2.4. Оборона кордону на ділянці 90-го прикордонного загону. 4 ПК. - Прикордонники в боях за Волинь. Червень 1941 - Волинь на початку 2-ї світової війни - Каталог статей - Персональный сайт Сергея Яровенко
Неділя
04.12.2016
02:48
Форма входу
Категорії розділу
Невідомий "золотий" вересень. Волинь 1939. [19]
Розповідь про події вересня-жовтня 1939 року на Волині.
Прикордонники в боях за Волинь. Червень 1941 [16]
Історія та бойовий шлях 90-го та 98-го прикордонних загонів. Бойові дії прикордонників у перші дні Великої Вітчизняної війни.
41-ша в боях 41-го [6]
Історія і бойовий шлях 41-ї танкової дивізії
Волинська епопея 19-ї танкової дивізії [2]
Історія і бойовий шлях 19-ї танкової дивізії 22-го механізованого корпусу
Перші дні війни [3]
Про початок Великої Вітчизняної війни та бойові дії на території області в період з 22 червня по 2 липня 1941 року
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 352
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Волинь на початку 2-ї світової війни » Прикордонники в боях за Волинь. Червень 1941

2.4. Оборона кордону на ділянці 90-го прикордонного загону. 4 ПК.
             Відразу три піхотні (111, 75, 57) і 11-та танкова дивізія вермахту атакували ділянку кордону 4-ї прикордонної комендатури (13-16 застави, 4-та резервна, 4 та 5-та застави маневреної групи).

Ще біля 2-ї години ночі комендант капітан І.В.Бершадський, який до цього часу якраз повернувся з Володимира-Волинського, доповів в штаб загону, що на східній околиці села Забужжя, як раз проти мосту через Буг до Соколя на вихідні позиції виходять німецькі танки, чути лузг гусениць і гул двигунів важкої техніки. Майор Бичковський на свій страх і ризик віддав наказ про підготовку мосту до підриву. Проте нічної пори вибухівку дістати не вдалось. Коменданту прийшлось обмежитись виставленням поблизу мосту додаткового наряду, озброєного ручним кулеметом. Про посилення охорони мостів на ділянках відповідальності було проінформовані і інші начальники застав. Вже о 04.00 супротивник відкрив сильний артилерійський вогонь по місту Сокаль, який тривав цілу годину. Пункти дислокації штабу комендатури, 4-ої резервної та 14-ої застав опинились в зоні найщільнішого артилерійського вогню. У результаті обстрілу будівлі штабу і застав були цілком зруйновані, у перші хвилини артнальоту загинуло 25 і було поранено  5 прикордонників. Під ворожим вогнем гинули не лише прикордонники і червоноармійці, але й мирні жителі. Від перших вибухів німецьких снарядів (снаряд потрапив прямо до квартири коменданта) загинула сім’я Івана Варфоломійовича Бершадського –  дружина Марія Андріївна і 11 літній син Віктор. Зв'язок із заставами був перерваний. За наказом коменданта ділянки капітана Івана Варфоломійовича Бершадського 14-та застава на чолі з начальником застави старшим лейтенантом О.В.Сачковим зайняла оборону поблизу мосту через р. Західний Буг, 4-а резервна застава – на західній околиці Сокаля, штабні підрозділи зайняли оборону у руїнах приміщення штабу. 

 

Начальник 14-ї ПЗ старший лейтенант Сачков О.В., загинув у перші дні війни

Першими у бій вступили прикордонні наряди. Один з таких нарядів від 14-ї ПЗ у складі червоноармійців Трохима Єришева і Сергія Павленка зустрів початок війни на північ від Сокаля. Біля 04.00 прикордонники побачили як до взводу німців у чотирьох надувних човнах почали переправу. Старший прикордонного наряду Т.О.Єришев наказав приготувати то бою гранати і зброю, розподілив цілі. З наближенням перших двох човнів до радянського берегу на відстань 8-10 метрів прикордонники метнули гранати. Обидва човни затонули разом з німецькими солдатами, два інших повернули назад. У відповідь з німецького берега вдарили кулемети, але й прикордонники вели вогонь у відповідь по німецьким солдатам, які ще подекуди бовтались у воді. Коли закінчились патрони Єришев прийняв рішення пробиратись до застави. Це завдання відважні бійці виконати не змогли, а тому приєднались до одного з підрозділів 124-ї стрілецької дивізії. За відважні дії у перші години війни Трохим Омелянович Єришев наказом командувача військами Південно-Західного фронту від 29.12.1941 був нагороджений орденом Леніна, а Сергій Андрійович Павленко медаллю „За відвагу”. Близько п’ятої ранку обстріл міста припинився, через міст до Сокаля рвонуло біля роти гітлерівців. Зустрінуті рушнично-кулеметним вогнем німці відійшли назад, залишивши понад 10 десяток загиблих та важкопоранених. За атакою знову розпочався короткотривалий артилерійський наліт, по закінченні якого знову в атаку пішла німецька піхота.  І ця атака була відбита. Уведені в бій танки прорвали оборону захисників кордону і по вулицям Соколя спочатку промчали  до 50-ти а, за пів години - ще близько 150 броньованих машин.  Прикордонники, озброєні лише стрілецькою зброєю чинили відчайдушний опір, та не могли нічого вдіяти проти танкової лавини, яка розтікалась вуличками Сокаля, гарматним вогнем, наче смерчем, пройшлась по позиціям оборонців кордону. Всього за кілька десятків хвилин прикордонники втратили до 80% особового складу. Але оборонці кордону не пасували перед залізними монстрами. Пропустивши танки, прикордонники вогнем відсікли піхоту і змусили повернути її назад. Ще до 07.00 прикордонники тримали оборону поблизу мосту. Важкопоранений лейтенант Сачков продовжувати керувати обороною. Доки ворожа куля не обірвала його життя. У Сокалі почався двобій з німецькими танками і піхтою. Оборону в районі комендатури особисто очолив капітан Бершадський. Прикордонники будись мужньо, ніхто не звертав уваги ні на численну, ні технічну перевагу ворога. Кутовий будинок поблизу комендатури обороняв розрахунок станкового кулемета у складі сержанта Григорія Дмитровича Короля і молодшого сержанта Ничипора Кириловича Грома (начальник телефонно-телеграфної станції 4-ї ПК). Відважні сержанти майже на 15 хвилин затримали просування ворога ціною власного життя.

 

Сержант Король Григорій Дмитрович

Два ворожих танки знищив воєнфельдшер 4-ї комендатури В.П. Карпенчук. З початку бою Володимир Карпенчук організував евакуацію і надання медичної допомоги пораненим, коли  ж перші танки прорвалися до будівлі комендатури запалив змочений бензином халат і кинув його на решітку моторного відділення першого танка. Ворожа машина запалала,  через кілька секунд зі зв’язкою гранат відважний медик кинувся під  наступний танк. На честь відважного воїна одну з вулиць с. Лука-Мовчанська Жмеринського району Вінницької області, де народився герой - прикордонник названа його ім'ям. У шкільному музеї створено куток «Наш Данко», присвячений подвигу прикордонника.

 

Військфельдшер В.П.Карпенчук

Залишки застави і штабу комендатури по обіді 22 червня, відбиваючись від сп’янілого від крові ворога відійшли в напрямі на Горохів. До 18.00 22 червня комендантом ділянки в районі Горохова були зібрані уцілілі бійці і командири усіх  застави комендатури.  Разом з частинами 124-ої стрілецької дивізії прикордонники мужньо стримували ворога у оборонних боях під Гороховом, Дубно, Шепетівкою. Комендант ділянки капітан Бершадський в бою за місто Горохів 24 червня був поранений і направлений в госпіталь. Після лікування в госпіталі в листопаді 1941 року був призначений начальникм штабу 18-го прикордонного полку НКВС. У квітні 1942 року був направлений на навчання до ВА ім.М.В.Фрунзе, по закінченні якої отримав призначення на посаду начальника штабу 188-го сп. Потім був командиром 188-го Аргунського стрілецького полку 106-ї сд 70-ї армії, сформованої з прикордонників. Пройшло три роки й тепер уже полковник Бершадський Іван Варфоломійович, начальник штабу 106-ї Забайкальської стрілецької дивізії, сформованої з прикордонників знову повернувся на Волинь, а 20 липня 1944-го в ході Львівсько – Сандомирської наступальної операції 1-го Українського фронту форсував той самий Західний Буг, на березі якого почалась бойова біографія. Полковник І.В.Бершадський не дожив до Перемоги. Відважний командир-прикордонник  загинув 14 серпня 1944 року на Аннапольському плацдармі (Польща). Посмертно був представлений до звання Героя Радянського Союзу, однак нагороджений лише орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня.

 

Бершадський Іван Варфоломійович, 22.06.1941 капітан, комендант 4-ї прикордонної ділянки

Назавжди в історію вписано подвиг прикордонників 13-ї застави (с. Скоромохи Сокальського району Львівської обл.) під командуванням лейтенанта Олексія Васильовича Лопатіна.

 

Начальник 13-ї застави лейтенант О.В.Лопатін

На початок війни на заставі проходили службу 60 бійців і командирів. Застава займала вигідну позицію і була підготовлена до кругової оборони. Опорний пункт застави складався з трьох блокгаузів, з’єднаних між собою перекритими ходами сполучення. Скриті ходи сполучення також були збудовані від блокгаузів до цегельної будівлі казарми. Перед опорним пунктом саперами в червні 1941 було обладнано два ряди дротяних загороджень. Неподалік від застави знаходились батальйон 128-го полку військ НКВС та інженерно - будівельний батальйон (на лівому фланзі, в районі с. Скоморохи). У характеристиці бойових дій Володимир – Волинського прикордонного загону від 1943 року зазначено, що 13-та застава вела бій до 16-00 22 червня з переважаючими силами супротивника, була повністю оточена, і увесь особовий склад на чолі з начальником застави загинув. У повоєнний час письменником В. П. Бєляєвим і дослідником - полковником у відставці В. В. Платоновим було відтворено трагічну сторінку історії тринадцятої застави. Дослідникам про дії застави розповіли дружина начальника застави Анфіса Миколаївна Лопатіна, яка чудом врятувалась разом з двома синами Славком та Толею, а також заступник політрука Галченков Юхим Матвійович, якому вдалось вижити...

Одними з перших ворога зустріли прикордонники наряду на чолі зі старшиною Іваном Івановичем Фурманом. Іван Фурман був новачком на заставі, прибув на службу до 13-ї ПЗ на початку червня 1941 року після закінчення Окружної школи молодшого комскладу Управління Прикордонних військ НКВС Азербайджанської АРСР. Посаду на заставі отримав відповідальну – командира розрахунку станкового кулемета. Ось зі своїм розрахунком Іван Іванович і знаходився в обладаному ДОТі на березі Бугу. Тільки човни з німецькими солдатами пересікли фарватер прикордонної річки заговорив „Максим”. Через деякий час німці знову намагались форсувати Буг в секторі дій Фурмана, проте прикордонники знову відбили атаку, а за нею ще одну. Дві доби розрахунок кулемета утримував позицію. 24 червня до ДОТу пробрався зв’язковий з загону, який передав наказ про відхід. Через декілька днів старшина Фурман з підлеглими приєднались до одного з підрозділів 124-ї стрілецької дивізії. Під час артилерійського обстрілу території застави гітлерівці одночасно стали виносити з гаїв над берегом Бугу засоби для переправи і форсувати Буг на захід від Ільковичів. Незабаром у ярі, який був поза зони обстрілу, зосередилось до німецького піхотного батальйону. Прямим попаданням було пошкоджене перекриття тилового блокгаузу, в якому сховались сім’ї керівництва застави. Один прикордонник був поранений, жінок і дітей перевели до підвалу казарми ( на території застави проживали сім’ї Лопатіна і Гласова. Сім’я помічника начальника застави лейтенанта Григорія Погорєлова,  дружина Євдокія і дочка Світлана, які проживали в Скоморохах з початком обстрілу також прийшли на заставу у супроводі червоноармійця Нікітіна). Біля 06.30 артилерійський обстріл припинився. Німецька піхота пішла в атаку, намагаючись охопити заставу з південного заходу та півдня. Коли ворожі солдати вийшли до Карбовського лугу ( 50 м від опорного пункту) прикордонники відкрили вогонь. Втративши вбитими до 50 солдат німці спочатку намагались вступити у вогневий бій, але змушені були відійти в напрямку д річки і яру. Незабаром спостерігачі доповіли начальнику застави про пересування до сотні німців в напрямку до церкви в Скоморохах та ще біля півтори сотні  вояків, які рухались вздовж річечки Спасівка в напрямку до Скоморох. Лейтенант Лопатін відразу ж перегрупував свої сили. Частина прикордонників з 3-го блокгаузу було перекинуто на інші ділянки. Командування обороною зі сторони Карбовського лугу було доручено молодшому політруку П.І.Гласову.

 

Молодший політрук Гласов Павло Іванович

Для проведення  розвідки і встановлення зв’язку з комендатурою начальник застави Олексій Лопатін направив посильних – червоноармійців Івана Перепечкіна і  Олександра Бєланова, які на жаль завдання виконати не змогли – Сокаль було оточено німцями.

В той же час німецькі підрозділи зосередились за лазнею та в районі саду і приготувались завдати удару по тилам оборони прикордонників. Біля 10.00 з півночі заставу атакувала піхотна рота. Невеликі групи німців скрито пробрались до будиночків комскладу, конюшні, сараю, лазні. Негайно були посилена група оборони заступника політрука Юхима Галченкова.

 

Заступник політрука Юхим Матвійович Галченков

До відсічі ворогу приготувались єфрейтор Михайло Іванович Конкін та відділення під командуванням сержанта Олександра Яковича Герасимова, яке повинне було відбити атаку ворога зі сторони саду. На другому поверсі казарми до бою приготувались бійці відділення під командуванням сержанта Дмитра Максякова.

 

Сержанти А.Я.Герасимов та Д.С.Максяков

Тільки німці кинулись з наготовленими гранатами до будівель застави, як їх зустрів вогонь прикордонників. Першою було зупинено просування німецької роти, яка наступала з півночі. Згодом по всій лінії оборони ворог був спочатку зупинений, а потім відійшов до Бугу і до Скоморох. Друга німецька атака також зазнала невдачі. Єдиним успіхом німців стало захоплення будинку комскладу в якому й засів німецький кулеметний розрахунок. По обіді німці в третій раз здійснили спробу опанувати заставою. Частина підрозділів переправилась через Буг вбрід, частина переповзаннями наближалась по Карбовському лугу. Пересування піхоти було підтримане артилерійсько-мінометним вогнем. Тільки піхота піднялась в атаку, як знову була зустрінута вогнем. Найбільш вдалими при відбитті третьої атаки були дії кавалера медалі „За відвагу” навідника станкового кулемету Михайла Івановича Конкіна (отримав нагороду за участь в ліквідації озброєної групи порушників). Коли настала темрява атаки німців припинились.  Саме тоді на рідну заставу прибув Давидов, який доповів начальнику застави про долю групи лейтенанта Погорєлова. Олексій Лопатін скористався зручною нагодою і надіслав до мості в районі Ільковичей групу у складі старшини Павла Петровича Кліщенка і червоноармійця Івана Васильовича.Перепечкіна, яка підірвала цей міст. Протягом ночі прикордонники і сапери відновлювали пошкоджені укріплення. Були розібрані грубки в будівлі казарми. Цеглою  було замощено вікна, залишились лише амбразури для ведення вогню та спостереження. Станкові кулемети були встановлені на першому поверсі казарми, що значно покращило вогневу оборону. Було посилено спостережний пункт на горищі, командний пункт перенесено до підвалу. Працювали вночі і німці, які відтягували на свій бік тіла вбитих солдат і офіцерів. Тих, кого німці побоялись відтягнути (заблизько знаходились до позицій застави) відтягнули прикордонники і поклали в приміщенні лазні. За свідченнями Ю.М.Галченкова до кінця бойових дій лазня вщент була набита тілами німців. Вранці 23 червня спостерігач доповів, що по дорозі з Ільковичей на Скоморохи рухається колона вантажівок з німецькою піхотою, яка знаходиться в зоні обстрілу кулеметів. Лейтенант Лопатін наказав відкрити вогонь. Було знищено декілька десятків гітлерівців.  Після нападу на колону до Скоморох прибула рота німецької фельдполіції, яка відразу почала „працювати” з місцевим населенням. До прикордонників було надіслано парламентера – місцевого жителя Матвія Скачка. Слідом за ним, ховаючись за кущами до застави підкрадались німецькі солдати. Рух „парламентера” зупинила черга з кулемета Галченкова, який відразу запримітив „цікавий супровід”. Скачко зупинився і став про щось розмовляти з німецьким офіцером, видно відмовлявся йти далі. Роздався постріл з пістолета – Матвій Скачко впав мертвим. Відразу ж німці пішли в атаку. Атаку піхоти і фельдполіцаїв підтримав кулеметник з будинку комскладу. Група автоматників прорвалась на подвір’я застави. По ворогу з будівлі казарми відкрили вогонь сержант Максяков і червоноармієць Зикін. З блокгаузів „заговорили” станкові кулемети. Потрапивши під перехресний вогонь гітлерівці вже не думали про опір, а стали швиденько відступати. В руках прикордонників опинились перші трофеї: ручний кулемет з чотирма коробками набоїв, переносна радіостанція. В дворі застави валялось одинадцять німецьких трупів.

Після невдалої атаки по заставі вдарила німецька артилерія. Споруди опорного пункту майже всі були  зруйновані. Особливо постраждав Дзот в районі лазні, в якому знаходилось відділення сержанта Герасимова, важке поранення отримав червоноармієць Юрій Тимоньєв. Лопатін наказав залишити в пошкоджених блокгаузах спостерігачів і чергові розрахунки, іншому особовому складу зайняти місця в підвалі казарми. Ще не перестали гриміти гармати, як німці пішли в атаку. В ході обстрілу в стінах казарми утворилось кілька пробоїн, то ж після початку німецької атаки начальник застави наказав прикордонникам зайняти оборону на 1-му та 2-му поверхах. Зброю в руки взяли навіть важкопоранені. Сміливці пробрались у напівзруйновані блокгаузи і окопи. Проте  прикордонники вогонь не відкривали. Гітлерівці, впевнені, що після масованого обстрілу на заставі навряд чи є хто живий, йшли майже у повний ріст. Для ворога став несподіванкою шквальний вогонь з гвинтівок, автоматів, кулеметів. Здавалось, що від куль немає куди подітись. Німці побігли навтьоки від застави, яка жалила залізними жалами куль.. Знову вдарила артилерія. Знову німці пішли в атаку, і знову вона закінчилась невдачею. Після бою прикордонники настроїли радіостанцію і намагались вловити хоч якусь радянську радіостанцію, але в ефірі лунала лише німецька мова.

 

Схема бою на 13-й заставі 90-го прикордонного загону 22 червня 1941 року (за В.В.Платоновим)

Надвечір 23 червня спостерігачі доповіли, що частина німецьких підрозділів відійшла від позицій біля застави. Наступна доба виявилась спокійною. Німці не намагались атакувати, тільки вряди-годи обстрілювали заставу з мінометів і кулеметів. Єдиною розвагою для німців став червоний прапор на даху казарми. Німецькі солдати і офіцери, майже як на змаганнях, старались поцілити в нього. Раз у раз це їм вдавалось. Проте прикордонники з завзятою впертістю раз у раз піднімали над дахом прапор знову. Увечері 24 червня гітлерівці знову підкрались до застави і намагались заскочити раптовою атакою. Німців майже на порозі казарми виявили прикордонники Герасимов і  Петро Васильович Рябков, котрі влучними пострілами зупинили нападників. Німці залишили 9 трупів і відійшли. Уранці 25 червня між банею і сараєм заступник політрука Галченков виявив два німецькі мотоцикли, в яких сиділо шестеро німців Юхим Галченков з автомата поклав п’ятьох. Німецький офіцер у реглані з подивом оглядався навкруги, поки не побачив прикордонника. Кинувся навтьоки, але й його дістала куля, випущена з автомату Ю.М.Галченкова. В портфелі високопоставленого офіцера була виявлена карта з оперативною обстановкою та завданням одного з німецьких з’єднань. Щоправда радість прикордонників викликала не так карта, як вантаж мотоциклів – шоколад та галети, які віддали дітям начальника застави та політрука. Трофеєм став і один з мотоциклів, який виявився непошкодженим. Цього ж дня влучною чергою зі станкового кулемету було знищено розрахунок німецького міномету, який  дуже дошкуляв оборонцям застави. Далеко в тилу ще було чути грім війни але обстановка була дуже непевною, Червона Армія, яка б мала прийти, відкинути ворога і згодом розгромити на його ж території чомусь не з’являлась. Увечері лейтенант Лопатін вирішили провести розвідку в найближчому тилу і направили до Скоромохів Юхима Галченкова і Хазира Темкуєва. Коли Галченков постукав в один з будинків, двері відкрив.... німецький солдат. Ю.М.Галченков випустив по ворогу чергу з автомата. З іншого будинку у відповідь почулась автоматна черга.  Замполітрука перечепився через поріг будинку і впав у траву. За декілька секунд біля нього протупотіли  підковані чоботи німецьких солдатів. Німці бігли в напрямку до кладовища. Перечекавши, Галченков відповз у бік. На заставу Юхим Галченков повернувся лише на світанку, та ще й на Заславській кобилі, які знайшов неподалік села. День пройшов спокійно. Уночі Олексій Лопатін вислав для вставлення зв’язку зі штабом загону Ю.Галченкова і О.Герасимова. Спочатку хотіли їхати трофейним мотоциклом, але він виявився несправним, навіть майстер на всі руки Іван Степанович Косарєв, який до війни працював трактористом, не зміг завести іноземну техніку. На ранок 26 червня в район застави прибуло підкріплення. Через деякий час поблизу церкви в Скоморохах німці встановили гармату, з якого по заставі було відкрито нищівний вогонь прямим наведенням. Обстріл продовжувався більше години. Особовий склад укрився в підвальних приміщеннях. Снарядами було повністю зруйновано 2-й блокгауз, частина траншей, обвалились дах і стіни 2-го поверху. Відразу після обстрілу німці пішли в атаку, які прикордонники успішно відбили.  Під час цієї атаки загинув політрук П.І.Гласов. Знову почався артилерійський обстріл. Впали стіни 1-го поверху. До роти німців знову пішли в наступ. Навчені гірким досвідом німці просувались короткими пер бідками. Коли ворог наблизився з підвальних приміщень зазвучали постріли. Червоноармієць Зикін першим пострілом вбив німецького офіцера. Вогонь кулеметів, автоматів і гвинтівок змусив гітлерівців залягти, а згодом і відступити. По обіді німці встановили ще одну гармату в Ільковичах. Тепер дві гармати вели обстріл застави. Прямим попадання було зруйновано стіну підвалу зі сторони лугу. Лопатін наказав встановити в пробоїні станковий кулемет сержанта Івана Котова.

 

Сержант І.П.Котов

Німецькі артилеристи все більше дошкуляли прикордонникам. Знищити розрахунки гармат викликались снайпери Хазир Темкуєв і Петро Павлов. Завдяки майстерності цих червоноармійців незабаром обстріл припинився – обслуга гармат була знищена. На п’ятий день війни, 27 червня до руїн застави підійшла група жінок. Лопатін думав, що це провокація, а виявилось, що місцеві жителі прийшли поховати тіла загиблих прикордонників. Під покровом ночі сміливі жінки принесли до підвалу хліба, молока, вареної картоплі. Провести жінок Лопатін відправив старшину застави Павла Петровича Кліщенка. З групою Кліщенка були відправлені поранені, дружини і діти командирів. На заставі залишилось 20 бійців. Ще дві доби пройшли у відносному спокої. Лейтенант Лопатін прийняв рішення вночі 2 липня двома групами вибиратись з німецького оточення. Надвечір 2 липня німці підтягнули до застави декілька гармат і після артилерійського обстрілу атакували нескорений гарнізон з двох сторін. З останніх сил прикордонники відбили атаку. Знову почався методичний артилерійський обстріл. Стіни і перекриття підвалу не витримували прямих попадань і то там, то там обвалювались. Прикордонники були розподілені на невеликі групи. Ближче до ходу сполучення з 2-м блокгаузом розташувались кулеметники І.П.КотовІван Тимофійович Бугай, Леонід Павлович Головкін; в приміщенні продовольчого складу сержант Д.С.Максяков, червоноармійці Іван Іванович Нікітін, Дмитро Іванович Хлистов, Михайло Іванович Конкін. Черговий снаряд влучив у продсклад. Були поранені Максяков, Нікітін, Конкін. Червоноармієць Хлистов відтягнув товаришів у хід сполучення з 1-м блокгаузом. Ще один снаряд потрапив у відсік кулеметників. Чудом прикордонники залишились живими, а за декілька хвилин наступний снаряд засипав їх землею в ході сполучення до якого вони переповзли. Ще одним снарядом була зруйнована остання ціла стіна підвалу зі сторони Скоморох. Прикордонники, які знаходились в цьому місці відразу є були атаковані німцями. На десяток гітлерівців кинулась жмень прикордонників зброєю яких були багнети, саперні лопатки і ножі. Ще одна група німецьких піхотинців намагалась проникнути до підвалу через отвір в стіні. Ворога зустріла група на чолі з лейтенантом Лопатіним. У нерівній сутичці прикордонники загинули... Так загинула 13-тя застава, яка 11 діб тримала оборону в німецькому тилу. Тіла прикордонників вже восени поховали дружини командирів застави за допомогою місцевого жителя Петра Баштика, що прихистив офіцерських дружин, які не змогли вибратись до своїх.

 Заступник політрука Галченков і сержант Герасимов, пройшовши не один десяток кілометрів, таки вийшли до своїх і приєднались до одного з підрозділів 124-ї стрілецької дивізії. В липневих боях 1941 згодом загинув А.Я.Герасимов, а Ю.М.Галченков пройшов дорогами війни до Німеччини. Війну закінчив в районі міста Галле під Лейпцигом і в 1946 році після демобілізації повернувся до рідного Ленінграда.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18 грудня 1957 року лейтенанту Лопатіну Олексію Васильовичу посмертно присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Пройшли роки і заставою, яка носила ім'я батька декілька років командував випускник Московського вищого прикордонного командного училища ім. Мосради В’ячеслав Лопатін. Офіцером – прикордонником став і Анатолій Лопатін.

Категорія: Прикордонники в боях за Волинь. Червень 1941 | Додав: voenkom (12.03.2011) | Автор: Сергій Яровенко E
Переглядів: 1596 | Теги: Карпенчук, Єришев, Лопатін, Гласов, Скоморохи, Сачков, Бершадський, Сокаль | Рейтинг: 4.8/18
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: