3. Початок Польського походу. Рівненський і Дубенський напрямок - Невідомий "золотий" вересень. Волинь 1939. - Волинь на початку 2-ї світової війни - Каталог статей - Персональный сайт Сергея Яровенко
Субота
03.12.2016
09:48
Форма входу
Категорії розділу
Невідомий "золотий" вересень. Волинь 1939. [19]
Розповідь про події вересня-жовтня 1939 року на Волині.
Прикордонники в боях за Волинь. Червень 1941 [16]
Історія та бойовий шлях 90-го та 98-го прикордонних загонів. Бойові дії прикордонників у перші дні Великої Вітчизняної війни.
41-ша в боях 41-го [6]
Історія і бойовий шлях 41-ї танкової дивізії
Волинська епопея 19-ї танкової дивізії [2]
Історія і бойовий шлях 19-ї танкової дивізії 22-го механізованого корпусу
Перші дні війни [3]
Про початок Великої Вітчизняної війни та бойові дії на території області в період з 22 червня по 2 липня 1941 року
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 352
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Волинь на початку 2-ї світової війни » Невідомий "золотий" вересень. Волинь 1939.

3. Початок Польського походу. Рівненський і Дубенський напрямок

Та повернімось до бойових дій.

Частини 60-ої стрілецької дивізії перейшли кордон о 6.00 і відразу ж зазнали втрат. В бою з польськими прикордонниками було вбиито 1 червоноармійця, 1 був поранений. Натомість поляки втратили вбитими 3 чоловік, 2 були поранені, ще 83 потрапили до полону.  Частини цього з’єднання повинні були оволодіти укріпленнями Сарненського УРу в той час, як інші чотири стрілецькі дивізії групи і 36-та лтбр на фронті від Олевська до Острога повинні були увійти на польську територію як ніж у масло.

Польські частини і підрозділи, не об’єднані єдиним командуванням, без єдиної системи зв’язку вимушені були битись по суті на одинці з наступаючими частинами Червоної Армії. Часто ці частини ставали легкою здобиччю червоноармійців.

Згодом командир роти 1-го батальйону 207-го піхотного полку резерву (207 Pułk Piechoty (Rezerwowy)  (батальйон був сформований на базі батальйону КОП „Бислав”) капітан Ян Щезник задував: „...Станцію Костопіль проїхали вночі, а вранці 17 вересня знаходились в шести кілометрах від Костополя. Так і стояли поблизу ешелону, аж тут з лісу виїхали 20 кінних червоноармійців на чолі зі старшиною, котрий запитав – де тут комендант? – Я лежачи підняв до гори руку, а він під’їхав до мене і запропонував здати зброю. Ми були заскочені зненацька. Знаходились від радянського кордону десь в 50 кілометрах (так мені тоді здавалось) і було несподіваним, що Червона Армія перейшла кордон Польщі. А якщо він вимагав щоб ми здали зброю, то значило, що вони знаходились з нами у стані війни. Тоді я запитав, а чому ми маємо здавати зброю. На що старшина відповів, що отримав наказ пропонувати всім ешелонам складати зброю. Ситуація шокувала.. Як-то віддати зброю, значить іти до полону? Сказав „Ні!” і відразу крикнув -Відїзджай, а то стратимо!” і потягнувся до свого карабіну, який стояв обабіч. Свої карабіни на кіннотників скерували і солдати. Червоні почули і від’їхали. Ця перша зустріч закінчилась безкровно.

Були й інші випадки, які часто виникали з невідомості, невпевненості ситуації.

„...Коли 17 вересня кордон Польщі перейшли радянські війська - згодом згадував сержант Казимир Одинець (батальйон КОП „Гоща”)- у нас панувало переконання, що Росія іде нам з допомогою в битві з німцями...Наскільки була глибока дезінформація свідчить той факт, що керівництво батальйону в Гощі отримало телефонне повідомлення з Рівного, що радянські війська є нашими союзниками і що належить приготувати зустріч і місце для союзників із розрахунку на 150 осіб...”. О 17.00 кілька офіцерів в повному параді чекали біля браму в міському парку. Близько цього часу до брами під’їхали кілька радянських автомобілів, з яких вийшли радянські офіцери. Польське командування салютувало зброєю. Після короткого привітання один з радянських офіцерів віддав наказ про здачу зброї. Усі остовпіли. Польські офіцери у відповідь на вимогу росіян поламали свої шаблі. Трьома днями пізніше колона з полонених офіцерів, підофіцерів і рядових колишнього прикордонного батальйону вже прямувала під охороною аж до Старобельська (один з найбільших концтаборів для інтернованих поляків в СРСР).

45-та і 87-ма стрілецькі дивізії 15 стрілецького корпусу, які наступали в напрямку с. Гориньгород (Тучинський район Рівненської обл.) – Рівне, мали завданням до кінця дня 17 вересня зайняти Рівне. 8-й стрілецький корпус ( 44, 81 стрілецькі дивізії і 36-та легко-танкова бригада без одного (4-го) батальйону) наступав у напрямку Межиріч – Дубно і мав завданням до кінця того ж дня опанувати Дубном. 60-та сд, яка номінально була підпорядкована 8-му стрілецькому корпусу мала завданням прорив оборони і зачищення території Сарненського укріпленого району в напрямку Сарни- Рафалівка.

На 06.00 радянські війська подолали незначний опір прикордонників батальйону КОП „Острог” ,оволоділи містами Острог і Корець і стали розвивати наступ у напрямку на Рівне.

Правофлангова дивізія 15 ск – 87 стрілецька під командуванням комбрига Матикіна на початку наступу „потонула” в лісових масивах і затрималась при переправі через невелику річку Корчик. В ході руху підрозділи дивізії повинні були зважати на загрозу своєму правому флангу зі сторони населених пунктів Людвиполь і Бистричі, де дислокувались достатньо сильні підрозділи КОП. За цю загрозу часто приймались невеликі польські підрозділи, їх приймали за передові загони основних польських сил. Короткі сутички в районах Губкова і Устя на деякий час стримали посування військ дивізії. Зокрема, в районі села Устя,  малочисленний гарнізон 11-го прикордонного посту вступив в бій з передовими підрозділами 16-го стрілецького полку 87-ої стрілецької дивізії. У бою поляки втратили 1 солдата вбитим, 1 був поранений, шестеро здалися в полон.

Активні бойові дії розпочала і радянська авіація. Уже рано вранці 17 вересня на Рівне, яке ще не оправилось від наслідків німецьких бомбардувань 15 і 16 вересня, посипались бомби з 81 радянського бомбардувальника СБ ( 9 ескадрилій по 9 літаків в кожній). Основною ціллю бомбардувань були залізнична станція та розташовані поблизу неї військові склади. Цього ж дня радянські бомбардувальники бомбили Луцьк, Володимир-Волинський, Ковель, Сарни.

 

У небі радянські бомбардувальники

Бомбардувальникам допомагали радянські винищувачі, які панували в небі над Західною Україною і знищували польські літаки прямо на аеродромах. Про одну з таких атак згодом розповідав радянським читачам журнал „Самолет”: "Вдруг мы заметили, что с аэродрома поднялся какой-то самолет. По опознавательным знакам мы установили, что это польская машина. Эге, думаю, не вовремя, малый, ты поднялся. Когда я подошел к нему метров на 50, он открыл по моему самолету огонь. Я дал одну пулеметную очередь, вторую, третью. Польский самолет задымился и быстро пошел к земле. Продолжаю стрелять. Бомбардировщик противника врезался в землю. При посадке летнаб погиб, а летчик-офицер побежал к лесу. Нет, не уйдешь! Дал по нему очередь и убил его." Ця розповідь, тоді командира 12-го винищувального авіаційного полку, а у червні 1941 року командира 14-ї змішаної авіаційної дивізії полковника Івана Олексійовича Зиканова  (полки дивізії на 22 червня розташовувались на аеродромах у Велицьку, Колках, Млинові, Федорівні, а штаб в м.Луцьк) про нерівний бій ланки радянських винищувачів з поодином польським бомбардувальником „Люблін Р-8” в районі Ковеля, на мою думку не додає честі „сталінським соколам”, яких всього через два неповних роки колишні союзники-німці точно так же розстрілювали під куполами парашутів і на землі біля літаків. Напевно, й сам полковник Зиканов згадував цю картину бою  на аеродромі 17-го вап у Велицьку, де більшість літаків полку були знищені 22 червня 1941. 

 

 І-16 у повітрі над Волинню

З перших годин наступу стали відчуватись наслідки неузгодженості дій між різними видами РСЧА.

08.00 17.09.1939 три радянських бомбардувальники скинули п’ять бомб на залізничну станцію Олевськ, правда ніяких суттєвих збитків не завдали. Ще один випадок бомбардування своєї території було зафіксовано прикордонниками 20-го Славутського прикордонного загону: "О 15.00 курсом с заходу на схід на висоті 300 м над селом Піддубці пройшло шість літаків з радянськими опізнавальними знаками. В районі застави ними було скинуто три бомби, після чого літаки пішли в напрямку на Корець, скинувши на польській території ще п’ять бомб”.

Цього ж дня  радянські  льотчики  обстріляли  колону 8 стрілецького корпусу, внаслідок чого було поранено 5 чоловік. А наступного дня, 18  вересня,  колона 60 стрілецької  дивізії,  відкрила вогонь по радянському літаку, сплутавши його з ворожим. Пілот –старший лейтенант отримав два поранення.

Не кращими справи були і на землі. Керівництво 15-го СК вже в перший день війни на деякий час втратило зв’язок з обома підпорядкованими з’єднаннями. Дійшло навіть до того, що начальник штабу корпусу полковник Трофименко, який на той час знаходився у штабі 45-ї сд, вимушений був доручити командиру 45-ї сд комбригу Корнілову терміновим порядком відновити зв’язок і налагодити управління обома дивізіями корпусу. Незабаром частини 45-ї стрілецької вийшли до міста Корець і після нетривалого бою оволоділи ним., на кінець дня головні сили дивізії вийшли до річки Горинь в районі містечка Гоща, а розвідувальний загін у складі одного стрілецького батальйону на автомобілях вийшов на околиці Рівного. Близько 18.00 17 вересня передовий загін 45-ої стрілецької дивізії зайняв Рівне, де були роззброєні дрібні польські частини.

У місті відразу ж було створено загін „народної міліції”, який зайнявся арештами відомих польських політиків і діячів. Зокрема були заарештовані колишній посол Смочкевич (Smoczkiewicz), колишній сенатор Двораковський (Dworakowski), п.ятеро судей окружного Рівненського суду, віце прокуратора і двох під прокураторів. Усі вони згодом були розстріляні.

На лівому фланзі 5-ї армії війська 8-го стрілецького корпусу і 36 легко-танкова бригада під командуванням комбрига Богомолова з огляду на можливі удари польських сил зі сторони Рівного і Здолбунова праворуч та Крем’янця ліворуч в перший день кампанії також просувались поволі. Командування корпусу остерігалось також дій поляків з лісових масивів в районі Крем’янецьких гір.

Танкісти мали за завдання до кінця дня вийти до Дубно і оволодіти цим містом.

307 танків і бронеавтомобілів 36-ї лтбр в напрямку на Острог, Мізоч, Оженин до 14.00 17 вересня пройшли близько 50 кілометрів вийшли в район Мізоча. Розвідувальний загін бригади здійснював розвідку майже в околицях Миргощі. На підходах до залізничної станції Мізоч два  радянські танки вступили у вогневий поєдинок з польськими підрозділами, які саме вантажились в ешелони. Після короткотривалого бою поляки склали зброю. Всього на станціях Мізоч і Оженин було взято в полон до 3000 польських жовнірів.

У ході наступу на Дубенському напрямку танкісти 36-ї лтбр вперше впробувували нову зброю, встановлену на своїх танках – зенітні кулемети. Колону танків атакували три польські літаки – розвідники, які скидали бомби і обстрілювали танки і вантажівки з кулеметів. Екіпажу одного з Т-26 вдалось збити польський літак.

 

Т-26 з зенітним кулеметом

У районі Миргощі 2 бронемашини під командуванням старшого лейтенанта Аксьонова затримали чотири транспорти з польськими підрозділами. Поки одна бронемашина тримала під прицілом головний паровоз, Аксьонов вступив в переговори з польським начальником ешелонів і заявив йому, що у разі спроби відвести ешелони на захід він викличе авіацію і танки, що ховаються в засідці. Цей блеф примусив поляків відмовитися від відправки ешелонів. До ранку 18 вересня на допомогу загону Аксьонова підійшло ще 5 танків. Поляки пізно зрозуміли, що були обмануті і після нетривалих перемовин вранці 18 вересня склали зброю.

Значна кількість затриманих ешелонів і польських військ, які в них знаходились затримали подальше просування 36-ї лтбр на захід. Танкісти вимушені були чекати основних сил 8-го армійського корпусу, які залишились далеко позаду. Без підходу на рубіж Здолбунів-Мізоч 44-ї і 81-ї стрілецьких дивізій подальший рух в напрямку на Дубно був доволі небезпечний – за даними розвідки в Дубно знаходився достатньо сильний польський гарнізон. Відсутність зв’язку створила доволі комічну ситуацію. Доки танкісти чекали підходу стрілецьких дивізій, ті вже на кінець дня 17 вересня вийшли до Дубно, випередивши підрозділи бригади.

Про виконання поставлених завдань, щодо надання допомоги частинам  ЧА в подоланні оборони полських прикордонників рапортували прикордонники радянські. Так в донесенні від 18.09.39 штабу 19-го Олевського прикордонного загону доповідалось, що станом на 05.00 18 вересня  польські „стражниці” «Дубно», «Сновидовичі», «Островок-Єміцева», «Нива», «Дерманівка», «Сивки», «Остроганка», «Устя» и «Франкополь» зайняті, «Срібниця», «Осетище» и «Помери» покинуті гарнізонами, але в той же час деякі прикордонні пости ще продовжують „нести службу”, наприклад пости  «Двір», «Купель», «Мужня», «Пильня», «Ольхівка» и «Нова Гута».

Хоча з’єднання Шепетівської АГ і не виконали в повному обсязі завдання дня, однак її командування зробило важливий висновок – організованого опору польських військ в смузі наступу немає (якщо не рахувати поодиноких випадків), то ж можливе просування радянських частин більш швидкими темпами в глиб території Волині.

 

Радянське оперативне зведення за 17 вересня 1939 року, опубліковане в газетах

Однак штаб Шепетівськоої АГ був серйозно занепокоєний слабими успіхами підпорядкованих з’єднань 17 вересня, а тому було вирішено направити представників управління і  штабу армії в штаби корпусів і дивізій. Начальник штабу армії полковник Трофименко особисто вибув до штабу 8-го СК щоб поставити завдання по взяттю Дубно командиру корпусу комбригу І.Г.Рубіну і командиру 36-ї лтбр комбригу Богомолову. З огляду на невиконання завдання дня 36-та лтбр, посилена стрілецьким батальйоном та двома протитанковими артилерійськими батареями повинна були почати наступ о 02.00 18 вересня.

Близько 03.30 236 танків Т-26, 24 бронеавтомобілі БА-10 з десантом піхоти і протитанкістами розпочали рух в напрямку на Дубно. Танковий батальйон 36-ї бригади раптовим кидком пересік міст через Ікву, інші два батальйони і радянська піхота оточили місто з півночі, сходу і півдня. До 05.00 після короткого бою з підрозділами Дубенського гарнізону на околицях радянські підрозділи опонували містом. У ході цього нічного бою було взято до полону 5500 солдат, 500 офіцерів, захоплено 12 гармат, 70 кулеметів, 3000 гвинтівок, 50 автомобілів, 6 залізничних ешелонів з озброєнням, боєприпасами та військовою амуніцією.

Можливо б успіх радянських танкістів не був би таким блискавичним, яби не допомога „п’ятої колони”, налаштованої проти польських властей.

Об 11.00 18 вересня радянські війська після невеликого бою вступили в Рогачів, де були узяті в полон 200 польських військовослужбовців і захоплено 4 ешелони із спорядженням і боєприпасами.

Разом з тим Дубно на світанку 18 вересня вдалось прорватись деяким польським підрозділам, які відійшли у напрямках на Берестечко-Броди та Берестечко –  Щуровичі -Радехів. Серед них були підрозділи під загальним командуванням полковника Стефана Ганки-Кулеші (Stefan Hanka-Kulesza), який очолив імпровізовану групу „Дубно” (Grupa "Dubno") і офіцери під командуванням полковника Яна Скробагатого-Якубовського (Jan Skorobohaty-Jakubowski).

 

Стефан Кулеша  і  Ян Скоробогатий-Якубовський

Категорія: Невідомий "золотий" вересень. Волинь 1939. | Додав: voenkom (08.02.2011) | Автор: Сергій Яровенко E
Переглядів: 1072 | Теги: 8 СК, 60 сд, Дубно, 17 вересня, рівне, 1939, 15СК, 87 сл, 36 лтбр, 45 сд | Рейтинг: 5.0/8
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: