Ще одии кавалерійський полк Дунайської армії – Чугуївський уланський свій літопис вів
від Чугуївського козацького війська. Літопис цей дещо запутаний, проте основні
його віхи досліджені в «Справочной книжке Императорской
Главной Квартиры. Казачьи войска.» складеного
В.Х.Казіним
під редагуванням
В.К.Шенка та
виданим в Сакт-Петербурзі в 1812 році (друкарня
В.Д.Смирнова). За В.Х.Казіним історія Чугуївських козаків і їх правонаступників
уланів розпочалась з 28 лютого 1700 року, коли з козаків, що проживали вв місті
Чугуєві, донських та яїцьких козаків, які проходили службу в Орлі, Курську та
Обояні, а також хрещених калмиків та татар була сформована п’яти сотенна команда
так званих «зведенців» (рос. –сведенцев) у складі трьох козачих і двох
калмицьких ескадронів. Зведена Чугуївська команда брала участь в Полтавській
битві і діяла проти козаків гетьмана Івана Мазепи. 3 березня 1721 року
Чугуївські козаки були передані у відання Військової Колегії. 25 липня 1749
року команда «зведенців» була переформована у Чугуївський кінний козачий полк
(у довіднику В.К.Шенка Кавалерія – 21 липня, як дата відліку історії
Чугуївського уланського полку). 12 серпня 1787 року Чугуївський кінний козачий
полк був перейменований в Катеринославський кінний козачий полк. 18 січня 1788
року полк був включений ло складу Катеринославського козачого війська
(Катеринославського козачого корпусу), сформованого 3 липня 1787 року (після
розформування 28 жовтня 1801 року залишки були виведені на Кавказ і стали
основою для формування кубанських полків Кубанського козачого війська). 11 лютого
1788 року полк був включений до складу корпусу передової стражі
Катеринославських регулярних козаків. До складу цього ж корпусу увійшла також
Чугуївська чотирьох сотенна козача команда, сформована 2 вересня 1769 року з
чугуївських козаків, які не увійшли до складу Чугуївського козачого полку. До
входження до складу корпусу, команда також перебувала у складі
Катеринославського козачого війська. 23 червня 1789 року корпус був
розформований. Катеринославський полк був переформований у Чугуївський козачий
полк, а Чугуївська легко-кінна команда - в Конвойний (князя Потьомкіна) кінний
козачий полк. Цей полк брав участь в російсько-турецькій війні та відзначився
при взятті Бендер та Ізмаїла. 16 лютого 1793 року Чугуївський козачий полк був
переформований в 1-й, а Конвойний у 2-й Чугуївський кінний козачий полк. 2-й
Чугуївський полк брав участь в придушенні польського повстання в 1794 році, Перському
поході в 1796 р. У 1798 році полк отримав штандарти: один білий і дев’ять
зелених, обрамлення і бахрома срібні. 31 довиня 1798 року полки були перейменовані
за шефами: 1- й в 1-й Чугуївський козачий генерал-майора Лелія полк, 2-й – в 2-й
Чугуївський козачий генерал-майора Неклюдова полк. 11 листопада 1798 року 1-й
полк став йменуватись полком генерал-лейтенанта Горича, а 2-й з 3 грудня 1799
року – генерал-майора Синіцина. 6 березня 1800 року полки були об’єднані і
отримали найменування Чугуївський козачий (регулярний) генерал-майора Синіцина
полк. Із 27 вересня 1800 року полк став іменуватись Чугуївським козачим полковника
Гладкова. Після воцаріння Олександра І і початком реформ в армії. 31 березня
1801 року полку знову було присвоєно назву Чугуївський козачий полк. 23 червня 1803
року полк остаточно увійшов до переліку полків регулярної армії і був названий
Чугуївським козачим регулярним полком, при цьому до складу полку були включені
виключно корінні чугуївські козаки, а воїни не козачого стану були відраховані
з полку. Чугуївці в 1806 - 1807 р.р. билися з
турками, і особливо відзначилися в боях під
Бабадагом, Гірсовим, Кюстенджі.
Штандарт Чугуївського
уланського полку
У 1807 році полк було приписано до 22-ї піхотної
дивізії з дислокацією зимових квартир в м. Чугуїв. 18 серпня 1808 року полк
було переформовано в уланський і зараховано до складу військових поселень. У1809
році Чугуївські улани знову в гирлі війні. Відзначились під Силістрією,
Браїловим. За взяття фортеці Базарджик, де в полон було взято п'ятитисячний
турецьке військо Пехлівана - паші, офіцерам полку були подаровані золоті хрести,
а нижні чини отримали особливі медалі. Протягом другої половини 1810 року
чугуївці бились з турками на території Болгарії. Їх піки і шаблі ворог добре
запам’ятав під Шумлою, Журжею та Рущуком. У битві під Рущком чугуївці
відзначились особливо. Втративши на початку бою гармати своєї кінної роти,
улани сміливою атакої не тільки відбили їх, але за підтримки 7-го єгерського
полку захопили у ворога бунчук, 20 прапорів і на плечах ворога увірвались в
його табір. За цей бій шеф полку генерал-майор Г.І.Лісаневич був нагороджений
Георгіївським хрестом 3-го кл., 50 уланів удостоїлися знаків Військового
Ордену. Серед тих, хто за бій під Рущуком у складі Чугуївського уланського
полку отримав високі нагороди був майбутній шеф жандармів флігель-ад’ютант
полковник Олександр Христофорович Бенкендорф (за те , що в скрутний момент
особисто очолив атаку п’яти ескадронів був удостоєний ордену Св.Георгія 4 кл.)
та майбутній командир і шеф Чугуївського уланського полку (1818 -1834 рр).
генерал-лейтенант, а тоді ротмістр Микола Григорович Ізюмов. Із 12.10.1811 полк
знаходивс у складі 23-ї бригади 7-ї кавалерійської дивізії. [27: 59; 30: 13-14,17]
Рядові Чугуївського
уланського полку в одностроях 1808-1811 рр.
20 серпня 1798 в Угличі, в складі двох батальйонів був
сформований мушкетерський генерал-майора Івана Івановича Брандта полк. Згодом
полк йменувався за шефами і відповідно носив їх імена: генерал-майора Петра
Кириловича Меркулова (з 22 квітня 1799 р.), генерал-майора Дмитра Євгеновича Кашкіна
(з 14 грудня 1800 р.). 31 березня 1801 року полк став іменуватись Олонецьким
мушкетерським. У 1806 році Олонецький полк, у складі корпусу генерал-майора
Милорадовича приймав участь у взятті Бухаресту, у 1807 році - в експедиції до
Журжі, боях під Турбатом (5-6 березня) та Обілешттами (2 червня). 1-й батальйон полку
27 квітня 1807 року був включений до складу загону генерал-майора Ісаєва й
прийняв участь в експедиції до Сербії, де спільно з сербськими повстанцями
воєводи Георгія Чорного 14 травня розбив турок в районі Ізворіно-Альба, 18
липня відзначився під населеним пунктом Малайніц, а 19 липня успішно протистояв
нступу турок з Відіна. У кампанії 1809
року Олонецький полк брав участь у бою під Журжею, а згодом ніс озоронну службу
в Валахії. У 1810 році знову діяв спільно з сербами під Правовим, при штурмі
Дуди і Берегова (12,24.03.1810). Особливо солдати і офіцери Олонецього
мушкетерського полку відзначились 22 червня 1811 року під Рущуком. У ході бою
мушкетери стримали атаку турецької кавалерії і перейшли в контратаку, в ході
якої відбили у ворога 5 гармат. 22 лютого 1811 частина
отримала назву Олонецький піхотний полк. [73: 119; 18: 56.; 16: 156-158;74]
Пам’ятна медаль до
100-річчя Олонецього піхотного полку
17 травня 1797 року почав відлік своєї історії 7-й єгерський полк. Полк було
сформовано як 8-й єгерський. Із 1798 по 1800 рр..він іменувався по
шефам полку й відповідно носив назви: генерал-майора Миколи Андрійовича Чубарова (з 17.01.1799) та
генерал-майора Івана Івановича Міллера 3-го (з 13.05.1799). 26 березня 1801 полк отримав назву 7-го єгерського, яку
носив до 28 січня 1833 (зі скасуванням єгерських полків всі три батальйони були
приєднані до Староінгерманландського піхотного полку). За час свого існування полк майже
безперервно знаходився в боях і походах. Бойове хрещення отримав під час
Італійського та Швейцарського походів армії О.В.Суворова. Під час
російсько-турецької війни 1806-1812 рр. Полк знаходився у складі 8-ї піхотної
дивізії Дунайської армії. На Волинь прибув у складі резерву Дунайської армії. Доблесть
і мужність воїнів полку були відзначені «гренадерським маршем», отриманим
відповідно до імператорського указу від 16 червня 1799 за війну з французами в
Італії, дві срібні труби з написом «За отличную
храбрость и мужество против турок, при штурме и овладении неприятельскими
редутами, при кр. Рущук 23 сентября 1811 г».
В резерві Дунайської армії П.В.Чичагова значився
ще один єгерський полк, сформований 17 травня 1797 як 13-й
єгерський полк – 12 єгерський (з 22 березня 1801). Цей полк свого часу носив також
назви: єгерський генерал-майора Дмитра Євгеновича Кашкіна (з 17.01.1799) та генерал-майора Семена Георгійовича Гангеблова (з
27.09.1799). Напередодні війни 1812 року квартирував у
Криму і відносився до 13-ї піхотної дивізії.
До складу 13-ї піхотної дивізії віносився також 22-й єгерський полк, який відлік своєї історії вів від 12-го
єгерського полку, який виділив декілька рот для формування нової єгерської
частини 29 серпня 1805 року. Як і його формувач був включений на Волині до
складі резерву Дунайської
армії.
У складі резерву Дунайської армії перебував також Ольвіопольський гусарський полк, сформований із солдатів і офіцерів Сербського та Болгарського гусарських полків у червні 1783 року. У 1784 році полк було поміняв свою назву на легко-кінний, але у
1788 році знову став гусарським. Отвіопольські гусари відважно воювали з
турками під Базарджиком і Шумлою. На початку 1812 року полк знаходився у складі
23-ї бригади 7-ї кавалерійської дивізії.
Ольвіопольский гусар в
1812 році
Як вже зазначалось вище за окремим маршрутом на
Волинь висувався загін під командуванням генерал-майора Миколи Івановича Лідерса,
більшості полків якого згодом довелось воювати в якості авангарду Дунайської
армії. Полки, які увійшли до складу цього загону мали на це повне право, адже
завоювали його в попередніх боях.
28 (за Шенком -29) квітня 1807 року полковником
графом Орурком з вільно завербованих жителів (російських і іноземних підданих)
Волинської і Віленської губерній був сформований Кінно-Волинський полк. У
листопаді цього ж року полк був переформований у Волинський уланський полк. Полк отримав зимові квартири в містечку
Махнівка Київської губернії звідки відправився в похід до Молдавії. У 1809 році
волинські улани відзначились в битвах під н.п.Фалашток і Фросина, у 1810 році в
битві під Туртукаєм та штурмі фортеці Бана. У 1811 році Волнці вели бойові дії
у складі загонів генералів Засса та графа Воронова. 12 листопада 1811 року
Волинський уланський полк увійшов до складу 20-ї бригади 6-ї кавалерійської
дивізії, а в серпні 1812 року до загону генерал-майора Лідерса. [75: 29; 16: 408-413; 27: 54]
Мундир Волинського
уланського полку, 1812 р.
Флюгери Волинського
уланського полку Волинські улани в формі 1811 року за Вісковатим
У ході російсько-турецької війни відзначились також
єгері 25-го та 43-го єгерських полків.
Перший з них 25-й єгерський полк був
сформований у 1806 році з рот Єкатиринбурзького піхотного полку. 43-й єгерський
полк датою свого народження рахував 19 жовтня 1810 року. Саме тоді з виділених рот
Новгородського мушкетерського полку (мав старшинство з 25 червня 1700 р.). була сформована нова частина. На початку 1812 р. полк перебував у складі 16-ї піхотної дивізії і був
відряджений на Волинь у загін Лідерса. Згодом діяв у складі корусу генерала
Булатова. | 
