2.3. Оборона кордону на ділянці 90-го прикордонного загону. 3 ПК. - Прикордонники в боях за Волинь. Червень 1941 - Волинь на початку 2-ї світової війни - Каталог статей - Персональный сайт Сергея Яровенко
Неділя
04.12.2016
13:15
Форма входу
Категорії розділу
Невідомий "золотий" вересень. Волинь 1939. [19]
Розповідь про події вересня-жовтня 1939 року на Волині.
Прикордонники в боях за Волинь. Червень 1941 [16]
Історія та бойовий шлях 90-го та 98-го прикордонних загонів. Бойові дії прикордонників у перші дні Великої Вітчизняної війни.
41-ша в боях 41-го [6]
Історія і бойовий шлях 41-ї танкової дивізії
Волинська епопея 19-ї танкової дивізії [2]
Історія і бойовий шлях 19-ї танкової дивізії 22-го механізованого корпусу
Перші дні війни [3]
Про початок Великої Вітчизняної війни та бойові дії на території області в період з 22 червня по 2 липня 1941 року
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 352
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Волинь на початку 2-ї світової війни » Прикордонники в боях за Волинь. Червень 1941

2.3. Оборона кордону на ділянці 90-го прикордонного загону. 3 ПК.

3-тя прикордонна комендатура (3-тя резервна, 9 – 12 застави і збори снайперів)

Штаб і підрозділи комендатури (с.Мишів).

Із самого початку бойових дій зв'язок із заставами був перерваний. Першими ж снарядами було підпалено приміщення комендатури. Комендантом ділянки капітаном  Сергієм Федоровичем Федотовим були вислані кінні посильні на всі застави з наказом прийняти бій і не відходити до розпорядження. Проте, як виявилося пізніше, жоден посильний до застав так і не дійшов. Сильний німецький підрозділ майже в першу годину війну зумів прорватись між Кречовим і Литовижем. Німецькі мотоциклісти рвались до села Мишів, Янович і Старого Порицька. Першим, хто примітив ворога був вартовий комендатури червоноармієць Камєнєв Григорій Іванович, який першим і відкрив вогонь. У нерівному бою був вбитий, похований в с. Мишів, згодом перепохований в смт. Іваничі. Начальником загону було наказано силами резервної застави, штабних підрозділів комендатури перерізати шлях ворогу. Під керівництвом коменданта  загін чисельністю 65 чоловік з двома станковими кулеметами зайняв позицію вздовж дороги на захід від Мишева. Завдяки вмілому вибору позиції передовий німецький загін незабаром потрапив у вогняний мішок, який прострілювався з кулеметів, автоматів і рушниць прикордонників. Увесь німецький загін було знищено, вціліло лише два унтер-офіцери, яких було взято в полон. У полонених були вилучені схеми з нанесеними позиціями укріпленого району, місцями дислокації прикордонних застав та оборонними спорудами. Полонені і вилучені документи були направлені до штабу 87-ї стрілецької дивізії.

 

Комендант 3-ї прикордонної дільниці капітан Федотов Семен Федорович

До 14.00 22 червня прикордонники займали позиції у селі Мишів. О 14.30 капітан Федотов, зважаючи на можливість повного оточення, відав наказ на відхід у напрямку Бубнова. Близько 16.00 прикордонники зайняли оборону в районі станції Бубнів разом з червоноармійцями однієї з рот 96-го сп 87-ї сд. О 17.00 до двох батальйонів німецької піхоти за підтримки роти танків атакувало позиції радянських бійців. Майже три години група капітана Федотова успішно стримувала наступ противника, і лише після масованої танкової атаки і розчленування лінії оборони комендант дав наказ на відхід. Одна частина групи на чолі з Федотовим у складі 40 прикордонників і до роти піхотинців відійшла на північну околицю станції Бубнів, де зайняла вигідні позиції і продовжувала бій до кінця дня 23 червня. 24 червня групу Федотова разом з підрозділами 87-ї дивізії контратакувала гітлерівців. Завдяки успішним діям прикордонників противника було відкинуто за лінію державного кордону. В ході бою з гітлерівцями в районі села Зимно 24 червня 1941 року загинув комендант ділянки капітан Семен Федорович Федотов. Згодом, декілька днів велися важкі бої у оточенні – червоноармійці і прикордонники гинули, але не здавалися…Друга частина зведеної групи під командуванням заступника коменданта по політчастині молодшого політрука Василя Івановича Демидова (22 прикордонника) відірвалася від противника і вийшла на шосе Бубнів – Луцьк, надвечір 23 червня прикордонники з’єднались з підрозділами штабу загону в районі хутора Війниця.

 Після початку артилерійського обстрілу начальник 9-ї прикордонної застави (с.Кречів) молодший лейтенант Ф.М.Кузьмін організував кругову оборону, одночасно вислав дві розвідувальні групи до лінії кордону.

Сама застава знаходилась на західній околиці села Кречів і прикривала дорогу Крилів-Володимир-Волинський та брід через Буг ( в цьому районі було обладнано опорний пункт застави).

 

Начальник 9-ї прикордонної застави молодший лейтенант Федір Михайлович Кузьмін

Начальник застави лейтенант Кузьмін користувався заслуженим авторитетом, як у прикордонників, так і начальства. Ось як молодого командира характеризував згодом генерал-майор Бичковський: „ Я завжди був спокійний за ділянку 9-ї застави, так як її довірили небагатослівному, спокійному, витриманому командиру і досвідченому чекісту лейтенанту Ф.М.Кузьміну. Він мав воістину стальну волю. Мужність його була дивовижна. Почуття страху, відчуття небезпеки, взагалі, здавалось, йому не присутні..."  

Для розвідки і вияснення місць переправи німців було вислано групу на чолі з помічником начальника застави лейтенантом Мінеєвим.  Прикордонний наряд на чолі зі старшим – єфрейтором Молодцовим виявив розвід групу противника ( 5 чол.), яка рухалась у напрямку застави.  Молодшого наряду Молодців відправив на заставу, щоб повідомити начальника ПЗ, а сам з місцевим жителем Іваном Золотком (приєднався до наряду незадовго до цього) продовжив спостерігати за німцями. Коли німецька група впритул наблизилась до застави прикордонники відкрили вогонь як з опорного пункту ( станковий кулемет сержанта Кудякіна), так і з тилу (наряд Молодцова). Троє гітлерівців були вбиті вогнем кулемета, двох прикінчив єфрейтор Молодцов. У вбитого німецького офіцера було виявлено карту з маршрутом руху групи. Через деякий час була виявлена та знищена ще одна група чисельністю шість чоловік, яка також здійснювала розвідку в районі дислокації застави. Біля 04.15 старші нарядів доповіли, що противник перейшов лінію кордону на всій ділянці застави і рухається вглиб території СРСР. В цей же час на заставі роздались перші вибухи снарядів. Рота німців сходу намагалась форсувати Буг в районі Кречева. До 06.00 прикордонники „дев’ятки” успішно відбивали всі спроби противника. Після чергового артилерійського нальоту значний підрозділ німців форсував Буг на південь від села і став охоплювати опорний пункт з південного сходу.  При підході до позицій прикордонників, ворог був зустрінутий дружнім вогнем  з двох станкових, трьох ручних кулеметів, трьох десятків гвинтівок і автоматів. При відбитті цієї атаки відзначились кулеметники єфрейтор Молодцов, червоноармійці Горбуєв, Брамінський. О 9-й ранку німці стали форсувати Буг на всій 8-ми кілометровій ділянці кордону. Німецькі підрозділи просочились у тил застави. Пункт дислокації застави атакувало до роти гітлерівців. Першу атаку прикордонники відбили, але опівдні до німців прибуло підкріплення – ще до роти вояк. Біля 12.00 обидві німецькі роти атакували заставу. Гітлерівці вирішили надавити на психіку і йшли у повний ріст, стріляючи на ходу з гвинтівок і автоматів. Молодший лейтенант Кузьмін прийняв рішення підпустити противника на максимально допустиму відстань (до 50 метрів), а тоді відкрити вогонь з усіх видів зброї. Прикордонники також приготували до бою гранати. Від щільного вогню перша шеренга німців впала, як підкошена. Наступні впали на землю й стали відповзати назад. Тоді начальник прийняв рішення - контратакувати. З багнетами і криками "Ура! За Батьківщину! прикордонники кинулись на ворога. У штиковій атаці було знищено до взводу піхоти, захоплено два ручні кулемети, три пістолети – кулемети, до 20- ти гвинтівок. В ході бою до прикордонників приєдналось декілька місцевих жителів, які встали в ряди захисників кордону. Німці змінили тактику. На позиції застави знову полетіли снаряди. Над опорним пунктом з’явились ворожі літаки. Біля 14.00 опорний пункт 9-ї застави атакував вже батальйон німців. Ще одну атаку відбили воїни в зелених кашкетах. По обіді молодший лейтенант Кузьмін направив у напрямку 10-ї застави двох зв’язкових – Хутієва і Васильченка, які незабаром повернулись і доповіли, що на заставі йде бій, а в Литовижі виявлено німецький підрозділ. Відсутність зв’язку, відгомін бою у глибині радянської території (гітлерівці проникли на 15-20кілометрів), критичний запас патронів, донесення розвідки про підтягування противником значних резервів вимусили начальника застави прийняти рішення про відхід.  Дозвіл на залишення позицій було отримано від виконуючого обов’язків начальника штабу загону капітана Зернова*****.Уміло маневруючи по тилах німців за допомогою Івана Злотка, який протягом усього дня воював разом з прикордонниками, застава зі всім майном вийшла до позицій стрілецької роти 87-ї сд. Завдяки вмінню свого начальника застави до цього моменту застава не втратила вбитим жодного бійця. Разом з радянськими піхотинцями прикордонники зайняли оборону. До вечора на новій ділянці оборони стояли таишина, відгомін бою було чути десь вдалині. Начальник застави занепокоївся цією тишиною. Знову на пошуки своїх були відправлені хутієв і Васильчиков. Зв’язкову назад не повернулись. Вранці 23 червня прикордонники і піхотинці почули шум бою, що наближався – частини 87ї сд перейшли в контрнаступ. Німці спочатку стали гарячково окопуватись, згодом стали відступати. За наказом командира дивізії генерал – майора П.Ф.Алябушева прикордонники прийняли під охорону КП дивізії. Незабаром прикордонники кулеметно – рушничним вогнем збили німецький бомбардувальник, 2 ворожих льотчика були захоплені в полон, а 2 знищені. Під час авіанальоту був важкопоранений у живіт молодший лейтенант Кузьмін. При евакуації пораненого командира-прикордонника в тил колона санітарного транспорту була атакована німцями. До цих пір молодший лейтенант Кузьмін вважається таким, що пропав безвісти.. Два тижні прикордонники продовжували бої у складі 87-ї дивізії. Лише невелика група приєдналась до основних сил загону на початку липня поблизу міста Коростень. 

                                         

                                   Па'мятник оборонцям 9-ї прикордонної застави

Мужньо бились з ворогом і прикордонники 10-ї застави (с. Литовеж Іваничівського району) під командуванням лейтенанта В.О.Чернова. застава охороняла 7-ми кілометрову ділянку кордону. На озброєнні прикордонників знаходились гвинтівки, автомати, 2 станкові кулемети, ручні гранати. Першою прийняла бій з ворогом на лівому фланзі ділянки кордону, який охороняла застава, група на чолі з  помічником начальника застави лейтенантом Є.М..Бобровським. Спочатку через Буг намагались переправитись невеликі групи німецьких піхотинців. Прикордонники зайняли зручні позиції і розпочали бій. Влучно стріляли по ворогу М.І.Кузьмін і В.К.Агапов. Відбивались від насідаю чого ворога інші бійці групи. Незабаром сили німців значно збільшились. На плацдармі в районі урочища „Дубинка” висадилось до 100 ворогів. Першу атаку прикордонники відбили. Закінчувались боєприпаси, за ними лейтенант Бобровський послав посильного. У нерівному бою з переважаючими силами противника вся група полягла смертю хоробрих. Поранений у ногу лейтенант Бобровський відходив у сторону селаа. за ним по пєятам йшли гітлерівці. Оточений зі всіх сторін лейтенант – прикордонник чотирма пострілами з пістолета вбив п’ять нападників, останню кулю пустив собі в серце.

 

Лейтенант Євген Миколайович Бобровський

Начальник застави лейтенант Василь Чернов, який у той час знаходився на правому фланзі застави (вибув для перевірки КСП з тривожною групою в районі кладовища за годину до початку війни), почувши постріли, відразу повернув до застави. До тривожної групи по ходу її слідування приєднувались прикордонні наряди, які також поспішали до застави У районі сільської церкви прикордонників обстріляли німці, які встигли переправитись через Буг.  Чернов прийняв рішення зайняти оборону і прикордонники розпочали бій. Тричі воїни в зелених кашкетах відбивали атаки німців, але до кінця підходили боєприпаси. Коли прикордонників оточили, вони піднялись в рукопашну. Першим підвівся старшина Крашевніков, слідом за ним на ворога кинулись Л.Д.Мітрієв, К.З.Каменський, А.З.Пянін. Першими від ворожив куль впав Крашевніков, важкі поранення отримав начальник застави Чернов та червоноармієць Мітрієв.

 Основний удар в районі дислокації застави прийняли прикордонники під командуванням заступника політрука Вороб’йова. Одну за одну німецькі шеренги вкладали кулеметні розрахунки під командуванням командира відділення старшого сержанта І.І.Муратова та старшого сержанта І.В.Карпова  Разом з прикордонниками знищувала ворогів дружина начальника застави Софія Василівна Чернова. Сховавши в руїнах застави шестилітнього сина, Світлана Чернова підібрала гвинтівку убитого прикордонника і вела прицільний вогонь по гітлерівцях. Від куль відважної жінки загинуло декілька солдат і офіцерів. Коли гітлерівці підібрались до будинку начальника застави Софія Василівна з траншеї пробралась до своєї квартири і звідти продовжувала вести вогонь. Німецька куля обірвала життя відважної жінки. На подвір'єї застви загинула місцева мешканка Анастасія Столяр, яка допомагала Черновій по господарству. За розповідями місцевих мешканців маленького Толю з палаючого будинку врятував німецький солдат.

 

Софія Василівна Чернова

Майже до обіду відбивав атаки ворога відважний гарнізон. Після загибелі начальника застави (посмертно нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня) командування прийняв командир стрілецького відділення старший сержант Муратов. Прикордонники продовжували відбивати атаки аж до наказу коменданта ділянки про відхід і з’єднання з підрозділами комендатури. Коли прикордонники відходили будівлі застави доїдало полум’я, а перед опорним пунктом лежали тіла більше сотні німецьких вояків. Маленького сина Чернових Анатолія з руїн застави забрала жителька Литовижа Марія Драбинюк, яка його і виростила. Деякий час Анатолій Васильович Чернов працював на Ново волинській автобазі.

 

Марія Драбинюк

Усього шість годин продовжувався бій з ворогом прикордонників 11-ї застави (с. Заболотці Іваничівського району) під командуванням начальника застави лейтенанта Юхима Кузьмича Уткіна.

 

Начальник 11-ї прикордонної застави лейтенант Ю.К.Уткін

Застава знаходилась в 4-х кілометрах від кордону і прикривала єдину дорогу, яка вела до станції Іваничі. Перед війною на території застави будувався ДОТ, але його будівництво було не закінчена, тож усі оборонні споруди застави складались із стрілецько-кулеметних окопів. Крім того поблизу ( 20 м на захід від застави) знаходився протитанковий рів, довжиною до 250 метрів, який починався біля болота на північному заході і закінчувався біля невеликого озерця на південному сході. О 04.00 на Бузі з’явились човни і плоти з німцями. Прикордонні наряди, які знаходились на лінії кордону, намагались стримати ворога, але згодом вимушені були відійти до застави де вже їх бойові товариші зайняли оборону. В район протитанкового рову начальником застави було відправлено групу, яка повинна була прикрити підходи до застави з західної сторони. До складу групи увійшли старшина І.Г.Трошин, заступник політрука М.І.Печеневський, кулеметник І.І.Андрєєв, інструктор служби собак В.І.Шершов. Лейтенант Уткін ще встиг передати своїй дружині Аграфені Іванівні та дружині політрука Олександрі Катафаровій ( жінки прибігди на заставу після початку стрілянини на кордоні), щоб вони якнайскоріше евакуйовувались в тил і зайнявся організацією оборони застави. Першими ворога зустріла, група, вислана до протитанкового рову. Замполітрука Печеневський, який облаштувався на даху хати Родіона Бондарука влучним пострілом із снайперської гвинтівки вбив німецького офіцера, який вів солдат в атаку. Коли його позицію засікли німецькі кулеметники перебрався до саду і звідти продовжував вести прицільний вогонь. Всього в ході цієї атаки Печеневський вогнем зі снайперської рушниці вбив і поранив до 30 гітлерівців. Не відставав від молодшого командира червоноармієць Іван Трощин, який займав позиції в районі садиб Ганни Сологуб та Федора Забені.

 

Заступник політрука Микола Іванович Печеневський

Тим часом німці просувались до застави. Першу шеренгу зупинив і заставив притиснутись до землі вогонь кулеметів Г.П.Колесникова і В.В.Вітковського. Григорій Прокопович Колесников згодом спинив просування ще однієї групи, яка зосередилась для штурму позицій захисників кордону. Вогонь впритул (кулеметник підпустив німців всього на 100 метрів) знищив майже всю групу, яка йшла у повний ріст. Деякий час кулеметники М.П.Ісаєв та М.В.Антипов не давали атакуючому ворогу перейти протитанковий рів. Кулеметникам допомагали С.І.Боталін та В.І.Барінов, які вдало і влучно метали по ворогу річні гранати. Та все ж незабаром німці пересікли протитанковий рів в районі дороги і вийшли до позицій 1-го стрілецького відділення молодшого сержанта В.Є.Калініна. На допомогу прикордонникам  підійшла група на чолі з помічником начальника застави О.Ф.Івановим, ворог був відкинутий за протитанковий рів. Поранені молодший сержант Калінін і червоноармієць М.П.Голубєв навідріз відмовились відійти в тил. Зробивши висновки з прориву німців Юхим Уткін перекинув на лівий фланг для прикриття місцевості в напрямку протитанкового рову 7 бійців зі станковим кулеметом на чолі з командиром 2-го відділення молодшим сержантом С.К.Слюніним. Незабаром до прикордонників прибула підмога – інженерно-будівельний взвод, старший якого доповів, що в 2-х кілометрах на південний схід від застави зайняли оборону бійці інженерно-будівельного батальйону під командуванням заступника комбата старшого лейтенанта Озерова. Керівництво обороною правого флангу здійснював політрук Катафаров. Коли група німців намагалась підібратись до застави по довгій і вузькій дамбі між болотами Катафаров особисто ліг за кулемет, підпустив ворога на відстань 100 метрів і розстріляв впритул. Влучні постріли поранили також коня, який тягнув гармату. Поранена тварина потягнула гармату за собою в болото. Спроби німців прорватись через кущі також зазнали невдачі. Тут ворога зустріло відділення молодшого сержанта Г.М.Цимбала, посилене військовими будівельниками та групою Печеневського. На 9-ту годину ранку заставу оточило до двох батальйонів противника за підтримки танків. У небі над заставою завис німецький коректувальник. Через декілька хвилин на заставу посипався град снарядів і мін. Незабаром німці пішли в атаку. Поки один німецький батальйон атакував прикордонників, інший вдарив по позиціях інженерно-будівельного батальйону. Більшість солдат разом із своїм відважним командиром полягли на місці бою, частині будівельників вдалось прорватись до застави. Кільце оточення звужувалось все більше і більше. Лейтенант Уткін доповів про обставини до штабу загону телефоном ( на диво лінія зв’язку ще діяла) і отримав наказ начальника загону майора Бичковського: „При можливості з боєм прориватись до комендатури”. За 15 хвилин лейтенант Уткін доповів до штабу загону: „застава оточена німецькою піхотою і танками, переходжу в контратаку...” Тим часом бій розгорався з новою силою. Вже не було суцільного кільця оборони. Прикордонники бились групами, обороняючи кожен дім, кожен окоп. В обидві ноги був поранений Юхим Уткін. Прикордонники стали виносили командира, але їх накрив ворожий снаряд. Лейтенант Уткін ще корчився в муках, коли до нього підбігли декілька німецьких солдат і закололи його багнетами. Командир-прикордонник не був у силах навіть вирвати кільце гранати. Наступного дня дружина з дітьми так і знайшла тіло чоловіка – з гранатою у руці і десятком багнетних ран І все ж застава продовжувала бій. Кулеметник М.К.Столяров і два бійці – будівельники відбивали натиск гітлерівців з півдня. Невідомі герої з ручним кулеметом не давали німцям наблизитись до ДОТу і позиції відділення молодшого сержанта Слюніна. Прикордонники, які зайняли позицію в недобудованому ДОТі бились аж поки гітлерівці не закидали їх гранатами з отруйним газом.  Задихаючись від диму, поранені, контужені 16 бійців вирвались з бойової споруди і зі штаками кинулись на ворога. Над заставою залунав спів „Інтернаціоналу”, який чули жителі села.  Сьогодні відомі імена лише декого з них: прикордонники Ігнатов Федір Гнатович, Канладін Іван Григорович, Боталін Семен Іванович, Глєбов Віктор Петрович, Баранов Василь Миколайович, Серебряков Павло Григорович, Ніколаєв Федір Іванович, Башманов Василь Михайлович, військовий будівельник Пащенко Петро Гнатович. Невелика група на чолі з В.М.Катафаровим і заступником політрука М.І.Печеневським вирвалась з оточення і вийшла до села Мишів. У бою під цим селом більшість групи загинула. Декілька поранених прикордонників, серед яких були Катафаров і Печеневський потрапили о полону і були відправлені в табір для військовополонених у польському Замості. Катафарова німці розстріляли майже відразу по прибутті до табору, Печеневському згодом вдалось здійснити втечу. 

 

В.М.Катафаров з дружиною Олександрою

Оборонці кордону з честю виконали покладене на них завдання. В районі застави свою смерть найшли 200 німецьких солдат і офіцерів. Юхим Уткін  був похований дружиною на сільському кладовищі. 2 липня 1967 року на березі Бугу воїнам – прикордонникам  було споруджено обеліск.

 

Пам’ятник воїнам 10-ї застави в с. Литовеж Іваничівського району Волинської області

Досить скупі відомості про бойові дії 12-ї  прикордонної застави під командуванням лейтенанта О.С. Лук’янова, снайперів загону (52 чол.), які перебували в районі дислокації застави на навчальних зборах та невеликого гарнізону охорони залізничного мосту через Буг від 128-го полку НКВС з охорони залізниць. Застава знаходилася на хуторі Ромош безпосередньо у 50-75 м від берега Західного Бугу, на відкритій місцевості.

                                                         

                Малюнок будівель 12-ї прикордонної застави напередодні війни

                                                       

               Гай на місці 12-ї прикордонної застави, вигляд з берегу р.Західний Буг

Близько 04.15  лейтенант Лук’янов доповів по телефону замполіту комендатури молодшому політруку В.І.Демидову: „німці з гаю, що навпроти залізничного мосту, ведуть сильний артилерійський вогонь прямим наведенням і шквальний вогонь з великокаліберних кулеметів по заставі, палаткам снайперів і вагончикам гарнізону охорони мосту. О 04.00 застава зайняла блокгаузи.” За декілька хвилин до штабу комендатури надійшла ще одна телефонограма: „ Німці знову намагались переправитись через Західний Буг. Вогнем кулеметів, стрільців і снайперів аставив ворога відійти від Бугу. Фашисти відновили артилерійський обстріл... Снаряд потрапив у сою квартиру. Там дружина і новонароджена дитина...” На цьому телефонний зв’язок обірвався. Застава була накрита щільним артилерійсько-мінометним вогнем. Від осколків німецьких снарядів і мін полягли майже усі захисники застави, серед яких був начальник 12-ї ПЗ лейтенант Лук’янов та куратор зборів снайперів лейтенант Поздєєв Никанор Гнатович, старший помічник начальника 2-го відділення штабу 90-го прикордонного загону.

 

Начальник 12-ї прикордонної застави О.С.Лук’янов

12-та застава опинилась на стику наступу 75-ї та 111-ї піхотних дивізій Вермахту. Серед підрозділів, які були напередодні війни зосереджені на німецькій стороні Бугу були 1-й ескадрон 175-го розвідувального батальйону (1./Aufkl.Abt.175)  75-ї піхотної дивізії, 1-й батальйон 117-го піхотного полку ( I./IR117), 2-й батальйон 70-го піхотного полку (II./IR70) під командуванням майора Фрідріха Гессе (Friedrich Hesse), та 3-й батальйон 50-го піхотного полку (III./IR50) під командуванням капітана Конрада  Ліхме (Konrad Lyhme) 111-ї піхотної дивізії. Прикриття піхоти вогнем забезпечувала 9-та батарея 117-го артполку полковника Отто бартса Otto Barth) 111-ї піхотної дивізії (9./AR .117).

Проте не всі прикордонники загинули. Житель сучасного села Заставне (колишні Жджари) А.А.Путькало задував, що біля 05.00 німецькі артилеристи вже були в селі. У цей же час в районі сільської ради з'явився старшина  Борис Іванов, а з ним ще двоє бійців. Незабаром цих прикордонників німці зловили і розстріляли на території застави.

Після 06.00 до району розміщення 12-ї застави прибуло 15 прикордонників, на чолі з помічником начальника 13-ї прикордонної застави лейтенантом Г.І.Погорєловим. Начальник 13-ї застави Олексій Лопатін не дарма зупинив вибір на своєму поічнику. Григорій Погорєлов вже мав досвід бойових дій – воював у Фінську, на заставу прибув після командування стрілецьким взводом в РСЧА. На підході до застави Погорєлов побачив, що будівлі 12-ї застави палають, гітлерівці захопили залізничний міст. Невелика група бійців з охорони мосту і мало чисельна група прикордонників відступають в напрямку до лісу. Лейтенант Погорєлов прийняв рішення контратакувати противника з флангу, збити його з залізничного насипу і не допустити подальшої переправи через міст. Стріляючи на ходу прикордонники пішли в контратаку. Гітлерівці не чекали атаки зі сторони розбитої ними застави і стали відходити. Прикордонники вийшли до насипу і зайняли позиції. До ручного кулемету, який був на озброєнні групи добавився німецький кулемет, захоплений у противника. Г.І.Погорєлов став поливати ворога кулями із захопленої зброї, патрони командиру подавав поранений в обличчя червоноармієць Давидов. В контратаку піднялись зі сторони лісу пішли також залізничники і прикордонники 12-ї застави. За декілька десятків хвилин міст і підступи до нього були очищені від німців. Наступило коротке затишшя. Тим часом німці форсували Буг праворуч і ліворуч мосту. По мосту прорватись намагався німецький півескадрон ( зі складу 175-го розвідбатальйону 75-ї пд). Кавалеристи були зустрінуті кулеметним вогнем і ,залишивши на мосту до трьох десятків трупів (зі слів Давидова), відступили.

                                                         

            Місце де стояв міст через р. Західний Буг, у воді видно залишки опор мосту

З польського берега по прикордонникам вдарила німецька артилерія і міномети, а з тилу атакували німецькі піхотинці, які перед цим переправились через Буг в стороні від мосту. Посланий зв’язковим на 13-ту заставу Давидов ледве встиг пробратись між ворожими підрозділами. Група Погорєлова билась до останньої краплини крові. З прикордонників 12-ї застави вижило лише декілька чоловік, які знаходились в нарядах на кордоні. Серед них червоноармієць Микола Андрієвич Зотов. Разом з 6 своїми товаришами М.А.Зотов ( на початок війни ніс службу в наряді в 2,5 км від застави) майже дві доби бились з нечисленними групами ворога, а згодом вийшли до частин Червоної Армії. Після лікуванні в госпіталі М.А.Зотов продовжив воювати у складі прикордонного полку. Війну закінчив у Чехії. По війні  М.А.Зотов проживав у селищі лісна Поляна Московської області.

Наступного дня на територію застви прийшли місцеві мешканці. На алеї поблизу казарми лежав лейтенант Лук'янов, біля згорівшого будинку комскладу лежали дружина Лук'янова Катерина, а неподалік її мертве дитя. По всьому подвір'ю застви лежали тіла прикоордрнників, деякі звисали з вікон казарми, всі були дуже сильно обгорілі. Приміщення застви були сильно понівечені артилерійським вогнем і полумєям. У середу, 25 червня, місцеві жителі під наглядом гітлерівців поховали прикордонників ( за різними даними від 20 до 45). По війні прикордонників перепоховани у центрі Жджар ( з 1946 р. с. Заставне) , а згодом на місці, де була застава було встановлено памєятний знак, на якому викабувано імена воїнів 12-ї прикордонної застави (відреставрований у 2011 році)

                                           

        Пам'ятний знак на місці 12-ї прикордонної застави, 22.06.2011 року

                                           

                  Стелла з викарбуваними іменами прикодонників 12-ї ПЗ

Категорія: Прикордонники в боях за Волинь. Червень 1941 | Додав: voenkom (12.03.2011) | Автор: Сергій Яровенко E
Переглядів: 1530 | Теги: Мишів, 11 ПЗ, 3 рПЗ, 9 ПЗ, 90 ПрЗ, федотов, 10 ПЗ, 12 ПЗ, Бубнів, 3 ПК | Рейтинг: 5.0/7
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: