15
липня біля 7-ї години ранку головні сили 3-ї Обсерваційної армії виступили в
напрямку на Кобрин. Трохи раніше – біля 06:00 до міста вийшов авангард на чолі
з генералом Чапліцем та командувачем 3-ї Обсерваційної армії генералом від кавалерії
Тормасовим. Ще напередодні невелика група павлоградських гусар вийшла на
околицю Кобрина і захопила кількох полонених. Після допиту розвідка доповіла,
що в місті розташувався саксонський гарнізон чисельністю до 5 тисяч вояків при
8 гарматах (1-ша бригада 22-ї
піхотної дивізії під командуванням генерал-майора Генріха Християна Магнуса фон
Кленгеля фон Вінцента посилена трьома ескадронами улан полку принца Клеменса).
За іншими даними численність гарнізону Кобрина на ранок 15 липня складала 2433
чол., а до складу гарнізону входили: уланський полк принці Клеменса (18
офіцерів, 321 нижніх чинів), Королівський піхотний полк або як його ще називали
полк Короля (24 офіцери, 1019 нижніх чинів), піхотний полк Ніземейшеля під
командуванням майора Шлібена (22 офіцери, 897 нижніх чинів) та артилерійська
батарея ( 8 гармат, 2 офіцери, 23 солдати). Непередодні, близько 23:00 генерал
Кленгель вислав з метою прикриття шляху на Пружани дві роти піхотного полку
Ніземейшеля під командуванням майора де Боссе. [53:15]
Інші сили гарнізону були розподілені
наступним чином: у передмісті зі сторони Бреста була встановлена артилерійська
батарея. Будинки на околицях, позиції в полі серед жита та ровах і ярах поблизу
Брестського шляху зайняли стрільці. По ескадрону уланів було направлено на
дороги, які вели до Бреста, на Плоске та Антопіль (нині смт Антопіль
Дорогочинського району Брестської області).
Опис бою під Кобрином в різних джерелах описано
по різному. За «Журналом» генерал-майора князя В.В.Вяземського події
розгортались наступним чином: Спочатку російський авангард атакував саксонський
кавалерійський загін, який від несподіваної атаки розбігся хто-куди: частина уланів кинулась до
міста, а частина до найближчого лісу. Одночасно 13-й єгерський полк (900
багнетів при 2 гарматах) атакував саксонську піхоту (понад 3000 багнетів при 8
гарматах). Дві години єгері бились з переважаючим противником. Дії полку забезпечили
своєчасне введення в бій основних сил армії: біля 9:00 по Дивінському шляху до
Кобрина вийшов корпус Маркова, а по Брестському загін генерала де Ламберта. На
допомогу єгерям було направлено Ряжський піхотний полк. До цього часу єгері
відбили у ворога всю його артилерію, взяли в полон генерала фон Кленгеля, до 20
штаб і обер офіцерів, до 1000 солдат. Картину бою завершило оточення Кобрина
15-ю піхотною дивізією праворуч та загоном де Ламберта ліворуч. Біля 12:00
ворожий гарнізон здався на милість переможця. [55: 200]
По іншому картину бою відтворив І.Васильєв у статті «Кобринское сражение 15
июля 1812 г.»,
опублікованій в 20-му номері журналу «Сержант» (березень 2001 року) яка в
цілому збігається з описом бою відповідно до рапорта О.П.Тормасова імператору
Олександру І та даним генерал-майора Богдановича, флігель - ад’ютанта Бутурліна
, а також генерал-лейтенанта Михайловського – Данилевського. Відмінності у цих
описах можна пояснити неоднозначним відношенням генерала Тормасова до
командуючого своїм авангардом генерала Чапліца:
Загін Ламберта ще 14 липня в Булькові отримав відомості (в подальшому
виявилось що вони були хибні), що в Кобрині знаходиться лише саксонська
кавалерія. Під покровом ночі біля 01:00 15 липня кавалерійська частини загону і
рота кінної артилерії виступили до міста. Піхота під командуванням
генерал-майора князя Щербатова отримала команду відпочивати до 04:00, а потім
вирушити до Кобри на куди прибути вранці 15 липня.
О 04.00 15.07 генерал-майор фон Кленгель отримав
повідомлення про наближення основних сил корпусу дивізійного генерала Реньє і
відповідно до цього прийняв рішення обороняти Кобрин. Дещо була змінена
диспозиція підрозділів гарнізону: на усіх виїздах з міста зайняли позиції по
2-3 роти піхоти з двома гарматами кожна. На міській площі розмістився резерв –
піхотний батальйон Піхотного полку Короля. На правому березі річки Мухавець
були вишикувані дві піхотні роти та ескадрон улан Маттеї з 2 гарматами. По
дорозі на Брест було вислано ескадрон на чолі з майором де Генка, а ескадрон
майора П’єспорта зайняв позиції на шляху на Плоске і Дивін (нині села
Кобринського району Брестської області). Будинки на околицях Кобрина було
пристосовано до оборони, на вулицях споруджені барикади.
Річка Мухавець в районі Кобрина
Після виходу авангарду головних сил 3-ї Обсерваційної
армії до Кобрина пізно вночі з 14 на 15 липня командуючий авангардом
генерал-майор Юхим Гнатович Чапліц всупереч вимозі генерала Тормасова не
відриватись від основних сил, прийняв рішення на світанку атакувати саксонців.
Згодом Ю.Г.Чапліц згадував: «Хотя я и имел
приказание от главнокомандующего не отдаляться от него с моим авангардом, а
ожидать подкрепления генерал-майора К.О.Ламберта, шедшего к городу с другой
стороны, я долгом своим счел действовать немедленно, дабы не упустить случая к
удачному захвату неприятеля. Иначе этот отряд может ускользнуть у нас из рук».
О 06:00 улани ескадрону майора
П’єспорта були атаковані ескадроном Павлоградських гусар під командуванням
майора Остроградського. Після швидкоплинного бою саксонські улани були
відкинуті до поміщицького помістя («Панський двір»), де сховались під
прикриттям двох рот своєї піхоти. Приблизно у цей же час донські козаки та
калмики, які йшли в авангарді загону генерала де Ламберта були атаковані
уланами під командуванням майора де Гецка і вимушені були відступити.
Основні сили загону Чапліца тим часом пройшли
через ліс, вийшли на анатопольський шлях і атакували обоз бригади фон Кленгеля,
який спішив до Кобрина. Ескорт обозу – кавалерійський ескадрон було розсіяно, а
росіяни захопили 50 возів із провіантом та взяли в полон музикантів оркестру Піхотного
полку Короля. За спогадами очевидця бою молоді офіцери змусили музикантів грати
одну з симфоній Моцарта.
Загін генерал-майора Ламберта отримав наказ
командувача 3-ю Обсерваційною армією генерала Тормасова атакувати противника
силами козачого Власова 2-го полку, Євпаторійським кінним татарським і 2-м
Башкирським полком із завдання виманти саксонців з позицій, які знаходились під
прикриттям артилерійського вогню. Спроби виманити противника з зайнятих позицій
успіхом не увінчались, тож генерал-майор К.Й.Ламберт наказав висунути вперед
гармати кінно-артилерійської роти підполковника Биховського, а командувачу
кавалерією загону генерал-майору Бердяєву відвести іррегулярні полки та по
одному ескадрону Татарського уланського і Олександрійського гусарського полків
праворуч. Після артилерійського обстрілу улани і гусари вдарили по ворожій
кавалерії, а козаки й башкири по стрільцям. Саксонці з втратами відійшли під
прикриття приміських укріплень. Ламберт прийняв рішення дочекатись підходу
своїє піхоти і решти гармат.
Російські артилеристи на позиції
По отриманні інформації про наближення зі сторони
Антополя частин генерал-майора Чапліца, Карл Ламберт кинув в атаку два
ескадрони Олександрійського гусарського полку та козачі сотні зі складу полку
Власова 2-го та 2-го Башкирського полку під загальним командуванням командира
Олександрійського полку підполковника Валеріана Мадатова з завданням форсувати
Мухавець і перекрити дорогу на Пружани. Гусари і козаки з ходу відкинули дві
піхотні роти ворога і змусили їх відступити. Для розвитку успіху генералом
Ламбертом було надіслане підкріплення – по два ескадрони Стародубівського
драгунського і Олександрійського гусарського полків та ескадрон Татарського
уланського полку. Оскільки просуванню російської кавалерії заважав вогонь двох
гармат, виставлених саксонцями на лівому березі Мухавця, генерал Ламберт віддав
розпорядження висунути проти противника дві гармати з роти капітана Апушкіна.
Російські артилеристи з задачею щодо подавлення вогню противника справилися
відмінно. Тільки змовкла артилерійська дуель, як позиції російської батареї на
лівому березі Мухавця атакували саксонці, які намагались проторувати шлях
відходу на Брест. Мужність артилеристів та спішених драгунів Стародубівського і
Тверського полків зупинили ворожу атаку, саксонці з втратами відійшли до
Кобрина.
У історії 46-го драгунського Переяславського імператора Олександра ІІІ полку (полк
рахувався правоприжємником тверських драгун) відображено деякі подробиці цього
бою: «…Саксонцы были отброшены в город и окружены со всех сторон. После
неудачной попытки отступить к свом главным силам, они попытались пробиться к
Брест-Литовскому, но были встречены огнем конной артиллерии и спешенными
Тверскими и Серпуховскими драгунами; эскадроны штабс-капитана Князева и
поручика Бердяева открыли по непрятельской пехоте сильный ружейный огонь, а
затем бросились на нее в штыки; в то же время штабс-капитан Юрьев 1-й с шефским
эскадроном атаковал наступавшую за пехотой неприятельскую конницу. Саксонцы
были опрокинуты и преследуемые до самого Кобрина…» [34: 48-49]
Лише невеликій групі саксонців вдалось прорватись
через російські позиції. Ця група стала рухатись в напрямку села Стражниці. Про
мужність і вмілі дії артилеристів і драгунів в «Журналі авангарду 3-ї армії в
1812 році» було записано: «…неприятель,
увидя, что по сему пункту не может располагать своїй ретирады, стремясь сбить и
овладень нашею батареею, посавленную на левом берегу Мухавца под самым городои
и тем выиграть брестскую дорогу; но быстрое действие оных орудий и спешение
эскадронов полков Старобубовского и Тверського покушения его сделали тщетным»
Біля 09:00 до Кобрина підійшла 15-та піхотна
дивізія під командуванням генерал-майора В’яземського, яка обійшла місто
ліворуч. Після артилерійської підготовки лівий фланг саксонського угрупування
був атакований гусарами й уланами, а козаки вдарили по піхоті, які засіла в
житі. Ворожа піхота поспіхом відступила під прикриття стрільців, які засіли на
околицях Кобрина зі сторони Брестського шляху.
Схема бою під Кобрином 15 липня 1812 року за І.Васильєвим
Схема бою під Кобрином за Михайловським - Данилевським
Активно продовжував діяти і загін генерала Чапліца. Вбрід через Мухавець
переправились три ескадрони гусар і козачий полк, які повинні були перекрити
шлях відступу ворожого гарнізону в напрямку на Слонім. Російська кіннота
відтіснили ескадрон Маттеї, частина якого прорвалась у напрямку Стражниці назад
до міста. Тим часом павлоградці з загону майора Остроградського вибили
саксонську піхоту з «Панського двору».
Чотири
роти Піхотного полку Короля під командуванням майора Бевіллака спробували
прорватись через позиції російський військ по Антопільському шляху, але були
відкинуті назад до міста. Інша частина цього полку під командуванням свого
командира полковника Гьопхрардта відбивалась від загону де Лаберта зі сторони
Бреста. Біля 10:00 спішені драгуни намагались прорвати оборону шести рот полку
Ніземейшеля, які оборонялись на околиці Кобрина зі сторони Дивінського шляху.
Саксонська піхота відбила атаку. В місті розпочалась пожежа.
Біля
11:00 російські війська атакували Кобрин відразу з трьох сторін. Одиними з
перших піднялись в атаку два ескадрони павлоградців та 13-й єгерський полк
(майор Микита Несторович Ізбаш 1-й) під прикриттям вогню 12-ї
кінно-артилерійської роти. Гусари і єгері відкинули сасонців до стін монастиря,
при цьому відбили у ворога дві гармати, а згодом на плечах ворога увірвались до
міста. Генерал Чапліц відмічав: «Неприятель защищался с замечательной
храбростью и уступал позиции, оспаривая их с мужеством». Одночасно з передовим загоном Юхима Гнатовича Чапліца до Кобрина увірвався і авангард генерала де Ламберта.
Руїни монастиря
Спаса нерукотворного в м. Кобрин
Біля
12:00 російські штурмові загони вийшли до міської площі де майже на годину були
зупинені декількома ротами поку Ніземейшеля під командуванням майора Шлебена.
Біля 13:00 сасконська піхота, яка оборонялась під прикриттям монастирських стін
і успішно відбила кілька атак росіян вимушена була відступити, залишаючи на
полі бою поранених і знесилених вояків. Спішені драгуни, перейшли річку і
деякий час займались виключно конвоюванням поранених полонених ворогів.
13-й
єгерський полк на той час уже практично зломив супротив противника. На допомогу
йому прийшли Ряжський піхотний полк і батальйон Апшеронського піхотного полку
під загальним командуванням генерал-лейтенанта Маркова.
Саксонці
стали відчувати нехватку боєприпасів, опір все більше слабшав. За цих умов
генерал-майор фон Кленгель прийняв рішення припинити супротив і капітулювати
перед противником.
Саксонський
гарнізон Кобрина капітулює перед
російськими військами
Здавалось би, російське командування повинне було
радіти з першої значної перемоги над ворогом, однак між Тормасовим і його
підлеглими продовжувались чвари й інтриги. Викликаний до штабу
головнокомандувача генерал Чапліц був звинувачений Тормасовим у тому, що він «…напал на несколько сот несчастных с одной пушкой, чтобы
затеять бой, и привосовокупил к этому, что выигрыш не равняется проиграшу….». Більше того, поздоровлення щодо взяття Кобрина
Тормасов адресував генерал-лейтенанту Є.І.Маркову, який на час підняття білого
прапора французьким гарнізоном був старшим за званням генералом. Марков в свою
чергу відмовився від почестей, заявив, що від його корпусу в битві за Кобрин
брав лише один батальйон, то ж успіх належить по праву частинам генерал-майора Чапліца.
Тим не менше генерал Чапліц до прийняття капітуляції допущений не був – почесну
місію було доручено генерал-ад’ютанту Ламберту.
До 14:00 супротив ворога було повністю подолано.
Генерал від кавалерії Тормасов в рапорті на ім’я Олександра І доповідав: «…неприятель несколько раз покушался открыть себе путь, но
каждый раз обращен был в город с большим уроном убитыми и пленными… он
защищался отчаянно как в укреплениях своих, так и за каменною монастырскою
оградою и на подъемном мосту… но отличною храбростью и решительными действиями
русских войск… после кровопролитного сражения был везде поражен…»
Цей успіх російських військ було визначено
наперед, адже проти однієї, хай і посиленої кавалерією бригади діяла ціла
армія.
Результати бою за Кобрин
також оцінюються по різному. Князь В’яземський наводив такі дані: всього до
полону потрапили 1 генерал, 53 офіцери,
2500 солдат та унтер-офіцерів. Втрати саксонців вбитими налічували до 1300 чол.
Трофеями російської армії стали 8 гармат, 4 прапори, значна кількість
стрілецької зброї та коней. Російські частини втратили вбитими 2 офіцери та до
100 солдат, пораненими 10 офіцерів і до 100 нижніх чинів. [55: 200]
У більш пізніх джерелах втрати російських військ
оцінюються в 2 вбитих офіцери і 75 нижніх чинів, пораненими – 10 офіцерів і 172
нижніх чини. Більш суттєва різниця в оцінці втрат саксонців: вбитими -13
офіцерів і 260 нижніх чинів, полоненими – 1 генерал, 62 офіцери, 1192 нижні
чини. Генерал Тормасов чисельність полонених збільшив – 1 генерал, 3
полковники, 6 штаб- і 57 обер – офіцерів, 2234 нижніх чини, а кількість вбитих
– понад 2000. Цю кількість з незначними змінами згодом у своїй праці наводили також
Бутурлін і Михайловський-Данилевський – 2000 вбитих, 2300 полонених (1 генерал,
9 штаб, 57 обер-офіцерів, 2234 рядових). [8:382-383;
3:341-342]. Карл фон Клаузевіц у своїй праці „Похід в Росію в 1812 р.”
загальні втрати корпусу Реньє в районі Брест – Кобин оцінював в 6 тис. чоловік.
Генерал Дютаї 16 липня повідомляв про відомості щодо 2000 полонених росіянами
саксонців. Зокрема він писав генералу Реньє: «Згідно з повідомленнями, які я отримав, російські проспівали «Te Deum» у Бресті на честь великої
перемоги, яку вони, як кажуть, одержали над саксонцями і взяли дві тисячі полонених».
Російське командування по відношенню до полонених
саксонців проявило більш ніж милосердя. На хуторі Брюлов, куди привели
полонених офіцерів з ними зустрівся командувач 3-ю армією генерал Тормасов.
Полоненим повернули шпаги, взяли клятву більше не воювати проти Росії і
відправили до Києва.. Перша партія полонених (2 штаб-, 16 обер-офіцерів і 277 нижніх чинів) були
розміщені у цокольному поверсі Царського (нині Маріїнського) палацу. Згодом до
Києва прибули генерал Клінгель, 9 штаб-, 58 обер-офіцерів і 2267 нижніх чини,
взятих до полону під Кобрином. Новоприбулі полонені були розміщені у підвалах
Маріїнського палацу, будинку з 5 флігелями, придбаними містом у домовласника Фурмана
(в п’яти кімнатах садиби мешкав генерал Клінгель) на Подолі, казармах місцевого
гарнізону, та богадільні. Для хворих та поранених 29 серпня 1812 року були
виділені приміщення в Нікольському монастирі на Печерську. [57] Полоненим саксонцям
запропонували перейти на сторону російського війська, проте ті відмовились Наступного
року на батьківщину повернулись лише 700 саксонських вояків, які потрапили в
полон під Кобрином, інші померли від ран і хвороб.
Російський імператор і вище військове командування
не забули відзначити і своїх підлеглих – 3-й Обсерваційній армії салютували в
штабі 1-ї Західної армії у Вітебську, та 28 липня в Петропавлівській фортеці в
Петербурзі (це був перший з п’яти салютів на честь перемог російських військ у
війні 1812 року). Вітальні листи генералу Тормасову направили П.І.Багратіон,
О.П.Єрмолов та інші воєначальники. Військовий міністра і командувач 1-ю
Західною армією генерал від інфантерії М.Барклай де-Толлі у своєму листі
зазначав, що відомості про перемогу над саксонцями вселили в серцях воїнів його
армії бадьорість і впевненість у перемозі. Генерал від кавалерії О.П.Тормасов
був нагороджений орденом Св.Георгія 2-ї ступені та отримав 50000 рублів,
генерали Щербатов та Бердяєв – орденом Св.Анни І ст., генерал-майор К.Й.Ламберт
– золотою шаблею «За хоробрість» з алмазами і підвищений в званні до
генерал-лейтенанта, підполковник князь Мадатов отримав звання полковника.
Усього ж були нагороджені орденами або отримали підвищення в чині 8 генералів і
135 офіцерів, знаками Військового ордену нагороджені 205 унтер-офіцерів і
нижніх чинів.
Пам’ятник в м. Кобрин
Меморіальна плита,
присвячена битві за Кобрин
Такі щедрі нагороди цілком зрозумілі – на фоні
загально відступу російських 1-ї та 2-ї західних армій розгром цілої ворожої
бригади та значні трофеї були неабияким моральним стимулом.
Перемога під Кобрином окрім тактичного і
морального мала і стратегічне значення. Взнавши, про поразку бригади генерала
фон Кленгеля начальник головного штабу Великої Армії маршал Бертьє зупинив рух
австрійського корпусу на Мінськ і повернув його назад. Велика Армія лишилась
без суттєвого підкріплення. Крім того зі складу 5-го польського корпусу була
вилучена 17-та піхотна дивізія генерала Яна Домбровського та направлена з
завданням нанести удар на Волинь через Мозир. Попередньо Наполеон планував
перекинути для дій проти армії Тормасова корпус маршала Віктора, який на той
час знаходився на території Німеччини.
16 липня генерал Дютаї з Варшави надіслав
повідомлення генералу Реньє про те що він затримав у Варшаві загін з 300
саксонців, котрий мав приєнатись до 7-го корпусу та про утворення в Замості
дивізії під командуванням генерала Антонія Косинського до складу якої увійшов
13-й піхотний полк з двома гарматами (ще дві мали прислати з Варшави) та загони
польської національної гвардії.
Щодо командира 7 корпусу генерала Реньє, то він 19
липня повідомив Дютаї, що за таких обставин вимушений відмовитись від виконання
завдання з оборони Герцогства Варшавського.
Сумні нотки
Кобринська перемога російської армії принесла союзникам Франції. Так, у листі
маршалу Даву король Саксонії Фрідріх Август повідомляв про траур оголошений на території
королівства і скаржився, що після таких поразок французької армії в нього
незабаром не залишиться військ. Жах охопив і територію Східної Прусії, про що
відмічав французький губернатор Кенігсберга генерал Лаузон.
Король Саксонії Фрідріх Август І
Австрійські
жандармські офіцери доповідали своєму начальству, що селяни Галичини готові
зустрічати росіян хлібом-сіллю, натомість поміщики спішно пакують речі і
готуються до втечі.
Поте генерал від
кавалерії Тормасов не в повній мірі скористався плодами своєї перемоги. Саме
час було завдати удару по основним силам VII корпусу, які були значно менші
(біля 11 тис. чол.) ніж війська 3-ї армії (біля 35 тис. чол. - Клаузевіц).
Відстань між двома противниками складала менше 20 верст (корпус Реньє
знаходився в районі містечка Городець), а корпус Шварценберга (за оцінками фон
Клаузевіца – 34 тис. чол.), який міг би прийти на допомогу своїм союзникам
знаходився на відстані восьми денних переходів. [58]
Своєчасні успішні дії армії Тормасова проти саксонців могли б суттєво вплинути
на подальший хід кампанії 1812 року. Проте із-за труднощей з продовольчим
постачанням та виснаженістю особового складу після тривалого маршу з Ковеля до
Кобрина (тільки в дивізії генерал-майора В’яземського в ході маршу від
виснаження померло 6 солдат і ще 300 відстало в дорозі) [55:201], Тормасовим таке рішення прийняте не було.
Після отриманої
під Кобрином перемоги російські війська ще 12 діб залишались в цьому районі.
Про поразку
підлеглої йому бригади в Антополі взнав і командир VII
корпусу дивізійний генерал Реньє, котрий зрозумів усю небезпеку становища і
відразу наказав своїм віськам (загальна чисельність від 11 до 13 тисяч чол.)
відійти назад до Хомська, а згодом продовжив відступ на Селець, Пружани до
Слоніма, щоб бути ближче до австрійського корпусу. Відразу ж Реньє направив
листа до князя Шварценберга з проханням про допомогу. | 
