Удом Євстафій Євстафійович (нім. Gustav Udam)

(1760 — 1836)

Із ліфляндських дворян. 2 липня 1771 року був зарахований капралом до Нашебурзького піхотного полку. Брав участь у поході до Польщі в 1771 р. 29 червня 1776 року отримав чин прапорщика. З 25 грудня 1783 служив у Сибірському гренадерському полку. Під час російсько-турецької війни 1787-1791 рр., брав участь у взятті Бендер, битві під Мачином. У 1792 і 1794 р. воював з поляками. Відзначився у червні 1792 року в битві під Дубянкою, де його батальйон заволодів ворожою батареєю, був нагороджений орденом Св. Георгія 4-го кл. (26 листопада 1795). 14 вересня 1803 року отримав чин полковника У 1804- 1806 рр. брав участь в експедиціях в акваторіях Чорного, Середземного та Мармурового морів. 13 вересня 1806 року був призначений шефом 38-го єгерського полку. У 1809 р. брав участь в поході до Галичини. Під час війни з турками 1806-1812 рр. відзначився при штурмі Ловчі, за що 28 лютого 1811 отримав чин генерал-майора. На початок війни з Наполеоном виконував обов’язки командира (начальника) 9-ї піхотної дивізії (корпус Є.І.Маркова, 3-тя Резервна обсерваційна армія). Брав участь у битві при Кобрині, в боях під Дивином, Тюхиничах, де отримав поранення в ліву ногу ядром. У закордонних походах 1813-1814 рр. брав участь у військових діях на території Сілезії, під Лівербахом, Гольдбергом, Гельсдорфом, Загеном. За відважні і вмілі дії при переслідуванні корпусу маршала Макдональда був нагороджений орденом Св. Володимира 3-го ст. Брав участь в Лейпцизькій битві. Під час кампанії 1814 року відзначився під Брієнном-ле-Шато, Ла-Ротьером, Шалоном, Суассоном, Лаоном і при взятті Парижа. Брав участь у поході 1815 року. 25 грудня 1815 був призначений командиром 9-ї піхотної дивізії. До 1818 р. служив в окупаційному корпусі (графа Воронова) у Франції. Після повернення командував 20-ю піхотної дивізією.17 вересня 1826 року був звільнений з посади і залишений в кадрах армії. З 20 липня 1827 по 29 жовтня 1828 був Ризьким комендантом. 12 грудня 1824 отримав чин генерал-лейтенанта. 22 грудня 1833 року був звільнений у відставку по хворобі.

Уманець Андрій Семенович

(1762 - після 1828, Старий Бихів)

Із дворян Чернігівської губернії. 1 січня 1767 був зарахований кадетом до Сухопутного шляхетського кадетського корпусу. 1 березня 1782 був зарахований поручиком до Старооскольского піхотного полку. 1 серпня 1787 року був переведений до Глухівського карабінерного полку. Брав участь у російсько-турецькій війні 1787-1791 рр. Приймав участь у взятті Хотина, битвах під Сальчою, Бабадагом, Мачиним. У 1792 та 1794 роках брав участь у придушенні руху конфедератів. Бився під Кобилкою, штурмував Прагу. 28 липня 1798 року в чині ротмістра почав службу в Глухівському кірасирському полку. У чині полковника був переведений до Кінбурнського драгунського полку. Разом з полком брав участь у кампанії 1806-1807 рр. з французами. 11 лютого 1808 був призначений шефом Кінбурнського драгунського полку. Приймав участь у війні з турками в складі Дунайської армії. 29 грудня 1811 отримав чин генерал-майора. Учасник кампаній 1806-1807 рр. і російсько-турецької війни 1806-1812 рр. Під час війни 1812 року брав участь у боях під Павловичами, Любомлем, Стаховим. За ці бої був нагороджений орденом Св. Володимира 3-го ст. У закордонних походах 1813-1814 рр. брав участь у боях під Кенігсвартом, Бауценом, Лігницею,  на  річках Кацбах і Бобер, під Лейпцігом, Брієнні-ле-Шато, Ла-Ротьером, Монмірайлем, Шато-Тьєрі, Краоном, Фер-Шампенуазом. 16 березня 1817 був призначений головою польового аудиторіату 1-й армії. 12 грудня 1824 року отримав чин генерал-лейтенанта. 13 березня 1828 був звільнений у відставку за станом здоров’я.

Ушаков Федір Іванович

Із 13.09.1807 по 31.05.1812 (за Олександром Подмаззо до 03.02.1811) в чині майора (з 30.08.1811 - підполковник) був командиром Кавказького гренадерського полку (із 03.02.1811 – Грузинський гренадерський). Полк воював на Кавказі, його командир відзначився  при облозі  міста –фортеці Ахалкалакі, у битві на Арпачаї та штурмі Еріванскої фортеці. 5 лютого 1808 року був нагороджений орденом Св. Георгія 4 кл. за № 1923 (829): «В воздаяние отличного мужества и храбрости, оказанных в сражении против турецких войск 18 июня, где командуя резервным каре держал оный в лучшем порядке и отражал нападавшего неприятеля, когда же было приказано идти на переправу через реку Арпачай во фланг турецкого лагеря, при котором еще они в толпах находились и стреляли из пушек, переправясь поспешно, с отличною неустрашимостию наносил неприятелю вред пушками и фланкерами и когда он начал бежать, то с удивительным стремлением, миновав оставленный им первый лагерь, стройно его преследовал». Також полк під командуванням Ф.І.Ушакова відзначився при штурмі фортеці Ахалкалакі з 7 на 8 грудня1811 р. Із 31.05.1812 по 1813 рік командував Вітебським піхотним полком у чині підполковника.

Фліге Карл Якович

1785 -?

Із дворян Санкт-Петербурзької губернії. У 1801 році закінчив 2-й кадетський корпус і випущений до корпусу інженерів. До 1804 року проходив службу в Дюнамюндській інженерній команді, звідки був переведений до 2-го артилерійського полку. Брав участь у кампаніях 1805 та 1806-1807 рр. За бій під Фрідландом був нагороджений золотою шпагою з написом «За хоробрість»: «цельными выстрелами из орудий, состоявших под его командой, от поражения неприятельского спасен был Пернавский мушкетерский полк». У 1812 році воював у складі 3-ї Обсерваційної армії. В битві при Городечною був важко поранений і до вересня 1813 знаходився на лікуванні у Києві. У 1816 був призначений командиром легкої роти №52 26-ї артилерійської бригади. Рота була включена до складу Грузинської гренадерської бригади і воювала на Кавказі проти місцевих народів. У 1826 році був призначений командиром Навагінського піхотного полку. 26 листопада 1826 за сумлінну вислугу 25 років в офіцерських чинах був нагороджений орденом Св. Георгія 4-го ступеня (№ 3945 за списком Григоровича-Степанова). У 1828 р. отримав чин полковника. У 1829 році, під час чергової війни з Персією, за побудову батарей проти Ардебільської фортеці, нагороджений алмазними знаками до ордена Св. Анни 2-го ступеня. У 1831 році вийшов у відставку за станом здоров’я. У 1833 році повернувся на службу, проте не в армію, а до корпусу жандармів. Служив у Курській, Мінській та Чернігівській губерніях. У 1839 р. отримав чин генерал-майора і був призначений Курським військовим і цивільним губернатором. У 1840 році призначений на аналогічну посаду до Кам’янець-Подільської губернії. У 1841 році звільнений у відставку.

Хованський Микола Миколайович, князь

(1 грудня 1777, Санкт-Петербург - 20 листопада 1837, Санкт-Петербург)

Зі старовинного княжого роду литовського походження ( родоначальник – Великий князь Литовський – Гедимін). У 1780 році батьком був записаний до лейб-гвардії Преображенського полку. 1 січня 1793 року з гвардії був випущений в армію в чині поручика. Бойове хрещення отримав під Аустерліцем. На той час проходив службу в Таврійському гренадерському полку в чині підполковника. 23 квітня 1806 року отримав чин полковника. Воював під Голиміним, в бою при Прейсіш-Ейлау замінив пораненого командира полку. 26 квітня 1807 був нагороджений орденом Св. Георгія 4-го кл.: «В воздаяние отличного мужества и храбрости, оказанных в сражениях против французских войск, при Прейсиш-Эйлау, где подавал пример своим подчиненным, находясь впереди колонны». У складі Перновського мушкетерського полку брав участь в бою під Гейльсбергом, через три дні був поранений кулею в ліву руку під Фрідландом. 27 червня 1807 року призначений шефом Дніпровського мушкетерського полку. У 1810 р. на чолі полку у складі Молдавської (Дунайської) армії брав участь в російсько-турецькій війні. Відзначився при штурмі Базарджика. 14 червня 1810 отримав чин генерал-майора. Знову відзначився під Варною, Шумлою і Батіном, де був поранений кулею в праву ногу. На початку 1812 р. Дніпровський піхотний полк, шефом якого був Хованський, увійшов до складу 2-ї бригади 18-ї піхотної дивізії корпусу С.М.Каменського 3-ї Резервної Обсерваційної армії, а князь Хованський, залишаючись шефом полку, прийняв командування бригадою. У закордонному поході 1813 року командував 12-ю піхотною дивізією. Відзначився в Лейпцігській битві. Дивізія під командуванням М.М.Хованського відбила у французів село Гольцгаузен, захопила дві гармати, а згодом взяла штурмом Гримське передмістя. Нагороджений 14 жовтня 1814 орденом Святого Георгія 3-го класу № 381 «В ознаменование отличной храбрости, оказанной в сражении против французских войск 6 и 7 октября 1813 года при Лейпциге». Не менш успішно дивізія Хованського діяла і в 1814 році. Особливо відзначилась під Краоном і біля села Классі. 30 серпня 1814 року начальник дивізії отримав як нагороду чин генерал-лейтенанта. По війні  командував 23-ю піхотною дивізією. У 1821 році став сенатором, а у 1823 - генерал-губернатором Вітебської, Могильовської та Смоленської губерній. 25 серпня 1828 року отримав чин генерала від інфантерії. З 1836 року - член Державної Ради. Брав активну участь у підготовці до відкриття Полоцького кадетського корпусу (1835). Похований у Петербурзі на Тихвінському цвинтарі Олександро-Невської лаври.

Хрущов Іван Олексійович

(7 серпня 1774 - 27 листопада 1824, Москва)

1 січня 1778 року був записаний капралом до лейб-гвардії Ізмайловського полку В 1793 р. отримав чин прапорщика. У 1792 і 1794 р. брав участь в боях з польськими конфедератами. У 1794 р. випущений з гвардії в чині майора в Єлисаветградський кінно-єгерський полк. У 1796 р. брав участь у Перському поході, в 1799-1800 рр. - у бойових діях російських військ в Швейцарії. 22 серпня 1799 року отримав чин в полковника. Брав участь у кампаніях проти французів в 1805 і 1807 роках. 4 липня 1805 призначений командиром Московського драгунського полку, 28 вересня 1806 - шефом Арзамаського драгунського полку. 24 травня 1807 року отримав чин генерал-майора. Учасник російсько – турецької війни 1806-1812 рр. Безпосередню участь в бойових діях брав з Арзамаським драгунським полком у 1810 р. На Волині Хрущов командував 16-ю бригадою 5-ї кавалерійської дивізії (кавалерійський корпус Ламберта 3-ї Резервної Обсерваційне армії). У ході боїв відзначився під Новосверженем (командував авангардом у Ламберта), при взятті Борисова, а потім у переслідуванні наполеонівських військ до російського кордону. У 1813 р. приймав участь в облозі Торна, боях на території Німеччини до Франції. У1814 р. воював під Лаоном, Фер-Шампенуаз (13.03.1814), брав участь у штурмі Парижа. 13 березня 1814 нагороджений орденом Св. Георгія 4-го кл. за відзнаку в битві під Фер-Шампенуазом. По закінченні війни був командиром 1-ї бригади 1-ї кінно-єгерської дивізії. З 27 листопада 1816 по 23 квітня 1817 був начальником 1-ї кінно-єгерської дивізії, потім знову вернувся до командування бригадою. 20 березня 1818 року був звільнений за хворобою Похований в Донському монастирі Москви. Нагороджений орденами Св. Анни 1-й ст., Володимира 3-го ст., Георгія 4-го кл.; прусським Червоного Орла 2-й ст., золотою шпагою «За хоробрість» з алмазами.

Чапліц Юхим Гнатович

(1768 – 1825)

Із давнього польського шляхетського роду. Військову службу розпочав у польській армії. Після поділу Польщі 15 жовтня 1783 був зарахований до російської армії з чином секунд-майора Білоруської хоругви. У 1788 році служив при штабі генерал-аншефа Потьомкіна. Брав участь в облозі Очакова, взятті Бендер, Акермана й Ізмаїла. При штурмі Ізмаїла командував колоною добровольців, яка відбила вилазку противника з Бендерських воріт. За особистим поданням О.В.Суворова був нагороджений орденом Св. Володимира 4 ст. з бантом. У 1792 році підполковник Чапліц отримав призначення до Смоленського драгунського полку з яким брав участь у придушенні польського повстання.. Під час подій 1794 генералом Ігельстромом був направлений до конфедератів як парламентер, проте був заарештований і утримувався в полоні. У 1796 році брав участь в перській експедиції, командував козачими полками. Приймав участь в облозі Дребента і Баку. Командувачем російськими військами графом Валеріаном Зубовим був направлений в Петербург з ключами від Баку. Задоволена перемогою свого фаворита Катерина ІІ 18 липня 1796 року відразу ж присвоїла посланцю звання полковника. Незабаром після вступу на престол імператора Павла І,  полковник Чапліц був 27 лютого 1798 року відставлений від служби і залишався поза службою до вступу на престол Олександра I, який 15 березня 1801 року відновив Ю.Г.Чапліца на службі з присвоєнням чину генерал-майора. 11 жовтня 1803 року генерал-майор Чапліц був зарахований до імператорської свити. У кампанію 1805 Чапліца командував передовим деташементом (підрозділ з різних родів військ, який виділяється для виконання спеціальних завдань) корпусу П.І.Багратіона. Відзначився під Лембахом, Шенграбеном, Цнаймом, де протягом трьох днів стримував ворога, в битві під Аустерліцем прорвав зі своїми підрозділами кільце оточення, в котре потрапив Псковський піхотний полк. Під Аустерліцем був поранений. 23 липня 1806 року Юхим Чапліц був призначений шефом Павлоградського гусарського полку, а 23 жовтня того ж року - бригадним командиром. На чолі бригади брав участь у походах проти французів у Пруссію, відзначився в битві під Головіним. За хоробрість і відвагу в битві під Амштетені, 12 січня 1806 р. був нагороджений орденом Св. Георгія 3-го кл. Подальші бої на території Прусії показали військову майстерність кавалерійського офіцера, який вміло діяв за будь-яких обставин. Ю.Г.Чапліц на чолі своїх частин і загонів завжди приходив на виручку російським частинами і підрозділам, які опинились в скрутних умовах. Особливо це проявилось у січні 1807 р., коли загін Чапліца пробився через зайняте французами місто Алленштейн і забезпечив вихід до своїх загону князя Долгорукого. З жовтня 1809 року по липень 1810 року командував 7-ю кавалерійською дивізією, а в листопаді 1810 року був призначений начальником 4-го резервного кавалерійського корпусу. У лютому 1811 був призначений командиром 4-ї, а в травні 1811 р. - 8-ї кавалерійської дивізії. У 1812 році Павлоградський гусарський полк, шефом якого був Чапліц, знаходився у складі в 14-ї бригади 4-ї кавалерійської дивізії та був включений до корпусу С.М.Каменського 3-ї Обсерваційної армії. Після створення 3-ї Західної армії генерал-майор Чапліц очолив піхотний корпус, війська якого розгромили добровольчу литовську дивізію Конопки. У листопаді 1812 року Ю.Г.Чапліц командував авангардом 3-ї армії. В боях на Березині отримав важку контузію, але продовжував командувати військами. Чи не єдиний в російській армії при оцінці дій Чичагова висловив об’єктивну оцінку діям адмірала і виступив на його захист (Записки, «Русская старина», 1886 г., №50). 28 листопада війська Чапліца штурмом взяли столицю Литви – Вільно і захопили значну кількість військовополонених та 30 гармат. Наприкінці 1812 року корпус Чапліца приймав участь в осаді Торна, відзначився під Кенігсвартом. Учасник закордонних походів російської армії 1813-1814 та 1815 рр. У 1813 році очолив кавалерію Польської армії, з якою брав участь в «битві народів» під Лейпцигом. 6 квітня 1814 року був призначений начальником 3-го корпусу Польської армії. Приймав участь в облозі Гамбурга. По закінченні війни в 1817 році був призначений начальником 3-ї (згодом 2 - га) гусарської дивізії, якою командував до 15 лютого 1823року. 1817 року Ю.Г.Чапліц, єдиний за всю історію Російської імперії, був нагороджений орденом Анни I ступеня з алмазами не маючи ордену Св. Анни І ст. Також нагороджений орденами Олександра Невського, Св. Володимира 2-й ст., Св.Георгія 3-го кл.; прусським Червоного Орла 1-й ст., французьким Почесного Легіону; золотою шаблею «За хоробрість» з алмазами.

Чернишов Олександр Іванович, граф,князь

(30.12.1785, Москва - 8.6.1857, Кастельмаре ді Стабія, Італія)

Із давнього дворянського роду польського походження. Народився в родині сенатора і генерал-поручика Івана Львовича Чернишова. Племінник колишнього фаворита Катерини II О.Д.Ланського. У ранньому дитинстві був записаний вахмістром до лейб-гвардії Кінного полку. 13 жовтня 1801 був зарахований камер-пажем при імператорському домі. Дійсну військову службу розпочав 20 вересня 1802 корнетом Кавалергардського полку. 20 червня 1804 був призначений ад’ютантом до генерала Ф.П.Уварова. 29 вересня 1804 року отримав чин поручика, а 1 листопада 1805 року чин штаб-ротмістра. Учасники кампаній проти французів 1805-1807 рр. У кампанії 1805 року відзначився у битвах під Вішау та Аустерліцем. Був нагороджений орденом Св. Володимира 4-го ст. У кампанії 1807 року бився під Лассау (19.02), Акенсдорфом, Деппеном, Вольфсдорфом (24-28.05). за відвагу в цих боях (район Прецсіш-Ейлау) був нагороджений золотою шпагою «За хоробрість». Згодом від Гудштадта йшов до Гейльсбергу де в черговий раз бився проти французів (29-30.05). Під час битви під Фріландом (02.06) практично врятував російську кавалерію, своєчасно відшукавши брід через річку. 20 травня 1808 року був нагороджений орденом Св. Георгія 4-го кл. та прусським «За заслуги» (Пур ле Меріт). У 1808 році був відряджений до Франції з листом до Наполеона. У кампанію 1809 перебував при французькій армії під час боїв при Асперном і Ваграмом та взятті австрійської столиці. У червні 1809 року був нагороджений орденом Почесного легіону. 6 червня 1809 року став флігель-ад'ютантом Олександра І. 9 жовтня 1809 року отримав чин ротмістра. Користувався славою придворного фата і дамського угодника. У січні 1810 року був направлений з повноваженнями військового агента (аташе) до Парижу. Завдяки вмінню швидко зближатись з людьми зміг увійти в довіру до людей з найближчого оточення Наполеона, в тому числі до сестри Бонапарта Поліни Боргезе. Створив розгалужену розвідувальну мережу у Франції. Через Тайлерана отримав цінні відомості щодо французької армії (мобілізаційний план, розпис полків Франції та її союзників). Завербував писаря Військового міністерства Мішеля через якого отримував копії «розпису» раніше, ніж вони представлялися Наполеону. 8 листопада 1810 року отримав чин полковника. 13 лютого 1812 покинув Париж і повернувся до Петербурга. В червні 1812 року супроводжував Олександра I у Вільно. У серпні 1812 року супроводжував Олександра I на зустріч з маршалом Бернадоттом. Був направлений Олександром I до М.І.Кутузова та адмірала П.В.Чичагова з планом військових дій. План імператора доставив адміралу Чичагову під Любомлем. До ставки царя не повернувся, а випрохав собі начальство над «летючим загоном», який успішно діяв у жовтні – листопаді 1812 року в тилу французів та їх союзників на території Герцогства Варшавського. Загін перейшов кордон в районі Влодави і діяв у напрямку на Люблін. Саме завдяки діям загону Чернишова було перерване сполучення окремого корпусу Шварценберга з Австрією. 27 жовтня загін Чернишова зірвав спробу переправи через Німан бригади австрійського генерала Мора, знищив мости в районі містечок Зельва та Івашковичі, чим зупинив просування австрійців від Волоковиська. У подальшому налагодив зв’язок між 3-ю армією та корпусом Вітгенштейна. Серед подвигів загону полковника Чернишова також звільнення з полону в районі Мінська генералів Ф.Ф.Вінцінгероде (офіційно вважається першим командиром партизанського з’єднання), Свєчина 3-го та майора Наришкіна. 22 листопада 1812 року отримав чин генерал-майора і був зарахований до свити зі званням генерал-ад’ютанта. Після поразки французьких військ під Вільно був призначений начальником штабу до загону генерала М.І.Платова, який отримав завдання з переслідування військ короля Неаполітанського. 31 грудня 1812 року розгромив під Маріенвердером війська Євгена Богарне (було захоплено 15 гармат, 200 полонених, в т.ч. 1 генерал). На початку кампанії 1813 року діяв на лівому березі Одеру. 1 січня взяв місто Нейнбург і направився на Тухіль і Камін, де захопив до 400 чол. французьких гвардійців. У районі Данцига з загоном був включений до складу корпусу Вітгенштейна. Невдовзі отримав завдання з окремим загоном (6 козачих полків, 4 ескадрони Ізюмського гусарського та два ескадрони драгунів) здійснити рейд по території Прусії і вийти до її столиці. За взяття Берліна був нагороджений орденом Св. Георгія 3-го кл. Відзначився при взятті Люнебурга і Касселя. Очолив кавалерійський рейд до Вестфалії. Наприкінці 1813 року його загін став авангардом корпусу генерала Вінцінгероде. Під час штурму Суассона авангард генерала Чернишова взяв у полон більше 3 тис. чол., в т.ч. 180 офіцерів і 3 генералів. 4 березня (за іншими даними 20 лютого) 1814 року отримав чин генерал-лейтенанта. Супроводжував імператора Олександра I на Віденський конгрес. У кампанію 1815 командував передовим загоном і зайняв Шалон. Після закінчення Наполеонівських воєн повернувся до виконання обов'язків генерал-ад'ютанта. 14 березня 1819 року був призначений членом Комітету про пораненим. Із 29 січня 1821 по 26 травня 1835 був головою Комітету по влаштуванню війська Донського. 18 квітня 1821 був призначений начальником Гвардійської легкої кавалерійської дивізії. Супроводжував Олександра І на Веронський конгрес (1822-1823). В останнє супроводжував Олександра I в подорожі на південь імперії, був присутнім під час останніх днів життя російського імператора в Таганрозі. 25 листопада 1825 був відряджений до 2-ї армії для слідства у справі декабристів, привів армію до присяги Миколі I. У січні 1826 увійшов до складу Слідчої комісії у справі декабристів. 22 серпня 1826 отримав титул графа «В воздаяние отличных заслуг, оказанных престолу и Отечеству, неутомимого усердия в важных поручениях и в изъявлении монаршего благоволения к неусыпным трудам, понесенным им при открытии злоумышленников и произведения оных исследования», а 6 грудня увійшов до складу Сенату. 3 лютого 1827 року був призначений товаришем (заступником) керуючого Головним штабом і керуючим Військовим міністерством. 26 серпня 1827 був призначений військовим міністром і займав цей пост до 26 серпня 1852 року. 2 жовтня 1827 року отримав чин генерала від кавалерії. Крім того виконував обов'язки неодмінного голови Військової Ради при Військовому міністерстві. Був головою Кавказького і Сибірського комітетів. 11 квітня 1828 року введений до Державної ради. Того ж 1828 року нагороджений орденом Св.Володимира 1-го ст.. У 1831 році «За отличную службу и пламенное усердие к пользам Государя Императора и Отечества и многие полезные улучшения во всем составе военного управления» був нагороджений найвищим орденом Російської імперії - орденом Святого Андрія Первозванного. 2 квітня 1833 був призначений почесним шефом Санкт-Петербурзького уланського полку. 11 квітня 1843 призначений ще й почесним шефом Кабардинського єгерського полку. 25 березня 1844 цим полкам було наказано називатись за шефом (йменувались до 21 червня 1857 р.). 16 квітня 1841 року отримав титул князя, а 22 серпня 1849 - ясновельможного князя. Серед нагород О.І.Чернишова 16 іноземних: прусські ордени: Пур ле Меріт, Чорного Орла, Червоного Орла 1-й ст.., шведські ордени Військовий Меча 1 ст. і Серафимів, баварський Військовий Максиміліана Йосифа 2-го ст. та , нідерландський Вільгельма 2-го ст., гесенн-насольський Золотого лева, австрійські Св. Стефана та Військовий Марії Терезії 3-го ст., французькі Золотий хрест Почесного легіону 3-го ст. та Командорський хрест Св. Людовіка. Сардінські Маврикія та Лазаря 1-й ст., португальський Військовий орден Сан-Бенто д'Авіс 1-го ст., польський орден Білого орла. З 1 грудня 1848 по 5квітня 1856 був головою Державної ради і Комітету міністрів. Цього дня був звільнений від усіх посад за станом здоров’я. Помер під час лікування в Італії, звідки прах був перевезений до Росії і упокоївся в сімейному склепі на території храму Апостолів Петра і Павла села Петровське Московської губернії. Виключений зі списків російської імператорської армії 21 червня 1857 року.