П`ятниця
29.03.2024
02:40
Форма входу
Категорії розділу
Невідомий "золотий" вересень. Волинь 1939. [19]
Розповідь про події вересня-жовтня 1939 року на Волині.
Прикордонники в боях за Волинь. Червень 1941 [16]
Історія та бойовий шлях 90-го та 98-го прикордонних загонів. Бойові дії прикордонників у перші дні Великої Вітчизняної війни.
41-ша в боях 41-го [6]
Історія і бойовий шлях 41-ї танкової дивізії
Волинська епопея 19-ї танкової дивізії [2]
Історія і бойовий шлях 19-ї танкової дивізії 22-го механізованого корпусу
Перші дні війни [3]
Про початок Великої Вітчизняної війни та бойові дії на території області в період з 22 червня по 2 липня 1941 року
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 394
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Волинь на початку 2-ї світової війни » Невідомий "золотий" вересень. Волинь 1939.

1.1. Напередодні. Угрупування радянських військ

У смузі наступу Українського фронту було зосереджено 18 дивізій (9 стрілецьких, 7 кавалерійських, 2 танкові), 7 бригад (6 танкових і 1 мотострілецька), які включали 238978 чол особового складу, 1792 гармат і мінометів, 2330 танків 

Оскільки темою даної публікації є події вересня 1939 року на Волині зупинюсь докладніше саме на тих об’єднаннях, з’єднаннях, частинах, які воювали у складі Шепетівської (Північної) армійської групи. До основного бойового складу цієї групи входили: 8-й стрілецький корпус (44-та, 81-ша стрілецькі дивізії), 15-й стрілецький корпус 45-та, 87-ма та 60-та  стрілецькі дивізії), а також 36-та легко танкова бригада. Всього до складу АГ входило  80 844 чол. особового складу  635 гармат та мінометів, 522 танки. 

Війська групи розгорнулись від Олевська до Ямполя. Шпетівська АГ повинна була  „...завдати могутнього і блискавичного удару по польських військах, рішуче і швидко наступати у напрямі Рівного”.

Командування групою було доручене комдиву Івану Герасимовичу Совєтнікову.

 

Совєтніков І.Г., у вересні 1939 командувач Шепетівською (Північною) АГ – 5 армією

І.Г.Совєтніков народився 13 червня 1897 року в с. Інвар (нині місто, Республіка Мордовія РФ). На військовій службі з 1916 року. Приймав участь у 1-й світовій війні.  Після закінчення у 1917 році школи прапорщиків командував взводом, ротою. З 1918 року в РСЧА. В період Громадянської війни воював на посадах командира роти, батальйону на Східному і Західному фронтах. По закінченні громадянської служив на командних посадах, викладав тактику в Об’єднаній Білоруській військовій школі, був начальником полкової школи, помічником начальника відділу бойової підготовки БВО. Після закінчення 2-го курсу ВА ім.Фрунзе у 1936 році був направлений до Іспанії. По поверненню, служив на посадах помічника начальника 2-го віддлу штабу БВО (з листопада 1937 року). У липні 1938 року отримав призначення на посаду командира 7-ї стрілецької дивізії, а у  квітні 1939 року був переведений до КОВО і призначений помічником командуючого військами округу по навчальним закладам. У липні 1939 року був призначений командуючим Житомирською Армійською Групою. Після описуваних тут подій, комдив І.Г. Совєтніков до січня 1941 року командував 5-ю армією, потім, вже генерал – лейтенант Совєтніков, був помічником командуючого КОВО по ВНЗ. У роки Великої Вітчизняної війни був заступником командуючих Південно-Західного, Сталінградського, Донського, Центрального, Брянського фронтів з тилу. У червні 1943 року прийняв під командування 34-ту армію Північно – Західного фронту, яка діяла в районі Старої Русси. Згодом на чолі управління армії (з січня 1944), перейменованої у 4-ту Закавказького фронту перебував до серпня 1945 рокуна території Ірану. У повоєнні часи служив на посадах заступника, помічника командуючого ТуркВО, а з 1950 року Прикарпатського військового округу. Помер 1 лютого 1957 року. Похований  у Львові.

Начальником штабу Шепетівської АГ на час вторгнення в Польшу був полковник Сергій Георгійович Трофименко.

 

Трофименко С.Г. у вересні 1939 р. полковник, начальник штабу Шепетівської АГ

Народився 10 (22) вересня 1899 року в місті Брянськ в сім'ї робітника. Закінчив середню школу і двокласне залізничне училище. Після смерті батька залишився старшим в сім’ї з шістю меншими братами і сестрами, з 10 років став працювати в паровозному депо Брянськ-2. Працював розсильним, обтиральником паровозів, слюсарем.

Приймав активну участь у революційних подіях 1917 року в Брянську,  був одним з організаторів комсомольського осередку в Брянському депо. У 1919 році при наближенні Добровольчої армії А.І.Денікіна до Брянська добровольцем записався до Червоної Армії. Воював на Південному,  Південно-Західному, Західному фронтах на посадах червоноармійця, командира відділення, командира взводу, помічника начальника кулеметної команди стрілецького полку в 41-й стрілецькій дивізії 14-ї армії. З тих пір знав і порядки польського війська. У повоєнний час служив на командних і штабних посадах, навчався. У 1926 році закінчив Стрілецько-тактичні курси удосконалення комскладу РСЧА "Постріл" імені Комінтерну, в 1932 році - Військову академію імені М.В.Фрунзе, в 1937 році – Вищу військову академію РСЧА. Кар’єрними сходинками також підіймався поволі, долаючи одну за одною. З вересня 1923 року - начальник кулеметної команди, з лютого 1924 року - воєнком 132-го Донецького стрілецького полку 44-ої стрілецької дивізії Українського військового округу. З вересня 1926 року - командир стрілецького батальйону 7-го Кавказького (потім 133-го стрілецького, 135-го стрілецького) полку 45-ї стрілецької дивізії в тому ж окрузі. З травня 1932 року - начальник штабу 61-ої стрілецької дивізії Приволзького військового округу, з грудня 1935 року начальник 1-го (оперативного) відділу штабу Приволзького, з червня 1937 року - Київського військових округів. З липня 1938 року - начальник штабу Житомирської армійської групи військ, а з вересня 1939 року - 5-ої армії  Українського фронту (Київського Особливого військового округу). Після Радянсько-Польської війни на посаді заступника начальника штабу 7-ї армії брав участь в Радянсько-Фінській війні 1939-40 років. 04.06.1940 С.Г.Трофименку було присвоєне звання генерал-майор. З серпня 1940 року С.Г. Трофименко - начальник штабу Північно - Кавказського, а з січня 1941 року командувач військами Середньоазіатського військових округів.

У Велику Вітчизняну війну генерал Трофименко продовжував командувати округом, а в серпні - жовтні 1941 року одночасно військами 53-ої армії, яка була розгорнута на базі військ  округу і прикривала державний кордон СРСР в Середній Азії. З грудня 1941 року в діючій армії. Командував Ведмежегорською оперативною групою військ (1941-1942 роки) на Карельському фронті. Потім командував 32-ю (березень-червень 1942 року) і 7-ю (липень 1942 року - січень 1943 року) арміями цього ж фронту. Генерал-лейтенант (з 13.06.1942) Трофменко з січня 1943 року і до кінця війни командував 27-ою армією на Північно-Західному, Степовому, Воронезькому, 1, 2 і 3-м Українських фронтах. Війська під керівництвом генерала Трофименка брали участь в оборонних боях в Карелії, в Дем’янській операції 1943 року, в Курській битві і Білгородсько-Харківській операції, звільненні України, в Яссо-Кишинівській, Дебреценській, Будапештській, Балатонській і Віденськй операціях. За уміле управління військами в Яссько-Кишинівській операції і проявлені при цьому мужність і героїзм Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 вересня 1944 року генерал-лейтенанту Трофименку Сергію Георгійовичу було присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі "Золота Зірка" (№ 4262). Того ж дня відважному командармові присвоєне військове звання "генерал-полковник". 

Після війни генерал-полковник Трофименко командував військами Тбіліського (1945-1946 роки), Білоруського (1946-1949 роки) і Північно - Кавказського (1949-1953 роки) військових округів. У 1949 році закінчив Вищі академічні курси при Вищій військовій академії імені К.Є. Ворошилова. Помер 16 жовтня 1953 року. Похований в Москві на Новодівичому цвинтарі.

Управління 8-го стрілецького корпусу 10 вересня 1939 року було переведене з Києва до Житомира, згодом передислоковане ближче до кордону.

8-й стрілецький корпус, з району Острог - Славута, повинен був до кінця дня  17 вересня зайняти Дубно, до кінця дня 18 вересня вийти в район на південь від Луцька і продовжити наступ в напрямку на Володимир-Волинський.

Очолював корпус комдив Рубін Йосип Григорович.

 

Рубін Й.Г., у вересні 1939 комдив, командир 8-го стрілецького корпусу

Народився у 1895 році в селі Костенки Смоленської губернії. В Червоній Армії з 1918 року, приймав участь у Громадянській війні. Після Громадянської проходив службу на посадах помічника (з розвідки) командира стрілецько бригади (1920 – 1922), начальника розвідки дивізії (1922 – 1926). Під час навчання на командному факультеті у ВА ім. Фрунзе (1926-1928 рр.) два місяці стажувався на посаді командира піхотного полку в Рейхсвері й одночасно виконував розвідувальні завдання РУ РСЧА (1926 р.). По закінченні академії (у 1934 році закінчив додатково оперативний факультет) був начальником штабу Мозирського УРу (з січня 1936), командиром 156-го сп (з січня 1937 р.), заступником начальника штабу ХВО (з липня 1937), командиром 3-ї стрілецької дивізії (з березня 1938 р.). 8-й стрілецький корпус отримав під командування у січні 1939 року.

Після боїв на Волині на чолі корпусу приймав участь у Радянсько-Фінській війні 1939 – 1940 рр. У липні 1940 року був призначений на посаду заступника начальника  Розвідуправляння Генштабу РСЧА. У період Великої Вітчизняної був начальником розвідувального відділу Південно-Західного фронту, командував стрілецьким корпусом, був заступником командуючого армією. З 1943 року по грудень 1945 року служив на посаді  військового радника у Монголії, згодом заступником начальника Управління зовнішніх стосунків Генштабу, начальником відділу ГРУ . У1953 році вийшов у відставку.  Помер в 1954 році. Похований в Москві на Новодівичому цвинтарі.

У районі Городниця - Корець розгорнулись війська 15-го стрілецького корпусу, найближчим завданням якого був вихід на р. Горинь в зайняття до кінця дня 17 вересня Рівного. У районі Олевська зосередилася 60-а стрілецька дивізія, яка мала завдання наступати на Сарни. 18 вересня 15-й ск повинен був оволодіти районом Луцька і продовжити наступ в напрямку на Ковель.

15-м стрілецьким корпусом командував комдив Рєпін Василь Іванович.

 

Рєпін В.І., у вересні 1939р. комдив, командир 15-го стрілецького корпусу

Василь Іванович належав до когорти старих більшовиків. У партію вступив у 1908 році, соратники по підпіллю його знали як „дєрєвообделочніка”. У 1916 році був призваний на службу до царської армії, однак на фронт із-за політичних переконань не був. Служив у запасному полку Томського гарнізону. В РСЧА з 1918 року. В роки Громадянської займався формуванням частин для фронту. По Громадянській був помічником губвонкома Західно-Сибірського округу, Іркутським губвоєнкомом (з вересня 1922), воєнкомом 18-го стрілецького корпусу (з серпня 1924), воєнкомом 10-го кавалерійського корпусу (з березня 1925), начальником і воєнкомом 70-ї стрілецької дивізії (1925-1928). Чотири роки (з жовтня 1928 по грудень 1932 року) був начальником Закавказької військової школи ім.. С.Орджонікідзе. З грудня 1932 по 1935 рік командував 75-ю стрілецькою дивізією. У 1935 році В.І.Рєпін з введенням персональних звань для нач.складу РСЧА отримав звання комдив. Цим же наказом НКО від 26 листопада 1935 года № 2494 таке ж звання отримали такі відомі радянські воєначальники як Я.Я. Алксніс, К.К.Рокоссовський, І.С.Конєв, М.С.Хозін, Я.Д.Чанишев. У тому ж 1935 був призначений комендантом Рибінського УРу. У  червні 1937 року був призначений командиром 6-го стрілецького корпусу, а в липні 1938 отримав під командування 15-й ск, з яким воював в період Радянсько-Польської війни. У листопаді 1939 року комкор Рєпін був призначений заступником командуючого військами ОдВО, а в січні 1941року генерал – лейтенант (з 1940 р.) Рєпін став  помічником командувача військами ОдВО по УР. З початком Радянсько- Німцької війни в червні 1941 року призначений заступником командуючого 9-ї армії Південного фронту. У січні 1942 року був відкликаний з фронту і  призначений начальником інспекторської групи з підготовки резервів для фронту. З червня 1942 року  обіймав посаду заступника командуючого 3-ї резервної (60-ї) армії Воронезького фронту. У жовтні 1942 знову відкликаний з фронту і призначений помічником командуючого Архангельким ВО по ВНЗ. Згодом (з січня 1945) був помічником  командувача по ВНЗ Біломорського (з січня 1945), Таврійського (з березня 1947), Прибалтійського (з 1949) військових округів. У  травні 1949 був відправлений у запас. Помер у 1970 році (народився у 1887), похований  в Петербурзі на  Богословському кладовищі.

Не можу обійти стороною і начальника штабу 15-го ск комбрига Рогозного Зіновія Захаровича , якому довелося воювати на Волині не тільки у вересня 1939, але й зустрічати на цій землі колишніх союзників – німців у червні 1941 року.

 

Рогозний З.З., у вересні 1939 р. комбриг, начальник штабу 15-го стрілецького корпусу

Народився у бідній єврейській родині 10 травня 1901 року в місті Орша. На службі в РСЧА з 1919 року. В Громадянську почав воювати рядовим червоноармійцем у складі 1-го ударного Комуністичного батальйону. Після закінчення Смоленських артилерійських курсів комскладу (08-12.1919) воював на посадах начальника зв’язку батареї 2-го легкого артилерійського дивізіону,  начальника зв’язку батареї і командира взводу зведеного важкого гаубичного артилерійського дивізіону 45-ї сд. До речі воював саме на Західному фронті, то ж майбутнього противника знав ще з тих часів. Після війни закінчив курси комскладу при 14-й армії (1921), після яких повернувся до 45-ї сд. Був командиром взводу, помічником командира артбатареї 45-го гадн, командиром навчального взводу артилерійської школи, служив командиром взводу, батареї, дивізіону (45-й лап), був начальником полкової школи, начальником штабу артполку. У 1926 році закінчив курси основного відділення КУКС РСЧА. У 1928 році був командиром батареї Одеського артилерійського училища. З  жовтня 1928 по  до травня 1931 року навчався в ВА ім..Фрунзе, по закінченні якої був призначений начальником штабу 14-го корпусного артилерійського полку 14-го СК, а в листопаді того ж року начальником 2-го сектору Управління начальника артилерії Українського військового округу. З  лютого 1932 – начальник артилерії Управління начальника робіт №99, яке займалось будівництвом УРів на „лінії Сталіна”. З листопада 1934 по червень 1935 знову сів за академічну парту в ВА ім..Фруне, цього разу на навчався на оперативному факультеті. По закінченні навчання був призначений начальником артилерії 45-ї сд. З жовтня 1936 – начальник 1-го відділення 1-го відділу штабу артилерії КВО, з січня 1938 виконував обов’язки начальника артилерії спочатку 81-ї, а згодом 15-ї сд КВО. З січня 1939 – начальник артилерії 81-ї сд. У серпні 1939 був призначений начальником штабу 15-го ск. Учасник Зимової війни. Після перших боїв Великої Вітчизняної генерал – майор (звання присвоєне 04.06.1940) Рогозний  22 липня 1941 року був призначений на посаду командира окремого 64-го стрілецького корпусу Південно – Західного фронту, який оборонвся на підступах до Києва зі сторони Василькова. Згодом, 26 серпня був призначений начальником штабу 40-ї армії. У лютому – березні 1942 року тимчасово виконував обов’язки командуючого 40-ю армією Брянського фронту. З лютого 1943 року - начальник штабу, згодом заступник командуючого 69-ю армією Воронезького фронту, яка вела бойові дії в районі Харкова, Полтави. З червня і  майже до кінця війни командував 48-м стрілецьким корпусом. Наприкінці війни 20 квітня 294-та сд корпусу в результаті боїв опинилась в німецькому оточенні і понесла значні втрати. Військова рада 1-го Українського фронту на чолі з маршалом Конєвим раптом забула про всю кар’єру генерала, включаючи вдалі операції під Курськом, Бєлгородом, Ясами, з прориву німецької оборони на Одері і усунула Рогозного від командування корпусом. То ж після Великої Вітчизняної Зиновій Захарович більш ніж півроку знаходився в розпорядженні ГУК НКО, а в січні 1946 був призначений на посаду начальника управління бойової підготовки і спорту Південної групи військ. З січня 1948 року – начальник відділу бойової підготовки, а з квітня – ВО командуючого Окремою механізованою армією. З лютого 1949 – начальник відділу бойової і фізичної підготовки Північно – Кавказького ВО, з липня – на аналогічнй посаді в ДонВО.Військову службу закінчив на посаді начальника військової  кафедри Саратовського медінституту (призначений в лютому 1951 року). У  листопаді 1954 року був звільнений у запас.  Помер 12 січня 1990 року, похований у Києві.

Доволі досвідченими були і командири дивізій корпусів, а самі дивізії в більшості мали славну бойову історію.

Так, 44-та стрілецька дивізія  була сформована 16 червня 1919 року на базі 3-ої прикордонної дивізії і на початку своєї біографії виконувала не тільки бойові, але й прикордонні функції молодої Української радянської держави.

Коріння формування дивізії трохи глибше -   22-го вересня 1918 року був підписаний наказ №6 про формування 1-ї і 2-ї повстанчих дивізій, які згодом стали основою майбутньої 44-ї.. Начдивом 1-ої Повстанської дивізії, сформованої з повстанських загонів Таращанського і Новгород-Сіверського повітів, був призначений т. Кропивянский М.Г.  Постановою Військової ради Групи військ Курського напряму №3 від 21 листопада 1918 р. 1-ша Повстанська дивізія стала іменуватися Особливою Повстанською дивізією (наказ по дивізії №21 від 24 листопада 1918 р.). 6 грудня 1918 г на підставі розпорядження Реввійськради Групи військ Курського напрямку від 1 грудня 1918 г № 297 Особлива Повстанська дивізія  була перейменована в 1-у Українську Радянську дивізію (командир Локатор І.С.). 8 грудня 1918 було отримано розпорядження Військової Ради Українського фронту про згортання дивізії в бригаду (№14 від 5 грудня 1918 г). Проте архівні документи свідчать, що фактично згортання дивізії в бригаду не відбулося. 9 січня 1919 р. до складу 1-ої Української Радянської дивізії влився Брянський район прикордонної охорони (одинадцятий район) 3-го округу прикордонної охорони у кількості 352 чол.(командир Богенгард). Наказом по військах 12-ої армії №2 від 16 червня 1919 р. було оголошено про формування з частин 1-ої Української Радянської армії у складі Червоної армії 44-ої стрілецької дивізії. 18 липня 1919 р. Радою Оборони РРФСР  було ухвалене рішення про передачу всіх прикордонних військ на час військових дій у ведення Народного комісаріату у військових справах із збереженням їх особливої організації. Відповідно до Постанови Ради Оборони 3-тя прикордонна дивізія (командир Богенгард) увійшла до складу 12-ої армії, злилася із знову формованою 44-ою стрілецькою дивізією і отримала нове найменування 44-та прикордонна дивізія (Наказ по військах 12-ої армії №53 від 5 серпня 1919 р.). Начальником дивізії був призначенийпризначений І.М. Дубовий. Наказом по військах 12-ої армії №66 від 16 серпня 1919 г в районі Коростеня шляхом злиття 44-ої прикордонної дивізії і 1-ої Української Радянської дивізії  була утворена 44-та стрілецька дивізія

У червні - липні 1919 року  дивізія брала участь в боях з петлюрівськими військами в районах Коростень, Олевськ, Житомир, Шепетівка, Старокостянтинів, Новоград - Волинський, Рівне, Дубно, Сарни; у серпні - жовтні 1919 року діяла проти петлюрівських і денікінських військ в районах Коростень, Фастів, Брусилів, на річці Ірпінь; брала участь в боях за Київ в жовтні 1919 року, в звільненні Чернігова і Ніжина в листопаді 1919 року, Києва в грудні 1919 року, Білої Церкви, Василькова, Умані, Вінниці ( грудень 1919 - січень 1920), в боях проти польських військ в районах міст Мозир, Коростень, Овруч, на річці Дністер (лютий - березень 1920) і в районі Київ в квітні - травні 1920 року, в Київській і Новоград - Волинською операціях (травень - липень 1920), в боях під  Колками, Сусаком, Ковелем, Володимиром - Волинським (серпень 1920), на річках Птич, Случ, Тетерів (серпень - вересень 1920), в ліквідації  війська батьки Махно(1921). За бойові заслуги 13 грудня 1920 року  дивізія отримала почесне найменування Київська”, а згодом нагороджена Почесним революційним Червоним Прапором (1928) і орденом Червоний Прапор (1930). До початку бойових дій дислокувалась в районі Житомира. Після боїв на Волині і сході Польщі командирів і бійців дивізії чекав лише місячний перепочинок. На 10 листопада дивізія отримала наказ про передислокацію в Ленінградський військовий округ. Кількома ешелонами в період з  16.11 по 01.12.1939 частини дивізії вибули з району Житомира.  У ході Зимової війни дивізія діяла в районі Репола, Раате. Діяла доволі невдало, за що її командир був розстріляний перед строєм дивізії. Після Зимової кампанії сильно поряділі частини дивізії  до 21 квітня 1941 року повернулись на Україну тут закінчилась історія 44-ї сд і почалась історія переформованої з неї 44-ї гірсько-стрілецької дивізії. Дивізією командували такі легендарні особистості як Микола Олександрович Щорс,  Іван Наумович Дубовий (розстріляний 29 липня 1938 року),  Ярослав Антонович Штромбах (розстріляний 27.05.1931), свідок вбивства Щорса Квятек Казимир Францевич. У складі дивізії воювали В.М.Примаков ( був командиром 1-го полку Червоного козацтва 1-ї повстанчої дивізії), В.М.Боженко (командир Таращанського полку), С.М.Кондрусєв (розповідь про цього воєначальника нижче).

44-ю стрілецькою дивізією 8-го ск  в період перед початком Польської капманії командував полковник Виноградов Олексій Іванович.

 

Виноградов В.І,. у вересні 1939р. командир 44-ї сд

Народився 12 лютого 1899 року в селі Жиганово нинішньої Тверської області РФ. У 1922 році  закінчив піхотні курси, у 1924 році - Вищі хімічні курси в 1924 р. за 15 років військової служби пройшов шлях від командира взводу до командира полку -  у 1937 році був призначений на посаду командира 143-го стрілецького полку 45-ої стрілецької дивізії. З лютого 1938 р. – полковник. 44-ту сд прийняв у січні 1939 року. За дії дивізії під час Радянсько – Польської війни було присвоєне звання комбриг. На цьому кар’єрний злет молодого полководця закінчився.

У період Зимової війни (1939-1940 рр.) 44-й сд було поставлено завдання визволити з оточення в районі Суомуссалмі 163-тю стрілецьку дивізію. 20 грудня 1939 року передові загони 44-ї сд, посиленої бронетанковою бригадою, вийшли на Раатськую дорогу і стали просуватися у напрямку на Суомуссалмі. На той час дивізія налічувала понад більше 15 тис. особового складу, понад 40 танків, 120 польових гармат, більш як півтори стотні вантажівок і 4,5 тис. коней. Дивізія розтягнулася на 20 км. по дорозі шириною 3,5 метра. Просування військ було абсолютно не організоване. Частини дивізії, сильно розтягнуті по дорозі, протягом 3-7 січня неодноразово оточувалися фіннами. 7 січня просування дивізії було зупинене, і її основні сили потрапили в оточення. Положення не було безнадійним, оскільки дивізія мала значну технічну перевагу перед фінами, але командир дивізії комбриг Виноградов, начальник політвідділу дивізії полковий комісар Пахоменко І.Т. і начальник штабу дивізії полковник Волков О.І. прийняли рішення залишити техніку і рятувати особовий склад.  На полі бою залишилось 37 танків, більше трьохсот кулеметів, декілька тисяч гвинтівок, до 150 автомашин, усі радіостанції з’єднання, весь обоз і кінський склад. Більше тисячі чоловік особового складу з числа тих, що вийшли з оточення були поранені або обморожені. Частина поранених потрапила в полон, оскільки не була вивезена при панічному відступі. Військовим трибуналом 9-ої армії комдив, начальник політвідділу і начальник штабу дивізії були засуджені до вищої міри покарання і розстріляні публічно перед особовим складом дивізії 11 січня 1940 року.  Реабілітовані Рішенням військового суду Ленінградського військового округу 17 листопада 1990 року.

Ще одна дивізія 8-го СК - 81-ша стрілецька  була сформована вже після закінчення Громадянської війни і не мала таких історичних традицій як 44-та сд. Зате мала бойових передвісників, на базі яких формувалась - 19-ту, 65-ту, 1-шу та 4-ту Туркестанські стрілецькі дивізії. Саме на базі цих з’єднань у 1923 році в м. Калуга була сформована  81-ша Калузька сд (територіальна), яка мала у своєму складі 241-й Калузький, 242-й Козельський, 243-й Мединський стрілецькі полки. Напередодні вересня 1939 року дислокувалась у місті Шепетівка. Після участі у Польському поході РСЧА у березні 1940 року була переформована у 81-шу механізовану дивізію (4-й мехкорпус, 6 А , КОВО) з місцем дислокації в районі Львова. У бойові дії вступила 23 червня 1941 року. 24 червня 1941 вела бої з 71-ю піхотною дивізією Вермахта в районі міста Немирів. В період 27 – 29 червня в районі Краковець (на захід від Яворова)  зазнала значних втрат від частин 258-ї німецької піхотної дивізії, втратила всю артилерію, а до оточення попала значна кількість командного складу з’єднання. Згодом відступала до Львова, Золочева. Після відведення до тилу в районі міста Лубни була переформована у 81-шу стрілецьку дивізію. Діяла на на північному фланзі Київського укріпрайону, налічуючи в своєму складі  біля 3500 чоловік. 04.09.1941 року була перекинута  під Кременчук з метою запобігання оточенню групи радянських військ в районі Києва і 09 - 10.09.1941 року з ходу атакувала противника і просунулася на 5-10 кілометрів. 12.09.1941 року була атакована віськами 1-ої танкової групи , зазнала великих втрат. Залишки дивізії відступили уздовж річки Псьол, вийшли з оточення і були виведені в район Ахтирки.  Зимою-весною 1941-1942 року займає позиції по річці Северській Донец. У травні 1942 року вела запеклі оборонні бої в районі Харкова. Літом 1942 року відбивала наступ  німецьких військ військ у Донбасі. 27.09.1942 року у зв’язку із значними втратами була розформована.

Дивізією командував комбриг Семен Іванович Кондрусєв, який у грізному 1941 загинув на Волинській землі.

 

Кондрусєв С.І., у вересні 1939 р. комбриг, командир 81-ї сд

Народився в селі Єпішево, нині Рославсльського району Смоленської області РФ. Др. Призову на військову службу працював на Петровському заводі. У травні 1917 року відповідно до Постанови Тимчасового уряду разом з тисячами інших робітників, які до того працювали на заводах оборонної промисловості, був мобілізований до армії. Чере два місяці служби в 44-му запасному полку (м. Бахмач Чернігівської обл.) дезертирував. У жовтні 1918 року призваний на службу до Червоної Армії, яку розпочав рядовим червоноармійцем 1-го запасного батальйону Хаїідного фронту в м. Рославсль. У грудні  1918 року юнака направили на навчання до Смоленських піхотних курсів, які він закінчив у травні 1919 року. З цього часу розпочалась командирська кар’єра Кондрусєва. Сочатку був командиром взводу в 65-мі сп 8-ї сд. У перших боях полку в районі Двінська отримав поранення і до вересня 1919 року лікувався в Смоленському госпіталі. Після лікування отримав призначення до 129-го окремого батальйону західного фронту. Командував взводом, був помічником командира роти. Після приєднання батальйону до 165-го сп 19-ї сд в районі міста Овруч був призначений командиром роти. На цій посаді воював на Південному фронті з військами генерала Краснова під Катеринославом, з полськими військами на західному фронті у 1920. Після розформування 19-ї сд в лютому 1921 року був призначений на посаду командира роти в 391-й сп 44-ї сд. Згодом (у травні 1921) був переведений на аналогічну посаду до 388-го  ( з червня 1922 – 130-й) Богінського стрілецького полку. У цьому ж полку командував батальйоном, був помічником командира полку. Під час служби в Бо гунському полку закінчив (червень 1924 р.) Вищі курси старшого комскладу у Харкові.. У листопаді 1930 року був направлений на навчання до Стілецько – тактичних курсів „Постріл”, по закінченні яких у травні 1931 року був призначений командиром 132-го Донецького полку 44-ї сд. З травня 1938 року помічник командира, а згодом командир 81-ї стрілецької дивізії. Після Радянсько-Польської війни був переведений на посаду командира 62-ї стрілецької дивізії 13-ї армії. На чолі цієї дивізії  комдив Кондрусєв брав участь в Зимовій війні. Нагороджений орденом Леніна. У червні 1940 року генерал-майор С.М.Кондрусєв був призначений командиром 37-ї стрілецької дивізії, а у березні 1941 року – командиром 22-механізованого корпусу 5-ї армії КОВО. Генерал Кондрусєв загинув 24 червня 1941 року під час контрнаступу 19-ї танкової дивізії корпусу проти німецьких частин в районі села Війниця Локачинського району. Похований в Києві. 

Категорія: Невідомий "золотий" вересень. Волинь 1939. | Додав: voenkom (07.02.2011) | Автор: Сергій Яровенко E
Переглядів: 2073 | Рейтинг: 5.0/10
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: