3.2.2. Підготовка та початок контрнаступу. Контрнаступ. - Частина ІІІ. ВІД СТИРЮ ДО БУГУ І ПРИП’ЯТІ - Волинь у 1812 році - Каталог статей - Персональный сайт Сергея Яровенко
Субота
03.12.2016
09:47
Форма входу
Категорії розділу
Частина І. НАПЕРЕДОДНІ ВІЙНИ. [8]
Загальна обстановка напередодні французького вторгнення. Склад і сили сторін.
Частина ІІ. БОЙОВІ ДІЇ 3-ї ОБСЕРВАЦІЙНОЇ АРМІЇ В ПЕРШИЙ ПЕРІОД ВІЙНИ. [9]
Дії 3-ї Обсерваційної армії в ході першого періоду війни (червень - серпень 1812 року).
Частина ІІІ. ВІД СТИРЮ ДО БУГУ І ПРИП’ЯТІ [9]
Бойові дії на території Волині наприкінці серпня - вересні 1812 року. Дунайська армія.
Частина IV. БІОГРАФІЧНИЙ ДОВІДНИК [17]
Біографічні довідки на генералів і офіцерів армій, які воювали на території Волині.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 352
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Волинь у 1812 році » Частина ІІІ. ВІД СТИРЮ ДО БУГУ І ПРИП’ЯТІ

3.2.2. Підготовка та початок контрнаступу. Контрнаступ.

О 04:00 10 вересня Дунайська армія першою розпочала наступ. У районі Хрінників Стир перейшла колона авангарду Дунайської армії під згальним командуванням генерал-майора Орурка (8-й і 39-й єгерські, Саратовський піхотний, Білоруський гусарський, донські козачі Грекова 4-го і Пантелеєва 2-го полки та 15-та кінно-артилерійська рота, всього 6 батальйонів, 8 ескадронів, 2 козачі полки, 12 гармат ) і направилась до села Жеківець (нині Горохівського району). Колона генерал-майора Булатова переправилась через Стир в районі Берестечка і попрямувала на Дружкопіль (нині с. Журавники Горохівського району). Корпус графа Ланжерона переправився через Стир в районі села Толпижин (нині Деимидівського району Рівненської області) і до кінця дня наблизився до Горохова.


Схема наступу 3-ї Обсерваційної та Дунайської амій за Михайловським-Данилевським

Слідом за передовими колонами по мосту біля Хрінників переправились корпуси генералів Ессена, Воїнова та резерв армії. Корпуси генерал-лейтенантів Ессена та Воїнова на кінець дня вийшли і розмістились таборами в районі села Блудів, а резерв в селі Скурче. До кінця дня до цього села прибула також головна квартира армії.

Авангард 3-ї Обсерваційної армії (8 батальйонів, 18 ескадронів, 2 козачі полки, 11 гармат кінної артилерії) 10 вересня переправився через Стир в районі Торговиці (нині Млинівського району Рівненської області), і не зустрічаючи опору ворога, вийшов до села Полонне.

На світанку 11 вересня в табір генерал-лейтенанта Маркова прибув загін генерала Чапліца і зайняв позицію на правому фланзі. На той час інженерними (піонерними) підрозділами 3-ї Обсерваційної армії було обладнано чотири мости через Стир – в Берестечку, поблизу Березноні, під Торговицею і в районі Луцька.

Позиція російських військ забезпечувала гарний маневр і давала змогу здійснити обхід австро-саксонського угрупування. Справа залишалась лише за розвідкою, яка активно велась, особливо козачими частинами.

Цього ж дня російські частини перейшли Стир і стали тіснити ворога, який в принципі, й не дуже опирався.

Правофланговий загін генерал-майора Чапліца, який складався з Павлоградського та Лубенського гусарських, Серпухівського й Арзамаського драгунських, Барабанщикова козачого, 13-го і 28-го єгерських і Коливанського піхотного полків, роти кінної артилерії при 8-ми гарматах перйшов Стир і розмістився в районі Гнідави.

Авангард 3-ї Обсерваційної армії під командуванням генерал-ад’ютанта графа Ламберта (Олександрійський гусарський (із запасними ескадронами), Татарський уланський, Житомирський драгунський, Козловський, Ряжський, Якутський піхотні, 10-й єгерський, Євпаторійський татарський та 2-й Калмицький полки, 12-та рота кінної артилерії) вийшов у район с.Забороль.

Основні сили під командуванням генерала Маркова перейшли Стир і також зупинились в районі Гнідави. До складу загону Маркова входили 2 драгунські, два козачі полки, 6 батальйонів єгерів, 12 батальйонів піхоти, дві батарейні, одна кінна артилерійська і одна легка рота.

Тим часом війська Дунайської амії продовжували рухатись вперед. Авангард графа Орурка, а за ним корпуси Ессена, Воїнова і резерв через Варшин і Роговицю рухались в напрямку на Марковичі (нині Локачинського району). Опівдні передові загони генерала Орурка вийши до Маркович. В селі знаходився невеликий загін польської кавалерії, а переправу через невеличку річку з заболоченими берегами прикривали польські стрільці з дивізії Косинського. Поляки в бій вступати не стали, а поспіхом відійшли в напрямку на Павловичі (нині Локачинського району). Орурк наказав відремонтувати пошкоджений поляками міст і згодом, з основними силами авангарду, направився в напрямку до Павлович, а 39-й єгерський полк направив для прикриття свого лівого флангу до Черкович. Одночасно генерал-лейтенантом Воїновим в район Локач було відправлено 3-й Уральський козачий полк. Під Черковичами єгері стикнулись з ворогом, який відступав до Павлович, зав’язався бій в ході якого відзначились і єгері і драгуни Ліфляндського полку під командуванням свого шефа полковника Василя Йосиповича Парадовського. Польських вояків з Локач вигнали козаки 3-го Уральського козачого та Кінбурнського драгунського полків. В ході бою під Локачами було захоплено в полон 2 офіцери і до 150 солдат противника. Саме тут від одного з полонених офіцерів росіяни дізнались про захоплення французами Москви. [63: 447]. Ось як згадував про відчуття офіцерів і солдат в той момент офіцер штабу Дунайської армії Сильвестр Сигизмундович Малиновський (до речі, самі він першим склав розпис військам Дунайської армії у 1812 році): «Сие известие не только не поселило уныние в душах воинов, но напротив, еще родило пламенное желание к ежеминутным сражениям, чтобы отомстить неприятелю. Всякое уклонение его от сражения поселяло ропот, что войска не могут сделать доказательств, как им приятно умереть за освобожение Отечества». [78: 200]

Основні сили дивізії Антонія Косинського відійшли з Павлович і зайняли позицію позаду села, де відразу побудували бойовий порядок.


Польський улан

Проти поляків розгорнулись авангард генерал-майора Орурка і частини корпусу генерал-лейтенанта Воїнова. До вечора противники обмінювались лише артилерійськими залпами і зрідка сутичками кінноти. Під покровом темноти поляки й саксонці відступили до Киселина. Корпуси Дунайської армії на ніч зупинились – авангард і корпус Воїнова в Павловичах; корпус Ессена і резерв – в Марковичах, корпус графа Ланжерона – в Локачах, до яких прибув над вечір; корпус генерал-майора Булатова вийшов до Порицька.

О 05:00 12 вересня загін Чапліца з ходу вибив передовий австрійський пост з Сирників, невдовзі кавалерія Ламберта змусила відступити саксонців з Торчина. Ворог став відступати по всій лінії «фронту».

Один з учасників цього наступу згодом згадував: «Храбрые полки наши, без большого труда опрокинули колонны неприятеля, незадолго перед тем мечтавшего попрать святиню заветных стен киевских».

Ворог відступав трьома основнми колонами: поляки Косинського в напрямку на Володимир, саксонці Реньє – на Турійськ, австрійці Шварценберга – на Ковель.

12 вересня князь Шварценберг відправив Наполеону донесення про початок наступу російських армій і неможливість виконання наказу імператора Франції про наступ на Київ. Австрійський командувач рахував, що проти нього діє лише частина Дунайської армії, а армія Тормасова і головні сили Дунайської армії порямують в напрямку Бобруйська на з’єднання з Головною армією, а тому прийняв рішення тимчасово ухилитись від генеральної битви і відходити до Любомля.

Авангард 3-ї Обсерваційної армії під командуванням генерала графа Ламберта вийшов до села Маковичі, а його передовий загін на чолі з полковником князем Мадатовим вийшов до околиць Турійська, де був зупинений австрійськими частинами бригади принца Гессен-Гомбурга. Два інші корпуси армії до вечора вийшли: генерал-лейтенанта Маркова – до Торчина, генерала Каменського – до Богушівки. До Торчина передислокувалась також головна квартира 3-ї Обсерваційної армії.

Рух вперед продовжили також частини Дунайської армії. Авангард під командуванням графа Орурка вийшов до Війниці. Корпус генерал-лейтената Воїнова залишився в Павловичах. Туди ж прибули частини корпусу Ессена й головний штаб армії на чолі з П.В.Чичаговим. На вечір 12 вересня до Володимира-Волинського наблизились війська корпусу генерала Булатова. Серед частин, які відзначились під древнім княжим містом були Старооскольський піхотний, Дерптський драгунський та Чугуївський уланський полки. До ночі російські війська опанували Володимиром. У результаті дій військ корпусу Булатова поляки були відрізані від військ дивізійного генерала Реньє і вимушені були почати відступ через Устилуг в напрямку на Замостя.

Внаслідок різноголосиць в тактичних питаннях між адміралом Чичаговим і генералом від кавалерії Тормасовим наступ було на деякий час припинено. Чичагов рахував, що австрійці і саксонці стануть для генеральної баталії на берегах Турії. Знаючи про близькість стосунків між Чичаговим і Олександром І, Тормасов вимушений був погодитись.

12 вересня до штабів Чичагова і Тормасова надійшли директива Кутузова від 6 вересня щодо подальших дій обох армій та про залишення Москви російськими військами. Відповідно до припису Дунайській армії адмірала Чичагова належало замість армії Тормасова здійснити марш на північ, по дорозі приєднати корпус Ертеля  й вийти до Могильова: «…соединясь с войсками генерал-лейтенанта Эртеля, итти сколь возможно будет кратчайшими и удобнейшими путями к Могилеву на Смоленскую дорогу и далее к помянутой линии (мається на увазі нова операційна лінія «по дорогам Тульской, Калужской к Смоленской», визначена після відходу російських військ з Москви – С.Я.) как для сближения с здешними арміями, так и для угрожания неприятельського тыла и приесечения всякого сообщения его». Також Тормасову придавались частини 13-ї дивізії, які приєнались в районі міста Дубно та Українське козаче військо (1-4 Українські козачі полки) під командуванням графа Вітте. Генералу Тормасову та його 3-й Обсерваційній армії приписувалось: «Оставив при себе генерал-летенанта Сакена с его корпусом, пребывать в Волыни и Подолии, для охранения того края, наипаче Киева, от покушений неприятельских».

13 вересня Чичагов і Тормасов зустрілись в Торчині і обговорили свої подальші дії. Такі коливання Кутузова були не зрозумілі командуючим обох армій, які бачили перед собою реального противника чисельністю 43-62 тис. чол., з яким жодна з армій окремо справитись би не змогла, та й наступ був у самому розпалі. Тому було вирішено спочатку вигнати ворога за межі Волині, а потім приступити до виконання розпоряджень Кутузова. 14 вересня на ім’я Михайла Іларіоновича були направлені листи адміралом Чичаговим і генералом Тормасовим. Зокрема Павло Васильович Чичагов писав: «Мы согласились преследовать его (Шварценберга) с г.Тормасовым по направлению к Ковелю, куда он кажется стремится. Потом, собрав как прежде бывшие под начальством моим, так и вновь назначенные войска, я пойду кратчайшим путем на Могилев». Про отримане завдання доповів також Тормасов, правда попросив Кутузова передати в його підпорядкування 2-й резервний корпус генерал-лейтенанта Ф.Ф.Ертеля. Проте обидва командувачі робили посилання на те, що виконання покладеного завдання можливе лише в тому випадку, якщо Шварценберг і Реньє також будуть відступати в напрямку до головних сил Наполеона Бонапарта. Те, що опасіння Чичагова і Тормасова бути розбитими по частинам зіграли немаловажливу роль в прийнятті цього рішення, свідчить лист адмірала Чичагова відправлений на ім’я начальника Головного штабу генерала від кавалерії Леонтія Леонтійовича Беннігсена: «Я остался на месте, чтобы не покидать г.Тормасова, армия которого была бы в противном случае уничтожена или оброшена вглубь страны и вынуждена оставить наши польские южные губернии».

Тим часом наступ продовжувався.

13 вересня австрійці залишили Рожище і Переспу. Корпуси обох російських армій зупинились на перепочинок. Лише колона генерала Булатова продовжила переслідування підрозділів дивізії Косинського і до вечора зупинилась перед Устилугом.

14 вересня генерал Булатов, витіснивши заслони дивізії Косинського з Устилуга за Буг, повернув на північ і вийшов до кінця дня в район села Коритниця. Основні сили Дунайської армії (корпуси Есссена, Воїнова і Лонжерона) перейшли з Павлович до Озютич.

Колона генерал-майора Чапліца передовими загонами вийшла до Ковеля, загін генерал-майора В’яземського 13-й єгерський полк та три ескадрони кавалерії) вийшов до Свидників, а основний склад колони до Переспи.

Корпуси генералів Маркова і Каменського впротягом дня вийшли відповідно до с. Дроздині і Киселина.

Авангард 3-ї Обсерваційної армії під командуванням генерала Ламберта вийшов до села Туличів теперішнього Турійського району, а там і до Турійська. Саксонці та автрійці, які стояли в бойовому порядку за Турією намагались дати бій. Найбільший супротив надали частини бригади Гессен-Гомбурга (2-й піхотний полк фон Хіллера (угорський) під командуванням полковника Франца фон Торрі та 33-й піхотний полк графа фон Коллоредо-Мансфельда під командуванням полковника Давида фон Андрашші), які займали Містечко, та 6-й драгунський полк під командуванням полковника Георга Генріха фон Шрейтера (входив до складу 1-ї бригади дивізії фон Зігенталя), форпости якого утримували місцевість вздовж Турії від Турійська до Сільця. Але після того як противник отримав інформацію про переправу через Турію загону генерала Орурка, побобоявся оточення і після кількох незначних сутичок передових пікетів залишив позиції та почав відхід в напрямку на Любомль. Переслідувати ворога полки Ламберта не змогли, так як ворог перед відступом спалив єдиний міст через Турію. Тут знову відзначились Олександрійські гусари під командуванням полковника Валеріана Мадатова. Гусари знайшли брід через Турію

15 вересня російські армії знову рухались вперед.

На лівому фланзі російського угрупування у передовому загоні корпусу генерал-майора Булатова рухались шість ескадронів Чугуївського уланського полку та донські козаки Мельникова та Кутейникова. На світанку кіннотники разом з підрозділами Охотського піхотного полку вийшли з села Коритниця і стали рухатись в напрямку на село Ставки (нині Турійського району). Не доходячи кілька кілометрів до с.Ставки, загін наткнувся на саксонську кінноту. Улани і козаки з ходу атакували противника і заставили відступити до Ставок. Атаку вонем і багнетами підтримали Охотці та артилеристи. До вечора ворог був вибитий з села і став відступати в напрямку на Любомль. Від полонених довідались, що в таборі поблизу Ставок знаходилось до 8 тисяч саксонців з двома артилерійськими батареями на чолі з генералом Реньє. В ході бою, за рапортом шефа Чугуївського уланського полку генерал-майора Лісаневича особливо відзначились командир полку полковник Александров, «…який у лісі в усіх небезпечних місцях утримував ворога…» і ротмістр Хмаладзе, котрий «…в дуже жорстокій перестрілці показав відмінну хоробрість ...»..   


Чугуївський улан

Слідом за передовим загоном до Ставок вийшли основні сили корпусу Булатова, в той час, як авангард Дунайської армії вийшов до Мокреця і зайняв переправи через Турію в районі  від с. Ягідне до Туричан (всі населені пункти теперішнього Турійського району).

Дерптський драгунський полк під командуванням свого шефа – генерал-майора Палена Павла Петровича вибив поляків і саксонців з села Кладнів і вийшов до Бугу. Цей полк ще раз відзначився в боях під Любомлем – Дерптські драгуни перерізали шлях до переправ одній з ворожих колон.

Загін генерал-ад’ютанта Ламберта цього ж дня навів міст через Турію в районі Турійська, а його роз’їзди, вислані на правий фланг, вийшли до с. Колодяжне. Трохи раніше до Колодяжного вийшли драгуни Серпухівського драгунського полку полковника Івана Семеновича Жевахова з загону генерал-майора Чапліца. Після нетривалої перестрілки з противником драгуни взяли в полон 10 ворожих солдат, а роз’їзди, вислані від полку заарештували 27 мародерів, які вештались по околицям. 13-й єгерський полк зайняв Любитів. Сюди ж 17:00 прибули і основні чили генерал-майора Чапліца.

Основні сили на вечір 15 вересня знаходились: корпус Каменського - в селі Грушівка, корпус Маркова – в Радовичах. Штаб 3-ї Обсерваційної армії зупинився в Туличеві.

Основні сили Дунайської армії увечері розмістились в с. Бобли.

16 вересня передові загони колони Чапліца (Серпухівський драгунський і 13-й єгерський полки) витіснили австрійців з Ковеля, які стали відступати трьома колонами на Несухоїжі, Вижву і Мацеїв. Для переслідування противника в напрямку на Несухоїжі була відправлена партія з 13-го єгерського полку, на Вижву – ескадрон драгунів. Ще три ескадрони драгунів з піхотою переслідували ворога в напрямку села Мощена, а князь Жевахов з п’ятьма ескадронами, двома піхотними ротами при двох гарматах відправився в напрямку на Мацеїв (нині смт Луків Турійського району). В напрямку на Мацеїв були також направлені 8-й та 39-й єгерські полки.

Частини генерала Ламберта 15 вересня відновили міст через Турію в районі Турійська переправились через річку і до кінця дня 16 вересня вийшли до Новосілок і Хворостова, змусивши ворога відійти до Любомля. Основні сили 3-ї Обсерваційної армії переправились в районі Турійська через Турію і увечері розбили табір під цим древнім містечком.

16 вересня через Турію переправились також основні сили Дунайської армії. Авангард армії і корпус генерал-лейтенанта Ессена – в районі с. Туричани, корпуси Воїнова, Ланжерона і резервний – в районі с. Ягідне. Загін графа Орурка до вечора вийшов до села Цмиків, а основні сили армії з’днались з корпусом генерала Булатова, який гнав перед собою саксонців і поляків, в районі села Олеськ (нині Любомльський район).

Від генерал-майора Булатова адмірал Чичагов дізнався, що основні сили ворога збираються в Любомлі. У зв’язку з цим генерал-майор Орурк отримав завдання: на світанку 17 вересня вийти в напрямку до Любомля кавалерійськими частинами і очистити дорогу для основних сил армії.

О 03:00 17 вересня Білоруський гусарський, донські козачі Грекова 4-го і Пантелеєва 2-го полки та дві гармати 15-ї кінно- артилерійської роти під командуванням Йосипа Корнійовича Орурка, посилені Дерптським драгунським та Кирєєва козачим полками виступили в напрямку до Радихова. Знявши пости ворога, що охороняли греблю через болото, авангард Орурка пішов в атаку. Гусари й козаки під покровом ночі увірвались в село де квартирував австрійський ескадрон. Несподівана атака деморалізувала ворога, було вбито 20, взято в полон 65 австрійців, лише невеликій кількості вдалось втекти до наближчого лісу. На світанку кавалеристи загону Орурка вийшли до Любомля, де виявили основні сили корпусів фельдмаршала Шварценберга і дивізійного генерала Реньє. Підходи до позицій ворога прикривав глибокий канал. У самому Любомлі та дещо лівіше від нього розташувались австрійські частини, а праворуч, в напрямку до села Коцюри розташувались саксонці. Про диспозицію Орурк через посильного доповів адміралу Чичагову.

Розширити проходи в болотах було доручено піонерам полковника Гебенера. З завданням сапери вправились доволі швидко і на 11:00 до села Вишнів вийшли 1,3,4  і резервний корпуси Дунайської армії і розташувались в бойових порядка перед і лівіше села, а 2-й корпус генерала Ессена залишився в районі Радихова. Майже одночасно з корпусами Дунайської армії до Любомля вийшов і авангард 3-ї Обсерваційної армії на чолі з генералом графом Ламбертом, котрий був направлений на правий фланг з завданням до кінця дня вибити австрійський 6-й драгунський полк із Городно.

Позиція, яку зайняли саксонці і австрійці була дуже зручною для оборони. Від російських військ її захищав широкий (до 5 м) і глибокий меліоративний канал. Береги каналу були болотисті, дно покривав густий мул. Мости через канал були зруйновані. Австрійці й саксонці заняли позиції на виходах з двох гребель, які йшли через канал. Саксонці обороняли правий фланг (між Римачами і Теребейкою). Основою їх оборони були дві артилерійські батареї, які прикривали вогнем греблю, що з’єднувала ґрунтову дорогу – відгалуженя від дороги з Любомля до Бугу. Австрійці, чиї сили складали ліве крило оборони осідлали цю дорогу і вогнем посиленої батареї, виставленої навпроти Вишніва прикрили переправу через канал.


Схема «справи» під Любомлем

Під прикриттям артилерійського вогню 15-ї кінно – артилерійської роти та рушничного вогню єгерів з 8-го полку, піонерні роти Гебенера та Канатчикова почали наводити мости через канал, проте австрійці щільним вогнем завадили цьому наміру. Єгері, які під прикриттям вогню кінних артилеристів, намагались перейти через греблю, відступили під сильним гарматним вогнем противника. Майже до вечора тривала артилерійська перестрілка. У влучності і далекобійності змагались також стрільці як з одного, так і з іншого боку, проте до справжньої битви не дійшло. Чичагов, щоб уникнути зайвих втрат віддав наказ єгерям відійти назад, і, сподіваючись, що Реньє і Шварценберг залишаться на такій добре уріпленій позиції, вирішив обійти противника з флангів.

У цей час кіннота Ламберта маршем прослідувала через село Скиби і на підході до Городно почула гул постілів. З наближенням до села кавалеристи побачили, що це б’ється з ворогом передовий загін з колони генерала Чапліца. Колона Чапліца біля 09:00 вийшла з Ковеля і до 17:00 прибула до Мацеїва. Тут був заарештований і згодом відправлений до Києва місцевий поміщик, граф Мйончиський, один з активних учасників конфедератського руху на Волині. Дружина і дочка графа, завбачливо утікли до Варшави. З Мацеїва підрозділи колони вирушили в напрямку до Любомля і під Городно стикнулись з противником. Ще до настання ночі російські загони очистили Городно від ворога.

Пам'ятний хрест в с.Городно Любомльського району

Поки артилеристи змагались у вправності стрільби з австрійцями та саксонцями, а загони Ламберта і Чапліца бились під Городно, адмірал Чичагов отримав інформацію про переправу противника через Буг в районі села Бережці. Перерізати шлях противнику до відступу було наказано корпусу генерал-лейтенанта Ессена 3-го, який продовжував стояти табором у Радихові. На шляху слідування корпусу було виявлено сильний австрійський гарнізон в селі Теребейка. Для спостереження за ним в районі села Римачі було залишено один кавалерійський ескадрон. У самих же Бережцях підрозділи корпусу Ессена виявили лише тільки  обладнану переправу і жодного ворожого солдата. Від місцевих жителів Ессен дізнався, що польські підрозділи переправились на територію Герцогства Варшавського ще два дні тому, про що Ессен і доповів Чичагову. Це були частини дивізії генерала Косинського, яким Шварценберг віддав наказ рухатись маршем до Замостя, побоюючись, що правофлангова колона росіян може завдати удару в напрямку на це місто.

По отриманні доповіді Ессена, та на виконання свого рішення на обхід австро-саксонців з флангів, Чичагов наказав корпусу генерал-лейтенанта Ессена висунутись до села Теребейки. Туди ж був направлений корпус генерал-лейтенанта графа Ланжерона. Обидва ці корпуси й повинні були обійти противника з правого флангу, в той час, як основні сили Дунайської армії повинні були штурмувати позиції ворога з фронту. Здійснити обхід з лівого флангу повинні були корпуси армії генерала Тормасова.

Найбільш тривожною ніч з 17 на 18 вересня була для головнокомандувача союзними військами на Волині фельдмаршала Шварценберга. Він ясно бачив, що обидва фланги його армії охоплені російськими військами. Армія ослаблена кількаденним відступом залишилась без дивізій Косинського і фон Зігенталя. Можливості дати бій явно переважаючим силам противника австрійський фельдмаршал не бачив, то ж порадившись зі своїм французьким колегою прийняв рішення на подальший відступ. У ніч з 17 на 18 вересня австрійці і саксонці без шуму залишили свої позиції і через Рівне й Опалин вийшли до Бугу навпроти Влодави, де й переправились 19 вересня через річку. Без значних боїв, а лише в дрібних сутичках австро-саксонська армія за час свого відступу від Стирю до Бугу (з 11 по 19 вересня) втратила біля 2000 чоловік вбитими й пораненим, а до 500 солдат і офіцерів потрапили до полону. [8: 413; 63:449; 88: 632]

Не маючи жодної інформації про дії в становищі противника, адмірал Чичагов увечері 17 вересня довів диспозицію про наступ підпорядкованим частинам. Як вже згадувалось вище, за цією диспозицією корпуси Ессена і Ланжерона після обходу наносили удар про правому флангу. Корпус генерала Булатова після переправи через канал навпроти Любомля атакував противника з фронту. Корпус генерала Воїнова разом з авангардом генерала Орурка, по переправі через канал в районі Коцюб, повинен був атакувати саксонців. Лівий фланг ворога повинні були атакувати корпуси 3-ї армії, які підтягнулись до Любомля.

На світанку частини російських військ перейшли в наступ, але оскільки ворог залишив свої позиції, батальйони і ескадрони безперешкодно виконали свої завдання. Адмірал Чичагов залишив в районі Любомля корпуси Ланжерона, Воїнова та Булатові. Авангарду генерала Орурка було наказано негайно вийти для переслідування противника в район села Рівне. Завдання на переслідування отримав і корпус генерал-лейтенанта Ессена 3-го. Війська цього корпусу, посилені Донським Мельникова 5-го та 4-м Уральським козачим полками і 38-ю батарейною ротою, почали марш слідом за противником в напрямку Влодави. Завдання на переслідування противника отримав також загін генерал-майора Ланського. До цього загону увійшли Білоруський гусарський, Донський козачий Луковкіна, донський козачий Грекова 4-го полки та частина 14-ї кінно-артилерійської роти (6 гармат). Обидва загони Дунайської армії невдовзі вийшли до села Опалин, проте ворога на переправах вже не було.

Разом з тим до тепер на Дону переповідають історію про бойові подвиги полку майора Луковкіна. Ось одна з них. З виходом до Бугу козаки полку Луковкіна переправились на польську сторону і отримали наказ зайняти невелике село. Від одного з роз’їздів, висланих для розвідки Луковкін отримав інформацію що неподалік від села в лісі засів батальйон ворожої піхоти. Вночі козаки оточили ліс, вдарили на ворога і змусили його вийти з укриття. Шість австрійських ескадронів, які прибули на виручку своїй піхоті були відкинуті козаками і вимушені були втікати. За бої на Волині командир полку майор Луковкін був нагороджений орденом Св.Георгія 3 кл. [89: 176-177]

Авангард генерала Ламберта цього дня вийшов до села Переспа, а основні сили 3-ї армії до села Куснище.

19 вересня основні сили армії Чичагова (корпуси Ланжерона, Воїнова, Булатова, резервний Сабанєєва) залишались в районі Любомля. Корпус Ессена і загін Ланського наздогнав саксонський ар’єргад під селом Ольшанка. З наближенням росіян, саксонці виставили частину сил для стримання нападників, а головні сили стали стрімко переправлятись через Буг та відходити по правому березі в напрямку до Бреста. Лише ніч зупинила переслідування противника.

Загін генерала Чапліца вийшов з Підгородньої на 09:00 прибув до Головно. Загін Ламберта вийшов до околиць Шацька. Інші частини 3-ї армії провжували залишатись в районі Підгородньої.

Категорія: Частина ІІІ. ВІД СТИРЮ ДО БУГУ І ПРИП’ЯТІ | Додав: voenkom (12.11.2011) | Автор: Сергій ЯРОВЕНКО E
Переглядів: 809 | Коментарі: 15 | Теги: Орурк, Любомль, Воїнов, Булатов, Турійськ. Павловичі, Устилуг, Локачі, Турійськ | Рейтинг: 5.0/8
Всього коментарів: 15
14  
Ще раз дякую за ресурс.
Гарну справу зробили.

Надобраніч.

З повагою, Галина

15  
І Вам дякую за добрі слова. Доброї ночі і наснаги у пошуках історичної правди. З повагою, Сергій. cool

12  
Cтавки мабуть все таки ці -
http://maps.google.com/maps?ll=51.063333,24.189444&spn=0.03,0.03&q=51.063333,24.189444&hl=uk

З повагою, Галина

11  
Переплутала Коритницю (Володимир-Волинський район)
та Коритницю (Локачинський район)...
Молода - виправлюсь :)

З повагою, Галина

13  
Нічого буває. А молодість це щастя, а не недолік. biggrin Дякую за увагу до матеріалу.

8  
До речі звернула увагу на невідповідність.
Як міг Чугуївський уланський полк, а тим
більше Охотський піхотний полк (що йшов пішки)
з Коритниці дійти до села Ставки і атакувати.
Там тільки по прямій близько 60 км !???

З повагою, Галина.

9  
Та ні, на мою думку невідповідності немає. На прямку від Коритниці до Ставок не 60 а до 20 км. Маршевий темп для піхоти у всі часи 6 км за годину. В авангарді йшли улани, які й зав'язали бій, а коли підійшл кінна артилерія і піхота, то тоді вдарили вони.

10  
Для Галини. Ще одне - можливо Ви переплутали село Ставки з с. Ставок в районі Турійська, до того дійсно по прямій кілометрів 60-70.

6  
Щиро дяку.

Семен семеныч (с) :)

Ці книги теж читала.
Просто забула, так як
вони здались мені малоінформативними...
Люблю подробиці, які можна знайти в
полкових історіях, записках, щоденниках...

З повагою, Галина

7  
Про інформативність Бутурліна і Богдановича можна звичайно посперечатись, а от щодо полкових хронік цілком згідний, іноді випливають неочікувані ізюминки. Радий спілкуванню. biggrin

5  
Тоді раджу ще дві:
Д.Бутурлин «История нашествия императора Наполеона на Россию в 1812 г. С официальных документов и других достоверных бумаг Российского и Французского Генерал-Штабов» Военная типография, СПб, 1837.
М.Богданович. История Отечественной войны 1812 года, по достоверным источникам. Типография Торгового дома С.Струговщикова, ТГ.Похитонова, Н.Водова и К0 , СпБ, 1859.

4  
Дякую за відповідь.
Полкову історію Чугуєвського
полка я вже читала (ще видану за царя)
Описание отечественной войны 1812 теж читала...
А Батурліна - яка книга ?

Наперід вдячна.

З повагою, Галина.

3  
Для Галини. Якщо Вас цікавить свме Чугуївський полк - є така книга: “ИСТОРИЯ ЧУГУЕВСКОГО ПОЛКА”. Сост.: ЛЕВЧЕНКО А., ПАРАМОНОВ А.
Х.: Харьков. частный музей гор. Усадьбы, 2008. — 287 с.; формат 84?108 1/16, твёрд., язык — рус., ISBN 978-966-8246-92-0
Її можна замовити тел в Харкові Тел: 764-01-71. Вартує 135 грн.

2  
У російському державному архіві, фонді Дунайської армії, якщо він зберігся. Я цитував за Михайловським-Данилевським і Бутурліним.

1  
Доброго вечора.

Звертаюсь до Вас за допомогою.

Де можна прочитати повний текст
рапорта генерал-майора Лісаневича
про події під селом Ставки ?

Наперід вдячна.

З повагою, Галина

Ім`я *:
Email *:
Код *: