3.3. Зміни в завданні армій. Об'єднання 3-ї Обсерваційної і Дунайської армій. - Частина ІІІ. ВІД СТИРЮ ДО БУГУ І ПРИП’ЯТІ - Волинь у 1812 році - Каталог статей - Персональный сайт Сергея Яровенко
Субота
10.12.2016
17:42
Форма входу
Категорії розділу
Частина І. НАПЕРЕДОДНІ ВІЙНИ. [8]
Загальна обстановка напередодні французького вторгнення. Склад і сили сторін.
Частина ІІ. БОЙОВІ ДІЇ 3-ї ОБСЕРВАЦІЙНОЇ АРМІЇ В ПЕРШИЙ ПЕРІОД ВІЙНИ. [9]
Дії 3-ї Обсерваційної армії в ході першого періоду війни (червень - серпень 1812 року).
Частина ІІІ. ВІД СТИРЮ ДО БУГУ І ПРИП’ЯТІ [9]
Бойові дії на території Волині наприкінці серпня - вересні 1812 року. Дунайська армія.
Частина IV. БІОГРАФІЧНИЙ ДОВІДНИК [17]
Біографічні довідки на генералів і офіцерів армій, які воювали на території Волині.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 352
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Волинь у 1812 році » Частина ІІІ. ВІД СТИРЮ ДО БУГУ І ПРИП’ЯТІ

3.3. Зміни в завданні армій. Об'єднання 3-ї Обсерваційної і Дунайської армій.

Тим часом пройшли зміни в завданнях російських армій.

Як вже згадувалось вище, Чичагов і Тормасов отримали вказівки фельдмаршала Кутузова (від 6 вересня 1812 р.) щодо змін в завданнях обох армій. Замість виконання завдань з дій на Волині Дунайська армія повинна була повернути на північ і швидким маршем йти на Мозир, Рогачов, Могильов для зближення з головними чилами 1-ї та 2-ї армій, а Тормасову  продовжувати боротьбу з корпусами Реньє та Шварценберга. За обставин, які складались в ході наступу від Стирю ні Тормасов, ні Чичагов не побажали розділяти свої сили. Крім того обози Дунайської армії, ще були на шляху з Валахії, а без парків і пересувних магазинів відправлятись в далекий похід було б не розумно. Про свої міркування обидва головнокомандувачі доповіли в рапортах, датованих 14 вересня (Тормасова за №135, Чичагова за №1486).

17 вересня флігель-ад’ютант імператора полковник Чернишов доставив адміралу Чичагову пакет з розпорядженнями Олександра І від 31 серпня 1812 року (так звані «Деякі примітки до оперативного плану») щодо подальших дій. Згідно цього розпорядження Дунайська і 3-тя Обсерваційна армія об’єднувались під єдиним командуванням адмірала Павла Васильовича Чичагова. Генерал від ікавалерії Тормасов відповідно до рескрипту імператора від 1 вересня був відкликаний до головної кварти для прийняття командування 2-ю армією, замість загиблого князя Петра Івановича Багратіона (спочатку Кутузову пропонувалось поставити Тормасова командувати резервом при Головній армії). Рішення імператора глибоко вразило генерало Тормасова, однак після наради з Чичаговим він був залишений командувати 3-ю армією до повного вивільнення Волині від загарбників.

Також полковник Чернишов доставив адміралу Чичагову рескрипт імператора Олександра І від 5 вересня за яким П.В.Чичагов отримував певну свободу дій. Зокрема в цьому рескрипті зазначалось: «…я вовсе не предполагаю, чтобы все могло быть исполнено с буквальной точностью; это только основа, и ваше собственное благоразумие вам укажет, как следует действовать…» [79: 17]

Диспозиція, яка прийшла разом з цим пакетом дещо запізнилась, проте її суть про подальші дії обох армій залишалась як завдання для виконання.

Згідно цієї диспозиції адмірал Чичагов з Острога (насправді його корпуси вже знаходились на кордоні Російської імперії з Герцогством Варшавським) не пізніше 20 вересня повинен були вийти в район Пінська. Звідти, прикриваючись власними військами і військами 3-ї армії, опередити Шварценберга і Реньє хоча б на декілька переходів і вийти до Несвіжа (не пізніше 30 вересня) та Мінська та відрізати австро-саксонські війська від Мінської губернії, річки Березини і відповідно від Великої армії. З району Несвіжу Чичагову необхідно було увійти в контакт з 3-ю Обсерваційною армією, при необхідності виділити їй частину сил для успішної протидії корпусам Реньє і Шварценберга. Ці австрійський і саксонський корпуси 3-тя Обсерваційна армія повинна була витіснити за межі імперії в Герцогство Варшавське або на територію Галичини.

У подальшому планувалося до не пізніше 4 жовтня Дунайська армія займе Мінськ, де до неї приєднається 2-й резервний корпус генерала Ертеля, який буде рухатись з Мозиря. З Мінська об’єднані сили Чичагова і Ертеля повинні були вийти до Березини, в районі Борисова розмістити укріплений табір, зайняти тіснини і ліси в околицях Борисова та по шляху з Борисова до містечка Бобер. На цьому шляху зміцнити і приготувати до оборони всі міста і містечка, переправи, мости, щоб стримувати відступаючі головні війська Наполеона під натиском головних сил російської армії під командуванням фельдмаршала князя М.І.Кутузова. 10 жовтня Дунайській армії належало з’єднатись з військами генерала графа Вітгенштейна і забезпечити пряме сполучення між Санкт-Петербургом і Києвом. Крім того згіно плану Олександра І головний удар Наполеону повинні були нанести не війська Кутузова, які при написанні плану 31 серпня відступали до Тарутіно, а саме армія адмірала Чичагова.

3-тя Обсерваційна армія згідно цієї ж диспозиції повинна була зосередити в районі Луцька усі свої загони і розпочати наступ 26 вересня з метою знищення противника. В разі зайняття ворогом сильної позиції армія повинна була прийняти праворуч і до 30 вересня отримати підкріплення з району Несвіжа. Спільними зусиллями вдарити на противника. Також армії приписувалось при можливості прикрити рух армії Чичагова з Пінська на Несвіж. У подальшому війська 3-ї  Обсерваційної армії повинні були вести наступ проти корпусів Шварценберга і Реньє, постаратись розбити їх або віддалити з метою забезпечення дій армій Чичагова і Вітгенштейна та їх з’днання між Мінськом і містечком Докшиці. Згодом від корпусів армії повинні були бути виставлені спостережні пости вздовж річки Шара від місця її впадіння і Німан і аж до Пінська. По тому основні сили армії повинні були розміщені в Несвіжі з можливістю дій до Шари, Бобруйська та Березини і Борисова. Крім того армії належало встановити зв’язок і взаємодію з російськими військами, які знаходились в містах Вільно і Мінськ.

Таким чином, три армії були б сконцентровані (плюс армія генерал-лейтената графа Штейнгеля в резерві в районі Вільно) на шляху можливого відступу французів під тиском дій головних сил фельдмаршала Кутузова, а також виключити надходження до сил Наполеона будь-яких значних резервів. Також об’єднані армії повинні були в подальшому обирати місце знаходження в залежності від напрямку руху основних французьких сил з метою упередити і не дати переправитись за межі Російської імперії. Позиція цих армій також би забезпечувала можливість перекрити шляхи французьким військам в напрямку як на Санкт-Петербург, так і на Київ. Головна квартира армії Чичагова повинна була знаходитись в місті Борисів.

Так як ця директива (диспозиція) надійшла зі значним запізненням, Чичагов став намагатись виправити ситуацію і віддав розпорядження про рух корпусів обох армій в напрямку на Брест та Кобрин. Адмірала, напевно, в той час радувало лише одне – австрійські і саксонські частини в своїй більшості були витіснені з Волині на територію Герцогства Варшавського. Лише військами 3-ї Обсерваційної армії за час наступу від Стирю до Бугу було взято в полон понад 700 ворожих вояків. Не менша кількість полонених супротивників була на рахунку частин Дунайської армії.

На Волині залишалась лише одна ворожа дивізія – генерала фон Зігенталя в Ратно, та підпорядкована їй бригада генерала Мора, яка йшла маршем з Любешова до Ратно.

Ця частина австрійського корпусу, практично без боїв відходила через Ратно в напрямку на Кобрин і Брест. За собою австрійці спалювали мости і руйнували переправи.

20 вересня рух російських корпусів розпочався в новому напрямку. Чичаговим було прийняте рішення прийняти корпусами праворуч, обійти противника з лівого флангу і розчистити собі шлях на Мінськ. Виконання цього завдання полегшувала та обставина, що напрямок, взятий, ворогом для відступу, сприяв виконнанюю завданню Дунайською та 3-ю Обсерваційною арміями, визначеними в розпорядженні Головної квартири імператора Олександра І.

Корпус генерал-лейтенанта Ессена, рухаючись вздовж правого берегу Бугу, вийшов до села Приборов’є, основні сили Дунайської армії наблизились до Забужжя, а 3-ї Обсерваційної армії до Шацька.

Цього дня козаками було перехоплено австрійського кур’єра, котрий віз депеші князю Шварценбергу. Після вивчення захоплених документів, з’ясувалось, що загін генерала Мора прибув з Любешова до Ратно, а дивізія генерала фон Зігенталя покинула Ратно і зайняла село Красноволя (нині Ковельського району). Стало очевидно, що обидва ворожі загони будуть прагнути з’єднання з основними силами свого корпусу. Інформаціяю про знаходження австрійців у Красноволі підтвердили й вислані туди козачі роз’їзди. Граф Ламберт вирішив перехопити ворога і форсованим маршем пішов у напрямку на село Дубок (нині Брестського району Брестської області), де авангард 3-ї Обсерваційної армії опівночі з’єднався з загоном генерала Ланського.

3-й корпус генерал-лейтенанта Воїнова був посилений загоном генерала Орурка (призначений до авангарду корпусу), а також Дерптським і Кінбурнським драгунськими, Донським козачим Кирєєва полком був направлений до Ратного з метою відрізати шлях відступу дивізії генерала Зігенталя. До кінця дня частини корпусу Воїнова вийшли до села Нудите (нині Любомльського району).

Загін Чапліца, відряджений від 3-ї Обсерваційної армії, з Головно вийшов у напрямку на Нудижі і Кримно (нині Шацького району), куди прибув біля 16:00.

21 вересня наступ продовжився. Загін генерал-майора Чапліца вийшов з Кримного і наблизився до Красноволі, де табором розмістились австрійці. Спалений ворогом міст, дозволив австрійським підрозділам без бою відійти. Біля дев’ятої години загін Чаліца увійшов до села Тур. Корпус генерала Воїнова 21 вересня увійшов до Кримно. 1-й корпус Дунайської армії зайняв місцевість в районі с. Дуровичі, авангард графа Ламберта – до с. Збураж, основні сили Дунайської та два корпуси 3-ї Обсерваційної армії вийшли до с.Орхівки, навпроти Влодави. В Збуражі від полонених угорських гусарів Ламберт довідався, що війська Зігенталя, після ночівлі в Мокранах, вранці здійнили марш до Рудні. Граф Ламберт відразу ж віддав наказ виступати. Опівночі його частини виступили в напрямку на Пожежищ (нині Малоритського району Брестської області). Піхота, стомлена швидкими і дальніми безперервними переходами фізично не могла рухатись швидко, то ж Ламберт залишив її на відпочинок, а сам з кавалерією рушив до Бреста, щоб на відкритій місцевості зустріти ворога.

 22 вересня ворог остаточно покинув межі Волині. Корпус Ессена, рухаючись вздовж Бугу вийшов до Прилук. Чичагов з основними силами прибули в Дубок. Загін Ламберта вийшов до Гершенович на підступах (6 верст) до Бреста. Загін Чапліца вийшов з с. Тур і через Мокрани почав рух до с. Рудно, до якого вийшов на 19:00. У селі знаходились два ескадрони ворожих гусар, яких атакував невеликий кавалерійський загін полковника Сталя. В ході бою ворожі ескадрони були розсіяні, в полон потрапило 51 чол., в т.ч. 2 офіцери. Корпус генерал-лейтенанта Воїнова з Ратно вирушив до Дивіна, з надією перехопити хоча б частину бригади генерала Мора.

Вздовж Бугу переслідував австро-саксонські війська в напрямку на Брест загін генерала Лідерса, який приєднався до Дунайської армії.

Чичагов написав Олександру І: «Неприятель вне наших границ, и я постараюсь прибыть как можно ранее в Слоним и потом в Минск».

Цього ж дня адмірал відправив листа фельдмаршалу М.І.Кутузову в якому з гордістю рапортував: «…Волынская губерния от неприятеля очищена. Во время преследования его нами он отступал повсюду. На дороге находили мы разломанные его повозки, разбитые бочки и палых лошадей, что все показувало поспешность его к удале нию. В течении сего времени взято нами 5 офицеров и 333 унтер-офицеров и рядових. Сего дня перехожу я с армиею в Литовко-Гродненскую губернию». [90]

Радість Чичагова була передчасною. 22 вересня, неочікувано для російський військ, з лівого берегу Бугу на правий в районі Бреста переправились основні сили австрійського корпусу князя Шварценберга. Австрійський фельдмаршал побачив, в якому небезпечному становищі опинилась підпорядкована його корпусу дивізія генерала Зігенталя і вирішив, завдавши удар у фланг росіянам, полегшити Зігенталю відхід. Австрійці зайняли укріплені позицію між річками Мухавець і Лісна. Генерал Зігенталь успішно уникнув переслідувачів, 22 вересня увійшов в Бульків, переправився через Мухавець, зруйнував за собою мости і відступив до Бреста. Згодом загін Зігенталя приєднався до основних сил австро-саксонського угрупування і в його складі відступив 29 вересня від Бреста. Загін генерала Мора спішним маршем наближався до Кобрина. Лише 25 вересня авангарду під командуванням генерал-майора Орурка вдалось наздогнати ар’єргард Мора (угорських гусар) у Кобрині.

Цей маневр австрійців в подальшому зумовив розгортання бойових дій на південно-заході Берестейщини в районах, які були знайомі російським частинам по боям липня місяця.

Бойові дії в цьому районі згодом привели до об’єднання Дунайської і 3-ї Обсерваційної армії в єдину армію – 3-тю Західну (1 жовтня 1812 року), до Борисова і на Березину, проте це вже зовсім інша тема.

Разом з тим, слід відмітити, що в ранніх дослідженнях війни 1812 рок, як наприклад «История нашествия Императора Наполеона в Россию в 1812 году» В.Бутрліна, виданій в 1837 році [8: 442-444], ще станом на 15 жовтня, тобто момент висування армії Чичагова до Березини армія носить найменування Дунайська, хоча ї склад, уже є наслідком об’єднання Дунайської і 3-ї Обсерваційної армій:

загін генерал-майора Чапліца: 28-й, 32-й єгерські; Павлоградський гусарський, Тверський драгунський, Дячкіна козацький, 1-й Калмицький, 2-й Башкирський полки, 13-та кінно-артилерійська рота;

авангард генерал-ад’ютанта графа Ламберта: донські козачі Грекова 8-го, Грекова 4-го, Мельникова 5-го, Барабанщикова 2-го; Євпаторійський татарський, Олександрійський гусарський, Стародубівський, Житомирський, Арзамаський драгунські; 14-й, 28-й, 37-й єгерські полки; 11-та та 12-та кінно-артилерійські роти;

бойовий корпус генерал-лейтенанта Воїнова: Донський козачий Киреєва 2-го полк, 3-й Уральський козачий полк; Білоруський гусарський, Санкт-Петрербурзький, Ліфляндський, Сіверський драгунські полки; Володимирський. Тамбовський, Дніпровський, Костромський піхотні полки 16-ї піхотної дивізії; Нашебурзький, Ряжський, Апшеронський, Якутський піхотні та 10-й єгерський полки 9-ї піхотної дивізії; 9-та, 18-та батарейні, 16-та, 17-та, 34-та, 35-та легкі роти;

резервний корпус генерал-лейтенанта Сабанєєва: Донські козачі Луковкіна, Пантелеєва, Мельникова 3-го полки; Ольвіопольський гусарський, Дерптський, Кінбурнський драгунські полки; Коливанський, Куринський, Вітебський, Козловський піхотні, 13-й єгерський полки 15-ї піхотної дивізії; 12-й єгерський полк, вісім зведених гренадерських батальйонів; 34-та, 38-ма, 39-та батарейні, 25-та, 50-та легкі, 16-та кінна роти.

Всього: 50 батальйонів, 75 ескадронів, 15 артилерійських рот, 13 іррегулярних полків.

Як 3-та армія – армія П.В.Чичагова була сформована вже наприкінці листопада-початку грудня 1812 року.

Щодо Волині, то для охорони її кордонів були залишені: один батальйон Охотського піхотного полку, декілька козачих та іррегулярних полків (Донський козачий Турчанінова, Донський козачий Платова 5-го, Кутейникова 4-го, Феодосійський кінно-татарський, 9-й Чорноморський полки).

Крім того марш на Волинь здійснювали полки Українського козацького війська (1-4 Українські козачі полки) під командуванням полковника Івана Йосиповича де Вітта, сформовані для посилення 3-ї Обсерваційної армії.

Ці козачі частини почали формуватись відповідно до «Височайшого повеління» від 5 червня 1812 року на території Київської та Кам’янець-Подільської губерній (1-й полк під командуванням підполковника Піхельштейна в м.Махнівка, 2-й полк під командуванням полковника Оболенського в Білій Церкві, 3-й під командуванням полковника Щербатова в Умані, 4-й під командуванням майора Міницького в Кам’янці-Подільському). Полки вирушили в похід на Волинь 7 вересня і прибули до Колок (нині Маневицького району) наприкінці місяця. Загальна чисельність складала 100 офіцерів, 324 унтер-офіцера, 68 сурмачів та 4076 козаків. За планом командування Українське козаче військо повинне було бути включеним до складу загону генерала Лідерса і вести партизанські дії на території Герцогства Варшавського, проте 3 жовтня було направлене для оборони Бреста та північних коронів Волинської губернії вздовж Прип’яті (1-3 полки) та супроводу артилерійського парку 3-ї Західної армії (4-й Український козачий полк). Та все ж за рішенням командира резерву 3-ї Західної армії генерала Остен-Сакена українські козаки в жовтні-грудні 1812 року здійснили рейд по території Герцогства Варшавського в напрямку до Варшави.


Козак 2-го Українського козачого полку.

Суттєвих боїв на Волині більше не було, за винятком кількох набігів польської національної гвардії на прикордонні села й містечка в жовтні 1812 року. Є наявні дише розрізнені відомості про передіх поляками Бугу в районі Крилова та Устилуга. Так, 9 листопада генерал Косинський з трьома батальйонами піхоти, трьома сотнями кавалеристів та чотирма гарматами переправився через Західний Буг для з’єднання під Устилугом з такою ж колоною полковника Зимінського (польськ. Ziminski). Завдяки несподіваній атаці цим загонам під селом П'ятидні вдалося завдати поразки російським частинам. Було вбито і поранено 400 чоловік та близько сотні взято в полон (при власних втратах у п’ятдесят осіб вбитими та 30 пораненими). Та на цьому наступ припинився. Вже 12 листопада до Устилуга прибули з Луцька три батальйони стрільців та два батальйони мушкетерів. 15 листопада генерал  Косинський отримав листа від командувача австрійським резервним корпусом (дислокувався на території Галичини) генерала Гогенцоллерна з повідомленням про підтягування російських військ до Володимира. В напрямку до Західного Бугу поспішали шість полків піхоти, три полки кавалерії, 20 гармат під загальним командуванням генерала П. К. Мусіна-Пушкіна. Загін Антонія Косинського залишив позицію на Волині та повернувся на територію Герцогства Варшавського.

У жовтні на Волинь (містечко Колки) для посилення охорони її кордонів прибув козачий ескадрон під командуванням сина першого наказного отамана Бузького козачого війська П.М.Скаржинського - Віктора Петровича Скаржинського у складі 146 козаків і офіцерів, сформований в Херсонській губернії. Загін було сформовано після особистого прохання Віктора Скаржинського до дюка де Рішельє у серпні 1812 року за власні кошти та зі своїх кріпосних (100 чол.) і вільних козаків. Офіцери були призначені з місцевого дворянства. В подальшому ескадрон відзначився в боях з французами. 12 нижнях чинів були нагороджені Знаком військового ордена, а сам В.П.Скаржинський двома орденами. [91]


Козаки з ескадрону Скаржинського (за Вісковатим)


Віктор Петрович Скаржинський

Для оборони Волині в жовтні 1812 року була сформована Волинська армія під командуванням генерал-лейтенанта барона Фабіана Вільгельмовича фон дер Остен Сакена. (у деяких джерелах путають з Дунайською або 3-ю армією адмірала П.В.Чичагова, хоча в принципі це був окремий корпус, виділений з об’єднаних армій – С.Я.)

До складу армії увійшли:

авангард армії (генерал-майор Гампер): Смоленський драгунський та 4-й Уральський козачий полк;

корпус генерал-майора Булатова: Донський козачий Власова 2-го полк, 2-й Калмицький, Чугуївський уланський, Переяславський драгунський, В’ятський, Старооскольський, Виборзький піхотні, 20, 45-й єгерські полки 22 піхотної дивізії; Камчатський, Галицький, Охотським, Мінгрельський піхотні полки 16-ї піхотної дивізії; 22-га батарейна та 41-ша легка артилерійські роти;

резервний корпус генерал-майора графа Лівена: Білостоцький, Ярославський, Кримський піхотні, 8-й та 39-й єгерські полки 10-ї піхотної дивізії; 10-та батарейна та 18-та легка роти.

корпус генерал-лейтенанта Ессена 3-го: Серпухівський, Володимирський, Тверський драгунські, Лубенський гусарський полки; Олонецький піхотний полк 22-ї піхотної дивізії; Шлісельюурзький, Староінгерманландський, Арахангелогородський, Український піхотні, 37-й єгерський полки 8-ї піхотної дивізії; 8-ма батарейна, 14-та, 15-та легкі, 150та кінна роти.

Всього до складу Волинської армії увійшли 47 батальйонів, 32 ескадрони, 8 артилерійських рот та три іррегулярні полки. [92: 439-441]

Дії об’єднаних сил російських армій мали велике значення для подій французько-російської війни 1812 року. В той час,  як на основному театрі воєнних дій російські армії залишили Москву і готувались до вирішальних битв з Наполеоном, Дунайська та 3-тя Обсерваційна армії перейшли в наступ і вигнали австрійські та саксонські війська за межі Волинської губернії. Австрійський цісар категорично відмовився від усіх прохань Бонапарта про надання додаткових військових контингентів, а Шварценбергу предав своє особисте прохання не старатись «виймати звогню каштани голіруч» в інтересах французів. Про свої долі почали задумуватись й інші союзники Наполеонівської Франції…

Категорія: Частина ІІІ. ВІД СТИРЮ ДО БУГУ І ПРИП’ЯТІ | Додав: voenkom (13.11.2011) | Автор: Сергій ЯРОВЕНКО E
Переглядів: 559 | Теги: Скаржинський, Українське козаче військо, Волинська армія, Чернишов | Рейтинг: 5.0/9
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: