2.1. Оброна кордону на ділянці 90-го прикордонного загону. 1 ПК - Прикордонники в боях за Волинь. Червень 1941 - Волинь на початку 2-ї світової війни - Каталог статей - Персональный сайт Сергея Яровенко
Неділя
04.12.2016
13:13
Форма входу
Категорії розділу
Невідомий "золотий" вересень. Волинь 1939. [19]
Розповідь про події вересня-жовтня 1939 року на Волині.
Прикордонники в боях за Волинь. Червень 1941 [16]
Історія та бойовий шлях 90-го та 98-го прикордонних загонів. Бойові дії прикордонників у перші дні Великої Вітчизняної війни.
41-ша в боях 41-го [6]
Історія і бойовий шлях 41-ї танкової дивізії
Волинська епопея 19-ї танкової дивізії [2]
Історія і бойовий шлях 19-ї танкової дивізії 22-го механізованого корпусу
Перші дні війни [3]
Про початок Великої Вітчизняної війни та бойові дії на території області в період з 22 червня по 2 липня 1941 року
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 352
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Волинь на початку 2-ї світової війни » Прикордонники в боях за Волинь. Червень 1941

2.1. Оброна кордону на ділянці 90-го прикордонного загону. 1 ПК

1-ша комендатура (1-4 прикордонні застави)

Героїчно билися з ворогом бійці 1-ї та 2-ї ПЗ.

О 04.05 22 червня 1-а застава (с. Коритниця) яка знаходилась на березі невеличкої річки Золотуха (притока західного Бугу) під командуванням старшого лейтенанта К.Л.Ареф’єва була обстріляна гарматним і рушнично-кулеметним вогнем. Застава негайно була приведена в бойову готовність, зайняла оборону. Німці під прикриттям почали переправлятися убрід через  Буг. Особовий склад застави був розбитий на дві групи, зайняв оборону на флангах застави із завданням не дати супротивникові можливості обходу. Першими підготовку до переправи німців біля 05.00 виявив прикордонний наряд „Дозор” на чолі з єфрейтором Геннадієм Федоровичем Козловим, про що й доповів на заставу. Старшим лейтенантом Ареф’євим було прийняте рішення про посилення наряду і віддано наказ про відкриття вогню в разі, якщо гітлерівці переправляться на радянський берег. Під вогнем прикордонників перший десяток гітлерівців знайшов свою смерть у перші години війни західніше Коритниці. За бої на кордоні , а згодом у складі 123-го сп 62-ї сд на околицях Турійська і Ковеля єфрейтор Г.Ф.Козлов був нагороджений медаллю „За відвагу”.

 

Козлов Геннадій Федорович, 22.06.1941 єфрейтор, 1-ша ПЗ 90-го ПрЗ

Біля 06.00 німецькі гармати знову обстріляли заставу, а біля 06.40 до посиленої піхотної роти почало переправу в районі села Матче. І ця спроба була відбита рушнично-кулеметним вогнем прикордонників. Серед тих, хто відзначився був зовсім молодий солдат кулеметник Микола Левченко, який відбивався від ворожих атак до останньої кулі, а згодом і гранатами.

О 09-30 до піхотного батальйону німців зосередилось у лощині, яка знаходилась у 200м на схід від застави. Група під командою заступника начальника застави молодшого політрука  Юхима Власовича Кравцева допустила противника на відстань 80- 100м і відкрила вогонь. Через 30 хвилин на полі бою залишилось 25 трупів німецьких солдат, а залишки батальйону "завойовників Європи" відступили на польську територію. У цей час на правому фланзі група під командуванням заступника політрука Люленка, своїм вогнем взагалі не дала можливості німецьким воякам переправитися через р. Західний Буг. Протягом дня прикордонниками 1-ї застави було зірвано ще декілька спроб вояків 298-ї піхотної дивізії.

О 00.30 23 червня після двохгодинної артилерійської підготовки, гітлерівці, силами до батальйону піхоти, перейшли кордон і почали оточувати заставу. І знову прикордонники підпустили ворога на відстань 100-120 метрів та, освітивши його ракетами, відкрили шквальний вогонь.. До 4-ї ранку німці ще декілька разів намагались штурмувати заставу, але врешті – решт зі значними втратами після рішучої контратаки прикордонників знову відступили за кордон . За відсутності зв’язку з комендатурою і штабом загону, оцінивши обстановку старший лейтенант Ареф'єв  як старший за званням прийняв рішення про об’єднання сил 1-ї та 2-ї застав на світанку 23 червня. Завданий гітлерівцям під час нічної атаки урок був настільки сильний, що протягом усього дня 23 червня противник більше активних дій не проявляв.

На ділянці 2-ої ПЗ (с. Чорнявка) перехід кордону німцями було зафіксовано о 04.10 22.06 прикордонним нарядом у складі А.М.Хирного та М.І.Зубкова. На допомогу наряду негайно було вислано розрахунок станкового кулемета на чолі з сержантом М.Г.Кузнєцовим, а заставі піднята по тривозі. Біля 5.00 кулеметники впритул розстріляли до взводу противника, який першим на цій ділянці перейшов радянський кордон. З приведенням застави до повної бойової готовності нещодавній випускник прикордонного училища начальник застави молодший лейтенант Михайло Іонович Артамонов направив два розрахунки станкових кулеметів для прикриття підходів до пункту постійної дислокації. Через годину, близько 06.00 до двох рот противника обійшли заставу з флангів. Особовий склад застави, зайнявши кругову оборону в опорному пункті, до 18.00 вів бій з противником, інформувавши одночасно про обстановку начальника 1-ої застави, з яким телефонний зв'язок втрачено не було протягом бою. До ночі бій затихнув.

Начальники обох застав намагались встановити зв’язок зі штабом комендатури, проте зв’язковий, направлений до Устилуга назад не повернувся. На кінець дня 22 червня старшому лейтенанту Ареф’єву вдалось встановити зв’язок з і штабом 123-го стрілецького полку 62-ї стрілецької дивізії, який знаходився у селі Писарєва Воля Володимир-Волинського району. Зважаючи на чисельну перевагу противника, обмежену кількість особового складу і боєприпасів Ареф’єв вирішив об’єднати обидві застави і організувати оборону в районі Коритниці. Пропозиція про об’єднання сил  була передана молодшому лейтенанту Артамонову. Для де блокади  від ворожих сил 2-ї застави була надіслана група з 7 прикордонників на чолі з заступником начальника 1-ї ПЗ з політчастини молодшого політрука Є.В.Кравцова. Про своє рішення Ареф’єв також проінформував командира 123-го стрілецького полку полковника Івана Трохимовича Токаренка. Під покровом ночі група відважних, які її відразу ж охрестили на 1-й заставі безшумно підкралась до села Чорнявка з півночі, освітила місцевість ракетами і відкрила вогонь по ворогу. В атаку зі світлом ракет пішли і прикордонники 2-ї застави. Німці подумали, що їх атакує з тилу значний підрозділ, запанікували і кинулись навтьоки.

У цей же час відновились атаки в районі дислокації 1-ї прикордонної застави. Німці намагались оточити опорний пункт 1-ї ПЗ, деякі з них навіть спромоглися увірватись на територію застави. В нічному бою знову відзначився М.Левченко. Коли на одній з ділянок оборони в нерівному бою загинув розрахунок станкового кулемету молодий прикордонник повзком наблизився до позиції, а за декілька секунд відкрив вогонь по ворогу, ворожа атака захлинулась. За бої на кордоні м. Шевченко був нагороджений орденом Червоної Зірки.

Удосвіта 23 червня  німці знову атакували. Здавалось, що ні люди, ні зброя не витримають шаленого бою. Раптом в тилу німців роздалось гучне „Ура!”, це до місця дислокації 1-ї ПЗ підійшли прикордонники 2-ї застави і група молодшого політрука Кравцова. Гітлерівці вкотре відступили. Протягом всього дня і ночі на 24 червня об’єднані сили двох застав присікали усі спроби німців переправитися через Західний Буг. О 01.00 24 червня противник відкрив сильний артилерійський обстріл а о 03.00 перейшов у наступ силою до двох батальйонів. Припинити бій і почати відхід прикордонників змусив лише наказ командира 123-го стрілецького полку 62-ої стрілецької дивізії, який передав посильний штабу полку о 04.00 24.06. Біля 5-ої години ранку прикордонники, зібравши усю свою і трофейну зброю, підірвавши вцілілі приміщення і оборонні споруди, почали відхід в напрямку села Ставки (нині Турійського району), де влилися до складу 123-го сп. У цей час частини 62-ї сд під командуванням полковника М.П.Тимошенка вела напружені бої на своєму лівому фланзі в районі Вишніва з частинами 62-ої німецької піхотної дивізії, а також утримувала рубіж на ділянці Замлиння, Висоцьк, далі по правому березі Бугу до Паридубів. Прикордонники приймали участь в боях за Турійськ 26 та 27 червня,  обороняли Ковель. Надалі, до 6 липня, прикордонники, діючи у складі полку, також неодноразово брали участь в боях. 8 липня 1941 р. застави в районі м. Коростень приєдналися до залишків 90-го прикордонного загону.

Вже після війни стали відомі подробиці бою на ділянці 3-ї застави ( район с. Видранка). Більшість прикордонних нарядів, висланих на охорону кордону до початку бойових дій до пункту постійної дислокації повернутись не змогли і прийняли бій уздовж ділянки кордону. Начальник застави молодший лейтенант Максименко А.К. знаходився у в тилу ділянки застави, а його заступник молодший лейтенант Грунін П.Я. разом з червоноармійцем Льовушкіним з 23.00 знаходився на кордоні у наряді. У перші хвилини війни командування заставою  прийняв політрук П.М.Киян, який підняв заставу по тривозі. Киян відразу ж наказав старшині Івану Пархоменку з двома стрілецькими відділеннями зайняти оборону на лівому фланзі опорного пункту, а сам очолив оборону правофлангових блокгаузів Прикордонники зайняли оборону обабіч дороги, яка йшла в тил ділянки. До 05.00 німецька артилерія обстрілювала територію застави. Внаслідок німецького вогню було пошкоджено лінії зв’язку зі штабами комендатури та загону. Прикордонники залишились наодинці з ворогом. Біля 05.00 снаряди стали пролітати над головами прикордонників – артилерія перенесла вогонь вглиб радянської території, а через кордон попрямували німецькі піхотинці.

Першими ворога як і на всьому кордоні зустріли наряди. Заступник начальника 3-ї ПЗ молодший лейтенант Грунін о 04.15 побачив на німецькій стороні сигнал у вигляді червоної смуги, яка тягнулась зверху вниз. Слідом за цим сигналом почувся гуркіт артилерійських пострілів. Вогонь був настільки сильним і щільним, що сосновий ліс, поблизу якого знаходився наряд майже відразу запалав. П.Грунін відав наказ про укриття в ДОТі, який знаходився майже на лінії кордону. Зі свого укриття прикордонники запримітили велику групу німців, які скупчились біля переправи. Як тільки перші німецькі солдати стали переправлятись через Буг Льовушкін за наказом молодшого лейтенанта Груніна відкрив вогонь зі снайперської гвинтівки. Після 10 пострілів 8 гітлерівців залишились лежати навіки на березі Бугу. Виявивши місце знаходження наряду по ньому стала вести вогонь прямим наведенням німецька артилерійська батарея. Після попадання 2-го снаряду в ДОТ, прикордонники залишили його і зайняли позицію в окопі, об лаштованому неподалік. Зайнявши позицію, відкрили вогонь зі снайперської гвинтівки і автомата. Ще декілька нападників впали мертвими, інші відійшли, так і не наважившись формувати річку у цьому місці. Коли Грунін і Льовушкін повернулись на заставу її вже не було, лише догорали будівлі казарми та конюшні, в районі опорного пункту валялось більше сотні німецьких трупів. Згодом обидва прикордонника приєднались до зведеного загону 1-ї та 2-ї застав і воювали з німцями в районі Ковеля.

Серед місцевих мешканців до цих пір зберігається пам’ять про інструктора розшукових собак Терентія Матвійовича, який стикнувся з ворогом, перебуваючи у наряді разом з чотирьох лапим колегою. У рукопашній сутичці прикордонник загинув. Вірний пес не залишив бойового товариша і вмер від голоду і ран біля його тіла, не підпустивши ні німців ні місцевих селян. Сьогодні у прикордонному лісі стоїть скромний пам’ятник з написом "Терентій Матвійович і його вірний друг". Небагатьом прикордонникам, які знаходились в дозорах, секретах та інших нарядах вдалось пробратись до своїх. Деякі з них, як наприклад Леонід Бохлунов і Георгій Рубілкін змогли прорватись на заставу, деякі, які не змогли цього зробити приєднались до підрозділів 87-ї сд, а згодом за наказом командира дивізії почали відступ у напрямку Верби. Наткнувшись на заслон 298 – ї піхотної дивізії прикордонники вступили в бій, прорвали кільце оточення і вийшли до Турійська, де влились до складу частин 62-ї сд. Разом з частинами цієї дивізії прикордонники приймали участь у кровопролитних оборонних боях до 4 липня. Цього дня залишки воїнів третьої застави з’єднались із штабом загону. Але все ж значна більшість загинула, або важкопораненими потрапила до німецького полону.

Наряд у складі москвича Л.Бохлунова і уродженця Оренбургських степів Г.Рубілкіна зустрів німців на березі Бугу. Переміщуючись з місця на місце влучними пострілами з автоматів прикордонники деякий час не давали ворогу переправитись через річку, а коли передовий загін все ж ступив на радянську територію Леонід Болхінов влучно метнув одну за одною гранати. Лише після того, як усі боєприпаси закінчились прикордонники пробрались на заставу і приєднались до групи старшини Пархоменка.

 

Прикордонники 3-ї ПЗ червоноармійці Л.Ф.Болхунов і Г.К.Рубілкін

Біля 05.30 перші ворожі шеренги показались перед опорним пунктом. За командою політрука Кияна прикордонники підпустили ворога на 80-100 метрів і відкрили влучний, нищівний вогонь. Від куль двох станкових, трьох ручних кулеметів, автоматів і гвинтівок після першої атаки на волинській землі валялись 50 трупів німецьких солдат. Знову по заставі відкрила вогонь німецька артилерія. Запалало приміщення застави, конюшня, осколки снарядів несли з собою смерть захисникам кордону. Одним з осколків був вбитий молодший політрук П.Киян. Після смерті політрука командування заставою на себе прийняв старшина застави Іван Іванович Пархоменко. 

 

ДОТ в місці розташування 3-ї ПЗ 90-го прикордонного загону.

Біля 7-ї ранку на заставу прибули начальник штабу комендатури старший лейтенант Васильєв і офіцер комендатури старший лейтенант Леонов. Прикордонники дев`ять годин відбивали атаки сілезців із 298-ї піхотної дивізії. Загинули старші лейтенант Васильєв і Леонов, важко поранений осколком снаряда у ключицю старшина Пархоменко продовжував керувати боєм.

 

Старшина І.І.Пархоменко

Старшина Пархоменко прийняв командування правим флангом, командування лівим доручив сержанту Степану Юхименку, а для оборони тилових підступів направив групу автоматників на чолі з Л.Бохлуновим. Після чергового артилерійського нальоту до 300 німців вкотре пішли а атаку. Лише коли ворог наблизився на відстань біля 80 метрів старшина віддав команду відкрити вогонь. До півтора десятка нападників впали під першими кулями, інших вперед підганяли офіцери. Та все ж нищівний вогонь і до 100 втрачених солдат змусили німців відступити.

Посиливши кулеметний вогонь по блокгаузах німці намагались просочитись через яр в тил застави. Проте прикордонники швидко розгадали цей маневр. Кулемети Георгія Рубілкіна та Василя Шевцова вдарили по німецьким кулеметам, Микола Козлов зі своїм ручником зайняв позицію біля містка і відкрив вогонь по піхоті, інші кидали в сторону ворога ручні гранати.

 

Дорога в тилу 3-ї застави де знаходився опорний пункт

Двічі поранений в руку продовжував вести вогонь Рубілкін, важкопоранені прикордонники відмовлялись залишити позиції і йти в тил. Застава продовжувала боротьбу. З огляду на значно поріділі ряди захисників застави Пархоменко відкликав з тилового рубежу 4-х автоматників і посилив ними оборону правого флангу. Після чергового артилерійсько-мінометного нальоту в атаку знову пішла піхота. Влучним вогнем кулеметів Юхименка і Козлова і ця атака була відбита. І знову заговорила ворожа артилерія, загавкали міномети. Близько дванадцятої години дня на підступах до застави лежало більше сотні трупів "над людей", ще до пів сотні валялось у яру, проте загинули останні захисники застави – прикордонники Юхименко, Козлов, Бохлунов, Колосов. Іван Пархоменко наказав Заславському кухарю Скибі (червоноармієць Скиба Дмитро Іванович, 18.10.1918 р.н., 24.06.1941 потрапив до німецького полону, знаходився в концтаборі  шталаг VIII E (308). Помер 10.07.1942, похований в Нойхаммері, Польща) передати наказ тим, які залишились живими залишити позиції і йти у напрямку на Видранку, а сам залишився прикривати відхід. Через деякий час старшина вдруге був важко поранений і на якийсь час втратив свідомість. Німці ще з пів години не наважувались підійти до застави. Вкотре, цього разу вже більше для під страховки по позиціям прикордонників вдарила артилерія. Згодом, вважаючи, що із заставою покінчено, похизуватись перед фотокамерою на руїнах приїхали німецькі штабні офіцери.  З останніх сил Іван Пархоменко кинув останню гранату в напрямку автомобіля, який наближався, і знесилений впав у траншею. Один з офіцерів (3 загинули), які залишились живими від вибуху, вихопив пістолет і кілька разів вистрелив у спину відважного прикордонника.

 

Пам’ятник Івану Івановичу Пархоменку на 4-й прикордонній заставі  7-го прикордонного загону

Про останній бій на заставі згодом розповів Георгій Рубілкін, який вночі вибрався з-під тіл своїх бойових товаришів і добрався до села Видранки. Місцеві мешканці надали йому першу допомогу. Г.К.Рубілкін згодом продовжив свій бойовий шлях, дійшов до Берліна.

 Село Видранка Володимир – Волинського району Постановою Верховної Ради СРСР від 4 серпня 1958 року перейменована в  село Пархоменкові, а 21 жовтня 1967 р. ім’я Івана Пархоменка було присвоєно заставі де він служив і на якій загинув, вулиці й 27-й школі в Запоріжжі. 

 

Меморіальна табличка на заставі ім. Пахоменка

Довгий час у Володимир – Волинській середній школі №2 функціонував музей прикордонної слави імені старшини Пархоменка, його ім’я носила піонерська прикордонна застава №117, за Івана Івановича Пархоменка здавали на атестат про середню освіту учні  другої Володимирської десятилітки випуску 1975 року. 2008 року ім’я Івана Пархоменка присвоєно відділенню прикордонного контролю Львівського прикордонного загону.

 

Автор цих рядків біля пам’ятника прикордонникам 3-ї ПЗ, червень 1968 року...

 

... і з донькою на заставі ім.. І.Пархоменка, грудень 2005 р.

Категорія: Прикордонники в боях за Волинь. Червень 1941 | Додав: voenkom (12.03.2011) | Автор: Сергій Яровенко E
Переглядів: 1428 | Теги: Артамонов, Ареф'єв, 90-й прикордонний загін, 1 ПК, 3 ПЗ, 2 ПЗ, пархоменко, 1 ПЗ | Рейтинг: 5.0/9
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: