Командування 3-ї Обсерваційної армії чекало
підкріплень, в першу чергу 3-го корпусу Дунайської армії під командуванням
генерал-лейтенанта Олександра Львовича Воїнова. Дунайська (Молдавська) армія 1
липня отримала розпорядження Олександра І відкласти похід до Адріатичного моря
й отриманні ратифікаційних грамот про заключення миру з Турцією, вирушити на
Волинь для підтримання дій армії генерала Тормасова).
Наприкінці серпня прийшла добра звістка – 30
серпня корпус генерала Воїнова увійшов до Дубно. 2 вересня до Дубно прийшла
друга колона Дунайської армії – корпус генерал-лейтенанта Ессена 3-го, а разом
з нею головний штаб армії на чолі з її командувачем адміралом Чичаговим. 6
вересня до Дубно увійшла третя колона Дунайської армії (корпус генерала
Булатова та резерв армії). Війська Дунайської армії розташувались таборами між
Берестечком і Луцьком.
Марш цієї армії був не самим легким.
Перед самим початком війни з французами Дунайська
армія під командуванням Чичагова перебувала на території Валахії в очікування
ратифікації султаном Бухарестського мирного договору. З початком бойових дій
Чичагов планував одну частину армії направити на допомогу Тормасову, а з іншою
(17250 піхоти, 1995 кінноти, 550 козаків, 36 гармат) виступити на територію
Далмації. На початку липня авангард армії під командуванням генерал-майора
Орурка було вже виступив в похід до Сербії, проте незабаром Олександр І «дав
відбій» цьому плану і наказав всю армію повернути на Волинь.
Свій рух корпуси армії розпочали 12 липня за одним
і тим самим маршрутом із різницею в кілька переходів один від одного.
Першим у похід виступив 3-й корпус
генерал-лейтенанта Воїнова (11 батальйонів, 12 ескадронів, три козачі полки і
48 гармат). Слідом за ним виступив 1-й корпус генерала від інфантерії графа де
Ланжерона (12 батальйонів, 8 ескадронів, 3 козачі полки, 48 гармат). Наступним
ішов 2-й корпус генерал-лейтенанта Ессена 3-го разом з головною квартирою армії
та резервом. До корпусу Ессена входили 12 батальйонів піхоти, 8 ескадронів
кавалерії, три козачі полки і 48 гармат. До резерву Дунайської армії входив 5-й
резервний корпус під командуванням начальника головного штабу цієї армії
генерал-лейтенанта Сабанєєва у складі 9 батальйонів, 8 ескдронів, одного
козачого полку та 12 гармат. Останнім 12 липня вирушив в похід 4-й корпус генерал-майора
Булатова у складі 6 батальйонів, 20 ескадронів, одного козачого полку при 12
гарматах (деякі дослідники подають командувачем корпусу генерал-лейтенанта А.П.
Засса, проте Андрій Павлович Засс, після перебування у відпустці за станом
здоров’я з кінця 1811 року, повернувся на військову службу лише 6 листопада
1812 року) [62: 399-400]. Рух Дунайської армії
замикав загін генерал-майора Лідерса (генерал Орурк був відкликаний Чичаговим
до свого штабу), який на початок виступу армії знаходився в Сербії у складі
Нейшлотського піхотного, 27-го і 43-го єгерських та Волинського уланського
полку, донських козачих Кирєєва та Турчанінова полків, 24-ї та 30-ї легких,
18-ї кінної артилерійських рот.
Для охорони кордонів і фортець в Бесарабії були
залишені 13 батальйонів піхоти і 19 ескадронів кавалерії. (по одному батальйону
Охотського, Мінглельського, Старооскольського, Виборзького, Староінгерманландського,
Курського, Кримського, Українського, Камчатського піхотних, 8-го, 28-го і 39-го
єгерських полків та Донський козачий Астапова полк). [63:
638]
Рух Дунайської армії дуже легко відстежити за
місцем знаходження штаб квартири адмірала Чичигова: 12 липня Бухарест, 19
липня - Шендерліта, 20 - Могильниця, 22-
Уржичени, 23- Моржинени, 24- Бузео, 26 – Римник, 27 – Тиргокуколі, 28 –
Фокшани, де армія затрималась із-за сильних повіней, які знесли мости через
Серет та Прут. 5 серпня похід прожлвжився і вже на кінць 5 серпня головна
квартира з Фокшан перемістилась до містечка Текуч, 6 – в Перескиф, 7 – в
Бирлат, 8- в Доколени, 10- Васлуй, 12 – Унцешти, 13- Скинтей, 14 – Ясси, 16 –
Ларгу, 17 – Шипотил, 19 - Тодорени, 20 –
Стефанешти, 21 – Воловець, 22 – Радаути, 23 – Балькауц, 24 – Хотин, 25 – Нігин,
26 – Тинне, 27 – Проскурів, 28 – Старий Костянтинів, 30 – Брикуль, 31 – Сулжин,
1 вересня - Заслав (Ізяслав), 2 вересня в Острог, 3 – с. Гульче, 4 – Дубно.
У Дубно до Дунайської армії 5 вересня приєнались
12-й, 22-й єгерські і Саратовський піхотний полки, відряджені зі складу 13-ї
піхотної дивізії, яка квартирувала в Киму і околицях Одеси. Дунайська армія за
неповних два місяці фактично подолала пів Європи і готова була вступити до бою
з противником.
Напевно, самий час познайомити читача зі з’єднаннями
і частинами, які входили до складу цієї армії та її командувачем. Тим більше,
що в 1812 році офіцери і генерали нерідко шуткували: «Дожилась Росія, вже
адмірали й на землі командують».
Постать Павла Васильовича Чичагова доволі
неоднозначна в російській історії, неоднозначні і його дії в період війни 1812
року. Але про все по порядку.
Чичагов Павло
Васильович, командувач військами Дунайської та 3-ї армій
Народився Павло Чичагов 27 червня 1767 року в
Санкт-Петербурзі в сім’ї відомого флотоводця часів Катерини ІІ адмірала Василя
Яковича Чичагова. У 1779 році був зарахований на військову службу сержантом до
гварії. У 1782 році отримав чин поручика армії, проте, як і батько пов’язав
свою долю не з армією, а флотом. У свій перший морський похід від Кронштадта до
Ліворно вийшов в якості батькового ад’ютанта – командувача Середзиноморською
ескадрою в 1785 році. У 1788 році молодий Чичагов отримав чин капітана ІІ рангу
і призначення командиром фрегату (лінійного корабля) «Ростислав». Зі своїм
кораблем брав участь в битві під Еландом проти шведів. До першої перемоги
невдовзі додалися й інші. У 1790 році «Ростислав» приймав участь в морських
боях під Ревелем і Виборгом. За перший Чичагов був нагороджений орденом
Св.Геогія 4 класу, а другий – золотою шпагою з написом «За хоробрість» і чином
капітана 1-го рангу. Після 8 річної служби на флоті Павло Васильович вмовив
батька клопотати перед імператрицею про надання відпустки для продовження
освіти за кордоном. У Англії, куди Чичагов приїхав разом з братом, був
зарахований на навчання до морської школи. На борту англійського корабля обидва
брати взяли участь в плаванні до Америки, правда невдалого, корабель до Нового
світу не дійшов. Через рік П.В.Чичагов повернувся до Росії, де став вивчати кораблебудування.
Ще через трохи Чичагов прийняв командування «Марією Магдалиною» - фрегатом,
який входив до ескадри Чичагова-старшого, направленої до берегів Данії. У 1794
році прийняв під командування фрегатом «Ретвізан», який входив до ескадри
віце-адмірала Ханникова, завданням яко було крейсирування в районі англійського
узбережжя. У 1796 році Павлу Чичагову було присвоєне звання капітана бригадного
рангу (рівне бригадному генералу). По воцарінні на престолі Павла І доля
повернулась до Чичагова «спиною». За результатом маневрів російського флоту в
районі Червоної Гірки (1797 р.) Чичагов був відзначений, як один з кращих
капітанів кораблів, нагороджений орденом Св.Анни 3 ступеня і званням
полковника. Проте недруги сред оточення Павла І «підсунули свиню» - на конверті
з патентом полковника було написано «Підполковнику Чичагову». Павло Васильович
обурився і негайно подав у відставку та був звільнений зі служби без пенсії «по
молодості літ». За першою неприємністю прийшла й друга. При поданні прохання на
ім’я імператора на дозвіл виїзду за кордон щоб одружитись з англійкою, Чичагов
отримав через графа Безбородька відповідь Павла І: «В Росії настільки досить
дівчат, що немає потреби їхати шукати їх в Англію». Разом з тим імператор
наказав знову прийняти Чичагова у флот із присвоєнням звання контр-адмірала і
призначенням командиром ескадри. Ескадра повинна була відправитись до берегів
Альбіону і діяти проти Голландії – союзниці республіканської Франції. Та за
милістю прийшла третя біда. Недруг Чичагова, граф Кушельов, нашепотів Павлу І,
що Чичагов скористається таким моментом, втече до Англії, вупить а англійський
флот і таки одружиться з англійкою. Розлючений Павло І звинуватив Чичагова в
зраді і наказав ув’язнити в Петропавловській фортеці. На заперечення Чичагова,
що кавалерів ордену Святого Георгія, згідно зі статутом ордена не ув’язнюють, Павло наказав
присутньому при розмові флігель-ад’ютанту графу Уварову зірвати орден з мундира
адмірала. Ображений Чичагов у відповідь зірвав з плечей сам мундир і жбурнув на
підлогу. До каземату опального адмірала відвезли в самій жилетці. Того ж дня 21
червня 1799 року Чичагов був звільнений від служби без мундира і пенсії. Лише
клопотання Санкт-Петербурзького генерал-губернатора графа фон дер Палена, допомогло
хворому Чичагову звільнитись з ув’язнення. Після звільнення Павло І подобрішав,
вернув на службу, звання, дозволив одружитись і призначив знову командувати
тією ж ескадрою з тим же завданням. Зі вступом на престол Олександра І Чичагов
у 1801 році був зарахований до свити імператора, а в 1802 році отримав посаду
члена комітету з освіти флоту і призначений доповідачем Олександру I у справах
цього комітету. У жовтні Чичагову були доручені
обов'язки головуючого справами новоствореної військової по флоту канцелярії. У
листопаді П.В.Чичагов отримав звання віце-адмірала, а в грудні був призначений
товаришем міністра морських сил. У грудні 1802 року П.В.Чичагов був призначений
на пост міністра морських сил. Цю посаду номінально займав по 1811, а фактично
по 1809 рік. Крім того з 1805 по 1809 рік був членом Державної Ради Російської
імперії.У 1807 році Чичагов отримав чин повного адмірала. На посту міністра
Чичагов доклав багато зусиль для реорганізації та реформування флоту. Особливу
увагу Павло Васильович приділяв будівництву елінгів, стежив за розвитком
техніки військово-морських сил у світі, намагався застосувати їх у російському
флоті та вводив удосконалення в морській практиці. Проте характеристика
сучасників його діяльності нещадна. Ось один з відгуків на діяльність адмірала
Чичагова: «В усіх справах вірив самому
собі більш за всіх, для гострого слова не щадив ні бога, ні царя, ні ближнього.
Самого себе вважав здатним до всього, а інших ні до чого. Ось істинний характер
того міністра, який, смітячи грошима, уявляв, що робить морські наші сили
непереможними. Наслідуючи сліпо англійцям і вводячи безглузді новизни: мріяв,
що кладе основний камінь величі російського флоту. Нарешті зіпсувавши все, що
залишалося ще доброго в ньому (у флоті) і втомившись нахабством і марнуванням
скарбниці верховної влади, поселивши презирство до флоту в ній, і почуття
глибокого жалю в моряків». А ось ще один: «З вищими, він був фамільярний, з рівними і нижчими - гордий і
нестримний. Будучи міністром морських сил, Чичагов укладав контракти на цілі
мільйони, без всяких доповідей та публікацій. Коли в кабінеті міністрів
запитали у нього, з якої причини він знищив цілий флот, а нового не зробив, він
і відповідати не хотів, а вийшов з засідання з презирством». У 1809 році
П.В.Чичагов подав прохання про звільнення його з посади міністра (фактично
звільнений з посади в 1811 році) і призначений на таку – собі посаду, як зараз
би назвали радника імператора. Завданням Чичагова на цій посаді було щодня об
11 годині ранку, прибувати до царського палацу і висловлювати власну думку з
поточних питань. У 1811 році знову був призначений членом Державної Ради і
рахувався у її складі до 1834 року. У квітні 1812 року Олександр I,
незадоволений повільністю Кутузова, призначив Чичагова головнокомандувачем
Дунайської армією, головним начальником Чорноморського флоту і генерал-губернатором
Молдавії та Валахії та доручив йому привести свій особистий задум щодо політики
Росії на півдні у виконання. Мир з Оттоманською Портою Кутузовим було укладено
ще до прибуття Чичагова до Ясс. Відповідно, на посту головнокомандувача
Дунайською армією адмірал Чичагов проявити себе не міг, та й досвіду бойових
дій на суші в нього не було. Бойові дії на чолі 3-ї Західної армії (утворена 18
вересня 1812 року) також слави йому не добавили. На долю Чичагова припали
поразки російської зброї під Борисовим, невдача при спробі оточення французів на
Березині. В армії стали поширюватись чутки, що
«справа на Березині» результат заздалегідь спланованої зради. У 1813
році П.В.Чичагов, рахуючи, що звинувачення в зраді безпідставні, подав у
відставку і отримав безстрокову відпустку до Франції, через хворобу і з тих пір
більше не повертався до Росії. Останні роки свого життя він провів в Італії та
Франції, переважно в Парижі. Неоцінений по заслугах, забутий, а під кінець
своїх днів ще й сліпий, Павло Васильович Чичагов жив у своєї доньки, графині
Катерини дю Бузі, дружини французького морського офіцера. Помер П.В.Чичагов в
Парижі 20 серпня 1849 року. Залишив спогади про війну 1812 року. [64]
Щодо Дунайської (Молдавської) армії, то згідно
«Розпису російським полкам за 1812 рік» її склад виглядав наступним чином:
1-й
корпус (генерал від інфантерії граф Олександр Федорович де Ланжерон) - 12
батальйонів, 10 ескадронів, 3 козачі полки:
22-га піхотна дивізія (генерал-майор Сергій
ОлексійовичТучков 2-й) - 12 батальйонів
1-ша бригада (генерал-майор Михайло Андрійович Шкапський)
- 5 батальйонів: В’ятський піхотний полк - 3 бат. (шеф з 02.05.1812 – Васильчиков
Микола Васильович, полковник Ліфляндського драгунського полку); Старооскольський
піхотний полк - 2 бат. (шеф - генерал-майор М.А.Шкапський, командир -
підполковник Воєводський);
2-га бригада - 2 бат. Виборзький піхотний полк (шеф - полковник Іван
Степанович Кутузов, командир - підполковник Микола Семенович Кузіков);
3-тя бригада (полковник Дурново Іван Миколайович)
- 5 бат.: 29-й єгерський полк - 2
бат. (шеф - полковник І.М.Дурново, командир - підполковник Пригара Павло
Онуфрійович); 45-й єгерський полк - 3 бат. (шеф - генерал-майор Сергій
Федорович Желтухін 1-й, командир - підполковник Велентій Іван Лукич);
22-га польова артилерійська бригада (полковник
Колотинський): 22-га батарейна,
41-ша і 42-га легкі роти.
Кавалерія корпусу (генерал-майор граф Іван
Васильович Мантейфель) - 10 ескадронів, 2 козачі полки (У
«Розписі» значиться три, але 1-й Уральський козачий полк в поході на Волинь
участі не брав, так як був відправлений додому – С.Я.)
18-та бригада 6-ї кавалерійської дивізії
(генерал-майор граф І.В.Мантейфель) - 10 ескадронів: Санкт-Петербурзький драгунський полк (шеф - генерал-майор
граф І.В.Мантейфель); Ліфляндський драгунський полк (шеф - полковник Парадовський
Пилип Йосипович, командир - полковник Риков Василь Дмитрович);
Донський козачий полковника Андрія Євдокимовича Грекова
4-го полк;
Донський козачий підполковника Степана Івановича Пантелєєва
2-го полк;
1-й Оренбурзький козачий полк
14-та кінна артилерійська рота.
2-й
корпус (генерал-лейтенант Петро Кирилович Ессен 3-й) - 12 бат., 10 еск., 2 коз.п.
8-ма піхотна дивізія (генерал-лейтенант П. К.
Ессен 3-й) - 12 бат.:
1-ша бригада (полковник Василь Никанорович Шеншин
2-й) - 4 бат.: Архангелогородський
піхотний полк (шеф - полковник В.Н.Шеншин 2-й, командир - полковник Петро
Прокопович Виходцевський); Український
піхотний полк (шеф - полковник Второв Йосип Максимович, командир - підполковник
Поливанов Михайло Петрович);
2-га бригада (генерал-майор Енгельгардт Григорій
Григорович) - 5 бат.:
Шліссельбурзький піхотний полк - 3 бат. (шеф - генерал-лейтенант П.К.Ессен 3-й,
командир - полковник Ререн Іван Богданович); Староінгерманландскийй піхотний
полк - 2 бат. (шеф - генерал-майор Г.Г.Енгельгардт, командир - підполковник Ічков
Микола Миколайович);
3-тя бригада - 3 бат.: 37-й єгерський полк (шеф - полковник Сутгоф
Микола Іванович, командир - підполковник де Сен-Лоран Павло Іванович);
8-ма
польова артилерійська бригада (полковник Бастіан 2-й Карл Петрович): 8-ма
батарейна, 14-та і 15-та легкі роти.
Кавалерія корпусу - 10 еск., 2 коз.п.:
(У «Розписі» значиться 2, але 2-й
Уральський козачий полк в поході на Волинь участі не брав, так як був
відправлений до дому – С.Я.):
19-та бригада 6-ї кавалерійської дивізії - 5 еск: Сіверський драгунський полк (шеф - генерал-майор
Денисьєв Лука Олексійович, командир - підполковник Лепарський Станіслав
Романович);
21-ша бригада 7-ї кавалерійської дивізії - 5 еск.: Смоленський драгунський полк (шеф -
генерал-майор Гампер Єрмолай Єрмолайович, командира немає);
Донський козачий генерал-майора Петра Матвійовича Грекова
8-го полк;
15-а кінна артилерійська рота;
8-ма понтонна рота.
3-й
корпус (генерал-лейтенант Воїнов Олександр Львович) - 12 бат., 15 еск., 3 коз.п.:
10-та піхотна дивізія (генерал-майор граф Іван
Андрійович Лівен 3-й) - 12 бат.:
1-ша бригада (флігель-ад'ютант полковник Олександр
Павлович Засс 2-й) - 6 бат.: Білостоцький
піхотний полк (шеф - флігель-ад'ютант полковник О.П.Засс 2-й, командира немає);
Кримський піхотний полк (шеф - флігель-ад'ютант полковник граф Крюсольд Федір
Емануїлович, командира немає);
2-ї бригади - 2 бат.: Курський піхотний полк (шеф - генерал-майор Агалін
Опанас Корнілович, командир - підполковник Пересмицький Василь Опанасович).
Курський полк на Волинь слідував за окремим маршрутом і був залишений у фортеці
Хотин;
3-тя бригада (полковник Білокопитов Іван Петрович)
- 4 бат.: 8-й єгерський полк (шеф
- полковник І.П.Білокопитов, командир - майор Слюняєв Григорій Дементійович) –
2 бат; 39-й єгерський полк (шеф - полковник Ахльостишев Михайло Федорович,
командир - полковник Левіз Андрій Романович) – 2 бат.;
10-та польова артилерійська бригада (підполковник Платон
Васильович Вербовський 1-й):
10-та батарейна, 18-та і 19-та легкі роти.
Кавалерія корпусу - 15 еск., 3 коз.п.:
19-ї бригади 6-ї кавалерійської дивізії - 5 еск. Кінбурнський драгунський полк (шеф -
генерал-майор Уманець Андрій Семенович, командир - підполковник Хрущов Сергій
Петрович);
20-ї бригади 6-ї кавалерійської дивізії - 10 еск.: Білоруський гусарський полк (шеф -
генерал-майор Ланськой Сергій Миколайович, командир - підполковник Данилович
Іван Кузьмович);
Донський козачий полковника М.Г.Мельникова 5-го полк;
3-й Уральський козачий полк (командир -
підполковник Михайлов);
4-й Уральський козачий полк (командир - військовий
старшина Назаров);
7-ї резервної артилерійської бригади: 38-ма батарейна і 50-та легка роти.
4-й
корпус (генерал-майор Михайло Леонтійович
Булатов) - 6 бат., 25 еск., 2 коз.п.
16-та піхотна дивізія (генерал-майор М.Л.Булатов)
- 6 бат.:
1-ї бригади - 2 бат.: Охотський піхотний
полк (шеф - полковник Риков Семен Ілліч, командира немає);
2-га бригада (генерал-майор Збієвський Тимофій
Іванович) - 4 бат.: Камчатський
піхотний полк (шеф - генерал-майор С.А.Тучков 2-й, командир - підполковник Єгерський
Йосип Іванович); Мінгрельський піхотний полк (шеф - генерал-майор Т.І.Збієвський,
майор Єрмолін Іван Кузьмович);
16-та польова артилерійська бригада (полковник Полль): 16-та батарейна і 31-ша легка роти.
Кавалерія - 25 еск., 2 коз.п.
7-ї кавалерійської дивізії (генерал-лейтенант А.
П. Засс) - 25 еск.:
21-ї бригади - 5 еск.: Переяславський драгунський полк (шеф -
генерал-лейтенант А.П.Засс, командир - підполковник Є.А.де Брін);
22-а бригада (генерал-майор граф Павло Петрович фон
дер Пален 2-й) - 10 еск.: Дерптський
драгунський полк (шеф - генерал-майор граф П.П.фон дер Пален 2-й, командира
немає); Тираспольський драгунський полк (шеф - генерал-майор Рєпнініськй Степан
Якович, командира немає);
23-ї бригади - 10 еск.: Чугуївський уланський полк (шеф - генерал-майор
Лісаневич Григорій Іванович, командир - полковник Александров Іван Якович);
Донський козачий підполковника Мельникова 5-го
полк (командир підполковник Мельников
Микола Григорович);
Донський козачий Кутейникова 4-го полк (командир
підполковник Кутейников Федір Олексійович);
7-ї резервної артилерійської бригади 39-та батарейна і 17-та кінна роти.
Резерв армії (генерал-лейтенант Сабанєєв Іван
Васильович) - 9 бат., 10 еск., 1 коз.п.
2-ї бригади 22-ї піхотної дивізії - 3 бат.: Олонецький піхотний полк (шеф - генерал-майор Турчанінов
Павло Петрович, командира немає);
2-ї бригади 10-ї піхотної дивізії - 3 бат.: Ярославський піхотний полк (шеф - полковник Соколовський
Йосип Карлович, командира немає);
3-ї бригади 8-ї піхотної дивізії - 3 бат.: 7-й єгерський полк (шеф - генерал-лейтенант І.В.Сабанєєв,
командир - підполковник Штегеман Антон Йосипович);
23-ї бригади 7-ї кавалерійської дивізії - 10 еск.: Ольвіопольський гусарський полк (шеф -
генерал-майор Дєхтєрєв Микола Васильович, командир - генерал-майор Платон
Тимофійович Козловський 2-й);
Донський козачий полковника Луковкіна 2-го полк
(командир полковник Луковкін Гаврило Амросійович);
16-та кінна артилерійська рота;
2-го піонерного полку піонерні роти П.Н.Гебенера і
А.І.Канатчикова, мінерная рота Д.А.Тихонова (Богданович, Т.ІІ с. 635-638)
Крім
того в Дубно приєналась:
Бригада 13-ї піхотної дивізії (генерал-майор
Язиков Петро Григорович): Саратовський
піхотний полк (шеф – генерал-майор Язиков Петро Григорович); 12-й (шеф -
генерал-майор Гангеблов Семен Георгійович, командир - майор Євдоким Петрович
Толмачов 2-й) та 22-й (шеф – генерал-майор Рудзевич Олександр Якович, командир
- подполковник Атрахович Яків Степанович ) єгерський полки, всього 8 бальйонів.
Усього до бойового складу Дунайської армії входили
51 батальйон, 70 ескадронів., 11 козачих полків., 202 гармати, біля 40 тис.
чол. бойового складу. | 