Відразу після поразки Австрії і одруження Наполеона з австрійською цесарівною відносини між Росією і Францією почали ускладнюватись. Обидві сторони почали готуватись до війни, при цьому Російська імперія готувалась, здійснюючи реформи в армії.

На червень 1810 року на території Волинської губернії (сучасні Житомирська, Волинська, Рівненська та частина Хмельницької областей) дислокувався корпус під командуванням генерала від інфантерії Дмитра Сергійовича Дохтурова. До його складу входили: кавалерійський корпус генерал-лейтенанта Меллера-Закомельського (кав полки 5-ї і 6-ї дивізій, кірасирський полк з 22-ї та драгунський з 18-ї дивізій), 7-ї, 25-ї та 9-ї дивізій. [8: 79-80]

Генерал від інфантерії Д.С.Дохтуров

Вже наступного року, в результаті реформування імператорського війська корпус Д.С.Дохтурова було преформовано в армію (т.з. Подільську), якою було призначено командувати генерала від інфантерії князя Петра Івановича Багратіона (відповідно до указу Олександра І від 19 травня 1811 року). На 1 січня 1812 року армія під командуванням генерала Багратіона дислокувалась на території Волинської та Подільської губерній, мала чисельність 104,3 тис.чол. і складалась з 2-ї кірасирської, 4-ї та 5-ї кавалерійських, 2-ї, 7-ї, 12-ї, 18-ї, 24-ї та 25-ї піхотних дивізій. [8: 84-85]

У березні 1812 року Подільська армія була переформована у 2-гу Західну армію з перенесенням штабу армії з Житомира до Луцька. На цей час до складу армії входили чотири піхотні і два резервні кавалерійські корпуси: 7-й піхотний корпус генерал-майора Раєвського (26, 12 пд, дві артилерійські бригади), 8-й піхотний корпус генерала від інфантерії Каменського 1-го (18-та піхотна і зведена гренадерська дивізії, артилерійська бригада), 9-й піхотний корпус генерал-майора Маркова (15, 9 піхотні дивізії з двома артилерійськими бригадами), 10-й піхотний корпус генерала від інфантерії Дохтурова (2-га гренадерська і 2-га кірасирська дивізії), 4-й резервний кавалерійський корпус генерал-майора Чапліца (4-та кавалерійська дивізія), 5-й резевний кавалерійський корпус генерал-ад’ютанта графа Ламберта (5-та кавалерійська дивізія). Крім того до 2-ї армії входили 12 артилерійських рот та 10 козачих полків. [8:89-90]

Командувач 2-ю Західною армією генерал від інфантерії князь Петро Іванович Багратіон

Наказом від 8 травня 1812 року 2-га Західна армія була направлена в район Пружан Переміщення армії здійснювалось швидко та за умов значної секретності. Війська армії покинули райони дислокації та наприкінці травня вже розмітились у вказаному районі. 21 травня Луцьк покинув і сам командувач армією П.І.Багратіон. Цим маневром було скорочено розрив між 1-ю та 2-ю арміями до 250 верст. Переміщення значної кількості військ (45-50 тисяч особового складі і 250 гармат) було здійснене настільки скрито і уміло, що Наполеон, який вторгнувся через межі Російської імперії, був впевнений, що 2-га Західна армія все ще знаходиться на Волині. Одночасно в район Волоковиська було передислоковано війська 6-го піхотного корпусу генерала Д.С.Дохтурова і приєднано до 2-ї армії. Також в район Мінська для приєднання до 2-ї армії спішним порядком було висунуто 27-му піхотну дивізію, яка раніше призначалась для формування 2-го резервного корпусу.

Переміщення 2-ї армії було викликане декількома чинниками, а насамперед відомостями російської розвідки про переміщення армій Наполеона до російських кордонів. Незабаром ці відомості підтвердились. Наприкінці травня маршал Даву прибув до Кенігсберга, Удіно до Велау, Ней – в Гольфтапт, Євгеній (Ежен) Богарне - віце-король Італійський з 4-м і 6-м корпусами до Растенбурга, король Вестфальський Жером Бонапарт з 8-м та 7-м корпусами до Варшави, а корпус Юзефа Понятовського зайняв позиції в Пулутську. 31 травня до Кенігсберга прибула і головна квартира Великої армії. Ці переміщення свідчили про загрозу нападу саме в районі нижньої течії Німану.

Тим часом на території Волині спішним порядком з березня 1812 року формувалась нова – 3-тя Резервна Обсерваційна армія. Спочатку до складу армії планувалось включити 43-тю, 44-ту, 45-ту, 46 та 47-му піхотні, 12-ту,15-ту та 16-ту кавалерійські дивізії, проте наближення загрози зі сторони французів обумовили зміну цього плану. Дивізії сформовані не були, а батальйони і ескадрони, які планувалось включити до складу цих з’єднань поступово були направлені для посилення інших частин та з’єднань. [8:94] Натомість для формування 3-ї Обсерваційної армії була скерована частина з’єднань колишньої Подільської армії (8-й піхотний корпус генерала від інфантерії Каменського 1-го, 9-й піхотний корпус генерал-майора Маркова, 5-й резервний кавалерійський корпус генерал-майора Ламберта та Павлоградський гусарський полк з колишнього корпусу генерала Чапліца). Крім того, з окремого корпусу дюка де Рішельє, що дислокувався на території Криму, для формування 3-ї Обсерваційної було виділено 8-му кавалерійську дивізію.

Завданням новосформованої армії була оборона Волинської та Подільської губерній та протидія можливому вторгненню австрійських військ. Так, військовий міністр генерал від інфантерії Михайло Богданович Барклай де-Толлі перше завдання для новоствореної армії визначив (подається мовою оригіналу): „1-е. Наблюдение австрийцев, кои собрали значущее число войск в Галиции и Буковине. 2-е.  Обеспечить левый фланг и тыл 2-й армии. 3-е. Содержать в порядке и спокойствии Волынскую и Подольскую  губернии”. 

Військовий міністр Російської імперії (18.01. 1810 – 24.08. 1812)

генерал від інфантерії М.Б. Барклай де-Толлі

Штаб армії спочатку було розташовано в м. Дубно. Частини ж армії були розміщені від Любомля до Старокостянтинова.

Командування армією було доручено генералу від кавалерії Олександру Петровичу Тормасову, котрий доповів імператору про вступ в командування військами 19 травня 1812 року.

Головнокомандувач 3-ї Обсерваційної армії генерал від кавалерії О.П.Тормасов

О.П.Тормасов народився в родині лейтенанта флоту Петра Іванович Тормасов в 1752 році. У десятилітньому віці був зарахований пажем при імператорському дворі. Військову кар’єру розпочав у 1772 році поручиком В’ятського піхотного полку. Протягом дванадцяти років службова кар’єра молодого офіцера рухалась поволі, поки кавалерійський офіцер не приглянувся фавориту Катерини ІІ князю Потьомкіну. Після успішного придушення повстання кримських татар (1782 р.), у 1784 році підполковник Тормасов отримав під командування Олександрійський легко-кінний полк. У ході 2-ї російсько-турецької війни (1787-1792 рр.) командував кавалерійською бригадою Катеринославської армії. На чолі своєї бригади в 1791 році відзначився в ході рейду за Дунай. У Мачинській битві (28 червня 1791) командував кіннотою лівого крила російської армії (головнокомандувач князь М.В.Рєпнін). Завдяки успішним діям кавалерії в цій битві були розбиті війська під командуванням верховного візира Оттоманської імперії Юсуф-паші. Тормасов був нагороджений підвищенням у чині до генерал-майора та 18 березня 1792 орденом св. Георгія 3-го класу (№ 95). У 1794 році генерал-майор Тормасов приймав активну участь в придушенні польського повстання, відомого як повстання під проводом Тадеуша Костюшка або 2-га Польська війна. Початок каральних дій проти поляків для Тормасова був невдалим. 4 квітня 1794 року польська кінна бригада генерала Мадалінського спільно з загоном Тадеуша Костюшка наголову розбили його загін і загін Давидова під Рацлавицями. Загін Тормасова втратив усі гармати і вимушений був відступити. Поразка російських загонів спричинили повстання спочатку у Варшаві, а згодом і Вільно (Вільнюсі). У подальшому загін Тормасова діяв у складі армії О.В.Суворова. Відзначився, командуючи кількома кінними полками, в бою під містечком Мобар та в битві під Мацейовичами (28 вересня 1794 р.), де командував лівим флангом головних сил російської окупаційної армії. При штурмі передмістя Варшави - Праги командував однією з колон. Цей штурм не додав честі Тормасову, як і російській армії в цілому – в Празі було влаштовано погром з різнею не тільки конфедератів, але й мирного населення. У 1798 році О.П.Тормасов отримав чин генерал-лейтенанта. З приходом до влади імператора Павла І, як і більшість колишніх підлеглих Суворова, у 1799 році був відправлений у відставку. Проте невдовзі, у 1800 році, був призначений командиром лейб-гвардії Кінного полку. Вже наступного, 1801 року, отримав звання генерала від кавалерії. У 1803 році був призначений Київським генерал-губернатором, у 1807 р. - Ризьким, в 1808 р. – Головнокомандувачем російськими військами в Грузії і на Кавказькій лінії. По прийнятті посади в лютому 1809 року, Тормасов побачив не дуже втішну картину: на території Імеретії та Абхазії бушували повстання; Туреччина та Персія готувались до військового вторгнення, ось-ось мало вибухнути повстання в Дагестані. 42 тисячі російських військ, які знаходились в підпорядкуванні Тормасова також були не в найкращому стані: хвороби, постійні перебої з постачанням провіанту понижували морально-бойовий дух. Генерал Тормасов не склав рук. Розпочав з перетрубації кадрів та наведення порядку у військах. Тормасов на Кавказі діяв різноманітними способами: силою, хитрістю, лестощами, тобто всім тим, до чого звик Схід. Першим ділом Тормасов розпочав переговори з Персією, однак перси вторглись на територію Грузії. 23 червня війська під начальством Баба-хана увійшли в Бамбакську провінцію. В триденному бою під населеними пунктами Амамли, Бокань і Гумри перська кіннота зазнала повної поразки від російських військ і відступила. Згодом ситуація почала виправлятись і в інших аспектах. Після взяття штурмом міст-фортеці Поті та Сухум (Сухумі) було усунуто джерело повстання в Абхазії, а заодно і потужний чинник турецького впливу. Наступник кроком стало придушення повстання в Дагестані. Вдалі дії підлеглих Тормасову полковника Петра Степановича Котляревського (витіснив персів під командуванням Абул-Фетха з території Карабаху, з 1810 р. - шеф Грузинського гренадерського полку), полковника Дмитра Тихоновича Лісаневича (командир 17-го єгерського, згодом - шеф 9-го єгерського полків, біля фортеці Свира взяв у полон повсталого царя Імеретії Соломона), князя Дмитра Орбеліані (командувач російськими військами в Імеретії) та полковника Симоновича (після Орбеліані очолив російські війська на території Імеретії та Мінгрелії,), які нанесли поразки турецькій та перській арміям, остаточно утвердили панування Російської імперії в Закавказзі. Тим не менше, цар Олександр І залишився невдоволений політикою Тормасова (не без участі маркіза Паулуччі, підлеглого Тормасова і товариша графа Аракчеєва). Генерал Тормасов написав рапорт про переведення його з Кавказької лінії та був замінений маркізом Паулуччі, генерал-квартирмейстером Кавказької лінії та переможцем персів під Ахалкалаком. Разом з тим Олександр І придав відкликанню Тормасова цілком достойний вигляд: Олександр Петрович був призначений членом Державної Ради, отримав чергову нагороду, а згодом призначений головнокомандувачем армією. Цікаво, що через деякий час маркіз Паулуччі був призначений начальником головного штабу 3-ї Обсерваційної армії до Тормасова, проте після особистого листа Олександру І був переведений на посаду начальника головного штабу 1-ї Західної армії [9] Подальша військова кар’єра генерала О.П.Тормасова стала пов’язана з Волинню, де розгортались війська 3-ї Обсерваційної армії.

Тут, ще починаючи з січня 1812 року, були прийняті заходи з посилення охорони кордону Російської імперії з Герцогством Варшавським та Австрійською імперією.

Так, для охорони кордону на Волинь у січні 1812 року прибули з дунайського театру воєнних дій Донський козачий Федора Якимовича Барабанщикова 2-го полк та Донський козачий Михайла Олексійовича Власова-2-го полк. Трохи пізніше, у квітні 1812 року, в район Луцька прибув з Києва (ніс поліційну службу) Донський козачий військового старшини М.Д.Платова 5-го полк. З наближенням французької загрози цей полк було передислоковано на російсько-австрійський кордон в район Дубного.

Хоча на ці полки й було покладено несення прикордонної служби, але мали вони значний бойовий досвід.

Донські козаки

Донський козачий майора Ф.Я.Барабанщикова 2-го полк був відряджений з області Війська Донського на службу імператорській короні ще в 1806 році. Приймав участь у війні з Францією у 1807 році у складі козачого корпусу генерал-лейтената М.І.Платова. Брав участь в боях під Гутштадтом (19.02.1807), Лаунау і Петерсвальдом (20,21.02.1807) з 7 березня по 14 травня приймав участь в обороні Данцига (Гданьська). У серпні 1808 року козаки почали бойові дії проти нового противника – турецької армії. Полк воював у складі Головного корпусу Молдавської армії, яким командував генерал від інфантерії Михайло Іванович Голеніщєв-Кутузов і діяв на берегах річки Серет. У травні – серпні 1809 року полк діяв в авангарді армії під командування військового отамана генерал-лейтенанта М.І.Платова. Відзначився в боях під Мульчею (01.08.1809), Бабадагом (02.08.1809), Гірсовим (22.08.1809), Кістенджі (30.08.1809), Рассеватом (04.09.1809), Каліпетрі  та Силістрією (23.09.1809), Татарицею (10.10.1809). Командир полку майор Барабанщиков за відвагу в боях під Рассеватом був удостоєний ордену Св.Георгія 4-го класу. Наступного, 1810 року полк діяв у складі авангарду під командуванням генерал-ад’ютанта Ф.П.Уварова, який йшов попереду Головного корпусу Молдавської армії. Козаки відзначились 11-12.06.1810 при штурмі фортеці Шумлу, де захопили турецьке знамено (майор Барабанщиков був нагороджений орденом Св. Анни 2-го ступеня), боях на річці Янтра (12.07.1810) де знову відбили в турків прапор, в районі села Батін (26 серпня), взятті фортець Журжа (15 вересня)  та Нікополь (15 жовтня). У серпні 1911 року брав участь в поході в Валахію де брав участь в боях під Малою Слободзеєю та Рущуком (28.08 – 23.09). 2 жовтня 1810 року в складі  загону генерал-лейтенанта Є.І. Маркова 1-го, переправився на правий берег Дунаю і брав участь у захопленні головного турецького табору в районі Слободзеї, а 25 листопада - під час взяття в полон турецького корпусу на чолі з сераксиром Чапай-Огли-пашею. 28 січня полк прибув в у Подільську армію (з березня 1812 року 2-а Західна армія) генерала від інфантерії князя Петра Івановича Багратіона і був розташований в с. Бережці (нині Любомльського району) Волинської губернії, і охороняв ділянку по р. Західний Буг, вздовж кордону з Великим герцогством Варшавським і частково з Австрійською імперією. У травні полк увійшов до складу 3-ї Резервної Обсерваційної армії генерала від кавалерії О.П.Тормасова. За станом на 1 червня 1812 року в полку було: 10 обер-офіцерів, 15 урядників, 417 козаків, 434 верхових і 425 в'ючних коней.

Донський козачий військового старшини М.А.Власова 2-го полк був сформований у листопаді 1804 року. Тоді ж був включений до складу 13-ї дивізії генерал-лейтенанта герцога де Рішельє і ніс прикордонну службу по берегах Чорного моря в Таврійській та Херсонській губерніях. Приймав участь в Російсько-Турецькій війні 1806-1812 років. Брав участь у взятті міста Паланка, фортеці Акерман (30 листопада 1806). Протягом 1807 року ніс прикордонну та сторожову службу від Кінбурну до Перекопу та між гирлами Дністра і Південного Бугу. 5 жовтня 1807 року був включений до складу Молдавської армії. Діяв у складі копусу генерала Ланжерона, ніс сторожову службу вздовж Дунаю від міста Рені до гирла ріки. У 1809 році в складі загону М.І.Платова брав участь в осаді фортеці Браїлів (19 та 20 липня) та  взятті Гірсово (22 серпня). 21 листопада 1809 року в складі корпусу генерал-лейтенанта П.К.Ессена 3-го брав участь у взятті Браїлова. У квітні 1810 року в складі загону генерал-майора О.П.Єрмолова брав участь у боях під фортецею Журжа; 21 і 22 травня - в битві під Базарджиком; у червні - неодноразово відбивав вилазки турецького гарнізону з фортеці Шумла; потім ніс прикордонну службу по лівому березі Дунаю. Разом з козаками полку Барабанщикова 2-го брав участь в поході в Валахію воював під Малою Слободзеєю та Рущуком (28.08 – 23.09), а в жовтні - листопаді 1810 року у складі загону генерал-лейтенанта Є.І.Маркова 1-го приймав участь у рейді на правому березі Дунаю. У січні полк прибув до Подільської армії та розташувався в Берестечку. В травні полк увійшов до складу 3-ї Резервної Обсерваційної армії генерала О.П.Тормасова. На 1 червня 1812 р. в полку несли службу: 1 штаб-офіцер, 8 обер-офіцерів, 6 урядників, 1 полковий писар, 290 козаків, 360 стройових і 79 в'ючних коней. У середині червня 1812 року полк було передислоковано в район сучасного міста Устилуг Володимир-Волинського району.

Донський козачий М.Д.Платова 5-го полк було сформовано у 1806 році як козачий військового старшини Мартинова 3-го полк. 20 листопада цього ж року полк було відправлено до складу Молдавської армії. Вже 29 січня 1807 року полк брав участь бою під селом Курманкіне, що поблизу Ізмаїла. Під Ізмаїлом козаки воювали до червня 1807 року і відзначились в боях 3 березня – під селом Бабіловим та 26 травня і 12 червня - при відбитті вилазок турків з фортеці Ізмаїл. 9 квітня 1809 року командування полком прийняв військовий старшина Михайло Дем'янович Платов 5-й (командував по 1813 рік) і по встановлені на той час в козачих частинах російської армії традиції отримав нову назву – Донський козачий військового старшини М.Д.Платова 5-го полк. Полк у складі загону генерал-лейтенанта М.І. Платова брав участь у боях: 7 травня, 26 червня, 19 і 20 липня - при відбитті вилазок з фортеці Браїлів; згодом діяв у складі корпусу генерал-лейтенанта Є.І.Маркова. У складі цього ж корпусу брав участь у боях: 11, 12 червня і 23 липня - при фортеці Шумла; потім у складі корпусу генерала від інфантерії графа С.М.Каменського 1-го воював: 16 і 26 серпня – в районі села Батин. У 1811 році був відведений для несення сторожової служби на території Хотинської райї, а в серпні до Києва, звідки згодом був передислокований на Волинь. [10]