2. Сарненський УР. - Невідомий "золотий" вересень. Волинь 1939. - Волинь на початку 2-ї світової війни - Каталог статей - Персональный сайт Сергея Яровенко
Субота
03.12.2016
09:48
Форма входу
Категорії розділу
Невідомий "золотий" вересень. Волинь 1939. [19]
Розповідь про події вересня-жовтня 1939 року на Волині.
Прикордонники в боях за Волинь. Червень 1941 [16]
Історія та бойовий шлях 90-го та 98-го прикордонних загонів. Бойові дії прикордонників у перші дні Великої Вітчизняної війни.
41-ша в боях 41-го [6]
Історія і бойовий шлях 41-ї танкової дивізії
Волинська епопея 19-ї танкової дивізії [2]
Історія і бойовий шлях 19-ї танкової дивізії 22-го механізованого корпусу
Перші дні війни [3]
Про початок Великої Вітчизняної війни та бойові дії на території області в період з 22 червня по 2 липня 1941 року
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 352
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Волинь на початку 2-ї світової війни » Невідомий "золотий" вересень. Волинь 1939.

2. Сарненський УР.

17 вересня по всьому радянсько – польському кордоні війська РСЧА за підтримки прикордонних загонів увійшли на територію Польщі. РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ РОЗПОЧАВ АГРЕСІЮ ПРОТИ НЕЗАЛЕЖНОЇ ПОЛЬСЬКОЇ ДЕРЖАВИ.

 

Радянські частини переходять кордон із Польщею

Шепетівська АГ , не дочекавшись повного розгортання сил, о 05.00 17 вересня почала бойові дії.

До кінця дня війська групи повинні були вийти на лінію Рокитно-Людвиполь-Бледів-Рівне-Здолбунів. В той же час 60 стрілецька дивізія повинна була зв'язати польські сили в районі Осова-Малицьк Дивним є той факт, що радянська розвідка усіх рівнів або не мала або не надала фронтовому і армійському командуванню даних про дійсну кількість польських військових сил в межах як Поліського так і Волинського воєводств. Більш-менш точною була лише інформація про пересування залізничних ешелонів на лінії Сарни – Рівне. Мабуть це в подальшому зумовило низький темп наступу в смузі дій усієї Шепетівської армійської групи – радянські штаби побоювались раптового нападу значних польських регулярних сил, яких на цьому напрямку просто не було.У той же час на початок радянської агресії проти Польщі в розпорядженні генерала Орлика-Рюккемана знаходилися лише прикордонні формування - бригада КОП «Полісся» (батальйони «Клецьк», «Людвіково», «Сенкевичі»), які повинні були стримати наступ противника на рубежі Сенкевичі, Ляхва, а батальйон КОП «Давид-городок» мав обороняти напрям Столін – Морочне, використовуючи при цьому фортифікаційнф споруди на лінії Сарни – Ковель.

 

Радянські прикордонники демонтують польський прикордонний стовп

Ненадовго затримаю увагу читача саме на оборонних укріпленях цієї лінії, або, як її часто називають Сарненського укріпленого району (УРу) і завдяки яким просування 60-ї стрілецької дивізії було затримане на 5 днів, що аж ніяк не входило в плани радянського командування.

За фортифікаційними нормами укріплений район представляв собою район чи смугу місцевості, оснащений системою довготривалих і польових вогневих фортифікаційних споруд в поєднанні з різними інженерними перешкодами. Обороноздатність його забезпечується спеціальними військами, що взаємодіють самостійно або у взаємозв’язку із польовими частинами. В польських джерелах Сарненські укріплення йшли під назвою укріплений відтинок „Полісся”, що мав виконувати ще й роль бази для флангових ударів армії „Волинь” ( це у випадку нападу СРСР, який поляки вважали головним ворогом). 

Через Волинь, за передвоєнними планами польського командування (1936 р. - пропозиції генерала Бурхарда) мало пролягти дві лінії оборонних укріплень.

Перша лінія оборони (270 км) розташовувалась  у безпосередній близькості до польсько-радянського кордону і складалася з трьох ділянок. Ділянка завдовжки 25 км спиралася на притоку Прип’яті річку. Случ. Однією з коючових позицій ділянки була залізнична вузлова станція Сарни. Через неї проходила залізнична лінія Львів – Рівне –Лунінець – Барановичі – Ліда – Вільно, яка давала можливість вільно маневрувати військами вздовж осі північ-південь, та залізниця Ковель – Київ, якою можна було, в разі потреби, доставити до кордону необхідні військові сили з глибини країни. У збудованих на цій ділянці бетонних спорудах передбачалося розмістити два угрупування, створені з Корпусу охорони прикордоння в кількості 2–3-х батальйонів піхоти, підсилених дивізіоном артилерії. Вони мали на першому етапі війни зупинити вторгнення Червоної армії, а потім, отримавши допомогу від 27-ї та 30-ї піхотних дивізій, продовжувати бойові дії. Цей відрізок розглядався як передова лінія польської оборони, за допомогою якої можна було ліквідувати локальні прориви РСЧА  .Через п’ятдесят кілометрів на південь починалася друга ділянка, приблизно від Рівного до Острога, завдовжки 75 кілометрів. Далі на південь, з перервою у 45 км, передбачалося звести фортифікаційні споруди на відрізку 180 км вздовж Збруча до кордону з Румунією. Перша лінія оборони загалом мала зупинити агресора та підставити його під контрудар польських військ з Поділля .

Друга лінія оборони завдовжки 240 км, складалася з двох відрізків. Перший проходив за 25 км на схід від міст Ковель, Луцьк, Дубно, Кременець, Тернопіль, Чортків. Другий – завдовжки 90 км розпочинався за 60 км від першого і розгортався на захід від Тернополя по р. Сірет до Чорткова.

Третя лінія оборони знаходилася у Галичині за 40 км на схід від Львова.

Разом довжина вказаних оборонних рубежів становила 580 км. У довготривалих укріпленнях передбачалося розташувати 12 тисяч особового складу, в т. ч.: 4825 піхотинців, таку саму кількість артилеристів, 1000 саперів, 1350 івійськовослужбовців інших спеціальностей. Для озброєння  укріпленнь було заплановано ( у 1936 р.) постачання 114 гармат, включно з 70 капонірними, і 44 в броньованих баштах, 700 станкових , 430 ручних кулеметів, а також 100 мінометів, пристосованих для ведення вогню зі сховищ. Будівництво мали здійснювати послідовно на відрізках армій "Полісся”, "Барановичі”, "Волинь”, "Поділля”, "Вільно”.

До 1940 року на Поліссі і Волині планувалося побудувати на оборонних ділянках укріпленнь: "Ханцевичі"(120 км) - 175 об’ектів; "Лунінець"(140 км) - 127 об’ектів; "Сарни" (170 км) - 358 объектів.

Сам Сарненський УР складався  з трьох відрізків (відтинків). Перший – "Чудель” (77 км –117 бастіонів) з секторами "Озера” (37 км – 35 бастіонів); "Сомино” (10 км – 18 бастіонів); "Страшів” (8 км –18 бастіонів); "Чудель” (8 км –20 бастіонів); "Тинне” (14 км – 26 бастіонів). Другий – "Березне” (41 км – 114 бастіонів) з секторами "Тишиця” (9 км – 21 бастіон); "Поляни” (10 км – 29 бастіонів); "Яринівка” (12 км – 40 бастіонів); "Плотишне” (10 км – 24 бастіони). Третій – "Горинь” (52 км – 127 бастіонів) з секторами "Постійне” (13 км – 31 бастіон); "Дюксин” (14 км – 40 бастіонів); "Путилівка” (25 км – 56 бастіонів).

 

Схема Сарненського УРу за Збігневом Пруським

Cекторна розбивка Уру повинна була забезпечити підвищення боєздатності усіх його елементів. Сектор укріпленого району включав в себе довготривалі оборонні споруди з гарнізонами в них.

Щодо самих об’ктів, то вони були наступного типу:

Кулеметні споруди. Були основними спорудами застосованими при будівництві лінії укріплень. Разом з тим, види цих конструкцій відрізнялись один від одного плануванням розмірами і силою вогню. Так, на тилових позиціях розміщувалися так звані Schrony Pozicij zaporowych. Будувалися вони в класі стійкості В або С. Були це порівняно невеликі об'єкти об'ємом від 220 до 600 м3.Тільки деякі об'єкти в секторі Чудель побудовані в класі D і мають об'єм до 800 м3. Ці споруди будувалися в основному для прикриття комунікацій і розвилок в тилах і на флангах, та для прикриття болотистих ділянок. На озброєнні було 2-3 кулемети в 3-5 амбразурах без протихімічного забезпечення. Вентиляція була ручного типу. Другий тип кулеметних споруд - це споруди секторів „Тишиця” та „Бердуха”, які будувались на 1-му етапі будівництва. В основному були збудовані за класом типу Е або кубатурою від 300 до 700 м3. За плануванням були подібні попередньомуу типу, але вентиляційні системи були вже не ручного, а механічного типу. Декілька споруд були збудовані у 2-х поверховому варіанті. На озброєнні кожної споруди також знаходилось 2-3 станкові кулемети.

 

Капоніри Сарненського УРу

Третій тип характерний для основної позиції оборонної смуги УРу. Ці споруди знаходились в основному на відкритому просторі з можливістю протидіяти артилерії противника і крім того буди обладнані виходами для скритного введення в бій контратакуючих і деблокуючих груп. Споруди основної лінії оброни будувалися в основному в 1937 році на другому етапі будівництва. Мали клас стійкості D і E Об'єм бетону від 550-00 м3, а в одиничних до 1300 м3. Деякі з них були двоповерховими. Використовувалася тільки механічна вентиляція. Озброєння складалося з 5-6 кулеметів, були передбачені взаємно пересічні сектори обстрілу. Всі амбразури були облаштовані бронещитами для прикриття від прямого вогню малокаліберної (полкової) артилерії. У великих об’єктах застосовувались бронекуполи з трьома стрілецькими амбразурами.

Останнім типом кулеметних об’єктівв були споруди збудовані у 1938 році. Будувалися вони в районі "Любаша" (сектор „Плотечне”) Характерною ознакою цих споруд є їх гігантські розміри та кубатура -до 1400 м3. Кілька таких об'єктів були додатково обладнані для ведення вогню з протитанкових рушниць зі стандартних кулеметних амбразур

Крім  кулеметних ДОТів в районі сектору „Березне” було обладнано ряд заглибених укріплень, призначених для розміщення командування піддільниць та резервів. Вони були менш помітні для спостерігачів і артилерії противника. Вогонь вівся з бронековпаків по передпіллю. Над рівнем землі висота цих об’єктів була не більше 50-60 см. У цих спорудах мало знаходитись до піхотного взводу. Озброювалися двома кулеметами в двох бронековпаках із секторами обстрілу в 360о кожен. Деякі мали додатковий ковпак для артилерійского спостерігача. Будувалися в основному в класі D і E і мали кубатуру 500-750 м3 (першого типу) та до 1000 м3 (другого типу).

Крім одиночних об’єктів в УРі були створені так звані укріплені групи, які складались з окремих споруд, з’єднаних між собою підземними потернами (тунелями, ходами сполучення). Перший з таких об'єкт був збудований у секторі „Чудель”. Об’єкт було вбудовано в натуральний земляний вал навколишньої дуги біля села з однойменною назвою. Мав бронекупол вбудований в перекриття потерни. Група споруд складалась із ДОТів № 19 «Дробот» і 19а «Дверницький» та з'єднувальної потерни № 27. Об’єкти були збудовані за класом D і мали на озброєнні 1 станковий та 3 ручних кулемети. Подібна група була збудована також у секторі „Любаша” - три споруди № 6,9,17. Крім того здійснювалось будівництво сховищ для піхоти і  місць спостереження за полем бою.

Ще одними об’єктами були артилерійські традіатори, призначені для розміщення двох або чотирьох гармат. .На лінії «Сарни» знаходився найбільший у польській історії традітор в секторі „Антонівка”. Його довжина близько 35 метрів і ширина 19. Кубатура цього залізобетонного монстру складала 1940 м3.

 

ДОТ в селі Антонівка

У секторі „Сомино” було збудован одно гарматний традіатор. Ці споруди будувались в касі стійкості Е, передбачалось озброєння 75 мм польовими французькими гарматами фірми Шнейдера і трофейними російськими тьохдюймовими (76,2мм) гарматами зразку 1902 року, переобладнами під стрільбу 75 мм снарядами.

  

75 мм польова гармата Шнайдера і трьохдюймова польова гармата  зразку 1902 р.

 Найбільш характерним для цього виду споруд є традіатор „Моквин

 

Схема традіатора „Моквин”

 

Капонір традіатора „Моквин”

До березня 1939 року в районі Сарненського УРу  вдалося збудувати 207 бетонних бойових споруд на двох відрізках "Чудель” і "Березне” – на 24 бастіони менше від спочатку запланованих. На третьому відрізку укріпрайону "Сарни” – "Горинь” роботи не велися

Улітку 1939 р. бастіони батальйону КОП "Сарни” оснастили дванадцятьма 75 мм гарматами, дванадцятьма протитанковими гарматами і 96-ма важкими кулеметами. Фортечний батальйон КОП "Малинськ” мав на озброєнні три 75 мм гармати та чотири протитанкові.

Проте через загострення відносин з Німеччиною в 1939 році роботи були частково згорнуті, сили перекидались на захід, на зустріч більш сильній загрозі – зі сторони Німеччини.  На західні кордони ІІРП було після демонтажу було перекинуто також значну частину озброєння укріплень, в першу чергу артилерійського.

Більш докладно про укріплення Сарненського УРу можна прочитати в дослідженнях  Pruski Z. Bastion Polesie. Polskie fortyfikacje na Polesiu w latach 1920–1939. – Przasnysz, 2000, АКукурудзи. Сарненський укріплений р-н та польська оборонна концепція на Рівненщині в 30-х рр. ХХ с  ( http://istvolyn.info/index.php?option=com_content&task=view&id=420)),  статті „Сарненський укріп район у системі прикордонних фортифікацій польської держави (1926-1939 рр.) за посиланням - http://alex-vash.livejournal.com/94532.html, на відповідних сторінках Українського фортифікаційного форму -http://relicfinder.info/forum/.

Категорія: Невідомий "золотий" вересень. Волинь 1939. | Додав: voenkom (08.02.2011) | Автор: Сергій Яровенко E
Переглядів: 2888 | Коментарі: 2 | Теги: Сарненський УР, 17 вересня, 1939 | Рейтинг: 5.0/8
Всього коментарів: 1
1  
Поясніть будь-ласка думку

Ім`я *:
Email *:
Код *: