4.1. Бої в Сарненському УРі. Продовження - Невідомий "золотий" вересень. Волинь 1939. - Волинь на початку 2-ї світової війни - Каталог статей - Персональный сайт Сергея Яровенко
Середа
07.12.2016
13:32
Форма входу
Категорії розділу
Невідомий "золотий" вересень. Волинь 1939. [19]
Розповідь про події вересня-жовтня 1939 року на Волині.
Прикордонники в боях за Волинь. Червень 1941 [16]
Історія та бойовий шлях 90-го та 98-го прикордонних загонів. Бойові дії прикордонників у перші дні Великої Вітчизняної війни.
41-ша в боях 41-го [6]
Історія і бойовий шлях 41-ї танкової дивізії
Волинська епопея 19-ї танкової дивізії [2]
Історія і бойовий шлях 19-ї танкової дивізії 22-го механізованого корпусу
Перші дні війни [3]
Про початок Великої Вітчизняної війни та бойові дії на території області в період з 22 червня по 2 липня 1941 року
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 352
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Волинь на початку 2-ї світової війни » Невідомий "золотий" вересень. Волинь 1939.

4.1. Бої в Сарненському УРі. Продовження

На півночі батальйон КОП "Давид - городок" під натиском підрозділів 23-го стрілецького копусу  Білоруського фронту (стрілецький батальйон за підтримки танків) вранці відійшов до Століна.

По обіді 19 вересня командир КОП „Сарни” підполковник Сулік віддав наказ про відхід підрозділів КОП для з’єднання з групою генерала Орлика–Рюккеманна. Никодим Сулік розумів, що  частини 60-ї стрілецької дивізії неминуче вийдуть в тилу полку КОП „Сарни” і намагатимуться перерізати шляхи відходу в районі річки Горинь. Це підтверджували дані і військової і агентурної розвідки. Основне завдання по прикриттю відходу підрозділів полку було покладено на 4-ту роту капітана Маркевича, про що той був повідомлений телефоном близько 14.00 19.09.1939. Виконуючи завдання з прикриття відходу, рота одночасно повинна була виконувати і попередньо поставлене завдання з оборони сектора "Тинне".  Після відходу основних сил полку 4-та рота повинна була відрватись від противника і згодом приєднатися до полку. Близько 17.30 19.03 управління і штаб полку після демонтажу центру зв'язку, залишили бункер і казарми в Ладині і разом з прибулою на той момент з Чуделя 3-ю ротою відійшли на Сарни. По відході всіх підрозділів, у тому числі і 2 роти із Страшова і 18 батальйону КОП "Рокитне" на західний берег Случі, приблизно о 20. 00 19 вересня був підірваний міст через Случ. Пізно увечері  польське угрупування у складі штабу полку "Сарни", 18-го батальйон КОП "Роктине", батальйон "Сарни" без 4 роти, покинули Сарни і почали марш у напрямку на Кухітсьу Волю.

Відхід польських сил прикривав бронепоїзд №51, який 19 вересня патрулював ділянку залізниці між Моквином і Немовичами, нейтралізуючи спроби радянських кавалерійських підрозділів проникнути у напрямі Степані та обстрілючи радянські літаки, які вели розвідку в районі Сарн.

Відведення і збір підрозділів розпочався також в інших секторах і районах оборони.

Командир батальйону "Малинськ" майор Фраковський о 17.00 наказав підпорядкованим підрозділам секторів "Тишиця" і "Поляни” на збір до 19.00 в  Малинську.  Батальйон "Осовець" у зв'язку із тим, що підрозділи були розкидані на значній території, добрався до місця збору близько 20.00.  Перед відступом Фраковський наказав підпалити склади 13-го управління робіт, які й без того почало грабувати місцеве населення. По знищенню складів група Фраковського почала відхід з Малинська. В Казимирівці (Кузьмівці), якої підрозділи групи досягли після півночі до неї приєдналась група під командуванням підполковника Чорного, котрий прийняв командування ою’єднаними групами. На ранок 20 вересня група Чорного вийшла до річки Горинь в районі містечка Степань.  При наближенні до переправи польські підрозділи були зустрінуті вогнем трьох кулеметів невідомого підрозділу (належність до ЧА встановити не вдалось, цілком можливо що це була або замаскована  радянська диверсійна група або бойовий загін ОУН). Після короткочасного бою поляки знищили цю групу і переправились через Горинь. Прикордонниками батальйону „Березне” у Степані в міському саду було блоковано групу чисельністю до 70 чоловік, яка в  ході бою була знищена. Ще декілька годин здійснювалась зачистка Степані. Тут же до батальйону „Березне” (включені до складу 4-ї роти) приєднались місцеві поліцейські, яких роззброїли і ув’язнили невідомі диверсанти ( напевно це все таки були бойовики ОУН), зважаючи на події 1941 року в цьому районі), чоловіки –переселенці з районів центральної Польщі, які були сюди евакуйовані з початком війни.

Бій колони полку „Сарни” відбувся і в районі Рафалівки. Невідомі диверсанти були знищені кулеметниками.

 

Польська піхота в бою

Організованому відходу поляків з невеликими втратами, як це не парадоксально звучить допомогала неорганізованість радянських частин, яким ніколи було битись з поляками, адже хватало й своїх. Так, 19 вересня через неузгодженість дій між підрозділами 10-ї, 52-ї, 64-ї  і 87-ї стрілецької  дивізії Червоної армії між ними відбувся справжній бій, в якому загинуло 12 і було поранено 25 чоловік. Цього ж дня в наслідок панічної стрілянини, що здійнялася в 96-му стрілецькому полку 87-ї сд, було вбито 13 і поранено 27чоловік. (РДВА, Фонд 9.Оп. 39. - Спр.70. - Арк. 221; Оп.36. – Спр. 3792. – Арк. 281).

У той час, коли основні сили Сарненського угрупування поляків відходили за Горинь на ділянці 4-ї роти, яка залишилась прикривати відхід готувались до бою з ворогом.

Біля полудня зі спостережного пункту командира роти було виявлено рух радянського кінного розвід дозору, який обережно просувався від лісу до Тинного. Капітан Маркевич вислав розвідку під командуванням поручика Дюральського з 4 солдатами і кулеметом.. Розвідники виявили в районі лісу радянський кавалерійський підрозділ, який направляв на усі напрямки невеликі розвідувальні дозори. Маркевичу стало ясно – радянське командування намагається здійснити розвідку в глибині польської оборони.

Близько 14.00 19 вересня радянські війська відновили активні наступальні дії в районі "Бердуха". За оцінкою підпоручика Болбота близько двох стрілецьких рот з кулеметами, використовуючи складки місцевості намагались від лісу зі сторони Тинного зайти у фланг оборонним позиціям. Одночасно три радянські танки , які рухались за напрямком Князівка – Бредуха вели наступ на правофланговий ДОТ району „Тинне”.   Радянські танкісти вибрали правильний напрямок і способ наступу. Ні кулемети ДОТу не могли вести по ним зосереджений вогонь, ні гармати традіатора з Кам’яного – артилеристи Пикликевича по-просту їх не бачили. У цій ситуації командир сектору вирішив зосередити вогонь районів „Тинне і „Лачників” на Бердуху і висту лісу в передпіллі району.  Вогонь поляками вився з підкритих польових укріплень. Під вогнем кулеметів радянська піхота відразу залягла, але танки продовжували просувалися в глибину району. Одночасно з району Чабеля по ДОТам вівся обстріл з гармат.

Необхідно зазначити, що радянський наступ у цьому районі вівся грамотно, особливо грамотно були побудована взаємодія між стрілецькими, танковими,і артилерійськими і саперними підрозділами.

За декілька хвилин по позиціям кулеметників вдарили гармати червоних. Під прикриттям артилерійського вогню піхота окопалась і відкрила інтенсивний рушнично-кулеметний вогонь по поякам, до позицій першої хвилі атакуючих невдовзі приєдналась наступна. Вогнь артилерії став ше більш інтенсивний. До обстрілу польських позицій приєнались групи станкових кулеметів з районів Тинного і Кам’яного. В ході артпідготовки розрахунок гармати молодшого сержанта Караванова підтягнув гармату впритул до позицій піхоти і відкрив вогонь по польським позиціям. Опір продовжували лише окремі ДОТи „Бердухи”.

Близько 18.00 передній край укріпленої позиції  району „Бердуха”, який знаходився на східному ремезі Случі був прорваний. Підрозділи 60-ї сд досгли рубежу висота 159.4 (на схід від Чудля) - Князівка, штаб дивізії розташувався у фільварку Бердуха (неподалік від Тинного).

Після подолання оборони в районі Бередухи  сили наступаючих частин були зосереджені на напрямку Тинного, в районі „Бердухи” було залишено лише штурмові групи, які повинні були знищити останні бункери, які подавали ознаки життя.

Увечері підрозділи 1-го батальйону 224-го сп стали підходити до району оборони „Тинне”. Польське командування району припустило, що початок наступу наказало відкрити вогонь зі всіх наявних воневих засобів., Радянська піхота залягла. Натомість, майже відразу від лісу на північ від Тинного (на східному березі Случі) вогонь відкрили крупнокаліберні кулемети, вогонь яких коректувався спостерігачами. Підпоручник Мацяг, який знаходився в  бункері №6 "Peklo" (поблизу церкви в Тинному) передав на командний пункт дані для стрільби. Капітан Маркевич наказав артилеристам відкрити вогонь, однак ті наказу не виконалу, оправдовуючись неможливістю ведення вогню у цих напрямках. 

З настанням темноти червоні стали активно здійснювати розвідку району "Кам’яне". Під натиском розвід груп червоноармійців дозори поляків з Кам’яного вимушені були відійти на оборонні позиції.  Можливості контролювати ситуації в передпілля більше не було, а тому усі бункери району відкрили вогонь з метою не дати радянській піхоті закріпитись на березі Случі. 

Близько 23.00, дозор, висланий для спостереженням за шляхом Тишиця-Зносичі підтвердив наявність трьох танків, які підійшли до Зносич, а пізніше повернули у напрямі Тишиці. Чотири радянські танки під командою старшого політрука Кищука зайняли переправу через Случ і протягом доби утримували її, не даючи полякам змоги підірвати міст. Зайняття цієї переправи давало змогу частинам 60-ї сд вести наступ углиб оборони противника. 

 

Т-26 переправляється через р.Случ, вересень 1939 року

Протягом ночі декілька ДОТів „Бердухи” ще не припинили опір і вонем кулеметів і гвинтівок відгризались від радянських танків. Червоні сапери підривали входи, а піхота закидувала ДОТи гранатами. На ранок оборонятись залишилось лише два ДОТти, в гарнізонів яких залишилось обмаль боєприпасів.

Близько 22.00 секрети з об’єктів району "Тинне" засікли рух ворога на всій протяжності району, від Бердухи до лугу в передпіллі "Лачникова". Гарнізони двох бункерів першої лінії підняли тривогу. Райони "Кам’яне" і "Тинне"  відкрили вогонь зі всіх засобів. У відповідь на вогонь кулеметів ДОТів зі сторони Лепані відкрила вогонь радянська артилерія. Снарядами була знищена дзвіниця в Тиновому та житловий будинок разом з мешканцями, який стояв поряд дзвінниці.   До 02.00 20 вересня радянська піхота підійшла до Случі в районі селва Тинне і закріпилась на східному березі.  Командир 3 взводу знову почав домагатись вікриття артилерійського воню, переді всім по мосту через Случ біля якого скупчились танки. Для кращого цілевказання в селі було запалено скрирду солому, та артилеристи знову твердили про неможливість ведення вогню. Так і не дочекавшись вогню артилерії 3-й взвод лише кулеметним вогнем зірвав наміри формування річки радянською піхотою, західного берегу дістались лише невеликі групи. Проте біля 04.00 на півдні  радянські підрозділи підійшли до Случі зі сторони об’єкту №5"Wyciag" (Бердуха) і почали будівництво  містка через річку. Висланий патруль з п'яти солдатів був зустрінутий вонем, до ДОТу повернулось лише двоє жовнірів.

Танки, які знаходились в районі дороги  Тишиця - Зносичі біля полуночі атакували бункер командира сектору. За дві години один з танків зайняв він закриту позицію на відстані 100 метрів, звідки обстрілював із гармати всі виявлені щілини,амбразуры і виходи. Внаслідок одного з попадань було знищено станковий кулемет разом з розрахунком, його замінив солдат з ручним кулеметом .

Під ранок між 05.00 і 06.00 радянські підрозділи відкрили сильний вогонь по позиціям «Лачникова» і «Тинне», піхота і танки стали форсувати річку. Один з танків пробився через міст, зайшов углиб Тинного і почав вести вогонь по укріпленням, які знаходились в його секторі обстрілу. Слідом за танком близько 08.00 до села увірвалась і радянська піхота, яка зв’язала вогневим боєм усі оборонні споруди в районі села. У ході цього бою було вбито 28 і поранено 17 поляків. Червоноармійці 1-го батальйону 224 полку викурювали гарнізони одного ДОТу за іншим. До села прибув комісар батальону  Штанько, який взяв на себе безпосереднє керівництво боротьбою з бетонними укріпленнями. Комісар очолив штурмову групу, яка повинна була знищити найбільш небезпечний ДОТ в районі церкви. Доки 4 бійці оточували ДОТ зі сторони розбитої дзвінниці до взоду у ДОТ підбіг польський офіцер, який наказував його впустити всередину. Гарнізон ДОТу не виконав наказу - офіцера червоноармійці взяли у полон.

Бій у селі продовжувався.

На північ від Тинного, до 10.00 підрозділи 60-ї сд оволоділи  селом Кам’яним і розпочали обстріл ДОТів району "Кам’яне",  розвідкою було встановлено, що сусідній сектор „Чудель” покинутий гарнізоном.

До полудня 20 вересня в районі "Бердуха" залишився єдиний самотній ДОТ, який оточила  радянська піхота, підійшовши на відстань 50-100 метрів. Командир бункеру (зв'язок з командуванням сектора ще працював), що фільварок Бердуха повністю зайнятий танками противника (видно три), в районі лісу , що на південний схід поблизу дороги зайняла позицію радянська артилерія, яка почала обстріл секторів "Тинне" і "Лачників". До 16.00 зв’язок з останнім ДОТом Бердухи обірвався – захисники „Бердухи” припинили опір, втративши вбитими понад 50% особового складу.

Тим часом, біля полудня бої з новою силою розгорілись у Тинному. 1 батальйон 224 сп за підтримки саперного батальйону дивізії навколо бункерів спорудив барикади на відстані 100 м, що затруднювало спостереження за підходами до ДОТів, за допомогою легкозаймистих матеріалів гарнізони ДОТів стали викурюватись вогнем і димом. Не дивлячись на втрати (28 вбитих і 8 важкопоранених) гарнізони ДОТів продовжували бій. Були викочені для вогню прямим наведенням радянські гармати. За декілька хвилин ведення прицільного вогню по амбразурах поляки втратили ще 8 чоловік убитими. Закінчувались боєприпаси, причому як в поляків (залишилось на 3-4 години бою) так і в радянських підрозділів. Незабаром радянська піхота ще більш погіршила ситуацію – було перерізано вузькоколійку і захоплено поїзд, який підвозив боєприпаси. 

До обіду 20 вересня вже всі об’єкти сектору "Лачників" були зв’язані вогнем. Радянські підрозділи дійшли до річки, окопалися і стали готуватись до переправи через Случ. У районі "Кам’яне" оборонні споруди атакувало до стрілецької роти зі станковими кулеметами. 

Увечері 20 вересня нові атаки радянських підрозділів завдали чергових втрат гарнізонам в Тинному.

На ранок 21 вересня радянські підрозділи повністю опанували Тинним, боротьба підійшла до заключної фази. На допомогу атакуючим підійшли вогнеметні танки ХТ (ОТ)-26 та ОТ-130, за допомогою яких були підпалені барикади, викладені уздовж бункерів попереднього дня. У вогні продовжував боротись ДОТ №9 "Пірат" в якому знаходився підпоручник Болбот. Ситуацію погіршував той факт що ДОТ не мав одного з бронековпаків, щілину якого було забарикадовано гарнізоном.

 

ОТ-130 при виконанні бойового завдання

З ДОТу  №5 "Wyciag” капітану Маркевичу доповідали, що, що артилерія противника перенесла вогонь на сектори "Лачників" і "Кам’яне". Незабаром взірвався ДОТ № 3 "Piorun", розташований  недалеко від церкви поблизу річки. Оглушений гарнізон потрапив у полон. Незабаром вибух роздався в ДОТі  №7 "Piesc" що знаходивься в декількох сотнях метрів від бункера командира взводу поручника Болбота.. Радянська піхота підійшла до командного бункеру  №6 "Pieklo". При спробі вираватись з оточеного бункеру загинули підпоручик Мацяг і його солдати. Ще за декілька хвилин взірвався і ДОТ поручника Болбота. Разом зі своїм командиром загинуло 50 польських бійців.

До полудня в районі „Тинне” продовжував вести вогонь лише один ДОТ, інші були або знищені, або блоковані і не мали боєприпасів.

У передпіллі сектору „Лачників”лише дрібні групи радянської піхоти перебіжками підходили до Случі. Район "Кам’яне" вів вогонь по радянській піхоті що окопалася в селі Кам’яне, у цьому ж напрямі було відмічено підхід мінометної роти. і підрозділу зі станковими кулеметами. одночасно підтверджено підтягання станкових кулеметів і мінометів від узлісся найближчого лісу.

Вранці 20 вересня з капітаном Маркевичем встановив зв'язок майор Черник - командир артилерійського дивізіону Гродненської групи, який мав завдання підтримати дії 4-ї роти. Він же розповів і про завдання групи підполковника Чорного – прикриття напрямку Рокитне – Немовичі. 76-й піхотний полк зайняв позиції в районі Старих Сарн і вів розвідку в напрямку на Зносичі. У свою чергу командир 4-ї роти капітан Маркевич розповів про ситуацію, що склалась -   критичне положення району "Тинне", факт проникнення не встановленої кількості радянської піхоти в напрямку на Зносичі і Чудель, зайняття Тишиці противником. Оцінивши ситуацію командир 76-го піхотного полку майор Бальцерзак (Balcerzak) і командир артдивізіону групи майор Черник стали готувати план наступу в напрямку на Тинне зі сторони Зносичів.

Проте цьому плану здійснитись не вдалось. Обмежена кількість боєприпасів і значна віддаль від Тинного не дозволяли ефективно вести вогонь артилерією, а біля 10.00 з районі Князівки розпочався наступ основних сил 60-ї сд фронтом на Тинне і Зносичі. Спробу швидкого просування в районі Тинного була зірвана вогнем кулеметів району „Лачників”. Радянські підрозділи зайняли оборону де знаходились до 17.00.

 Для надання допомоги 4-й роті був направлений і „Перший маршалек”, який біля півдня підійшов до станції Немовичі. Артилерія бронепоїзда обстріляла ліс на схід від станції в якому зосередилась чимала кількість радянської піхоти, що перед цим наступала на Тинне і Зносичі.

О 19.30 основна броньована сила угрупування Суліка отримала завдання через Сарни рухатись до станції Антонівка (лінія Сарни – Ковель) для підтримки відступаючих польських підрозділів.

Одночасно 4-й роті капітана Маркевича було віддано наказ залишити споруди УРу і під прикриттям підрозділів 76-го піхотного полку і артилеристів майора Черника відходити на захід, в подальшому приєднатись до фортечного батальйону „Сарни”.

На виконання поставленого завдання майор Бальцерзак наказав здійснити підпорядкованим підрозділам форсований марш у напрямі на Зносичі, пітримати морально і вогнем бійців сектору „Тинне”, а поставленим артилерійським загорожувальним вогнем дати змогу залишкам 4-ї роти відірватись від ворога. З капітаном Маркевичем було узгоджено зосередження вогню двох батарей послідовно на районах "Тинне", "Лачників" і "Кам’яне".  Спочатку вогонь планувалось зосередити по самому району об’єктів, а наприкінці по району казарм. Взводи роти отримали відповідні вказівки про порядок відзсупу від командира 4-ї роти. Відхід повинен був початись о 03.00 21 вересня, при цьому . оборонні укріплення покидались одночасно всіма підрозділами піддільниць, час  виходу з бункерів встановлювався командирами піддільниць Гарнізони ДОТів повинні були прготувати для застосування легку стрілецьку зброю і ручні гранати. Останні слід було застосовувати перш за все для прориву через заслони і створення ефектів раптовості. Діяти швидко, відхід організувати в одному напрямі. Перед виходом із споруд знищити важку зброю.

Район "Тинне" повинен був відходити у напрямі лісу на південний захід від села і далі відійти на болота, район "Лачників"  мав відходити в західному напрямі, використовуючи особливості місцевості і з'єднатись з підрозділами району "Кам'яне". Район "Кам’яне" і взвод артилерії повинен був також відходити у західному напрямі. Командування над об’єднаними взводами доручалось поручнику Пикликевичу. Районом збору усіх підрозділів роти була визначена станція Немовичі.

Під покровом ночі 21 вересня один батальйон 76 піхотного полку і дивізіон артилерії просунились в напрямі на Зносичі. Близько 03.00 з бункеру капітана Маркевича було виявлено рух радянської пішої колони (до двох рот зі станковими кулеметами) з району в напрямку на Зносичі. Своєчасно про виявлене повідомити майора Бальцзерака не вдалось. Радянські сапери  в ході боїв пошкодили вибухом гніздо антени в перекритті бункера. Вислані для усунення пошкодження два зв’язківці були вбиті. Радянські піхотинці наблизились до самого бункеру на відстань прямого пострілу.

На світанку передовий взвод дивізіону польської артилерії в селі Зносичі наткнувся на радянський підрозділ, який саме займав позиції в лісі за селом. У ході зустрічного бою виявилось, що групі майора Бальцзерака протистоїть до стрілецького полку з панцерниками і артилерією. Вислана на фланги і в тил розвідка доповіла про підтягування значних резервів. Майору Бальцераку нічого іншого не залишалось, як віддати наказ про припинення бою і відрив від противника. Проте ситуація невдовзі змінилась - радянська артилерія своїм вогнем підпалила село, панцерники не могли розвернутись на болотистій місцевості і вимушені були відступити. Слідом а броньовиками відійшли і піхотинці. Поляки знову пішл в атаку і на плечах ворога увірвались у Зносичі. Подальша спроба польських підрозділів атакувати в напрямку лісу завершилась невдачею – радянська частина відповіла шквальним кулеметно – рушничним вогнем. У ході цієї атаки загинули поручники Ощакович і Дабровський. Незабаром послідувала контратака радянської стрілецької роти під командуванням старшого лейтенанта Коваленка на правий фланг поляків. Не зважаючи на шквальний вогонь польських кулеметів, червоноармійці рвались у перед і змусили польський батальйон відступити на захід.

Дивізіон майора Черника перед залишенням позицій встиг обстріляти райони Тинного і Кам’яного.

 

На позиції польська артилерія

У район села Тинне впало тільки декілька снарядів, гарнізон бункера покинути його не зміг, став чекати сильного загороджувального вогню. У той же час гарнізони "Лачникова" і „Кам'яного" покинули споруди і стали відходити на північний захід у напрямку на Кам’яне. Радянські підрозділи намагались перешкодити відходу поляків. З району села Тинне був відкритий шквальний вогонь по району „Лачників”. Бойових побратимів прикрили вогнем деякі об’єкти „Кам’яного”, які ще не були залишені. Лише під прикриттям вогню артилерійського дивізіону Черника підрозділи „Кам’яного” під командуванням поручника Пикликевича підірвали жерла гармат і по полудні відійшли на захід.

Близько 18.00  годин, зважаючи на бій в районі Зносичів наказ залишити оборонні споруди віддав і капітан Маркевич. Найближчі радянські позиції знаходилися в 100 метрах від об’єкту, і були зайняті підтримкою наступу групи Ковалевича на польський правий фланг. Інші  радянські позиції знаходилися на відстані 400-500 метрів. На той час до командного бункеру дістався поручник Залізняк, якому під вогнем радянських солдат вдалось таки відійти від власного ДОТу. Взвод Дюральського, комроти і Залізняк стали відходити, використовуючи складки місцевості. Всього у групі було до 47 чоловік. Попереду групи йшли, знищуючи одиночних червоноармійців бійці розвідувального взоду.

Доки йшли бої в районі Зносич, а гарнізони УРу відходили на захід уранці 21 вересня розвідувальний підрозділ 60-ї сд вийшов на околиці Сарн. Слідом за ним підійшли підрозділи, які просувались з Кам’яного на Чудель. До вечора частини 60-ї стрілецької дивізії зі сторони Старих Сарн і Доротичів повністю опанували містом.  Розвідувальні дозори з’єднання вийшли у район Маневич.

Проте бої в районі Сарненського УРу продовжувались ще і 22 вересня. Протягом дня продовжували вести бій декілька ДОТів, та сили були знадто нерівні. Зачистка території УРу тривала до 25 вересня, лише тоді 60-та сд, залишивши  в  Сарнах один стрілецький полк, вирушила в напрямку Ковеля.

                                                     

Доля полонених поляків була подекуди жахлива. Так, після здачі одного з ДОТів 22 вересня радянські солдати винесли з нього амуніцію і особисті речі солдат, а саму споруду взірвали разом з важкопораненими, які там залишались. Безжалісно розстрілювались офіцери та старші підофіцери на очах їх підлеглих. Так були застрелені підпоручники Максим і Мацяг. Ще 7 офіцерів і декілька старших підфоіцерів, яких виявили під час зачитки лісу (за даними капітана Маркевича вони значились як такі що пропали безвісти) були розстріляні 23 вересня поблизу церкви в Тинному. Капрал Прівара був застрелений червоноармійцем з карабіна і добитий багнетом в живіт. Згодом поранені були направлені до Олеська у військовий госпіталь, а інші до таборів (згодом туди ж направили і поранених). Незабаром польських солдат, які проживали до призову чи мобілізації на територіях, які відійшли до Німеччини передали німецьким властям. Хтось з них, як наприклад Франтішек Гріла, перебував до кінця війни у концтаборі, когось відпустили по домівках.

Усього в ході оборонних боїв 18-21 вересня згідно рапорту капітана Маркевича втрати 4-ї роти склали: убитими – 3 офіцери, 226 підофіцерів і солдат; зниклими безвісти – 7 офіцерів, 294 солдат і підофіцерів. За мужність в боях були представлені до нагород поручник Ян Болбот – Хреста Віртуті Мілітарі, плутоновий Дюральський – двічі до нагородження Бойовим Хрестом, плутоновий Станіслав Ментріца – Бойовим Хрестом.

                                                          

                          Схема боїв в районі Сарненського укріпрайону

Категорія: Невідомий "золотий" вересень. Волинь 1939. | Додав: voenkom (08.02.2011) | Автор: Сергій Яровенко E
Переглядів: 1220 | Теги: Сарненський УР, 60 сд, Сулік, Маркевич, 1939 | Рейтинг: 5.0/9
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: