За «п΄ять хвилин» до війни - Перші дні війни - Волинь на початку 2-ї світової війни - Каталог статей - Персональный сайт Сергея Яровенко
Субота
25.02.2017
12:18
Форма входу
Категорії розділу
Невідомий "золотий" вересень. Волинь 1939. [19]
Розповідь про події вересня-жовтня 1939 року на Волині.
Прикордонники в боях за Волинь. Червень 1941 [16]
Історія та бойовий шлях 90-го та 98-го прикордонних загонів. Бойові дії прикордонників у перші дні Великої Вітчизняної війни.
41-ша в боях 41-го [6]
Історія і бойовий шлях 41-ї танкової дивізії
Волинська епопея 19-ї танкової дивізії [2]
Історія і бойовий шлях 19-ї танкової дивізії 22-го механізованого корпусу
Перші дні війни [3]
Про початок Великої Вітчизняної війни та бойові дії на території області в період з 22 червня по 2 липня 1941 року
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 356
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Волинь на початку 2-ї світової війни » Перші дні війни

За «п΄ять хвилин» до війни

За «п΄ять хвилин» до війни.

69 років віддаляють нас від того червневого дня 1941 року, коли на нашу землю прийшла найжорстокіша із воєн. До цих пір історики ламають списи, висловлюючи теорію за теорією про те чи можна було запобігти війні, про наявність і достовірність інформації у вищого радянського керівництва про підготовку Німеччини до нападу. Я зупинюсь лише на інформації яка стала відома радянському командуванню безпосередньо напередодні війни і на долях тих, хто першим взнав про точний час початку нападу.

О 21.00 21 червня на ділянці 4-ї комендатури (м. Сокаль) 90-го Володимир-Волинського прикордонного загону при нелегальному перетині кордону був затриманий військовослужбовець 222-го піхотного полку 75-ої піхотної дивізії вермахту (по доповіді чергового УНКДБ УРСР у Львівській області до  оперативного чергового НКДБ УРСР від 22.06.41 в 221-му саперному полку 15-ї дивізії) Альфред Ліскоф.

Першим допит провів комендант прикордонної дільниці капітан Іван Варфоломійович Бершадський. Отримана інформація потребувала негайного реагування вищого командування, а тому перебіжчик близько 24.00 21 червня був доставлений до штабу загону, який дислокувався у місті Володимирі – Волинському. На допиті, які розпочався о 00.30 22 червня єфрейтор Ліскоф заявив, що о четвертій ранку 22 червня німецька армія перейде в наступ і що йому це відомо із слів його командира роти - обер-лейтенанта Шульца. Крім того, він же заявив, що особистим спостереженням ним встановлено, що артилерія зайняла вогневі позиції, танки і піхота – вихідні позиції.

Отримані дані начальником загону майором Михайлом Степановичем Бичковським негайно були передані відповідальному черговому штабу військ Українського прикордонного округу НКВС СРСР бригадному комісару Якову Юхимовичу Масловському, проінформовані командуючий 5-ою армією генерал - майор танкових військ Михайло Іванович Потапов, командири 87-ї стрілецької дивізії генерал – майор Пилип Федорович Алябушев та 41-ї танкової дивізії полковник Петро Петрович Павлов. Генерал – майор Потапов не тільки віднісся до повідомлення майора Бичковського з недовірою, але й звинуватив його у провокації.

Не дивлячись на це, начальник прикордонного загону поставив завдання комендантам посилити спостереження і доповісти про результати. Близько першої ночі коменданти ділянок доповіли по телефону, що на німецькому березі, уздовж берега р. Західний Буг, чутний шум моторів, проте безпосередньо на кордоні спокійно. Для більш детального допиту майор Бичковський викликав до штабу загону вчителя німецької мови місцевої школи. Ще йшов допит, коли в приміщенні штабу загону стало чути артилерійську канонаду зі сторони Устилуга.

О 3.30 22 червня 1941 року ударам німецької авіації і артилерії піддалися частини 45-ої стрілецької дивізії, що розташовувалися в Піщі, Шацьку і Любомлі, 87-ої стрілецької і 41-ої танкової дивізій, - у Володимирі - Волинському і Когильно, 124-ої стрілецької дивізії-у Порицьку, Тартакові і Горохові. Бомбардувальні ескадри Люфтваффе бомбили Луцьк, Ковель, Дубно, Рівне, а також аеродроми 14-ої і 62-ої авіадивізій у Велицьку, Любитові, Млинові; Червоному Волоці. Почався 2-й етап 2-ї світової війни – Велика Вітчизняна.

Як же склалися долі тих, хто першим взнав про майбутній напад.

Майор Бичковський зумів організувати бойові дії підлеглих комендатур і застав. Прикордонники Володимир – Волинського загону з честю і достоїнством виконали свій обов΄язок. Жодна з застав не покинула лінію кордону без наказу, а відійшовши на тиловий рубіж прикордонники влились в армійські частини та підрозділи з якими приймали участь в оборонних боях. За перший тиждень бойових дій прикордонниками було знищено понад 1400 німецьких солдат і офіцерів, а 101 взятий в полон. Більше того, за доповіддю командира 64-го полку з НКВС з охорони залізниці приблизно о 15-й годині 22 червня прикордонники разом з підрозділами 87-ї стрілецької дивізії та Володимир – Волинського укріпленого району контратакували гітлерівців в районі Володимира – Волинського і Устилуга і відкинули ворога на 7-8 кілометрів вглиб польської території, зайнятої німцями. Залишки загону (до 450 бійців і командирів) 6 липня були зібрані у районі Коростеня і почали виконувати завдання з охорону тилу 40-ї армії Південно – Західного фронту, а майор Бичковський був призначений начальником військ з охорони тилу армії. За бої в червні  1941 року Михайло Степанович Бичковський був нагороджений орденом Леніна. Високих урядових нагород були удостоєні і інші прикордонники загону (орденом Леніна – 2, орденом Червоного Прапора -5, Червоної Зірки – 11, медаллю «За відвагу» - 2. У березні 1942 року майор М.С.Бичковський був відкликаний у Москву, де отримав призначення  спочатку начальником відділу штабу Управління прикордонних військ НКВС Забайкальського округу (квітень 1942), згодом начальника штабу Управління ПВ НКВС Таджицького округу (листопад 1943). У 1944 році Михало Степанович був призначений начальником Управління прикордонних військ Литовського округу і отримав звання генерал – майора. У 1953 році генерал – майор Бичковський вийшов у відставку за станом здоров΄я.

Комендант 4-ї прикордонної дільниці Іван Бершадський вміло організував оборону підлеглих застав. Більше шести годин управління комендатури, особовий склад 4-ї та 14-ї резервної застав стримували наступ танкової та двох піхотних дивізій вермахту в районі Сокаля. Залишки застав і штабу комендатури відбиваючись від сп’янілого від крові ворога відійшли в напрямі на Горохів. Надвечір 22 червня капітаном Бершадським в районі Горохова були зібрані уцілілі бійці і командири усіх  застави комендатури.  Разом з частинами 124-ої стрілецької дивізії (генерал – майор П.Г Сущий) прикордонники мужньо стримували ворога у оборонних боях під Гороховом, Дубно, Шепетівкою. Комендант ділянки капітан Бершадський в бою за місто Горохів 24 червня був поранений і направлений в госпіталь. Після лікування в листопаді 1941 року отримав призначення на посаду начальника штабу 18-го прикордонного полку НКВС СРСР військ з охорони тилу діючої армії. У квітні 1942 був направлений на навчання до ВА ім.М.В.Фрунзе. По закінченні академії був призначений спочатку начальником штабу, а згодом командиром  188-го Аргунського стрілецького полку 106-ї Забайкальської стрілецької дивізії, сформованої з прикордонників (у складі 70-ї армії). Воював на Південно-Західному, Брянському, Центральному, Білоруському, 1-му Українському фронтах. ВІдзначився на Курській дузі і форсуванні Дніпра.. В травні 1944 року фронтові стежки знову привели вже начальника штабу 106-ї сд (з 16 жовтня 1943 року) полковника Бершадського на Волинь. Після боїв по звільненню Торчина, нинішніх Луцького, Локачинського та Іваничівського районів області 20 липня 1944-го І.В.Бершадський стояв на березі Західного Бугу, річки де почалась його бойова біографія. 14 серпня 1944 року  кавалер двох орденів Червоного Прапора, орденів Богдана Хмельницького 2-го ступеня та Червоної Зірки начальник штабу 106-ї Дніпровсько-Забайкальської стрілецької дивізії підполковник Іван Варфоломійович Бершадський загинув під час артилерійського обстрілу НП дивізії на західному березі Вісли. Був представлений до звання Героя Радянського Союзу, однак наказом військам 1-го Українського фронту від 20.09.1944 №0116/н був нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня.

Бригадний комісар Я.Ю.Масловський (на знімку праворуч) при формуванні Особливої армії НКВС (згодом 70-ї армії) очолить її політвідділ. Від Курська фронтові дороги приведуть генерал – майора Масловського на Волинь, північні райони якої звільняли з΄єднання армії, згодом до Бреста, Торуня, Гдині, Гданська, Ростока, Шеціна.

Більш трагічною була доля для генерал – майора Потапова та його підлеглих.

Командир 87 стрілецької дивізії один з перших радянських генералів, кавалер орденів Леніна і Червоної Зірки, герой Зимової війни генерал – майор Пилип Федорович Алябушев загинув на світанку 25 червня 1941 року в районі села Березовичі Володимир – Волинського району.

Командир 41-ої танкової дивізії полковник Петро Петрович Павлов після боїв в районі Ковеля був звинувачений в неефективних бойових діях дивізії, але виправданий. Дивізія полковника Павлова приймала участь в невдалому контрударі в районі Дубно, контрударі під Новоградом – Волинським, успішно протидіяла німецьким частинам в боях в Коростенському укріп районі. На 20 вересня 1941 року в дивізії був лише один танк, але ше три тижні (до 9 вересня) воїни 41-ї тд вели оборонні бої в районі Чорнобиля. Наприкінці 1941 року  полковник Павлов був призначений заступником командуючого 59-ою армією, згодом, у липні 42-го командиром 25-го танкового корпусу. У березні 1943 року потрапив в полон, був звільнений з неволі аж у 1945-му. Закінчив військову службу генерал – майор Павлов у мирний час на посаді заступника командуючого 36-го гвардійського стрілецького корпусу.

Командуючий 5-ю армією генерал – майор танкових військ М.І.Потапов 20 вересня 1941 р. в ході запеклих битв під Полтавою був важко поранений і потрапив до полону (всього у роки війни в німецькому полоні перебувало п΄ять командуючих радянськими арміями). За деякими джерелами генерала Потапова агітував стати на бік Німеччини особисто Адольф Гітлер, але герой Халхін-Голу навідріз відмовився. Після звільнення з концтабору у квітні 1945 року, М.І.Потапов майже два роки знаходився під перевіркою органів НКДБ, за особистою вказівкою Сталіна у 1947 році був відновлений у військовому званні, нагороджений орденом Леніна і призначений заступником командувача армією. З 1958 по 1965 рік генерал – полковник Потапов був першим заступником командуючого військами Одеського військового округу.

Щодо головного фігуранта, то радянська пропаганда постаралася використовувати вчинок Ліскофа в своїх цілях. Начальник управління спеціальної пропаганди Головного політичного управління РСЧА генерал-майор М. І. Бурцев у своїх мемуарах згадував: «Вже 27 червня з'явилася перша листівка німецького антифашиста Альфреда Ліскофа. Це він, ризикуючи бути обстріляним з обох берегів, переплив Буг, щоб попередити наших прикордонників про майбутній напад на СРСР. Ліскоф зробив це відразу ж, як тільки в 222-му полку 75-ої дивізії, де він служив, зачитали наказ про наступ. Ми, звичайно, не могли упустити випадку поговорити з першим перебіжчиком. Незабаром Ліскоф був доставлений до Москви. Високий, «робочого крою» німець в чині фельдфебеля викликав прихильність до себе, викликав довіру…Його розповідь була опублікована в «Правді», Вона послужила основою листівки, надрукованої з його портретом, яка сповістила німецьким солдатам, що і у вермахті є противники війни і гітлеризму, друзі Радянського Союзу». Щоправда згодом у відомстві Берії згадали першу реакцію Сталіна на матеріали першого допиту німецького солдата: «А може це провокація?». Німецький робітник, який не бажав воювати за інтереси 3-го рейху за свій вчинок поплатився власним життям, у жовтні 1941 року він був розстріляний в Уфі органами НКВС, як  "провокатор і агент німецької розвідки".

       

Категорія: Перші дні війни | Додав: voenkom (11.07.2010) | Автор: Сергій Яровенко E
Переглядів: 1872 | Рейтинг: 5.0/16
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: