7.1. Угрупування КОП на шляху до Бугу. Продовження. - Невідомий "золотий" вересень. Волинь 1939. - Волинь на початку 2-ї світової війни - Каталог статей - Персональный сайт Сергея Яровенко
Середа
07.12.2016
13:34
Форма входу
Категорії розділу
Невідомий "золотий" вересень. Волинь 1939. [19]
Розповідь про події вересня-жовтня 1939 року на Волині.
Прикордонники в боях за Волинь. Червень 1941 [16]
Історія та бойовий шлях 90-го та 98-го прикордонних загонів. Бойові дії прикордонників у перші дні Великої Вітчизняної війни.
41-ша в боях 41-го [6]
Історія і бойовий шлях 41-ї танкової дивізії
Волинська епопея 19-ї танкової дивізії [2]
Історія і бойовий шлях 19-ї танкової дивізії 22-го механізованого корпусу
Перші дні війни [3]
Про початок Великої Вітчизняної війни та бойові дії на території області в період з 22 червня по 2 липня 1941 року
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 352
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Волинь на початку 2-ї світової війни » Невідомий "золотий" вересень. Волинь 1939.

7.1. Угрупування КОП на шляху до Бугу. Продовження.

Цими ж днями справді драматичні події розгонулись на півночі Волні, де маршем ішли частини КОП Олика-Рюккемана.

25 вересня угрупування генерала бригади Орлика-Рюккеманна прибуло в район зосередження неподалік Каменя – Каширського. На цей час дивізії 15 стрілецького корпусу вже переправились через Західний Буг ( 25 – 26 09.39) і просувались у напрямку Хелма, а дивізії 23-го стрілецького крпусу 4-ї Армії Білоруського фронту частиною своїх сил переправилися через Буг в районі Бреста. 52-га стрілецька дивізія полковника Русіянова отримала наказ зосередитися в районі Влодави і незабором була перепідпорядкована командуванню 15-го стрілецького корпусу Північної групи Українського фронту. Група генерала Клеєберга також на той час знаходилась в районі Влодави і готувалась до переправи через Буг.

Під Каменем-Каширським група Орлика - Рюккеманна зазнала деяких змін. Замість трьох тактичних груп було створено дві.

 

Польська піхота на марші

Батальйон "Малинськ" був включений до складу полку "Сарни", а ескадрон "Бистричі" і дивізіон артилерії майора Черника перейшли під безпосереднє командування штабу групи. Начальником штабного батальйону КОП було призначено підполковника Чорного. На той час батальйон склався з двох поліцейських рот і зведеної роти курсантів і механків льотної школи.

З огляду на ситуацію знову було внесено корективи до маршруту руху. Основним напрямком було визначено шацький. Самого Шацька підрозділи КОП мали досягнути 28 вересня, при цьому колони мали вийти в район на відстані 3-5 км одна від одної.

Саперний батальйон групи отримав завдання знищувати за собою мости, віадуки, подекуди й настил доріг, тобто робити все, щоб убузпечити себе від погоні, яку навздогін могло вислати командування Червоної Армії.

З переходом групи на Ратнівщину почастішали напади на польські підрозділи зі сторони місцевого населення, зорганізованого у бойові групи. Кому належали ці підрозділи, чи „народній міліції”, чи боївкам ОУН, на сьогодні на жаль не відомо. Тут же відбулися і нові сутички з червоноармійськими підрозділами.

26 вересня в районі села Бірки неподалік від озера Сірче відбулась короткочасна сутичка між радянським розвідувальним підрозділом і артилерійською батареєю КОП. Перетнувши польову дорогу артилерсти замітили колону машин, яка прямувала по шляху. Командир батареї наказав розгорнути гармати й приготуватись до відкриття вогню. Коли радянські бронемашини і вантажівки наблизились на відстань біля одного кілометра з лісу вдарили польські гарамати. Першим же залпом було знищено шість бронеатомобілів , інші машини отримали пошкодження. Частину червоноармійців було знищено осколками снарядів і рушнично – кулеметним вогнем, з десяток потрапии до полону.  Усіх полонених під вартою відвели в Бірки й залишили в селі, хоча дехто з червоноармійців просився іти далі разом з поляками. Вони стверджували, що їхнє командування їм не простить полону.

 

Польська артилерія веде вогонь

У ніч з 26 на 27 вересня польське угрупування вийшло до Ратного. Заболочена місцевість навколо містечка змусила командування поляків прийняти рішення прориватись через саме селище. Знищуючи опір противника (достеменно також не встановлено хто саме протстояв полякам в Ратному червоні чи бійці ОУН), батальйони „Березне” і „Сарни” за підтримки артилеристів майора Черника прочистили дорогу для основних сил колон.

Про подробиці переходу поляків через Ратно читаю у спогадах підпоручника резерву Вацлава Міановського (Mianowski Wazlaw), тоді  командир взводу 4 роти батальйону "Березне" : „... Підішли на видиму відстань до Ратного. Спостерігаємо здалека - ніч, тихе, сонне містечко. Підходимо ближче. Несподівано справа з узлісь довколишніх лісів в нашому напрямі лунає вогонь з гвинтівок, як ми зрозуміли із зайнятої противником дороги Брест-Ковель. Ривок вперед. Ховаємося за невисоким насипом залізниці Заболтоття-Ратне. Обстрілюють нас незосередженим вогнем. Ми у свою чергу, нашими перевіреними методами, відкриваємо залповий вогонь по команді.Це ненадовго охолодило запал противника. Підтягнули кулемети і знову вогонь по команді. Прибули два міномети і артилерійські  коректувальники вогню, пристріляли цілі. Вийшло, ворог почав відхід, залишаючи убитих і поранених. У цей момент  убивчий вогонь впритул вдарив праворуч по колоні, яка слідувала за нами. Наші мінометникиі змінили напрям вогню. Коли ж ми побачили, що противник відступає -  почали вихоплювати цілі і бити по ним кожен сам по собі.. Невідомі вояки стали кидати зброю і піднімати руки вгору. Але було ззапізно, половину з них  ми вже перебили, інші були під нашим обстрілом як спереду так і позаду. Ворог зазнав значних втрат, у нас декілька убитих. Після огляду тіл вбитих сежант Напьорковський зробив висновок, що це українські націоналісти. Були вони всі озброєні чеськими карабінами, у них не було жодних документів, тільки в одного з вбитих карта, яка могла свідчити про належність до ОУН...”

У ніч з 27 на 28 вересня угрупування КОП досягло району на схід від Шацька. На той час кількість бійців за рахунок вбитих, залишених поранених, просто дезертирів занчно зменщилась і становила вже 3,5 тис чоловік проти 8,5, які вирушили в марш 22 вересня.

Північна колона, основну частину якої складала бригада КОП "Полісся" полковника Ружицького-Колодейчука, досягла вранці 28 вересня околиці лісу під селом Мельники на північний схід від Шацька. Південна колона під командуванням  Никодима Суліка вийшла до околиці лісу на схід і південний схід від Шацька. У районі Вилиці (8 км. на схід від Шацка) підрозділами з полку КОП „Сарни” було зустрінуто невелику колону зі складу ОГ „Полісся” генерала Клеєберга. Це дало надію на швидке з’єднання двох больських угрупувань. Насаправді ж основні сили Клеєберга зназодились в 30 кілометрах . здавалось відстань незначна, але просування у напрямку Влодави затрудняла заболочена місцевість з чотирма великими озерами - Світязь, Пулемецьке,Острівське і Лука. На напрямку не було практично жодної дороги, прохідної для обозів і коней з артилерією. Єдиним шляхом була дорога через містечко Шацьк, потім, огинаючи озеро Світязь вийти до Бугу під Кошарами і Грабовим. У свою чергу дорога через Шацьк проходила через досить широку дамбу між озерами Люцимер і Чорне. До того ж нас підходу поляків сам у Шацку вже знаходились радянські військові підрозділи, про сили яких полякам було не відомо. Щоправда був ще один шлях – на Вілицю – Згорани, форсування Прип’яті і далі на  Гупали – Забужжя, але цей шлях був удвічі ловшим і не давав жодних гарантій про відсутність на ньому сильних радянських частин. Тож Рюккеманн зупинився на першому варіанті.

Перед проривом було також вирішено зайняти кругову оборону і дати солдатам відпочити.

Щодо сил радянських військ, які знаходились у цьому районі вони були наступними.

У районі Шацька і на північний схід від нього знаходились частини і підрозділи 52-ї стрілецької дивізії, якою командував полковник Русіянов. Частини дивізії здійснювали марш в район Влодави і далі на Хелм із завданням забезпечення флангу 15-го стрілецького корпусу. Станом на 27 вересня частини дивізії знаходились:  205-й сп з 2 дивізіоном 158 ап в  Мокранах,  208 –й гап в Замшанах, 112-й сп з 1-м дивізіоном 158-го ап в Малориті, 58-й сп з 3-м дивізіоном 158-го ап у Великориті, 28-й саперний батальйон рухався у напрямку на Влодаву, де повинен був підготувати переправу для частин дивізії, розвідувальний батальйон у с. Оршаі, штаб дивізії і підрозділи забепечення були в Малориті.

Загальна чисельність особового складу дивізії складала майже 13 тис. командирів і червоноармійців (за штатом -.17500 чоловік) Дивізія мала в своєму розпорядженні 30 бронеавтомобілів типу БА-10 і 35 танків типу Т-26 і Т-38 (останніх 15 одиниць), дванадцять 120-мм мінометів,  36 мінометів калібру 82-мм, 48 протитанкових, 36 гармат калібру 76,2-мм і таку ж кількістю гаубиць калібру 122 мм. Крім того на озброєнні було 419 ручних і 200 станкових кулеметів.

Декілька слів про командира 52-ї стрілецької тоді полковника, а згодом генерал-лейтенанта  Івана Микитовича Русіянова.

 

Русіянов І.М., у вересні 1939 р. полковник, командир 52-ї сд. Фото 1941 р.

 За даними автобіографії Іван Русіянов народився 28 серпня (11 вересня) 1900 року в селі Щупли Кощинської волості Смоленського повіту(нині Смоленський район Смоленської області РФ). Навчався у  Хланівському земському  і Кощинському 2-х класному училищах. Трудову діяльність розпочав у 1916 році  в Смоленську. Спочатку працював поденним робітником на залізниці, згодм в трамвайному депо. У 1917 меткий хлопчина став швейцаром-кур'єром Смоленського земства. З встановленням більшовицької влади у 1918 роціі працював  діловодом відділу соціального забезпечення і народної освіти та Смоленського губернського Комітету шкіряної промисловості. У листопаді 1919 року був призваний до РСЧА.

Військову службу почав на посаді червоноармійця-експедитора комендантської команди штабу і загороджувального загону 16-ї армії. Брав участь у Громадянській війні. Воював з польськими військами в районах Новозибков, Гомель, Жлобин, Орша, Мінськ. Могильов, Несвіж, Слонім, Барановичі, Брест-Литовськ. На початку 1921 року був переведений і призначений діловодом-помічником ад'ютанта загону ВЧК Західного кордону, а згодом в окремий полк ЧОП. Брав участь у ліквідації бандитизму в Демидівському районі Смоленської області. У листопаді 1921 року добровільно вступив курсантом 3-ї піхотної школи комскладу. У 1924 році після закінчення школи був призначений командиром взводу 9-ї стрілецької роти 81-го стрілецького полку 27-ї Омської стрілецької дивізії. У 1925 році був призначений командиром і політруком 4-ї і 3-ї рот 81-го стрілецького полку. З листопада 1925 по березень 1927 року - помічник командира батальйону 22-го сп 8-ї сд. З березня 1927 по березень 1928 року - командир 2-го батальйону 22 сп. З березня 1928 року по вересень 1932 - помічник командира 24-го сп 8-ї сд по стройовій частині і за сумісництвом протягом двох місяців - начальник УВСТ по Бобруйськом гарнізону та три місяці командир навчального танкового батальйону бригади Чернявського в м. Бобруйськ. У цей час (1930 р.) закінчив Стрілецько-тактичні курси „Постріл” З вересня 1932 по серпень 1937-го - командир 10-го сп 4-ї сд. З серпня 1937 року по лютий 1938 року - помічник командира 29-ї стрілецької дивізії. З лютого 1938 року по серпень 1940 року - командир 52-їсд.

У серпні 1940 року прийняв під командування 100-ту стрілецьку дивізію, яка вписала ім’я генерала Русіянова в скрижалі радянської військової історії як першого командира першої радянської гвардійської стрілецької дивізії. Цим уславленим з’єднанням І.М.Русіянов командував до листопада 1942 року Під час командування дивізією з вересня 1940 року по травень 1941-го навчався на КУВНАС при академії ГШ ім. К. Є. Ворошилова. З листопада 1942 року по червень 1946 року командував 1-м гвардійським механізованим Віденським орденів Леніна і Кутузова корпусом.  

У роки Великої Вітчизняної з перших днів на фронті. Війська під командуванням генерала Русіянова брали участь у Мінській обороній операції червня-липня 1941, Єльнинській оборонно-наступальній операці (вересень 1941) Західного фронту, Єлецько-Лівенська операції 1942 року на Брянському фронті ,Сталінградській наступальній операції 1942 року в складі Південно-Західного фронту, Ізюмській операції 1943 року у складі 3-го Українського фронту,. Кіровоградській наступальній операції 1944 року у складі1-го Українського фронту, Запорізькій операції 1944 року в складі 2-го Українського фронту. Будапештській, Балатонській та Віденській операціях 1945 року у складі 3-го Українського фронту. Під час бойових дій був двічі поранений та двічі контужений.

З лютого по травень 1946 року на чолі 1-го гв МК знаходився на території Ірану.У червні 1946 року був призначений заступником командуючого 4-ї гвардійської механізованої армії (згодом переформована в 4-ту гвардійську окрему танкову дивізію).

Після закінчення війни гвардії генерал-лейтенант І.М. Руссіянов в 1949 році закінчив Військову академію Генерального штабу. Був заступником командувача армією, працював у центральному апараті Міністерства оборони СРСР. З 1953 року - у відставці.

За особисту мужність і героїзм, проявлені в боротьбі з німецькими загарбниками в роки Великої Вітчизняної війни, гвардії генерал-лейтенанту у відставці Русіянову Івану Микитовичу Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 лютого 1978 було присвоєне звання Героя Радянського Союзу, з врученням ордена Леніна і медалі "Золота Зірка" (№ 11287). Нагороджений 3 орденами Леніна (один за вислугу років), 4 орденами Червоного Прапора (один за вислугу років), орденом Кутузова 1-го ступеня, Суворова 2-го ступеня, медалями. Помер 21 березня 1984 року. Похований на Кунцевському кладовищі міста Москви (ділянка 9-2).

Категорія: Невідомий "золотий" вересень. Волинь 1939. | Додав: voenkom (09.02.2011) | Автор: Сергій Яровенко E
Переглядів: 689 | Теги: Бірки, Ратно, Русіянов, Камінь-Каширський, 52 сд, 1939, коп | Рейтинг: 5.0/9
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: