Армії готувались до нових боїв з противником.
Ще 20 серпня генерал-фельдмаршал Михайло
Іларіонович Кутузов, який трьома днями раніше вступив в командування армією
Російської імперії, направив генералу від інфантерії Олесандру Тормасову наказ,
за яким 3-тя Обсерваційна армія повинна була разом з корпусами генералів
Остен-Сакена та Ертеля здійснити марш на північ і приєднатись до основних сил
Головної армії. Цього ж дня лист було відправлено також адміралу Павлу Чичагову
з розпорядженням прийняти під охорону територію Південно-Західного краю. Копія
листа Кутузовим була направлена також до штаб-квартири Олександра І. Та в
зв’язку з тим, що армія Чичагова затримувалась, Тормасов відклав виконання
рішення Кутузова до кращих часів.
До 5 вересня в трьох верстах вище Луцька через Стир
російськими саперами було збудовано міст замість спалених – для цивільного
населення це повинно було означати, що росіяни збираються наступати.
6 вересня переправи через Луцьк стали зводити і
передові загони армії адмірала Чичагова. За досить короткий чай було збудовано
мости в Красному, Хрінниках, Берестечку
На спільних нарадах 6 і 9 вересня за присутності
командувачів і штабів обох армій було вирішено 10 вересня перейти через Стир і
розпочати наступ у напрямку до Турії. При цьому, 3-тя армія повинна була
рухатись трохи повільнішом темпом, щоб дати можливість Дунайській вийти лівим
флангом вздовж австрійського кордону вперед. Лінія наступу (фронту) обох армій
повинна була вирівнятись під Любомлем. Метою цього маневру було відтіснення
союзних частин від кордону з Герцогством Варшавським і відрізування шляхів для
підходу можливих підкріплень. Для проведення операції було вирішено задіяти 55
тисяч чоловік з обох армій. Інші сили залишались для виконання завдань з
охорони і оборони Волині і Поділля.
Рішення спільної наради готувалось ще задовго до
її початку. 24 серпня в повідомленні про підхід Дунайської армії до Дністра
адмірал П.В.Чичагов писав генералу Тормасову: «Я вас покорно прошу заняться предварительно по знанию вашему тех мест
планом, коего держаться можно было». У зв’язку отриманням від Кутузова 28
серпня плану подальших дій 3-ї армії Тормасов повідомив про це Чичагова і
попросив приїхати його або начальника штабу армії до Луцька для узгодження
подальших дій (нагадаю, за директивою Кутузова армія Тормасова повинна була йти
на Мозир і далі на північ для з’єднання з 1-ю та 2-ю арміями). Натомість
Чичагов відповів, що має вказівки, надіслані самим імператором, які вимагають
діяти спільними силами в Герцогстві Варшавському. Опинившись «між двох вогнів»
Тормасов поступив як справжнісінький царедворець (нагадаю, що генерал від
інфантерії Тормасов на той час був членом Державної ради). 30 вересня він
доповів Кутузову про готовність йти на з’єднання з Головною армією, а своєму
штабу віддав розпорядження приступити до розробки плану спільних дій з Дунайською
армією щодо витіснення противника за межі Волині.
Уже 3 вересня Чичагову було відправлене «Мнение
для наступательных движений двух действующих армий противу соединенных
неприятельських сил, за рекою Стыром расположенных». У цьому «Мнении..», яке по
суті було планом наступу проти австро-польсько-саксонських військ, буда
викладена докладна диспозиція дій обох армій, виходячи з того, що союзні
Франції війська займали три ключові позиції в Голобах, Киселині та Володимирі.
То ж і наступ передбачалось здійснювати трьома колонами за трьома напрямками:
основні сли Дунайської армії повинні були переправитись через Стир в районі
села Хрінники і наступати в напрямку на Блудів; п’яти тисячний загін від цієї
армії при цьому мав переправитись південніше і форсованим маршем наступати в напрямку
на Володимир (щодо цього питання на нараді 6 вересня виник спір – Чичагов був
противником висилання загону на Володимир, але Тормасов настояв на своєму –
С.Я.). Війська 3-ї армії за цим же планом повинні були переправитись
через Стир в районі Луцька і наступати в напрямку на Торчин. Більш конкретні
дії військ пропонувалось визначити за обстановкою, яка складеться: «… местные уж обстоятельства покажут средства,
как вытеснить его из занятой им позиции и затруднить потом его отступление».
Таким чином, план був спрямований не на знищення, а на витіснення ворога, не
враховував дій Головних сил армії та приписів її Головнокомандувача, не мав
чітко виражених завдань об’єднанням, з’єднанням і частинам по рубежах і
термінах, навіть подальше завдання в «Мнениях…» визначена не було.
Карл цу Шварценберг, який роздумував про подальші дії
союзників майже два тижні і собі вирішив діяти, тим більше, що 8 вересня до
його штаб-квартири прийшов наказ Наполеона з вимогою розпочати наступ на Київ.
Ще напередодні, біля 14:00 7 вересня навпроти
Луцька за Стирем з’явились дві колони противника: до 20 ескадронів кавалерії та
до двох батальйонів піхоти при 4 граматах. Задум противника так і залишився
невідомим для російських солдат і офіцерів, які спостерігали за діями
австрійців. Одна з ворожих колон рухалась по Торчинській дорозі, друга – в
напрямку з Полонного. Біля 16:00 обидві колони з’єднались і зайняли позиції
поблизу лісу. Потім декілька разів вистрілили з гармат, дочекались темноти,
розвернулись і пішли назад до Полонного. Трагічність ситуації для росіян була в
тому, що для контратаки не вдалось зібрати навіть чотирьох ескадронів, а діяти
піхотою проти кінноти і артилерії було не розумно.
7 (за іншими даними 8) вересня граф Ламберт відправив
в розвідку через Стир козаків з донських полків Власова 2-го і Чикильова. Через
декілька кілометрів російські кіннотники в районі села Чаруків (нині Луцького
району) виявили ворожий уланський роз’їзд силою до ескадрону і напали на нього.
33 австрійці потрапили до полону, а втрати козаків склали 2 вбитими і 3
пораненими. Від полонених було вивідано, що до цього села має прийти значний
загін кавалерії на чолі з командиром 1-ї бригади дивізії генерала Фрімона генерал-майором
Теофілом Цехмейстером. Одягом ворога було вирішено скористатись. У ніч з 8 на 9
вересня загін генерала Ламберта, у складі якого були козачі полки Власова 2-го
і Чекильова, по три ескадрони Олександрійський гусар і Татарських улан, та
драгуни Арзамаського полку переправились через Стир. П’ятнадцять кіннотників
Татарського уланського полку, які володіли німецькою мовою, переодяглись в
австрійські мундири і на світанку наступного дня напали на польський пікет в районі села Несвіч.
Один з поляків встиг вистрілити з пістоля, то ж було вирішено атакувати табір
ворога з ходу. В резерві був залишений Арзамаський драгунський полк, а козаки,
улани і гусари рушили в атаку. На той час в таборі ворога за даними Журналу
авангарду 3-ї армії знаходились шість ескадронів полку Ореллі, два ескадрони
саксонських гусарів, три ескадрони польських уланів, два есадрони Варщавської
міліції, всього 13 ескадронів). [63: 632] Відповідно
до запису в «Журналі авангарду 3-ї армії» втрати противника склали 15 офіцерів
і 295 чол. нижніх чинів вбитими і полоненими (полонених 150 чол., в т.ч. 9
офіцерів). Російський загін не втратив жодної людини. За даними генерала Функа
втрати саксонців склали до 100 чоловік, в тому числі кілька офіцерів, «які
відзначились в Малій війні», а також полк Ореллі втратив до 900 коней.) [63: 444, 663] Серед трофеїв Олександрійських гусарів
опинились і три штандарти 3-го легко-кінного полку графа Ореллі (командир Симон
фон Сардан) – перші австрійські штандарти, взяті росіянами за всю попередню
історію (раніше росіяни з австрійцями, як правило, воювали по одну сторону
барикад). Штандарти були відбиті взводом поруччика графа Буксгевдена в
австрійських уланів, які намагались врятуватись втечею. За іронією долі полк
Ореллі бився пліч-о-пліч проти французів з полками Суворова в Італії, а під
Аустреліцем улани цього полку, жертвуючи собою, прикрили відхід російської
піхоти під командуванням генерала від інфантерії графа Федора Федоровича Буксгевдена
(командувач Волинської армії і лівого крила російсько-австрійських сил під
Аустерліцем), батька того самого поручика.
Про обидва вище описані випадки командувач 3-ю
армією доповідав фельдмаршалу Кутузову в рапорті від 11 вересня 1812 року за
№125:
«Генерал от
кавалерии Тормасов, от 11 Сентября, из лагеря при г.Луцке доносит
Главнокомандующему всеми армиями Генерал-Фельдмаршалу Князю Кутузову следующее:
Занимая
прежнюю мою позицию за рекою Стырь и выжидая соединения войск бывшей Дунайской
армии, не преставал я в продолжение сего времени сколь возможно беспокоить
неприятеля партиями легкой кавалерии. 26 числа минувшего Августа казачья
партия, переправленная вплавь за реку Стырь, захватила одного Саксонских войск
Инженерного Капитана, снимавшего течение реки Стыри и окрестные места при Луцке
и бывшую при нем конвойную команду, Офицера одного и рядовых 16. Изготовляя во
многих местах переправы и мосты для перехода войск за реку Стырь, неприятель
известясь об оном, рекогносцировал 7 сего месяц позицию и переправу мою при
Луцке со всею кавалериею и несколькими орудиями. При сем случае происходило
небольшое кавалерийское дело, продолжавшееся с половины дня до самого вечера,
взятые несколько человек в плен объявили, что командующие их войсками Князь
Шварценберг и Генерал Ренье лично при оном находились.
8 числа
Генерал-Адъютант Граф Ламберт занимая пост при с.Терговице, переправил для
разъезда партию, составленную из Донских полков Власова и Чикилева, которая
открыв один неприятельский Уланский эскадрон в селение Несевиче, атаковав
разбила его совершенно, взяв в плен рядовых 32 человека и одного лекаря; с
нашей стороны убито казаков 2, раненых 3. Граф Ламберт узнав от сих пленных,
что того же дня должен придти в упомянутое селение с кавалерийским отрядом
Австрийский Генерал Цейгмейстер, немедля нимало отправился туда с частью своей
кавалерии, и перед рассветом напав на неприятельский лагерь, разбил неприятеля
и обратил его в бегство. При сем случае взято в плен: Штаб-Офицер 1,
Обер-Офицеров 8, рядовых 140, лекарей 3 и три штандарта легкоконного Оре[й]лли
полка. Урон с нашей стороны весьма незначителен: ранено Александрийского
гусарского полка рядовых 2, взято в плен 3.
В сем
деле особенно отличились: командовавший Генерал-Адъютант Граф Ламберт,
Лейб-гвардии гусарского полка Полковник Князь Багратион и Александрийского
гусарского полка Поручик Граф Буксгевден, который при сем случае командуя
полуэскадроном, взял у неприятеля сии штандарты.
При сем
доношу Вашей Светлости, что вверенная мне армия соединилась с бывшею Дунайской
армиею Адмирала Чичагова, 5 сего Сентября.»
Трохи по іншому про дії загону генерала Ламберта
розповідав Д.Бутурлін. Ось як він оисував події в районі Чарукова і Несвіча
(переклад автора): «В ніч з 7 на 8
вересня перейшов він (генерал Ламберт – С.Я.) річку Стир у села Красне з 10
ескадронами і невеликою кількістю козаків, і слідував до Чарукова, маючи
поперед себе 15 чоловік уланів Татарського полку, які вміли розмовляти
німецькою і були переодягнуті в австрійські драгунські мундири, щоб обманути ворожі
передові пости. При наближенні до Чарукова, граф Ламберт побачив неприятельські
бівуаки під селом Несвіж. Довжина лінії неприятельської показувала, що він був
вильнішим , ніж передбачалось; проте граф Ламберт, надіючись на дію раптового
нападу, ні трохи не засумнівався. Він послав прямо до несвіжа один ескадрон з
сотнею козаків, а сам з залишком загону продовжив сввій рух через Чаруків, з
наміром обійти ворожий табір. Польський пікет, який зустріли біля Чарукова,
введений в оману переодяганням лже – драгун, був схоплений без супротиву, проте
хоча б один постріл з пістолету, зролений у цьому випадку, міг збудити увагу
ворога, то граф Ламберт поспішив з нападом. Чотири ескадрони були залишені в
резерві при Чарукові, а інші п’ять ескадронів великою риссю пустились у фланг
ворожого табору. З наближенням до нього, зустрілись з одним о ворожим
ескадроном, котрий намагався – було зупинити їх, але штабс-ротмістр Іляшкевич,
кинувшись на нього (ворожий ескадрон – С.Я.) з одним ескадроном
Олександрійських гусар, опрокинув і гнав його до самого табору, в якому
розповсюдився жах. Сили ворожі складались з 6-ти ескадронів австрійських
драгун, двох ескадронів саксонських гусар, 3-ї ескадронів Варшавських улан і
трьох ескадронів Варшавського ополчення. Усі ці 14-ть ескадронів, охоплені
жахом, кинулись навтьоки, залишивши як здобич хороброму штабс-ротмісту
Іляшевичу три штандарти і 310 чоловік полонених. По закінченні цього пошуку,
граф Ламберт вернувся за річку стир до села Красне». [8: 406-407]
Проте, яка б різниця у доповідях чи розповідях не
була, факт залишається фактом – російські підрозділи діяли зухвало, нахраписто,
проявляли винахідливість і геройство.
Цікава подальша доля захоплених штандартів, які
згодом стали однією з «розмінних монет» в дипломатії російського уряду з
австрійським двором.
Відповідно до вказівки імператора Олександра І від
12 жовтня, канцлер (міністр іноземних справ) Російської імперії граф Микола
Петрович Румянцев 15 жовтня 1812 року на ім’я свого австрійського колеги графа
Меттерніха направив листа наступного змісту: «Одна из военных случайностей предоставила Его Императорскому Величеству
три штандарта знаменитого легко-конного полка Орелли. Он их получил от
Марии-Терезии и должен о них сожалеть, так как он прославил их своей
храбростью. Его Величество, этим письмом, которое я пишу по Его указанию Вашему
превосходительству, просит Его Величество, Императора Австрийского, оказать Ему
дружескую услугу приняв эти штандарты, возвратив их храбрым воинам, которым они
принадлежали… Император Александр просит Императора Франца сохранить его
просьбу в тайне. Фельдъегерь, который везет штандарты, не знает какой ценный
залог ему вручен…Его Величество признается, что Ему было бы тяжело представить
взорам его подданных то, что могло бы напомнить те времена, которые Государь
желал бы вычеркнуть из летописи истории».
1 грудня граф Меттерніх відповів Румянцеву: «Его Императорское Величество приказал мне
просить Вас, граф засвидетельствовать перед Императором, Вашим Августейшим
повелителем, Его особенную признательность за тот знак внимания, который Его
Императорское Величество Ему оказывает, отсылая штандарты полка Орелли, которые
превратности войны отдали в руки Русской Армии…Император не может лучше отдать
справедливость благородным причинам, которые продиктовали решение Императора
Александра, как приняв эти трофеи, отбитые храбростью и возвращенные дружбой».
Сьогодні ці штандарти зберігаються у Військовому
музеї у Відні. [63: 633-634; 87]
8 вересня через Стир переправився корпус
генерал-майора Булатова і став табором під Берестечком.
10 вересня вилазку, подібну до вилазки під Несвічем
хотів здійснити і генерал-лейтенант Марков, проте австрійці і саксонці були на
сторожі.
У другій декаді вересня під натиском частин генерала За польського (з 2-го
резервного корпусу у Мозирі) з Пінська до Любешова відступив загін генерала
Мора. |
