1.3. Напередодні. Угрупування польських військ. - Невідомий "золотий" вересень. Волинь 1939. - Волинь на початку 2-ї світової війни - Каталог статей - Персональный сайт Сергея Яровенко
Субота
10.12.2016
17:39
Форма входу
Категорії розділу
Невідомий "золотий" вересень. Волинь 1939. [19]
Розповідь про події вересня-жовтня 1939 року на Волині.
Прикордонники в боях за Волинь. Червень 1941 [16]
Історія та бойовий шлях 90-го та 98-го прикордонних загонів. Бойові дії прикордонників у перші дні Великої Вітчизняної війни.
41-ша в боях 41-го [6]
Історія і бойовий шлях 41-ї танкової дивізії
Волинська епопея 19-ї танкової дивізії [2]
Історія і бойовий шлях 19-ї танкової дивізії 22-го механізованого корпусу
Перші дні війни [3]
Про початок Великої Вітчизняної війни та бойові дії на території області в період з 22 червня по 2 липня 1941 року
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 352
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Волинь на початку 2-ї світової війни » Невідомий "золотий" вересень. Волинь 1939.

1.3. Напередодні. Угрупування польських військ.

З’єднання Шепетівської армійської групи повинні були діяти на території південної частини Поліського (сучасні Рокитнівський, Сарненський, Зарічнянський, Дубровицький райони Рівненської  і Любешівський, Камінь-Каширський, частина Маневицького районів Волинської областей) і Волинського воєводства ІІ Речі Посполитої.

 

Схеми  Поліського і Волинського  воєводств ІІ Р.П.

До початку радянського наступу основних сил польської регулярної армії в смузі наступу АГ фактично вже не було. З’єднання і частини, які дислокувались на цій території ( 13-та дивізія піхоти(штаб м. Рівне) з підпорядкованими 43-м (Дубно), 44-м, 45-м (Рівне) піхотними  полками та 13-м полком легкої артилерії (Рівне); 27-ма дивізія піхоти (штаб м. Ковель) з 23-м (Володимир-Волинський), 24-м (Луцьк), 50-м (Ковель) піхотними полками та 27-м полком легкої артилерії (Володимир-Волинський), Волинська бригада кавалерії з 19-м (Острог), 21-м (Рівне) уланськими полками та 2-м механізованим полком і 2-м дивізіоном кінної артилерії (Дубно); 12-й  танковий батальйон ( 03.09.39 переформований у 21-й легко-танковий батальйон) – Луцьк та інші підрозділи бойового забезпечення, такі як 2-га група артилерії, 12-й дивізіон ППО (Ковель) з початком німецького нападу були відмобілізовані і відправлені на фронт.

На цій території залишились формування округу 2-го корпусу (Okręgu Korpusu Nr II) зі штабом в м. Люблін), які призначались для підготовки резервів та тилові частини. Корпусом командував генерал бригади Мечислав Сморавінський (Smorawiński Mieczysław Makary).

 

Мечислав Сморавінський

Мечислав Сморавінський народився 25 грудня 1893 в Калуші. Там же закінчив початкову школу і Польську економічну школу. У 1911 році був засуджений до шести місяців тюремного ув’язнення і висланий до Катеринославу за підпільну діяльність.  Згодом перебрався до Львова де у 1912 році поступив на хімічний факультет Львівської політехніки. Під час навчання в університеті приймав участь у військовій підготовці, організованій польськими націоналістичними організаціями, так званими Стрілецькими дружинами (Drużyni Strzelecki). У 1914 році, після закінчення курсів з підготовки офіцерів 16 серпня 1914 року в Кракові вступив до Легіонів польських, сформованих при Австро-Угорській армії. З 30 вересня 1914 по 30 грудня 1916 року воював на австрійсько-російському фронті (район Карпат). Командував взводом, ротою, батальйоном у 2-му піхотному полку 2-ї бригади легіонів (II Brygadа Legionów). Деякий час (до 30 січня 1918 ) служив у 2-му полку Польського допоміжного корпусу (Polskiego Korpusu Posiłkowego), згодом (16.02.1918 – 30.10.1918) служив у Польських Силах Збройних (Polskiej Sile Zbrojnej). З 1 листопада 1918 року майор Сморавінський на військовій службі у Війську Польському. До 13 липня 1918 року командував 2-м батальйоном 2-го піхотного полку. З 17 лютого по 5 травня 1919 року командував 8-м піхотним полком легіонів, який бився проти Української Галицької Армії ЗУНР в районі Львова. Згодом бився з  військами УНР, більшовиками на Україні, в Білорусії, Литві. У липні –серпні 1919 займався формуванням 9-го піхотного полку легіонів, згодом знову повернувся до командування 8-м піхотним полком легіонів, який очолював до жовттня 1918 року. З 10 листопада 1919 року по 4 серпня 1920 року командував спочатку 4-м піхотним полком легіонів, який протистояв більшовикам під Варшавою, наступав у напрямку на Грубешів, а згодом (4 серпня 1920 - 1 вересня 1921) 4-ю піхотною бригадою легіонів, яка протистояла червоноармійським частинам в районі Ліди (Білорусь). Наприкінці першої Радянсько-Польської війни – 2 вересня 1919 року був призначений командиром 2-ї піхотної дивізії легіонів, якою командував до 20 березня 1927 року. Під час командування дивізією з 8 вересня по 22 грудня 1922 року  підполковник Сморавінський (1920 р.) навчався на курсах командирів піхотних полків і дивізій в Рамбертові (Rembertow). Під час травневого 1926 року перевороту в Польщі підтримав Юзефа Пілсудського (Józef Piłsudski), якого знав ще з часів 1-ї світової війни. Загін, сформований з офіцерів і солдат дивізії під командуванням  полковника Сморавінського 13 травня 1926 року виступив з Кельце в напрямку на Варшаву де з’єднався з іншими військами, які підтримали військовий переворот. 19 березня був призначений командиром 6-ї піхотної дивізії у Кракові, якою командував до жовтня 1932 року. 1 січня 1928 року Мечислав Сморавінський став наймолодшим генералом бригади у польському війську. У подальшоу генерал Сморавінський був заступником командира корпусу округк № III (Гродно), а з жовтня 1934 і аж до описуваних подій  командиром корпусу округу № II (Люблін) .

 

Стройовий огляд в 5-му сапб, в центрі М.Сморавінський

Українцям Холмщини і Волині генерал Сморавніський більш пам’ятний не як воєначальник, а як голова Координаційного комітету, створеного 11 грудня 1936 року в Любліні. Завданням цього Комітету було ополячення місцевих українців, боротьба з Православною церквою на цих територіях, насадження католицизму і знищення Православних храмів на Побужжі. І треба зазначити, що Сморавінський релігійний наступ організував за всіма правилами військової стратегії.

З початком Німецько-Польської віни стараннями Сморавінського на території округу додатково були сформовані 39-та резервна дивізія піхоти (39 Rezerwową Dywizję Piechoty) i 3-тя піхотна дивізія легіонів (3 Dywizję  Piechoty Legionów).

14 вересня 1939 року генерал Сморавінський з метою організації нових частин прибув спочатку до Ковеля і Володимира-Волинського, а 16 вересня знаходився у Луцьку. Про подальшу долю цього польського полководця я розповім нижче.

У підпорядкуванні генерала Сморавінського номінально залишались:

Волинська напівбригада національної оборони (Wołyńska Półbrygada Obrony Narodowej) у складі трьох батальйонів (Хелм, Ковель, Луцьк) та відділення розвідників (Ковель). Після проведення мобілізації і відправки регулярних частин на фронт у підрозділах напівбригади були залишені лише призовники найстаршого і наймолодшого віків.батальйони бригади мали завдання оборони тилового рубежу армії „Полісся”;

Запасні осередки 13-ї дивізії піхоти (Ośrodki Zapasowe 13 DP) в Рівному, Дубно та Луцьку.

Окрема танкова рота танків R-35 (Samodzielna Kompania Czołgów R-35) зі складу 12-го (21-го) танкового батальйону. Підрозділ було організовано 14-15 вересня 1939 року в Ківерцях із залишків 12-го танкового батальйону (12 Batalion Pancerny) і  1-го запасного центру бронетанкових військ ( Ośrodеk Zapasowy Broni Pancernych nr 1), евакуйованого з початком війни з Варшави. Ротою командував поручник  Йозеф Якубович ( por.Józef Jakubowicz). На озброєнні роти було два танки R-35, які залишились від 12-го тб та три танки R-35 і Гочкіс (Hotchkiss H-35), які перебували в евакуйованому Управлінні технічних досліджень бронетанковий військ ВП (Biurо Badań Technicznych Broni Pancernej) . Ще два R-35 були несправні і залишились у Луцьку. Крім танків рота мала на озброєнні. З цих 5 танків було сформовано 2  танкові взводи. Крім того в роті була організована господарчо-технічна група ( 4 легкових і 5 вантажних автомобілів, паливо цистерна, 3 мотоцикли). 16 вересня 1939 року рота була пере підпорядкована командиру групи „Дубно” генералу бригади Стефану Стржемінському;

 

Танки 12-го танкового батальйону на вулицях Луцька

Запасний центр 27-ї дивізії піхоти (Ośrodek Zapasowy 27 DP), запасний центр легкої артилерії №2 (Ośrodek Zapasowy Artylerii Lekkiej Nr 2) і центр підготовки артилерії (Centrum Wyszkolenia Artylerii), які знаходились у Володимирі-Волинському.

Частини і підрозділи, які знаходились у найбільших містах та навколишніх до них районах  Волинського воєводства увійшли до складу так званих груп „Дубноі” і „Володимир”.

Командування групою „Володимир” було покладено на генерала бригади  Казимира  Савицького – Саву (Kazimierz Jędrzej Sawicki-Sawa).

 

Генерал бригади Казимир Сава-Савицький

 Казимир Андрій Савицький-Сава народився 2 червня 1888 року  в Граєві . Навчався медицині у Празі та Кракові. Під час навчання у Ягелонському університеті долучився до польського націоналістичного підпілля. З початком Першої світової війни – на військовій службі. Був командиром взводу, роти в 1-му та 5-му піхотному полках легіонів. У серпні 1915 року був призначений заступником головного команданта Польської Організації Військової. Першу світову закінчив у званні капітана Австро-Угорської армії. З утворенням 2-ї Речі Посполитої – один з організаторів її війська. Організатор і перший командир 36-го полку піхоти студентського легіону (36 Pułku Piechoty Legii Akademickiej) у Варшаві. У березні 1927 року підполковник Савицький був призначений командиром 3-ї піхотної дивізії легіонів (Гродно). З 13 травня 1932 року по лютий 1938 командував 16-ю  Поморською дивізією піхоти. Під час командування бригадою отримав і генеральське звання – (21 грудня 1932 року). У лютому 1938 року  генерал бригади Савицький – Сава був призначений директором державного управління з питань фізичної культури і військової підготовки (Państwowe Urzęd Wychowania Fizycznego i Przysposobienia Wojskowego -  PUWFiPW). 31 травня до фунцій директора PUWFiPW додалась функція шефа Бюро зі справ організації народної оборони (Biura do Spraw Jednostek Obrony Narodowej). 10 вересня 1939 року генерал бригади Савицький за наказом заступника військового міністра Польщі прибув на Волинь, щоб очолити групу „Володимир”. Після вересневих подій на Волині у ніч з 19 на 20 вересня 1939 року з групою старших і вищих польських офіцерів перетнув кордон з Угорщиною де був інтернований. У березні 1941 року здійснив втечу з табору для інтернованих і перебрався на територію Польщі. У квітні 1941 року Головним командуванням АК був призначений комендантом округу АК Львів (Obszar Armii Krajowej Lwów). Діяв під псевдо "Prut", "Odwet". У 1943-1944 роках служив у Головній команді АК, завдував сектором „Східна Прусія”. Під час Варшавського повстання очолював 3-й сектор штабу, пораненим потрапив до німецького полону. Був звільнений з ув’язнення англо-американськими військами. По війні проживав спочатку у Ніцці (Франція), а в 1948 році перебрався до Великобританії. Брав активну участь в суспільно- політичному житті польської еміграції в Лондоні. Обіймав посаду міністра національної оборони в емігрантських урядах Польщі  Хугона Ханке (Hugon Hanke) - 8 серпня 11 вересня 1955 та  Антонія Паянка (Antoni Pająk) . 11 листопада 1966 року Президентом Польщі в екзині Августом Залеським (August Zaleski) Казиміру Савицькому було присвоєне військове звання генерал дивізії. Помер генерал Савицький – Сава 2 березня 1971 року в Лондоні. Похований на кладовищі Ганнерсбері.

Групі „Володимир” підпорядковувався і Ковельський гарнізон, яким з 13 вересня 1939 року командував підполковник Леон Вацлав Коц (Leon Wacław Koc).

 

Леон Коц  у вересня 1939 р. підполковник, комендант Ковельського гарнізону

Народився 23 вересня 1892 в Сувалках. Ще під час навчання у чоловічій гімназії долучився до революційного руху. Під час подій 1905 року в Росії був членом учнівського страйкому. У січні 1906 року поступив до Польської приватної семикласної економічної школи. З початком 1-ї світової війни – на фронті. Служив у 5-му піхотному полку легіонів спочатку рядовим, а вже у 1916 році командував взводом. 1 листопада 1916 року отримав погони підпоручника.

 

Підпоручник Леон Коц під час служби в легіонах польських

Після краху Австо-Угорської імперії 17 липня 1917 року разом зі своїми солдатами був інтернований. Згодом повернувся до Польщі, воював, дослужився до майора (звання присвоєне 1 червня 1919 року). 2 січня 1919 року був зарахований на навчання до Військової школи генерального штабу. Під час навчання, у квітні 1920 року слухачі школи, в т.ч. і майор Коц були відправлені на польсько-радянський фронт офіцерами штабів різного рівня. По закінченні бойових дій продовжив навчання у WSW. По закінченні дипломований офіцер генерального штабу був призначений начальником штабу 1-піхотної дивізії легіонів у Вільно (Вільнюсі). 1 червня 1924 року майор Коц був відкомандирований для  трьох місячного стажування на посаді командира 1-го батальйону 6-го піхотного полку легіонів. Згодом проходив службу на посаді 3-го помічника Інспекції 1-ї армії у Вільно та управління 2-го корпусу в Любліні. Одночасно залишався позаштатним офіцером  1-го піхотного полку Легіонів (Вільно). Наступним місцем служби став 5-й піхотний полк легіонів (Вільно) і посада командира цього полку. У червні 1931 року підполковник (з1 січня 1927)   Леон Коц був призначений командиром 66-го полку піхоти (Kaszubski Pułk Piechoty im. Marszałka Józefa Piłsudskiego) в Хелмі. У червні 1935 очолив Військовий науково-освітній інститут (Wojskowej Instytut Naukowo-Oświatowej), створений при військовому відомстві на правах відділу. На цій посаді відповідав за координацію і керівництво роботою військових навчальних закладів та інтеграції військової та цивільної освіти. Крім того, здійснював нагляд за діяльністю Центральної військової бібліотеки і Центрального військового книжковиого магазину, здійснював керівництво підготовкою корпусу кадетів . У той же час, по жовтень 1 938 року Леон Коц обіймав посаду редактора журналу "Беллона" . Початок 2-ї світової війни застав Коца на посаді помічника 2-го корпусу в Любліні. Рпазом з командиром корпусу Коц і прибув на Волинь. У вересні 1939 року уникнув полону в районі Володимира-Волинського і на чолі групи з військовослужбовців колишнього Ковельського гарнізону переправився через Буг, воював і з „совєтами” і з німцями. У Яновських лісах все-таки потрапив др. Радянського полону. У серпні 1941 року долучився до створення армії Андерса на теренах СРСР і вже 15 вересня приняв під командування Центром з підготовки резервів (Ośrodk Zapasowy Armii Polskiej w ZSRR) для цієї армії, який в радянських документах спочатку іменувався резервним полком. Згодом командував 19-м піхотним полком 7-ї піхотної дивізії, був начальником організаційного центру армії. Разом з армією Владислава Андерса через Ірак потрапив до Палестини. З березня 1944 року виконував обов’язки коменданта районів етапу в Палестині, Сирії, Іраку. По закінченні війни жив на заході. Помер 1954 році.

Групою „Дубно” командував генерал бригади Петро Скуратович (Piotr Skuratowicz).

 

Генерал бригади Петро Скуратович

Народився 1 серпня 1891 року в Мінську. З 1917 року на військовій службі в Російській армії, згодом був зарахований до 1-го Польського корпусу. Наприкінці 1917 року через Мурманськ дістався до Франції, служив у корпусі генерала Юзефа Геллера. У червні 1919 рокуразом з цією армією повернувся до Польщі. Приймав участь у віінй проти ЗУНР та Радянсько-Польській війні. В боях зарекомендував себе кваліфікованим кавалерійським офіцером. У 1920-1922 роках командував  6-м полком стрільців кінних (6 Pułk Strzelców Konnych im. Hetmana Wielkiego Koronnego Stanisława Żółkiewskiego  - 6 psk), який в листопаді 1920 р. був переформований із 4-го полку стрільців кінних. У 1922 – 1924 рр. Командував 8-м уланським полком (8 Pułk Ułanów Księcia Józefa Poniatowskiego  -8 p. uł.), згодом (1924 - 1929 ) Центром підготовки кавалерії (Centrum Wyszkolenia Kawalerii - CWKaw.). У квітні 1929 року став командиром 10-го полку стрільців кінних, яким командував до жовтня 1932 року. Цього ж року полковник Скуратович був призначений командиром 12-ї бригади кавалерії (XII Brygada Kawalerii - XII BK). З 1937 по 1939 рік очолював Департамент кавалерії Міністерства у військових справах 2-ї Речі Посполитої. З початком 2-ї світової війни був призначений командиром оперативної групи „Дубно” і прибув до Луцька.

Номінально генералу Скуратовичу підпорядковувся ще один, не менш відомий у Польщі генерал, правда запасник - генерал бригади Стефан Маріан Стржемінський (Stefan Marian Strzemieński), який був начальником Дубенського гарнізону та комендант Луцького гарнізону підполковник Адам Чеслав Хаберлінг (Adam Czesław Haberling).

Стефан  Маріан Стржемінський народився 14 березня 1885 року у містечку Лісне. Після закінчення Полоцького кадетського корпусу був зарахований на навчання до Єлисаветградського кавалерійського училища, яке закінчив у 1905 році. У званні корнета розпочав офіцерську кар’єру в Російській імператорській армії. Служив у 16-му драгунському кавалерійському полку на Кавказі. З початком 1-ї світової війни на фронті. Воював з німцями, австрійцями, турками. Учасник Перського походу Російської армії 1916 року, спрямованого для з’єднання з англійськими військами в районах  Багдад і Кут-ель-Амарі.

 

Генерал бригади Стефан Стржемінський

У листопаді 1917 року ротмістр Стржемінський – командир 6-го ескадрону 3-го полку уланів 1-го Польського корпусу, сформованого 24 липня 1917 року з офіцерів і солдатів польської національності, які служтри в Російській армії. З розпадом Російської імперії залишив військову службу, але незабаром став офіцером Війська Польського. З жовтня 1918 по 16 липня 1920 року командував 3-м полком уланів. 1 червня 1919 року було присвоєне звання „полковник”. Був заступником командуючого Поліським фронтом (23 квітня – 2 травня 1920), командував Пінською і Слуцькою групами та групою в 2-й кавалерійській бригаді генерала Костецького. З 18 травня по 15 квітня 1920 року командував 2-ю кавалерійською бригадою. 17 липня 1920 року був призначений командиром 3-ї кавалерійської бригади, а 7 вересня повернувся до командування 2-ю кав бригадою, якою командував до грудня 1920 року. На чолі цих кавалерійських з’єднань приймав участь в боях з армією УНР, більшовицькими військами. У травні 1921 року став командиром 8-ї кавалерійської бригади в Білостоці. Після реорганізації польських кавалерійських частин 1 червня 1926 року очолив 12 кавалерійську бригаду 2-ї кавалерійської дивізії в Остроленці, а з 14 вересня 1926 по травень 1930 року був командиром 2-ї кавалерійської дивізії і одночасно начальником Варшавського гарнізону. 30 листопада 1932 року був звільнений у відставку, щоправда 26 січня 1933 року отримав звання бригадного генерала. Після звільнення з військової служби з квітня 1933 року перебував на службі у раді польської Морської та колоніальної ліги (Liga Morska i Kolonialna) і працював на території Бразилії. Завданням відставного генерала було придбання територій для осадників на території Бразилії, зокрема в провінції Парана. З допомогою Стржемінського там було засноване поселення польських колоністів з романтичною назвою Морська воля. Дипломат з кавалерійського вояки вийшов не зовсім вдалий, невдовзі посварився з польським консулом, то ж за пропозицією Міністерства іноземних справ Польщі він був звідти відізваний. 12 вересня 1939 року був призначений начальником Дубенського гарнізону із завданням організації оборони в районі річки Іква. Після відходу основної частини гарнізону в напрямку на Львів, група під командуванням Стржемінського успішно діяли проти 4-ї легкої німецької піхотної дивізії, але згодом 24 вересня були розбиті німецькими частинами в районі Рава-Руської. Правдами – неправдами уник німецького полону і пробрався до Румунії де був інтернований. У лютому 1944 року влада Румунії передала генерала Стржемінського німецьким властям. До квітня 1945 року знаходився у таборі для військовополонених. Після війни оселився у Великобританії. Помер 31 липня 1955 року в  місті Пенрхос (Peurhos) в Уельсі де й похований.

Крім того на території обох воєводств знаходились військові частини та окремі підрозділи, які прибули з фронту на відпочинок або доукомплектуваня, а також, які перекодувались відповідно до розпорядження польського головного штабу в райони Львова і Станіслава і знаходились на залізничних станціях. Докладніше про ці частини і підрозділи розповідь нижче.

Територію Поліського воєводства Польщі прикривали „війська оборони Полісся” (група „Полісся”) штаб якої перед початком радянського нападу знаходився у районі Любешова. Група була утворена на території IX корпусу (Брест) з підроздів резервних центрів 20-ї та 30-ї піхотних дивізій із завданням забезпечення тилу Північного фронту в басейні річок Мухавець – Прип’ять. Відповідно до наказу від 11 вересня до складу групи „Полісся” повинні були увійти маршеві батальйони військ, резервні центри, фортечні підрозділи, частини Корпусу охорон прикордоння (КОП),охоронні батальйони та кораблі і підрозділи Річкової флотилії , розташованих на території 9-го корпусного округу. Згодом до групи генерала Клєєберга  приєднались Підляська бригада кавалерії (Podlaska Brygada Kawalerii) генерала бригади Людвіка Кміціца-Скржинського (Ludwik Kmicic-Skrzyński), 26 вересня в районі Малорити угрупвання  „Береза” ("Brzoza") під командуванням командира 50-ї піхотної дивізії резерву (50. Dywizją Piechoty Rezerwowej "Brzoza") полковника Оттокара Берези-Березини (Ottokar Brzoza-Brzezina), а 28 вересня  кавалерійська дивізія „Заза” (Dywizja Kawalerii "Zaza") під командуванням генерала бригади Зигмунта Підгорського (Zygmunt Podhorski.). Саме цього числа група і отримала назву Окрема оперативна група „Полісся” (Samodzielna Grupa Operacyjna PolesieSGOP) за якою івійшла до історії. Крім того до ОГ „Полісся” входила 13-та розвідувальна ескадрилья (13 Eskadra Obserwacyjna).

За станом на 14 вересня 1939 року до складу групи входили:

угрупування "Кобрин" (сім піхотних батальйонів 60-ї піхотної дивізії) - командир, полковник Адам Еплер (Adam Epler);

угрупування "Брест" (п'ять піхотних батальйонів, дві роти легких танків, два бронепотяги) – командир, генерал бригади Костянтин Лісовський (Konstanty Plisowski)

угрупування "Дрогичин Поліський ("Drohiczyn Poleski") у складі трьої піхотних батальйонів – командир, підполковник Казимир Горшковський (Kazimierz Gorzkowski)

угрупування "Jasiołda" (піхотний батальйон) - командир майор Людвік Рау (Ludwik Rau).

 

полковник Адам Еплер, у вересні 1939 командир 60-ї пд і угрупування „Кобрин”

 

генерал бригади Людвік Кміціц – Скржинський, командир Підляської бригади кавалерії

 

полковник Оттокар Береза-Березина, командир50-ї пдр

 

генерал бригади Зиґмунд Підгорський, командир кавалерійської дивізії „Заза”

 

генерал бригади Костянтин Плісовський, командир угурування „Брест” 

Після приєднання до складу ОГ 30 вересня 1939 року 135-го піхотного полку резерву чисельність угрупування складала до 20 000 чоловік.   

Категорія: Невідомий "золотий" вересень. Волинь 1939. | Додав: voenkom (08.02.2011) | Автор: Сергій Яровенко E
Переглядів: 2075 | Теги: Луцьк, Дубно, ОГ Полісся, 1939, Володимир-Волинський, ковель | Рейтинг: 5.0/11
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: