За наказом Тормасова від 3 липня 1812 року наступного дня частина авангарду генерал-ад’ютанта Ламберта перейшла декількома колонами Західний Буг в районі Устилуга і атакувала польські прикордонні частини. Головним завданням загону Ламберта, який вирушив у рейд, було здійснти рекогносцирування місцевості, вийти до Грубешова в якому захопити чиновників разом з паперами канцелярії місцевої префектури. Російські війська в ході несподіваного наскоку оволоділи містами Крилів, Грубешів, Цихобуж та захопили 96 полонених.

Певно саме з 3 липня 1812 року і дій авангарду генерал-ад’ютанта і генерал-майора графа Ламберта вважати за початок партизанських дій, а не як прийнято вважати з 21 липня, від дня формування за наказом Барклая де-Толлі «летючого загону» з трьох донських, Ставропольського калмицького і Казанського драгунського полків під командуванням генерала Ф.Ф.Вінценгероде. [52]

Ось деякі подробиці рейду загону графа Костянтина Йосиповича Ламберта. Два ескадрони Олександрійського гусарського полку зі складу загону полковника І.Д.Іванова перейшли Буг в районі села Голуб і оточили містечко Крилів (Kryłów) – нині село в гміні Мірче Грубешівського повіту Люблінського воєводства. В районі с. Млинник Буг перейшли дві роти 10-го єгерського полку, які також наблизились до Криліва. Обидва загони атакували гарнізон польської міліції (національної гвардії) і роззброїли його.

Генерал-ад’ютант Карл Йосипович Ламберт

Одночасно, трохи південніше в районі Городло (Нorodlo) через Буг переправились дві сотні з козачого полку Власова 2-го та загін під командуванням князя Мадатова. Козаки вибили противника з містечка (відоме тим, що тут 2 жовтня 1413 року Великим литовським князем Вітовтом та польським королем Ягайлом була укладена унія за якою Великий князь Литовський остаточно перейшов в підпорядкування польської корони, але зі збереженням своєї), і попрямували до села Стрижів (Strziszow), куди вже підходили гусари підполковника Мадатова. Опір російським кіннотникам намагались здійснити солдати посту національної гвардії, який знаходився між селами Стрижів та Лужків (Łuzhkоv). Поляки вбили декілька донських козаків, проте незабаром були вибиті з переходу і розбіглися хто куди.

У районі Устилуга через Буг переправились „охотники” Олександрійського гусарського та Татарського уланського полків. Слідом за ними через Західний Буг переправився і сам Ламберт на чолі батальйону 14-го єгерського та ескадрону Олександрійського гусарського полків. Зі своїм загоном генерал Ламберт направився в напрямку ло села Гусинне (Husynne), де до нього приєднались козаки Власова та ескадрон князя Мадатова. Згодом Ламберт доповідав: «Чрез сие движение, все посты неприятельские, находящиеся в треугольнике между Городло, Устилуга и Стрихово, попали в наши руки. К несчастью, одни милиционные пехотные люди, совершенно мужики, изредка снабжены худыми ружьями».

Схема дій авангарду генерала Ламберта на території Герцогства Варшавського в липні 1812 року

Дві роти 14-го єгерського полку були залишені в Городло, ще одна рота відправлена назад до Устилуга. Іншим частинам було наказано рухатись в напрямку на Грубешів. Біля 09:00 4 липня гусари під командуванням князя Мадатова подолали незначний опір підрозділів національної гвардії і зайняли Грубешів. Слідом за олександрійцями до міста увійшли дві роти 14-го єгерського полку. В Грубешові, за словами Ламберта „...нашли мы суд называемый подпрефектой, в котором находились все бумаги, касающиеся до учреждения штатского и воинского и захватили 96 милиционеров”. За свідченням тодішнього бургомістра Грубешова, спочатку до міста увірвались козаки, які пограбували магазин (склад, база – С.Я.), а за ними до міста вступив загін Олександрійських гусар, ще один загін «золотих гусарів» (досить цікаві віомості про невідомий підрозділ буцім-то сформований на Волині – С.Я.) і башкир на чолі з командувачем російським загоном генералом Ламбертом.

Польська розвідка доповідала по команді, що «...російські війська, що складалися приблизно з батальйону піхоти з шістьма гарматами, полку козаків, полку татар, загонів улан і гусар, під командою князя Мадатова, 16-го вступили в дистрикт Грубешів через Городло, Стришів, Гродек і Крилів. Витіснивши з Городло прикордонну охорону і убивши кількох людей і взявши кількох полонених, вони в той же день окупували Грубешів і вислали свої патрулі в Мотелин (Motelin), де вони зустріли пікет, який виїхав з Замостя та згодом відступив до Стостинне (Stostynne)».

Історія зберегла рядки з рапорту коменданта Гури (Górа) капітана Владислава Богуцького (певніше всього командував пікетом про який мова йшла вище) надісланого о 06:00 4 (16) липня генерал-губернатору і коменданту Замостя бригадному генералу Маурицію Гауке (польськ. Jan Maurycy Hauke): «Не довіряючи більше рапортам митників, я сам вирушив на кордон. Недалеко від Устилуга я зустрів російську армію, яка перейшла Буг. Я знаходився так близько від ведетів, що змушений був стріляти з тридцяти кроків. У зв’язку з тим, що їх сили були переважаючими, я ретирувався до Замостя. Нарешті, росіяни перейшли по всіх мостах і розграбували навколишні села. Козаки перебувають постійно попереду, а ми не маємо нічого, щоб їм протиставити».

Відомості, які надходили від офіцерів польської національної гвардії по команді дійшли до виконувача обов’язків військового міністра Герцогства Варшавського генерала дивізії Юзефа Вєльхорського (Józef Wielhorski), котрий в свою чергу передав ці відомості військовому коменданту Варшави  дивізійному генералу Дютаї та французькому посланнику де Прадту: «О 6 годині ранку 16-го (4-го – С.Я.) числа поточного місяця російський корпус перейшов Буг в трьох точках, а саме: козаки в Крилові, гусари, піхота й артилерія в Стришові і Городло. Головна квартира корпусу розміщена в Грубешові, а аванпости в Ухані  і Метліні». [50:833, 836, 848]

Тим часом розвідники корпусу генерал-ад’ютанта Ламберта довідались, що «...в Замостье находится один  полк  пехоты № 13-й, один эскадрон улан и несколько запасных эскадронов. У крепости рабочих людей выходит каждый день две тысячи человек, а комендант называется генерал Гаук. По рассказам здешнего префекта, тридцать две тысячи цесарцев пошли соединиться с французскою армиею… В Люблине никакого войска не находится, и вообще в целом этом краю, кроме в одном Замостье». Генерал Ламберт з огляду на свій успіх запропонував головнокомандувачу 3-ю армією закріпити успіх і нанести удар по Любліну силами Олександрійського гусарського полку, чотирьох ескадронів Татарського уланського полку та кінно-артилерійської роти, так як «...по мнению моему, можно все княжество  Варшавское проходить очень легко», проте підтримки не отримав. [47: 104-105]

Ситуація на лівому березі Бугу загострювалась. За даними польського військового бюлетеня від  5 (17) липня «...Російські аванпости просунулися до Гостинного, обабіч Замостя і Ухані (Uchanie), в напрямку до Любліна, і в той же день зайнялися зведенням моста через Буг і там переправили війська». Генерал-губернатор Замостя Гауке повідомляв Юзефа Вельхорського: «Противник перейшов Буг у двох точках, у Грубешові та Крилові. У цих двох місцях повинно знаходитися декілька сотень людей різних родів військ, а саме: козаки, гусари і піші єгеря. Додають, що  на іншому бкрезі артилерія і піхота готові перейти Буг». Той же бюлетень константував: «Козаки постійно знаходяться під Влодавою, один полк російських гусар прибув до Бугу. Думають, що вони називаються "золоті гусари"  і що вони набрані на Волині. Аванпости перебували 15-го в Любені на дорозі з Паршова. Противник виявив намір окупувати всю область. 13-го козаки були вже в Стулно, у трьох льє від Хелма. Влодава повинна була бути спалена за наказом, даним російським генералом, але це маленьке місто відкупились за допомогою двохсот дукатів. Пост у Кодені був захоплений: росіяни взяли в полон кількох австрійських гусарів. Одна єдина людина вислизнула. Безлад і тривога панують в Бресті та Тересполі. Загін полковника Зудена в Бресті знаходиться у бойовій готовності; кілька громадян озброїлися для свого захисту».

Не дивлячись на опір австрійського командування польська щляхта все-таки стала озброюватись з метою самозахисту, про що Тормасову доповідав генерал-майор Ламберт 6 (18) липня:«...учреждается в Люблинской губернии или, так называемой префектуре, конфедерация новой Варшавской, объявленной совершенно на тех правилах, как прежде в Польше происходило. Но ежели новые конфедераты не лучше будут, как милиционные, то сей неприятель больше достоин смеха, нежели страшен».

Подальші повідомлення „Військового бюлетеня” свідчать не тільки про тривогу, яка запанувала на території Герцогства Варшавського, але й про погану роботу французької, польської та австрійської розвідок, які не зуміли ні визначити чисельність російських військ, ні навіть належність частин і підрозділів до того чи іншого з’єднання си об’єднання.

Ось деякі повідомлення з цих бюлетеней.  

«... Набіги козаків і гусар призначені грабувати околиці Бугу. Всі вони належать до корпусу Каменського (насправді корпусу К.Й.Ламберта – С.Я.). Грубешів, Дубенка, Лухнов, нарешті, весь Буг до Кодена окупований козаками. Але, до цієї години вони анітрохи не просунулися вперед, вони обмежилися пограбуванням і взяттям контрибуції »

«18-го (6-го - ст. стиль) козаки висунулися з Ухані до Войславіце і з Гостинни в Хоризів...», «...трибунал Любліна просив дозволу розсіятися».

При цьому відсутність точної інформації про противника зістрічається також і в доповідях військового командування. Так виконувач обов’язки військового міністра герцогства генерал Юзеф В’єльхорський повідомляв дивізійного генерала Дютаї: «Ці війська залишалися стояти протягом усього 17-го (5) числа. У цей день російські війська перейшли Буг з іншими своїми силами. О 3 годині ранку 18-го (6) аванпости були пересунуті в Войславіце, село, розташоване між Уханню і Красноставом. Справжня сила загону не відома; взагалі вважають, що це дивізія під командуванням якогось князя, ім'я якого не відомо, і, ймовірно, це частина корпусу Каменського. Здається, що цей загін має напрям на Люблін, так як він вже перебуває на дорозі, яка веде з Замостя до Любліна. У Крилові національна гвардія чинила опір, але, втративши багато людей, була змушена поступитися силі ».

Того ж дня відбулось засідання ради міністрів Герцогства Варшавського за присутності французького посланника. Було прийняте рішення наступного змісту: «Донесення з кордону повідомляють, що росіяни перейшли Верхній Буг по декільком мостам, наближеним до Галичини. Герцогство Варшавське може бути захоплене росіянами і не має достатніх сил, щоб протистояти ним. Необхідно постаратись зібрати найбільш можливу кількість [військ]. Генерал Вєльхорський повинен призвати усіх незайнятих військових, усіх звільнених від служби, усіх, хто раніше служив Польщі і хто ще може служити. Роти, депо, які залишились на місцях, і взагалі вся національна гвардія будуть об’єднані по лінії Вісли. Слідує узгодити з генералом Дютаї і надати завтра план оборони. Міністри внутрішніх справ і військовий подадуть послу склад наявних в розпорядженні сил національної гвардії та матеріалів, які можуть бути використані в даний момент».

У свою чергу Дютаї доповідав машалу Бертьє, що «…козаки, які складають частину корпусів генералів Каменського і Тормасова, здійснюють вторгнення у Велике герцогство і спустошують країну. У всій тій частині є тільки три батальйони піхоти в Замості.» Також генерал Дютаї доповідав про віддане ним розпорядження коменданту Замостя генералу Гауке передати командування гарнізоном і фортецею, а самому прийняти командування військами вздовж кордону від Галичини до Бреста і Тересполя, а також про приведення до бойової готовності польської національної гвардії і передачу їй частину рушниць, які були в розпорядженні французького військового командування в Герцогстві. Проте французький генерал зазначив і свій особистий прогноз щодо подальших дій російських військ: «Уся частина кордону від Галичини до Бреста повністю залишилась без військ, але я не думаю, що російська армія прийшла проникнути до Великого герцогства, оскільки вона має праворуч і ліворуч армію князя Шварценберга і обсерваційну генерала Гогенцоллерна; якщо ця обсерваційна армія зможе висунути партії вздовж Бугу, козаки не поновлять більше своїх спустошень» [48: 303; 50: 674, 830-32, 836, 841-42, 848]

Особлива думка Дютаї не була новиною для Військової ради поляків, посланник Прадт неодноразово доповідав про постійні сутички між Вєльхрським і Дютаї.

7 липня Реньє отримав розпорядження з головного штабу повернути війська корпусу і повернутись в район Слонім – Пружани з метою оборони Герцогства Варшавського та наступу на Волинь. І знову ж таки, рішення на наступ саксонського корпусу було прийняте Наполеоном з огляду на хибні твердження про слабкість російського угрупування на Волині. Це підтверджується директивою Наполеона начальнику головного штабу французької армії Бертьє від 3 червня 1812 року : «…Все говорить про те, що противник залишить дві дивізії на Волині, необхідно, щоб генерал Реньє виконав своє головне завдання – оборону Варшавського герцогства. Принц Шварценберг іде попереду нього, щоб перейти в Несвіж, а потім слідувати на Двину…» [1:27] Корпусу генерала Реньє належало для забезпечення правого флангу Великої армії прикрити три основні напрямки, які вели з Волині до Литви: з Житомира на Мозир в напрямку на Могильов; з Луцька на Пінськ в напрямку до Мінська; з Луцька на Брест-Литовський в напрямку на Слонім. Зайняття Слоніма, Бреста, Пінська забезпечувало розз’єднання російських армій і припинення сполучень південно-західних губерній Російської імперії з Литвою.

Натомість князь Шварценберг отримав наказ повернути австрійський допоміжний корпус і йти в напрямку на Мінськ де приєнатись до армії маршала Даву. Одночасно австрійці отримали наказ дочекатись підходу частин 7-го корпусу Реньє. 7 липня Реньє розпочав рух зі Слоніма через Ружани в напрямку на Хомськ. До Бреста і Кобрина були направлені підрозділи зі складу бригади генерала фон Кленгеля, а до Антополя і Янова (нині Іваново Брестської області) кавалерійську бригаду генерала Габленца.

Польський бюлетень в Бресті від 7(19) липня повідомляв: «…19-го опівдні австрійські єгері вийшли з цього міста і направидись в Булків; о 10-й вечора виступили також гусари по тому ж шляху. Вони залишили в Бресті тільки 60 чоловік і одного капітана… Козаки вступили до Грубешова і стали вимагати грошової контрибуції». Як заручника було взято до полону сузпрефекта Грубешова і відправлено спочатку до Володимира, а потім до Житомира. Цього ж дня козачі загони увійшли до Словатич та Кодня. Іним чиновникам було наказано збиратись до виїзду в Устилуг, мов для представлення генералу Кутузову. Інший бюлетень повідомляв, що «… біля Влодави відмічена доволі значна кількість російських військ, які складаються з піхоти і кавалерії. Кавалерія направляється до Тересполя і Бреста по обидва береги Бугу».

Рейд загону Ламберта викликав неабияку паніку в Герцогстві. Першим забив тривогу французький посол у Варшаві де Прадт. Аббат-дипломат повідомляв міністра іноземних справ Б.Ю. Маре, герцога Бассано: «Вторгнення росіян на на південь Герцогства привело до небезпечних здвигів. Департаменти Любліна і Радома не можуть оборонятися і рахують себе залишеними на призволяще». Декілька листів було направлено Наполеону, зокрема аббат де Прадт доповідав, що «…за одну миттєвість усі мешканці кинулись з правого березу Вісли на лівий. Біженці прибували зі всіх сторін. У Варшаві остерігались помсти росіян і говорили, що вони дивляться на Варшаву як на джерело своїх бід. З того часу впав загальний дух і більше вже не піднімався. Верховний уряд, передбачаючи загрозу, прийнів усі заходи для забезпечення свого від’їзду, порятунку казенного майна, створення у свою відсутність тимчасового правління і обеззброєння росіян своєю покірністю…». Також аббат направив до Галичини аудитора державної ради д’Оберона, щоб  уточнити відомості про російські загони, що перейшли кордон.

Генерал Дютаї в донесенні маршалу Бертьє не змінюючи свою загальну думку про можливі подальші дії російських військ все ж з тривогою доповідав: «… Країна не має ні яких засобів для оборони; деяка кількість національних гвардійців, озброєна поганими рушницями, шаблями і косами, не можуть зупинити армію із регулярних військ. Військовий міністр наказав, щоб національна гвардія департаментів Любліня і Седельця перейшла Віслу в різних місцях, щоб захищати лівий берег, залишений в цих двох департаментах на спустошення і розграбування російським військам… Так як ми не знаємо, що відбувається в Мінську і Пінську, ми не можемо знати, чи це є рішучим вторгненням у все Велике Герцогство, чи простою диверсією…» Дещо пізніше Дютаї спробував заспокоїти начальника головного штабу:  «…Учора в Варшаві була тривога. П. посол Франції і рада міністрів говорили про від’їзд і ретирувались до Полоцька; я постійно їх заспокоював, говорячи про те, що неможливо щоб одна російська армія помишляла перейти Віслу при положенні наших армій і могла прийти до Варшави, залишивши в тилу двісті тисяч чоловік…Страх перед вторгненням у Велике герцогство починає влягатися, і це допоможе національним гвардійцям відбивати вторгнення козаків в різних місцях, де вони зможуть з’явитися. Я вислав офіцерів у різні сторони».

Проте найбільш тривожною була доповідь раді міністрів генерал-майора Вєльхорського: «Рапорти, які прибувають до нас зі всіх сторін, не дозволяють більше сумніватися у вторгненні російських військ на територію Герцогства Варшавського; це не вторгнення козаків, яких веде дух грабунку з надією на здобич, це загін, який складається з лінійної піхоти, артилерії і кавалерії, не враховуючи козаків. До цих пір думали, що це одна дивізія, але нічого не підтверджувало, що за нею відразу піде більш значний корпус. Отже, необхідно прийняти усіх заходів для захисту краю, по меншій мірі для того, щоб затримати неприятеля і перешкодити йому захопити усю країну..» Дії російських військ викликали неабияке занепокоєння у такого досвідченого воєначальника як генерал Гауке, котрий доповідав у Варшаву: «Росіяни все ще залишаються поблизу Грубешова, вони вислали до околиць Ушані і Вербковичей (пол. Wierbkowiec) свої патрулі, які здійснюють ексцеси. Вони захоплюють усіх громадян, яких зустрічають…. Ці вторгнення непокоять департамент. Неможливо думати про організацію повстання, так як місцеві мешканці повтікали…Я дуже прошу Вас надіслати мені загін кавалерії, з 300 кіннотників я зможу прикрити всю провінцію від подібних вторгнень». [48: 69; 50: 838-40, 842-43, 848]

Разом з тим, не дивлячись на ці тривогу і занепокоєння, поляки разом з французами вживали необхідних заходів для оборони. Посланник де Прадт направив листа Шварценбергу з проханням негайно повернути свої частини для захисту Варшави. Шварценберг на це прохання відповів, що має наказ Наполеона слідувати в напрямку на Несвіж, проте вислав до Пінська бригаду генерал-майор Йоганна Фрідріха фон Мора. Не очікуючи відповіді від Шварценберга, виконувач обов’язки військового міністра генерал Вєльхорський наказав коменданту Любліна майору Юзефу Тиссону (Tysson) зібрати під своєю командою якомога більшу кількість солдат національної гвардії, потім направитись в Пулави, переправитись через Віслу і вислати патрулі, які б по необхідності освітлювали місцевість. В Пулави також були направлені загони національної гвардії Седльця під командуванням полковника-ординатора Свідерського (Świderski). Загони національної гвардії з Кракова були направлені до Крешова, Радома – до Лечиці, Полоцька – до Гури. До Гури також було сплановане прибуття 300 чоловік піхоти з Модлінського депо. Для розвідки по правому березі Вісли були вислані 200 чоловік кавалеристів. 10 липня префект Любліна отримав розпорядження міністра внутрішніх справ Герцогства передати підпорядковані йому загони національної гвардії в розпорядження військового коменданта Любліна майора Тиссона. До бойової готовності була приведена наявна в Герцогстві артилерія (дві трьох фунтові гармати і одна семи фунтова гаубиця) та передана для обслуговування артилеристам Варшавського депо. До оборони були підготовлені укріплення Праги і Модліна. Для організації оборони по лінії Вісли до Варшави був відкликаний генерал Антоній Косинський. Основні зусилля оборони поляків також будувались з метою утримання цієї лінії. Відступ загонів національної гвардії на лівий берег Вісли за наказом французького генерала Дютаї повинен був здійснений лише у випадку, якщо росіяни будуть наступати значними силами.

Більш активно стала працювати розвідка. Вже 5-6 липня генерал Гауке володів інформацією про чисельність російського загону, який діяв на польському березі Бугу (до 1200 чол. – піші єгері, «золоті гусари» і козаки). По команді була передана також інформація про рух і склад загонів 3-ї армії, нехай і не точний і з перекручуванням прізвищ командирів. Зокрема генерал Гауке доповідав: «Я зміг взнати від російських дезертирирів тільки те, що корпус Тормасова складається всього з 12000 чоловік. Такий же корпус із 12000 чоловік і 24  артилерійських гармат виступив із Вижви (біля Мацеїва) 10-го поточного місяця і направляється до Мінська. Цим корпусом командує генерал Лачевський, котрий має під командуванням двох дивізійних генералів, Каменського і Щербатова…» Можливо саме ця інформація дезорієнтувала Наполеона, коли він віддавав наказ Реньє про наступ на армію Тормасова.

7 липня генерал Дютаї доповідав до головного штабу Великої армії : «… росіяни перейшли Буг у трьох місцях 16-го (4-го) числа поточного місяця з кавалерією, піхотою і артилерією, тим часом рапорт генерала Гауке, командувача в Замості, повідомляє, що 17-го (5-го) в 1 годину по полудні противник перейшов Буг декількома сотнями чоловік різних родів військ… Вторгнення, здійснення по шляху на Люблін, може бути здійснене тільки для маскування іншого руху, і воно підтверджує, що генерали Каменський і Тормасов діють, щоб здійснити диверсію на користь генерала Багратіона, котрий поспішно ретирується в Київ на Дніпрі».

Не дрімали і росіяни. Розвідувальні партії (загони), вислані через Буг з районів Устилуга та Влодави та через Прип’ять до Бреста, Кобрина та Пінська підтвердили інформацію, що корпус під командуванням князя Шварценберга дійсно був розташований в Пружанах і займав сильними загонами Брест, Кобрин, Янів і Пінськ.