейб-гвардії Преображенському полку, а дійсну службу розпочав у 1790 р. У 1792 р. був призначений ординарцем до генерал-аншефа Олександра Васильович Суворова. У цій посаді приймав участь в придушенні польського повстання в 1794 році, за штурм Праги був підвищений з ванні на два чини – отримав прем’єр - майора і був випущений з гвардії. 1 жовтня 1799 отримав чин полковника 13 липня 1800 року був призначений командиром 11-го єгерського полку, а 27 липня 1800 - шефом 13-го єгерського полку. 23 листопада 1803 року отримав чин генерал-майора. У 1804-1805 рр. брав участь в експедиції на о.Корфу, потім воював з французами на території Неаполітанського королівства, на узбережжі Адріатики. Відзначився в битві під Новою Рагузою, де російські єгері і чорногорці завдали поразки військам французького генерала Лористона. Волею долі при марші з півдня на північ Апеннінського півостова в Падуї 1 грудня 1807 року В’яземський зустрівся з Наполеоном Бонапартом і навіть мав з ним 10 хвилинну бесіду. У 1809-1811 рр. бився проти турок. У 1809 р. брав участь у невдалому штурмі Браїлова, (полк втратив дві третини особового складу). У 1811 р. воював під Рущуком і Туртукаєм. За останній був нагороджений орденом Св. Анни 1-й ст. У 1812 р. командував 3-ю бригадою 15-ї піхотної дивізії корпусу Є.І.Маркова 3-ї Резервної Обсерваційної армії, а під час хвороби начальника дивізії генерал-майора Федора Вікторовича Назімова – дивізією, частини якої відзначились під Кобрином, Городечно та ар’єргардних боях при відступі 3-ї Обсерваційної армії на Волинь. 9 листопада 1812 року отримав важке поранення при штурмі Борисова. Помер в госпіталі в Мінську. Виключений зі списків армії 13 червня 1813 року. Залишив по собі «Щоденник..», який відтворює, зокрема, картину боїв 3-ї Обсерваційної армії в 1812 році.

 

Гампер Єрмолай Єрмолайович

(1750 – 1814)

 

Із курляндських дворян. Почав службу 3 лютого 1766 в Казанському кірасирському полку. 7 квітня 1766 отримав чин капрала, 1 січня 1768 р. - вахмістра. У 1770 р. брав участь у російсько-турецькій війні, брав участь в битвах під Ларгою і Кагулом. 21 липня, в день битви під Кагулом, отримав чин корнета з переведенням до Ризького карабінерного полку. У 1771 р. брав участь у битві під Бухарестом та при штурмі й зайнятті  фортеці Журжа. 24 листопада отримав чин поручика. У 1773-1774 рр. брав участь у військових діях на території Болгарії, відзначився під Силістрією. 22 вересня 1773 отримав чин капітана. У листопаді 1773 переведений до Смоленського драгунського полку. З 1776 року на Кубанській лінії. Приймав участь у взятті Темрюка (30 січня 1777). Із 1779 по 1782 р. ускладі полку перебував на території Польщі. У 1783 році приймав участь у поході на Таврійський півострів. 1 січня 1786 отримав чин секунд-майора. Учасник польських походів 1792 та 1794 рр. 6 травня 1794 відзначився під Щекочіном, «где с отличным мужеством с эскадроном первый сам врубился в неприятельский фронт и тем подал пример подчиненным, при этом под ним была убита лошадь», а 29 вересня - під Мацеєвицями. 29.09.1794 р. отримав чин майора. В подальшому приймав участь в боях під Кобилкою (15 жовтня)  і штурмі передмістя Варшави – Праги (24 жовтня). Під час останнього батальйон Гампера захопив 21 гармату і ворожий прапор. Знову відзначився 7 листопада під Радожицями. 22 вересня 1795 отримав чин підполковника. 20 листопада 1795 за сумлінну службу в офіцерських чинах більше 25 років був нагороджений орденом Св. Георгія 4-го класу (№ 1250 за списком Григоровича-Степанова). 30 травня 1798 р. отримав чин полковника, а 28 липня призначений командиром Смоленського драгунського полку. 22 лютого 1800 року отримав чин генерал-майора і був призначений шефом Кірасирського Військового Ордена полку. Вийшов у відставку 21 липня 1800 р. 14 березня 1801 знову прийнятий на службу і 12 квітня призначений командиром Смоленського драгунського полку. 24 січня 1803 призначений шефом того ж полку. 10 листопада 1806 нагороджений за 35-річну бездоганну службу орденом Св.Володимира 4-го ступеня. У 1807 р.  у війні проти турок. 3 березня брав участь у боях з турками і облозі фортеці Ізмаїл. У 1808 р. командував резервним корпусом. У 1809 р. знову брав участь в облозі і взятті Ізмаїла. У кампанії 1810 р. воював на території Валахії та Болгарії. За вмілі дії під час облоги Сілістрії був нагороджений орденом Св. Анни 1-го ступеня, 23 червня приймав участь в бою під Шумлою. 8 липня відзначився при відбитті ворожої вилазки з фортеці Шумла в районі села Дерекой і був нагороджений золотою шпагою з алмазами і написом «За хоробрість». 16 серпня брав участь у справі на правій стороні річки Янтра, 26 серпня - в битві під Батіном, за що  отримав алмазні знаки до ордена Св. Анни 1-го ступеня. У 1811 р. командував першим загоном військ лівого флангу армії і розташованими по Дунаю аванпостами, а з 14 червня - усім корпусом військ лівого флангу армії і флотилією на Дунаї. За бої в районі Туртукая і Силістрії був нагороджений орденом Св.Володимира 2-го ступеня. З вересня 1812 року в боях з союзниками французів на Волині, півдні Білорусі. Брав участь у взятті Мінська, Слоніма. 28 листопада 1813 був призначений призначений головою Польового генерал-аудіторіату (найвище військове судове відомство на кшталт військового трибуналу) 13 грудня 1814 виключений зі списків померлих від хвороби. Похований на кладовищі села Деречін Зелевенского району Гродненської області Білорусі.

 

Гангеблов (Гангеблішвілі) Семен Георгійович

24 травня 1757, Москва-17 лютого 1827, с.Богодарівка Верхньодніпровського повіту Катеринославської губ.


Із грузинських дворян. Предки виїхали до Росії в 1724 році. Батько - майор російської армії. 1 січня 1771 був записаний капралом до Чорного гусарського полку. У 1776 році прибув до полку. У 1777 отримав чин прапорщика. Брав участь у російсько-турецькій війні 1788-1791 рр. Відзначився при штурмі Очакова (1788). Загін добровольців під його командуванням першим піднявся на нижній бастіон. Нагородою став чин капітана. В кмпанії 1794 року проти польських конфедератів відзначився при штурмі Праги. Батальйон під його командуванням буд шквальним вогнем противника захопив ворожу батарею та міст через Віслу між Прагою і Варшавою. Еполети підполковника отримав з рук О.В.Суворова. 30 квітня 1798 року отримав чин полковника. 7 травня 1799 був призначений командиром 9-го єгерського полку. 27 вересня 1799 отримав чин генерал-майора і був призначений шефом 13-го єгерського полку (з 8 березня 1800 - 12-й єгерський полк). На чолі полку приймав участь в боях з горцями на Кавказі (1807), та невдалій десантної операції під Трапезундом (1810). 26 листопада 1810  був звільнений зі служби, проте вже 20 травня 1811 знову прийнятий і призначений шефом 12-го єгерського полку. На початку 1812 р. Гангеблова, в складі 3-ї бригади 13-ї піхотної дивізії знаходився на території Криму, звідки був направлений для посилення Дунайської армії. У складі цієї армії прибув на Волинь і брав участь в наступі російських військ. Під час битви на Березині та переслідуванні французьких військ до Вільно полк знаходився в авангарді армії. У 1813 році генерал Гангеблов брав участь в блокаді Торна, битві під Кеннігсвертом та Бауценом. В останній отримав сильну контузію правого боку. 20 жовтня 1813 був нагороджений орденом Св. Георгія 4-го кл., З травня 1813 знаходився у відпустці для лікування. 20 березня 1818 року  був звільнений - «за ранами» По смерті був похований біля церкви Св.Трійці (споруджена за кошти відставного генерала у 1822 р.) у маєтку дружини – с. Богодарівка ((нині с. Перше Травня Верхньодніпровського району Дніпропетровської області.

 

Гейденрейх Іван Григорович

(1769 – 1839)


Військову службу розпочав у чині капрала 3 квітня 1789 в лейб-гвардії Кінному полку. 1 січня 1796 був випущений в армію до Петербурзького гарнізонного батальйону з чином капітана. Воював з французами в 1806-1807 рр. Відзначився під Пултуськ,ом Прейсіш-Ейлау, Фрідландом. 12 травня 1808 року був призначений командиром Костромського мушкетерського полку, з яким брав участь у поході 1809 р. в Галичину і російсько-турецькій війні 1806-1812 рр.. Штурмував фортеці Шумла, Рущук, де був поранений. 30 серпня 1811 отримав чин полковника. Костромський піхотний полк у складі 2-ї бригади 18-ї піхотної дивізії корпусу С.М.Каменського 3-ї Резервної Обсерваційної армії брав участь у битвах під Кобрином, Городечні, на Березині. Нагороджений 22 листопада 1812 орденом св. Георгія 4-го кл.: «В воздаяние ревностной службы и отличия, оказанного в кампанию против французских войск в 1812 году, а особенно в сражении 31 июля при Городечне, где, содержа Костромской пехотный полк в совершенном порядке во все время сражения, подавал собою лично всем чинам пример, а когда стрелки вверенного полка потеснены были превосходными неприятельскими силами, то с первым баталионом пошел к ним на подкрепление и остановил движение неприятеля, а 13 августа удерживал стремление неприятеля обойти наш фланг». У ході закордонних походів 1813-1814 рр. брав участь в облозі Торна, бився під Кеннігсвартом, Бауценом, Брієнном. 15 вересня 1813 року отримав чин генерал-майора (зі старшинством від 7 травня 1813 року). З 8 березня 1816 командував 3-ю бригадою 15-ї піхотної дивізії. 27 лютого 1820 був переведений до корпусу Внутрішньої охорони. 3 березня 1821 призначений на посаду окружного генерала 4-го округу (пізніше 1-го округу) окремого корпусу Внутрішньої охорони. 27 лютого 1834 року звільнений у відставку. Серед нагород І.Г.Гейденрейха орден Св. Володимира 3-й ст., Св.Анни 2-го ст., Св. Георгія 4-го кл., золота шпага «За хоробрість».

 

Греков (8-й) Петро Матвійович

(1762, станиця Старочеркаська - 3 лютого 1817, слобода Дячкіна станиці Каменської)


На службу вступив козаком в 1784 році. У 1785 році отримав чин хорунжого. У 1788-1791 роках воював проти турків, приймав участь у боях під Бендерами, Каушанами, Аккермані, Мачині. За штурм Ізмаїла отримав чин капітана. У 1792 і 1794 роках брав участь в боях з польськими конфедератами, був поранений у ліву руку кулею. 26 листопада 1795 року був нагороджений орденом Св. Георгія 4-го класу (№ 628 по списку Судравського та № 1198 по списку Григоровича—Степанова): «За отличную храбрость, оказанную 29 сентября 794 года в Польше при Мациевице, где отбил неприятельскую пушку». Достроково отримав чини секунд-і прем'єр-майора. 9 лютого 1799 отримав чин полковника. На чолі чотирьох козацьких полків брав учасить у Ітаійському та Швейцарському походах (1799-1800 рр). Брав участь у взятті Бергамо (нагороджений орденом Св. Анни 2-го ступеня), Лекко, Туріна, Тортона, в боях під Маренго, на Треббії, під Нові та в Муттенській долині. Був нагороджений орденом Св. Іоанна Єрусалимського, алмазними знаками до ордена Св. Анни 2-го ступеня та командорським хрестом ордена Св. Іоанна Єрусалимського з алмазами. У 1801 році на чолі козацьких полків брав участь у поході до Індії, який так і залишився незавершеним із-за смерті Павла І. По поверненню з походу протягом 6 років брав участь в управлінням справими Війська Донського. Із 1808 по 1811 рік він знову воював з турками. У битві під Рущуком командував чотирма полками, вдало відбив атаку противника, спрямовану в тил російських військ. 14 липня 1811 був нагороджений орденом Святого Георгія 3-го класу. (№ 220 за кавалерськими списками): «В воздаяние отличных подвигов мужества и храбрости, оказанных в сражениях против турецких войск в нынешнюю кампанію». За успішний бій під Туртукаем 18 січня 1812 отримав чин генерал-майора. У війну 1812 року в Дунайській армії командував загоном із козачих полків. Брав участь в боях під Любомлем, Брестом, Кайдановим, Борисовим. У бою з французами 19 листопада під Хатаєвичами отримав кульове поранення в голову. Був нагороджений орденом Святої Анни 1-го ступеня. Повернувся до війська після лікування в кампанію 1813 року. Брав участь у битвах під Кольбергом і Левенбергом (отримав алмазні знаки до ордена Св. Анни 1-го ступеня), під Лейпцигом (козаки генерал-майора Грекова 8-го захопили 22 гармати, генерал був нагороджений золотою шаблею з алмазами). В кампанію 1814 року відзначився при взятті Немюра, в битві біля Фер-Шампенуаз та Парижу (орден Св. Володимира 2-го ст.). По закінченні війни повернувся на Дон. Помер у слободі Дячкіна станиці Каменської, під час гостин у генерала Карпова. Виключений із списків померлим 1 квітня 1817. Похований поблизу церкви Трьох Святителів.

Категорія: Частина IV. БІОГРАФІЧНИЙ ДОВІДНИК | Додав: voenkom (13.11.2011) | Автор: Сергій ЯРОВЕНКО E
Переглядів: 466 | Теги: Гангемблов, Воїнов, Власов, Васильчиков, Велізар'єв, Велентій, Второв, Гампер, Гейденрейх, В'яземський | Рейтинг: 5.0/8
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: