2.5. Відхід 3-ї Обсерваційної армії на Волинь. - Частина ІІ. БОЙОВІ ДІЇ 3-ї ОБСЕРВАЦІЙНОЇ АРМІЇ В ПЕРШИЙ ПЕРІОД ВІЙНИ. - Волинь у 1812 році - Каталог статей - Персональный сайт Сергея Яровенко
Субота
03.12.2016
09:45
Форма входу
Категорії розділу
Частина І. НАПЕРЕДОДНІ ВІЙНИ. [8]
Загальна обстановка напередодні французького вторгнення. Склад і сили сторін.
Частина ІІ. БОЙОВІ ДІЇ 3-ї ОБСЕРВАЦІЙНОЇ АРМІЇ В ПЕРШИЙ ПЕРІОД ВІЙНИ. [9]
Дії 3-ї Обсерваційної армії в ході першого періоду війни (червень - серпень 1812 року).
Частина ІІІ. ВІД СТИРЮ ДО БУГУ І ПРИП’ЯТІ [9]
Бойові дії на території Волині наприкінці серпня - вересні 1812 року. Дунайська армія.
Частина IV. БІОГРАФІЧНИЙ ДОВІДНИК [17]
Біографічні довідки на генералів і офіцерів армій, які воювали на території Волині.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 352
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Волинь у 1812 році » Частина ІІ. БОЙОВІ ДІЇ 3-ї ОБСЕРВАЦІЙНОЇ АРМІЇ В ПЕРШИЙ ПЕРІОД ВІЙНИ.

2.5. Відхід 3-ї Обсерваційної армії на Волинь.

У ніч з 31 липня на 1 серпня основні сили 3-ї Обсерваційної армії почали відступ.

Біля 04:00 1 серпня до Кобрина наблизилась колона корпусу генерала Каменського, а незабаром корпус генерал-лейтананта Маркова. На хвості останнього показалась ворожа кавалерія, які пострілами зустрів ар’єргард корпусу. Це був загін 7-го корпусу Реньє, який розпочав наступ біля п’ятої ранку.

Під невеличким селом Тевеле розгорнулась жарка битва між двома авангардами, один з яких, правда треба було по логіці речей назвати ар’єргардом (маються на увазі загони Ламберта, а потім Чапліца). Біля 07:00 у бій вступили основні сили ворожої кавалерії. Праве крило саксонської кавалерії, посилене австрійським 4-м драгунським полком князя фон Левенера під командуванням полковника Георга фон Хірша, намагалось обійти російський ар’єргард і перерізати йому шлях до відступу. Поте росіяни опередили ворога. Під безперервним вогнем, відбиваючи одну атаку за другою ар’єргард російської армії відходив до села Стригово (нині Кобринськиого району Брестської області). Відступ здійснювався двома дорогами: ліворуч відступав загін Ламберта, а по головному тракту загін Чапліца. Щоб зберегти своїх людей генерал-ад’ютант Ламберт наказав піхоті відходити попереду кінноти. Ворог скористався розривом у бойових порядках російських загонів і атакував з тилу і флангу загін Ю.Г.Чапліца в районі Стригово. В рядах загону розпочалась паніка. Ситуацію врятував 38-й єгерський полк під командуванням генерал-майора Удома, який зумів відірватись від ворога, вишикуватись в каре і відкрити вогонь по ворожій кавалерії. Відважні дії єгерів дали змогу російському загону відрватись від противника і зайняти позицію для оборони. [23: 24] Австрійці і саксонці, які не очікували такого опору, відхлинули. Тепер переслідування відступаючого ворога повели російські гусари. Під прикриттям ар’єргарду в районі села Тевеле були вишикувані і приготовлені до бою 13-й і 10-й єгерські полки під командуванням генерал-майора В’яземського. Ворожа кавалерія, яка знову намагалась врізатись в російську колону була зустрінута організованим рушничним і гарматним вогнем. Загін В’яземського забезпечив організований відхід кавалерії через село, а згодом і сам, чотирма колонами вирушив до Кобрина. На підході до містечка, до колон дійшла звістка, що ворог обходить Кобрин. Не додав морального духу і наказ начальника артилерії 3-ї армії генерал-майора Сіверса, який прибув до авангарду з розпорядженням усім полкам бігом рухатись до основних сил армії. Знову розпочалась паніка, яку вдалось припинити лише по вході полків до Кобрина. З міста російські полки відходили під гул ворожої артилерії.

Біля першої години ночі 2 серпня частини дивізії фон Біянкі увійшли до Кобрина. Ліворуч від міста по берегах Мухавця розташувались частини саксонського, а праворуч австрійського корпусів.

Головні сили армії відходили по Дивінському шляху. Армія відходила по дорогам, які стали майже непрохідними після дощів. Уночі дух армії підупав ще більше. Тільки за ніч з 1 на 2 серпня армія без бою втратила до 500 солдат, які розбрелися по навколишнім лісам. Ворожа кавалерія постійно атакувала обози, які застрягали в багнюці.

Біля 09:00 2 серпня ар’єргард під командуванням генерала Ламберта в районі села Шмати приєднався до основних сил 3-ї Обсерваційної армії. Тут зі складу загону Ламберта була виведена 15-та дивізія, якою знову став командувати генерал-майор В’яземський, а залишені кавалерійські полки та 10 і 14-й єгерські.

Останніми відходили чотири роти зі складу 10-го та 14-го єгерських полків (по дві від кожного) під командуванням майора Отрощенка. Єгері майже 10 кілометрів відступали сильно заболоченою місцевістю. Іноді патронні сумки приходилось тримати над головою. Вибравшись на сушу, єгері розсипались і лінію і почали вести вогонь по противнику, який слідував за ними. Особливо діставалось ротам 10-го єгерського полку, який раз у раз атакували австрійці. Пройшовши біля 5 кілометрів, єгері 10-го полку вийшли до греблі, яка вела через болото. Отрощенко наказав зімкнути стрій і слідувати через греблю, сподіваючись, що роти 14-го єп з його загону вже перейшли через цю греблю. Австрійці атакували роти 10-го єгерського, а в цей час на узліссі з’явились єгері з 14-го полку. Зневажаючи небезпеку, майор Отрощенко на коні під кулями австрійських стрільців доскакав до лісу, побудував дві роти 14-го єп в бойовий порядок і вдарив у фланг австрійцям, які від неочікуваного удару кинулись втікати.


Єгер, який виде вогонь

На 22:00 війська 3-ї Обсерваційної армії зупинились на нічліг у Дивині.

Противник діяв проти російських військ двома колонами. Одна, до складу якої переважно увійшли австрійські з’єднання, рухалась в напрямку Кобрина, а друга – саксонська на Брест-Литовський.

Австрійські війська, які переслідували росіян до Кобрина, в місті розділились: частина повернула на Брест, частина на Пінськ, а загін під командуванням генерал-майора Біянкі продовжив переслідування.

3 серпня біля 18:00 дивізія Б’янкі під селом Новосілки (в районі Дивіна) атакувала ар’єргард генерала Ламберта, який з боєм відійшов до основних сил армії. Натиск австрійської піхоти знову стримав загін майора Отрощенка, який діяв з засідок вздовж шляху.

Вночі війська корпусу генерала від інфантерії С.М.Каменського разом з армійськими обозами вирушили до села Самари, а корпуси Ламберта і Маркова залишились стримувати противника. Було наказано залишити частину обозів і втопити в болоті частину борошна і сухарів.

4 серпня продовжувались ар’єргардні бої в Дивині. Полки загону Ламберта стримали наступ ворога і дозволили вдійти в напрямку на Самари корпусу Маркова. Цього ж дня корпус генерала Каменського головою колони увійшов до Ратного. У сутичках з ворогом росіяни втратили вбитими 150 чоловік.

5 серпня російський ар’єргард відійшові від Дивіна і без переслідування противником відступив до села Самари.

У районі Ратного до армії приєднався загін генерала-майора Хованського і таким чином армія вже мала до 28000 багнетів і шабель. Загін Хованського було відразу ж направлено на заміну вимучених постійними сутичками частин генерала Юхима Чапліца.

Продовжили свій рух і ворожі корпуси. Шварценберг зі своїми австрійцями рухався по великій Дивінській дорозі, а Реньє з саксонцями в напрямку до Бугу. 5 серпня Шварцнберг знаходився в Дивині, а Реньє в Рудні.

7 серпня ар’єргардні бої продовжились. Потягом шести годин (з 13.до 19.00) йшов запеклий бій австро-саксонської кавалерії з росіянами. Особливу мужність показали Володимирські драгуни, які рішучими контратаками неодноразово відновлювали  статус кво обох проти борців і в кнці-кінців поле битви залишилось за військами Тормасова. [12: 92]

8 серпня генерал Тормасов з метою забезпечення флангу армії від удару зі сторони Герцогства Варшавського та зі сторони Бресту від Реньє відправив два загони: генерала Чапліца до Вижви, а Ламберта – до Турійська. Загону генерала Міліссіно було наказано залишити Пінськ та Янів і відійти до Любешова. В Ратному для прикриття відходу основних сил був залишений загін генерал-майора князя Хованського.

10 серпня австрійці зайняли Ратно. 11 серпня бригада фон Мора з дивізії знову зайняла Пінськ, а її загони вирушили в напрямку до Давид-городка і Турова.

12 серпня до штабу Тормасова, який знаходився в Ковелі, надійшла інформація, що  австрійці та саксонці зайняли Шацьк і підйшли до Любомля разом з новосформованою польською дивізією Антонія Косинського (12 тисяч офіцерів і солдат при 8 гарматах). Для вияснення ситуації і проведення рекогносцировки розташування ворожих сил на напрямку Турійськ - Любомль був направлений загін генерал-ад’ютанта Ламберта (Олександрійський гусарський, Татарський уланський, козачий Власова, Євпаторійський татарський, 2-й Башкирський, 1-й та 2-й Калмицькі полки і 10-й єгерський полк).

З огляду на терміновість здійснення зоходів з розвідки 10-й єгерський полк і піша артилерія були залишені в районі села Новосілки (нині Турійського району), а кавалерія у складі Олександрійського гусарського, Татарського уланського, Євпаторійського кінно-татарського та козачого Власова 2-го полків з 12-ю кінно-артилерійською ротою почала рух в напрямку на Любомль. На марші до загону Ламберта були приєднані Стародубівський драгунський і Донський козачий Дячкіна полки. Попереду загону були вислані декілька козачих сотень і чотири ескадрони Татарського уланського полку. Цей навеликий авангард на околицях Любомля зустрівся з авангардом саксонців. Зав’язались вуличні бої, переможцями з яких вийшли росіяни. Особливо в боях під Любомлем відзначились дончаки Власова 2-го та Дячкіна та олександрійські гусари. Трохи згодом козаки і гусари взнали, що серед саксонців, які бились з ними в Любомлі був і командувач 7-м французьким корпусом дивізійний генерал Реньє. Від полонених також довідались, що основні сили саксонського корпусу знаходяться в районі села Куснище.

Основні сили корпусу фельдмаршала Шварценберга розпочали рух в напрямку на Шацьк, в Ратному залишилась дивізія генерала Зігенталя.

Цього ж дня загін генерал-майора Чапліца вступив в бій з австрійцями (дивізія генерал-лейтенанта Біянкі) в районі села Кримне (нині Старовижівського району), вимушений був залишити позиції і відійти до Вижви.

Протягом 13 серпня генерал Ламберт зі своїм загоном знаходився в Любомлі, а наступного дня, 14 серпня відійшов до Турійська. [7: 19]

13 серпня районі Вижви австрійський авангард наздогнав і атакував загін генерал-майора Чапліца (Павлоградський гусарський, 28-й єгерський полки і один ескадрон Лубенського гусарського). В ході 18 годинного бою російські частини відбили усі атаки ворога. [7: 20] Особливо відзначився 28-й єгерський полк, який під командуванням свого шефа генерал-майора Петра Яковича Корнілова багнетною атакою прорвав бойовий порядок австрійських військ і забезпечив вихід з оточення всього загону російської армії. На допомогу Чапліцу були вислані Коливанський і Вітебський піхотні полки, які згодом увійшли до його загону. По відбитті атак загін генерал-майора Чапліца відійшов до с. Шайно (нині с. Журавлине Старовижівського району).

Для прикриття  маршу основних сил в районі с.Несухоїжі були залишені Володимирський піхотний і Таганрозький драгунський полки під загальним командуванням генерал-майора Пантелеймона Григоровича Бернандоса, командира 1-ї бригади 18-ї піхотної дивізії.

Біля 16:00 до Ковеля прибула основна частина 1-го корпусу армії Тормасова, зокрема 15-та дивізія генерал-майора В’яземського у складі якої залишались Нашебурзький піхотний та 10-й єгерський полки і один батальйон Апшеронського піхотного полку. Російські частини вимушені були втопити в Турії значну частину провіанту, щоб він не дістався ворогу.

З огляду на обставини (крім дій австрійців, поляків і саксонців на заході Волині була отримана інформація про осаду Бобруйська 17-ю дивізію французької армії Яна Генріха Домбровського та вихід французьких частин до кордонів Чернігівської губернії), 13 серпня Тормасов прийняв рішення про відведення всіх військ своєї армії за лінію річки Стир та концентрацію її основних сил в районі Луцька).

Дії загонів Ламберта і Чапліца дозволили головним силам 3-ї Обсерваційної армії безперешкодно відійти з Ратно спочату до Ковеля, а з Ковеля за річку Стир до Луцька.

Згодом підтвердилась інформація, здобута російськими розвідниками. У ніч з 15 на 16 серпня (за новим стилем з 27 на 28.08) дивізія під командуванням генерала Косинського переправилась через Західний Буг. Відкинувши козачі частини, які після рейду генерал-мйорка К.Й.Ламберта залишались на території Герцогства Варшавського (район Грубешова), 16 серпня поляки зайняли Устилуг, а 18 (30) серпня увійшли до Володимира. Гарнізон під командуванням генерал-майора Хрущова, який залишався під час походу військ 3-ї обсерваційної армії до Берестейщини в районі Володимира-Волинського, напередодні отримав розпорядження на відхід в напрямку Луцька і Горохова.

14 серпня для більш оперативних дій зі складу корпусів були виведені частини і переформовані в окремі загони.

В своєму «Журналі» В.В.В’яземський наводить їх перелік:

«1-й, графа Ламберта: Олександрійський гусарський, Татарський уланський, козачий Власова, башкири, калмики, 10-й єгерської полк;

2-й, Чапліца: Павлоградський гусарський, один батальйон Лубенського гусарського, 28 єгерський, Вітебський і Коливанський піхотні;

3-й, Бернандоса, як вище сказано (Нашебурзький піхотний та 10-й єгерський полки і один батальйон Апшеронського піхотного полк);

4-й, Мілісіно: 1 батальйон Лубенського гусарського полку, чотири батальйони зведених гренадер, 32-й єгерський полк;

5-й, князя Хованського: 4 зведених гренадерських батальйони, батарейна рота № 34;

6-й, князя Щербатова: Тамбовський та Дніпровський піхотні, батарейна рота18;

7-й, Назимова: Козловський, Куринський піхотні; батарейна рота 15;

8-й, Удома: Нашебурзький, Якутський, 1 батальйон Апшеронського, 38-й єгерський, батарейна рота 9;

9-й загін мій (генерал-майора В’яземського): Тверський драгунський, кінна рота артилерії майора Арнолда і 13-й єгерської полк». [55: 208-209]

Слідом за основними силами загін Ламберта з Турійська через Маковичі і Торчин також відійшов до Луцька.

15 серпня загін генерал-майора Бернандоса виступив з Несухоїж маршем на Колки; загін генерал – майора Чапліца о 09:00 прибув до Ковеля й зайняв там оборону. Загони генералів Щербатова, Хованського, Назімова, Удома і В’яземського протягом дня йшли маршем в напрямку на Голоби, а надвечір дійшли до Рожищ.

16 серпня ці загони о 2-й ночі виступили з Рожища і до 11:00 прибули до табору основних сил 3-ї Обсерваційної армії в районі Луцька. Генерал-майор Чапліц отримав наказ покинути Ковель і рухатись в напрямку Рожищ. Перед відходом з Ковеля Чапліц наказав спалити всі мости.

У Луцьку готувались до оборони і водночас до евакуації: майно продовольчих складів стали вантажити на підводи і по маленьку відправляти партіями на схід.

Надвечір 17 серпня загін генерал-майора Чапліца вийшов до Рожищ і зайняв оборону на околицях міста. Вранці 18 серпня до Рожища підйшли передові загони австрійців. Цього ж дня за розпорядженням штабу 3-ї Обсерваційної армії для посилення угрупування у Володимирі-Волинському було відряджено Якутський піхотний полк. Полк не встиг дійти до місця призначення, так як отримав команду повертатись назад – загін генерал-майора Хрущова отримав наказ рухатись до Луцька двома колонами: через Свинюхи на Радомишль і другою через Горохів і Берестечко. З табору під Луцьком було виділено невеликий загін під командуванням полковника Кноррінга, який був направлений в район Берестечка для спостереження за австрійським кордоном.

За станом на 22 серпня основні сили 3-ї Обсерваційної армії розмістились в таборі під Луцьком. При цьому в головному (корпусному) таборі в Луцьку знаходились Тверський і Володимирський драгунські, Нашебурзький, Куринський, Вітебський, Тамбовський, Костромський, Дніпровськийй, Володимирський піхотні, 13-й, 14-й, 38-й єгерські полки, один батальйон Апшеронського полку та Донський козачий Дячкіна полк. У районі с. Торговиця на березі Стиру розмістився табір загону генерал-ад’ютанта Ламберта, який складався Олександрійського гусарського полку, Донського козачого Власова, 10-го єгерського, Ряжського і Козловського піхотних полків. Поруч, в районі села Михайлівка, розташувався табір  загону генерал-майора Хрущова (Арзамаський драгунський і Якутський піхотні полки). Під Берестечком розташувались Татарський уланський, 2-й Башкирський та Євпаторійський татарський полки, які входили до загону Кноррінга.

Від Рожищ до Жидичина розташувались вздовж Стирю полки загону генерал-майора Чапліца: Павлоградський гусарський, Таганрозький драгунський, Коливанський піхотний, 28-й єгерський та ескадрон Лубенського гусарського полку.

Переправи в районі Колок залишився охороняти загін генерал-майора Міліссіно у складі чотирьох зведених гренадерських батальйонів та ескадрону Лубенського гусарського полку.

Противник 3-ї Обсерваційної армії розташувався між Бугом і Стиром і до кінця серпня особливої активності не проявляв. Головні сили корпусу фельдмаршала Шварценберга знаходились в районі села Киселин теперішнього Локачинського району. Від Ратно до Пінська розташувались частини дивізії генерала фон Зігенталя, при цьому у Пінську розташувався п’яти тисячний гарнізон під командуванням командира 1-ї бригади  генерал-майора Йогана Фрідріха фон Мора. Війська 7-го корпусу дивізійного генерала Реньє зайняли позиції від Локач до Торчина з передовими постами в районі Чарукова. В їх тилу, в районі Володимир - Устилуг, розташувались підрозділи дивізії генерала Антонія Косинського.

Про події відступу 3-ї Обсерваційної армії від Городечна до Луцька генерал Тормасов доповів імператору Олександру І донесенням від 22 серпня 1812 року:

«Генерал от Кавалерии Тормасов, от 22 минувшего Августа из лагеря при городе Луцке, доносит ЕГО ИМПЕРАТОРСКОМУ ВЕЛИЧЕСТВУ следующее:

Августа 17 с войсками мне вверенными прибыл я благополучно в город Луцк. В продолжение марша моего к городу Ковлю заняты были нашими отрядами местечки: Ратно, Выжва, Мацеиов, Любомль и Туриск, как для обеспечивания движения моего, так и для наблюдения за направлением сил неприятельских; вскоре по прибытии моем к Ковлю, появился неприятель в больших силах на левом моем фланге в местечке Шацке, атаковал пост находившийся в Любомле. Я тотчас приказал авангардному командиру Генерал-Адъютанту Графу Ламберту рекогносцировать неприятеля, и буде найдет его в размерных себе силах, атаковать и занять местечко Любомль; в противном же случае, не подвергая людей напрасной потере, с неприятелем в дело не входить, но иметь его в наблюдении. При сем рекогносцировании конно-татарского уланского полка Полковник Кнорринг с одними охотниками вверенного ему полка и с частью казачьего Власова 2 полка разбил неприятельский передовой пост, из пехоты и конницы состоящий, и взял в плен до 50 человек. Граф Ламберт подступил с кавалериею своею к местечку Любомлю на малую дистанцию пушечного выстрела, но открыв, что неприятель в силе, остановился в 4 верстах, не быв им обеспокоиван. Генерал-Майор Чаплиц на посту в Выжве в тоже время был сильно атакован 8 батальонами Австрийской пехоты и частью кавалерии; но не смотря на усилие неприятеля, пост сей с большою для него потерею был удержан, и в плен взято нами 34 человека. С нашей стороны убито: Обер-Офицеров 3, Унтер-Офицер 1, рядовых 29; ранено: Штаб-Офицеров 2, Обер-Офицеров 2, Унтер-Офицеров 5 и рядовых 135.

Через взятых в плен я осведомился, что Князь Шварценберг со всеми силами находится в Шацке и должен действовать на Ковель, а Французский Генерал Реньє присоединив к себе конфедератов Польских, от Любомля в левый наш фланг. На другой день, т.е. 14 числа неприятель во всех пунктах более нас не тревожил. Не имея намерения вступить с ним в генеральное сражение, но только по возможности удержать стремление его, дабы тем более выиграть время к сближению 1 колонны Молдавской армии к Дубно, я 15 числа предпринял марш к Луцку, дав всем отрядам, занимавшим передовые посты, следующее направление: Генерал-Майор Князь Хованский от Ратно должен был присоединиться ко 2 корпусу, состоящему между Датина и Несухоижа. Сей корпус 14 числа прибыл к Ковлю, оставя небольшой отряд под командою Генерал-Майора Бенардоса, для прикрытия марша Генерал-Майора Чаплица от Выжвы к Ковлю, который и составлял потом арьергард армии; а Генерал-Майор Бенардос шел от Несухоижа через Милановичи на Колки для соединения и подкрепления Генерал-Майора Мелиссино, шедшего от Любашева к Колкам, где отрядами своими и занял сей пост. Генерал-Адъютанту Гр Ламберту, идущему через м.Туриск, Киселин и Торчин к Луцку, где перейдя реку Стырь, приказано было занять пост при селении Торговиц. Генерал-Майору Хрущову, идущему от города Владимира двумя дорогами, одною через м.Блудов и Боремлю, а другою через Горохов и Берестечко за рекою Стырь, велено занять свои посты, поступя в команду Генерал-Адъютанта Графа Ламберта. Движение всех сих отрядов совершилось без дальнего препятствия; неприятель хотя и преследовал, но слабо.

По переходе реки Стырь армия, мне вверенная расположилась лагерем при городе Луцке, а Генерал-Майор Чаплиц с отрядом в Рожищах, имея под начальством своим и пост при Колках. Неприятель, по полученным известиям и по показанию пленных, находится около м.Туриска и города Владимира со всеми силами Австрийского и Саксонского войска, к коему присоединилось более 10.000 конфедерационных войск.

От 1 колонны Дунайской армии, состоящей под командою Генерал-Лейтенанта Воинова,получил уведомление, что по причине продолжавшихся сильных дождей в течении 12 дней, встретил он при переправе через Прут от сильного разлития вод некоторое затруднение; но однако надеется в непродолжительном времени со вверенною мне армиею соединиться. По всем замечаниям неприятель намерен действовать соединенными силами на левый фланг моей позиции; но сколько возможности будет, все покушения его отражать стану, для воспрепятствования ему переправы через Стырь. О чем ВАШЕМУ ИМПЕРАТОРСКОМУ ВЕЛИЧЕСТВУ всеподданнейше доношу».[48]

За час відходу від Городечно війська 3-ї Обсерваційної армії провели з противником 13 більш-менш значимих боїв, в ході яких ворог втратив вбитими, пораненими і полоненими до 11 тисяч чоловік. [1: 36] Такими втратами занепокоївся сам Наполеон і став вимагати пояснень у Шварценберга. Австрійський фельдмаршал такі пояснення надав: «…прийшлось штурмом оволодівати греблями і гатями, які являють собою єдино можливий шлях через болота…. і створюють сприятливі умови, для того, щоб малочисленними частинами зупинити набагато більші сили». У цьому ж листі князь Шварценберг запропонував Наполеону подальший план спільних дій французького і австрійського війська. Зокрема Шварценбергом було запропоновано план наступу союзних військ на території України. З французької сторони участь в наступі повинен був взяти корпус маршала Віктора (Віктор, Клод Віктор Перрен, фр - Claude-Victor Perrin, dit Victor), який би значно посилив угрупування австрійського і саксонського корпусів. Також Шварцеберг пропонував нанести зі стори Білорусії вздовж Дніпра удар на Київ, і таким чином відрізати Волинську і Подільську губернії, а заодно й війська, які знаходяться на цій території. «Якщо ми хочемо забезпечити перемогу, - писав Шварценберг, - найкращий спосіб добитися успіху заключається в наступному: один армійський корпус повинен спуститись по Дніпру до Києва, котрий являється головним опорним пунктом військових сил на Волині». [1: 35-36]

У відповідь на лист Шварценберга Наполеон 12 серпня віддав розпорядження: Сильніше переслідуйте Тормасова… Йому посилають підкріплення з берегів Дунаю, проте говорять, що вони від нього ще далеко.  У Вас буде ще достатньо часу, щоб вступити до Києва і Калуги, поки ми будемо рухатись на Москву. Проте особливо слідкуйте за тим, щоб росіяни, які знаходяться перед Вами, на направились би проти мене». [1: 36] Також Наполеоном було направлено кур’єра з листом до австрійського цісаря Франца І з вимогою надіслати корпусу Шварценберга поповнення, яке довело б його чисельність знову до 30 тисяч, як це передбачалось домовленостями.

Бонапарт все ж прислухався до думки Шварценберга і віддав розпорядження 17-й дивізії генерала Домбровського (11 тис. чол. при 24 гарматах) спільно з литовським шляхетським ополченням під командуванням генерала Конопки (до 30 тис. чол.) приготуватись до наступу на Україну. Розпорядження «пробиватись до Києва» зі Смоленської губернії, отримали і три полки з корпусу маршала Даву. Таким чином за міркуванням Наполеона міг бути завданий удар одночасно з заходу і півночі угрупуванням загальна чисельність якого б сягла 90 тис. чол. при 208 гарматах. [1: 38] Проте подальші події на півдні Білорусі на півночі Волині не дали цьому плану здійснитись. Дивізія Домбровського застрягла під Бобруйськом; литовське ополчення в кількості, яка планувалась зібране не було, та й боєздатність його бажала бути кращою; бригада генерала Мора заледве уникнула розгрому від частин 2-го резервного корпусу генерала Ертеля; Шварценберг, Реньє і Косинський застрягли перед річкою Стир.

Та все ж небезпека ще була явною. У зв’язку з можливістю раптового прориву противника через Стир, майже на всій його протяжності від Берестечка до Колок російськими військами були спалені мости. Лише в районі с. Красне було залишено пором для переправки козачих партій та збудовані кладки (замість зруйнованого мосту) в районі Берестечка.

Австрійці, а особливо саксонці декілька разів намагались здійснити рекогносцировку місцевості по Стирю щоб виявити можливі броди, переправи, захопити плацдарми на східному березі, проте щоразу без успіху. Козаки, яким було доручено охороняти береги і слідкувати за противником, щоразу зривали всі його спроби.

Найбільш невдоволеними від переходу до оборони виявились чомусь польські генерали. Так генерал Антоній Косинський звертався до свого безпосереднього начальника – дивізійного генерала Реньє за дозволом захопити переправу в районі Берестечка і звідти продовжувати наступ. Мінський губернатор і генерал армії Герцогства Варшавського (заодно і бригадний генерал французької служби) Микола Броніковський у своєму листі дюку де Маре висловлював здивування поведінкою князя Шварценберга, щодо його паивних дій в районі Луцька і відсутністю наступальних дій в напрямку на Київ.

Армійські офіцери і генерали обох сторін період з 23 серпня по 8 вересня назвали «малою війною» із-за великої кількості дрібних сутичок в основному козачих та гусарських підрозділів з противником.

Ось так закінчився перший етап військової епопеї 1812 року для 3-ї Обсерваційної армії. Етап, в якому була радість від перемог, оп’яніння швидкими і лихими набігами на ворожі містечка і села. Проте це був також етап гірких поразок і ганебного для російських солдат і офіцерів відступу. Тим не менше армія відтягнула значну частину сил противника від напрямку головного удару, а значить виконала свою основну місію. Присутність армії на Волині стримала можливе бажання австрійців здійснити наступ з території Галичини. Офіцери і солдати загартувались в боях, отримали новий досвід боротьби з новим противником…

Категорія: Частина ІІ. БОЙОВІ ДІЇ 3-ї ОБСЕРВАЦІЙНОЇ АРМІЇ В ПЕРШИЙ ПЕРІОД ВІЙНИ. | Додав: voenkom (12.11.2011) | Автор: Сергій ЯРОВЕНКО E
Переглядів: 831 | Теги: Стригово, 10-й, Удом, Сіверс, Хірш, Біанкі, 14-й, 38-й, Отрощенко, 13-й | Рейтинг: 5.0/9
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: