1.2.4. 3-тя Резервна Обсерваційна армія та її командувач. Продовження. - Частина І. НАПЕРЕДОДНІ ВІЙНИ. - Волинь у 1812 році - Каталог статей - Персональный сайт Сергея Яровенко
Субота
10.12.2016
17:43
Форма входу
Категорії розділу
Частина І. НАПЕРЕДОДНІ ВІЙНИ. [8]
Загальна обстановка напередодні французького вторгнення. Склад і сили сторін.
Частина ІІ. БОЙОВІ ДІЇ 3-ї ОБСЕРВАЦІЙНОЇ АРМІЇ В ПЕРШИЙ ПЕРІОД ВІЙНИ. [9]
Дії 3-ї Обсерваційної армії в ході першого періоду війни (червень - серпень 1812 року).
Частина ІІІ. ВІД СТИРЮ ДО БУГУ І ПРИП’ЯТІ [9]
Бойові дії на території Волині наприкінці серпня - вересні 1812 року. Дунайська армія.
Частина IV. БІОГРАФІЧНИЙ ДОВІДНИК [17]
Біографічні довідки на генералів і офіцерів армій, які воювали на території Волині.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 352
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Волинь у 1812 році » Частина І. НАПЕРЕДОДНІ ВІЙНИ.

1.2.4. 3-тя Резервна Обсерваційна армія та її командувач. Продовження.

Крім регулярних частин до складу армії входили і так звані іррегулярні. Про донські козачі Власова, Платова та Дячкіна козачі полки мова йшла вище, то ж зупинюсь на інших

2-й Башкирський казачий полк (командир - майор Курбатов)

Формування полку було розпочато відповідно до указу від 7 квітня 1811 року за монаршим велінням Оренбурзькому генерал-губернатору князю С.Г.Волконському. Разом з 2-м Башкирським формувався і 1-й Башкирський (в довіднику Шенка - Мещерякські), а також один полк зі ставропольських калмиків. Чисельність особового складу для всіх полків була встановлена по 560 чол. і складались вони із 5 сотень. Сотні формувались місцевими поміщиками. Ними ж ці сотні забезпечувались зброєю та необхідною амуніцією. Амуніцію башкирського кіннотника складали спис (піка), шабля, лук і сагайдак зі стрілами, вогнепальна зброя була великою рідкістю, її мали лише старшини. Списи і луки виготовлялися самими воїнами. Бойовий складний лук склеювався з двох половинок - березової і ялинової - і обклеювався зовні берестою. Тятива робилася з міцною конопляної мотузки або кінських сухожиль. Луки були приблизно 1,5 м завдовжки і злегка вигнуті. Бойові стріли складалися із залізних наконечників широколопасної або ромбічної форми і черешка. Задній кінець древка стріли завжди забезпечувався чотирма пір'їнами, мав глибокий виріз для тятиви лука. Поміщалися стріли в сагайдаках по 15 - 30 штук в кожному. Башкири майстерно стріляли на велику відстань . Зазвичай стріла, випущена воїном, могла пронизати з 30 м не тільки людину, але й коня. Обмундирування, точніше одяг, башкирів складалося з суконного каптана синього або білого кольору, широких шароварів в колір каптана з червоними широкими лампасами, білої гостроверхої повстяної шапки (ковпака), з двох сторін розрізаної і загнутої, ремінного пояса, шкіряної портупеї і чобіт. Кожен кіннотник відповідно до царського указу повинен був забезпечений двома кіньми.

 

Башкирські кіннотники

             2-й Башкирський полк на Волині був приданий 8-й кавалерійській дивізії (корпус генерал-майора д’Ламберта). Забігаючи наперед повідомлю, що 8 жовтня башкирська кіннота відзначилась при розгромі загонів польського генерала Конопки. З 14 жовтня цей полк, було передано до складу 3-ї колони генерал-майора Булатова (корпус генерал-лейтенанта барона Сакена). У результаті жорстоких сутичок з ворогом на жовтень 1812 року. в полку налічувалося всього 408 вояків (9 офіцерів і 399 рядових) з 530 осіб початкового складу полку. [30:22]

Відповідно до указу Олександра І від 7 квітня 1811 року головнокомандувачу в Грузії та на Кавказькій лінії генерал-лейтенанту Ртіщеву було наказано сформувати з калмиків, які проживали на території Астраханської, Саратовської та Кавказької губерній та межах Війська Донського два калмицькі полки (13 листопада 1811 року відповідно до наказу військового міністра генерала М. Б. Барклая де Толлі отримали найменування 1-й Тундутова та 2-й Тюменєва Калмицькі полки). Обидва складались з 5 сотень. Зважаючи на ієрархію, встановлену в калмиків імператор наказав: „...поручаю вам исполнение сего с тем предположением, чтобы выбор сих полков был произведен преимущественно из родов Чучеева, Тюменева и Ерденева, назначив начальников полков из князей султанов или владельцев сих же родов...” Перший полк формувався з Дербентівских улусів (роди Ердеєвих і Чучеєвих)  під командуванням Джамба-тайші Тундутова, другий з жителів Хошеутівського і Торгоутівського улусів під командуванням капітана Серебджаба Тюменєва (Тюмені). На початку свого існування полки отримали найменування за іменами своїх командирів. Полки складались з 20 зайсангів (старшин) на офіцерських посадах, по 480 воїнів-вершників, 1000 коней в першому і 1100 коней в другому полку. До складу полку Тюменєва також були включені лікар і два представники духовенства - Гелюнг и Гецюль. Крім того до кожного полку було прикріплено армійських штаб-офіцерів, які мали відповідні інструкції і маршрутні листи. Так до полку Джамба Тайші Тундутова був прикріплений  майор Казанського піхотного полку Дублінський, а капітана Тюменєва – майор Вологодського піхотного полку майор Плеханов. Крім цих двох штаб-офіцерів до калмицьких полків були прикомандировані 40 урядників і козаків Астраханського Козачого Війська, як перекладачі та інструктори усі вони були віком від 20 до 40 років, досконало знали калмицьку мову, побут і звичаї калмиків; більшість козаків була з станиць Черноярскої і Царицинської, які знаходились в більшому контакті з калмиками. Капітан Тюменєв до формування полку віднісся більш відповідально. За рапортом генерал-лейтенанта Ртіщева Олександру І від 31 серпня 1811 року „...Последнего полка люди одеты единообразно и вооружены исправно, лошади все хороши. При сем полку следует еще волонтерами из Российских три человека на своем содержании, да калмыков двадцать пять человек на содержании владельца капитана Тюменева; первого же полка люди одеты нехорошо и до половины не вооружены по причине скорого их из жилищ своих выступления, где по степному месту и искупить всего нужного было не можно, но владелец и командир оного Джамба Тайша Тундутов удостоверяет, что по пути к Воронежу все недостатки приведет в надлежащую исправность на свой счет...”

                         

Джамба Тайша Тундутов, командир 1-го калмицького козачого полку

Відомо, що капітану Серджабу Тюменєву формування його частини обійшлось в 100 тисяч рублів асигнаціями. За успіхи в формуванні калмицьких частин ханський намісник і старший брат командира першого полку Ердені Тайши Тундутов і сам Дамба Тайша Тундутов були представлений до капітанського чину, Серджаб Тюменєв, який вже мав звання капітана удостоївся звання майора, а головний калмицький пристав підполковник Халчинський був нагороджений орденом Святої Анни з алмазними прикрасами.


Серджаб Тюмень з сім'єю


 Калмицькі воїни

Улітку 1811 року обидва полки прибули на збірний пункт до станиці Пятіізбінської на Дону. Попереду полків несли старовинні калмицькі знамена та значки. Попереду полку капітана Тюменєва воїни несли священне знамено, вивезене калмиками з Азії в 17-му столітті. Посередині жовтого шовкового прапора красувалось зображення калмицького святого воїна „Дапачі Тенори”, покровителя війни і воїнів. Згодом полки здійснили 20-денний перехід до Воронежа, а звідти до Рильська, де були передані в розпорядження Київського генерал-губернатора Михайла Милорадовича. Після перебування на „зимових квартирах” і в Путивльському і Льговському повітах обидва полки походом вирушили до Києва, а звідти на початку травня 1812 року прибули вийшли до Луцька При огляді полків у Луцьку командувач 2-ю армією генерал від інфантерії П.І.Багратіон виявив своє невдоволення як екіпіруванням так і озброєнням калмицьких воїнів. Ним же було запропоновано одягнути особовий склад у форму донських козаків, а витрати віднести за рахунок державної скарбниці. Проте командири полків придбали обмундирування за свій рахунок. Таким чином калмики отримали форму, встановлену для козачих частин: темно-сині шаровари і напів каптан, в холодну пору - козачий каптан. Лампаси, облямівка на комірі, обшлагу і погонах були жовтого кольору. В урочистих випадках під сідло підкладали темно-синій без будь-яких прикрас чепрак. Шапка суконна, жовта, на зразок уланської, обкладена по тулії чорним баранячим хутром.


Урядник Калмицького козачого полку

Після формування 3-ї Обсерваційної армії 1-й та 2-й Калмицькі полки увійшли до її складу і згодом брали участь в боях в районі Бреста Литовського (13 липня) під Кобрином (15 липня), Городечно (19 липня). Після переходу 3-ї армії в контрнаступ калмики відзначились в боях під Брестом, Слонімом, на Березині. Про відвагу калмиків зазначав командир 8-ї кавалерійської дивізії генерал Чапліц: „З відмінною ревністю і ретельністю хоробро вражали ворога і служили прикладом своїм співтоваришам, показували відмінні мужність і безстрашність”. Калмицькі полки брали участь в остаточному розгромі наполеонівських військ на території Герцогства Варшавського (Польща), Німеччини та Франції. Разом з передовими військами російської армії 1-й і 2-й Калмицькі полки 19 березня вступили в Париж. [38; 30:34]

У складі 3-ї Обсерваційної армії відважно бились також два полки, сформовані з кримських татар: Феодосійський та Євпаторійський кінно-татарські полки.

Історія формування цих полків відноситься до 1807 року, коли на прохання зібрання мурз, підтриманого духовним керівником кримських татар муфтієм Муртазою Челебі на ім'я російського імператора через Таврійського губернатора Дмитра Борисовича Мертваго, Олександром І, було видано указ за № 22772 з дозволом на формування чотирьох п’ятисотенних кінних полків. 10 травня 1807 року було розпочато фактичне формування цих частин. Незабаром (24 січня 1808 року) були сформовані  полки, названі за чотирма повітовим містам Криму: Сімферопольський, Перекопський, Євпаторійський і Феодосійський. Начальниками були призначені випробувані офіцери-кримчаки, які раніше служили в російському війську (за попереднім указом офіцери мали бути виключно росіяни); сотенні начальники були з числа кримських мурз. Командиром Євпаторійського полку був призначений євпаторійський повітовий справник капітан Абдулла ага Мамайський, а Феодосійського - поручик Алі мурза Ширінський. Останній виділявся серед повітового дворянства не тільки знатністю, але також і тим, що кілька років прослужив в імператорській армії і мав у цьому відношенні безсумнівну перевагу перед іншими мурзами (службу розпочав в Таврійському кінному дивізіоні 12 травня 1776 року у поручика). На початку свого існування кінно-татарські полки не мали встановленої форми одягу. Офіцери, які раніше служили в армії були в колишній своїй уніформі, а нижні чини в звичному для них цивільному одязі і навіть  з власною холодною та вогнепальною зброєю. Пізніше особовий склад полків був обмундирований в чорні суконні чекмені, „козацькі” шаровари і татарські шапки (саме в такій воював прославлений гусар, партизан і поет Денис Давидов).

 

Обмундирування кримсько-тататрських полків у 1812 році

( з сайту  www.antologifo.narod.ru)

Щодо озброєння, то 25% особового складу озброювалось рушницями, а решта - піками і національним зброєю: довгими татарськими ножами - келепами (кілепамі)  та кулюками (кулюк-балта) - топірцями у вигляді кирки, одна сторона якої мала вигляд носа журавля, а інша була коротка і закруглена; до рукояті такого сокири кріпився тонкий волосяний шнур; зазвичай таку зброю метали навздогін ворогові). Офіцери і деякі урядники мали власне холодну і вогнепальну зброю, в основному кавказького, перського та турецького виготовлення. При цьому офіцери носили пістолети не в сідельних кобурах, як це було в регулярній кавалерії, а на довгих шкіряних ремінцях, щоб після пострілу закинути пістолет за спину і скористатися холодною зброєю. Деякі татарські кіннотники мали на озброєнні рушниці кавказького зразка, які заряджались балармою, (дві невеликі кулі, прикріпленими одна до іншої мідною проволокою). Рядовим було дозволено мати по одному коню, сотенному начальнику відпускався фураж на три коня, а полковому - на п'ять коней. Платня і провіант встановлювалися нарівні з донськими козачими полками. У середні червня 1807 року полки виступили в похід до Вільно, де мали перейти в підпорядкування генерала від інфантерії Римського-Корсакова, але після припинення військових дій з французами полкам було наказано 9 липня 1807 зупинитися, а 9 серпня - повернутися до Криму. Поте назад повернулись лише Євпаторійський та Феодосійський полки, два інших, Сімферопольський і Перекопський продовжили марш. 26 квітня 1809 року за письмовим наказом військового міністра графа Аракчеєва дюку д’Рішельє Феодосійський і Євпаторійський полки отримали розпорядження вибути на нове місце дислокації в с. Махнівку Київської губернії. 30 травня 1809 з Перекопу виступив Євпаторійський кінно-татарський полк, а 1 червня – Феодосійський. Обидва полки прибули до місця призначення 16 липня і були розташовані на кордоні Київської і Волинської губерній. Обидва полки не мали досвіду бойових дій і займались в основному прикордонною та сторожовою службою. Так,  Феодосійський полк спочатку входив до складу корпусу Лідерса в Херсонській губернії і ніс службу по берегу Дністра. Штаб-квартира полку знаходилась в місті Дубоссари. На початку війни полк походом виступив до м. Дубно, а згодом до Луцька. Пізніше був передислокований для несення сторожової служби на територію Подільської губернії з штаб-квартирою в Могильові –Подільському. Євпаторійський кінно-татарський полк на початку 1812 року був зарахований до складу Подільської (згодом 2-га західна) армії і передислокований на територію Волині. [39; 40: 30:24]

Категорія: Частина І. НАПЕРЕДОДНІ ВІЙНИ. | Додав: voenkom (12.11.2011) | Автор: Сергій ЯРОВЕНКО E
Переглядів: 788 | Теги: 2-й Башкирський, Феодесійський, 2-й Калмицький, Євпаторійській, 1-й Калмицький | Рейтинг: 4.9/9
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: