2.3. Від Кобрина до Городечно. - Частина ІІ. БОЙОВІ ДІЇ 3-ї ОБСЕРВАЦІЙНОЇ АРМІЇ В ПЕРШИЙ ПЕРІОД ВІЙНИ. - Волинь у 1812 році - Каталог статей - Персональный сайт Сергея Яровенко
Неділя
04.12.2016
13:14
Форма входу
Категорії розділу
Частина І. НАПЕРЕДОДНІ ВІЙНИ. [8]
Загальна обстановка напередодні французького вторгнення. Склад і сили сторін.
Частина ІІ. БОЙОВІ ДІЇ 3-ї ОБСЕРВАЦІЙНОЇ АРМІЇ В ПЕРШИЙ ПЕРІОД ВІЙНИ. [9]
Дії 3-ї Обсерваційної армії в ході першого періоду війни (червень - серпень 1812 року).
Частина ІІІ. ВІД СТИРЮ ДО БУГУ І ПРИП’ЯТІ [9]
Бойові дії на території Волині наприкінці серпня - вересні 1812 року. Дунайська армія.
Частина IV. БІОГРАФІЧНИЙ ДОВІДНИК [17]
Біографічні довідки на генералів і офіцерів армій, які воювали на території Волині.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 352
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Волинь у 1812 році » Частина ІІ. БОЙОВІ ДІЇ 3-ї ОБСЕРВАЦІЙНОЇ АРМІЇ В ПЕРШИЙ ПЕРІОД ВІЙНИ.

2.3. Від Кобрина до Городечно.

Ар’єргарди ворога та його обози постійно тривожили загони російських військ. Поки основні сили армії знаходились в районі Кобрина і Городця 17 липня на зустріч противнику були вислані загони генералів Чапліца, Ламберта та Меліссіно.

18 липня авангард Ламберта підійшов до Городечно на Пружанському шляху, головний корпус до Городця, загін Ю.Г.Чапліца рухався в напрямку на Хомськ, а загін Меліссіно рухався до Хомська по Пінському шляху.

У ході цих рейдів особливо відзначився авангард загону генерал-ад’ютанта Ламберта під командуванням підполковника Валеріана Мадатова. Дві сотні Олександрійських гусар та дві сотні донських козаків і калмиків під Пружанами захопили в полон саксонський драгунський ескадрон, висланий генералом Реньє для знищення складів. Завдяки швидким і рішучим діям загону Мадатова російським військам дістались численні запаси.

19 липня основні сили загону генерала Ламберта вирушили до містечка Малеч (нині смт Малеч Березівського району Брестської обл.), звідки мали йти в напрямку до Сельця (нині с. Селець Березівського району Брестської обл.) з метою дігнати ворожий ар’єргард. Однак, після отримання інформації що ворог повернув до Михалина, зупинився в районі Малеча. Передові роз’їзди загону Ламберта вийшли до Сельця і Берези Картузької (нині м. Береза, райцентр Брестської області).

Генерал Реньє напевно згадував у ці важкі для його корпусу дні слова з листа Наполеона Бонапарта, отриманого ним по переходу кордону Російської імперії наприкінці червня: «Генерал Тормасов ниций перед вами. У нього залишки третіх батальйонів і рекрути. Росіяни сповіщують, що до нього ідуть полки з Криму і з Дунаю; це все дурниця: султан не затвердив миру і росіяни тепер посилають нові війська до Молдавії.Обставини такі, що ми загрожуємо Москві і Петербургу, і коли ж тут думати Тормасову про наступальні дії з його жалібним військом! Ворог наш не такий дурний, щоб посилати 15 чи 20 тисяч доброго війська на Волинь, коли біда грозить Москві і Петербургу!»  Про нерівність сил корпусу Реньє і армії Тормасова у бойовому чисельному складі відмічав ще в 1838 році Жан Шамбре. [59]

Тим часом основні сили армії забезпечували себе провіантом і фуражем, при чому робили це за принципом «хот зміг, той і взяв». За щоденником князя Василя В’яземського командири полків примусом виганяли місцевих мешканців на поля збирати урожай, команди, вислані від полків конфісковували в місцевого населення м’ясо та інші продукти. Таким чином армія була забезпечена продовольством на 10 діб. Єдиною проблемою був овес, якого не сіяли в тутешніх місцях, то ж виникла загроза для коней, в першу чергу верхових.

Після перемоги під Кобрином вище російське командування покладало на 3-тю Обсерваційну армію великі надії. Так, в рескрипті Барклаю де-Толлі від 30 липня 1812 року Олександр І писав: «Присланное от вас донесение генерала Тормасова возвещает не только о знаменитой самой по себе победе, но еще более важной потому, что генерал сей действует теперь во фланг и тыл неприятелю. Столь благополучные начала служат преддверием и подают надежду на счастливое окончание нынешней кампании». Про необхідність розвитку дій армії Тормасова по тилам противника говорили не тільки військові, але й політики. Так наприклад, сенатор і секретар імператриці Єлизавети Олексіївни Микола Михайлович Лонгінов у листі графу Семену Романовичу Воронцову (колишньому царському послу в Лондоні) 27 липня писав: «Дело Тормасова под Кобрином – одно из блестящих. Если он будет так же успешно продолжать, то, возможно, окажется в тылу Великой армии великого человека и великой нации, которых и незведет с их хвастливого величия. Надеются, что генералу Ренье не уйти от Тормасова, что даст хороший оборот нашим делам и приведет к победе».

19 липня загін генерала Чапліца вийшов до Хомська, а основні сили армії розташувались в Антополі. Успіх продовжували так звані «летючі загони», які перерізували ворожі комунікації, нападали на обози. Окремі загони 3-ї Обсерваційної армії оволоділи Пінськом, Пружанами і на деякий час навіть Білостоком.

Яскравим прикладом дій одного з таких загонів є дії «летючого загону» під командуванням шефа Татарського уланського полку полковника Карла Богдановича фон Кноррінга, створеного за наказом Тормасова 20 липня (1 серпня) у складі чотирьох ескадронів Татарського уланського та двох сотень Євпаторійського татарського полків (близько 800 чол.) «для сделания диверсии со стороны города Белостока и замечания неприятельских движений». Загін Кноррінга рухаючись через Пружани, Новий Двір, Свислоч не виявив жодних ознак значних сил противника аж до Гродно, де французький гарнізон складав до 1000 чоловік.

Ось деякі рядки, написані рукою Кнорррінга про подальші дії його загону: «Во время марша из Свислочи до Станиславовской корчмы я встретил уже неприятельские пикеты в тамошних больших лесах, составленные из обывательских стрелков, которые были прогнаны, продолжая перестрелку в лесах. Также в селении Новой Воле были уже команды оных стрелков, под командою саксонских офицеров, из коего числа несколько убито и взято в плен, а прочие разбежались, для уведомления со всех сторон о наступлении российских войск».

А військ, які могли протистояти загону фон Кноррінга у французів у цій місцевості практично не було. Трохи раніше губернатор Білостока бригадний генерал Жак Фер’єр (Joseph-Martin-Madeleine Ferrière) доручив саксонському капітану Троски сформувати в районі міста Більськ загони національної гвардії, жандармерії та прийняти командування над ними. Також капітану – саксонцю було доручено облаштувати магазин для військових потреб.

З огляду на дії росіян в район дій «летючого загону» було відправлено загін, чисельністю 150 чоловік зі складу австрійського прикордонного полку під командуванням лейтенанта фон Мандельша. Основним завданням загону було прикриття підходів до Білостока та розвідка сил росіян. Однак перші ж дії проти досвідчених в боях уланів і татар для австрійського загону були плачевні. Капітан Троски доповідав своєму командуванню: «Лейтенант фон Мандельш отримав командування 150 прикордонними єгерями. Отримавши наказ, він висунувся до Нарева, щоб здобути точні відомості про вторгнення невеликого російського загону і, в разі атаки, захищати дорогу на Білосток. Ці єгеря, навіть при найкращому настрої, мали настільки всеохоплюючий страх перед росіянами, що при наближенні кількох козаків кинулися тікати, а лейтенант фон Мандельш врятувався тільки завдяки швидкості свого коня». Потім, - продовжував у доповіді Троски, -  «…росіяни вступили в Нарев, змагаючись з австрійцями, і ... попрямували до Волчина; відповідно генерал Фер’єр, з'єднавши всі депо в Білостоці, вислав на три милі від цього міста патрулі, які складались із службовців лісової охорони, узятих з лісу Брестовиця. Один з цих патрулів, чисельністю 50 чоловік, що займали пост у Станіславівської корчмі в трьох милях від Нарева, був атакований росіянами і втратив 20 людей» [48:513; 50: Т.3, 249, 389]

Увечері 22 липня су-префект містечка Соколки доповідав генералу Фер’єру про те, що російський загін заняв с. Кринки, а за повідомленням від генерал-інтенданта Кошле також і Заблудів. Комендант Білостоку, а за ним і вся місцева французька і польська адміністрація спішним порядком покинили місто і направились через містечко Тикочин до Вісни. Місцеві поляки найбільше боялись того, що росіяни володіли списком польських шляхтичів, які вступили до конфедерації, а отже могли бути покарані. Генерал Фер’єр мало того що втік з міста сам, так ще забрав з собою 80 саксонців з роти капітана Троски і 20 австрійських фузилерів, які могли  хоча б створити відомість оборони Білостока. Слідом за генералом околиці Білостока покинули й інші військові підрозділи. Так, командир саксонського гренадерського батальйону Браузе майор Ейхельберг наказав командиру підрозділу, який знаходився в тикочині капітану фон Ланішу, негайно відійти з містечка до Вісни і забрати з собою батальйонну касу. У Вісні гренадерів вже чекав лейтенант Герцог разом зі свіжими кіньми. [50:Т.3, 249-249,389]

Полковник Кнорінг згодом розповідав, посміхаючись: «…в ночи госпиталь, плац-комендант и все новое гражданское правление спаслись бегом в Тикотин, давая по эстафету знать в Гродно и в Варшаву о наступлении российской армии». [48:514]

Проте французьке командування вже стягувало проти новоявлених партизанів військові сили. За рапортом К.Б.фон Кноррінга 23 липня його передовий загін «…между Новой Воли, недалеко от местечка Заблудова, уже был встречен цесарскими гусарами и драгунами, довольно численными пикетами, которые, однакож, были атакованы и преследованы столь храбро вверенного мне полка поручиком Фридриксом. Из оных взято 15 в плен и несколько убито и тяжело ранено. При подступлении моего авангарда под командою полковника Ешина к местечку Заблудову, нашел в оном неприятельский деташамент, составленный из саксонской пехоты и цесарской кавалерии под командою французского бригадного генерала и губернатора Белостоцкого Фериера, который, защищая мост и город довольно упорно, быв атакован подполковником Ешиным, но, по прибытии моей колонны, был мною прогнан с довольно большою потерею: пленных до 80, убитых и тяжело раненых до 43-х, отретировался в больших Белостоцких лесах, которого я мог только преследовать вверенного мне полка стрелками, по неимению у меня пехоты. Потом была остальная неприятельская малая команда прогнана из Белостока и город занят». [48: 515]

Про ці ж події в свою чергу доповідав і капітан Троски: «4-го генерал Кноррінг атакував нас на чолі трьох полків легкої кавалерії. Лише завдяки блискучій поведінці генерала, а також незламній хоробрості солдатів ми зобов'язані тим, що не мали пораненими жодної людини, незважаючи на наполегливі атаки противника чисельністю понад 1000 чоловік. Наш вогонь мав найбільший ефект і припинив відважну атаку противника. Кілька чоловік потрапили в руки ворога. Його (противника – С.Я.) сили були вичерпані після шістнадцяти годин зусиль. У ніч з 4-го на 5-те губернатор перебував у Більську, 60 чоловік, залишки гарнізону Білостока, були відіслані туди ж. Капітан фон Вутцінен, лейтенанти фон Функ і фон ... знаходяться в числі зниклих без вісти».

По захопленні Білостоку фон Кноріннг поповнив запаси продовольства для свого загону з місцевого військового складу французів, але, оскільки, в загоні не було гужового транспорту «партизани» взяли харчів лише на три дні, інші запаси були роздані місцевому населенню. Крім того росіянии випустили з місцевої в’язниці усіх арештантів. Також був проведений показовий розстріл срільця місцевої команди самооборони Мрозовського, який стріляв по росіянам, як писав К.Б.Кноррінг «…в пример другим, на площади Белостоцкой, с строгим приказанием всем подданным российским не осмеливаться вооружаться и соединяться с неприятелем..

Місцева шляхта, котра не встигла втекти з міста затаїлась – містом швидко пройшла звістка про те що росіяним мають відомості про симпатиків французів та незалежності Польщі та що цю інформацію російським командирам надав місцевий єврей Гірш Халперн (за відомостями Кноррінга завербований російською розвідкою ще в 1811 році). [60]

24 липня генерал Жак Фер’єр в Більську організував збір військових підрозділів які проходили через Білостоцький департамент з метою протистояння російському загону. Одночасно була організована розвідка. Начальник транспорту лейтенант Яккель (Jackel) дізнався, що «…вчора в 11 годині ранку близько 400 осіб ворожої кавалерії вступили в Білосток опівдні, там пообідали і потім о п’ятій годині виступили, після того, як раніше вислали патруль до Книшина».

Наближення цього патруля командир австрійського батальйону майор Ейхельберг прийняв за підхід основних сил загону барона фон Кноррінга і прийняв рішення відвести наявні у Кришині сили до Гоніондза, а наступного дня продовжити відхід через Осовець до Щучина. Та тривога виявилась марною – незабаром розвідники, вислані майором, доповіли, що ворожа кавалерія все ще знаходиться біля Білостока.

Свою стурбованість висловлював губернатор Гродно генерал Ж.А.Брьон. Він повідомляв Бертьє: «Я змушений користуватися піхотою, не маючи жодного кавалериста. Рота, яку Ваша Світлість надіслала в моє розпорядження, щоб підтримувати порядок, не прибула; між тим, вона буде дуже необхідна за таких обставин ».

Категорія: Частина ІІ. БОЙОВІ ДІЇ 3-ї ОБСЕРВАЦІЙНОЇ АРМІЇ В ПЕРШИЙ ПЕРІОД ВІЙНИ. | Додав: voenkom (12.11.2011) | Автор: Сергій ЯРОВЕНКО E
Переглядів: 562 | Теги: Зігенталь, Хомськ, Пінськ, Білосток, Кноррінг, Євпаторійський, Пружани | Рейтинг: 5.0/9
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: