Оборона кордону на ділянці 90-го Володимир – Волинського прикордонного загону.

Загальна обстановка. Дії штабу загону та його підрозділів

У період артпідготовки (03.30-4.00) 22.06.41 диверсійні загони (за деякими припущеннями з полку "Бранденбург - 800”), перевдягнуті у форму солдат та офіцерів Червоної Армії, захопили автомобільний міст через р. Західний Буг в Устилузі і залізничний міст у районі села Вигаданка (13 км. півд. – зах. Устилуга).

Диверсанти у радянській військовій формі з’явились у прикордонних селах і містечках ще у переддень війни. Ось як про один з таких епізодів згодом згадував колишній командир взводу 212-го гап 87-ї сд лейтенант Василь Єфремович Донцов, який напередодні війни очолював розвідувальну групу артилерії 87-ї сд (подаю мовою оригіналу із збереженням стилістики - С.Я.): „Пришел в город. Я заметил много новых командиров в звании мл л-т и л-т. Молодые, здоровые хлопцы и вели себя не так, как подобает командиру нашей армии. Я, понимая свой долг, сразу начал записывать наблюдения в городе. Зашел на почту, чтобы позвонить в штаб дивизии, телефон не работал, на погранзаставе также .... Света в городе не было, в общем Устилуг был отрезан от В-Волынска ... Эти молодые командиры, которые появились в городе, сильно били милицию, а милиция не могла сообщить в В-Волынск, так как связь была обрезана…”

Лейтенант Донцов Василь Єфремович, 22.06.1941 лейтенант, комвзводу 212-го ап 87-ї сд

О 04-00 22.06 шквал артилерійського вогню обрушився на Володимир – Волинський, а о 04.05 над містом з'явилося до 15 німецьких літаків, які почали бомбити місто і залізничну станцію. Один з перших снарядів влучив у казарму роти зв’язку штабу загону.  За спогадами  Віктора Івановича Євстигнєєва, серед молодих, нещодавно призваних на військову службу солдат розпочалась паніка, щоправда яку шкидко засрокоїли прикордонники старших призовів.

Під прикриттям артилерійського вогню через Західний Буг на надувних човнах, на понтонних поромах  стали переправлятися  штурмові загони дивізій першого ешелону німців  .

Преправа через Західний Буг. 22 червня 1941 року

Біля 04.20 начальник 6-ої застави старший лейтенант А.К. Нєєзжалий доповів, що територія застави обстрілюється артилерійським і мінометним вогнем, особовий склад виведений в болокгаузи.  Через 2-3 хвилини черговий 6-ї застави доповів начальнику загону, що німецькі танки і піхота перейшли Буг по залізничному мосту, будівля застави горить, до батальйону противника атакує заставу. Особовий склад зайняв бойові позиції в опорному пункті і веде бій. Майор Бичковський передав наказ триматись. На цьому зв'язок був перерваний. Тепер відомо, що 6-у і 7-му застави атакували австрійці 44-ї піхотної дивізії, яка переправились на ділянці Цуцнів – Вигаданка.

В Устилузі частини 298-ої піхотної дивізії намагалися з ходу переправитися по захопленому мосту, але були зустрінуті вогнем 1-го батальйону (капітан Бичков) 16-го стрілецького полку, 4-ої прикордонної застави і 3-ї кулеметної роти (молодший лейтенант Ємець)19-го окремого кулеметного батальйону УРу за підтримки вогнем артдивізіону 212-го гаубичного артполку 87-ї сд. Радянські солдати відбили 3 атаки ворога, і лише після посилення рядів наступаючих танками 14-ої танкової дивізії, передовим підрозділам 298-ої пд вдалося увірватись до прикордонного міста.

Так як зв'язок штабу загону з 1, 2 і 4-ою комендатурами було втрачено, з початком артилерійського обстрілу начальником загону було прийняте рішення про направлення розвідувальних груп на ділянки усіх прикордонних комендатур (ПК) із завданням встановлення зв’язку зі штабами ПК.

Перша група була направлена до Устилуга, друга – на Лудин, третя – на Мишів, Сокаль.

Одна з таких груп чисельністю 13 чоловік під командуванням офіцера розвідувального відділення загону капітана Толстіка о 04.00 22.06.1941  (у доповідній записці про бойові дії 90-го прикордонного загону на ім’я начальника військ з охорони тилу ПЗФ генерал - майору Хоменку від 6 липня 1941 року майор Бичковський вказував час: приблизно 05.00 – С.Я.) отримала безпосередній наказ від начальника загону майора Бичковського на автомобілі здійснити розвідку в районі дислокації 5-ї та 6-ї застав 2-ї прикордонної комендатури. Основним завданням групи було вияснити обстановку, чисельність противника і по можливості надати допомогу одній із вищезазначених застав. У випадку, якщо такої можливості не буде, у бій не вв’язуватись, здійснювати розвідку шляхом спостереження, в першу чергу виявляти місця концентрації сил німців про що доповідати до штабу загону через зв’язкових. На 05.00 група вийшла до хутора Волчок в 4-ї км від кордону на лівому фланзі 5-ї ПЗ, де була обстріляна німецькою артилерією. Командир групи наказав особовому складу спішитись і просуватись до лінії кордону. Незабаром прикордонники виявили місце переправи через Буг німецьких підрозділів, які після перегрупування направлялись  у напрямку на Володимир-Волинський. Підходи до 5-ї і 6-ї застав були заблоковані німецькими підрозділами. Незабаром до групи стали приєднуватись бійці 5-ї та 6-ї застав, яких війна застала в нарядах на кордоні. О 05.30 до групи вийшов прикордонник 5-ї ПЗ молодший сержант Воронов, який на початок війни виконував обов’язки чергового по заставі. Воронов повідомив, що першу інформацію про переправу німців через Буг отримав о 04.00 (з району с. Броди на польській стороні переправилось до 50 німецьких солдат), згодом подібна інформація стала надходити від інших нарядів. Начальником застави спільно із командиром стрілецького батальйону, який займав позиції поблизу застави була організована оборона. Воронова і ще одного червоноармійця начальник застави направив до штабу комендатури для встановлення зв’язку. Проте на момент приходу в с. Лудин виявились, що там вже німці. При поверненні на заставу прикордонники були обстріляні німцями. Воронов був поранений, а його напарник червоноармієць Сковінов вбитий. О 07.00 до розвідгрупи приєднались прикордонники, яки несли службу на правому фланзі 6-ї ПЗ і також не змогли прорватись до своєї застави. За їх словами на ділянці несення службу німецька піхота, танки, танкетки і артилерія переправлялись на плотах, а кавалерія вплав. Всього за загальними підрахунками на ділянці 5-ї ПЗ Буг форсувало до трьох піхотних полків противника. Через деякий час посилена прикордонниками 5-ї ПЗ розвід група знищила невеликий німецький загін чисельністю до 20 чоловік. Поранені і зв’язковий на автомобілі були направлені до штабу загону, при цьому Воронов навідріз відмовився покидати ділянку застави. Біля 09.00 в районі села Яновичі розвід група зустрілась із залишками стрілецького батальйону і 5-ї ПЗ, які прорвали обороні противника і відійшли в тил. Командир батальйону розповів про бойові дії на ділянці застави (про це читач прочитає нижче) і віддав належну шану прикордонникам на чолі із заступником начальника застави лейтенантом Гришиним, які склали групу прориву і завдяки яким цей прорив вдалось здійснити.

Близько 24.00 22.06.1941 розвідгрупа вийшла в район фільварку (хутора) Фалемичі, де зустрілась з підрозділами штабу загону, які вийшли у цей район ще о 19.00.

О 06-00 розвідка, надіслана в 1-у комендатуру, повернулась і доповіла, що Устилуг зайнятий противником., німці просуваються в напрямку с. П’ятидні, залізничний міст Устилуг – Володимир. На цей час надійшло донесення від 2-ї групи, в якому повідомлялось, що вся ділянка 2-ї комендатури обстрілюється противником, зв’язатись з 2-ю комендатурою не вдалось.

Третя група вийшла в район с. Мишів, де приєдналась до штабу 23-ї комендатури на чолі з комендантом капітаном Федотовим. Комендатура разом з прикордонниками, які відійшли від кордону з боєм відходила в напрямку на станцію Іваничі. Під час доповіді старшого групи начальнику загону в телефонну розмову вклинився капітан Федотов, який доповів, що зв’язку з заставами немає, зв’язковий з заставами з завдання не повернувся, німці підходять до с. Мишів, комендатура відходить до станції Іваничі, зв’язку 3 4-ю комендатурою немає.

 По отриманні цієї інформації майор Бичковський наказав направити ще одну групу на чолі з старшим помічником начальника 1-го відділення штабу загону капітаном Дєдусєвим для зв’язку з 4-ю комендатурою. Доповідь від капітана Дєдусєва надійшла лише надвечір 22.06.41. Дєдусєв через кінного посильного доповів, що пробитись для зв’язку з 4-ю комендатурою не може, так як німці в районі залізничного мосту біля хутора Рому відрізали хід підходу до 13-ї застави комендатури.

О 10-00 ( за доповідною Бичковського близько 08.00) в штаб загону прибув з 1-ої комендатури старший помічник начальника 5-го відділення старший лейтенант Бабін з групою бійців, який доповів, що штаб комендатури, 1-ша резервна і 4-та ПЗ обстрілювалися німцями прямою наводкою, усі загинули ( в доповіді від 1943 року  конкретизовано - комендант ділянки майор Неплюєв М.Г.^*, заступник з політчастини політрук Тесля М.С., заступник коменданта з розвідки капітан Олексій Михайлович Пігін^** були вбиті у перші хвилини бою – С.Я.), а він з квартири устиг втекти, кинувши сім’ю.  Також Бабін доповів, що Устилуг горить, німці зайняли міст через р.Лугу в 6 км від Устилуга.

До восьмої години ранку більшість прикордонників цих підрозділів загинули в нерівному бою, декілька потрапили до німецького полону, незначна частина приєдналися до підрозділів 87-ї стрілецької дивізії і 2 УРу  і разом з ними відійшла на північ у зв’язку з тим що напрямку на Володимир було перерізано німецькими танками (відомості подано за даними характеристики бойових дій 90-го ПрикЗ від 1943 року за підписами  Начальника військ по охороні тилу Воронезького фронту генерал – майора Панкіна та начальника штабу військ полковника Кузнєцова) .

На 12-ту годину поступила інформація від розвідувальних груп з напрямку Устилуг – Суходоли – Мишів про пересування значних сил піхоти і танків у напрямі Володимира – Волинського. Офіцери розвід відділу загону та бійці підрозділів штабу загону, які були у складі розвід груп не обмежувались лише розвідкою, а й винищували ворога в перші години війни. Так, група під командуванням старшого лейтенанта Пенева в районі Микуличі - Хотячів вела двогодинний бій з ротою противника, нанесла їй значних втрат, при цьому втративши 1-го бійця вбитим і 3-х пораненими. Група старшого лейтенанта Толстіка в районі Суходоли - Орани у ході бою з двома взводами гітлерівців знищила до 20 ворожих солдат, втрати ж групи склали троє поранених.

Виконуючи завдання командування 87-ї та 124-ї стрілецьких дивізій прикордонники загону також виконували завдання з виявлення та знищення диверсійних груп німців. Так 3-тя резервна застава в районі Старого Порицька, після отримання інформації від місцевих жителів про висадку повітряного десанту (до 15 чол.) здійснила марш-кидок і виявила 15 чоловік, одягнутих у форму радянських кавалеристів. Німецька розвідка прорахувалась – кавалерійських частин у цьому районі не було, то ж вся група полягла під кулями прикордонників. Завдання захоплення мостів німецькими диверсантами було зірване.

У районі села Микуличі зведений загін штабу 90-го ПрЗ під командуванням старшого лейтенанта Гнедиша зірвав спробу диверсантів, переодягнених у форму радянських міліціонерів підірвати артилерійські склади. У ході короткого бою було знищено 12 диверсантів. Трофеями прикордонників стали ручний кулемет, 5 автоматів, 6 гвинтівок, 20 кг вибухівки.

О 19.00 22.06.1941 правдами і неправдами майор Бичковський „вибив” у начальника залізничної станції Володимир-Волинський 4 товарних вагони, які були надані для 80 сімей комскладу штабу загону та 2-ї і 3-ї комендатур. У складі ешелону з сім’ями комскладу 87-ї сд вагони відправились з Володимира на схід.

На кінець дня до штабу загону стали прибувати одиночні солдати і команди із застав 2-ї і 3-ї комендатур.

Після прориву гітлерівських частин у  Володимир-Волинський  о 17.00 23 червня 1941 року підрозділи управління і штабу 90-го ПрЗ отримали наказ про відхід у напрямку на Луцьк. Проте, цей маршрут у багатьох місцях вже контролювався німцями і прикордонникам прийшлось виходити з оточення групами. Одна з таких груп під командуванням капітана Харитончика при спробі пересікти Луцьке шосе була обстріляна німецькою артилерією і зазнала значних втрат. Ряд груп згодом вийшов до Луцька, а група капітана Толстікова чисельністю до 60 чоловік через Свинаринські ліси вийшла на північ і приєдналась до частини 15-го стрілецького корпусу в районі Ковеля. Ще одна група прикордонників 90-г ПрЗ, яка вийшла в район Ковеля була передана до складу 41-ї танкової дивізії.

Останніми з приміщення штабу загону у Володимирі-Волинському відходила група чисельністю 30 чоловік у складі якої були старші лейтенанти Паньов, Тихомиров, лейтенанти Баранов, Ключников, політрук Хом’яков, молодший політрук Пєшкін. Група виконувала завдання з евакуації сімей військовослужбовців у район Фалемич, а згодом отримала завдання знищити документи, радіостанцію, склади. Після виконання завдання група рухалась у напрямку на Луцьк. В районі села Війниця Локачинського району прикордонників наздогнала колона німецьких мотоциклістів та декілька легких танків. Прикордонники влаштували засідку поблизу мосту і вступили в нерівний бій, з якого вийшли переможцями. На дорозі залишилось догорати два танки, кілька мотоциклів, лежали трупи більш як десятка німецьких солдат. Один з героїв цього бої молодший лейтенант Федір Несторович Пєшкін пройшов фронтовими дорогами усю війну: приймав участь в боях на Десні, обороняв Сталінград, воював під Воронежем, визволяв українські міста і села. У повоєнний час кавалер орденів Вітчизняної війни 1 ступеня, Червоної Зірки, 11 бойових медалей полковник у відставці Ф.Н.Пєшкін був доцентом Московського електротехнічного інституту зв’язку.

Ф.Н.Пєшкін, 22.06.1941 молодший політрук,

старший інструктор відділення пропаганди політвідділу 90-го ПрЗ. Фото 1940 р.

О 04.00 24 червня штаб загону і залишки застав і комендатур, які на час відступу з Володимира приєднались до нього вийшли в район Торчина. За розпорядженням командира 27-го стрілецького корпусу генерал - майора Павла Даниловича Артеменка з особового складу  підрозділів загону було сформовано прикордонну роту, яка була направлена в розпорядження командира 135-ї стрілецької дивізії генерал - майора Смєхотворова Федора Никандровича. До штабу 135-ї сд було відправлено і штаб загону. Група прикордонників чисельністю 50-60 чоловік тримала оборону в районі Війниці Локачинського району.

 О 07.00 24 червня 10 танків противника і німецька піхота почали атаку в напрямку на Війницю. В ході бою, який тривав півтори години ( до 08.30) прикордонники підбили 2 танки, знищили до двох взводів піхоти, проте відповідно до наказу вимушені були відійти на західну околицю лісу, що на схід від Війниці. Там прикордонники під командуванням  начальника 2-го відділення штабу загону капітана Золко Маркуса Меделеєвича (в травні 1944 р. підполковник, командир 90-го прикордонного полку НКВС) і помічника начальника загону з МТЗ майора Шерстньова продовжили бій.

24 червня в районі Торчина в бій вступили і інші підрозділи 90-го ПрЗ (спільно з частинами 135-ї сд). За доповіддю майора Бичковського штаб загону приймав участь у двох боях, при цьому втрат не поніс, а 135-та сд зазнала значних втрат. Проте штаб загону втратив зв’язок з підпорядкованими підрозділами. 

 25 червня 1941 року штаб загону на чолі з майором Бичковським був відкликаний до штабу 5-ї армії.