1.3.1. Противники 3-ї Обсерваційної армії. Продовження. - Частина І. НАПЕРЕДОДНІ ВІЙНИ. - Волинь у 1812 році - Каталог статей - Персональный сайт Сергея Яровенко
Неділя
04.12.2016
02:46
Форма входу
Категорії розділу
Частина І. НАПЕРЕДОДНІ ВІЙНИ. [8]
Загальна обстановка напередодні французького вторгнення. Склад і сили сторін.
Частина ІІ. БОЙОВІ ДІЇ 3-ї ОБСЕРВАЦІЙНОЇ АРМІЇ В ПЕРШИЙ ПЕРІОД ВІЙНИ. [9]
Дії 3-ї Обсерваційної армії в ході першого періоду війни (червень - серпень 1812 року).
Частина ІІІ. ВІД СТИРЮ ДО БУГУ І ПРИП’ЯТІ [9]
Бойові дії на території Волині наприкінці серпня - вересні 1812 року. Дунайська армія.
Частина IV. БІОГРАФІЧНИЙ ДОВІДНИК [17]
Біографічні довідки на генералів і офіцерів армій, які воювали на території Волині.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 352
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Волинь у 1812 році » Частина І. НАПЕРЕДОДНІ ВІЙНИ.

1.3.1. Противники 3-ї Обсерваційної армії. Продовження.

Австрійський допоміжний корпус.


Ще однією силою, яка мали протистояти 3-й Обсерваційній армії був Австрійський допоміжний корпус (фр. Le corps autrichien auxiliaire). 27 батальйонів, 54 ескадрони, 60 гармат (чотири полки угорської піхоти, шість – німецької, два батальйони піших єгерів, три батальйони прикордонної піхоти, один драгунський, чотири гусарські і два легко-кінні полки).

Головнокомандувачем армії, як вже вказувалось вище був: генерал від кавалерії Карл Філіп цу Шварценберг, начальником головного штабу: генерал-майор Йозеф Штуттергейм. Корпус складався з трьох змішаних, однієї кавалерійської дивізій, корпусної артилерії та допоміжних підрозділів.

Дивізія правого флангу. Командир: фельдмаршал-лейтенант барон Леопольд фон Траутенберг. 6 батальйонів, 12 ескадронів, 6 гармат:

1-ша бригада. Командир: генерал-майор Франц фон Пфлахер (Pflacher, Franz Freiherr von). 6 батальйонів:

- 58-й піхотний полк барона де Белью (угорський). Командир: полковник шевальє Жак де Ломпре. 2 батальйони. 1775 чоловік;

- 39-й піхотний полк барона Дуки фон Кадара (угорський) Командир: полковник Еммеріх фон Баконі (Bakonyi, Emerich Freiherr von).2 батальйони. 1805 чоловік.

- 5-й фельд-єгерський батальйон. Командир: майор Хартопп. 594 чол.

- 6-й полк прикордонної піхоти Варасдинський Св. Георга. 1 батальйон. 1261 чоловік.

2-га бригада. Командир: генерал-майор принц Гогенцоллерн (Hohenzollern).12 ескадронів:

- 4-й гусарський полк Фрідріха цу Гессен-Гомбурга (K.K. Hussars regiment № 4 – Friedrich, Erbprinz zu Hessen Homburg («Hessen Hussars»). Командир: полковник принц Густав цу Гессен-Гомбург (Hessen-Homburg, Gustav Adolph Friedrich Landgraf zu). 6 ескадронів. 958 осіб, 900 коней.

- 8-й гусарський полк князя фон Кінмайера (K.K. Hussars regiment № 8 – GdC baron Michael Kienmayer) Командир: полковник Франц Бубна фон Варліх (Franz Warlich von Bubna). 6 ескадронів. 924 чол., 870 коней.

Артилерія дивізії: 3-фунтова бригадна батарея - 6 3-фунтових гармат.

 

Австрійська піхота: 1. Угорський гренадер, 1807-1815рр. 2. Угорський піхотинець, 1806 р. 3. Німецький піхотинець, 1806 р. 4. Німецький гренадер, 1807-1815рр.

Дивізія центру. Командир фельдмаршал-лейтенант (генерал-лейтенант) барон Вінцент Ферреріус Фрідріх Б'янкі (Vinzenz Ferrerius von Bianchi.)14 батальйонів, 6 гармат.

1-ша бригада. Командир генерал-майор принц Філіп Август Фрідріх фон Гессен-Гомбург (Hessen-Homburg, Philipp August Friedrich Landgraf zu). 4 батальйони

- 2-й піхотний полк фон Хіллера (угорський) Командир: полковник Франц фон Торрі (Franz  von Torri). Всього: 2 батальйони. 1822 чол.

- 33-й піхотний полк графа фон Коллоредо-Мансфельда (угорський). Командир: полковник Давид фон Андрашші (Andrássy de Nemeskér, David Ritter) згодом Адам Ретсей фон Ретсі (Adam Retsey von Retsée). 2 батальйони. 1805 чол.

2-га бригада. Командир: генерал-майор граф Вензель Алоїз Ветер фон Ліліенберг (Wenzel Alois Graf Vetter von Lilienberg). 4 батальйони:

- 48-й піхотний полк фон Зімбшена (угорський). Командир: полковник фон Рехенберг (von Rechenberg). Всього: 2 батальйону. 1710 чоловік.

- 19-й піхотний полк (угорський) Командир: полковник Йоган Баптист фон Зееталь (Johann Baptist Peter von Seethal) за іншими даними барон Франц фон Штуттерхейм (Franz baron von Stutterheim). Всього: 2 батальйони. 1755 чоловік.

3-тя бригада. Командир: генерал-майор князь Алоїз Гонзага фон Ліхтенштейн (Lichtenstein Alois Gonzaga Joseph Fürst von und zu ).6 батальйонів:

- 32-й піхотний полк князя Естергазі (угорський). Командир: полковник Антон Стефан фон Хірш (Hirsch, Anton Stephan von). Всього: 2 батальйони. 1790 чоловік.

- 34-й піхотний полк фон Давидовича (угорський). Командир: полковник Людвіг Карл Йозеф фон Габельковен (Gabelkoven, Ludwig Karl Joseph Freiherr von ). Всього: 2 батальйони. 1721 чоловік.

- гренадерський батальйон Кірхенбеттера (угорський): дві роти 34-го піхотного полку, дві роти  37-го піхотного полку, дві роти  60-го піхотного полку. 594 чол.

- гренадерський батальйон Бжезинського (німецький): по дві роти зі складу  30-го піхотного полку 41-го піхотного полку та 58-го піхотного полку. 594 чол.

Артилерія дивізії: шести-фунтова бригадна батарея - 6 шести-фунтових гармат.

Дивізія лівого флангу. Командир: фельдмаршал-лейтенант (генерал-лейтенант) Генріх Берзіна фон Зігенталь (Bersina von Siegenthal, Heinrich Freiherr).7 батальйонів, 8 ескадронів, 12 гармат:

1-ша бригада. Командир генерал-майор Йоганн Фрідріх фон Мор (Mohr, Johann Friedrich von Freiherr von). 8 ескадронів:

- 4-й Драгунський полк фон Левенера (Dragoon Regiment Freiherr von Levenehr № 4). Командир: полковник Георг фон Хірш (Hirsch, Georg von). 4 ескадрони.702 чол., 669 коней.

- 6-й Драгунський полк графа Ріша (Dragoon Regiment Graf Riesch № 6). Командир: полковник Георг Генріх фон Шейтер (Scheither, Georg Heinrich Freiherr von). Всього: 4 ескадрони. 714 осіб, 697 коней.

2-а бригада. Командир: генерал-майор  граф Петер фон Больцах (Bolza, (Anton) Peter Graf von) .7 батальйонів.

- 30-й піхотний полк князя де Ліня (валонський). Командир: полковник де Мейс (de Meys). 2 батальйони. 1986 чоловік.

- 41-й піхотний полк № 41 фон Коттулінського (німецький). Командир: полковник фон Гейгер (von Geyger). 2 батальйони. 1403 чол.

9-й піхотний полк князя Адама Казимира Чарторийського (польський, згодом німецький). Командир: полковник фон Мак-Елліот (MacElligot): 1 батальйон. 1009 чоловік.

7-й фельд-єгерський батальйон. Командир: полковник Йозеф Стеффаніні ді Монте Айрон (нім.Steffanini de Monte Airone, Joseph, іт. Giuseppe Steffanini di Monte Airone ). 552 чол.

5-й полк прикордонної піхоти  Варасдиньский Крейцера. 1 батальйон. 1310 чоловік.

Артилерія дивізії: трьох-фунтова бригадна батарея - 6 гармат. Кавалерійська батарея - 5 шести-фунтових гармат і 1 семи-фунтова гаубиця.


Австрійська кавалерія і піхота:

1.Улан. 2. Солдат ландверу, 1809 р. 3. Офіцер - кірасир. 4. Єгер. 5. Гусар

Кавалерійська дивізія. Командир: фельдмаршал-лейтенант граф Йоганн Марія Фрімон фон Паволта (Frimont von Palota, Fürst von Antrodocco, Johann Maria Graf) .24 ескадрони, 6 гармат.

1-а бригада. Командир: генерал-майор Йоганн Шмельцер фон Вільдманзегг (Schmelzern von Wildmannsegg, Johann) .12 ескадронів.

2-й Легкокінний полк принца Гогенцоллерна. Командир: полковник Матіас фон Леодерер (von Loederer). 6 ескадронів. 964 особи, 919 коней.

Легкокінний полк № 3 графа Ореллі (Cheveauxleger Regiment Graf OReilly №. 3). Командир: полковник Симон фон Сардана (Simon von Sardagna). 6 ескадронів. 890 осіб, 867 коней.

2-га бригада. Командир: генерал-майор Франц Фреліх (Frehlich) .12 ескадронів.

1-й гусарський полк Імператора (K.K. Hussars regiment № 1 – Kaiser Franz II (Emperor’s Hussars). Командир: полковник фон Зент-Гегрі (Anton Horwáth de Szentgyörgy). 6 ескадронів. 988 осіб, 924 коня.

6-й Гусарський полк графа Бланкештайна (K.K. Hussars regiment № 6 – GdK Count Ernst Blankenstein (Blankenstein Hussars). Командир: Вінценц фон Гіллерт (Vincenz von Gillert). 6 ескадронів. 881 чоловік, 866 коней.

Артилерія дивізії: кавалерійська батарея - 5 6-фунтових гармат і 1 7-фунтова гаубиця.


Австрійська кавалерія:

1. Гусар, 1806 р. 2. Легкий драгун, 1812 р. 3. Кірасир, 1806 р. 4. Улан, 1805 р.

Артилерія корпусу. Командир: генерал-майор Вахтенбург (Wahtenburg). 30 гармат: 3 позиційні батареї - 12 гармат та 6 7-фунтових гаубиць. 575 чол.; 2 кавалерійські батареї - 10 6-фунтових гармат і 2 7-фунтові гаубиці. 414 чол.

Інженери Австрійського допоміжного корпусу: 3 піонерні (інженерні) роти (520 чол.); Понтонна рота (100 чол.)

Санітарний дивізіон штаб-квартири (2 роти - 181 чол.)


Форма та знаки розпізнавання полків австрійського допоміжного корпусу

Також до складу корпусу входили інші допоміжні підрозділи: 2 штабс-піхотні роти (356 чол.); штабс-драгунський ескадрон (101 чол, 97 коней); загальний, полковий, артилерійський та інженерний обоз (3 394 чол, 7106 коней). [41]

Командувач військами корпусу князь Шварценберг був достатньо освіченим військовим і дипломатом.

Карл Філіп цу Шва́рценберг (нім. Karl Philipp zu Schwarzenberg) відносився до верхівки австрійської аристократії. Серед його титулів - ландграф Клетгау, граф Зульц, князь. Належав до стародавнього франконського роду, відомого з XII століття. З 14 липня 1670 року рід Шварценбергів отримав титул князів Священної Римської імперії.


Карл Філіп цу Шва́рценберг

Народився 15 квітня 1771 року. З 16 років на військовій службі - у 1787 році в чині лейтенанта був зарахований до піхотного полку Брауншвейг-Вольфенбюттеля (пізніше 10-й піхотний). Вже наступного року під час війни з турками відзначився при штурмі Шабаца і отримав капітанський чин. Продовжив війну під прапорами славетного Лаудона. У 1789 році, знаходячись на службі в Головному штабі австрійської армії проявив відвагу в битвах при Бербіре і Бєлграді. Останнє десятиліття ХVІІІ століття для Карла Шварценберга розпочалось в боях проти республіканської Франції на полях Нижнього Рейну і Нідерландів. За вміле командування і відвагу був підвищений у званні до майора. У 1791 переведений у Валлонський полк Латура (пізніше 14-й драгунський). За відзнаку в битві при Жемаппе і Неєрвіндені 18 березня 1793 отримав звання підполковника і був призначений командиром авангарду військ принца Саксен-Кобург-Готтського. Після боїв на теренах Європи у тому ж 1793 році вперше потрапив в Україну – був переведений для проходження служби до Уланського корпусу (пізніше 2-й уланський полк),який дислокувався на території Галичини.  Після нетривалої служби в тилу – знову на фронт проти французів. 26 квітня 1794 під Шато-Шамбре командир кірасирського полку фон Цешвіца полковник Шварценберг провів знамениту кавалерійську атаку, внаслідок якої було прорвано оборону правого флангу французької армії. Цього дня австрійці узяли 3 тисячі полонених і 32 гармати. Також відзначився зі своїм полком в битві при Флерюсі. У 1795-1796 рр. у складі військ Вурмзера і ерцгерцога Карла воював на Рейні та в Італії. У 1796 відзначився при Амберзі. 3 вересня 1796 року отримав переконливу перемогу над французькими військами в битві під Вюрцбургом, за що був представлений до генеральського звання. У 1797 році вже генерал-майор Шварценберг командував армійським на Рейні. У 1799 році на чолі дивізії в авангарді армії ерцгерцога Карла успішно діяв в Німеччині та Швейцарії. В битві при Гейдельберзі успішно протистояв військам французького генерала Нея і у вересні 1800 року за відвагу отримав чергове підвищення в званні - став фельдмаршал-лейтенантом (генерал-лейтенантом). Звання і знатне походження дозволили стати в 1800 році шефом 2-го уланського полку (став іменуватися уланським полком Шварценберга). Цього ж року в битві при Гогенліндені проти французів командував дивізією і першою лінією правого крила армії, а після поразки прикривав відхід австрійських військ за Енс. У 1805 був призначений віце-президентом Гофкрігсрату (державна рада з питань війни і військової політики). Під час кампанії 1805 року на чолі дивізії успішно бився при Ульмі, а 14-15 жовтня 1805 очолював праве крило австрійської армії. Після розгрому австрійців на чолі більшої частини кавалерії (6-8 тис. чол.) у повному порядку відійшов до Егеру. Після укладення Тільзитського миру у 1807 році був призначений послом в Петербурзі. За основну мету досвідченому воєначальнику і молодому дипломату було поставлене завдання знайти підтримку Росії для майбутньої війни з Францією. За два дні до початку битви при Ваграмі був відізваний з Санкт-Петербургу і знову направлений до армії. В битві під Ва грамом командував частиною кавалерії лівого крила австрійської армії, а після поразки австрійців командував ар'єргардом. Цісар знову відзначив Шварценберга, присвоївши йому звання генерала від кавалерії. Після укладення у Відні мирного договору між Австрією і Францією був призначений австрійським посланником у Парижі. Найважливішим завданням князя Шварценберга стало ведення переговорів щодо весілля Наполеона і австрійської ерцгерцогині Марії Луїзи.

Призначення командувачем військами австрійського допоміжного корпусу для Шварценберга стало черговою сходинкою в кар’єрі військового, а заодно і дипломата. Австрійський корпус спільно з саксонцями 7-го корпусу генерала Реньє вів бойові дії на території Південної Білорусії та Волині. У цих боях Шварценберг діяв украй обережно і зумів уникнути великих битв з російськими військами, проте 2 грудня 1812 року за особистим клопотанням Наполеона Бонапарта австрійський цісар присвоїв князю Шварценбергу маршальське звання. При відступі Великої армії  австрійський допоміжний корпус прикривав тил VII корпусу Реньє.

У березні 1813 року знову отримав призначення на дипломатичну службу. 17 квітня 1813 року прибув до Франції, де виконував роль посередника в спробі укладення миру між Росією і Францією. Після провалу місії покинув Париж і був призначений командуючим військами в Богемії. Після приєднання Австрії до антифранцузької коаліції в серпні 1813 року фельдмаршал Карл Шварценберг став головнокомандуючим Богемською армією (біля 230 тис. чол.), до складу якої входили австрійські, російські та прусські війська (російсько-прусським контингентом командував Барклай-де-Толлі). Початок кампанії проти Франції на чолі союзних військ для новоспеченого головнокомандувача був невдалим. У битві при Дрездені Богемська армія потерпіла поразку і відступила до Богемії, де залишалася до початку жовтня. Військова вдача знову посміхнулась Шварценбергу під час  «Битви народів» під Лейпцігом (4-7 (16-19) жовтня 1813 р.), коли об'єднані союзні війська (Шварценберг продовжував вважатися головнокомандуючим союзними арміями) завдали рішучої поразки французькій армії. 8 (20) жовтня 1813 року колишній противник росіян був нагороджений російським орденом Св.Георгія 1-го класу.

Протягом кампанії 1814 року Шварценберг діяв дуже обережно, чим неодноразово викликав гнів у російських генералів. У лютому австрійці атакували Ножан, але були відбиті малочисленним (1200 чол.) гарнізоном. 17 лютого всупереч оперативній обстановці ні з того ні з сього уклав з французами перемир’я. Після поразки під Монтре військ кронпринца Вюртембергського Шварценберг поспішив відійти до Труа і одночасно наказав Блюхеру йти на з'єднання з ним до Мері-сюр-Сіна. Після возз’єднання австрійський і прусських військ 21 лютого Шварценберг на військовій раді добився рішення продовжити відступ, посилаючись на перевагу противника (сили французів були ним перебільшені майже в 3 рази) Лише 26 лютого, після втручання російського імператора і прусського короля об’єднана армія під командуванням фельдмаршала Шварценберга почала наступ на Бар-сюр-Об і відкинула французькі війська під командуванням Удіно. Наступ було негайно припинено після успішної для французів битви під Реймсом і вже 17 вересня австро-прусські війська знову почали відступ до Труа. Над повільні дії Шварценберга під Арси-Сюр-Об врятували французьку армію від повного знищення. Після чергового втручання російського імператора, 24 березня 1814 року армія Шварценберга розпочала наступ на Париж. 25 березня французи були розбиті при Фер-Шампенуаз, а 28 березня обидві союзні армії з'єдналися під Парижем. 31 березня 1814 війська коаліції вступили до французької столиці, а 5 травня 1814 Шварценберг склав з себе обов'язки головнокомандуючого.

Обережними і повільними діями були дії генераліссімуса Шварценберга під час 100 днів Наполеона. Війська головнокомандувача союзною армією на Верхньому Рейні (210 тис. чол.) були зупинені під містечком Ле-Суффель невеликим загоном генерала Раппа. Поки союзники «товклись» на переправі, Наполеон вдруге зрікся від влади і бойові дії припинились.

Тим не менше на батьківщині Шварценберг вважався найкращим австрійським полководцем, то ж цілком закономірним стало його призначення президентом Гофкрігсрату.

У січні 1817 року генералісимус князь Карл Шварценберг подав у відставку за станом здоров’я. Помер 15 жовтня 1820 року в Лейпцигу від крововиливу в мозок. [42; 44; 45]

Категорія: Частина І. НАПЕРЕДОДНІ ВІЙНИ. | Додав: voenkom (12.11.2011) | Автор: Сергій ЯРОВЕНКО E
Переглядів: 923 | Теги: Австрійський, Шварценберг | Рейтинг: 5.0/8
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: