4.1.10. Російська імператорська армія. Р - Т - Частина IV. БІОГРАФІЧНИЙ ДОВІДНИК - Волинь у 1812 році - Каталог статей - Персональный сайт Сергея Яровенко
Субота
10.12.2016
17:44
Форма входу
Категорії розділу
Частина І. НАПЕРЕДОДНІ ВІЙНИ. [8]
Загальна обстановка напередодні французького вторгнення. Склад і сили сторін.
Частина ІІ. БОЙОВІ ДІЇ 3-ї ОБСЕРВАЦІЙНОЇ АРМІЇ В ПЕРШИЙ ПЕРІОД ВІЙНИ. [9]
Дії 3-ї Обсерваційної армії в ході першого періоду війни (червень - серпень 1812 року).
Частина ІІІ. ВІД СТИРЮ ДО БУГУ І ПРИП’ЯТІ [9]
Бойові дії на території Волині наприкінці серпня - вересні 1812 року. Дунайська армія.
Частина IV. БІОГРАФІЧНИЙ ДОВІДНИК [17]
Біографічні довідки на генералів і офіцерів армій, які воювали на території Волині.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 352
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Волинь у 1812 році » Частина IV. БІОГРАФІЧНИЙ ДОВІДНИК

4.1.10. Російська імператорська армія. Р - Т

Рудзевич Олександр Якович

(1775 - 23 березня 1829)


Із дворян Таврійської губернії. У 1885 р. записаний сержантом до лейб-гвардії Преображенського полку. Одночасно зарахований на навчання до Грецького кадетського корпусу, який закінчив у 1792 році. 27 березня 1792 випущений з чином капітана Генерального Штабу. Службу розпочав на польському театрі воєнних дій у 1792 р. В кампанію 1794 р. в Польщі був поранений у праву руку. З 1794 по 1801 рік займався топографічними роботами та складанням карт різних регіонів Російської імперії. У 1801 був направлений для подальшого проходження служби до Троїцького мушкетерського (з 2 лютого 1811 - піхотний) полку, який вів бойові дії на Північному Кавказі. 6 грудня 1804 року отримав чин полковника. За штурм Арбського укріплення отримав орден Св. Анни 3-й ст. За дії під час походу на Велику Кабарду в 1805 р. був нагороджений орденом Св. Володимира 4-й ст. з бантом. 17 березня 1805 був призначений командиром Троїцького мушкетерського полку. 16 січня 1806 призначений шефом Тифліського мушкетерського полку. 20 квітня 1807 по хворобі був звільнений у відставку. 3 грудня 1809 відновлений на службі і призначений шефом 22-го єгерського полку. Успішні дії загону Рудзевича на Кавказі в 1810-1811 р. були відзначені орденом Св. Георгія 4-го кл. За взяття Суджук-Кале 6 липня 1811 р. був нагороджений. орденом Св. Георгія 3-го кл. 8 лютого 1811 отримав чин генерал-майора. У ході війни 1812 року 22-й єгерський полк, шефом якого був Рудзевич (значився у складі 3-ї бригади 13-ї піхотної дивізії і дислокувався на території Криму), був перекинутий до складу Дунайської армії і брав участь у переслідуванні ворога до кордонів Російської імперії. Був нагороджений орденом Св. Анни 1-й ст. У 1813 р. командував єгерською бригадою на чолі якої відзначився при облозі Торна, в битві під Бауценом. Був нагороджений прусським орденом Червоного Орла 2-й ст. 15 вересня 1813 отримав чин генерал-лейтенанта. За битву під Лейпцигом був нагороджений орденом Св. Олександра Невського і шведським  Військовим Меча 2-ї ст. Кампанію 1814 р. закінчив штурмом Монмартра (19 березня 1814 нагороджений орденом Св. Георгія 2-го кл. та прусським Червоного Орла 1-го ст.). Після війни командував 13-ю піхотною дивізією. 9 квітня 1816 був призначений начальником штабу 2-ї армії. 22 лютого 1819 призначений командиром 7-го піхотного корпусу. 22 серпня 1826 року був удостоєний чину генерала від інфантерії. 8 листопада 1826 призначений командиром в 3-го піхотного корпусу. Корпус Рудзевича брав участь у російсько-турецькій воїна 1828-1829 рр. За вміле командування корпусом був нагороджений золотою шпагою з алмазами і написом «За переправу через Дунай» та алмазними знаками до ордена Св. Олександра Невського. Після отримання звістки по смерть сина (отримав важке поранення під Варною) генерала паралізувало і невдовзі він помер. Виключений зі списків 13 квітня 1829 р. Був похований у своєму кримському маєтку поблизу Карасубазару.

 

Сабанєєв Іван Васильович

(9 квітня 1770, Ярославська губернія – 25 серпня 1829, Одеса)


Із дворян Ярославської губернії. Вів родовід від монгольського воєначальника мурзи Сабан Алея, котрий .у XV столітті поступив на службу до князя Московського Василя Темного. Народився в родині поміщика. 7 січня 1787 був записаний капралом до лейб-гвардії Преображенського полку. Навчався на філософському факультеті Московського університету, три курси якого закінчив у 1790 році. Дійсну військову службу розпочав 1 січня 1791, коли в чині капітана був випущений з гвардії до Малоросійського гренадерського полку. Брав участь у російсько-турецькій війні 1787-1791 рр. Бойове хрещення отримав 28 червня 1791 року в битві під Мачином. 4 червня 1793 року в чині капітана був переведений на службу до Бузького єгерського корпусу. У його складі брав участь у придушенні польського повстання 1794 року. 29 листопада 1796 після розформування цього формування продовжив службу в 13-му єгерському батальйоні (пізніше - 12-й єгерський полк). Брав участь у Італійському і Швейцарському походах (1799 р.) в чині майора. Приймав участь в боях під Нові, Тортоні, Урзерні (поранений кулею в груди) Міланом. Під Муттеном за наказом Суворова очолив передові пости армії. Бився при Урнер-Лосі, на Чортовому мості. Був нагороджений орденом Св. Анни 2-ї ст. і чином підполковника. Після переходу через Альпи бився під Альтдорфом, Муттенталем. Був поранений кулею в ліву руку і залишений в м. Гларіс, де потрапив до французького полону. За наказом генерала Массени російських полонених відправили для лікування до Нансі, де Сабанєєв познайомився з новою тактикою – тактикою розсипного строю, яка запроваджувалась у французькій армії і проект із застосування якої в армії російській подав по поверненню з полону наприкінці 1800 року. 2 березня 1802 був призначений командиром 12-го єгерського полку і на його чолі в 1803 році брав участь у поході на Кубань. 6 січня 1805 був звільнений зі служби в зв’язку зі станом здоров’я. Після тривалого лікування повернувся до війська 5 січня 1807 року з чином полковника був зарахований до 3-го єгерського полку. Учасник кампанії 1807 року. Відзначився в боях проти французів під Альткірхеном, Гутштадтом, Деппеном і Фрідландом (поранений багнетом в обличчя). За Фріланд був нагороджений золотою шпагою «За хоробрість» з алмазами. 4 лютого 1808 був призначений командиром 3-го єгерського полку У війні зі шведами 1808-1809 рр. бився під Іоройсом, Куопіо, Алаві (поранений кулею в праву ногу). Брав участь в переході армії Барклая де-Толлі по льоду Ботнічеської затоки до Аландських островів та боях під Сефаром і в Ратанській гавані. 24 листопада 1809 був нагороджений орденом Св. Георгія 3-го кл.: «В воздаяние отличного мужества, храбрости и благоразумной распорядительности, оказанных в сражении против шведских войск 7 августа при Сефаре, где первый, вступя в действие, сбил неприятеля с занимаемой им важной высоты, а потом, командуя большею частью войск, немало способствовал к одержанию победы и 8-го при атаке на Ратанскую гавань, командуя колонною, много способствовал успеху». Вже через два дні - 26 листопада отримав чин генерал-майора. У 1810 - 1812 рр бився проти турок. 16 лютого 1810 – нове призначення - шефом 7-го єгерського полку на чолі якого відзначився при взятті Разграду. (Сабанєєв командував облогою і штурмом фортеці). Був нагороджений орденом Св. Анни 1-ї ст. та 1000 рублів. Також відзначився під Шумлою, Батином, Рущуком, Журжею. Після прийняття командування армією М.І.Кутузовим Сабанеєв був призначений черговим генералом армії. 29 грудня 1811 отримав чин генерал-лейтенанта. Виконував обов’язки другого уповноваженого представника на Бухарестському конгресі при укладенні мирного договору з Туреччиною. У травні 1812 року Олександр І розглядав кандидатуру генерал-лейтенанта Сабанєєва на пост військового міністра, однак із-за придворних інтриг це призначення не відбулося (імператору доповіли, що генерал мов не байдужий до алкоголю). Перед маршем на Волинь очолив резервний корпус Дунайської армії. На Волині брав участь в боях під Ловкачами, Любомлем. Згодом (після об’єднання Дунайської і 3-ї Обсерваційної армій) очолив головний штаб 3-ї армії. Брав участь в справах на р. Лісна, під Борисовим, на Березині. З того часу до наших днів дійшов своєрідний «катехізис для солдат», написаний Сабанєєвим: «…Быть вежливу к деревенскому мужику делает честь ему самому и его родителям. Быть бодрым прилично всякому: мы и в бабе похваляем бодрость, а солдату бодрость должна быть природна.  Кто грабит во время сражения, тот подлец и каналья…». У закордонному поході 1813 року брав участь в облозі і взятті Торна, битвах під Кенігсвартом, Бауценом, Дрезденом, Кульмом, Лейпцигом. За особисту мужність під Кульмом був нагороджений орденом Св. Олександра Невського з алмазами. У кампанії 1814 року бився під Брієнн-ле-Шато, Арсі-сюр-Обом, Нансі, Фер-Шампенуазом та Парижем. У кампанії 1815 року на чолі дивізії брав участь у блокаді Меца та знищенні залишків наполеонівської армії (фактично партизан) в Вогезьских горах. Після служби в російському окупаційному корпусі графа Воронова повернувся на територію імперії і в 1816 році отримав призначення командиром 6-го корпусу 2-ї армії зі штаб-квартирою в Одесі. 12 грудня 1823 отримав чин генерала від інфантерії. Завдяки генералу Сабанеєву в Одесі з’явилась публічна бібліотека. Помер у дорозі при поверненні з Карлсбаду до Одеси (після лікування) 25 серпня 1829 року. Виключений зі списків померлим 1 жовтня 1829 року. Був похований в Одесі (сьогодні в цьому районі Преображенський парк). Серед нагород генерала Сабанеєва ордени Олександра Невського з алмазами, Св. Володимира 1-ї ст., Св. Анни 1-ї ст. з алмазами, Св. Георгія 3-го кл.; прусський Червоного Орла 1-ї ст., австрійські Леопольда 2-ї ст. і Військовий Марії Терезії 3-ї ст.; золота шпага «За хоробрість» з алмазами. Пам’ять про генерала Сабанєєва зберігається в Одесі (Сабанеїв міст, споруджений в 1831-1836 рр.) та П’ятигорську, де генерал Сабанєєв свого часу проходив лікування (Сабенеєвське джерело у верхній частині Гарячої гори).

 

Сіверс Іван Християнович (Георг Іоахім Йоганн)
(1775 - 10 січня 1843, Севастополь)

 

Із ліфляндських дворян. Навчався в Артилерійському і Інженерному шляхетському кадетських корпусах. 27 лютого 1793 року в чині підпоручика зарахований до Гатчинської артилерійської команди. 10 листопада 1796 переведений до лейб-гвардії Артилерійського батальйону (капітан). 21 грудня 1797 отримав чин полковника. 4 січня 1799 отримав чин генерал-майора і призначений шефом 9-го артилерійського батальйону. Разом з батальйоном у складі корпусу генерал-лейтенанта Римського-Корсакова брав участь в Швейцарському поході. Учасник боїв з французами під Цюріхом, Шафгаузеном, Дізенгофом. Після повернення до Росії командував гвардійським артилерійським батальйоном. У 1801 році призначений членом Артилерійської експедиції Військової колегії. 14 грудня 1803 був призначений шефом 6-го артилерійського полку. У 1806 р. з 6-м артилерійським полком (корпус І.І.Міхельсона, Молдавська армія) брав участь в облозі Ізмаїла, відзначився у битві при Обілєштах, за що був нагороджений орденом Св. Анни 1-й ст. У 1809 р. отримав важке поранення і контузію у груди і праве плече осколками турецької гранати під час штурму Браїлова. У 1810 р. – учасник облоги Шумли, битви під Батіном.  У 1811 р. командував артилерією в битві під Рущуком і при блокаді турецького табору під Слободзеєю. У травні 1812 р. призначений начальником артилерії 3-ї Резервної Обсерваційної армії. Брав участь у боях під Брестом, Кобрином, Городечно. З утворенням 3-ї Західної армії (18.09.1812) на посаді начальника артилерії. Учасник боїв під Борисовом і Студенкою. Учасник закордонного походу Російської армії: 1813 р. - облога Модліна, Бреславля, Глогау. За штурм Глогау був нагороджений золотою шпагою з алмазами. 10 листопада 1814 призначений начальником артилерії 2-ї армії, 5 червня 1816 р. - начальником артилерії Південного округу. 26 листопада 1818 р. був нагороджений орденом Св. Георгія 4-го кл. за 25 років служби в офіцерських чинах. 22 серпня 1826 отримав чин генерал-лейтенанта. 23 травня 1831 р. був звільнений з військової служби з мундиром і пенсіоном повної платні. Також був нагороджений орденами Св. Володимира 2-й ст., Св. Іоанна Єрусалимського (т.зв. Мальтійський), двома іноземними орденами.

Сталь 2-й Єгор Федорович (нім. Georg Johann von Staal)

(28 жовтня 1777, помістя Хель Естляндської губернії - 11 квітня 1862, Ревель)


Із дворян Ревельської губернії. На службу записаний 1 січня 1785 віце-вахмістром до лейб-гвардії Кінного полку. У 1792-1794 рр.. служив волонтером в якості мічмана на кораблях російського флоту «Прохор», «Саратов», «Петро». 1 січня 1796 був випущений з гвардії з чином капітана до Астраханського гренадерського полку. У 1802 р. в чині підполковника звільнився з військової служби на яку повернувся у 1803 р.  Служив у Павлоградському гусарському полку. Приймав участь у авангардних боях під Кобрином, Городечною. За бій під Вижвою 22 листопада 1812  був нагороджений орденом Св. Георгія 4-го кл. (№ 1101): «В воздаяние ревностной службы и отличия, оказанного в кампанию против французских войск 1812 года, а особенно в сражениях 27 июля, 11, 12 и 13 августа, где отличался благоразумными распоряжениями, храбростию и мужеством, нанося значительный урон неприятелю» Згодом був прикомандирований до Лубенського гусарського полку (корпус Ф.В.Остен-Сакена 3 -ї Резервної Обсерваційної армії) В подальшму відзначився під Брест-Литовськом, Слонімом, на Березині, під Вільно. У 1813 приймав участь у блокаді Магдебурга та Віттенберга, у боях під Гросс-Беєреном, Денневіце, в переслідуванні ворога до Торгау. 15 вересня 1813 року отримав чин генерал-майора. Брав участь в Лейпцігській битві, у взятті Мюнстера і Амстердама. 25 грудня 1815 року був відряджений в розпорядження начальника 4-ї драгунської дивізії. 17 лютого 1816 по хворобі був звільнений у відставку. Крім ордену Св. Георгія 4 кл. мав нагороди: ордени Св. Володимира 3-й ст., Св. Анни 2-й ст.; прусський Червоного Орла 2-й ст., шведський Військовий Меча; золоту шаблю «За хоробрість» із алмазами.

Соколовський Йосип Карлович

(1763 - після 1836)


Із дворян Могильовської губернії римо-католицького віросповідання. Військову службу розпочав у польській армії. Після поділу Польщі 21 грудня 1786 року був прийнятий підпоручиком до Архангелогородського піхотного полку. Учасник російсько-турецької війни 1787-1788 рр. Під Хотином був поранений у праву ногу. У 1789-1791 рр. знову воював з туркам. За відвагу, проявлену при придушенні польського повстання 1792 року отримав чин капітана. Учасник Швейцарського походу 1799 року. 1 травня 1804 був призначений командиром Ярославського мушкетерського полку. У 1805 кампанію 1805 року брав участь в битві під Аустерліцем. 23 квітня 1806 отримав чин полковника. Учасник кампаній проти французів 1807 року, проти турків 1808-1811 рр. 9 червня 1811 року був призначений шефом Ярославського піхотного полку з яким у складі 2-ї бригади 10-ї піхотної дивізії знаходився у резерві Дунайської армії. Брав участь у бойових діях проти наполеонівських військ. Відзначився під Руднею та Волоковиськом. У 1813 р. брав участь взятті Ченстохова, у битві під Бунцлау, на р.Кацбах. 15 вересня 1813 року отримав чин в генерал-майора. Після Лейпцизької битви в кампанію 1814 року командував загоном російських і баденських військ при блокаді фортеці Ліндау. Був нагороджений баденськими орденами Військовим Карла Фрідріха і Церінгенского лева 2-го ст. Після закінчення військових дій командував 2-ю бригадою 15-ї піхотної дивізії. 1 листопада 1821 був призначений комендантом Казані. 4 липня 1831 звільнений у відставку. За час служби був нагороджений орденами Св. Анни 1-ї ст., Св. Володимира 4-ї ст. з бантом, Св. Георгія 4-го кл.

 

Сутгоф (Сутов) Микола Іванович (Ніколас Вільгельм)

9 грудня 1765 - 1 жовтня 1836

Син Виборзького купця Г. Сутгофа. 20 листопада 1784 почав служити у Виборзькому губернському управлінні. 18 листопада 1786 був прийнятий поручиком в 4-й батальйон Фінляндського єгерського корпусу. За відзнаку у війні зі шведами 1788-1790 рр. переведений до Лейб-гренадерського полку. Деякий час виконував обов’язки Київського плац-майора (помічник коменданта гарнізону у віданні якого були рекрути, гауптвахта, нагляд за порядком в громадських місцях). 23 квітня 1806 отримав чин полковника і був призначений командиром Воронезького мушкетерського полку, а 6 січня 1808  - шефом цього полку. З 1808 по 1811 р. воював з турками під Гірсовим, Бабадагом, Рассеватом, Силістрією, Татарицею, Браїловим, Шумлою, Рущуком. 25 липня 1810 був нагороджений орденом Св. Георгія 4-го кл. «В воздаяние отличного мужества и храбрости, оказанных против турок в сражении 10 октября 1809 года при сел. Татарицы, где, находясь в центральном каре с вверенным полком, поступал с твердым присутствием духа и ободряя подчиненных, содержал их в совершенном порядке, отражал покушение неприятеля и содействовал к поражению оного, взяв у него знамя». У вресні 1812 року 37-й єгерський полк (преформований з Воронезького мушкетерського полку 19 жовтня 1810 р.), шефом якого був Сутгоф, у складі 3-ї бригади 8-ї піхотної дивізії ( 2-й корпус Дунайської армії) прибув на Волинь. Воював з наполеонівськими військами  на Волині, Берестейщині, під Волковиськом і Пружанами. У кампанії 1813 р. брав участь у блокаді Глогау, битві під Бауценом (легко поранений в груди), Гольбергом і Лейпцигом (поранений кулею в праву ногу і картеччю - в ліву). 2 лютого 1814 в битві під Монмері отримав поранення шаблею в голову і потрапив у полон, з якого повернувся після 18 березня. 1 червня 1815 року отримав чин генерал-майора (зі старшинством з 2 лютого 1814 року). У 1815 р. на чолі бригади брав участь у блокаді фортеці Мец. Після закінчення військових дій командував бригадою 13-ї піхотної дивізії, згодом служив у 5-му корпусі (головна квартира – м.Москва). 14 жовтня 1826 був призначений на посаду коменданта Гельсінгфорсу. Звільнений у відставку 4 січня 1834 року з мундиром і пенсіоном повного платні. Похований на Волковому лютеранському кладовищі в Петербурзі. Нагороди: ордени Св. Георгія 4-го кл., Св. Володимира 3-го ст., Св. Анни 2-й ст. з алмазами, золота шпага «За хоробрість», прусський орден Пур ле Меріт. Син М.І.Сутгофа – Олександр, поручик лейб-гвардії Гренадерського полку був членом Північного товариства, приймав участь у виступі на Сенатській площі 25 грудня 1825 року.

 

Турчанінов Павло Петрович

(1776, Рогачовський повіт Могильовської губернії – 22 лютого 1839, Київ)

 

Із дворян Могильовської губернії.18 серпня 1789 розпочав службу в лейб-гвардії Преображенському полку сержантом. 18 жовтня 1794 отримав чин прапорщика. 3 березня 1796 переведений з чином капітана до Староінгерманландського піхотного полку і одночасно призначений ад'ютантом О.В.Суворова. Брав участь у Голландській експедиції. У битві під Алкмаром був поранений в лівий бік навиліт кулею. Після повернення до Росії 16 червня 1800 року вийшов у відставку. Повернувся на службу 2 травня 1801 і був зарахований до Архангелогородського мушкетерського полку в чині підполковника. 20 вересня 1801 був призначений командиром Архангелогородського полку. 4 січня 1805 був призначений командиром Катеринославського гренадерського полку. 23 квітня 1806 отримав чин полковника. Брав участь у кампаніях 1806-1807 рр. За хоробрість в битві під Прейсіш-Ейлау 26 квітня 1807 був нагороджений орденом Св. Георгія 4-го кл.: «В воздаяние отличного мужества и храбрости, оказанных в сражении против французских войск, 24 января, где, быв употреблен для занятия дефиле, отразил неприятеля с уроном, 26 упорно защищал занятую высоту и 27, ударив в штыки на неприятельскую колонну, опрокинул оную». Під Гейльсбергом отримав поранення картеччю в праве стегно. 7 лютого 1808 був призначений шефом Олонецького мушкетерського полку, з яким брав участь у бойових діях з турками в 1809-1811 рр. За облогу і взяття фортеці Брегово в Сербії 29 грудня 1810 отримав чин генерал-майора і був призначений командиром 2-ї бригади 22-ї піхотної дивізії. За дії в битві під Рущуком був нагороджений золотою шпагою «За хоробрість» з алмазами. У вересні 1812 року бригада перебувала в резерві Дунайської армії. Її командир відзначився в боях під Пружанами, Горностаевичами, Волковиськом. В кампанію 1813 року діяв в загоні генерал-лейтенанта Е.Ф.Сен-Прі, брав участь в облозі Глогау, взятті Франкфурта-на-Одері, Берліна, в боях під Люценом і Бауценом 29 жовтня 1813 був нагороджений орденом Св. Георгія 3-го кл.(№ 336): «В воздаяние отличных подвигов мужества, храбрости и распорядительности, оказанных в сражении против французских войск 9 мая под Бауценом»). 11 червня 1813 року прийняв командування 22-ю піхотною дивізію з якою бився на річці Кацбах, під Лоба і Галле. Відзначився в битві під Лейпцигом. У 1814 році брав участь у боях під селищами Мері та Сезан, при облозі і взятті Суассона, битві під Лаоном і взятті Парижа. Після війни командував 1-ю бригадою 22-ї піхотної дивізії. 12 грудня 1816 року поступив у розпорядження начальника 22-ї піхотної дивізії. 25 листопада 1818 був призначений командиром 1-ї бригади 14-ї піхотної дивізії, потім командував 1-ю бригадою 3-ї піхотної дивізії. 12 вересня 1820  був призначений начальником 13-ї піхотної дивізії. 12 грудня 1824 отримав чин генерал-лейтенанта. 10 липня 1826 був звільнений з посади і визначений складатися по армії. 27 вересня 1829 був призначений комендантом Або, а потім Подільським військовим губернатором. 16 лютого 1835 був призначений Кам'янець-Подільським військовим губернатором і цивільним губернатором Подільської губернії. 17 жовтня 1835 призначений комендантом Києва. Виключений зі списків померлим 16 лютого 1839 року. Мав нагороди: ордени Св. Анни 1-й ст. з алмазами, Георгія 3-го і 4-го кл., Володимира 2-й ст.; прусські Червоного Орла 2-й ст. і Пур ле Меріт, шведський Військовий Меча; дві золоті шпаги «за хоробрість» (одна з алмазами), відзнаку «за XXV років бездоганну службу».

 

Тучков (2-й) Сергій Олексійович

(1 жовтня 1767, Санкт-Петербург - 3 лютого 1839, Москва)


15 лютого 1773 року був записаний до 2-го фузілерного полку фур'єром. 4 липня 1783 року розпочав дійсну службу в чині сержанта, а 24 вересня отримав чин штик-юнкера. 3 березня 1785 отримав чин поручника. Брав участь у війні зі шведами в 1788-1790 рр., командував ротою та батальйоном морської артилерії у складі гребної флотилії. За відвагу в боях отримав чини капітан-поручика, а згодом капітана. У битві під Роченсальмом був поранений у праву руку картеччю, за мужність був нагороджений золотою шпагою. На початку 1794 р. С.О.Тучкову було доручено формування кінно-артилерійського батальйону. Під час польського повстання, 12 квітня 1794 року рота Тучкова була оточена повсталими поляками. Тучков зумів з одинадцятьма гарматами пробитись через кільце оточення і з'єднатись із загоном генерал-поручика Ігельстрома. 19 травня 1794 року був нагороджений орденом Св. Георгія 4-го кл. За вмілі дії при взятті Вільно був нагороджений орденом Св. Володимира 4-го ст. з бантом, а за відвагу, проявлену при штурмі Праги - отримав чин прем'єр-майора. У 1796 р. приймав участь у Перському поході. Відзначився при взятті Дербента і був удостоєний чину підполковника. 11 грудня 1797 отримав чин полковника за відзнаку у битві з перськими військами на річці Іорі. 8 липня 1798 року був призначений командиром Фанагорійського гренадерського полку. За утихомирення повсталих гірських племен на кордонах Грузії 10 листопада 1798 року отримав чин генерал-майора і одночасно був призначений шефом Кавказького гренадерського полку. Брав участь в боях у Північній Грузії з бунтівними гірськими племенами. Розбив черкесів і кабардинців в Тагаурській ущелині 21 квітня 1799 р. У 1804 р. брав участь з підпорядкованими військами у штурмі Ганжі, потім в блокаді Ерівані (Єривану), взяв штурмом Ечміадзінський монастир. Тривалі походи та бої погіршили стан здоров’я генерала і 18 листопада 1804 р. він був відправлений у відставку. Повернувся на службу 24 серпня 1806 року і був призначений шефом Камчатського мушкетерського полку, який на той час входив до складу Молдавської армії. У 1810 році на Тучкова 2-го чекала прикрість, яка переслідувала його декілька десятків років. При облозі Силістрії один з недругів генерала направив до ставки імператора донос, про нібито зумисний відступ військ Тучкова від стін фортеці. Слідство по цій справі тривало до 30 серпня 1814 року, а повідомлення про його припинення генерал отримав аж у 1826 році.  У 1810 році отримав призначення на посаду чергового генерала армії. Після походу і боїв на Волині і півдні Білорусі у жовтні 1812 р. був призначений командувачем 2-го резервного корпусу, очолив марш частин корпусу з Мозиря до Борисова і згодом брав участь в справі при Березині. У 1813 р. брав участь в облозі Модліну і Магдебургу, Подвиги на полях битв з французами не принесли Тучкову нагород – давалися взнаки слідства, початого ще під час війни з турками. У липні 1826 року був призначений військовим губернатором Бабадагської області, а 14 квітня 1829 року отримав чин генерал - лейтенанта і 27 грудня 1830 призначений градоначальником Ізмаїлу. У 1836 році вийшов у відставку через хворобу. Крім подвигів на полі брані відомий як скарбник кишинівської масонської ложі «Овідій» та досить пристойний поет. Похований на кладовищі Новодівичого монастиря в Москві.

Тюмень (Тюменєв) Серебджаб

 

Власник Хошеутовського улусу, калмицький князь, капітан російської армії. При формуванні 2-го Калмицького козачого полку в травні 1811 року за особистий кошт спорядив 37 бійців полку (в полку налічувалось всього 517 нижніх чинів), втиратив 100 000 асигнаціями особистих збережень. За якісне формування полку отримав чин майора. Відзначився в ході боїв проти австро-саксонських військ наполеонівської армії. 18 липня 1812 року під Пружанами полк під командуванням Сербджаба Тюменя розсіяв саксонський драгунський ескадрон і переслідував його біля 5 верст, було вбито до 40 ворогів, взято в полон понад 100 ворогів, в т.ч. 2 офіцери. 31 липня 1812 року під Городечно 2-й Калмицький полк діяв не менш вдало і Тюмень був нагороджений золотою шашкою «За хоробрість». В подальшому полк майора Тюменя переслідував відступаючого ворога до Волоковиська. В кампанію 1813 року відзначився під Краковом, штурмі Честнохови, боях під Бунцлау та Гроссенгеймом (козаки полку знищили до двох ворожих ескадронів). За бій  під Бунцлау Серебджаб Тюмень був нагороджений орденом Св. Володимира 4 ст. із бантом. За битві під Лейпцигом був нагороджений орденом Св. Георгія 4 кл. У кампанію 1814 року відзначився під містечком Ленерт, під Фонтенбло, при взятті Парижа. За відвагу в боях закордонного походу командир 2-го Калмицького полку отримав чин підполковника і був нагороджений також орденом Св. Анни 2 ст., прусським орденом Пур ле Меріт та золотим годинником. Командував полком до його розформування 20 листопада 1814 року. На 1838 рік мав чин полковника.

Категорія: Частина IV. БІОГРАФІЧНИЙ ДОВІДНИК | Додав: voenkom (13.11.2011) | Автор: Сергій ЯРОВЕНКО E
Переглядів: 327 | Теги: Тучков, Турчанінов, Сабанєєв, Соколовський, Сіверс, Рудзевич, Сутгоф, сталь | Рейтинг: 5.0/7
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: