П`ятниця
29.03.2024
14:12
Форма входу
Категорії розділу
Частина І. НАПЕРЕДОДНІ ВІЙНИ. [8]
Загальна обстановка напередодні французького вторгнення. Склад і сили сторін.
Частина ІІ. БОЙОВІ ДІЇ 3-ї ОБСЕРВАЦІЙНОЇ АРМІЇ В ПЕРШИЙ ПЕРІОД ВІЙНИ. [9]
Дії 3-ї Обсерваційної армії в ході першого періоду війни (червень - серпень 1812 року).
Частина ІІІ. ВІД СТИРЮ ДО БУГУ І ПРИП’ЯТІ [9]
Бойові дії на території Волині наприкінці серпня - вересні 1812 року. Дунайська армія.
Частина IV. БІОГРАФІЧНИЙ ДОВІДНИК [17]
Біографічні довідки на генералів і офіцерів армій, які воювали на території Волині.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 394
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Волинь у 1812 році » Частина І. НАПЕРЕДОДНІ ВІЙНИ.

1.1. Загальнополітична обстановка на західних і південно-західних рубежах Російської імперії.

Початок 1812 року складався для Російської імперії не самим вдалим чином. На півдні, вже шостий рік продовжувалась війна з Оттоманською імперією (російсько-турецька віна 1806 -1812 рр.), яка вимагала чималих затрат людських, матеріальних і фінансових ресурсів. Усе більшою була загроза нападу також вздовж західних кордонів імперії. Французький вплив розповсюдився практично на всю Європу, лише Іспанія та Великобританія продовжували опиратись.

Головні противники: імператор Олександр І Романов і імператор Наполеон І Бонапарт

Після одруження у 1810 році Наполеона на Марії-Луїзі Австрійській, дочці австрійського цісаря Франца І, французи отримали сильного союзника, який міг створити загрозу південно-західним кордонам Російської імперії. 14 березня 1812 року Францією було укладено військовий союз із Австрією, за яким австрійці зобов'язалися до 15 травня виставити 30 тисячне військо (окремий допоміжний корпус під командуванням австрійського генерала) і зосередити його в районі Львова (Наполеон вимагав від новоспеченого тестя 50 тисяч солдат, а згодом підтримки і всієї 150 тисячної австрійської армії). У середині травня допоміжний корпус, у складі якого перебувало 30 тисяч вояків і 90 гармат‚ було зосереджено на території Галичини. 19 травня генерал від кавалерії князь Карл Філіп цу Шварценберг, призначений командувачем військами корпусу, провів огляд своїх військ і був вкрай невдоволений. У своєму листі Францу І генерал, який декілька років поспіль був посланцем при французькому дворі‚ доповідав: „..війна не користується великою популярністю, ...полковники різних полків подали у відставку і не бажають битись проти Росії...” [1:10]. Крім того, невдоволення австро-французьким договором висловлювали австрійські магнати, а ще більше слов’янське населення Галичини, Буковини, Закарпаття, Чехії, Словаччини, Моравії. Таке невдоволення легком модна було зрозуміти, адже протягом майже 70 років Австрія виступала як союзниця Російської імперії, її війська пліч-о-пліч бились разом з російськими проти турків, французів та їх союзників. З метою недопущення хвилювань поблизу кордонів майбутнього театру воєнних дій до Галичини прибуло ще 30 тисяч австрійських військ (корпус під командуванням князя Рейсса).


Австрійський імператор Франц І Габсбург (Franz Habsburg)

Французьким урядом і особисто Наполеоном Бонапартом досить вдало була розіграна також Польська карта. Внаслідок Польської війни Великої армії (1807 р.) та не зовсім вдалого для Російської імперії Тільзитського миру на політичній карті Європи з’явилось Велике герцогство Варшавське, яке являлось такою собі автономією у складі Королівства Саксонського. Прагнення поляків відновити свою державність не тільки підтримувалось Наполеоном, воно стимулювалось найрізноманітнішими способами. Навіть у зверненні до своєї армії 10 (22 червня) Бонапарт назвав майбутню війну 2-ю польською. Хоча поляки й надіялись на відновлення своєї державності завдяки Наполеону, проте останній важав інакше. Ще у квітні 1811 року Бонапарт заявив: «Я дуже далекий від того, щоб стати Дон-Кіхотом Польщі». [2:589]. Ще трохи раніше, у 1809 році, в листі до Олександра І Наполеон заявляв, що в його намірах немає відновлення Польщі, як держави і більше того, він готовий спільно з російським імператором приймати заходів щодо знищення самої згадки про таку державу як Польща, включаючи історичні акти. [3, 14] А оскільки Наполеон не збирався жертвувати нічим реальним заради відновлення незалежності Польщі, то відповідно й не підтримав пропозиції поляків щодо удару всіма силами війська в напрямку Києва. В результаті більшість польських з’єднань і полків були включені до основного складу Великої армії, а на кордоні з Волинню була зосереджена лише одна дивізія генерала Косинського (біля 8 тисяч солдат і офіцерів), та й та була сформована лише після рейду російського авангарду по території Герцогства Варшавського самими ж поляками. Щоправда, імператор Росії Олександр І також не мав намірів щодо відновлення незалежності Польської держави, хоча в листі до одного з проросійських польських аристократів А.А. Чарторийського 1 (13) квітня 1812 року писав: «…Война эта, которой, как мне кажется, я не могу уже избежать, освобождает меня от обязанности относиться с тем вниманием, с каким я до сих пор относился, к интересам Франции и даёт мне право отдаться осуществлению моей заветной мечты о восстановлении Вашего отечества». [4].

24 лютого 1812 року Наполеон уклав союзний договір з Пруссією, яка повинна була виставити для майбутньої війни проти Російської імперії 20 тисяч солдатів, а також забезпечити матеріально-технічне постачання французької армії. Наполеон навіть здивувався готовності прусського короля Фрідріха-Вільгельма ІІІ виступити проти Росії, ще більше його здивував апетит прусака, який зажадав для свого королівства добрячий шмат російської території – усю Прибалтику аж до Пскова. [5] Королі країн Рейнського союзу – Саксонії, Баварії, Вестфалії та інших також зобов’язались надати свої війська для Великої армії.

Карта Європи у 1812 році

Проте російська дипломатична і військова розвідка володіли інформацією, що у стані майбутнього ворога не все так просто і однозначно.

У результаті таємних переговорів навесні 1812 року австрійці дали зрозуміти, що їхня армія не піде далеко від австро-російського кордону і взагалі не буде сильно старатися на благо Наполеона. Ще один цікавий факт: не дивлячись на те, що прусські і австрійські війська згодом приймали безпосередню участь в бойових діях, ні Прусія, ні Австрія офіційно війну Росії  так і не оголосили.

У квітні того ж року з боку Швеції колишній наполеонівський маршал Бернадотт (майбутній король Швеції Карл XIV), котрий в 1810 році був обраний наслідним принцем і фактично очолював шведську аристократію, запевнив російського імператора Олександра І в своїй дружній позиції по відношенню до Росії та ще й уклав майже союзний договір. Укладенню цього договору не завадили ні якобінське минуле Бернадотта, ні татуювання на його грудях «Смерть королям і тиранам!», яке відносилось до його бурної революційної молодості. Надані Бернадотту Наполеоном маршальський жезл, титул князя Понте-Корво та й сам шведський престол, якось знівелювались перед обіцянкою російського царя Олександра І віддати Швеції Норвегію. 9(21) квітня 1812 року Олександр І висловлював Бернадотту «…глубочайшее удовлетворение прочными и многообещеющими узами, скрепляющими союз двух держав». [6]

Не менш суттєвою загрозою продовжувала бути південна, тобто загроза зі сторони Турції. Починаючи з лютого 1812 року, Наполеон добивався укладення військового союзу з Оттоманською Портою. У своїх листах султану Махмуду ІІ імператор Франції рекомендував до 15 травня зібрати 100 тисячну армію і на чолі з самим султаном почати похід проти Росії. Першочерговим завданням Наполеон бачив відвоювання придунайських земель, втрачених Турцією під час війни 1806-1812 рр., а в подальшому захоплення Подільської губернії та похід на Київ. Спільні військові дії передбачалось розпочати після перетину французькими військами Німану. Дії турків повинен був підтримати 25-ти тисячний французький корпус генерала Мармона. Із захопленням Поділля корпус Мармона повинен був через Волинь і Білорусь рухатись на з’єднання з Великою армією, а турецькі війська (біля 60 тис.) наступати на Київ. Крім того передбачався ряд спільних франко-турецьких морських десантів на чорноморському узбережжі Російської імперії. Внаслідок успішних спільних дій Наполеон обіцяв султану територію України до Дніпра. Турецький монарх однак не повівся на пропозиції французької сторони. 16 травня 1812 року між Росією і Турцією було укладено Бухарестський мирний договір. До Росії переходила східна частина Молдавського князівства - територія Пруто-Дністровського межиріччя, що отримала згодом статус Бессарабської області. Кордон між двома імперіями в Європі переносився з р. Дністер на р.Прут до його впадіння в Дунай, забезпечувалася свобода російського торгового судноплавства по цій річці. Дунайські князівства поверталися Туреччині, але підтверджувалася їх автономія, дарована на основі Кучук-Кайнарджійського (1774) і Ясського (1791) мирних договорів. Сербії надавалася внутрішня автономія і право сербським чиновникам збирати податки на користь султана. У Закавказзі Туреччина визнала розширення російських володінь, але їй поверталася фортеця Анапа. Проте самим головним підсумком цього договору для російської сторони стало „вивільнення” Дунайської армії (51 батальйон, 70 ескадронів, 11 козачих полків, 202 гармати), яка могла бути використана в боротьбі проти Наполеона і його європейських союзників.

Значних успіхів напередодні війни з Францією досягла російська зовнішньополітична розвідка. Так, її представники надали копію доповіді міністра іноземних справ Франції Жана-Батиста Шампаньї Наполеону Бонапарту від 4 березня 1810 року, тексту таємного австрійсько-французького договору від 2 березня 1812 року, інформували про намір залучити до бойових дій проти Російської імперії турецьку армію, про склад і чисельність військ, виділених для наступу на київському напрямку. Один таємних агентів, а заодно лейтенант прусської армії Фрідман на початку червня 1812 року повідомив штаб Барклая де-Толлі про те, що для вторгнення на територію Волинської і Подільської губерній призначено 30 тисяч австрійського, 20 тисяч саксонського і 6 тисяч французького війська.

Останнім часом історики схиляються до тієї думки, що російська армія напередодні  війни 1812 р. готувалася до війни не оборонної, а наступальної. Підтвердженням цієї версії є те, що у російського головного штабу в 1812 році не було плану відступу, у всякому разі письмового плану відступу жоден з істориків і дослідників тієї війни не бачив. Однак план наступальних дій був, і він мав на увазі перехід кордону і дії на чужій території. Так, військовий історик генерал-лейтенант Олександр Іванович Михайловський-Данилевський у своїй праці  „Описание Отечественной войны в 1812 году” писав: «Про подальший відступ на територію імперії не було й думки. Він (відступ) зовсім не входив в міркування при початку війни...» Підтвердженням цьому є й записки статс-секретаря і завідувача імператорською канцелярією В.Р.Марченка: «...У канцелярії государя ніяких слідів цього плану не було...». Цю думку підтримував і генерал-майор Богданович в праці „История Отечественой войны 1812 года по достоверным источникам”, проте він чітко визначив термін, до якого здійснювалось планування превентивної наступальної війни – підписання австро-французького військового союзу. Зокрема, генерал Богданович із посиланням на власноручне повеління Олександра І Барклаю-де-Толлі від 7 квітня 1812 року зазначав: «З нашої сторони намічалось відкрити наступальні дії переходом через кордони імперії, як тільки ворожі війська переправляться на праву сторону Одера, але цей намір було залишено, як тільки прийшла звістка про союзний договір між Францією і Австрією». [7: 78]

Не дивлячись на всі зусилля наполеонівської розвідки ввести російське військове міністерство в оману, відомство Барклая де-Толлі розгадало наміри французів і визначило напрямок головного удару Великої армії – Московський. То ж і основні формування російської армії підтягувались в район північної Білорусії та Литви.

Категорія: Частина І. НАПЕРЕДОДНІ ВІЙНИ. | Додав: voenkom (12.11.2011) | Автор: Сергій ЯРОВЕНКО E
Переглядів: 2016 | Теги: Барклай де-Толлі, Олександр !, Франц І, Бернадотт | Рейтинг: 5.0/8
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: