Четвер
28.03.2024
23:37
Форма входу
Категорії розділу
Невідомий "золотий" вересень. Волинь 1939. [19]
Розповідь про події вересня-жовтня 1939 року на Волині.
Прикордонники в боях за Волинь. Червень 1941 [16]
Історія та бойовий шлях 90-го та 98-го прикордонних загонів. Бойові дії прикордонників у перші дні Великої Вітчизняної війни.
41-ша в боях 41-го [6]
Історія і бойовий шлях 41-ї танкової дивізії
Волинська епопея 19-ї танкової дивізії [2]
Історія і бойовий шлях 19-ї танкової дивізії 22-го механізованого корпусу
Перші дні війни [3]
Про початок Великої Вітчизняної війни та бойові дії на території області в період з 22 червня по 2 липня 1941 року
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 394
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Волинь на початку 2-ї світової війни » Невідомий "золотий" вересень. Волинь 1939.

9. Закінчення Польської кампанії РСЧА

У принципі події під Шацьком, описані Мальтюховим дещо відрізняються від вищевикладеного, а тому вважаю за доцільне їх процитувати : „Найбільш серйозні проблеми виникли у радянських військ, що діяли на Поліссі. Річ у тому, що там знаходилася польська оперативна група «Полісся» (близько 18 тис. чоловік), сформована з прикордонних частин, жандармерії, дрібних гарнізонів і моряків Пінськой флотилії під командуванням генерала Клеєберга, яка відходила на захід (насправді це було угрупування КОП „Полісся”, видно тотожні назви ввели автора солідного дослідження в оману С.Я.). Тим часом, передана з Білоруського Українському фронту 52-а стрілецька дивізія 27 вересня просувалася на північ від Прип’яті від Кобрина на Влодаву, досягнувши до вечора району Малорита. У 16 годин 411-й танковий батальйон і 54-й протитанковий дивізіон зайняли Шацьк, узявши в полон 429 польських військовослужбовців. Тим часом 28-й окремий саперний батальйон просувався до Влодави, на підступах до якої він був обстріляний і, втративши декілька поранених, став відходити. Вранці 28 вересня в Шацьк з'явився громадянин, що повідомив, що в лісі на південний схід від міста ескадрон поляків хоче здатися в полон. Не перевіривши цю інформацію, 411-й танковий батальйон рушив колонною і в дефіле озер Люцимер і Кругле був обстріляний артилерією супротивника, втративши 7 чоловік. У цей момент штаб дивізії рухався розділеним на колони, що, звичайно, породжувало проблеми із зв'язком. Атаковані радянські частини, не маючи зв'язку з командуванням дивізії, стали відходити. У ніч на 29 вересня поляки знову зайняли Шацьк. 28 вересня 58-й стрілецький полк і розвідувальний батальйон 52-ої стрілецької дивізії на перешийку між р. Західний Буг і озером Пулемецьке вступили в бій з групою противника, що мала в своєму розпорядженні велику кількість станкових і ручних кулеметів і ручних гранат. Дізнавшись про поранення комдива, призвані по мобілізації солдати стали розбігатися по лісу, і лише невеликий загін силою до 100 кадрових солдатів за підтримки артилерії зміг зупинити супротивника, змусивши його відступити. В результаті нічного бою частини спротивника у Мельниках силою до півтора батальйону були 112-м стрілецьким полком оточені і до 8 годин 29 вересня здалися. В той же час 411-й танковий батальйон, що вів бій за оволодіння Шацьком і прагнув вийти в тил противника через дефіле озер Чорне і Люцемер, був розстріляний протитанковими гарматами. Бої, що тривали до наступного дня, показали, що особовий склад 52-ої стрілецької дивізії, звиклий до відносно спокійного просування по території Західної Білорусії, опинився не готовий до запеклого опору противника. Діючи в лісисто-болотистій місцевості, підрозділи дивізії часто не мали зв'язку один з одним і практично ніяк не управлялися. Лише до 9 ранку 29 вересня командуванню дивізії вдалося навести порядок в частинах. Все це привело до затягування боїв і непомірно високих втрат....”

