1.2.3. 3-тя Резервна Обсерваційна армія та її командувач. Продовження. - Частина І. НАПЕРЕДОДНІ ВІЙНИ. - Волинь у 1812 році - Каталог статей - Персональный сайт Сергея Яровенко
Субота
03.12.2016
09:49
Форма входу
Категорії розділу
Частина І. НАПЕРЕДОДНІ ВІЙНИ. [8]
Загальна обстановка напередодні французького вторгнення. Склад і сили сторін.
Частина ІІ. БОЙОВІ ДІЇ 3-ї ОБСЕРВАЦІЙНОЇ АРМІЇ В ПЕРШИЙ ПЕРІОД ВІЙНИ. [9]
Дії 3-ї Обсерваційної армії в ході першого періоду війни (червень - серпень 1812 року).
Частина ІІІ. ВІД СТИРЮ ДО БУГУ І ПРИП’ЯТІ [9]
Бойові дії на території Волині наприкінці серпня - вересні 1812 року. Дунайська армія.
Частина IV. БІОГРАФІЧНИЙ ДОВІДНИК [17]
Біографічні довідки на генералів і офіцерів армій, які воювали на території Волині.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 352
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Волинь у 1812 році » Частина І. НАПЕРЕДОДНІ ВІЙНИ.

1.2.3. 3-тя Резервна Обсерваційна армія та її командувач. Продовження.

Родовід Павлоградського гусарського полку в різних джерелах ведеться по різному. Так, у праці «Хроника Российской Императорской Армии», виданій в 1852 році в Санкт-Петрбурзі початок історії полку пов’язаний із формуванням генерал-лейтенантом бароном Ігельстромом 10 травня 1784 року з Поселених Дніпровського і Катеринославського пікінерських полків Павлоградського полку Катеринославської кінноти або Павлоградського легко-кінного полку. [16:535-541] У військовій енциклопедії під редакцією Новицького (видавництво товариства Ситіна), виданій в 1914 році ця дата зміщена в часі на двадцять років уперед і пов’язана з утворенням 9 червня 1764 року Дніпровського та Донецького (згодом Катеринославського) пікінерських полків, сформованих з українців, позбавлених козацьких прав. [26:259] Обидва попередники Павлоградців брали участь у війні з турками. Дніпровці відзначились у 1770 році при облозі Бендер та 1771 році в експедиції генерала Румянцева на правий берег Дунаю. «Військова енциклопедія» та В.К.Шенк у своєму довіднику імператорської головної квартири подають іншу дату об’єднання пікінерських полків – 28 червня 1783 року. [27: 70] Павлоградський легко кінний у складі корпусу О.В.Суворова бойове хрещення прийняв у битві на Кінбурнській косі 1 жовтня 1787 року. 2 лютого 1788 року при полку була створена Кінно-єгерська команда у складі 65 чол., в подальшому (21 вересня 1789 р.) передана для формування Катеринославського кінно-єгерського полку. У 1789 році павлоградці входили до складу загону Йосипа Де Рібаса, який штурмував Хаджибей. Впродовж 1796 року Павлоградський легко-кінний брав участь у війні з Персією. Зі сходженням на престол Павла І, 29 листопада 1796 року Павлоградський легко-кінний було перейменовано на Гусарський генерал-лейтенанта Боура полк. Гусарський Боура полк через Кавказські хребти та причорноморські степи повернувся додому і розмістився у містечку Кременець Подільської губернії (з 1805 – місце «зимових квартир»). У 1798 році Гусарський генерал-лейтенанта Боура полк був спочатку направлений до експедиційного корпусу Суворова, а згодом приєднаний до корпусу принца Конде, який був направлений на виручку військам генерала Римського-Корсакова, у Швейцарії. Особливо полк відзначився під час невдалого бою біля містечка Констанца 26 вересня 1799 року. Корпус Конде був оточений французами. Павлоградці сміливою атакою прорвали кільце противника, захопили міст через Рейн і утримували його, доки російські війська не вийшли з оточення. У квітні 1800 року Павлограді повернулися до Кременця. 29 березня 1801 року Гусарський Боура полк було перейменовано на Павлоградський гусарський. 16 травня 1803 року два ескадрони були виділені для формування Білоруського гусарського полку, а натомість були сформовані два нові. Павлоградські гусари простояли у Кременці до початку 1805 року. Цього року Павлоградський гусарський у складі армії М.І.Кутузова знову воював проти французів. На початку кампанії,діючи у складі колони П.І.Багратіона зайняли місто Браунау. Згодом павлоградці відзначилися 23 жовтня 1805 року на річці Енс, 24 жовтня – біля міста Амштетен. За битву при Шенграбені 4 листопада 1805 року полк, першим серед полків легкої кавалерії і в числі перших трьох полків імператорської армії, 13 липня 1806 року отримав Георгієвські штандарти (1 білий і 9 зелених) з написом «За подвиги при Шанграбене 4 ноября 1805 года в сражении 5 тысячного корпуса с неприятелем, состоящим из 30 тысяч». До цього штандарти були лише у важкій кінноті (драгунів та кірасирів). То ж полк отримав першим серед легкої кінноти не тільки Георгіївські, але й штандарти взагалі.


Штандарт Павлоградського гусарського полку

У війні проти французів павлограді бились також під Аустерліцем 18 листопада 1805 року та в кампанії 1806-1807 років на території Прусії. Особливо відзначився гусари під Голиміном і Прейсіш-Ейлау (27 січня 1807 року) де відбили у французів 12 гармат. На той час в Палоградському гусарському служив батько Льва Миколайовича Толстого – Микола Ілліч, який почав свою службу в Павлоградському гусарському полку фанен-юнкером, а у 1812 році був підполковником. Тож на сторінках „Війни і миру” є спогад і про Павлоградських гусар. Спогад про Павлоградських гусар навіки увійшов і в золотий фонд кінематографії – поручик Ржевський у виконанні Яковлєва переплутав  сірий мундир Сумського гусарського полку Шурочки Азарової з  зелено-блактиним мундиром павлоградців. У 1809 році полк брав участь у поході проти австрійців. до Галичини.

Павлоградський гусар, та рядовий 1-ї шеренги Павлоградського гусарського полку,1812 рік

У складі корпусу генерала Маркова на Волинь прибув не менш прославлений Олександрійський гусарський полк. Ця кавалерійська частина була сформована генерал-майором бароном Ферзеном 21 червня 1783 року з солдатів і офіцерів Далматинського і Македонського гусарських полків, поселених в Новоросійської губернії, під назвою Олександрійського легко-кінного полку. Зважаючи на бойову історію попередників олександрійців старшинство полку велось з дня утворення 11 серпня 1776 року Македонського, Далматинського та ще семи полків, які складали полки так званої Катеринославської кінноти, призначеної для охорони Української лінії. 4 червня 1790 року полк був перейменований у Олександрійський козачий, а 14 вересня цього ж року об’єднаний з Херсонським легко-кінним полком в один – Херсонський козачий полк. 31 січня 1792 року Херсонський полк був розформований і з його частин знову утворені два легко-кінні полки – Олександрійський і Херсонський. Із 1796 по 1801 рік полк йменувався за шефами:  гусарський генерал-майора Годлевського полк (з 29.11.1796), генерал-майора Гижицького (з 26.10.1797), генерал-майора Нікориці (з 26.10.1798), генерал-майора Телепньова (з 2.10.1799), полковника Кашинського (з 6.05.1800). 31 березня 1801 року полк отримав найменування Олександрійський гусарський. У 1803 році 2 ескадрони було виділено для формування Білоруського, а в 1806 році один ескадрон для формування Гродненського гусарських полків. Виділені ескадрони замінювались новосформованими, в основному з рекрутів. Усі 10 ескадронів Олександрійського гусарського полку брали участь у кампанії 1806-1807 рр. проти французької армії та її союзників. Особливо полк відзначився в битві при Фрідланді (14 червня 1807 року). Олександрійську гусари в російському війську мали ще одну назву – „чорні гусари” завдяки своїй формі, яка у 1812 році складалася з чорного ментика, чорного доломана з червоним коміром і обшлагами і чорних чакчир. Ташка і чепрак також були чорними з червоним обрамленням. Чорного кольору в гусарів був також і пояс.

Олександрійські гусари, 1812 рік

Олександрійські гусари носили ще декілька назв, такі як „гусари смерті” завдяки емблемі полку – черепу, який був на ківерах гусарів та відзнаці – мальтійському хресті, а також з 1813 року - „безсмертні”, завдяки битві при Кацбаху (14.08.1813), коли гусари розгромили два полки важкої французької кавалерії. [28:108-109; 29:246; 27:73; 30:30]

Ківер олександрійського гусара з емблемою полку та відзнака полку – Мальтійський хрест

Цікаво, що Олександрійський гусарський воював на Волині в 1-шу світову, а в його складі служив чоловік Анни Ахматової російський поет Микола Гумільов.

Разом з тим у складі армії були і зовсім молоді. Одні з них, такі як 28-й єгерський (сформований 24 липня 1806 року) та 32-й єгерський (сформований 24 липня 1806 року), полки участі в боях не приймав, інші, а такі як, Якутський піхотний  і 38-й єгерський полки встигли „понюхати пороху” в ході російсько-турецької війни 1806-1812 рр.

Якутський мушкетерський полк був сформований 16 серпня 1806 з однієї гренадерської, трьох мушкетерських рот Селенгінського мушкетерського полку і рекрутів. 16 березня 1807 року отримав прапори зразка 1803 року - одне біле і п'ять кольорових, з зеленим хрестом і білими кутами на білих держаках. 14 червня 1807 року був включений до складу резервної армії під командуванням генерала князя Лобанова-Ростовського До моменту заключення Тільзитського миру вийшов в район Білостока, проте в ході Російсько-Французької війни участі в бойових діях не приймав. У 1810-1811 рр. полк брав участь у боях при штурмі Силістрії, під Шумлою, Рущуком, Журжею. 12 жовтня 1810 року як і інші мушкетерські полки зазнав реорганізації: в батальйонах були створені одна гренадерська і три мушкетерські роти ( до цього розподіл існував по-батальйонно – один гренадерський і два мушкетерські). 22 лютого 1811 року перейменований у Якутський піхотний полк. 9 листопада 1811 року був сформований резервний батальйон. [31; 18:84; 16:468-473]


Прапор Якутського піхотного полку

Добряче встиг понюхати пороху і 38-й єгерський полк, сформований 19 жовтня 1810 року з Галицького мушкетерського полку. Попередник 38-го єгерського мав славну, і одночасно трагічну історію. Цей полк був сформований 16 травня 1803 року з рот Астраханського карабінерного, В’ятського, Бутирського, Шліссельбурзького, Нашебурзького, Тамбовського, Орловського, Старооскольського, Навагінського, Українського та Оленецького мушкетерських полків (від кожного полку по одній роті) у складі одного гренадерського і двох мушкетерських батальйонів чотирьохротного складу. Найтрагічнішою сторінкою полку стала битва під Аустерліцем, коли полк був розбитий і втратив свої знамена. 28 серпня 1805 року зі складу полку було виділено 3 роти для формування Пензенського мушкетерського полку. [32]

Вище читач вже мав змогу познайомитись з бойовим шляхом і історією двох уславлених кавалерійський полків російської імператорської армії, які входили до складу піхотних корпусів. Не менш славну бойову історію мали також і полки кавалерійського корпусу генерала д’Ламберта.

Українське козацьке коріння мав Стародубівський драгунський полк, сформований 28 червня 1783 з вояків колишнього козацького війська як Стародубівський легко - кінний полк Малоросійської кінноти. 9 лютого 1784 року полк було перейменовано в Стародубівський карабінерний і він увійшов до складу регулярної кавалерї імператорської армії. 29 листопада 1796 року полк було переформована у кірасирський. 31 жовтня 1798 частина отримала назву кірасирський генерал від кавалерії Нумсена полк, згодом, 15.04.1799 р. - кірасирський генерал-майора Воїнова, а 29 березня 1801 р. - Стародубівський кірасирський полк. 31 липня 1801 року полк було переформовано у драгунський. Стародубівський драгунський брав участь в боях з турками, відзначився в кампанії 1796 року під час битв під Галацем; знищенні Тиргу-Кагульского табору, під Фокшанами, Римніком, штурмі Ізмаїлу. Олександр Васильович Суворов відмічав у своїх записках: „...молодці стародубці ... показали себе хоробрими та мужніми подвигами ...” У 1790 році стародубці відзначились під Бухарестом, а в 1791 році під Мачином. У 1799 році стародубівські кірасири брали участь у Швейцарському поході, а драгуни воювали проти турків на території Бессарабії та Валахії (1806 р.) Після відпочинку на зимових квартирах у Катеринославі, в кампанії 1807 року драгуни відзначились при штурмі Кубії, де захопили два турецькі прапори та під Ізмаїлом. У кампанії 1809 року полк воював в районі Рассевату та Силістрії, а 18010 року - під Ясиною і Базарджіком. 18 вересня 1810 року полк отримав штандарти зразку 1803 року, з написом - "За отлиие при взятии приступом кр. Базарджика 22 мая 1810".12 жовтня 1810 року Стародубівський драгунський полк увійшов до складу 1-ї бригади 5-ї кавалерійської дивізії. [27:43; 30:29-30]

 

Штандарт Стародубівського драгунського полку

У 1702 році в Москві зі служивих людей, взятих у драгунський службу комісією князя Бориса Голіцина було сформовано драгунський полк підполковника Петра Михайловича Деолова. Полк ніс гарнізонну службу в Острогозьку і на початках був пішим. Згодом, з 1703 по 1705 роки, полк носив назву за своїми командирами: полковника Григорія Андрійовича Сухотіна, підполковника Юди Болтіна, полковника Антона Дюмона (Дюмонта), полковника Михайла фон Шульца.  Під командуванням цих командирів вже кавалерійський полк приймав участь в боях Північної війни Росії зі Швецією. Тверські драгуни відзначились вперше проти військ короля Карла XII в боях під Дерптом (1704). У1706 році полк отримав назву Тверський драгунський полк. Із новою назвою полк продовжив бойові дії і відзначився в битві під Лісовою (1708 р.) та Полтавській баталії (27 червня 1709), а згодом під Ригою. У 1711 р.  Тверські драгуни брали участь у Прутському поході.  З 1756 по 1763 рік драгуни воювали під час Семирічної війни проти Пруссії. Відзначився при облозі фортеці Кольберг, битві при Велау (нинішній Знаменськ Калінінградської області РФ). Дехто з дослідників (В.К.Шенк, В.В.Звєгінцов, О.І.Мартинов) вказує на інший початок історії полку і веде його родовід від Кірасирського генерал-майора Цорна полку, сформованого 20 серпня 1798 року в Москві з офіцерів і нижніх чинів кірасирських полків (зокрема 60 унтер-офіцерів і нижніх чинів Кірасирського генерал-майора Салтикова 2-го полку), рекрутів (у основному з Московської, Рязанської, Полтавської та Чернігівської губерній і з Московського гарнізонного генерала Архарова 2-го полку) а на посади сурмачів – вихованців Московської Гарнізонної школи.. Цю версію підтверджує присвоєне полку старшинство – з 20.08.1798. Офіцери в основному прибули з Кірасирського графа Салтикова 2-го, Малоросійського, Чернігівського, Ризького, Київського кірасирських полків. Серед цих офіцерів були майори Бердяєв і Аргамаков (Кірасирський Салтикова 2-го полк), які на Волині командували  полком і бригадою у складі 3-ї Обсерваційної армії. 19 червня 1799 року полк отримав п’ять штандартів для кожного ескадрону: один білий (полковий) з жовтими медальйонами і чотири жовті з червоними медальйонами, шиття і бахрома – золоті. Ці штандарти полк мав і на час бойових дій у 1812 році.

 

Ескадронні штандарти Кірасирського генерал-майора графа Салтикова 2-го полку

За станом на 1 січня 1800 року формування полку було завершене і він був віднесений до Московської інспекції. 31.03.1801 полк, який на цей час знаходився у Вінниці, був віднесений до Української інспекції, і перейменований в Тверський кірасирський. 31 липня цього ж року полк був переформований в драгунський. Навесні 1803 року зі складу полку був виділений один ескадрон для формування Новоросійського драгунського полку, який формувався в містечку Радомишль Київської губернії. Натомість був сформований новий, а згодом і запасний півескадрон. У 1805 році ще один ескадрон був виділений для формування Житомирського драгунського полку.


Унтер-офіцер Тверського драгунського полку у 1803 році

 

Фанен-юнкер з ескадронним штандартом

На початку серпня 1805 року Тверський драгунський полк був включений до 1-ї армії генерала М.І.Кутузова і після маршу прибув до міста Радзивілів – місця зосередження армії перед походом до Баварії. В марш полк вирушив у складі ешелону барона Розена 24 серпня і після важкого 9-ти тижневого походу через Галичину, Сілезію і Моравію 31 жовтня 1805 року прибув в табір російський військ в районі Кремса. Тут Тверські драгуни разом з Санкт-Петербурзьким драгунським полком увійшли до складу бригади генерал-майора Чапліца. Перший досвід боїв з французами драгуни отримали під селом Позоржиць. У жорстокому ар’єргардному бою корпусу П.І.Багратіона з кіннотою Мюрата тверці декілька разів атакували противника. В одній з атак до полону потрапив командир полку полковник Бердяєв (після обміну полоненими повернувся до полку 15 листопада). Командування полком прийняв підполковник Аргамаков 1-й, який відновив контратаки проти противника в результаті яких ескадрон штабс-капітана Тиркова знизив французьку кінну батарею. В результаті першого бою полк втратив трьох офіцерів полоненими (в т.ч і штабс-капітан Тирков), одного офіцера і 75 нижніх чинів вбитими і пропалими безвісти. Штабс-капітан Тирков і поручник Ліхачов, які потрапили до полону повернулись до частини в 1806 році і були представлені особисто генералом від інфантерії Кутузовим до нагородження орденами. За першу бойову справу були нагородження: полковник Бердяєв – орденом Св.Георгія 4 кл., підполковник Аргамаков 1-й і штабс-капітан Тирков – орденом Св.Володимира 4 ст., поручники Ліхачов і Скрипка - орденом Св Анни 3 ст.. Ще 15 офіцерів були нагороджені шаблею «За хоробрість», декілька юнкерів отримали офіцерські еполети. 16 листопада тверські драгуни у складі загону генерала Багратіона брали участь у взяття міста Вішау і розгромі кавалерійської бригади Трельяра. В подальших боях під Вішау російська кавалерія змусила французів відійти до Брюнна. В битві під Аустерліцем 20 листопада 1805 року Тверський драгунський полк знаходився в резерві на правому фланзі російських військ і був введений в бій проти піхотної дивізії Сюше. Втрати полку під Аустерліцем склали 1 офіцер і 179 нижніх чинів вбитими. Чергове поранення отримав командир полку полковник Бердяєв. У грудні 1805 року полк повернувся на територію Російської імперії і в січні 1806 року знаходився на відпочинку в місті Зеньків Полтавської губернії. 4 травня 1806 року Тверський драгунський полк увійшов до складу 12-ї дивізії (змішаного складу) з зимовими квартирами у місті Переяславі. Через місяць один з ескадронів полку був направлений для формування нового драгунського полку – Фінляндського. У грудні 1806 року Тверський драгунський вирушив в похід проти турків у складі Дністровської (згодом Молдавської) армії генерала від кавалерії Івана Івановича Міхельсона (того самого, котрий на чолі карального загону в 1774 році наніс поразку загонам Омеляна Пугачова під Уфою і Казанню, Царицином і поставив крапку на повстанні під Чорним Яром). Ескадрони полку з боями йшли по території Бессарабії, Молдавії та Валахії. У Російсько-Турецькій війні 1806-1812 рр. драгуни у складі корпусу графа Ланжерона відзначились під Браїловим (23-24.05.1807), облозі та невдалому штурмі Браїлова (9-20.04.1809), битві при Фрасіні (29.08.1809). На початку 1810 року тверський драгунський полк був включений до складу окремого корпусу генерала Засса і всю зиму 1809-1810 рр. пробув в районі Бухареста. З 13 червня 1810 року полк брав участь у трьох місячній облозі фортеці Рущук. Полк у складі особливого загону Бердяєва 4 і 6 липня відбив вилазки противника з фортеці, 9 липня знищив турецьку гребну флотилію, яка намагалась прорватись до Рущука. В жовтні полк увійшов до складу загону графа Воронцова і 16 жовтня зайняв Плевну, 18 жовтня – Ловчу, 19 жовтня - місто Сельви. По закінченні кампанії 1810 року полк у складі основних сил армії повернувся на лівий берег Дунаю.


Унтер-офіцер драгунського полку 1808-1817 рр.

6 березня 1811 року Тверський драгунський полк був виключений зі складу Молдавської армії і розташований на території Могильовського повіту Подільської губернії. 12.10.1811 полк був включений до складу 5 кавалерійської дивізії, яка наприкінці того ж року увійшла до складу Подільської армії генерала від інфантерії П.І.Багратіона. Початок 1812 року полк зустрів в місті Бар, нині Вінницької області. З формуванням 3-ї Обсерваційної армії чотири ескадрони полку увійшли в складі 5-ї кд до кавалерійського корпусу Ламберта, а запасний ескадрон, що перебував у складі 11 дивізії, призначеної для 2-ї резервної армії, згодом увійшов до складу корпусу генерала Остен-Сакена. Стройові ескадрони полку розташувались в районі села Бискупичі Володимирського повіту [33; 34; 35; 27:29]

24 липня 1806 року полковником Хрущовим в Медині, Мещевську, Мосальську, Серпейську Калузької і Юхтові Смоленської губерній з 4-го та 5-го ескадронів Іркутського драгунського полку і рекрутів було сформовано Арзамаський драгунський полк, який на початку свого існування був приписаний до 18-ї піхотної дивізії. 16 грудня 1806 року кіннотники отримали форму драгунського зразку (комір світло-зелений, з облямівкою, рукава і погони бірюзові, гудзики білі). 31 березня 1807 року полку були присвоєні штандарти зразку 1803 року (один білий з зеленими кутами і чотири зелених з білими кутами, обрамлені золотим шиттям і бахромою), які були вручені лише у 1809 році. 12 жовтня 1811 року Арзамаський драгунський полк був зарахований до 16-ї бригади 5-ї кавалерійської дивізії.


Форма Арзамаських драгун (кінних єгерів) у 1813-1815 роках ( з сайту  www.antologifo.narod.ru)


Штаб-офіцер Арзамаського драгунського полку у формі зразку 1807-1811 рр (за Вісковатовим)

Роком раніше – 28 серпня 1805 року у Вроцлаві з ескадронів Глухівського кірасирського, Тверського, Переяславського, Смоленського драгунського полків і рекрутів було сформовано Житомирський драгунський полк, віднесений до Литовської експедиції. У 1806 - 1807 рр. полк брав участь в боях російсько-турецької війни 1806-1812 рр. Про той період історії полку французька розвідка доповідала: „Поганий полк, зіпсований і обірваний...” 12 жовтня 1811 року чотири діючі ескадрони Житомирського драгунського увійшли до складу 5-ї кавалерійської дивізії, а запасний ескадрон спочатку знаходився у складі 11-ї кавалерійської дивізії, призначеної для формування 2-ї резервної армії, проте згодом увійшов до складу корпусу Остен-Сакена. Бойовий дух офіцерів і солдат полку повинні були піднімати бойові штандарти зразку 1803 року, отримані полком у 1805 р.

Таганрозький драгунський полк напередодні війни 1812 року входив до складу 8-ї кавалерійської дивізії, яка дислокувалась на території Криму. При формуванні 3-ї Обсерваційної армії чотири діючі ескадрони полку були включені до складу кавалерійського корпусу К.Й.Ламберта. Полк було сформовано 16 січня 1775 року з В’ятського і Пермського карабінерних полків. Старшинство отримав від В’ятського карабінерного полку, сформованого 9 травня 1701 року новгородським воєводою Апраксіним як Драгунський Дениса Довгерина полк. Пермський карабінерний був сформований як Драгунський Горбова полк у 1703 році. Полки-попередники брали участь в російсько-шведській війні, а зановосформовний Таганрозький полк свій перший бойовий досвід отримав у війні проти турків. На 1875 рік Таганрозькі драгуни перебували в загоні Г.О.Потьомкіна, який діяв проти великої і малої Кабарди. З 1787 року знаходився на Кавказькій лінії. Драгуни відзначились при розвідці (1788) та штурмі (1791) Анапи, в справі під Лабою (1789). Таганрозькі драгуни також приймали участь в експедиції генерал-поручика графа Валеріана Зубова до Персії (10.04 – 06.12.1796) під час якого здобували Дербент, ходили на Баку. Із 3 грудня 1796 року полк заходився у складі військ Кавказької лінії. У 1798 році полк двічі міняв назву (за іменами шефів) - з 31.10.1798 р. - Драгунський генерал-майора Івашова полк, з 30.11.1798 - Драгунський генерал-майора Ланга полк. У 1800 році полку були вручені штандарти зразку 1800 року, як і в інших драгунських полків – один білий і чотири зелені. З 03.04.1800 р. разом з Володимирським драгунським полком, мова про який піде нижче, увійшов до складу десяти ескадронного Драгунського полку генерал-майора Обрезкова 1-го у складі якого перебував до 30 березня 1801 року.


Штандарти Таганрозького драгунського полку зразку 1800 року

( з сайту  www.antologifo.narod.ru)

30 березня знову сформований як окремий Таганрозький драгунський полк і віднесений до Кавказької інспекції. Під командуванням генерал-лейтенанта Григорія Івановича Глазенапа (з 29.03.1804 р. - командувач військами Кавказької лінії) з 3 по 23 травня 1804 року Таганрозькі драгуни брали участь в поході проти чеченців та кабардинців на річках Баксан і Чегем та поході в Кабарду 20-30 червня того ж року. Наприкінці літа 1804 року 80 драгун в нерівному трьохденному бою відстояли від нападників – кабардинців князя Атажукіна місто – центр Кавказької губернії Георгієвськ (нині місто краєвого підпорядкування Ставропольського краю РФ). Із 1807 по 1811 рік полк квартирував у Ставрополі. [36; 27:60]


Рядовий Таганрозького драгунського полку,, 1811 р.за Вісковатим

Ще один драгунський полк – Володимирський драгунський, який входив до складу 8-ї кавалерійської дивізії прибув на Волинь із Криму. Полк був сформований 21 травня 1701 року із рекрутів боярином князем Голіциним як Драгунський стольника і полковника Михайла Жданова полк (10 ескадронів) у складі десяти драгунських полків, які формувались згідно Указу Петра І від 23 грудня 1700 року у низових містах басейну Волги (Володимирі, Нижньому Новгороді, Казані і т.д.). Бойове хрещення новий драгунський полк отримав 29 грудня 1701 року в районі с. Ерстфер в бою проти кінноти шведського генерала Шліппенбаха (саме за цей бій Шереметьєв першим в російській імператорській армії отримав чин генерала-фельдмаршала). У 1702 році отримав найменування Драгунського князя Петра Мещерського. На чолі з новим командиром полк брав участь в переможній для російської армії битві на річці Ембах (Ліфляндія) 18 липня 1702 року. Другу половину цього року полк провів в боях у північній Ліфляндії і відзначився під Мензою, Вольмаром, Марієнбургом. У 1703 році разом з іншими драгунськими полками брав участь в будівництві фортеці Ям (Ямбург) та в набігах на Карелію. Влітку 1704 року брав участь в облозі та штурмі Дерпта, Нарви, а восени здійснював набіги в Самогитію (район міст Каунас - Клайпеда в басейні рік Німан і Віндава, також відомий як Жмудь), зайняту шведами. Влітку 1705 року драгуни відзначились у складі загону Боура при наступі на Мітаву (м.Єлгава, Латвія). Хахнали значних втрат у битві під Мур-Мизою 15 липня, де війська Шереметьєва отримали поразку від шведського загону генерала Левенгаупта. У 1706 році доля перший раз привела полк на Волинь у складі корпусу Олександра Меншикова, який виконував завдання з очищення Волині від шведів і надання допомоги у поверненні на польський престол короля Августа. Восени драгуни князя Мещерського відзначились під Любліном, форсуванні Вісли, битвах під містечком Алькінакі та Калішем, де шведи на чолі з генералом Мардефельдом і поляки на чолі з Потоцьким здались в полон росіянам. 10 березня 1708 року отримав найменування Володимирського драгунського полку. У липні 1708 року драгуни брали участь в невдалій для росіян битві під Головчином (нині Могильовська обл. Білорусі). 28 вересня 1708 року полк у складі кінноти генерала Боура брав участь в битві під Лісовою, де росіянами був розгромлений 16-ти тисячний корпус Левенгаупта. Восени 1708 і взимку 1709 року Володимирі діяли проти шведів більше партизанськими методами і відзначились під Грунями, Красним Кутом (захоплено 3 шведські прапори), Седжарами, Кам’янкою, Одолянами. У 1709 році Володимирі бились під Полтавою (27 червня) та під Переволочною (30 червня), а згодом були направлені для переслідування Карла ХІІ та Мазепи, які встигли переправитись через Дніпро. 8 серпня 1709 року в районі Очакова Володимирський та Нижньогородський драгунський полки розбили залишки шведської армії, яка відступала від Полтави. У 1711 році полк брав участь в Прутському поході, в якому російська армія спільно з військами молдавського господаря Кантермира билась проти військ турецького султана, кримського хана та запорізьких козаків на чолі з Пилипом Орликом. Володимирі, які діяли в складі загону генерала Ренне брали участь в рейді до Браїлова, який захопили 13-14 липня разом зі значними запасами продовольства. Наприкінці 1709 року Володимирі прибули до складу армії князя Меншикова і розмістились в Дубно. Наступного року полк було переведено спочатку до Білої Церкви, згодом до Ніжина, Чернігова, а на кінець року до Смоленська. До 1715 року Володимирі знаходились на Смоленщині і в Прибалтиці, а звідти , по смерті Карла ХІІ, були відведені до Києва. У травні 1727 року полк був розміщений на території Алатирського повіту (нині Алатирський район Чувашії). З 16 лютого по 13 листопада 1727 року носив назву 2-й Алатирський драгунський полк. У часи царювання Анни Іоанівни Володимирський драгунський брав участь в кримських і дністровських походах фельдмаршала Мініха. Драгуни відзначились при взятті Очакова в травні 1737 року, взятті Хотина 19 серпня 1739 року. У 1745 році Володимирі на деякий час були включені до складу Астраханського корпусу, який забезпечував візит до двору Єлизавети І персидського шаха. 25 квітня 1762 року був в черговий раз перейменований і став називатись Драгунським генерал-майора графа Івана Салтикова полком. 5 липня 1862 знову став йменуватись Володимирським драгунським. Наприкінці 60-х років ХVІІІ століття полк був передислокований на польський кордон, де ніс сторожову службу. 16 січня 1775 року до Володимирського драгунського був приєднаний Воронезький драгунський полк (утворений в 1711 р.). Того ж року полк був переведений на Царицинську лінію, де увійшов до складу  спочатку Астраханського корпусу, а в 1777 року – Кубанського корпусу під командуванням спочатку генерал майора Якобі, а потім О.В.Суворова. Драгуни відзначились 29 серпня 1779 року в битві з кабардинцями в районі  фортеці Святого Павла на річці Малка. Досвід каральних експедицій Володимирі отримали також в 1783 році при переселенні Ногайської орди в південно-уральські степи. 1 серпня 1783 року в бою на річці Єї Володимирські драгуни захопили в полон керівника ногайського повстання Музру-Бекова та 60 старійшин. У жовтні того ж року війська корпусу О.В.Суворова продовжили каральні дії проти кабардинців і ногайців і здійснили різню в районі урочища Кременчуцьке на Кубані та Серишегер біля річки Лаба. З перервами на відпочинок полк перебував на Кубанській лінії до 1777 року. Російсько-турецька війна , яка розпочалась в 1778 році застала Володимирів у Єйському укріпленні на Кубані. Спочатку драгуни діяли в басейні Лаби проти горців а в 1788 році взяли участь в рекогносцировці підходів до Анапи. Після двох років бойових дій наприкінці 1789 року полк був відведений до Донецького округу на доукомплектування, де знаходився до жовтня 1790 року. У червні 1791 року в складі корпусу генерала Гудовича Володимирський драгунський брав участь в Арапському поході і взятті Анапи (21-22 червня), та ще раз відзначився 14 серпня на річці Убині де розбив великий загін горців. У 1796 році в складі експедиційного корпусу графа Валеріана Зубова Володимирі взяли участь в Перському поході, в ході якого відзначились  при взятті Дербента (10 травня). На час смерті Катерини ІІ полк знаходився на річці Кура, де отримав наказ повернутись до Кизляра. З воцарінням Павла І знову почалась епопея перейменувань. Спочатку став називатись Драгунським генерал-лейтената) Обрезкова 1-го полком (з 1 жовтня 1798), потім (з 29 жовтня 1800 р.) – Драгунським полковника Шепелєва, з 21 січня 1801 року – Драгунським генерал-лейтенанта Шепелєва, а 31 березня 1801 року – Володимирським драгунським. У 1800 році до Володимирського драгунського був приєнаний Драгунський полк Ланга (виключений зі складу полку в березні 1801 року). У цьому ж році полк отримав штандарти драгунського взірця. 14 липня 1803 року зі складу полку був виділений один ескадрон для формування Борисоглібського драгунського полку. З 1796 по 1804 рік Володимирський драгунський полк стяв на Кубані (штаб у фортеці Московській) і участі в бойових діях, за виключенням невеликих «справ» проти горців не брав. Лише в 1804 році, після чергового повстання горців, полк вирушив в бойовий похід, який скоріше був схожий на каральний і здійснював патрулювання на території, яка прилягала до р. Кубань. У 1806 р. один ескадрон був виділений для формування Тираспольського драгунського полку. З 29 серпня по 19 жовтня Володимирський драгунський знаходився в складі десантного загону Каспійської флотилії, який приймав участь в «покаранні» бакинців за вбивство російського посланника. Після приєднання до Російської імперії Кубанського ханства в 1807 році полк перейшов річку Терек і вступив на територію Чечні, де витирмав ряд значних боїв (Ханкала-17.02, Вел.Гременчуг – 05.03, 12.03, 26.03, 03.04, 06.08). Протягом березня-травня 1810 року полк знаходився на території Кабарди, де прожовжувались незначні сутички з свободолюбивими горцями. У 1811 році полк після 33 років служби на Кавказі був переведений до Катеринославської губернії (штаб - м. Новомосковськ, нині Дніпропетровської області). 21 квітня полк отримав наказ вирушити на Волинь (чотири діючі ескадрони). 19 червня Володимирський драгунський прибув в район Луцька де увійшов до складу 8-ї кавалерійської дивізії кавалерійського корпусу генерал-ад’ютанта Ламберта. Запасний ескадрон деякий час залишався в Криму і лише восени 1812 року був передислокований до Житомира. [27:61; 12:]

 

Володимирський драгун у 1812 році.


Штандарти Володимирського драгунського полку у 1800-1812 рр.

( з сайту  www.antologifo.narod.ru)

Поповнення з числа рекрутів для Стародубівського, Житомирського, Арзамаського та  Тверського драгунських полків надходило з Роменського (нині м. Ромни Чернігівської області) рекрутського депо, а Володимирського, Таганрозького та Серпухівського з  Іванівського депо (нині м. Іваново РФ).

 

Ескадронні штандарти Татарського уланського полку зразку 1800 року

Єдиним представником уланських полків на Волині на початок війни 1812 року був Татарський уланський полк. 3 квітня 1797 року повелінням російського імператора було доручен сформувати з татар, які жили на території приєднаних від Польщі губерній кінний полк з наданням найменування «Пінський». 9 червня 1797 року нова кавалерійська частина була сформована, однак отримала назву Татарський Литовський полк (Литовський кінний татарський полк). 31 жовтня 1798 р. полк отримав назву за іменем шефа - Татарський генерал-майора Барановського 1-го полк. Під командуванням цього командира полк у 1799 році взяв участь у Швейцарському поході. З 5 листопада.1800 року йменувався Татарським генерал-майора Болотникова полком, згодом (з 08.11.1800 р.) - Татарським генерал-майора Долгорукова 4-го, з 20.01.1801 р. - Татарським генерал-майора Гловенського полком. 29 березня 1803 року полк було перейменовано в Татарсько-Литовський кінний полк і віднесено до Литовської інспекції. Саме в цей період форма, введена при формуванні полку за взірцем прусського полку товаришів, була замінена на форму за зразком польських уланів з головними уборами малинового кольору. 29 (30) березня 1803 року поляки і литовці, які служили в полку були виділені в окремий полк, який згодом отримав назву Литовський, а ескадрони, які залишились після виокремлення були сформовані в кінний Татарський полк. У 1806 році Татарці брали участь в битві під Пултуськом (1806 р.). 29 квітня 1807 року з полку була виділена частина особового складу для формування Кінно-Волинського полку. У листопаді 1807 року полк було переформовано в Татарський уланський, при цьому 05.08.1808 року для полку була підтверджені головні убори і комірці малинового кольору. Протягом 1809 року полк ніс прикордонну службу, а 28.10.1810 року зарахований до складу 2-ї кавалерійської дивізії. 12 жовтня 1811 року включений до складу 5-ї кавалерійської дивізії. [27:63; 30: 33]


Рядовий Татарського уланського полку (з зображення на поштовій картці 1911 р.)


Флюгери полку ( з сайту  www.antologifo.narod.ru)


Офіцер і солдат Татарського уланського полку за Вісковатим

Основу кавалерійського угрупування корпусу генерала Остен-Сакена складав Лубенський гусарський полк (8 діючих ескадронів). Полк був сформований 14 березня 1807 в містах Шклові і Могильові у складі двох п’яти ескадронних батальйонів і запасного ескадрону його шефом генерал-майором Меліссіно. При цьому до складу полку вербувались і іноземні піддані. Бойового досвіду полк не мав, то ж майбутня війна для нього була першим серйозним іспитом. Два запасні ескадрони полку були призначені для 10-ї дивізії, проте з початком війни були направлені до складу 1-го резервного корпусу генерал-ад’ютанта барона Єгора Івановича Меллера-Закомельського. [37:15; 27:76]

 

Мундир лубенських гусар


Штандарт Лубенського гусарського полку

Окремих слів заслуговують артилерійські частини і підрозділи 3-ї Обсерваційної армії. По переліку частин цієї армії, який був викладений вище читач же зрозумів, що артилерія була виокремлена  в кожному корпусі в бригаду. Артилерійські бригади з’явились в армії російської імперії в результаті реформи. До складу типової бригади входили батарейні, легкі чи понтонні роти. Крім того існували окремі кінні роти. Всього ж в Російській армії напередодні війни 1812 року було: у гвардійській артилерії дві батарейних, дві легких роти і дві кінні батареї; в польовій артилерії - 53 батарейних, 68 легких, 30 кінних і 24 понтонних роти. Кожна рота мала по 12 гармат, при цьому батарейна – 4 півпудових „єдинороги”, 4 дванадцятифунтових гармати на важких і 4 на легких лафетах; легка – 4 дванадцятифунтові „єдинороги” і 8 шестифунтових гармат на легких лафетах; кінна - 6 шестифунтових гармат і 6 - дванадцятифунтових "єдинорогів". [11:27]


Півпудовий „єдинорог”зразку 1805 р., малюнок О.Пархаєва

Піша артилерія, як правило, застосовувалась в бойовій лінії і для підготовки атак піхоти. Артилеристи поділялися на феєрверкерів, бомбардирів, канонірів і гандлангерів. Найнижчим чином був канонір, найвищим – феєрверкер. Рядові пішої артилерії носили мундир піхотного зразка, але комір, вилоги, обкладки фалд чорні, з облямівкою. Погони у піших артилеристів були червоні, в армійських частинах на них нашивали цифру або літери з жовтого шнура, що позначали приналежність роти. На ківерах армійських артилеристів був опізнавальний знак - граната з одним вогнем і двома схрещеними гарматами. Озброєні нижні чини артилерійських підрозділів були лише тесаками. Офіцерами артилерійських підрозділів ставали, як правило, випускники кадетських корпусів. Основною вимогою для офіцерів було знання математики і вміння проводити математичні розрахунки.


Кінна артилерія на марші. Літографія К.Хендрикова

Категорія: Частина І. НАПЕРЕДОДНІ ВІЙНИ. | Додав: voenkom (12.11.2011) | Автор: Сергій ЯРОВЕНКО E
Переглядів: 1163 | Теги: Татарський, Таганрозький, Олександрійський, Лубенський, Стародубівський, Арзамаський, Тверський, Якутський, Павлоградський, Володимирський | Рейтинг: 5.0/7
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: