Тим часом 2 серпня генерал Косинський отримав
наказ від Дютаї виступити з заново сформованою дивізією з Замостя до Бреста, а
Наполеон Бонапарт віддав наказ Шварценбергу об’єднанти сили допоміжного
австрійського та 7-го корпусів, прийняти командування над ними і перейти в наступ
проти армії Тормасова. Цей наказ генералу Шварценбергу з Вітебська доставив
ад’ютант Бонапарта полковник Шарль Флао (Огю́ст Шарль Жозе́ф Флао́ де ля Бійярдері (фр. Auguste Charles
Joseph Flahaut de La
Billarderie).
Шарль Флао
Генерал Дютаї по отриманні листа від командувача
7-м корпусом генерала Реньє з повідомленням про неможливість виконання завдання
з прикриття Герцогства Варшавського та інформації про захоплення росіянами
Білостока в свою чергу негайно направив листи маршалам Віктору та Бертьє. До
першого він звернувся за допомогою. «Наше
положення тут – писав Дютаї, - мало заспокійливе, проте ми зробимо все можливе,
що буде в наших силах, щоб захистити Модлін і Прагу (мається на увазі
передмістя Варшави – С.Я.), очікуючи, що Ви прийдете нам на допомогу».
Також комендант Варшави повідомив маршала Віктора про направлення в район
Бреста дивізії Антонія Косинського.
Увагу Бертьє було звернено в першу чергу на
панічні настрої серед поляків, які мали володіння в районі Білостока і до яких
дійшла чутка що козаки палять маєтки усіх шляхтичів, які приєднались до
конфедерації. Одночасно генерал висловив і свою думку про сили і завдання
російського загону: «Я думаю, що те, що
направилось до Білостока, є лише
кавалерією, і надіюсь, що армія саксонців і австрійців, котра рухається проти
росіян зупинись їх». [50: Т.3.248-252; 51:23]
6 серпня (24 липня) комендант Гродно генерал Брьон
доповідав маршалуу Бертьє: «Вчора і
позавчора козаки займали Свислоч, Станіслав і Ялівку, проте не затримуючь
відійшли. Генерал Реньє і князь Шварценберг ідуть повним ходом, щоб наздогнати
російську армію. Експедицію на Білосток здійснив граф Кноррінг з двома полками
– уланським та козачим. Генерал Фер’єр з кучкою людей намаговася прогнати перші
війська, але був задавлений чисельністю (ворога) і вимушений був евакуювати це
місто. Противник провів там весь день до вечора і відступив у ліси, де
знаходиться зараз і звідки надсилає патрулі до Білостока. Запевняють, що генерал Фер’єр, зазнавши втрат в людях, відступив у ліси; до цього моменту я не
знаю, де він знаходиться ». [50: Т.3 378]
Наступного дня генерал Дютаї отримав повідомлення
Косиньського про
те, що «легкі війська ворога знаходяться дуже близько від Ломзи». Цю інформацію підтвердило й інше джерело, причому
вказувалось , шо саксонський загін з касою відійшов до Плутська. Проте ці донесення лише підтвердили правдивість
прислів’я «У страху очі великі» - насправді російські розвідувальні
загони (партії) дійшли тільки до Книшина.
Більш-менш картина всіх подій з глибоким проникненням
російського загону в Білостоцьку область вияснилась, коли до Августова прибув австрійський
прем’єр-лейтенант Голубицький, який віз листа генерала Фер’єра до командувача
військами 7-го корпусу генерала Реньє. Про суть цього рапорту комендант
Вільковишека дивізійний генерал Домінік Оноре Антуан Ведель (Dominique Honoré Antoine Vedel) негайно доповів маршалу Бертьє: «Він представив за своїм уявленням весь рух
росіян від Бреста до Білостока ... Росіяни прибули з боку Брест-Литовська з кількома тисячами людей, атакували саксонське депо, яке знаходилося
в цьому останньому місті. Цей офіцер каже, що втрата саксонців у цій справі
склала 26 кавалеристів і 29 коней, і що росіяни втратили ще більше народу, що
вони просунулися після Білостоку в сторону Заблудова, що
генерал Фер’єр провів розвідку
російських військ у бік Заблудова і відступив потім у Більськ і вчора
знаходився ще в цьому місті ... Згідно з цим рапортом,
який є заспокійливим для тилів армії, але зовсім недостатнім для кордонів
департаменту, я прямую в цей момент в Августов і Ломзу, щоб вжити належних заходів для протидії набігам козаків, для чого
виуористаю 600 чоловік піхоти, які знаходяться в Ломзі, і 100 чоловік кавалерії національної гвардії і лісової варти ... Я
просив губернатора Кенігсберга, щоб він залишив у моєму розпорядженні двадцять
прусських драгунів, які знаходяться розсипаними в різних місцях, і яких я велю
з'єднати, щоб постійно обшукувати навколишні ліси». Далі йшлось про дані Фер’єра щодо наявних сил
росіян – 1000 козаків, гусар та уланів, місце перебування самого Фер’єра – у
Малинці та неможливість повернення французької адміністрації до Білостока без
належних військових сил. [50:Т.3, 388-89, 465-66; Т.5,
869, 871]
Поки між французькими військовопосадовцями тривало
листування і будувались плани щодо ліквідації «партизанської» загрози, загін фон
Кноррінга спокійно повернувся до основних сил армії і розташувався в селі Шерешів.
28 липня загін приєднався до авангарду генерал-ад’ютанта Ламберта. Разом із
загоном прибули 95 полонених французів, саксонців та австрійців По прибутті
полковник Карл Кноррінг подав Тормасову списки місцевої адміністрації, яка
встала на шлях служби противнику та подання на нагородження офіцерів, які
особливо відзначились в рейді. Серед названих Карлом Богдановичем імен і
прізвищ були полковник Ехін та поручик Фредерікс з Татарського уланського
полку, а також Садик-Мурза Контуганський і Кирей-Мурза Аксаков із
Євпаторійського кінно-татарського полку. [48:514]
А гроза наближалась. Допоміжний австрійський
корпус відповідно до розпорядження головної квартири французької армії поспішав
на з’єднання з корпусом Реньє щоб згодом завдати спільного удару по російським
військам.
Відразу після отримання відомості про поразку під
Кобрином, у листі міністру іноземних справ Маре від 21 липня імператор Франції
вимагав: «Напишіть принцу Шварценбергу,
що я підпорядкував 7-й корпус його командуванню і що мій намір заклечається в
тому, щоб він з вдома об’єднаними корпусами, котрі разом повинні налічувати 40
тисяч, почав рух на Тормасова і Каменського, дав їм битву, вторгнувся на
Волинь.. і зробив усе можливе, щоб ні той ні інший не змогли діяти проти мене».
У листі на ім’я Маре від 23 липня Наполеон повторив свою вимогу про те щоб
Шварценберг: «… ішов якнайшвидше,
атакував і опрокинув Тормасова і Каменського і переніс воєнні дії на Волинь».
У цьому ж листі Наполеон також вимагав діяти обережно, наказав уточнити
кількість російських дивізій на Волині та створити в Несвіжі резерв чисельністю
7-8 тисяч чоловік для підкріплення в разі необхідності об’єднаних сил
Шварценберга і Реньє. Наприкінці листа Наполеон Бонапарт висловлював
впевненість, що Шварценберг в найближчому часі перенесе воєнні дії на Волинь.
Поки основні сили армії Тормасова залишались в
Антополі генерал Реньє зі своїми саксонцями продовжував відступ до Слоніма, щоб
там з’єднатись з австрійцями Шварценберга. Вже 19 липня австрійці залишили
Несвіж, 20 вийшли до Сталовичів, 21-го – до Полонки. 22 липня австрійський
допоміжний корпус почав рух в напрямку на Хомськ, а корпус Реньє припинив
відступ і став наступати від Волоковиська в напрямку на Пружани. Цього ж дня
австрійці і саксонці зустрілись в районі с. Якимовичі. 23 липня австрійці
залишили Якимовичі і стали рухатись в напрямку на Девятковичі, а саксонці
вирушили в напрямку на Ружани. 24 липня австрійській корпус наблизився до
Косова.
25 липня, отримавши інформацію про наступ
австро-саксонських військ, Тормасов наказав Ламберту перейти від Малеча до
Пружан з метою прикриття лівого флангу армії і недопущення її охвату
противником. Резерву армії (чотири зведених гренадерських батальйони, 38-й
єгерський полк і дві артилерійські роти) на чолі з генерал-майором князем
Хованським було наказано передислокуватись в район Малеча. Загону генерала
Чапліца (8 батальйонів, 12 ескадронів, 4 козачі полки, 3 артилерійські роти)
було наказан перейти від Хомська до Ревятич (нині с. Ревятичі – біл. Равяцічы,
Березівського району Брестської обл.) із метою підтримки угрупування генерала
Хованського.
Передові австрійські ро’їзди цього дня атакували
пости росіян на річці Ясельді, в Сільці і Березі Картузькій, але були відбиті.
26 липня загін генерал-майора Ю.Г.Чапліца (Коливанський піхотний,
13-й єгерський, Павлоградський гусарський полки, три ескадрони Володимирського
драгунського, чотири ескадрони Лубенського гусарського, однин ескадрон Таганрозького
драгунського полків та один козачий полк) о 03:00 почав марш з села Ставок
(нині Пінський район Брестської обл.) у район села Сигневичі (нині Березівський
район Брестської області). На той час саксонці рухались в напрямку на Пружани,
а австрійці зі Слоніма йшли в напрямку на Березу Картузьку. На зустріч
саксонцям до Пружан рухався загін генерала Ламберта. Загін генерал-майора князя
Хованського рухався в напрямку на Малеч. Основні сили 3-ї армії наближались до
Тараканів.
Генерал-майор Юхим Гнатович Чапліц
На 11.00 загін Чапліца увійшов до Сигневич, а вже
за годину його передові загони зустрілись з легкою кавалерією
австро-саксонского угрупування. Чапліц зупинив сили свого загону в Сигневичах і
вислав кавалерійські загони до села Ревятичі. Розвідники невдовзі доповіли, що
основні сили ворожої армії розташувались в 12 верстах в Березі Картузькій. По обіді, близько 18:00 передові російські
пікети знову вступили в перестрілку з пікетами саксонців. Основні сили корпусу
Шварценберга вийшли до Ясельди і змусили російські пости відійти на рубіж річки
Венець. Саксонці, які залишили Ружани основними своїми силами підійшли до Великого
Села.
27 липня після спільної
військової ради австрійських і саксонських генералів було вирішено завдати
Тормасову удару і перенести бойові дії на територію Волині. Розпочалось
висування основних сил противника в нарямку на Пружани.
28 липня загін генерал-майора Чапліца під Ревятичами був атакований
австрійцями дивізії Зігенталя і вимушений був відійти в напрямку до Хомська. В боях у районі білоруських містечок і сіл Береза
Картузька і Ревятичі особливо відзначились Володимирські драгуни, які хоча й
втратили 13 своїх бойових товаришів, але з гідністю відбили всі атаки ворога. [12:91-92] Загін князя Хованського під
натиском австрійців залишив Малеч і також відійшов в напрямку до Хомська.
Із «Журналу» князя В’яземського
видні подробиці бою.
Об 11:00 передові загони ворога наблизились до позицій загону генерал-майора
Чапліца і зав’язали перестрілку. Тормасов наказав Ю.Г.Чапліцу залишити
Сигневичі і відійти до Антополя. Поки росіяни збирались вирушити в марш австрійці
і саксонці атакували їх позиції. На початок бою російська кавалерія знаходилась
по фронту перед селом на відстані до 1-1.5 км. У самих Сигневичах зайняв позиції
Коливанський піхотний полк з чотирма гарматами. Три роти 13-го єгерського полку
зайняли оборону в районі сільського кладовища ліворуч, а ще одна рота
розмістилась праворуч дороги, яка вела на греблю. Дві роти цього ж полку
зайняли будинки, які знаходились вздовж дороги на Ревятичі, а ще дві роти
вишикувались поблизу греблі.
Першими нанесли удар саксонські кавалеристи, які відкинули російську
кінноту до села. На околиці саксонці напоролись на сильний рушничний вогонь
єгерів, які прикривали дорогу на Ревятичі. У фланг противнку вдарили піхотинці
Коливанського полку. Ворог став відступати. Тут на нього накинулись лубенські
гусари та донські козаки. Під прикриттям бою Чапліц відвів драгунські полки до греблі.
Незабаром ворог знову атакував позиції росіян, тапер вістря його атаки було
спрямоване на лівий фланг. Атака була припинена вогнем гармат і рушниць
Коливанського піхотного полку. Це дало змогу планомірно відвести спочатку
ескадрони Лубенського гусарського полку та козачі полки, а слідом за ними
Павлоградський гусарський та Коливанський піхотний полки. В ар’єргарді
відступали єгері 13-го полку. Під прикриттям свого вогню вони зруйнували міст
на греблі. Цього дня втрати російського загону склали до 75 чоловік. Подальший
відхід до Тараканів здійснювався під рясним дощем, який вкрай зіпсував дорогу й
затруднив марш.
На той час тридцяти тисячний
австрійський корпус і 15-ти тисячне саксонське військо з 140 гарматами
розташувалось під Пружанами.
Генерал Щварценберг,
використовуючи зручне становище, здійснив спробу обійти шляхом Малеч - Линьово праворуч
авангард графа Ламберта, який знаходився в Пружанах, а війська генерала Реньє,
наступаючи зі сторони Волоковиська повинні були охопити лівий фланг російського
авангарду, рухаючись на Шерешово (нині смт. Шерешово Пружанського району
Брестської обл.).
Близько 06:00 29 липня саксонці
розпочали атаку на передові підрозділи Ламберта зі сторони Волоковиськокої
дороги. Протягом трьох годин точився запеклий бій. Проте, після отримання біля
10:00 донесення з посту на річці Вінець про рух австрійців кількома коланами з
Пружан на Сілець і Линьово, генерал-ад’ютант Ламберт прийняв рішення на відхід.
Для прикриття відступу до Линьово було направлено батальйон 14-го єгерського
полку з одним ескадроном Тверського драгунського полку та двома гарматами
кінної артилерії. Ці підрозділи повинні були посилити сили поста в районі
Линьово і зайняти греблю на дорозі Линьово – Клетно. Основні сили загону
Ламберта стали відходити до корчми Городечно. Під час відходу ар’єргардні бої з
насідаючим ворогом постійно вела російська легка кавалерія. Відбиваючись від
ворога, біля 15:00 основні сили авангарду графа Ламберта перейшли через тіснину
в районі Козячого Броду. Тут до основних сил авангарду приєднався загін,
висланий в район Линьово. Командир загону доповів, що австрійці, які вийшли до
Линьово не наважились атакувати, а повернули в напрямку на Пружани. Після двох
годинного перепочинку війська, підпорядковані Ламберту знову вирушили в похід
на з’єднання з основними частинами армії. Намагання австрійців нанести удар,
використовуючи рельєф лісистої місцевості були припинені зусиллями 10-го і
14-го єгерських полків.
Загін генерала Чапліца на 07:00 29 липня прибув до Тараканів де дізнався,що
основні сили 3-ї Обсерваційної армії вирушили в напрямку на Городечно. Біля
16:00 Чапліц зі своїм військом вийшов маршем з Тараканів і надвечір (біля
20:00) прибув до Антополя. В невеличкому, переважно єврейському містечку з 200
будинків, розмістились на відпочинок Павлоградський гусарський полк, чотири
ескадрони Лубенського гусарського, три ескадрони Володимирського, один
Таганрозького, два Стародубівського драгунського полків, полк козаків, рота
кінної артилерії, шістнадцять гармат легкої артилерії, Коливанський і Якутський
піхотні, 13-й і 38-й єгерські полки, чотири зведені батальйони гренадерів.
До 30 липня корпус під командуванням генерала Чапліца залишався в Антополі і
займався відправкою обозів. Те що російські частини не змогли розмістити в
рухомих обозах, роздали місцевим жителям.
Зважаючи на численну перевагу
противника О.П.Тормасов прийняв рішення про відведення військ до Кобрина та
подальше зосередження основних сил армії в районі Городечного (нині с.
Городечно Пружанського району Брестської області). | 
