2.1.2. Початок бойових дій. На зустріч ворогу. - Частина ІІ. БОЙОВІ ДІЇ 3-ї ОБСЕРВАЦІЙНОЇ АРМІЇ В ПЕРШИЙ ПЕРІОД ВІЙНИ. - Волинь у 1812 році - Каталог статей - Персональный сайт Сергея Яровенко
Субота
03.12.2016
09:48
Форма входу
Категорії розділу
Частина І. НАПЕРЕДОДНІ ВІЙНИ. [8]
Загальна обстановка напередодні французького вторгнення. Склад і сили сторін.
Частина ІІ. БОЙОВІ ДІЇ 3-ї ОБСЕРВАЦІЙНОЇ АРМІЇ В ПЕРШИЙ ПЕРІОД ВІЙНИ. [9]
Дії 3-ї Обсерваційної армії в ході першого періоду війни (червень - серпень 1812 року).
Частина ІІІ. ВІД СТИРЮ ДО БУГУ І ПРИП’ЯТІ [9]
Бойові дії на території Волині наприкінці серпня - вересні 1812 року. Дунайська армія.
Частина IV. БІОГРАФІЧНИЙ ДОВІДНИК [17]
Біографічні довідки на генералів і офіцерів армій, які воювали на території Волині.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 352
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Волинь у 1812 році » Частина ІІ. БОЙОВІ ДІЇ 3-ї ОБСЕРВАЦІЙНОЇ АРМІЇ В ПЕРШИЙ ПЕРІОД ВІЙНИ.

2.1.2. Початок бойових дій. На зустріч ворогу.

Російська розвідка ще не знала, що 2 липня князь Шварценберг отримав наказ передати владу і містах саксонцям і здійснити марш в напрямку на Слонім. Як вже повідомлялось вище, 6-8 липня саксонські підрозділи змінили австрійців у Бресті, Янові, Кобрині. Так, Шварценберг наказав генералу Цехмейстеру відкликати з Кобрина майора Зайберта, який повинен був залишити там до прибуття саксонців тільки загін в 60 шабель на чолі з досвідченим капітаном. Полковнику Зудену було наказано 9 (21) липня вивести війська з Бреста і приєднатись до основних сил корпусу.

10 липня дивізійний генерал Реньє отримав з головного штабу наказ перейти на Волинь і розгромити армію Тормасова. Певно Наполеон дійсно рахував, що на Волині в розпорядженні Тормасова лише 2 дивізії, інакше рішення про направлення корпусу який нараховував на більше 17 тис вояків і 84 гармати (2 полки залишились на території Польщі) проти майже 40 тисячного російського угрупування зрозуміти важко. Підтвердженням цьому є лист Наполеона міністру іноземних справ Франції дюку (герцогу) де Бассано: «Направте Реньє усі відомості про корпус Тормасова, в якому, я думаю, не більше 9 тисяч чоловік, і це повинні бути в основному рекрути».

У свою чергу 5 липня генерал від кавалерії Тормасов отримав від Барклая де-Толлі директиву (від 1 липня 1812 р.), за якою 3-тя Обсерваційна армія повинна була рішуче і сміливо завдавати ударів у фланг і тил противнику. Одночасно буда надіслана рекомендація про залишення одного корпусу для охорони Волинської та Подільської губерній і Тернопільської області.

У директиві (листі) вказувалось: «Государь – император, получив сведения, что австрийский корпус, предоставленный в распоряжение французского императора, по малонадеянности на оный, посланный Наполеоном через княжество Варшавское в Пруссию, для защиты берегов Балтийского моря, и что со стороны австрийской границы можем мы быть спокойны, повелевать соизволил:

1) отделить особый отряд из вверенной Вам армии в Житомир, чтобы смотреть в Волынской и Подольской губерниях за тишиной и спокойствием, употребляя в нужном случае строгость, и сохранять сообщение Дунайской армии с Вашею;

2) в случае наступления превосходящих неприятельских сил на Житомир, отряд сей должен отступать на Киев и усилить тамошний гарнизон. Для легкого надзора за  австрийской границей и строгого за частью Варшавского княжества оставить в расположении командующего сим отрядом генерала нужное число иррегулярного войска.

3)Собрав вверенную Вам армию, сделайте движение вперед и решительно действуйте во фланг и тыл неприятельских сил, устремленных против генерала-от-инфантерии П.И.Багратиона, который взял направление свое на Слуцк к Бобруйску; неприятель же, переправившись у Бреста, следует к Писку. Его Величество, уверенный в Вашей опытности и мужестве вверенной Вам Армии, совершенно надеется, что Ваше высокопревосходительство произведет наступательные действия, Вам предначертанные с той решительностью, которая свойственна храброй Российской Армии». [53:13; 3:335-336]

Пізніше (13 липня) надійшло уточнення на запитання чи належить відводити війська до Києва: « Поки положення вашої армії не переміниться проти теперішнього, те мале число неприятеля, яке знаходиться проти вас, не може спонукати вас до відступу».

Відразу ж по отриманні директиви загони Маркова, Ламберта і Щербатова рушили в похід. Командувачем було визначене основне завдання: зібрати основні сили армії в Ковелі і в подальшому здійснити дії щодо відволікання сил ворога від відступаючої 2-ї Західної армії.

 

Карта-схема висування 3-ї Обсерваційної армії в липні 1812 року

Однією з перших, близько 13:00 5 липня рушила 15-та піхотна дивізія під командуванням генерал-майора князя В.В.Вяземського (прийняв командування дивізією 21 червня в зв’язку з хворобою командира дивізії генерал-майора Назімова). В авангарді рухались Козловський та Вітебських піхотні полки з половиною батарейної артилерійської роти. В Киселині до колони дивізії приєднався 13-й єгерський полк. На 22:00 дивізія зупинилась на ночівлю в селі Маковичі Турійського району.

На 21:00 6 липня на околицях Ковеля були зібрані основні сили корпусів генералів Маркова і Каменського. Основний табір армії було розгорнуто в районі села Вербки.

7 липня до табору прибув командувач 3-ю Обсерваційною армією генерал від кавалерії О.П.Тормасов.

Ще протягом двох днів до табору прибували полки дивізій, які затримались на марші. Так, до дивізії В’яземського 7 липня приєднався Коливанський полк, а 9 липня Куринський полк.

У Ковелі з’єднання армії були розбиті по загонам, які отримали наступні завдання відповідно до наказу по армії від 8 липня 1812 року:

- загін генерал-майора де Ламберта у складі двох єгерських (14-й та 10-й), двох драгунських (Тверський і Стародубівський), одного гусарського (Олександрійський) та трьох козачих полків за підтримки шести гармат 12-ї кінно-артилерійської роти повинен був наступати від Володимира-Волинського в напрямку Бреста вздовж обох берегів Бугу (Бутурлін подає наступні дані про чисельність загону Ламберта – 4 батальйони, 16 ескадронів, 5 козачих полків при 6 гарматах );

- загін генерал-майора князя Щербатова наступав на Брест через Ратне та Мокрани. До складу загону були включені Татарський уланський, Євпаторійський кінно-татарський, Володимирський і Дніпровський піхотні, 28-й єгерський полки, 11-та кінно-артилерійська та 34-та легка рота (всього 24 гармати) зі складу 18-ї піхотної дивізії (за Бутурліним – 6 батальйонів, 8 ескадронів, козачий полк та 12 гармат );

- загін генерал-майора Меліссіно у складі 4 батальйонів і 7 ескадронів повинен був утримувати Любешів з метою недопущення виходу противника в тил армії з району Пінська. Цей же загін за задумом генерала Тормасова повинен був спостерігати за шляхами, які вели від Кобрина до Пінська. До складу загону були включені ескадрони Лубенського гусарського та Серпуховського драгунського полку, три батальйони 31-го єгерського полку та два зведені гренадерські батальйони;

- слідом за передовими загонами через Дивін на Кобрин рухався авангард армії під командуванням генерал-майора Чапліца. До складу авангарду увійшли 13-й єгерський, Павлоградський гусарський, Донський козачий Барабанщикова 2-го полки, 4 ескадрони Лубенського гусарського полку, шість гармат 12-ї кінно-артилерійської роти, піонерна рота капітана Куцевича (за Бутурліним – 2 батальйони, 12 ескадронів, козачий полк, 6 гармат);

- за авангардом рухався головний корпус армії, під командою графа Каменського, а за ним корпус генерал-лейтенанта Маркова. При розгортанні в бойовий порядок відповідно до наказу по армії від 8 липня генерал Каменський командував правим, а генерал Марков лівим флангом. До складу головних сил увійшли Тамбовський, Костромський Рязький, Апшеронський, Нашебурзький, Якутський, Козловський, Вітебський, Куринський, Коливанський піхотні, та основна маса артилерії армії: 2-га, 15-та, 18-та батарейні, 16-та, 17-та, 28-ма, 29-та та 35-та легкі артилерійські роти, тобто всього  20 батальйонів, 9 ескадронів і 96 гармат;

- колону армії замикав резерв під командуванням генерал-майора князя Хованського у складі 38-го єгерського полку, чотирьох зведених гренадерських батальйонів, 34-ї батарейної роти та 13-ї кінно-артилерійської роти – 6 батальйонів при 24 гарматах.

Усього до бойового складу армії Тормасова, яка вирушила в похід увійшло до 32 тис.чол, в т.ч. до 3000 нерегулярного війська (козаки, татари, башкири, калмики). [8: 377-378]

Загонам генералів Ламберта та Щербатова було наказано 13 липня оволодіти Брестом-Литовським, згодом здійснити два переходи і  до 15 липня вийти до Кобрина.

Згодом князь Щербатов згадував, що 7 липня він отримав «отдельный отряд, составленный из полков: 28 егерского, Владимирского и Днепровского пехотных, артиллерии, одной легкой и одной конной роты, Татарского уланского и одного казачьего полка, с коими должен я был действовать к городу Брест-Литовск, занятому неприятелем; совокупно с отрядом генерал-майора графа Ламберта, который шел по левому берегу Буга, и предписано мне было действовать с большою осторожностию». [54:222]

Щодо загону генерал-ад’ютанта Ламберта, то відповідно до диспозиції на наступ від 8 липня головнокомандувача 3-ю Обсерваційною армією 8 липня було визначено наступний маршрут: 9 липня –Дубенка, 10-го - Гродек, 11 – Влодава, 12-го – Яблучна, 13-го – Брест і з’єднання з загоном Щербатова, 14-го Бульків, 15-го – Кобрин.


Князь Щербатов Олексій Федорович

Польські розвідники йшли назирці за російськими загонами і 8-го числа доповідали, що із гарнізону Замостя були вислані загони для розвідки сил росіян, які виявили, що о 6 годині ранку війська під командуванням князя Мадатова покинули Грубешів і зайняли Дубянку. Проте інформація потребувала підтвердження, адже надходили і інші відомості. Так, 9 липня пополудні префект Любліна повідомив до Варшави, що «…Росіяни охороняють ту ж позицію біля Грубешова, … всі комунікації з цим військом настільки перерізані, що немає ніяких способів взнати його силу і подальші наміри. Вони спустошують околиці і вивозять всіх значних громадян, яких зустрічають на своєму шляху. Здається, що вони не мають наказу йти вперед і що буде не важко їх прогнати з нашої території, проте… не може нічого здійснити, так як він не отримав наказ військового міністра передати командування національною гвардією свого департаменту коменданту Любліна…». Натомість бургомістр Грубешова доповідав, що російський табір знято і війська направились до Дубенки. Польським патрулем було вбито козака в якого знайшли лист з наказом князю Щербатову йти в напрямку Бреста. Польськими розвідниками було також виявлено будівництво шести мостів через Буг: три поблизу Дубенки, по одному поблизу Городло, в Гродеку і Крилові. Отримана інформація генералом Дютаї негайно буда переправлена генералу Шварценбергу з висновком, що «…легкі війська, які висадились за Бугом, прикривали фланг корпусу, який намагається йти на допомогу генералу Багратіону».

Поки поляки гадали про можливі маневри російської армії за директивою Тормасова основні сили 3-ї Обсерваційної які загони Ламберта і Щербатова до 15 липня повинні були вийти до Кобрина і оволодіти ним. Загону під командуванням генерал-майора Меліссіно було доручено діяти партіями до Янова (нині райцентр Іваново Брестської області Білорусі) і дезінформувати противника про наміри основних сил щодо напрямку головного удару (ворог думав, що головний удар буде нанесено на Пінськ). Головним завданням ставилось: «показатись сильними партіями в тилу ворога». В подальшому маневр загону Меліссіно оправдав себе – Реньє висунув основні сили свого корпусу до Хомська (нині село Хомськ Дорогочинського району Брестської області Білорусі), а авангард на чолі з генералом Габленцем до Янова.

Відповідно до директиви військового міністра для захисту Волині були залишені основні сили корпусу генерал-лейтенанта Остен-Сакена (без загону Меліссіно) – 6 батальйонів зі складу 36-ї резервної піхотної дивізії генерал-майора М.М.Сорокіна і 12 запасних ескадронів зі складу 11-ї резервної кавалерійської дивізії, які розмістились в районі Ізяслава та Старокостянтинова. Ще шість батальйонів 36-ї резервної піхотної дивізії було направлено в Мозир для посилення 2-го резервного корпусу генерала Ертеля. Корпусу Остен-Сакена було наказано при наступі значних сил противника відступати до Києва. Також на штаб корпусу було покладене завдання з підтримання зв’язку та взаємодії з Дунайською армією адмірала П.В.Чичагова.

Крім того для нагляду за кордоном між Російською імперією і Герцогством Варшавським було залишено два іррегулярні полки і одна кінна бригада драгун, під командуванням генерал-майора Хрущова. При цьому Арзамаський драгунський полк було розташовано у Володимирі, а Житомирський драгунський у Ковелі. Один ескадрон Житомирського драгунського полку було розквартировано у Любомлі.

За тим же наказом полкам належало мати патронні та казенні ящики, провіантські фури з запасом продовольства на 10 днів та лазаретні підводи (в піхотних і гусарських полках – по дві, драгунських – по одній). Генералам дозволено було мати по 2 вози (брички), полковникам - по одному. Все інше майно було наказано залишити у Ковелі в розпорядженні генерал – вагенмейстера майора Русанова. Хворих зі всіх полків і команд було наказано відправити в Оликський госпіталь, який розміщувався в помістя княза Радзивіла.

Була встановлена і черговість виступу - загону князя Щербатова – 8 липня з прибуттям до Ратного 10 липня, частинам основних сил – 9 липня.

Волинському цивільному губернатору Кумбурлею було віддане розпорядження залишити в Луцьку продовольчі запаси для армії з розрахунку на 10 діб, в Житомирі – на 20 діб, всі інші запаси вивезти до Києва. Подільський губернатор отримав розпорядження всі запаси евакуювати до Могильова на Дністрі (Могильова-Подільського)

Оперативність, з якою штаб 3-ї Обсерваційної армії приступив до реалізації вимог директиви показує, що попередня робота з підготовки до наступальних дій була здійснена ще до отримання директиви військового міністра.

Біля 14:00 10 липня головний корпус армії виступив з Ковеля. На час виступу було відомо, що ворог вже знаходиться у Кобрині і Пінську. На 10:00 11 липня головні сили армії вийшли в район села Несухоїжі, де розбили табір. Цього ж дня австрійську гусари зі сторони Пінська наблизились до Любешова і знищили пікет від загону генерала Меліссіно.

При перебування в Несухоїжах між командувачем армією генералом Тормасовим і командиром корпусу генералом Каменським виникла суперечка, свідком якої стали більшість командирів дивізій. [55: 199]

Уже перші дії російських військ викликали занепокоєння у стані ворога. Поки російські війська висувались до Кобрина пройшли зміни і в розташуванні австро-франко-саксонських частин.

12 липня австрійські війська генерала Цехмейстера в Бресті і Кобрині були замінені загоном під командуванням саксонського генерала Кленгеля (3 ескадрони уланів полку принца Клеменса, піхотний полк Короля, піхотний полк Ніземейшеля при 8 гарматах). При цьому у Кобрині було залишено 2-й батальйон полку Ніземейшеля, два з половиною уланські ескадрони, 8 гармат. До Бреста було відправлено пів ескадрону уланів. Піхотний полк Короля 12 липня розмістився в містечку Бульково (нині с. Бульково Жабинківського району Брестської області) на лівому березі річки Мухавець. Для спостереження за південним напрямком передбачливий саксонець направив 1-й батальйон полку Ніземейшеля в село Плоски. Від саксонського авангарду з району Янова до Пінська було направлено один ескадрон.

Інформація, хай і суперечлива, про пересування і дії російських військ надходила до союзного командування звідусіль. Так, 10 (22) липня префект Любліна доповідав про знаходження російських загонів в районі Грубешова і активні дії козацьких патрулів. З Висниці було отримане повідомлення, що цього дня до тисячі козаків і гусарів вступили до Влодави, посунулись до Дособруда (Dosobrud) і пограбували це містечко, а у Влодаві конфіскували 7000 тон солі. Активних сил для захисту Бреста в поляків на було, загін полковника Зудена цього дня вже дістався до Дядів, а в місті залишався мало чисельний загін під командуванням капітана Міклоша. Від коменданта Замостя на ім’я Шварценберга прийшло повідомлення про те, що загін в 500-600 шабель з козаків, драгун і піхоти, який перейшов Буг підкріплень не отримав. Оцінивши цю інформацію, які і отримане раніше повідомлення з Варшави про диверсії на території Герцогства, командувач австрійським допоміжним корпусом зробив висновок і доповів його маршалу Бертьє: «…росіяни здійснили сильні демонстрації на кордоні Герцогства. Хоча я не впевнений, що вони мають серйозні наміри вторгнутись в Герцогство, тим не менше, я розумію, що ці часті набіги можуть бути дуже згубний для країни, запаси якої вони знищують. Не дивлячись на моє  якнайсильніше бажання допомогти жителям Герцогства, я вимушений обмежитись виконанням наказів імператора, котрі призивають мене до Несвіжа». [50: Т.2, 173; Т.3, 351, Т.5,  843, 845, 848]

11 липня з Любліна до Варшави прийшло донесення, що росіяни рухаються через Свірче на Влодаву. Цю інформацію підтверджувало ще одне донесення: 23-го війська, які належать, як говорять, до корпусу Кутузова, раптово з’явились в околицях Влодави з артилерією і багато чисельною кавалерією». Насправді ж це був загін генерала Ламберта, який цього числа повідомляв командуванню: «…я намерен 13-го числа, на рассвете, прибыть под Брест-Литовск и что я бы желал, чтоб к тому времени князь Щербатов с своим отрядом тоже подвинулся…». І саме цього дня загін князя Щербатова вийшов із Ратного. [48: 303]

Донесення, які надходили до головного штабу французької армії, дійшли до відома командувача польським корпусом Юзефа Понятовського, який став дорікати австрійським союзникам в тому, що вони залишили його вітчизну в небезпеці. Оправдовуючись перед Понятовським князь Шварценберг писав: «Нехай буде вам відомо, що спочатку напрямком армійського корпусу під моїм командуванням було прикриття Варшави і фортець на Нареві. З цією метою я направився до кордонів Галичини в Седльце і через Дорогочин висунувся до Пружан. На цій позиції я зайняв Брест, Кобрин і Пінськ; я підтримував зв’язок прямо з генералом Реньє, котрий тоді створював правий фланг Великої армії, і я також оберігав Варшаву від усіх дій, які міг вчинити генерал Каменський. Ви також знаєте про накази Імператора, котрі наказували мені рухатись з моїм армійським корпусом до Несвіжа, де я буду 28-го (16-го), і відповідно до яких, всього лише одному генералу Реньє було доручено прикривати Велике герцогство».

Французьке командування стурбувало ще декілька донесень. За одним з них «Росіяни розмістились у Влодаві між Бугом і митницею. Їх аванпости знаходяться в Оконниках (Okoninka) та Сухаві (Suchava). Ці аванпости мають від 50 до 60 чоловік. Можна припускати, що це лише кавалерія, а саме карабінери (драгуни), кінні єгері, гусари і козаки. Після проходження через Нориськ (Norisk) вночі 23-го (9-го), вони використали 120 возів сіна. Вони розповсюджують слухи, що йдуть на Тересполь. Неможливо взнати їх точну чисельність; припускають однак, що вона сягає 6000 чоловік». За іншим, яке надійшло з Любліна «…300 гусар і стільки ж козаків вступили до Дубенки і продовжили свій марш на Влодаву. Колона, яка взяла напрямок з Влодави на Словатичі, була силою в 2000 чоловік. По іншому берегу Бугу пройшов російський корпус із 10000 чоловік, з яких 3000 кавалеристів, з 8 гарматами». [56]

Цього разу стурбувався вже сам Наполеон, який через Маре передав до Варшави наказ сформувати «мобільну колону» для протидії загону Ламберта.

12 липня угорські гусари були замінені саксонськими уланами під командуванням ротмістра Хеймана (80 уланів) і близько 19.00 залишили Брест-Литовський.

Цього ж дня загін генерал-майора князя Щербатова підійшов до села Рудня. Від місцевих жителів була отримана інформація, що австрійці залишили Брест, а натомість до міста увійшов незначний саксонський загін. Князь Щербатов негайно виступив до Бреста зі всією своєю кавалерією (бригада полковника фон Кноррінга) та двома гарматами. Піхота загону під командуванням генерал-майора Бернандоса повинна була підійти до Бреста пізніше. Неподалік від міста (у 8 верстах) авангард загону виявив саксонський роз’їзд. В ході короткотривалої сутички було захоплено полоненого, який розповів про розташування сил у Бресті та про можливий швидкий підхід підкріплення з кавалерії, піхоти та артилерії. Генерал-майор князь Олексій Григорович Щербатов вирішив негайно атакувати противника. До передового загону увійшли 6 ескадронів Татарського уланського полку, Євпаторійський татарський кінний полк і дві гармати кінної артилерії.

Уранці 13 липня (за даними генерала Богдановича біля 15:00 – С.Я.) два ескадрони Татарського уланського полку збили ворожі пікети і увірвались до Бреста. 80 саксонських уланів під командуванням капітана Хеймана не витримали удару і кинулись навтьоки. Саксонці втратили вбитими 20 чоловік, в т.ч.1 офіцера, до полону потрапили 2 офіцери і 32 нижніх чини. Втрати нападників були значно меншими – 1 офіцер (ротмістр Соболевський) і 10 рядових уланів. У ході атаки на Брест особливо відзначились шеф Татарського уланського полку полковник Карл Богданович фон Кноррінг, який власноруч захопив у полон саксонського ротмістра, начальник ескадрону Татарського уланського полку майор Фітінгоф та начальник ескадрону Євпаторійського татарського кінного полку (в бою командував полком) майор Романович, ротмістри Соболевський 5-й та Барановський 5-й. Також в доповіді царю була відмічена відвага обох полків, які атакували Брест.

Уцілілі саксонські кавалеристи наступного дня приєднались до Піхотного полку Короля. Близько полудня до Бреста підійшов загін генерал-майора Ламберта. Зранку 14 липня у Бресті було залишено загін під командуванням майора Розена (по одному ескадрону від Олександрійського гусарського та Татарського уланського полків), а інші виступили в напрямку на Кобрин. Улани, які втікли з Бреста повідомили про наближення росіян командира Піхотного полку Короля полковника Гьопхардта, який прийняв рішення припинити марш на Брест, залишити Бульково і відйти до Кобрина. 14 липня в Бульково увійшли загони де Ламберта і Щербатова.

Пропоную читачу познайомитись із свідченнями самого князя Щербатова про події, пов’язані з захопленням Бреста.

Із рапорту на ім’я генерала від кавалерії Тормасова: «Пошел я из селения Рудня, 12-го с вечера, и прибыв верст за 8-мь от Бреста, нашел разъезд и пикет неприятельский, который схватив, узнал, что того же дня пришли туда на смену венгерцев саксонцы, одна только кавалерия, и что 13-го числа ожидалось более войска, с пехотою, кавалериею и артиллериею, и что, вероятно, что оное войско должно было придти из Кобрина рано поутру. Тогда я решился предупредить приход оных и, оставя пехоту, знав, что в городе оной не имеется, с шестью эскадронами улан поспешно пошел к городу… Прибыл к Бресту в 2 часа утра. Оный занял, расставил все нужные посты по ведущим дорогам. Спустя полчаса, эскадрон, стоящий на Кобринской, был атакован эскадроном саксонских улан, который и был немного попячен назад. Но я дал ему на подкрепление другой эскадрон, с частию Евпаторийского конно-татарского полка казаками, которые, в глазах моих, под командою полковника Кнорринга, неприятеля совершенно рассеяли и прогнали, взяв в плен начальника эскадрона, с офицерами, и более тридцати улан, и много покололи. С нашей стороны потери никакой нет, кроме немного раненых». [48: 438]

Із спогадів генерала Щербатова: «12-го, прибыв в м. Рудня, узнал я, что австрийцы, занимавшие г. Брест-Литовск, оный оставили, а на место их прибыла туда саксонская конница в весьма малом числе, почему я решился, не дожидаясь содействия гр. Ламберта и чтоб не дать времени неприятелю усилиться, немедленно атаковать город сей, почему, оставя всю мою пехоту на походе за полмарша. Сам с кавалерийскою бригадою полковника Кнорринга и двумя орудиями конной артиллерии поспешил к Бресту …Не доходя верст семь,  мой патруль встретил таковой же неприятельский и после малой перестрелки взятый один пленный подтвердил, что в городе находится только два эскадрона саксонской кавалерии, почему, ускорив марш, кавалерия моя в три часа утра, на самом рассвете ворвалась в город, сбив передовые пикеты; в бою сем довольно было побито, в плен взят ротмистр, начальник сего отряда, и сорок улан, остальные спаслись бегством». Кроме ротмистра в плен попал лейтенант Гальза». [54: 222]

Опису подій в Бресті увагу приділили і противники росіян. Так, польський бюлетень зазначав: «… вранці 25-го три полки російської кавалерії вступили в Тересполь, надійшовши з Коденя. Один з цих полків зайняв Брест. Вони не грабували це місто, а тільки вимагали п’ятдесят дукатів і вісімнадцять возів сіна: один з цих полків був козачий, один гусарський, а третій … уланський. У той час, як кавалерія прийшла з Тересполя до Бреста, через Адамків в Брест також вступила піхота з декількома гарматами…Пікети козаків висунулись до Кохелані (Kohelani) і Братуліна…». Інший вторив йому: «Росіяни  вступили до Бреста о першій годині ранку. Саксонці вимушені були ретируватись».

Про невдачу саксонців у Бресті доповів по команді також австрійський капітан Міклош. В його донесенні зазначалось, що о 2-й ранку росіяни напали на саксонців у Бресті, їх капітан, лейтенант і сорок солдат вбиті або потрапили до полону, інші відійшли до Булькова. Самі ж саксонські вояки, які врятувались від авангарду загону Щербатова розповідали, що о другій ранку їх підрозділ було атаковано козаками і уланами. В ході відбиття першої ж атаки загинув капітан Бланк, лейтенант і ще 40 чоловік, то ж вимушені були відступити. Відступаючі саксонці (до 43 чол.) примудрились взяти в полон трьох уланів з Татарського полку, які при допиті показали, що разом з їхнім полком у взятті Бреста брали участь козачі, башкирські та драгунські полки, а на підході знаходиться загін генерала Ламберта.

Тривожна інформація негайно полинула до польського командування у Варшаві. Так, префект Седльця в рапорті на ім’я міністра внутрішніх справ доповідав, що російські війська о 3 ранку вступили до Бреста, о п’ятій – в Тересполь, при цьому «…змусивши до відступу війська, яі знаходились там. Здається, що це та ж сама колона, котра була в Грубешові і котра потім пішла через Влодаву вздовж Бугу по обидва його береги; всі ці сили виросли до п’яти чи шести тисяч чоловік і двох гармат. Із цього числа, 1000 чоловік як піхоти, так і кавалерії йшли лівим берегом, а інші – правим, і при цьому, рухаючись у напрямку Бреста, розтягнулись приблизно на пів милі. Два козаки, котрих зустріли в околицях Влодави розпитували дорогу на Бялу. Вони грабували все, що зустрічали на своєму шляху». Одночасно префект доповів, що сил і засобів для організації спостереження і здійснення розвідки щодо подальших дій противника не має.

Уточнені відомості про противника передав і генерал Гауке. Він доповідав: «Можу точно повідомити, що генерал Ламберт рухається до Бреста, з ним 4000 чоловік, з яких 1000 піхотинців і єгерів і 3000 кавалерії, драгунів, гусарів, але головним чином козаків і башкирів. Він рухається по обидва береги Бугу. Полк чорних гусарів Ламберта під командуванням підполковника Багратіона йде лівим берегом. Піхота й інша кавалерія тягнеться вздовж правого берегу через Опалин і везе з собою великий обоз продовольства, яким опікуються місцеві мешканці». [50: Т.2, 207, 208, 210, 253;Т.3, 350-52;Т.5, 704-05, 848-51, 858]

Досить вдало діяли також кавалеристи загону генерал-майора Меліссіно. Після отримання інформації, що в ніч на 12 липня австрійські аванпости покинули місця дислокації, в ніч на 13 липня загін під командуванням шефа Серпухівського драгунського полку полковника Івана Семеновича Жевахова перейшов річку Піну, відновив зруйнований противником міст через річку і атакував містечко Янів, яке незадовго до атаки зайняли два ескадрони гусар і ескадрон легко-кінного полку Поленца під командуванням майора де Лінденау (авангард кавалерійської дивізії генерал-майора фон Габленца). В ході бою було вбито 50 саксонських кавалеристів, в полон взято 32, в тому числі одного штаб-офіцера - майора Зейдліца, який згодом помер від отриманих ран. Втрати Серпухівських драгун склали 15 чоловік вбитими і декілька важко пораненими. Ворожі кавалеристи відступили в напрямку Дорогочина.

Основні сили дивізії фон Габленца, які знаходились в містечку Борки, після отримання інформації про напад на Янів негайно висунулись до містечка. Спішені російські драгуни рушничним вогнем зупинили контратаку саксонської кінноти і змусили її відступити. Російських драгунів, які переслідували ворога в свою чергу атакували кавалеристи основного складу дивізії і відкинули до Янова. Зважаючи на нерівність сил і небезпеку оточення і знищення загону Жевахова генерал-майор Меліссіно наказав відступити до села Залужжя, де в цей час знаходився сам з основними силами. В свою чергу й саксонці подумали, що це був авангард основних сил 3-ї армії і також відступили через Драгочин в напрямку до Хомська, де знаходились основні сили 7-го корпусу. Довідавшись про відступ противника, Меліссіно прийняв рішення про повторну атаку на Янів. Першим до Янова виступив передовий загін під командуванням майор Вільшана. Слідом за ним вийшли основні сили генерала Меліссіно. Для захисту підступів до переправи через Прип’ять в Залужжі було залишено гренадерську роту і 20 драгунів.  Одночасно загін князя Жевахова (два драгунських ескадрони і рота єгерів) були направлені в напрямку Пінська. Раптовою атакою драгуни і єгері вибили з Пінська три уланських ескадрони, захопили 28 полонених і гармату.

Поляки і французи заметушились. Уже 14 липня для організації оборони Люблінського і Седлецького воєводств був направлений генерал Антоній Косинський (Antoni Amilkar Kosinski). Для організації його дивізії терміновим порядком йшли підкріплення піхоти й кавалерії. В розпорядження Косинського були передані підрозділи національної гвардії Радома і Полоцька. До головного штабу Великої армії від генерала Дютаї пішло донесення про прийняті польським командуванням заходи: «Хоча вторгнення у Велике герцогство здається малоймовірним, національна гвардія все ж збирається, організовуються масові набори, всі під командуванням генерала Косинського. Усі вони будуть розміщені в різних місцях вздовж Бугу, щоб створити для противника видимість присутності багато численного корпусу». Що тривога  вторгненням значних сил противника на територію Герцогства і подальший розвиток наступу в сторону Любліна і Варшави малоймовірні вважав і герцог Бассано (Гуго (Юг) Бернар Маре, герцог Бассано – міністр іноземних справ Франції), який постійно отримував донесення з Польщі. Однак він підтримав думку генерала Дютаї щодо необхідності збору сил і засобів, які залишились на території Великого герцогства Варшавського: « Я вимагаю використати цю хибну тривогу, щоб направити на Буг всі ресурси, котрі можливо було використати, чи регулярні війська, чи національну гвардію, чи набір волонтерів. Коли вони прибудуть туди, ворожі грабіжники зникнуть, а з військ чи наборів виберуть необхідну кількість відбірних військовиків, які зможуть сприяти військовим операціям на Волині». Як бачимо, міністр іноземних справ Франції повністю поділяв думку Наполеона про слабкість російських сил і необхідність удару на Волинь проти армії Тормасова. Цього ж дня польський військовий бюлетень повідомляв: «7000 росіян увійшли до Бреста; 5000 продовжили марш на Булків і Кобрин. 2000 приєднались до військ, які вже стояли табором під Адамково, в пів льє від Бреста. Сильний пікет кавалерії знаходиться під Тересполем. Бяла ще не зайнята противником».  [50: Т.2, 254-55; T.3, 44-45; T.5. 851, 856]


Гуго (Юг) Бернар Маре, герцог Бассано – міністр іноземних справ Франції

Усі ці дії сприяли успіху всієї 3-ї Обсерваційної армії. О 22:00 головний корпус 3-ї армії вирушив у марш і на 09:00 12 липня вийшов до села Селімче, де розбив табір. Після нетривалого відпочинку о 04:00 13 липня основні сили армії виступили в напрямку на Ратне і до ночі вийшли в район села Самари (Ратнівський район Волинської області). Вже 14 липня полки вийшли до Дивіна, а після перепочинку біля 15:00 в район села Хабовичі (біл.-Хабовічы, нині Кобринського району Брестської обл.).

Категорія: Частина ІІ. БОЙОВІ ДІЇ 3-ї ОБСЕРВАЦІЙНОЇ АРМІЇ В ПЕРШИЙ ПЕРІОД ВІЙНИ. | Додав: voenkom (12.11.2011) | Автор: Сергій ЯРОВЕНКО E
Переглядів: 951 | Теги: щербатов, Багратіон, Габленц, Рудня, Меліссіно, Ратно, Кленгель, Самари, ковель, брест | Рейтинг: 4.9/8
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: