6. Бої на півночі Волині. - Невідомий "золотий" вересень. Волинь 1939. - Волинь на початку 2-ї світової війни - Каталог статей - Персональный сайт Сергея Яровенко
Середа
07.12.2016
13:28
Форма входу
Категорії розділу
Невідомий "золотий" вересень. Волинь 1939. [19]
Розповідь про події вересня-жовтня 1939 року на Волині.
Прикордонники в боях за Волинь. Червень 1941 [16]
Історія та бойовий шлях 90-го та 98-го прикордонних загонів. Бойові дії прикордонників у перші дні Великої Вітчизняної війни.
41-ша в боях 41-го [6]
Історія і бойовий шлях 41-ї танкової дивізії
Волинська епопея 19-ї танкової дивізії [2]
Історія і бойовий шлях 19-ї танкової дивізії 22-го механізованого корпусу
Перші дні війни [3]
Про початок Великої Вітчизняної війни та бойові дії на території області в період з 22 червня по 2 липня 1941 року
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 352
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Волинь на початку 2-ї світової війни » Невідомий "золотий" вересень. Волинь 1939.

6. Бої на півночі Волині.

Проте, доки наказ ішов від штабів фронтів до штабів груп, звідти до штабів корпусів, дивізії і частини ше продовжували рухатись уперед.

Цього ж дня (21 вересня) частини 87-ї стрілецької дивізії на рубежі Навіз, Боровичі зненацька були атаковані підрозділами 3-го піхотного полку, який встиг зайняти оборону. Цей полк було сформована перед самісіньким початком наступу радянських військ для охорони Августовської пущі (Білорусь). 13 вересня підрозділи полку відповідно до наказу маршала Едварда Ридз-Смігли були повантажені в ешелони і рухались за Барановичі – Лунінець – Сарни -Костопіль і далі в напрямку до румунського кордону.  Ранок 17 вересня застав полк в районі містечка Держане між Сарнами і Костополем. 18 вересня до ешелону прибули представники радянського командування, які запропонували полякам скласти зброю. Командир 3-го піхотного полку КОП полковник Здіслав Заячковський (Zlisław Zajączkowski) відповів: „ Не маю жодних розпоряджень до здачі військам радянської Росії. Ваші пропозиції доповім головному командуванню польських військ..” На той час полковник Заячковський вважав, що це просто диверсія, хоча також вважав СРСР за такого самого ворога, як і Німеччину. За відсутністю зв’язку з командуванням КОП полковник Заячковський вирішив самостійно рухатись у напрямку до Буга через Колки До полку приєднався також дивізіон 32-го полку легкої артилерії під командуванням Яна Валаска. В районі Колок 20 вересня передові підрозділи були атаковані загонами ОУН. Після нетривалого бою полк переправився через Стир і продовжив марш у напрямку на Ковель. На ранок 21 вересня 3-й піхотний полк вийшов в район сіл Навіз-Боровичі, де зустівся з підрозділами 87-ї стрілецької дивізії – 43-м розвідувальним батальйоном і танковою ротою.  Червоні були обстріляні з гармат, кулеметів, гвинтівок. Зазнавши незначних втрат розвід батальйон 87-ї сд відступив. Командир дивізії комбриг Матигін увів в бій крім все того ж 43-го орб 16-й сп. Наступ стрілецьких підроздів підтримували вогнем гармати 212-го гаубичного артполку і 71-го протитанкового дивізіону. Цілу добу тривав бій поблизу невеликого волинського села. Розвідники 87-ї стрілецької дивізії зазнали значних втрат – вже в перші хвилини бою було підбито два бронеавтомобілі, з 40 чоловік механізованої роти 43-го орб вижило лише 11. Важкими були втрати і 16-го сп  ( за польськими даними)– 94 вбитих, 131 поранений, а саме цікаво – 75 пропали безвісти (радянська сторона визнала свої втрати в 4 танки, 56 убитих і 84 поранених). Лише перед обідом 22 вересня поляки з боєм стали відступати в напрямку на Боровичі, а згодом, біля 14.00 залищили позиції і стали відходити в напрямку на Колки в район сіл Навіз і Хрузятин (Грузятин). У цих боях поляки втратили 260 чоловік убитими і пораненими,і 120 потрапили в полон. Менш значими для польських підрозділів були втрати в озброєнні – одна 45 мм протитанкова гармата і 3 станкові кулемети. Під Навозом і Боровичами війська 15-го стрілецького корпусу зазнали найзначніших втрат в ході вересневої кампанії – 99 червоноармійців і командирів було вбито, 137 поранено.


полковник Філімонов Петро Ісаєвич, у вересні 1939 року командир 16 сп 87-їсд

 

Польський підрозділ на позиції.   Результати вогню польської артилерії

Поляки з боєм відходили на північ. У районі села Янівка піхотинці 3-го пп і артилеристи капітана Валаска зайняли позиції на березі Стиру в місці переправи. Комбриг Митикін, розлючений від втрат підтягнув усю артилерію і танки дивізії, які негайно відкрила вогонь і чекав підходу бомбардувальників (9  бомбардувальників СБ  прибули в район бою лише через 11 годин), які нанесли вирішальний удар по полякам.  Щоб уникнути осточного знищення особового складу полковник Заянчковський прийняв рішення про капітуляцію і висунув ряданському командуванню її умови - особовий склад добровільно здає зброю, натомість офіцерів, підофіцерів і солдат відпускають по домівках. Спершу погодившись на ці умови, командування дивізії в кінці-кінців його не дотрималось – усі офіцери і підофіцери були заарештовані і згодом відправлені до таборів. Сам Заянчковський намагався скритись, передівшись в мундир підофіцера, але був затриманий, а згодом розстріляний.

22 вересня частини 8-го стрілецького корпусу вийшли на рубіж Володимир – Волинський Сокаль. 36-та легко-танкова бригада у  Володимирі – Волинському залишалась до 23 вересня де займалась розшуком і роззброєнням груп польських військовослужбовців, які з’являлись у цьому районі.

На кінць цього ж дня війська Північної групи  комдива Совєтнікова вийшли на рубіж Ковель - Володимир-Волинський – Іваничі.

                                               

Поки радянські війська, виконуючи наказ свого командування відпочивали і підтягували резерви угрупування КРП „Полісся” під командуванням генерала бригади Орлика-Рюккеманна відходило на захід.

Як писалось вже вище, ще 18 вересня командувач Корпусу Охорони Прикордоння  бригадний генерал Орлик-Рюккеманн, віддаючи собі звіт, що буде вимушений залишити оборонні позиції уздовж кордону видав розпорядження, яке вругульовувало подальший напрям дій з'єднань КОП з якими мав зв'язок:

Бригада КОП «Полісся» - напрямок Сенькевичі- Лунінець - Мости Волинські - Плотниця – Погост Зарічний.

Батальйон КОП «Давидгородок» і керівництво КОП - напрям Столін- Морочне.

Полк КОП «Сарни» в напрямку  Сарни- -Кухіцька Воля.

Основою замислу Рюккемана було зайняття лінії оборони вздовж Стиру, де на той час вде повинні були зайняти позиції підрозділи групи генерала бригади Скуратовича ( в дійсності вони на той час вже були розпущені, а Петро Скуратович отримав розпорядження приєднатись до міністерства справ військових у Станіславі.

19 вересня командир полку КОП „Сарни” підполковник Сулік вніс корективи відповідно до обстановки ( читач вже познайомився з ними вище). Також за цими корективами підрозділи полку і підпорядковані його групі інші військові частини повинні були відходити двома колонами: північною і південною. Південна колона повинна була одночасно прикривати головну колону полку перед несподіванками з боку головного ударного угрупування Північної АГ Червоної Армії.. Щоправда таке прикриття вже існувало у вигляді 3 піхотного полку КОП і 135 піхотного полку резерву, але на той час про це не знали ні Орлик – Рюккеманн, ні Сулік.

План повинен був почати реалізовуватись після відповідного наказу командувача КОП. 18 вересня у Століні Генерал Орлик –Рюккеман припинив панічні настрої місцевого керівництва і пере підпорядкував собі усю місцеву поліцію, яку староста викликав до повітового центру ще 17 вересня.

У ході маршу до району зосередження батальйони КОП «Клецьк», «Людвіково», «Сенькевичі» 18 вересня були атаковані з півночі і сходу радянськими частинами. Батальйон „Клецьк” разом з ротою «Лужки» з полку КОП «Глибоке»  і  батальйон„Людвіково” відступили у напрямку на Ханцевичі де 19 вересня завантажились на останній потяг, який рухався у напрямку на Лунінець. Командування батальйонами прийняв підполковник Яцек Юра. У ніч з 19 на 20 вересня ешелон, в якому знаходились батальйони (5 рот з 7 кулеметами), досяг мосту на Прип’яті в районі Осова, де був зупинений підрозділами 205-го стрілецького полку 52-ї сд. Прямо з ешелону полякам прийшлось прийняти бій. З боєм польські підрозділи відкинули червоноармійців, пітриманих бронемашинами в напрямку на Дубой, досягли до Вичавки, а згодом прорвались до мосту в Стеблів, але той вже був спалений.  Пізно увечері 20 вересня батальйони під командуванням підполковника Юра досягли містечка Сарники, 21 вересня Рутвиці, а 22 вересня Храпіна.

Батальйон «Сенкевичі» після боїв на кордоні і втрати половини другої роти, згодом деякий час утримував оборонний рубіж в районі Лахви, а згодом частиною сил бився в районі Осова.

Батальйон КОП «Давид - городок», який 18 числа все-таки утримав свої позиції, вранці 19 вересня був атакований радянським стрілецьким батальйоном зі складу 52-ї стрілецької дивізії полковника Русіянинова, який підтримувало до роти танків. Під натиском червоноармійців польський батальйон разом з поліцаями повітового управління поліції залишив Давид-городок і відійшов до Століна. На той час у батальйоні було сутяжно з озброєнням: всього 4 станкові кулемети, біля 200 солдат взагалі були без зброї. Наступного дня, 20 вересня, це польське угрупування залишило і Столін, під містечком Старі Коні перейшов Стир. Згодом, через Мутвицю і Морочне батальйон  22 числа прибув у Кухче.

Більшість підрозділів бригади КОП „Полісся”, якою командував полковник Ружицький – Колодійчук, які не змогли переправитись через залізничний міст на Прип’яті в районі Мостів Волинських і маршем рухались для переправи в напрямку Пінська потрапили в оточення і роззброєні частинами 23-го стрілецького корпусу Білоруського фронту.

Вже у Морочному з місцевих поліцейських, лісників і неозброєних солдатів  при керівництві КОП  було організовано штабний батальйон, який очолив майор жандармерії Шимон Майблум, а також батальйон саперів.

Поки підрозділи КОП здійснювали марші генерал Орлик-Рюккеманн уранці 19 вересня вимушений був перенести свій штаб в Морочну  Цього ж дня він зустрівся з командувачем Оперативною групою «Полісся» генералом бригада Клеєбергом, командний пункт якого знаходився в  Любешові. Генерал Клеєберг проінформував командувача КОП про намір зосередження головних сил ОГ на напрямку Луцьк - Ковель. Генерал Клєєберг  також не погодився з пропозицією командувача КОП дочекатись збору усіх частин КОП у визначених районах 22 вересня і виконати наказ Польського головнокомандування про відступ у напрямку румунського та угорського кордонів. За оцінкою генерала Клеєберга така затримка загрожувала б оточенням і знищенням щонайменше частини його з'єднань. Було прийняте спільне рішення про об’єднання усіх сил 28 вересня в районі Ковеля.

Полк КОП”Сарни” з приєднаними підрозділами 21 вересня на поромі переправився через Стир і на ранок 22 вересня досяг Кухітської Волі.

Марш здійснювався у важких умовах. Змічені боями і тривалим маршем солдати, особливо резервісти, на ходу засипали і попадали під колеса возів обозу. А в поліських лісах треба було стерегтися, причому не тільки червоноармійських підрозділів, які йшли назирці, але й груп українських націоналістів. Саме ними була вночі вирізана ціла поліцейська рота, яка мала необачність заснути на лісовій галявині без належноо бойового охоронення. Українці мстились за довгі роки безжалісної пацифікації,  берез картузьких, утисків і гонінь.

На 22 вересня підрозділи КОП, підпорядковані генералу бригади Орлику-Рюккеменну ( за виключенням загону підполковника Чорного, який ще знаходився у Рафалівці) зосередидись у межиріччі Стиря, Стохода і Прип’яті в районі Кухіцька Воля – Кухче – Храпин – Морочне.

Поляки ще не знали, що 61-й стрілецький полк 45-ї сд вже 21 вересня повністю зайняв Ковель, а отже рух по маршруту, про який домовились генерали Рюккеманн і Клеєберг був перекритий.

22 вересня свій бойовий шлях у складі польської армії закінчив бронепоїзд №51 „Перший маршал” під командуванням капітана Здіслава Рокосовського. Після прикриття переправи полку „Сарни” через Стир бронепоїзд направився у сторону Ковеля і надвечір 21 вересня наблизився до станції Повурськ. Одноколійну залізниця була перегороджена барикадою з дерев’яних колод. Цю імпровізовану барикаду спорудили члени місцевої боївки ОУН, які мали намір заволодіти зброєю якогось польського ешелону. Проте бронепоїзд був явно не по зубам, і вони напасти не наважились. Проте, уранці, близько 8-ї години 22 вересян дозорні бронепоїзда виявили підхід радянської колони. Артилерійські і зенітні установки бронепотяга відкрили по ній вогонь. Бійці 1-го батальйону 61-го сп 45-ї сд (саме цей підрозділ вийшов у район Повурська) залягли і почали вести вогонь у відповідь. Командир батальйону зв’язався зі штабом дивізії і викликав авіацію. Радянські літаки розбомбили колії позаду потяга (бронепоїзд лищився змоги маневрувати і відійти назад), а згодом нанесли удар по самому бронепоїзду. Капітан Рокосовський наказав зіпсувати гармати і кулемети й відступати.  Згодом векіпаж „Першого маршалка” приєднався до групи генерала Рюккеманна. 

Щодо самого бронепоїзда, то його історія на цьому не закінчилась.......  Через декілька днів радянською ремонтною бригадаю бронепоїзд було евакуйовано. Згодом відремонтований і до оснащений зброєю поїзд було передано 77-му полку 10-ї дивізії НКВС з охорони залізниць. Напередодні 22 червня бронепотяг під командуванням лейтенанта І.Д. Турганова знаходився в районі станції Станіславів (Івано-Франківськ). Брав участь в оборонних боях в смузі 12-ї армії разом з іще одним колишнім польським бронепоїздом РР-53 „Сміливий („Smialy”), який належав 75-му ролку НКВС з охорони залізниць.

 

РР-53 „Сміливий”, фото 1920 р.

5 липня 1941 року екіпажі бронепоїздів відбивали атаки німецьких танків і зазнали значних пошкоджень. 7 липня 1944 в бронепоїзді не залишилось боєприпасів, шляхи руху були перерізані, тож екіпаж прийняв єдино правильне рішення – вивести залізного товариша зі строю.  Наслідки пошкоджень були доволі значними, тож німецьким ремонтникам довелось прикладсти чимало зусиль  і часу до відновлення бронепоїзду. В грудні 1941 року бронепоїзд з порядковим номером Panzerzug 10, зібраний з колишніх „Першого маршалка і „Сміливого” був переданй до складу Вермахту. При цьому поїзд складався з двох незалежних один від одного частин Kampfzug або PZ 10 та і Kampfzug B (PZ 10b)

 

Panzerzug 10

Саме в Panzerzug 10b було дві оригінальні артилерійські бронеплощадки з РР-51 і до червня 1942 року броньований паровоз „Першого маршалка”. У червні 1942 року локомотив було замінений на німецький, доставлені і броневагони німецького виробництва. У липня 1943 року поїзд остаточно було розділено на дві частини - PZ 10 та  Panzerzug (PZ) 11 .  PZ 10  (колишній „Сміливий”) свій бойовий шлях закінчив в районі Ковеля у квітні 1944 року. Завдяки вогню його гармат німецький гарнізон „фортеці Ковель” зумів вистоятив радянському оточенні. Евакуйований до ремонтних майстерень на території Польщі бронепотяг відновлювати не стали, а розібрали по частинам і використали для ремонту інших панцерштугів. Колиній РР-51 закінчив свою кар’єру 13 січня 1945 року в районі містечка Хенціни (неподалік від Кельце). Екіпаж покинув бронепоїзд в зв’язку з неможливістю переправитись через річку Ніде, міст через яку був зруйнований.

Ось така цікава доля бронепоїзда який воював у складі чотирьох армій - Червоної (тричі), Білої , Польської і Вермахту.

Категорія: Невідомий "золотий" вересень. Волинь 1939. | Додав: voenkom (09.02.2011) | Автор: Сергій Яровенко E
Переглядів: 1225 | Коментарі: 2 | Теги: РР-51, 3 пп КОП, Навіз, PZ-10, 1939, коп, Боровичі | Рейтинг: 5.0/8
Всього коментарів: 2
1  
Правильна назва села Грузятин,а не Хрузятин.

2  
Дякую. Правку вніс.

Ім`я *:
Email *:
Код *: