П`ятниця
29.03.2024
02:42
Форма входу
Категорії розділу
Невідомий "золотий" вересень. Волинь 1939. [19]
Розповідь про події вересня-жовтня 1939 року на Волині.
Прикордонники в боях за Волинь. Червень 1941 [16]
Історія та бойовий шлях 90-го та 98-го прикордонних загонів. Бойові дії прикордонників у перші дні Великої Вітчизняної війни.
41-ша в боях 41-го [6]
Історія і бойовий шлях 41-ї танкової дивізії
Волинська епопея 19-ї танкової дивізії [2]
Історія і бойовий шлях 19-ї танкової дивізії 22-го механізованого корпусу
Перші дні війни [3]
Про початок Великої Вітчизняної війни та бойові дії на території області в період з 22 червня по 2 липня 1941 року
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 394
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Волинь на початку 2-ї світової війни » Невідомий "золотий" вересень. Волинь 1939.

8.Бої в районі Шацька

Напередодні, 26 вересня, командування 52-ї стрілецької дивізії мало дані розвідки штабу корпусу про знаходження неповного полку поляків в районі озера Тур, до 300 кавалеристів у районі Шацька, і до дивізіону артилерії в районі Новолісся.

Близько 16.00 27 вересня, тобто буквально перд носом поляків з КОП, до самого Шацька увійшли  411-й танковий батальйон і 54-й протитанковий дивізіон (загальна чисельність: танкового батальйону і протитанкового дивізіону – близько 150 чол, до 15 танків Т-26 і 15 танків Т-38, 16 протитанкових гармат). Радянськими підрозділами того дня у містечку було роззброєно і взято в полон без бою близько 22 офіцерів і 400 польських солдатів, які відбились від частин Оперативної групи "Полісся”, відійшли з району Ковеля окремими групами і місцевого гарнізону. Саме цих поляків розвідка корпусу мала на увазі, говорячи по „300 кавалеристів”. Танкісти і протитанкість залишились в Шацьку, де чекали на підвезення пального.

 

Т-38 у розвідці

Місцеві мешканці вже вдуге зустрічали „визволителів”, адже 16 вересня Шацьк уже відвідали німці, які зі сторони Володави і Бреста вели розвідку у напрямку на Любомль – Ковель. Це був передовий загін 3-ї танкової дивізії генерал-лейтенанта Лео фон Швеппенбурга . (Reichsfreiherr Geyr von Schweppenburg, Leo Dietrich Franz) зі складу  корпусу генерала Гудеріана, який на той час знаходився в районі Бреста.

 

Граф Лео фон Швеппенбург, у вересні 1939 р. генерал-лейтенант, командир 3-ї танкової дивізії

Тоді гітлерівці вели себе чемно – походили по крамницях, декто з них обміняв шоколад і сахарин на м’ясо-молочні продукти. За два дні колона мотоциклістів розвернулась і пішла в напрямку на Влодаву.

 

Німецька механізована колона на марші

21 вересня Шацьк вже гудів від іншої новини – у Ковелі і Володимирі- Волинському Червона Армія. Місцеві симпатики більшовиків швидко спорудили арку для урочистої зустрічі. По обіді зі сторони Любомля до Шацька увійшов загін польських кавалеристів, переважно в поліцейських та жандармських одностроях. Озвірівши від вигляду міщан, які чекали їх противника, поляки стали розганяти натовп, четверо місцевих були вбиті. Знищивши арку поляки слідом за німцями також попрямувало в сторону Влодави.

Ось, що про ці події писав історик Андрієй Руккас: „Наступного дня (25 вересня ) дивізія «Кобрин» підійшла до містечка Шацьк Любомльського повіту. На той момент влада тут належала революційному комітету, котрий був створений 18 вересня за ініціативи місцевих комуністів. Ревком мав власний збройний загін, жертвами якого, зокрема стали начальник шацького надлісництва та лісничий із села Світязь (разом із дружиною і дочкою). Захопивши зненацька місцевих повстанців, кавалерійський ескадрон дивізії «Кобрин» швидко вибив їх із населеного пункту. Під час короткого бою загинули кілька партизанів...Впродовж 25 вересня в районі Шацька зібралися розрізнені з’єднання оперативної групи «Полісся», які до цього часу рухалися окремо одне від одного. Наступного дня війська генерала Францішека Клеєберга форсували Західний Буг в районі Влодави, залишивши територію Волинського воєводства”.

 

Польська кавалерія на марші

Вхід до Шацька 411-го тб і 54 вптадн по обіді 27 вересня трохи сплутав плани поляків з угрупування генерала Рюккемана, які підійшли до Шацька слідом за ОГ „Полісся”. Але вже 28 вересня було прийнято рішення атакувати містечко силами полку КОП „Сарни”.

Підполковник Сулік запропонував ударити на Шацьк трьома батальйонами: двома КОП ("Рокитне" і "Березно") та батальйоном піхоти майора Бальцерзака. Ці батальйони повинні були наступати по черзі: кожен на знак ракети відповідного кольору. Підтримку батальйонів вогнем повинен був забезпечувати артдивізон майора Черника. Передбачалась і можливість контрудару радянських сил. У цьому випадку належадл затримати червоні підрозділи на підготовленій лінії оборони, а потім перейти в контаку і опанувати Шацьком. Ініціативу переходу в контратаку підполковник Сулік надав командирам батальйонів.

На цей час підрозділи КОП утворили півкільце вздовж західної околиці лісу в смузі від Мельників до урочища Муравське, при цьому  деякі тилові підрозділи ще знаходились в приприп’ятських болотах. Відстань передових підрозділів до Шацька складала від 2 до 5 кілометрів. Зі сходу Шацька розташувались підрозділи під командуванням підполковника Суліка, при цьому в першій лінії були батальйони КОП "Березне","Рокитно", фортечна рота "Тишиця", а лівий фланг цього бойового угрупування ескадрон КОП "Бистриця". З південно-східного боку в районі села Мельники зосередились підрозділи зі складу бригади КОП „Полісся”, які повинні були забезпечити безпеку всього угрупування Рюккеманна з напрямку Піща – Влодава. Командування і штаб групи знаходились в районі Борове (нині Любомльський район). Таким чином поляки були готові до рішучих дій.

Подальші події трохи змінили плани поляків, але про це згодом.

Спираючись на дані розвідки від 26 вересня, полковник Русіянов о 18 .00 27 вересня видав наказ про знищення виявленого угрупування противника і одночасної підготовки переправи через Буг в районі Влодави. У зв'язку з цим, увечері 27.09 28-й саперний батальйон був відправлений до Влодави. Уранці 28 вересня 58-й сп з 3-м дивізіоном 158-го ап і 208-м гап повинен був зосередитися в районі села Піща,  205-й сп з 2-м дивізіоном 158-го ап повинен був знищити противника в районі лісу на схід від села Залісся, на південь від озера Тур. 411-й тб після знищення  „загону польської кавалерії” в районі Шацька вранці 28 вересня повинен був вирушити в напрямку на Заболоття для підтримки 205-го сп. (Через проблеми зі зв'язком командир дивізії щене знав, що оті "кавалеристи" вже були роззброєні , натомість пізно ввечері 27 вересня до Шацька вийшов ескадрон кавалерії КОП "Бистричі", який виконував роль мобільної розвідки угрупування Рюккеманна).

112-й сп з 1-м  дивізоном 158-го ап  до 14.00 мав зосередитися в районі с. Олтуш, що в 20 км. на північ від Шацька.

Таким чином, ненадійна розвідувальна інформація і відсутність зв’язку з 411-м тб спричинили до неправильної оціники обстановки і хибного рішення командира 52-ї сд щодо напрямку руху польських підрозділів – не через Шацьк, а через Піщу. 

Безпечність радянських військових проявлялась 28 вересня на усіх напрямках дій підрозділів 52-ї сд. 28-й саб на підході до залізничної станції Влодава (1 км на схід) напоровся на підготовлену засідку підрозділів ОГ „Полісся”. Під кулями кулеметів і гвинтівок поляків батальйон зазнав значних втрат (був вбитий і командир батальйону майор Кисельов) і змушений був відступити у напрямку на Піщу. На допомогу саперам біля 23.00 з Піщі було вислано  стрілецьку роту 112-го сп, посилену кулеметним взводом.

Про ще один випадок незрозумілої безпечності йшлося у рапорті командира 54-го протитанкового дивізіону, який знаходився в Шацьку.

У рапорті йшлося про фактичний розгром невідомими польськими підрозділами 114-го танкового батальйону під командуванням капітана Несенюка. Згідно цього рапорту обставини бою були наступними. Близько 06.00 28 вересня командир 411-го тб отримав інформацію, що ескадрон польської кавалерії хоче здатися в полон. Без розвідки, бойового охоронення колона Т-26 і Т-38 рушила у напрямі району урочища Муравське, де нібито знаходились поляки, які бажали скласти зброю. Після прийняття акту здачі в полон комбат мав намір продовжити рух в напрямку на Заболоття з метою виконання наказу командира дивізії.  При підході до північно-східної частини озера Люцимер радянська колона була обстріляна вогнем з протитанкових гармат з краю лісу урочища Муравське. У ході короткотривалого бою уся бронетехніка колони була знищена, загинув і командир батальйону. Залишки батальйону біля 12.00 29 вересня прибули до Олтуша.

 

Підбиті Т-26

Існує ще декілька версій тих подій.

За спогадами колишнього солдата – розвідника батальйону КОП „Сарни” Адама Котули ще перед початком бою серед солдатів ходили чутки, нібито вранці „совєти” узяли в полон наш патруль і вислали його до командування з вимогою беззастережної капітуляції. У разі відмови радянські командири погрожували знищити поляків за домогою танків.

Волинські краєзнавці Геннадій Гулько і Микола Якименко наводили схожу, але трои іншу інформацію. Капітан Насенюк спочатку направив в район розташування поляків, які нібито - хотіли здатись, розвідника з місцевих шачанина Петра Бондаря Не дочекавшись його повернення (розвідника затримали поляки і вияснили сили радянського підрозділу) в сторону поляків вирушив не увесь батальйон, а лише декілька танків Т-26 і Т-38 та декілька автівок. Радянських солдат вже чекала засідка. В котловині між озерами Люцемер і Кругле танки були розстріляні з гармат, було підбито два танки, загинуло семеро червоноармійців і троє місцевих міліціонерів. Згодом в Шацьку біля храму Різдва Христового поляки стратили місцевого розвідника.

А ось як згадує ці події колишній командир батальйону КОП „Березне” майор Антоній Журавський: „ Настав ясний сонячний день, видимість була  дуже хороша. Перед нами волога долина з кущами, які ростуть де не де. Від Шацька в нашому напрямі тягнеться польова дорога, на більшій ділянці вона йде по греблі уздовж річки Рита , що бере початок з  озера Люцимер. Гребля досить довга, але вузька. З боку Шацька чутний гуркіт моторів і на греблі один за одним  з дистанцією 10-15 метрів з’являються танки противника.. Навідники протитанкових гармат швидкими рухами провертають гармати в секторах горизонтального і вертикального наведення і беруть цілі на приціл. Але командири гармат, які стоять поруч, згідно могу наказу шепочуть -"зачекайте". Гуркіт моторів наростає. Танк із - за повороту дороги вповзає на греблю, за ним з'являються інші. "Ще чекайте" - командують командири гармат. На греблі тим часом вже довга низка танків і броньовиків. Їдуть, мов вважають, що сам їх вигляд налякає нашу оборону.. У люках стоять командири танків. Стрільці на позиціях час від часу повертають голови у бік протитанкових гармат. Наші кулемети заправлені звичайними, бронебійними і запалювальними патронами . Вони також чекають наказу на відкриття вогню. Така тиша що чутне дзижчання гедзів. Коли з Шацька виїхав останній, дванадцятий, танк і автомобіль з піхотою.. гахнули постріли, а слідом за ними пролунали вибухи в танках і машинах. Одночасно наша артилерія устиляє снарядами шосе з Шацька і вигиб дороги в нашу сторону. Корпуси танків при попаданні у бензобак викидують стовпи полум’я. Вибухи снарядів нашої артилерії видно з південного вигибу дороги у напрямку Любомля. Злітає в повітря якась вантажівка з солдатами, що йшла відразу за танками, за нею наступна, на дорозі у бік Ковеля. Совєти охопила паніка. Танки під вогнем намагалися розвернутись назад на вузькій греблі, деякі, навпаки йшли вперед, що привело до остаточного запрудження дороги. Совєти, хто був ще живий, вискакують із танків і розбігаються по лугу. І лише деякі з них, серед яких як не дивно і офіцери -  слухняно стоятьпоблизу танків, поклавши пістолети і ремені на землю з піднятими руками. Здаються. Противник зазнав сильних втрат. Всі танки знищені,. у багатьох машинах убиті і поранені червоноармійці..."

 

Розрахунок польської протитанкової гармати веде вогонь

Ще один спогад польського  вояка про цей бій – командира взводу Яна Страчека (Jan Straczek) з фортечної роти „Тишиця”: "Перед містечком Шацьк – після того як виставили дозори, секрети і патрулі  - разом з командуванням обговорюємо майбутній марш, стоячи в підліску. Раптом до нас підбіг один з підофіцерів і відрапортував майору Гротту, що солдати просто тікають з дозору, оскільки  на них нахабно їдуть радянські танки. Майор наказав мені вияснити, що там дійсно відбувається. Сам разом з рештою офіцерів з витягнутими пістолетами кинувся повертати солдат на покинуті позиції. Я добіг до краю лісу і побачив на відстані 400 метрів радянські танки. Добіг до покинутої протитанкової гармати, впевнився, що вона готова для ведення вогню. Наводжу на танк і роблю постріл. Промахнутися з такої відстані я не міг. Танк розвернуло на 45 градусів. Роблю другий постріл. З танка бризнув вогонь, екіпаж почав його покидати. Солдати які почули мої постріли і побачили результати воню, добігли до іншої гармати і також відкрили вогонь по наступних танках і вантажівках, які знаходились на дорозі. У цілому підбили не менше чотирьох машин і багато вантажівок, які везли награбований цукор."

Як бачимо дані багато в чому збігаються, різняться в одному – у кількості втрат, способах ведення бою, поведінці як поляків, так і червоноармійців. Щодо втрат, то дані штабу Рюккемана в основному співпадають з даними, які згодом в реляціях доповідало рядянське командування – 8 танків. Вочевидь  це був увесь склад бронетанкової складової. Інші танки батальйон або втратив раніше, або вони були придані іншим підрозділам, чи десь чекали, поки підвезуть пальне.

Розгром двох батальйонів дивізії був кепсьим подарунком і поганим знаком в день утворення нового оперативного об’єднання РСЧА – 5-ї армії (28 вересня Північна група Українського фронту була перейменована в 5-ту армію)

Близько 09.00 28 вересня командир 52-ї сд отримав зі штабу 15 стрілецького корпусу наказ з новим завданням дивізії - до кінця дня вийти на рубіж Тирно-Горки-Лісне-Надриб’я (усі населені пункти на території Польщі). Для виконання цього завдання необхідно було здійснити марш протяжністю 60-70 кілометрів в південно-західному напрямі і переправою через Західний Буг.

Зважаючи на розкиданість частин дивізії, полковником Русіяновим були поставлені наступні завдання підпорядкованим частинам і підрозділам: 58-му сп разом з 2 дивізіоном 208 –го гап здійснити марш на Влодаву і до кінця дня одним ьбальйонм оточити місто, а ще одним батальйоном перекрити прохід між Кошарами і озером Пулемець; 112-му сп без 3 стрілецьких рот  і з 1 дивізіоном 158 ап змінити раніше втсновлений напрям руху на Мельники. 205-й сп в районі озера Тур завершував розгром одного з польських підрозділів (скоріше за все це був зведений загін Пінської військової флотилії).

Саме тут, в Олтуші Русіяновим було прийняте рішення, яке згодом вплинуло на увесь хід подальших подій. Офіцери штабу дивізії отримали розпорядження роз’їхатись по чатинам в ролі офіцерів зв’язку, в сомому Олштуші залишився лише начальник штабу 52-ї сд полковник Кузьмін, який сам згодом залишився без зв’язку і без офіцерів штабу, а тому дивізія фактично була розбита на кілька окремих частин, які діяли ізольовано. До чого це привело побачимо далі.

Сам Русіянов направився до Піщі, де віддав наказ про про відправку в район Шацька підрозділів 58-го стрілецького полку, однієї стрілецької роти 1-го сп, дивізіону гаубиць, однієї батареї 158-го ап і однієї саперної роти. Начальник штабу дивізії про це розпоорядження комдива не знав.

Тим часом розгром танкового підрозділу в передмісті Шацька дав можливість застосування одного з варіантів подальших дій розроблених Никодимом Суліком.. Першим у контратаку пішов уже відомий читачу маршовий батальйон 76-го пп Бальцерзака, який був підтриманий вогнем артилерії. Слідом за піхотинцями  76-го пп пішли в атаку прикордонники батальйону „Березне”. У відповідь вогонь з кулеметів і гвинтівок відкрили дві стрілецькі роти 112-го сп (прибули до Шацька близько 03.00 28 вересня на прохання  командира 54-го вптадн для охорони полонених та захопленого майна) та гармати 54-го вптадн, який дещо раніше вийшов з містечка і зайняв вогневі позиції між Шацьком і Мельниками (видно командир дивізіону передбачав можливість наступу поляків на Шацьк). З огляду на явну перевагу поляків помічник начальника 1 відділу штабу дивізії лейтенант Гребенкін, який здійснював загальне курвництво ротами дав наказ відходити в напрямку на Мельники і Піщу. Близько 12.00 поляки повністю опанували Шацьком. За даними спогадів майора Журавського до полону потрапили  150 червоноармійців і 6 офіцерів (як на мене забагато для двох стрілецьких рот С.Я.).

Ще до взяття Шацька генерал Орлик-Рюккеман наказав командиру бригади КОП "Полісся" полковнику Ружицькому - Колодейчуку бути готовим до надання підмоги підрозділам полку „Сарни”, та завдання на наступний марш, який планувалось розпочати о 17.00 з району села Мельники в напрямку до переправ через Західний Буг. Марш планувалось здійснити не через Шацьк, а дорогою Пульмо-Собібор, попередньо перетувши шлях Шацьк – Піща.

Біля 13.00 до Шацька прибув генерал Рюккеманн зі своїм штабом. Було поставлене завдання підполковнику Суліку на підготовку до маршу в напрямку до Бугу, переправу в районі села Збереже. В районі цього села планувалось зібрати усі частини групи.

Командир фортечної роти "Тишиця" майор Гротт у свою чергу від підполковника Суліка отримав наказ щодо організації забезпечення маршу підрозділів через сам Шацьк та організацію сильних вогняних постів з кулеметами на передбачуваних напрямах наступу радянських військ.

Біля 14.00 польські колони вже рухались через Шацьк. У цей же час в небі над містечком з’явилось щість радянських літаків, які завдали бомбового удару по полякм та обстріляли колону з кулеметів. Незабаром обстріл дороги, що веде з Шацька на захід ропочала радянська артилерія.

Колона бригади КОП „Полісся” благополучно минула зону обстрілу і помарширувала далі на захід.

А підрозділи полку „Сарни” по обіді 28 вересня вступили в бій з насідаючими підрозділами 3-го батальйону 58-го сп 52-ї сд. Цей батальйон до 13.00 вийшов до перехрестя доріг близько 2 кілометрів від Мельників., звідки й розпочав атаку. Першою противника зустріла кулеметним вогнем рота „Тишиця”. Радянська піхота, яка після вогневого нальоту артилерії розпочала атаку зі сторони околиці лісу край дороги Шацьк – Піща залягла.

 

Атакує радянська піхота

Підполковник Сулік негайно зміцнив позиції роти батальйоном КОП „Сарни”, а генерал бригади Рюккеманн передав ропорядження командиру бригади „Полісся” направити один батальйон на допомогу Суліку в район Шацька.

Близько 15.00 на позиції батальйону 58-го сп прибув командир 52-ї сд полковник Русіянов, а з ним інженерно-саперна рота. Одночасно 112-й сп був направлений на Мельники, тільки чомусь не через Піщу, а через Олтуш, Оріхове. Майже одночасно розвідка доповіла, що колона вантажівок намагається прорватись із Щацька дорогою на Пульмо – Кошари північним краєм озера Світязь. Після цієї доповіді Русіянов на чолі двох стрілецьких рот 58-го сп (чи не замало для командира дивізії? – С.Я.) з метою обхвату цієї дороги. Колона вийшла до місця призначення близько 19.00. У той же час до району Шацька були підтягнуті ще дві артилерійські батареї, в т.ч. одна гаубична. Гаубичники розташували свої позиції всього в 100 метрах від поляків, внаслідок чого ведення вогню розпочати так і не змогли – розрахунки гармат були розсіяні рушнично – кулеметним вогнем польських бійців. Русіянов кидав на прорив роту за ротою, але було марно – поки з марші в бій вступала одна рота, попередня вже була посічена польськими кулями і снарядами.

 Якби командир бригади КОП „Полісся” у точності виконав наказ свого командувача, цілком можливо, що 58-й сп повністю було б оточено і знищено в районі Шацька, проте командир бригади „Полісся” розцінив по-своєму і замість батальйону для охвату червоних з південного заходу направив  батальйон КОП „Давид-городок” без однії піхотної роти і кулеметного взводу, а сам з бригадою продовжив марш у напрямку Буга.

За свідченнями підполковника Яна Дишкевича, роти пройшовши у темноті біля кілометра натрапила на розгорнутий і готовий до бою стрілецький батальйон 58-го сп. Під шквальним вогнем червоних поляки залягли, давалась взнаки відсутність кулематів. Після короткого бою поляки, зазнавши  значних втрат відступили. На полі бою залишились лежати командир 1-ї роти капітан Станіслав Мікулинський, капітан Ян Стопницький. Чимало поляків потрапили до полону на чолі з майором Яцеком Томашевським. Важкопоранений польський офіцер був добитий червоноарійцем роямо на полі бою ударом багнету в груди. Бригада в цей час дісталася до перехрестя доріг неподалік від Мельників. Сюди ж вийшли підрозділи 112-го сп, яких комдив направив сюди раніше. Поляки, побоючись переважаючих сил противника відстріліючись відійшли від дороги. Рожицький –Колодейчук наказав підрозділам бригади лісами пробиватись у напрямку на Шацьк .

Такі дії бригади „Полісся” були цілковито неочікваними для радянських 58-го і 112-го сп, які навіть не здогадувались, що діють так близько один від одного. Не дивлячись, що бригада поляків уже відійшла в ліси стрілянина продовжувалась. У цей же час в темноті до цього району зі сходу наблизились і підрозділи 205-го сп, які сходу вступили в бій частиною сил проти підрозділів бригади КОП „Полісся”, а іншою частиною проти своїх однодивізійників, яких у лісовій гущавині та ще в ночі розгледіти було не можливо. У червоних склаось враження, що їх оточили. Невідомо від чиєї кулі отримав поранення командир 52-ї сд полковник Русіянов, який знаходився з однією із рот 58-го сп між Шацьком і Мельниками. Командири полків, батальйонів, рот розгубились, а недавно призвані на Великі навчальні збори вчорашні селяни, робітники, службовці, яких було більшість у 58-му і 112-му сп, покидали зброю і розбіглися по навколишнім лісам.

Сам Іван Микитович Русіянов про події бою під Шацьком згадував у своїх мемуарах „В боях рожденная...”(М.: Воениздат, 1982) так: „ ...Отдельные группы разгромленных войск Пилсудского, осадники и жандармерия оказывали в некоторых местах сопротивление нашим частям. Запомнились стычки с ними под Несвижем, Пинском, Кобрином, Брест-Литовском и Шацком. Под Шацком нас обстреляли из леса. Я был ранен в левую руку осколком снаряда. Упал с лошади и потерял сознание. Однако быстро очнулся. Ординарец, как умел, перевязал руку, и я продолжал руководить частями дивизии до утра...”. Чи не занадто скромно длмайбутнього уславленого командира  уславленої 100 стрілецької, яка мала честь стати 1-ю гвардійською стрілецькою дивізією? Нехай читач на це питання відповідь дасть собі сам

Тим не менше лише наступного дня близько полудня вдалось зібрати розсіяне по шацькому лісу горе-воїнство, про будь – яке продовження бойових дій і мови бути не могло.

З настанням темряви почався відхід польських сил і з самого Шацька. Поки  бійці батальйону "Сарни" і роти "Тишиця” відбивали атаки червоноармійців на околицях містечка, інші підрозділу по - колонно визодили в загальному напрямку на захід. Першими йшли підрозділи полку КОП „Сарни” (крім довх, названих вище). Найбільш небезпечною ділянкою шляху був відрізок гвисокого насипу греблі між озреми Люцимер і Чорне, який обстрілювався артилерією і кулеметами червоних. Біля першої ночі 29 вересня , скориставшись метушнею в рядах 52-ї сд покинули Шацьк батальйон „Сарни” і рота „Тишиця”. На ранок 29 вересня основні сили КОП переправились на західний берег Бугу між селами Збереже і Грабове.  Частину майна, вантажівок прийшлось залишити на українській стороні річки, попередньо зіпсувавши.

Бригада КОП "Полісся" , ведучи бої з окремими підрозділами 52-ї сд, які все ж таки намагались переслідувати поляків уносі 29 березні пройшла через Шацьк, і до 10.00 29.09 переправилася через Буг в районі Грабова. Частина солдатів бригади невеликими групами переправилась  в районі Адамчуків біля 12.00. Невдалі дії командування бригади привели до втрати всього її обозу, протитанкового взводу, майже десятка кулеметів. Та й особовий склад був морально надломлений – в нічному бою загинуло багото офіцерів і солдат. 

У цілому ж у ході боїв під Шацьком за даними Мельтюхова („Радянсько-Польські війни) втрати 52-ї сд склали . 81 чол. вбитими і 194 поранені, було підбито 5 танків Т-26, 2 Т-38 ( за іншими даними 8), 2 трактори (за іншими даними 5) і 3 протитанкові гармати. Втрати поляків склали 524 чол. вбитими, 1100 взяті в полон. Трофеями радянських військ стали 500 гвинтівок, 34 кулемети, 60 тис. патронів,  4 вагони снарядів і 23 ящика вибухівки.

 

Трофеї Червоної армії

Поляки свої втрати оцінювали у  500 чоловік, в тому числі вбитими 14 офіцерів і 7 підофіцерів. У цю кількість включені убиті, поранені, а також котрі попали до полону і дезертирували.

Відповідно до співвідношення даних по втратам поляків польських і радянських можна приблизно уявити справжню чисельність людських втрат 52-ї сд, хоча не слід забувати і про здатність поляків применшувати свої втрати і прибільшувати втрати противника, писати гарними словами про свої подвиги, але в одноча забувати про свої огріхи. Відразу зауважу, що саме у випадку з 4-ма вагонами снярядів, які фігурують у радянських джерелах, виникає сумнів про правдивість обліку захопленого, так як в районі самого Шацька залізниці немає. Скоріше за все було підсумовано за період боїв 52-ї , 45 та 87 сд в районі Малорита-Шацьк- Влодава. Що поробиш – усі ми люди, усі грішні.

                                     

Пам'ятник воїнам 52-ї стрілецької дивізії, які загинули в районі Шацька у вересні 1939 року

Категорія: Невідомий "золотий" вересень. Волинь 1939. | Додав: voenkom (09.02.2011) | Автор: Сергій Яровенко E
Переглядів: 2426 | Теги: Ружицький, Сулік, Русіянов, Шацьк, Дишкевич, 52 сд, 1939, коп | Рейтинг: 5.0/9
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: