Червень 1941 року став переломним у долях багатьох бійців і командирів Червоної Армії. Комусь судилось пройти дорогами війни до переможного травня 1945, комусь поневірятись по німецьким концтаборам, а комусь скласти голову за волю і незалежність батьківщини. Серед останніх був і командир 87-ї стрілецької дивізії генерал-майор Пилип Федорович Алябушев.

Пилип Алябушев  народився 13 листопада 1893 року в селі Шоя Вятської губернії (нині Лебяжського району Кіровської обл.) в бідній селянській родині. П'ятнадцятирічним підлітком пішов з рідного дому на заробітки. Доля занесла підлітка аж на Далекий Схід, де Пилип брав участь у бідівництві Китайсько-східної залізниці (більш відома як КВЖД). У серпні 1914 року був мобілізований до царської армії. Після нетривалого навчання в запасному полку був направлений на фронт. В одному з боїв був поранений, деякий час лікувався в госпіталях. Повернувся до своєї частини в жовтні 1917 року. Після Жовтневого перевороту став на бік Радянської влади і вже з лютого 1918 року добровольцем поступив до Червоної Армії. По закінченні Громадянської війни залишився на військовій службі. Пройшов шлях від рядового червоноармійця до командира дивізії. Щаблями військової кар’єри просувався поступово, сходинка за сходинкою. Служив на посадах командира взводу, роти, батальйону. З червня 1929 по листопад 1931 року виконував обов’язки начальника полкової школи 10-го стрілецького полку. З початку 30-х років – на штабній роботі. Був помічником начальника 1-го сектору 2-го відділу штабу Білоруського військового округу (11.1931-05.1932), начальником 4-го відділу штабу 4-ї Смоленської стрілецької дивізії (05.1932-03.1933), помічником начальника 1 -го відділу штабу 4-ї Смоленської сд (03.1933-01.1935), начальник 1-ї частини штабу Новоград-Волинського укріпленого району (з 01.1935), начальником 1-ї частини і начальником штабу 45-ї стрілецької дивізії,(з 02.1936). У серпні 1937 року полковник Алябушев прийняв командування 24-ю Самаро-Ульяновською Червонопрапорною Залізною  дивізією, яка на той час дислокувалась у Новоград-Волинському У січні 1938 року полковник Алябушев був направлений у закордонне відрядження. Півтора року був військовим радником штабу 9-го району Китаю Китайської Червоної Армії. 23 лютого 1939 року був нагороджений орденом Червоної Зірки. По поверненню з Китаю, в серпні 1939 року був призначений спочатку командиром 14-ї сд, а в грудні того ж року  - командиром 123-ї стрілецької дивізії (50-й стрілецький корпус, 23-тя армія).

Дивізія під командуванням  полковника П.Ф.Алябушева 1 грудня 1939 року була перекинута для дій проти Фінляндії і 12 грудня розпочала наступ в напрямку ”лінії Маннергейма”. Перший наступ був невдалий в зв’язку з відсутністю взаємодії між піхотою, танковими і артилерійськими частинами. Не вдалось прорвати оборону противника і в ході другого наступу, який розпочався 26 грудня. Лише на 11 січня 1941 року було розвідано всю систему оборону противника в смузі наступу дивізії, досягнуто і відпрацьовані всі питання взаємодії. Підрозділи і частини навчались в тилових районах штурму укріплених вузлів оборони. 11 лютого після артилерійської підготовки частини 123-ї сд прорвали фінську оборону і стали розвивати успіх. 17 лютого частини дивізії вийшли до другої смуги оборони фінів і до 21 лютого опанували нею.

За прорив лінії Маннергейма 123-тя сд і її командир були нагороджені орденами Леніна. 21 березня 1940 року П.Ф.Алябушеву було присвоєне звання комбриг, а 04.06.1941 – звання „генерал-майор”.

Комбриг Алябушев прикріпляє орден Леніна на прапор123-ї сд

На нараді начальницького складу РСЧА при ЦК ВКП(б) по збору досвіду бойових дій проти Фінляндії, (відбулась 15 квітня 1940 року), комбриг Алябушев на відміну від багатьох її учасників не прикрашав свою доповідь розповідями про героїчні вчинки, а детально аналізував недоліки в підготовці прориву, взаємодії частин різних видів і родів військ, недоліки в технічному забезпеченні РСЧА. Після закінчення Курсів удосконалення вищого начальницького складу при Академії Генерального штабу ім. К.Є.Ворошилова (навчався з вересня 1940 року), 13 березня 1941 року генерал-майор Алябушев був призначений командиром 87-ї стрілецької дивізії (27-й стрілецький корпус, 5-та армія, КОВО). На новому місці служби (прибув до Володимира-Волинського у середині травня 1941 р.) генерал-майор Алябушев відразу ж став налагоджувати цілісні систему бойової підготовки.

За спогадами сина - капітана 1-го рангу О.Ф.Алябушева, генерала "...вирізняла велика відданість військовій службі, повна віддача всіх своїх сил і здібностей справі. У його кабінеті було багато підручників за середню школу і книг із військової справи, і він постійно вечорами навчався. Я не пам'ятаю ніяких вечорниць, ніяких гулянок - постійно якісь справи або навчання. батько дуже полюбляв військові марші у виконанні військових оркестрів - в молодості він сам був ескадронним заспівувачем..."

У районі Майбутніх бойових дій частинами дивізії обладнувались опорні пункти. Не припинились роботи на цих пунктах і після категоричного наказу з Москви 14 червня 1941 року про відвід всіх підрозділів з кордону.

На світанку 22 червня 1941 року частини 87-ї стрілецької дивізії вступили в бій з гітлерівцями. Вже в перші години бою командири і бійці відчули вміння генерала Алябушева воювати в нових умовах. Не дивлячись ні на що частини дивізії зупинили просування 298-ї піхотної і 13-ї танкової дивізій Вермахту в районі Володимира-Волинського, а наступного дня перейшли в контрнаступ в напрямку на Вощатин, Хотячів, Ізов, Устилуг. Лише після введення німецьким командуванням резервів, прориву оборони на стикові з 124-ю стрілецькою дивізією генерал-майор Алябушев дав наказ на відступ 24 червня 1941 року. В боях за Володимир німці втратили до 45 танків, 20 гармат, понад 500 солдат і офіцерів.

Наступний день, 25 червня, став трагічним для дивізії – в нерівному бою з гітлерівцями загинули командир дивізії генерал-майор П.Ф.Алябушев, начальник відділу політпропаганди дивізії полковий комісар Дмитро Іванович Митрофанов, командир 197-го лап полковник Гладких та значна кількість офіцерів управління і штабу дивізії. За офіційною версією група під командуванням генерала Алябушева в районі села Березовичі при спробі прориву з оточення була знищена німцями. Подробиці бою невідомі... Були.

Алябушев Пилип Федорович

Ось опис тих подій свідком, жителем м. Володимира-Волинського Михайла Несторовича Хом’юка.

У далекому 1941, 13-ти річний Михайлик разом з батьками мешкав у с. Березовичі і став невільним свідком того бою:

У середу, 25 червня, стояла чудова, сонячна погода. Зранку вулиці села заполонила німецька техніка. Переважно це були тилові підрозділи. Основна маса бойових частин пройшла в напрямку на Луцьк ще вночі. Німецькі солдати вели себе порівняно спокійно, особливого лиха селянам не завдавали. По обіді, години біля 15-ї зі сторони Яневич жителі Березович стали помічати невеликі групи червоноармійців, які по полям з житом і пшеницею наближались до села. Помітили радянських солдат і німці. Проте активності не проявляли, а спокійно розглядати в біноклі. Лише біля 18.00 прозвучало „Алярм”, офіцери і унтери заметушились і стали збирати своїх підлеглих. Невдовзі, неподалік від хати Михайликових батьків вишикувався німецький підрозділ, чисельністю до 40 чоловік. Біля німецького офіцера стояв явно не місцевий чолов’яга. На вік років 25, середнього зросту, міцної статури, світловолосий з короткою стрижкою Одягнутий був у сині галіфе, заправлені в хромові чоботи, жовтувату майку, а в під пахвою тримав клунок, який був схожий на згорнуту гімнастерку. Незнайомець явно просив у німецького офіцера пришвидшити  приготування, а згодом став давати поради, як краще організувати бойовий порядок.

Німці приготувались до атаки, декілька солдат стали заганяти місцевих жителів, які з цікавістю спостерігали за цією біганиною, по хатам. Малого Михайлика німецький солдат заштовхав до льоху. За декілька хвилин почулись постріли з гвинтівок кулеметів, автоматні черги, вибухи гранат.

Коли постріли дещо вщухли селяни стали вибиратись зі схованок. То там, то там ще звучали постріли – німці добивали поранених. До цих пір Михайло Несторович пам’ятає страшну картину, яка вкарбувалась в пам’ять – неподалік їх хати німці добивали з рушниць чотирьох радянських офіцерів ( згодом, коли ховали визначили по шпалах – капітани).

Коли вже сутеніло німецький підрозділ покинув Березовичі, а з ними і невідомий, який певніше за все був перебіжчиком, що рятував свою шкуру зрадою. Селяни розійшлись по околицям і стали збирати тіла загиблих. На сільському кладовищі в одній братській могилі поховали бійців і командирів, а в окремій - людину в генеральській формі. Це і був командир 87-ї стрілецької дивізії генерал-майор П.Ф.Алябушев. В похованні генарала брав участь і батько Мийла - Нестір Хом'юк.

По війні в Березо вичах було споруджено меморіал, а в 1976 році прах генерала Алябушева за проханням його дружини було перепоховано на його батьківщині.