2.1.1. Оборона кордону на ділянці 90-го прикордонного загону. 1 ПК - Прикордонники в боях за Волинь. Червень 1941 - Волинь на початку 2-ї світової війни - Каталог статей - Персональный сайт Сергея Яровенко
Субота
21.01.2017
11:36
Форма входу
Категорії розділу
Невідомий "золотий" вересень. Волинь 1939. [19]
Розповідь про події вересня-жовтня 1939 року на Волині.
Прикордонники в боях за Волинь. Червень 1941 [16]
Історія та бойовий шлях 90-го та 98-го прикордонних загонів. Бойові дії прикордонників у перші дні Великої Вітчизняної війни.
41-ша в боях 41-го [6]
Історія і бойовий шлях 41-ї танкової дивізії
Волинська епопея 19-ї танкової дивізії [2]
Історія і бойовий шлях 19-ї танкової дивізії 22-го механізованого корпусу
Перші дні війни [3]
Про початок Великої Вітчизняної війни та бойові дії на території області в період з 22 червня по 2 липня 1941 року
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 354
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Волинь на початку 2-ї світової війни » Прикордонники в боях за Волинь. Червень 1941

2.1.1. Оборона кордону на ділянці 90-го прикордонного загону. 1 ПК

Та все ж найважче велось на ділянці 1-ї комендатури  в місці дислокації її штабу та 4-ї прикордонної застави, які знаходились в містечку Устилуг.

Комендант ділянки майор М. Г. Неплюєв, начальник резервної застави молодший лейтенант В. П. Парубков*** і начальник 4-ої застави старший лейтенант О. К. Чумовицький відразу після отримання повідомлення зі штабу загону до 2 години ночі привели підпорядковані підрозділи до повної бойової готовності. Разом з комендатном зназодився і капітан Пігін, якого лейтенант бабін в доповіді майору Бичковському "поховав".** Основна увага була зосереджена на обороні автомобільного дерев’яного мосту через Західний Буг. Для спостереження за мостом було вислано прикордонний наряд „Секрет” на чолі зі старшим наряду Леонідом Іллічем Корсунем.

 

Л.І.Корсунь з бойовим товаришем, фото 1941 року

В опорному пункті 4-ї застави розташувався і штаб 1-ї прикордонної комендатури, який зайняв один із блокгаузів. Особовий склад 4-ї лінійної і 1-ї резервної застави частково залишався в казармі, частково зайняв позиції в опорному пункті., частково оборонні позиції на подвір’ї комендатури.

 

Схема 4-ї прикордонної застави за В.В.Платоновим

Ще до закінчення  артилерійського обстрілу майор М.Г.Неплюєв наказав резервній заставі під командуванням молодшого лейтенанта В.П.Парубкова висунутись на лівий берег Бугу і зайняти окопи біля мосту, що знаходився ліворуч від застави. 4-та ПЗ отримала наказ зайняти оборону праворуч від мосту та в опорному пункті застави і не допустити форсування противником Західного Бугу. Правофлангову групу очолив начальник застави старший лейтенант Олександр Кіндратович Чумовицький, групу в опорному пункті його заступник – молодший лейтенант Андрій Захарович Лівенцов.

 

Залишки опорного пункту на ділянці 4-ї прикордонної застави

Ще гриміли вибухи від розривів снарядів, а перша група німців чисельністю до роти вже наближалась до мосту через Буг. Коли гітлерівці дійшли до середин мосту Чумовицький віддав наказ про відкриття вогню. Перша атака гітлерівців була відбита, причому 298-а дивізія не дорахувалась у своєму складі до 70 солдат і офіцерів.

Через декілька хвилин знову загриміли німецькі гармати. Серед прикордонників з’явились перші жертви. Від німецького осколку загинув кулеметник Карп Степанович Довніч, його місце за кулеметом зайняв Іван Чорношкур. Ворожий осколок обірвав життя і коменданта ділянки майора Неплюєва.

Після загибелі коменданта командування зведеним загоном прикордонників прийняв старший лейтенант Чумовицький****.  О.К.Чумовицький користувався заслуженим авторитетом, як у своїх підлеглих, так і начальства. Начальник загону майор М.С.Бичковський так характеризував начальника 4-ї застави: „На Чумовицького можна було покластися. Він мав воістину стальну волю, дивну мужність. За любих обставин такий – ніколи не підведе. Прикордонники 4-ї застави затримали не один десяток лазутчиків, і в цьому велика заслуга старшого лейтенанта Чумовицького...”

 

Начальник 4-ї прикордонної застави Олександр Кіндратович Чумовицький

Біля 05.30 під прикриттям мінометного і гарматного вогню німці відновили атаку. Групи ворожих солдат стали переправлятися на деякій відстані по обидва боки мосту, маючи намір обійти прикордонників з флангів. Атака піхоти була підтримана 15 танками.  Два танки були підбиті, інші прорвалися через позиції захисників кордону і рвонули в сторону спочатку будівлі комендатури, а згодом у напрямку Володимира – Волинського. Піхота ж була зустрінута вогнем.  На правому фланзі оборони ворога вогнем з кулемета поливав Михайло Михайлович Левченко. Коли осколок ворожого снаряду пробив кожух „Максима” Левченко перев’язав його своєю гімнастеркою. Не залишив Шевченко позиції і після того, як був поранений у обидві ноги. Четвертий осколок став смертельним для мужнього прикордонника. При відбитті цієї атаки загинув також Іван Чорношкур, а його місце зайняв сержант Сергій Йосипович Марков. 


Михайло Михайлович Левченко

 

Прикордоннки 4-ї ПЗ Лаврухін М.П і Марков С.Й.

У нерівному бою з ворогом загинув і офіцер 1-ї резервної застави Олександр Григорович Малявко, котрий відстрілювався від наступаючих німців поблизу будинку, в якому проживала його сім'я, а останню кулю випустив собі у скроню.

 

Малявко О.Г.

Великими зусиллями прикордонники таки відкинули німецьку піхоту назад.

Після нового артилерійського нальоту через міст знову рушила колона  з 32 німецьких танків. Услід за ними - до батальйону піхоти. І цю атаку прикордонники відбили.  Розуміючи, що прикордонників з фронту не взяти командування 298-ї пд наказало командирам частин організувати переправу на південний захід від Устилуга. Невеликі німецькі підрозділи на човнах і плотах таки переправились через Буг і стали просуватись у тил позицій охоронців кордону. Спроби ворога обійти позиції з флангів і тилу були зірвані діями груп під командуванням помічника начальника 4-ї застави А.З.Лівенцова і заступника політрука сержанта Василя Миколайовича Гуліна.. На флангах було знищено до роти німців. 

 

Останні місяці перед війною.

Прикордонники 4-ї ПЗ, з трубою помічника начальника застави А.З.Лівенцов

Спроби німців атакувати міст ще декілька разів зазнавали невдачі.

Надвечір 22 червня Чумовицький прийняв рішення на вихід з оточення. Для прикриття відходу була залишена група Лівенцова. О.К Чумовицький, відправивши поранених до опорного пункту застави з групою бійців вийшли до позицій де оборонялись захисники комендатури. З відходом групи німцям згодом вдалось прорватись через міст і вийти на східну околицю Устилуга. Жаркі бої тривали на північно-східній околиці Устилуга, де оборону зайняла 3-тя рота 19-го окремого кулеметного батальйону 2-го УРу і підрозділи 16-го сп 87-ї сд. Частини РСЧА зуміли зупинити німецькі танки і відкинути німців за Лугу, але пробитись до прикордонників не змогли. Після декількох годинного бою в районі будівлі комендатури Чумовицький прийняв рішення йти на з’єднання з підрозділами 16-го сп. Сам Чумовицькій з декількома бійцями йшов в ар’єргарді. Найближчим О.К.Чумовицького став заступник політрука 1-ї резервної застави О.Д.Дубравов. Пройти непоміченими не вдалось - поблизу мосту  через Лугу в районі с. П’ятидні прикордонники стикнулися з німецьким диверсійним підрозділом, бійці якого були одягнуті в радянську військову форму. В ході запеклого бою з диверсантами ціною власного життя врятував командира замполітрука Дубравов. У цьому бою прикордонники винищили весь загін абверівців, але загинув і начальник застави старший лейтенант Чумовицький і майже вся група прикриття.

 

В.М.Гулін, С.О.Марков, О.Д.Дубравов

Залишки бійців 4-ї ПЗ у ніч з 22 на 23 червня вийшла до позицій 19-го окремого кулеметного батальйону 2-го УРу в рядах якого і продовжувала вести бойові дії. Група молодшого лейтенанта А. З. Лівенцова, яка залишилась прикривати відхід основних сил комендатури і 4-ї застави відбивалася від ворогів понад п’ять діб.

 

Андрій Захарович Лівенцов

Лівенцов організував кругову оборону застави. Вже на світанку 23 червня перші атакуючі шеренги німців стали наближатись до позицій. До роти піхоти намагались взяти опорний пункт з ходу. Прикордонники підпустили ворога на  40-50 метрів і відкрили нищівний вогонь. За декілька хвилин половина наступаючого німецького підрозділу була знищена, прикордонники піднялись в контратаку. Одним перших кинувся на ворога заступник політрука Василь Гулін. У важку хвилину Гулін прикрив від ворожої кулі А.З.Лівенцова, але сам отримав важке поранення. Товариша з поля бою на собі виніс Олександр Брайченко.

 

Василь Гулін, фото 1941 р.

Після чергового артилерійського нальоту на мосту через Буг з’явились німецькі мотоциклісти, які на високій швидкості і під прикриттям кулеметного вогню намагались проскочити повз прикордонників. Та не вдалось. І знову по опорному пункту вдарила німецька артилерія. В ході одного з нальотів важко поранений у голову був Лівенцов, отримала поранення його дружина, Людмила Іванівна, яка увесь цей час знаходилась на заставі та ще декілька прикордонників.

 

Людмила Іванівна Лівенцова

Та все ж воїни у зелених кашкетах не здавались. Виховані у дусі "розіб’ємо ворога на його території" прикордонники щогодини чекали підходу основних сил "непереможної" Червоної Армії", та допомога все не надходила. Натомість, уранці 28 червня до позицій прикордонників наблизився невідомий у формі радянського офіцера. Він відрекомендувався представником командування і передав, що йому доручено вивести прикордонників з оточення. За декілька десятків хвилин бійці, які залишили позиції опинились в оточенні роти німців, диверсант вправно зіграв свою роль, але поплатився життям – обеззброєний Лівенцов задушив його голіруч. Щоправда це не врятувало прикордонників, їх було розстріляно.

Дещо іншу версію останнього бою прикордонників 4-ї прикордонної застави подав В.В.Платонов у своїй книзі „ Вони першими прийняли удар”. Письменник-прикордонник описував так: „Найбільш підходящим шляхом до виходу (з опорного пункту – С.Я.) шлях проходив через густу бузкову алею застави. Фашисти врахували це і влаштували там засідку. Як тільки люди наблизились до кущів на них накинулись фашисти. Сутичка була короткою. Тих, хто залишився живими гітлерівці зв’язали і вишикували у дворі. Незв’язаним залишився лише молодший лейтенант А.З.Лівенцов. Він був без кашкета, у розірваній гімнастерці, з закривавленою пов’язкою на голові. Андрій Захарович стояв з гордо піднятою головою і з презирством дивився на своїх ворогів. Почався допит. Окупанти біли полонених прикладами, кололи багнетами, але прикордонники мовчали. І тут, Лівенцов, не витримавши знущань над своїми бійцями, Лівенцов накинувся на офіцера, повалив його і задушив. Це вийшло цілком несподівано. Гітлерівці швидко опам’ятались і застрелили молодшого лейтенанта, а потім біля обриву поодинці розстрілювали інших прикордонників...”

Лише через три дні місцеві жителі змогли пробратись на заставу і поховати прикордонників. Серед них була і Людмила Лівенцова, яку прихистила з двома дітьми місцева жителька Антоніна Пилипівна Котюк. У 1950 році останки прикордонників були перепоховані на міському кладовищі Устилуга. Людмила Іванівна ж згодом з Устилуга перебралась до Корит ниці, де її прихистила Леокадія Степанівна Лозовських (по війні проживала в Ольштинському воєводстві Польщі). У 1943 .І Лівенцова вступила до одного з партизанських загонів Чернігівсько-Волинського з’єднання О.Ф.Федорова, яке на той час прибуло на Волинь. Нагороджена медаллю „Партизану Великої Вітчизняної війни” ІІ ступеня. По війні працювала на будівництві Каховської ГЕС. Сини А.З. Лівенцова, Анатолій став інженером-будівельником, Валентин - вчителем музики.

                                                   

Меморіальна плита з іменами прикордонників 1-ї ПК і 4-їПЗ на кладовищі в Уситилузі

* Майор Неплюєв, комендант 1-ї ПК 90-го ПрЗ. Народився у1900 році в с.. Єлоцкоє Заормського району Воронезької області. В армії з 1917 року. Учасник Громадянської війни. Брав участь в боротьбі з бандитизмом в районі станиці Євстратієвська і проти банди Сєрова в 1920-1921 рр. в Ново- Узденськом районі. У 1931 році закінчив Вищу прикордонну школу ОДПУ. Депутат Славутської райради у 1939-1940 рр. Дружина Марія Захарівна, син Валентин 1937 р.н..

** Ім'я Пігіна викарбуване на меморіальній плиті братської могили в Устилузі поряд з прізвищами інших захисників кордону, які загинули в перші дні війни, але його доля була більш важкою - вже 28 червня 1941 року опинився за колючим дротом табору для військовополонених шталагу-1А, м. Штаблак (нині - околиці селища Нагірне Багратіоновського району Калінінградської області РФ - С.Я.) у Східній Прусії. Згодом був переведений до табору  штатлаг 1-Б (24 листопада-10 грудня 1942 року) поблизу міста Хохенштайн, (нині - польський Ольштинек). за останніми наявними даними за станом на 10 лютого 1943 року знаходився у шталагу-3Б, в місті Штеттіне В Померанії (нині - Щецін, РП). Найбільш вірогідніше свій земний шлях капітан Пігін закінчив у цьому концтаборі, хоча точних даних немає.

***Лейтенант Парубков Василь Петрович, начальник 1-ої резервної застави (Устилуг). 1916 р.н., с.Велехово Гирловського району Рязанської обл. Член КПРС з 1940, на військовій слудбі з 1937. Закінчив курси молодших лейтенантів при Білоруському прикордонному окрузі в 1939 р.

****Олександр Кіндратович Чумовицький (1907-1941). Народився в с. Чумовиця Алишевської сільської ради Лальського району Архангельської області в сім’ї селянина – бідняка. На військовій службі з 1929 року. Пройшов шлях від рядового червоноармійця до начальник 4-їПЗ 90-го ПрЗ, старшого лейтенанта. У 1933 році закінчив Харківське прикордонне військове училище НКВС. Заочно навчався і Іжевському педагогічному інституті.

Категорія: Прикордонники в боях за Волинь. Червень 1941 | Додав: voenkom (12.03.2011) | Автор: Сергій Яровенко E
Переглядів: 1221 | Теги: Корсунь, Пігін, Лівецов, Чумовицький, Непл.єв, 4 ПЗ, 90 ПрЗ, 1 ПК | Рейтинг: 5.0/8
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: