Недільний ранок 22 червня 1941 року. Тишу спокійного літнього вихідного дня порушив незвичний гул. На грім це було не схоже – небо чисте, ні хмаринки. Ще ще рез трохи часу слідом за незрозумілими салахами з заходу з’явились стовпи диму, а небо заполонили армади залізних літаючих монстрів з хрестами на крилах. Провокація німців? Військові маневри? Але на думку вже приходило інше слово – страшне і чорне – ВІЙНА!

Не вірилось, не хотілось вірити! Адже ще зовсім нещодавно турійчани, перебуваючи по базарним або іншим справам у Ковелі, Мецейові, Любомлі бачили як на захід до німців йшли переповнені цистерни нафти, вагони пшениці, вугілля, залізняку. Газети, а насамперед головна більшовицька „Правда”, друкували світлини з широкими усмішками, рукостисканнями, іноді навіть поцілунками радянських і німецьких лідерів. З газет щезло слово „фашист”, а передовиці розповідали про традиції дружби з німцями, та про партію, яка також і соціалістська і робітнича. Дехто навіть шуткував, - хоч „Хайль Гітлер” кричи. А тут – ВІЙНА! Не вірилось, не хотілось вірити.

Та й в першій половині дня війна сильно не відчувалась.

Лише близько полуддня 22 червня через Блаженик, Турійськ в напрямку на Ковель прогрохотали гусеницями важкі танки КВ та середні Т-26 41-ї танкової дивізії (полковник П.П.Павлов). Хто ж тоді знав, що ударна сила з 215 танків мов зумисно була знята з напрямку головного удару німців по Володимиру і перекинута до Ковеля (район Люблінець-Тупали-Дубова), а там бездарно розтаскана малочисельними загонами по 5-10 танків то для охорони штабів, то для боротьби з німецькими десантниками.

Згодом небо заполонили німецькі літаки. І жодного червонозоряного радянського. І знову ніхто тоді не міг навіть подумати, що льотчики 17-го винищувального авіаполку, який тоді дислокувався поблизу Голоб, війну проспали. Ні ,не в переносному – прямому розумінні цього слова.  Літаки стояли на літньому аеродромі у Велицьку, а льотчики спокійно спали „на зимових квартирах” в Ковелі. Лише під вечір „Ішаки” (І-16) і „Чайки” (І-153) поодинокими парами з’явились у повітрі.

Тим часом небезпека наближалась. Все виразніше і виразніше жителі Гайок, Блаженика, Туропина чули гул артилерійської канонади зі сторони Володимира,  в Перевалах, Новосілках, Мацейові, Сомині було чути відгомін бою зі сторони Любомля, ажителі Ставок і Олочина надвечір 22 червня побачили перших поранених прикордонників, котрі закривавленими йшли зі сторони Олеська.

Наступного дня 23 червня війна ступила і на терени Турійщини.

Після обідньої пори до мосту через Турію в Блаженику підійшли підрозділи 212-го гаубичного артилерійського полку (підполковник Катасонов О.Г.) 87-ї стрілецької дивізії і залишки 82-го танкового полку  (майор Суін) 41-ї танкової дивізії. Про те що вирвались із бою свідчили не тільки задимлені жерла гармат, порвані гімнастерки, закривавлені пов’яки поранених, але й обличчя бійів, які ще зберігали вираз смертального жаху. Артилеристи почали обладнувати позиції в Блаженику, Туропині. Полк отримав завдання не пропустити ворога в напрямку на Ковель. Пара танків КВ і декілька Т-26 вирушили в сторну Верби – отримали завдання стримати підхід німців. Декілька годин танкісти вели нерівний бій. За відсутності осколочних і бронебійних снарядів грізні 152-мм гармати КВ палили по гітлерівцям протибетонними, які великої шкоди не завдавали. Середньо-легкі Т-26 від першого ж влучення спалахували, як свічки. До кінця 23 червня 2-й батальйон (капітан Бочакашвілі Йосип Давидович) 82-го тп перестав існувати як бойова одиниця.  

Цього ж дня за інформацією штабу 15-го СК під Новосілками приземлились 8 планерів з німецькими десантниками. В бій з ворогом мали б вступити танкісти танкового батальйону тої ж таки 41-ї танкової дивізії під командуванням комбата капітана Кулакова. Проте батальйон марно прорискав полями і спалив таке дорогоцінне паливо - противник виявлений так і не був

24 червня бої розгонулись вже на повну силу. Через Новий Двір, Купичів, Турійськ, Соловичі в сторону Володимира маршем йшли частини 215-ї механізованої дивізії під командуванням полковника Павліна Андрійовича Барабанова. Це з’єднання, виконуючи наказ командування 5-ї армії про контрнаступ, на 20.00 24.06.41 передовим 711-м стрілецьким полком під командуванням полковника Сладкова вибила німців з Верби і до ранку 25 червня зайняла рубіж від Верби до Овадно. Командування 298-ї німецької піхотної дивізії опередило радянських воєначальників і першим завдало удару. Радянські підрозділи з боями вимушені були відійти за Турію і зайняти оборону в районі Блаженик – Туропин.

Наступного дня через Овлочин, Гайки, Ставки, Мокрець стали відступати підрозділи 62-ї стрілецької дивізії (покловник Тимошенко), яка з перешого дня війни разом з прикордонниками 98-го Любомльського і 90-го Володимир-Волинського прикордонних загонів стримували наступ німців на півініч від древньої княжої столиці.

Близько полудня 25 червня колона німецьких мотоциклістів прорвалась по Володимирській дорозі до південної околиці Турійська, але була знищена вогнем піхоти і артилерії підрозділів 62-ї стрілецької дивізії.

До 27 червня продовжувались бої під Ковелем і в районі Туропина. Врешті решт під натиском пртивника радянскі війска з боями почали відступати на схід. Почаався період німецької окупації, який тривав довгі три роки.