2.2. Оборона кордону на ділянці 90-го прикордонного загону. 2 ПК - Прикордонники в боях за Волинь. Червень 1941 - Волинь на початку 2-ї світової війни - Каталог статей - Персональный сайт Сергея Яровенко
Неділя
04.12.2016
13:09
Форма входу
Категорії розділу
Невідомий "золотий" вересень. Волинь 1939. [19]
Розповідь про події вересня-жовтня 1939 року на Волині.
Прикордонники в боях за Волинь. Червень 1941 [16]
Історія та бойовий шлях 90-го та 98-го прикордонних загонів. Бойові дії прикордонників у перші дні Великої Вітчизняної війни.
41-ша в боях 41-го [6]
Історія і бойовий шлях 41-ї танкової дивізії
Волинська епопея 19-ї танкової дивізії [2]
Історія і бойовий шлях 19-ї танкової дивізії 22-го механізованого корпусу
Перші дні війни [3]
Про початок Великої Вітчизняної війни та бойові дії на території області в період з 22 червня по 2 липня 1941 року
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 352
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Волинь на початку 2-ї світової війни » Прикордонники в боях за Волинь. Червень 1941

2.2. Оборона кордону на ділянці 90-го прикордонного загону. 2 ПК

2-га прикордонна комендатура (2-га резервна, 5 – 8 застави)

Після початку артилерійського обстрілу приміщення комендатури (с. Лудин) о 04-00 комендант ділянки старший лейтенант О.З. Говоров із  чотирма десятками прикордонників зайняли оборону у тилу 7-ї ПЗ в районі села Бортнів, де й відбивались від переважаючих сил ворога до 08.00. Інший особовий склад комендатури і 2-ї резервної застави зайняли оборону в районі штабу комендатури. Такі дії були викликані необхідністю відновлення зв’язку з заставами комендатури. О 08.00 комендант наказав відходити у напрямку села Суходоли, такий же наказ отримали і начальники застав комендатури. У Суходолах до загону Говорова незабаром приєднались командири і бійці, які після короткотривалого бою з переважаючими силами противника у Лудині вимушені були відступити. На 16.00 до Суходол з боями прорвались залишки 7-ї та 8-ї застав. Одночасно до села прибула і стрілецька рота одного з полків 87-ї сд. Говоров прийняв на себе командування об’єднаними силами прикордонників і піхотинців, організував оборону. Спільними зусиллями радянські воїни успішно відбивали численні атака ворога до 22.00 22 червня. 

 

Старший лейтенант А.З.Говоров, на 22.06.1941 комендант 2-ї ПК 90-го ПрЗ

Трагічною була доля прикордонників 5-ї і 6-ї ПЗ під командуванням молодшого лейтенанта С.М.М’якішева та старшого лейтенанта А.К.Неєзжалого.

 

Начальник 5-ї ПЗ молодший лейтенант М’якішев С.М.

Вступивши в бій з гітлерівцями о 05.00 22.06 прикордонники п’ятої застави (с. Черників) відбили кілька фронтальних атак гітлерівців. Зрозумівши, що з фронту прикордонників не взяти командування німецького полку наказало двома ротами форсувати Буг з півночі і заходу з метою оточення опорного пункту застави. Застава була оточено близько 05.40. Прикордонники вели бій з німецькою піхотою протягом 3 годин. Біля 08.00 від коменданта дільниці молодший лейтенант М’якіше отримав наказ про відхід з лінії кордону в напрямку на Суходоли. Розбившись на дві групи бійці відступали до першої лінії оборони частин прикриття державного кордону. Перша група під керівництвом начальника застави прорвала вороже кільце і згодом приєдналася до батальйону 96-го стрілецького полку. Друга група під керівництвом помічника начальника застави лейтенанта Д.І.Грішина також вирвалась з оточення і приєдналась до батальйону 283-го стрілецького полку 87-ої стрілецької дивізії. В ході боїв за Устилуг групу молодшого лейтенанта М’якішева повністю загинула. Група Грішина у складі якої також був і політрук Іван Степанович Бакшеєв та приєдналась до стрілецького батальйону 283-го сп мужньо билась у його складі. В ході боїв на кордоні батальйон втратив до 40% особового складу, але продовжував стримувати опір німців силами до піхотного полку з артилерією і мінометами. Коли виникла загроза повного оточення командир батальйону вирішив іти на прорив. Прикордонники на чолі з молодшим лейтенантом. Грішиним увійшли до складу групи прориву, яка в ході дій знищила до роти німецьких вояків. В цілому ж втрати німців у районі дій радянських піхотинців і прикордонників командир батальйону оцінював чисельністю до піхотного батальйону. Біля 09.00 залишки батальйону і прикордонників групи Грішина вийшли в район с.Яневичі. Молодший лейтенант Грішин, який у ході прориву отримав важке поранення був відправлений у госпіталь. Залишки 2-ї групи 5-ї ПЗ 1 липня 1941 р. приєдналися до штабу загону.  Політрук І.С.Бакшеєв до листопада 1942 року воював комісаром батальйону в 98-му прикордонному полку НКВС. Згодом у складі 43-го Даурського полку 106-ї Забайкальської стрілецької дивізії 70-ї армії воював на Курській дузі, форсував Дніпро, визволяв Волинь. На колишній ділянці 8-ї прикордонної застави 90-го прикордонного загону (район с.Крилів) біля 74-го прикордонного знаку вийшов на берег західного Бугу, де почалась його бойова біографія. Війну закінчив на Ельбі. Звільнився з лав Збройних Сил у 1956 році. В повоєнний час працював на Єнакіївському коксохімічному заводі начальником штабу Цивільної оборони та секретарем парткому.

 

Замполіти застав 90-го прикордонного загону Т.А.Мещеряков, І.С.Бакшеєв, Т.А.Корякков

під час зустрічі з учнями Устилузької середньої школи, 1966 рік

Ще трагічніше склались обставини на шостій заставі (ст. Лудин).

Застава знаходилась в районі с. Вигадана. Саме військове містечко застави було збудоване з порушенням вимог інструкцій щодо розміщення прикордонних застав, на ясно видимій із – за кордону ділянці місцевості. На момент німецького нападу на заставі знаходилось 37 чол. У мирний час для оборони застави поблизу пункту постійної дислокації було обладнано опорний пункт застави, який складався з трьох блокгаузів та стрілецьких окопів між ними. Два замасковані блокгаузи знаходились на флангах і забезпечували ведення рушнично-кулеметного вогню по місцевості вздовж залізничного полотна. Третій, тиловий, забезпечував ведення вогню перед двома фланговими оборонними спорудами. Крім того блокгаузи були обладнані ходами сполучення між собою і приміщенням застави, що забезпечувало ведення в разі необхідності кругової оборони. Крім того на ділянці застави в районі залізничного мосту через Буг розташувався невеличкий гарнізон ( взвод) від 128-го полку НКВС з охорони залізниці, яким командував лейтенант Вітер. В районі мосту також було обладнано оборонні споруди у вигляді стрілецьких окопів, з’єднаних між собою траншеєю. Між гарнізоном охорони мосту і заставою була проведена лінія зв’язку.  За декілька хвилин до початку війни охорона мосту виявила наближення до об’єкту двох груп озброєних людей. Вартовий підняв залогу по тривозі. Була влаштована засідка. Розвідувальні групи німців намагались сходу захопити міст, але були зустрінуті вогнем. Про стрілянину в районі мосту часовий застави негайно доповів старшому лейтенанту Неєзжалому, котрий наказав підняти заставу по тривозі. Незабаром про події в районі мосту доповів лейтенант Вітер. А.К.Неєзжалий наказав посилити охорону мосту і направив туди декілька прикордонних нарядів. На залізничному насипу ліворуч застави з ручним кулеметом приготувався зустріти гітлерівців старшина Каретников. Особовий склад застави зайняв опорний пункт.

 

Начальник 6-ї прикордонної застави Анатолій Кузьмович Неєзжалий

Оборону на правому фланзі застави очолив політрук М.П.Вощаєв. З політруком у правофланговому блокгаузу зайняло оборону 2-ге відділення старшого сержанта Маркова і розрахунок станкового кулемету. А.К.Неєзжалий розмістив свій командний пункт в правофланговому блокгаузі. У цьому ж блокгаузі знаходились прикордонники 1-го відділення старшого сержанта Мананнікова і ще один розрахунок станкового кулемету. Тиловий блокгауз зайняло 3-тє відділення старшого сержанта Соколова. З бійцями цього відділення знаходився політрук В.Д.Куклін. О 04.00 на заставу обрушилась лавина артилерійсько – мінометного вогню. Майже відразу ж обірвався зв’язок зі штабом загону і комендатурою. Неєзжалий ледве встиг доповісти про напад на міст і початок обстрілу. Під прикриттям вогню артилерії до кордону на великій швидкості висунувся загін німецьких мотоциклістів, який намагався перескочити через міст. Не зважаючи на втрати в людях і техніці, німці намагались проскочити на радянську територію. Лише втративши понад 30% особового складу німецькі офіцери віддали наказ про відхід. Про успішне відбиття атаки лейтенант Вітер доповів на заставу. Знову продовжила роботу німецька артилерія, основний удар якої прийшовся по приміщеннях застави. Не добившись успіху у веденні вогню з закритих позицій німецька 4-х гарматна батарея була висунута для ведення вогню прямим наведенням. Поки німецькі артилеристи розгортали гармати прикордонники снайперськими пострілами вибили половину розрахунків, вцілілі кинулись до лісу. Ще дві атаки відбили охоронці мосту, німці знову вимушені були відступити, натомість почали переправу на флангах ділянки 6-ї ПЗ. Понад 100 німецьких вояків під прикриттям артилерійського вогню форсували Буг на північ від мосту, пересікли залізничне полотно і атакували позиції прикордонників з флангу і тилу. Відсіч ворогу надали правофланговий і тильний блокгаузи. В ході відбиття атаки поранення отримав начальник застави старший лейтенант Неєзжалий. Знову заговорила німецька артилерія, яка сконцентрувала осиний удар по охороні мосту, а згодом і по заставі. За пів години бою згоріли казарма і інші приміщення, було пошкоджено всі три блокгаузи. Старший лейтенант Неєзжалий, не дивлячись на  важке поранення  продовжував керувати боєм.

 

Бій на заставі

Вже до шостої години ранку застава була оточена силами до піхотного батальйону посиленого мінометним взводом. До полудня стримував натиск гітлерівців гарнізон мосту. Залізничники і прикордонники бились до останнього, але так і не залишили свій рубіж оборону. Після знищення охорони мосту німці прорвались до Лудина. В ході артилерійського нальоту було пошкоджено лівофланговий блокгауз, але бійці на чолі зі старшим сержантом Мананніковим не покинули позицію, а продовжували вести вогонь по ворогу. Ненадовго залягли тиша. Через деякий час з південної сторони знову показались німецькі шеренги. Попереду німці, а їх було до сотні, штовхали пораненого червоноармійця, скоріше всього з охорони мосту. Застава замовчала.. Коли до позицій прикордонників залишалось біля 50 метрів червоноармієць викрикнув: „Товарищі! Не здавайтесь! Бийте фашистську наволоч!” Крик солдата обірвала автоматна черга. Позиції прикордонників відповіли нищівним вогнем.І знову на заставу посипались снаряди і міни. Коли обстріл припинився , німецький офіцер ламаною російською запропонував здатися. Біля 15.00 на 6-ту заставу став наступати піхотний батальйон за підтримки чотирьох танків. Броньовані машини, ведучи вогонь прямим наведенням пошкодили флангові блокгаузи. Старший сержант І.М.Мананніков, навіть отримавши 16 ран, продовжував вести вогонь із станкового кулемета, доки ворожий осколок не обірвав життя прикордонника На руках Олександри Ступної помер від ран старший лейтенант Неєзжалий, який перед смертю віддав свій пістолет старшині М.П.Каретникову. Командування заставою прийняв важкопоранений політрук Вощаєв. Прикордонники продовжували бій. Один танк був підбитий, інші повернули назад, залягла й ворожа піхота. На кінець дня 22 червня на заставі залишився вцілілим тиловий блокгауз і до десятка прикордонників, здатних тримати зброю. Вночі німці знову намагались атакувати, але безуспішно.

 

Старшина Михайло Петрович Каретников

Уранці 23 червня бій відновився. В ході однієї з атак було зруйновано тиловий блокгауз, його захисники на чолі з лейтенантом Василем Дмитровичем Кукліним перейшли до ходу сполучення. Незабаром штурмова група гітлерівців підібралась до ходу сполучення і закидала його хімічними гранатами. Наступила тиша, яка час від часу порушувалась пропозиціями німців здаватись. Згодом до застави наблизились гітлерівці. Йшли крадучись, боялись куль прикордонників. Німці почали розкопувати ходи сполучення, зруйновані блокгаузи. В одному з ходів гітлерівці знайшли заступника начальника застави по політчастині політрука Михайла Петровича Вощаєва. Політрук рвучко підвівся і кинувся на зустріч німцям з гранатою в руках і криком «чекісти в полон не здаються»(за іншими даними застрелився). На згарищі застави гітлерівці крім трьох десятків тіл загиблих прикордонників знайшли чотирьох важкопоранених бійців та непритомну, важкопоранену жінку і маленьку дитину. Це були сестра  дружини начальника 6-ї застави Олександра Ступіна і його малолітня дочка Ліля. Саме завдяки Олександрі Ступіній і стало відомо про долю героїв у зелених кашкетах (у серпні 1941 року відважна жінка обманула охорону німецького госпіталю в якому знаходилась і зуміла втекти з полону, перебратись через лінію фронту та доповісти командуванню про останній бій бойових побратимів). Командування вермахту після бою за цю заставу не дорахувалось 158 солдат і офіцерів, танка, трьох бронемашин. 

Ось опис подробиць бою на ділянці 6-ї прикордонної застави Олександри Іванівни Бахолдіної  (у 1941 році - Ступнікова) - подаю мовою оригіналу: " .....Киномеханик приехал с отряда в субботу, вечером он был ранен в голову и, когда застава загорелась, к нему не было подхода, чтобы его спасти, и от пожара он сгорел на заставе. Оттуда, где командовал политрук, к нам пришёл Курбатов. Он сказал, что политрук застрелился, сказав: «Коммунисты не сдаются!». Но это было не в первый день. Это были слова Курбатова. Он сказал, что Старкова, сержанта убили, Пряхина убили, а политрук  (Вощаев-С.Я.) застрелился, чтобы раненым не попасть в плен. Это при мне на второй день войны было.  Пряхин был тяжело ранен и при переходе в другой блиндаж, когда он мне передавал Лилю, дочь Неезжалого 6-летнюю, его немцы убили, и Неезжалый оставил его в блиндаже, из которого мы вышли. Я посчитала его убитым, так как ничего не говорил. И, когда нас взяли в плен, его вынесли оттуда, а я с перепугу я его не спросила, жив он или нет. Я считаю, что он погиб. Потом Куклин ( заместитель начальника заставы, лейтенант). При переходе в другой блиндаж он был жив. Он говорил: «Шура! Иди вперёд, а я буду отстреливаться!». У него были 2 гранаты, он их поднял, и в этот момент ранили за мной старшину Погожина – он был ранен в ногу и руку. Потом я закричала: «Почему Лилю оставили?». И вот за ней вернулся Пряхин, и его убили. Выживали нас газом (чувствовался запах хлора) – бросали к нам химические гранаты, а те взрывались и мы задыхались. Мы тогда брали землю со стен и дышали через неё. Вверх отверстия были открыты, но немцы забили их досками. На первый день, когда командовал Неезжалый, часов в 6 утра 22 июня, после первого обстрела мы все приготовились к бою. Неезжалый звонил в отряд, чтобы дали подкрепление. Я тогда подбежала к нему и говорю: «Я побегу, документы свои заберу, трудовую книжку и профсоюзный, вообще всё, что было». А он сказал: «Куда ты? Отгоним врага, и документы будут, и орден получишь Красной Звезды». Я тогда начала таскать ящики с патронами и противогазы, что мне попадались под руки, и раненых перевязывать. Что было потом – точно не помню. Мы все сразу сверху ушли в укрепление, где мне передали сумку санитарную, а Неезжалый дал мне пистолет. Все встали с автоматами, каждый – в свою бойницу, пулемёт – в середине, а все – сбоку от него. Тут я помогала набивать патроны в ленты. Стрелял из него Манин. Немцы попали зажигательными патронами в машину с кино и зажгли её. Неезжалый послал бойцов, чтобы они откатили машину, чтобы от её не загорелась казарма. Но загорелся дом, квартиры, где мы жили. Неезжалый весёлый, говорил: «Да не жалко дом, а жалко, что мои брюки сгорят». Вдруг загорелась застава и сгорела. Тогда-таки немцы и обнаружили, откуда в них стреляют. Тогда они послали против нас, наверное, целый батальон. Немцы шли, вытягивая ноги, а впереди вели нашего бойца с внутренней части. Он шёл, держа руки вверх, а они его подгоняли штыками. Шло за ним очень много немцев, и Неежалов ему кричал: «Дрязлых, ложись!», а тот не сумел. Немцы стреляли и наши тоже начали стрелять. В этот раз покосили их много, полегли немцы как снопы. И тут фашисты применили тяжёлую артиллерию. Тут у нас взорвался пулемёт, и сильно ранило Неезжалого, а Манин (Маннанніков – С.Я.) упал - ему нанесло много ран. Тогда Неезжалый с Лилей попрощался, говорит: «Лилечка, дай я-то тебя поцелую!», и расстроил её. Он сидел за мной уже в другом отделении. В другом отделении тут тоже был бой, его ранили, и он потерял сознание. Он только сказал: «Старшина, держитесь!». А немцы уже над нами ходили, и газы пускали, и делали всё, что хотели, и кричали «Хальт!». А потом они начали закладывать взрывчатку. Пока мы потихоньку перебегали понизу, они её взорвали, и мы остались возле развалин, но немного в укрытии. Тут выскочил ездовой Назаров, он психанул, и его убили, он погиб. Они начали производить большие взрывы и раскрыли нас, как сусликов в норе. В этот момент тому, кто вышел, велели старшину вынести. Куклина тут уже не было, и мы не знали, где он. Немцы заставили бойцов, чтобы те вынесли Неезжалого. Его вынесли, и он лежал калачиком.И вот нас повели к мосту. Раненых посадили в ряд, они сидели, а мы с Лилей стояли. У меня был грязный бинт, и я хотела им перевязать Погожина, но немцы меня к нему не допустили, а кто был неперевязанный, тех они сами перевязали. Потом они нас повели под конвоем через мост. Тут-то был конвой уже большой. Я помню, что была, как во сне, нам было страшно. Потом Лиля спросила пить, а я у конвоира спросила, указав на рот, что Лиля пить хочет. Конвоир мне дал такую пощёчину, что был долго синяк. Тогда Лиля мне сказала: «Ой, тётя Шура, не спрашивай, я потерплю». Нас пригнали в Крайний Стрижов или Грубешов – не знаем. Там нам дали поесть, но мы с Лилей ничего не ели. Как тяжело, что мы в плен попали! Потом мы здесь переночевали, а на второй день нас увезли в лагерь. Там уже было место, огороженное проволокой, был какой-то стекольный завод, и я спросила украинцев, какой это город, а они сказали: «Это Хелм». Потом, через два дня привезли Веру. Как она сказала, «Я с 8-й заставы, жена помначзаставы». Но мы с ней сначала боялись говорить, потому, что она была одета в пальто и туфли, у неё были в руках 2 платья, и мы думали, что её к нам подослали и не говорили ей, что Лиля – дочь начальника заставы. «А почему, - спросила я у неё, - у тебя пальто и платья?». А она сказала: «Я выбежала совсем раздетая, как спала, а когда взяли меня в плен, я попросила взять вещи. Когда я вошла, то увидела, что мой муж был убит на пороге квартиры, и так немцы узнали, что я – жена помначзаставы». Потом мы встретились с политруком – его звали Володя. Жена у него по имени Вера жила в Воронеже, улица Карла Маркса, дом № 60. Это он нам так говорил. Он говорил: «Может быть, кто вернётся – сообщите ей!». Но, когда я вернулась и туда писала, мне ничего не ответили, ведь Воронеж был наполовину взят немцами. Жена Неезжалова спрашивала, кто же был герой. Я так понимаю – и живые, и мёртвые: на 6-й заставе все были герои, дрались до последнего патрона. Я слышала, что старшина всё же остался жив. Он всё опишет точно. До конца боя мы с ним были вместе, и в плену были вместе, а потом нас разлучили. Немцы первое время всех гражданских из плена отпускали. Нам с Лилей сказали: «Убирайтесь! На Украину поедете!». Записана я была у немцев прачкой, а Лиля – моей сестрой, тоже прачкой. Я сказала, что мы – прачки, а немцы спросили, кто знает тебя и подтвердит, что ты – прачка? Я сказала, что это Каретников знает. Его тогда Курбатов повёл к переводчику, и он сказал: «Да, это прачка, а девочка – сестра, тоже прачка».

 

Мати А.К.Неєзжалого біля пам’ятника сину і його бойовим товаришам, 1984 р.

 

Пам’ятник прикордонникам 6-ї ПЗ

Категорія: Прикордонники в боях за Волинь. Червень 1941 | Додав: voenkom (12.03.2011) | Автор: Сергій Яровенко E
Переглядів: 866 | Теги: 2 рПЗ, 2 ПК, Мещеряков, 90 ПрЗ, Бакшеєв, 5 ПЗ, Неєзжалий, М'якішев, 6 ПЗ, Говоров | Рейтинг: 5.0/6
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: