Шеншин Василь
Никанорович
(17 квітня
1784 - 16 травня 1831)
Із дворян
Орловської губернії. 28 травня
1786 був записаний фур'єром до лейб-гвардії Ізмайловського
полку. 9 грудня 179 розпочав дійсну службу в
цьому ж полку портупей-прапорщиком. 30 вересня 1798 року отримав чин прапорщика. Брав
участь у кампанії 1805 р. У 1807 р. воював з французами під Гутштадтом,
Гейльсбергом і Фрідландом. У останньому був поранений кулею в ліву ногу, за
відмінні дії в бою отримав чин капітана. 14 квітня 1809 отримав чин полковника і був переведений
до Архангелогородського мушкетерського полку. Брав участь в боях з турками в
1809-1811 рр. При штурмі фортеці Журжа був поранений у ліву руку. 17 червня
1811 був призначений шефом Архангелогородського піхотного полку.
На чолі полку і одночасно 1-ї бригади 8-ї піхотної дивізії (2-й
корпус П.К.Ессена, Дунайська армії) прийняв участь в боях на Волині,
Берестейщині, під
Борисовим, на Березині. Переслідував ворога до Вільно. В кампанії 1813 приймав участь в облозі і взятті
Торна, битвах під Бауценом, Дрезденом, Пірною. 15 вересня 1813 року отримав чин
генерал-майора. Під
Лейпцигом отримав поранений в живіт. За хоробрість 6 жовтня 1813 був
нагороджений орденом Св. Георгія 3-го кл.
(№ 327): «В воздаяние отличных подвигов мужества и храбрости, оказанных в
сражении против французских войск 6 октября под Лейпцигом, при штурме деревни
Грос-Пота». В
битві під Монмірайлем був поранений картеччю в праву руку. 6
травня 1814 призначений командиром 2-ї бригади 8-ї піхотної дивізії. 18 лютого
1818 року отримав у командування 1-шу бригаду 23-ї піхотної дивізії. 29 травня
1821 був призначений командиром лейб-гвардії Фінляндського
полку. З 7 лютого 1823 командував 1-ю бригадою 2-ї гвардійської піхотної дивізії,
з 14 березня 1825 - 1-ю бригадою 1-ї гвардійської піхотної дивізії. Одним з
перших бригадних командирів гвардії прийняв присягу на вірність Миколі I 14
грудня 1825 року. 15 грудня був зарахований до імператорської свити і отримав звання
генерал-ад'ютанта. 22 серпня
1826 отримав чин генерал-лейтенанта. Брав
участь у війні з турками в 1828-1829 рр. Приймав участь в облозі і взятті Варни.
23 вересня 1828 був призначений командиром 1-ї гвардійської піхотної дивізії. У 1831
р. брав участь у Польській кампанії. Помер
від холери. Похований у
Петербурзі на Лазаревському цвинтарі Олександро-Невської лаври.
Шкапський Михайло Андрійович
(1754 - 10 липня 1815)
Походив із
родини російського обер-офіцера. 1 вересня 1769 був зарахований на службу
рядовим до кінного ескадрону Московського легіону, 22 березня 1770 був
переведений із чином підпрапорщика до Сибірського драгунського полку і 4 серпня
того ж року отримав чин сержанта. У 1773-1774 рр.. брав участь у придушенні
повстання Пугачова. У травні 1776 року був переведений до Кабардинського
піхотного полку. Воював з гірськими народами в Закубанні 21 квітня 1778 отримав
чин прапорщика. 1 березня 1784 року в чині капітана був переведений до
Володимирського піхотного полку. Воював з горцями та турками на Кавказі в
1787-1791 рр. Відзначився при облозі і штурмі Анапи, та був нагороджений
орденом Св. Володимира 4-го ст. з бантом. У 1792 і 1794 р. у складі
Нижегородського полку воював з польськими повстанцями на території Західній
Білорусії і Литви. У 1799 р. брав участь у поході до Швейцарії в корпусі
генерал-лейтенанта А.М.Римського-Корсакова. Відзначився в бою під Шафхаузеном,
де отримав поранення кулями в праву ногу і праву руку. За цей бій отримав чин
підполковника. 26 листопада 1803 року був нагороджений орденом Св. Георгія 4-го
кл. (за вислугу років). У кампанію проти французів 1805 року відзначився в
битві під Аустерліцем. 23 квітня 1806 року отримав чин полковника. Також
відзначився під Прейсіш-Ейлау та Фрідландом. 27 січня 1808 року був призначений
шефом Старооскольського мушкетерського
(з 1811 р. – піхотний). На чолі цього полку воював у складі Дунайської армії
проти турків в 1809-1811 рр. 18 липня 1811 за проявлені мужність і героїзм в
битві під Рущуком отримав чин генерал-майора. За бої вересня 1812 року під
Володимиром-Волинським та Любомлем 20 березня 1813 року був нагороджений
орденом Св. Георгія 3-го кл. (№ 278) : «В
воздаяние отличнаго мужества и храбрости, оказанных в сражениях при
преследовании французских войск с 25-го октября по 13-е ноября 1812 года». У 1813 р. відзначився при взятті
Любліна, брав участь у взятті Ченстохова, в облозі Бреслау, в битві на р.
Кацбах і під Лейпцигом, в 1814 р. при облозі Майнца. Після війни командував 2-ю
бригадою 22-ї піхотної дивізії. У 1815 р. брав участь у другому поході до
Франції. По поверненні до Росії захворів і невдовзі помер. Виключений із
списків 8 травня 1816 року. За подвиги на полі брані і військову службу був
нагороджений: орденами Георгія 3-го і 4-го кл., Володимира 3-го ст., Св. Анни 1-й
ст.; шведським Меча; золотою шпагою «За хоробрість».
Шуханов Данило Васильович
(1745,
Молдова – 1814)
Із
молдавських дворян. Був зарахований на військову
службу у 1755 році до Бахмутського гусарського полку. Учасник
російсько-турецьких воєн кінця XVIII ст. За
успішні дії при відбитті турецького десанту на Кінбурнській косі 2 жовтня 1787 був
нагороджений орденом Св. Георгія 4-го кл. У 1792
і 1794 р. приймав участь у боях проти польських конфедератів. 20
червня 1799 отримав чин полковника. Під час російсько-турецької війни 1806-1812
років брав участь у боях під Базарджиком, Шумлою, Рущуком. На червень 1812 року
був командиром Ольвіопольського
гусарського полку. У кампанію 1813 р. брав участь у битві під Міхельсдорфом. За
відзнаку був нагороджений орденом Св. Володимира 3-ї ст. За
Дрезден отримав золоту шаблю «За хоробрість». 15 вересня 1813 отримав чин
генерал-майора. Виключений зі списків померлим 13 грудня 1814 року. Нагороди: ордени Св. Володимира 3-ї
ст., Св. Анни 2-ї ст., Св.Георгія 4-го кл., прусський орден Червоного Орла, хрести за Ізмаїл та Базарджик,
золота шабля «За хоробрість».
Щербатов Олексій Григорович (1-й)
(23.2.1776, Москва —
18.12.1848, Москва)
Із князів Щербатових, які вели свій рід від Рюрика. 10 квітня
1782 року був записаний фур'єром (унтер-офіцерський чин квартирмейстерської
служби) до лейб-гвардії Семенівського полку. 1 січня 1792 року розпочав дійсну
службу в цьому ж полку в чині прапорщика. Припав до душі імператору Павлу І і в
його правління зробив стрімку кар’єру. 5 квітня 1799 року отримав чин
полковника. 27 жовтня 1800 року отримав чин генерал-майора і посаду шефа
Тенгінського мушкетерського полку. Стрімка кар’єра обірвалась 23 вересня 1804
року, коли вимушений був вийти у відставку за сімейними обставинами. На
військову службу повернувся за рік - 4 вересня 1805 року і був призначений
шефом Подільського мушкетерського полку. Брав участь у війні 1806-1807 рр.. Відзначився
у битві під Голиміним (14.12.1806) і 29 січня 1807 р. був нагороджений орденом
Св. Георгія 4-го кл. (№ 707). У тому бою командуючи своїм полком і двома
батальйонами Таврійського гренадерського полку, зупинив відступ російських
військ, особисто взяв знамено полку і повів підлеглих в атаку. В результаті дій
Щербатова російські війська не тільки припинили відступ, але й змусили відійти
переважаючі сили противника. Також відзначився під Пулутськом і Прейсіш-Ейлау. У
березні 1807 р. командував резервною бригадою, яка обороняла від французів
Данциг. Після капітуляції Данцига відмовився дати слово не воювати проти Франції протягом року. Повернувся з полону по укладенні Тільзітського миру. У 1809
-1810 рр. воював у складі Молдавської армії, при облозі Шумли був важко
поранений в груди. У 1812 р. командував
18-ю піхотною дивізією 3-ї Резервної Обсерваційної армії корпусу
С.М.Каменського. Брав участь у боях під Брестом, Кобрином і Городечною. 31
липня прийняв у генерала від інфантерії С.М.Каменського командування корпусом. Відзначився в боях під Борисовим і Студянкою, 22 листопада 1812
року за бойові дії під Брестом, Кобрином та Городечно був нагороджений орденом
Св. Георгія третього кл. (№ 254). 16 листопада 1812 (за
іншими даними 23 травня 1813р.) отримав чин в
генерал-лейтенанта і отримав у
командування 6-й піхотний корпус (17-та і 18-та
піхотні дивізії). Навесні
1813 брав участь в облозі Торна і в боях під Кенігсвартом і Бауценом, Під Кенігсвартом 7 травня 1813р. війська корпусу князя
Щербатова розгромили італійський корпус і взяли в полон понад 750 чол. У бою
під Бауценом Щербатов був важко поранений. У другій половині кампанії 1813 року
командував 6-м піхотним корпусом Сілезької армії і відзначився в боях на річці
Кацбах і під Левенбергом, де розбив дивізію генерала Пюто. Був нагороджений
орденом Св. Олександра Невського. За вміле командування з’єднаннями і особисту
мужність в битві під Лейпцігом був нагороджений золотою шпагою з алмазами. У
1814 р. під Брієнном корпус князя Щербатова захопив 28 ворожих гармат і 3000
полонених, командувач корпусу 17 січня 1814 року був удостоєний ордена Св.
Георгія 2-го кл. (№ 62). Згодом війська корпусу генерал-лейтенанта Щербатова
брали участь в облозі Суассона та взятті Парижа. Після війни командував 18-ю
піхотною дивізією. З 01.04.1814 – командував 2-м окремим корпусом. 9 квітня
1816 року був призначений командиром 6-го піхотного корпусу. 30 серпня 1816 був
зарахований до імператорської свити з присвоєнням звання генерал-ад'ютант. 12
грудня 1823 року отримав чин генерала від інфантерії. 25 листопада 1824 р.
призначений командиром 4-го піхотного корпусу, а 16 вересня 1826 - командиром
2-го піхотного корпусу. 6 жовтня 1831 призначений шефом Подільського піхотного
полку. 11 червня 1832 призначений головою генерал-аудіторіату, 2 квітня 1833
призначений шефом Подільського єгерського полку. Брав участь у Польській
кампанії 1831 р. За взяття Варшави був нагороджений золотою шпагою з алмазами і
лаврами. 13 грудня 1835 вийшов у відставку по хворобі. Повернувся на службу 24
квітня 1839 року з призначенням шефом Подільського єгерського полку. Цього ж
року увійшов до складу Державної Ради. 6 червня 1843 року був призначений
Московським генерал-губернатором і приступив до виконання обов’язків з 14
квітня 1844 року. Серед значимих діянь О.Г.Щербатова на цій посаді – заборона
дитячої праці в нічний час, створення комісії з виявлення причин забруднення
річок у Москві фабриками, реалізація архітектурно-містобудівного плану. 10
жовтня 1843 року був нагороджений найвищим орденом Російської імперії - Св.
Андрія Первозванного. 6 травня 1848 року подав у відставку в зв’язку з хворобою
і невдовзі помер. Похований на території
Донського монастиря в Москві.
Язиков Петро
Григорович
(1756
- 1826 або 1827)
Із дворян Муромського повіту
Володимирської губернії, син відставного прапорщика На військову службу був
записаний 12 жовтня 1768 капралом до Тобольського мушкетерського полку. 9
червня 1769 розпочав дійсну службу в
чині прапорщика. У 1771-1773 роках брав участь у кампанії проти польських
конфедератів (бої з Барською конфедерацією). Брав
участь у придушенні постання Омеляна Пугачова в 1774 році. 31 березня 1776 року
був переведений до Генерального Штабу зі званням обер-квартирмейстера
майорського чину. 10 вересня 1778 в чині підполковника був переведений до
Псковського піхотного полку. Учасник
російсько-шведської війни 1788-1790 рр. У кампанії 1789 року відзначився при
взятті укріплених поселень Сутлуйокі і Тавастіль, за що 21 квітня отримав чин
полковника. У 1790 році відзначився при атаці шведських батарей в районі села
Герлійокі. 8
вересня 1790 був нагороджений орденом Св. Георгія
4-го кл. (№ 400 по кавалерський списку Судравського і № 753 за списком
Григоровича-Степанова). У 1792 році він знову придушував чергове польське
повстання. В кампанії 1794 року проти поляків за штурм Праги та взяття Варшави
отримав золоту шпагу з написом «За хоробрість». 1
січня 1795 отримав чин бригадира з призначенням другим комендантом Варшави. 22
травня 1797 був звільнений у відставку. 19 липня 1801 року був відновлений на
службі, отримав чин генерал-майора і призначений черговим генералом при
Військовій колегії. 18
квітня 1803 року був переведений на посаду Воронезького військового коменданта
і шефа Воронезького гарнізонного батальйону. 21 вересня 1810 звільнений від
займаних посад і визначений складатися по армії. 17
січня 1811 був призначений шефом
Саратовського піхотного полку і командиром 2-ї бригади 13-ї піхотної дивізії. У
серпні 1812 року бригада була перекинута з Криму на Волинь де у вересні 182
року увійшла до резерву Дунайської армії і брала участь у справах під
Павловичами та Устилугом, наступі в напрямку до Брест-Литовського та згодом
наступі в напрямку на Варшаву. Кампанію 1813 року частини під командуванням
Язикова розпочали з осади Модліна (з 28 січня 1813). 29 червня при відбитті
вилазки французів генерал Язиков був контужений ядром в праве стегно, і
відправлений на лікування до свого маєтку. За бої
проти французьких військ був нагороджений орденами Св. Анни
2-го ступеня з алмазами, Св. Володимира
3-го ступеня, золотою шпагою з написом «За хоробрість» і алмазними прикрасами,
а також прусським орденом Pour le Mérite. У
травні 1814 року (за іншими даними - 25 вересня) повернувся до своєї бригади. 28
грудня 1816 був призначений начальником штабу 8-го піхотного корпусу, а і через
деякий час переміщений на аналогічну посаду в 6-й піхотний корпус. 1
лютого (за іншими даними 3 березня) 1818 року був призначений начальником 1-го
округу Окремого корпусу внутрішньої сторожі. 18
березня 1826 року виключений зі списків у зв’язку зі смертю. | 