Щодо отих півтора батальйонів, оточених в районі села Мельники є свідчення представника іншої – польської сторони підполковника Яна Дишкевича (Jan Dyszkiewicz): „...Обози бригади КОП "Полісся" і полку КОП "Клецьк" відправились  під керівництвом майора Шимона Майлумба з лісу, що знаходився на схід від Мельнииків у напрямі Шацька, щоб відповідно отриманому наказу з'єднатися з обозами полку КОП "Сарни". На відстані близько 2 кілометрів від Шацька  нас на дорозі було обстріляно вогнем артилерії і кулеметів. Ніч була досить темна і на шляху почалася паніка. Більшість возів розвернулися і повернулись до лісу з якого починали марш. На світанку 29 вересня на обози, які переночували в лісі, почався радянський наступ. Після короткої перестрілки всі обози були захоплені в полон. Всіх офіцерів, хорунжих і старших підофіцерів в кількості близько 30 чоловік більшовики розстріляли на місці в районі села Мельники. Серед розстріляних був і  колишній командир штабного батальйону  угрупування КОП майор жандармерії Симон Майблюм (Szymon Mayblum).

Батальйони бригади КОП "Полісся" зібралися після нічного бою в районі містечка Городище і пішли нічним маршем у напрямі переправи через Буг в районі села Кошари. Під час цього нічного маршу підрозділи були обстріляні в селах Пульмо і Залісся. Диверсанти - "червоні міліціонери" стріляли з горищ будинків і дерев, падали вбиті і поранені.

Удосвіта 29 числа авангард колони досяг тракту Томашівка-Кошары-Забужжя-Опалин, а відділення розвідки дісталося до Кошар, де наткнулося на частини радянської піхоти і бронетехніки, які прикривали переправу через Буг. Зважаючи на те, що артилерія північної колони КОП мала ледве по декілька снарядів на гармату, а підрозділи були змучені важкими нічними боями і маршами, а також зазнали серйозних втрат в убитих і поранених полковник Ружицький запропонував вислати парламентерів з пропозицією капітуляції На зібраній терміново нараді я  висловив свою незгоду з цією пропозицією. Підполковник Юр мене підтримав. Зустрівши опір своїх вищих офіцерів полковник Ружицький передав командування всією групою мені. Я організував сильний тиловий заслін і під його прикриттям пересунув табір і його обоз до лісу, що на південний схід від Кошар. Потім рушили за допомогою місцевих провідників у напрямі Грабова. Взвод протитанкових гармат, виставлений на позиції на західному краю лісу як тиловий заслін мав завданням відвернути увагу ворога і не дати йому можливості переслідувати основну групу. Насправді противник відстежив маневр польських підрозділів, але його протидія була малоуспішною - перш за все тому що артилерія південної групи вже переправилася через Буг і знаходилася на бойових позиціях, з яких вдало обстрілювала радянські танки, що знаходились в районі Грабова..."

За результатами дій 52-ї стрілецької дивізії в районі Шацька згодом штабами 15-го стрілецького корпусу,  5-ї армії та Українського фронту було прведене службове розслідування. Червоні командири намагалися мінімізувати і затушувати власні втрати, посилаючись на погану підготовку до боїв приписників, призваних напередодні Польської кампанії ( у складі 52-ї сд їх було до 80%) та  "психічні хвильові атаки п'яної офіцерсько-жандармської банди, яка незважаючи на втрати вела постійні атаки з різних напрямів” та довоєнну роль „урівського” з’днання, яке більше займалось будівництвом оборонних споруд на „старому” кордоні ніж бойовою підготовкою. Від займаної посади був усунутий військовий комісар дивізії,  командира дивізії полковника Русіянова від розправи врятувало поранення, внаслідок якого він був направлений на лікування до Мінського окружного госпіталю. Начальник штабу дивізії полковник Кузьмін щоб уникнути відповідальності за неузгоджені дії полків усю вину звалив на свого комдива, згадавши направлення офіцерів штабу в частини у якості офіцерів зв’язку.

 Тим часом у центрі бойових порядків 5-ї армії Українського фронту 28 вересня 36-а танкова бригада виступила у напрямку на Люблін, але при підході до населеного пункту Пяски близько 12.00 з'ясувалося, що у ньому розташувались німецькі частини. 

О 10.00 29 вересня радянські делегати прибули до Люблін для переговорів про відведення німецьких військ, які повинні були до вечора залишити місто, на що німці відповіли, що чекають наказів свого вищого командування.. До 29 вересня з'єднання 15-го стрілецького корпусу вийшли на фронт Влодава - Пугачув – Пяски і зупинились на цьому рубежі.

 

 БА-10 36-ї лтбр в Любліні


 Зустріч німецьких і радянських вояків

Того ж дня, 29 вересня командир 15 стрілецького корпусу  направив для посилення частин 52-ої дивізії у напрямі Влодави 253-й стрілецький полк і пересувний загін 45-ої стрілецької дивізії. При просуванні до Витично загін був обстріляний і втратив 2 танки Т-37 (один танк згорів, на іншому танку був збитий ковпак; від екіпажів танків що складаються з 2-х чоловік залишилося по 1 людині).

До полудня 30 вересня противник почав відхід. 41-ша розвідувальна авіаескадрилья, штурмувала колони супротивника, що відходили, по дорозі Песя Воля, Сосновиця. За даними місцевих жителів, колони поляків і обози супротивника під дією авіації розбіглися в паніці, махали великими хустками, кидали боєприпаси і зброю в оз. Білок, хоча підтверджень зі сторони польських та й радянських джерел немає.

Переслідування частин КОП та інших польських груп було продовжене і наступного дня. 1 жовтня 16-й стрілецький полк 87-ої стрілецької дивізії, який знаходився в місті Хелм, спочатку 29 вересня отримав задання про рух у напрямку на Влодаву і о 21.30 почав марш.О 14.30 1 жовтня полк отримав зі штабу 15-го ск нове завдання - рухатися в напрямі на Люта, Зджарка, Козак, Колаче і далі на Песя Воля, із завданням спільно з 253-м стрілецьким полком знищити угрупування противника в районі оз. Витицьке, Песя Воля. О 18.00 полк досяг району Сухава, Колаче, Козаки, де ним було захоплено 500 чоловік полонених, в числі яких було 150 офіцерів. Незабаром 16-й стрілецький полк встановив зв'язок з 253-м полком. Втрати 253-го стрілецького полку з підрозділами посилення склали 31 чоловік убитими, 101 пораненими, виведено з ладу 1 танк Т-37. Втрати поляків: убито - 380, полонено близько 1 тис. чоловік. Трофеями радянських військ стало 400 гвинтівок, 8 кулеметів, 4 гармати.

Після цього бою залишки угупування Рюккеманна  за наказом останнього були розпущені. Це рішення командувача КОП спасло життя багатьом польським офіцерам і полякам, хоче дехто з них згодом таки опинився якщо не в німецьких, то радянських таборах.

30 вересня о 12.30 над розташуванням 44-ої стрілецької дивізії пролетів літак з німецькими розпізнавальними знаками, який в 42 км. на південний схід від Любліна обстріляв розташування 1-го батальйону 146-го стрілецького полку і 179-го гаубичного артполку. В результаті було поранено 8 червоноармійців.

На південному фланзі Північної армійської групи (5-ї армії) з'єднання 8-го стрілецького корпусу, зламали слабо організований опір противника на Західному Бузі і 24 вересня після двогодинного бою зайняли Грубешів.

Цьому наступу передувало наступне. 23 вересня до Львова прибула делегація з чотирьох німецьких офіцерів, які повідомили, що на захід від Грубешова збираються значні сили поляків (до 3-х піхотних, 4-х кавалерійських дивізій, а також артилерія). Командуванню 6-ї армії  також були повідомлені плани німецького командування завдання удару у фланг танками в північному напрямі по цьому польському угрупуванню і висутуе прохання про участь радянських військ у цій операції. Про німецьку пропозицію комдив Іванов доповів в управління Українського фронту. На доповіду Іванова командуючий Українським фронтом Тимошенко наклав резолюцію:”Подібне для розмов у великому штабі, але не для мене”, проте доповів по каманді. В НКО СРСР цю ситуацію розцінили інакше.  8-й стрілецький корпус був направлений в район Грубешова, вже надвечір 23 вересня частини корпусу увійшли в боєзіткнення з польскими частинами між Устилугом і Сокалем. Крім 8-го ск Північної армійської групи в операції були заліяні також 2-й кавалерійський, 99-й стрілецький корпуси і 10-та танкова бригада Волочиської АГ ( 3 28.09.39 – 6-та армія)

Подальше просування військ 8-го СК проходило достатньо спокійно - попадалися лише дрібні групи польських військ. 25 вересня було зайнято Замосць. 26 вересня війська 8-го СК рушили на Білгорай і Красностав. 44-а стрілецька дивізія увійшла в контакт з 8-ою німецькою піхотною дивізією, було встановлено взаємодію з метою оволодіння Краснобродом і подальшого наступу в напрямку на Рудки. 28 вересня війська корпусу після перепочинку, викликаного проливними дощами продовжили наступ у напрямку на Краснік. Цього ж дня для посилення військ корпусу прибула 38-ма легко – танкова бригада і 14-та кавалерійська дивізія. До 14 години 29 вересня війська 8-го корпусу вийшли на фронт Вільшанка - Ксьонув - Тарнувка - Закржев, де були зупинені розпорядженням командувача 5-ою армією за № 022.

 

Оперативне зведення радянського командування за 26, 27 вересня

У бойових діях на території сучасного Люблінського воєводства військами 5-ї армії було взято до полону ще 3000  польських військовослужбовці.

Відповідно до розпорядження НКО від 29.09.1939 № 625  про зупинення на досягнутих ребужах відповідні розпорядження управліннями фронтів були доведені до штабів корпусів.

О 12 годин 1 жовтня  командир 15-го СК видав наказ № 02с з вказівкою новій лінії радянсько-німецького кордону. Також наказувалося «негайно приступити до евакуації майна в своїх межах. Вивіз військового майна провести скритно без шуму, не створюючи враження про масову евакуацію, і закінчити роботу 3.10.39. Вивозити тільки військове майно, не чіпаючи майна, що не відноситься до військового». Всіх військовополонених наказувалось негайно евакуювати по залізниці з відповідною охороною в табір Кривин.

Наказ № 007 від 30 вересня командуючого 5-ю армією конкретизував, що і як слід було евакуювати: залізничний склад, вантажі із залізничних пакгаузів, хліб з елеваторів, поміщицькі худобу і продовольство, кінні заводи і ферми, продукцію цукрових заводів, весь автотранспорт, все трофейне майно (зброя, пальне, обозно-речове, хімічне майно і майно зв'язку, продовольство і т.д.

3 жовтня Політуправління Білоруського і Українського фронтів отримали директиву Політуправління РСЧА за № 0271, в якій повідомлялося, що нарком оборони дав вказівку пропустити через визначені пункти на територію СРСР охочих евакуюватися. Біженців слід було розміщувати в селах і містах, евакуацію провести так, щоб вона не заважала руху військ, проте агітація щодо переміщення на територію СРСР заборонялась. Того ж дня о 17 годині командувачі фронтів отримали аналогічний наказ наркома оборони № 084. У першу чергу евакуації підлягали члени тимчасових управлінь, бійці „народної міліції”, активісти. Тільки за 6-7 жовтня в тимчасових управліннях на території на схід від Західного Буга реєструвалося 7 тис. сімей (близько 20 тис. чоловік). Для них були організовані спеціальні пункти прийому евакуйованих з живленням і медичним обслуговуванням. Розміщення селян в селах проходило легко, тоді як з розміщенням городян виникали проблеми. В цілому по 5-ій і 6-ій арміях було евакуйовано майже 42 тис. чоловік, в основному етнічних українців і білорусів. Серед поляків таких охочих виявилось аж 28 чоловік.

До 5 жовтня радянські війська займалися евакуацією трофеїв. Військами 5-ої армії було вивезено за р. Західний Буг 64 паровози, 70 пасажирських, 1130 критих вагонів, 534 платформи, 609 „вуглярок”, 104 цистерни та інших вантажів (цукор, овес, зерно, мука, спирт, руда, залізо, вугілля, кокс, худоба і т.п.) загальним об'ємом 2174 вагони.. З 5 по 12 жовтня радянські війська були відведені за лінію нової межі.

 

Схема бойових дій в мізі наступу Північної ОГ (5-ї армії) 21 вересня – 9 жовтня

Після відведення Червоної армії за лінію нового кордону СРСР його охорона з 16 жовтня була передана під охорону прикордонним військам НКВС. На охорону державного кордону в межах Волинської області заступили 98-й (зі штабом в Любомлі) і 90-й (зі штабом у Володимирі-Волинському) прикордонні загони.

Розпочався новий етап суспільного життя на Волині, яке метикувате місцеве населення незабаром назвало „другі совєти”.

Категорія: Невідомий "золотий" вересень. Волинь 1939. | Додав: voenkom (09.02.2011) | Автор: Сергій Яровенко E
Переглядів: 1325 | Теги: Люлін, 5 А, ОГ Полісся, 36 лтбр, 1939 | Рейтинг: 5.0/9
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: