Ранок 22 червня 1941 року розпочався з масованого артилерійського обстрілу і авіаційного нальоту на древній Володимир. Німецька артилерія зосередила вогонь по паркам 41-ї танкової та казармам 87-ї стрілецької дивізій. Удари по парку 41-ї тд мети не досягли – бойової техніки там не було, проте снаряди почали рватись в районі складу паливо-мастильних матеріалів. Особовий склад було піднято по тривозі. Осколками снарядів у перші хвилини війни було вбито до десяти солдат. По дорозі до військового містечка дивізії по комскладу вели прицільний вогонь німецькі диверсанти, які напередодні пробрались до Володимира і зайняли вогневі позиції. У зв’язку з відсутністю артилерійських тягачів командиром дивізії полковником Павловим було прийняте рішення про транспортування гармат 41-го гап танками Т-26 з кулеметним озброєнням, а ящиків зі снарядами для них вантажними автомобілями. Частину вантажних автомобілів прийшлось виділити для евакуації сімей командного складу, які слідом за чоловіками прибігли до військового містечка.

Вже о 06.00 зайняли вогневі позиції батареї 41-го гап, які відкрили вогонь по німецьким частинам, що форсували Західний Буг. Основний вогонь було зосереджено по мосту через Буг в Устилузі.

Дмитрієнко Іван Микитович, в червні командир вогневого взводу 41-го гап

У небі над Володимиром знову з’явились німецькі бомбардувальники. Чотирьом зеніткам дивізії в першу годину війни вдалось збити чотири ворожі машини.

У зв’язку з тим, що зв’язку зі штабами корпусу і армії зв’язку не було полковником Павловим було прийнято рішення діяти відповідно до плану відмобілізування, за яким 41-й тд (на М-3) належало вийти в район зосередження Калинівка, Турійськ, Городелець і розмістити штаб дивізії в с. Ружин (усі населені пункти сучасного Турійського району).  Азом з тим за пропозицією начальника штабу підполковника Малигіна і проханням командира 87-ї стрілецької дивізії генерал-майора Алябушева для посилення останньої було виділено танковий батальйон (Т-26) зі складу 82-го танкового полку та підрозділи розвід батальйону дивізії. Згодом, наказом командувача 5-ї армії генерал-майора танкових військ Потапова для посилення 87-ї тд було передано ще один танковий батальйон з того ж таки 82-го тп.

Звичайно, зараз можна роздумувати про правильність рішення, прийнятого командиром дивізії полковником Павловим, але згадаймо, що він виконував наказ.

І все ж. У районі Володимира-Волинського крім частин 298-ї та 44-ї піхотних дивізій 29-го армійського корпусу Ганса фон Остфельдера  наступали 13-та і 14-та танкова дивізії 3-го механізованого корпусу генерал-полковника Еберхарда фон Маккензена. Радянські і сучасні російські історичні джерела одностайно твердять про перевагу німецьких, в першу чергу танкових з’єднань над радянськими. Але, в чому ж заключалась ця перевага?

Німецька танкова дивізія зразку 1941 року мала чисельність 16000 чоловік і складалася з одного танкового полку (двох - або трьох батальйонного складу), двох полків мотопіхоти (двобатальйонного складу), артилерійського полку, винищувально-протитанкового дивізіону і чотирьох батальйонів - розвідувального, саперного, зв'язку і запасного (навчального). У дивізії налічувалося  209  або 147 танків, 27 бронемашин, 192 гармат і мінометів а також близько 400 бронетранспортерів, близько 1500 вантажівок, 600 автомобілів і 1300 мотоциклів (з яких половина з колясками) . Таким чином, на відміну від радянської, основною ударною силою німецької танкової дивізії була моторизована піхота на автомобілях, здатна поза зоною протидії супротивника пересуватися з дуже великою швидкістю, а при вступі до бойового контакту швидко організувати міцну оборону. Танковий полк забезпечував бойову стійкість дивізії на марші по тилах супротивника. Якщо ми говоримо про конкретні німецькі танкові з’єднання, то в 13-й танковій дивізії було на озброєнні 45 танків Pz.ІІ, 27 Pz.ІІІ з 37мм гарматою, 44 Pz.ІІІ з 50мм гарматою, 20 танків Pz.IV та 13 командирських танків Pz.Bf, всього 149. У 14-й танковій дивізії знаходилось 45 танків Pz.ІІ, 15 Pz.ІІІ з 37мм гарматою, 56 Pz.ІІІ з 50мм гарматою, 20 танків Pz.IV та 11 командирських танків Pz.Bf, всього 147. Разом  296 танків. Нагадаю, що в 41-й тд – 415., тобто на 73% більше. Не витримує і інший постулат про перевагу німецьких танків над радянськими. Пропоную для порівняння таблицю основних тактико-технічних характеристик:

 Німецька бронетехніка

Pz.Kpfw.II Ausf.C

PzKpfw III

PzKpfwIV Ausf.D

 Зрозуміло, що німецькі дивізії мали значну перевагу в артилерії, але зауважу, що крім дивізійної і полкової артилерії 87-ї та 41-ї тд на Володимир-Волинському напрямку ще знаходились 2-й укріплений район та корпусний артилерійський полк, вогневі засоби яких би урівноважили і цей показник.

Хоча історія і не знає слова „якби”), але якщо б  41-ша тд залишилась на напрямку головного удару 6-ї німецької армії і 1-ї танкової групи, то можливо б і події перших днів війни в музі оборони 5-ї армії були б зовсім іншими.

Повернусь до бойових дій 41-ї тд.

Отже, колона 41-ї тд почала рух в напрямку на Турійськ, один батальйон 82-тп залишився в районі Володимир-Волинського. В районі хутора Півник залишилось і три КВ-2, які з технічних причин не змогли продовжити рух. Екіпажі цих танків протягом двох діб відбивались від ворога і загинули в своїх бойових машинах.

Тим часом 3-й батальйон 41-го мотострілецького полку, який знаходився в таборі під Шацьком біля 05.00 було піднято по тривозі. Командир батальйону старший лейтенант Меренков наказав згорнути табір і на автомобілях повернутись в розташування полку. 1-й і 2-й батальйони полку біля 05.00 22.06.1941 були висунуті в тил 2-ї прикордонної комендатури південніше сіл Римачі і Ягодин, де вступили в бій з противником. Артилерійський дивізіон полку зайняв вогневі позиції і відкрив вогонь по гітлерівцях, які намагались форсувати Західний Буг на ділянці 7-ї та 8-ї прикордонних застав. Командир полку майор Музирь направив радіограму командиру дивізії: „Полк веде бій на кордоні. Оперативно підпорядкований командиру 45-ї стрілецької дивізії”. 3-й батальйон, який прибув до Любомля близько 06.00 отримав зброю, боєприпаси і поступив в розпорядження командира 45-ї стрілецької дивізії як і інші підрозділи полку. 8-ма рота (молодший лейтенант Богачов Михайло Якимович) 41 мсп після отримання боєприпасів також була направлена в район Римачів де з’єдналась зі своїм батальйоном. Об 11.00 рота була відізвана розпорядженням командира 41-го мсп майора Музиря до Любомля де отримала завдання завантажитись на автомобілі і вибути в район Шацька. В районі Шацька 8-ма мср разом з полковою школою 10-го стрілецького полку 45-ї сд за підтримки двох бронеавтомобілів розвідувального батальйону дивізії атакували гітлерівців і вибили їх в районі автомобільного мосту. В ході атаки один бронеавтомобіль було знищено (згорів разом з екіпажем), другий підбитий без можливості відновлення. 8-ма мср займала оборону в районі Шацька до 24 червня 1941 року, а надвечір повернулась до Любомля. Розпорядження по відступ особисто передав начальник штабу батальйону молодший лейтенант Герасимчук. 

Богачов Михайло Якимович, на 22.06.1941молоший лейтенант, командир 8-ї мср 41-го мсп

Бійці 3/41 мсп на автомобілі ЗИС-5, червень 1941 р.

Цього ж дня танкові полки (без 2-х батальйонів Т-26 82-го тп), 41-й гап та інші підрозділи дивізії на чолі з її управлінням і штабом здійснили марш в напрямку на Ковель. По прибуття дивізія була розміщена в районі Люблінець, колонія Люблінець, Будище, ліс південніше с. Тупали. Склади дивізії у Володимирі-Волинському було вирішено підірвати при загрозі їх захоплення гітлерівцями, старшим було призначено заступника командира дивізії з МТЗ Хвостікова. Останні підрозділи, які займались евакуацією вибули з Володимира-Волинського біля 19.00 22.06.41.

У ході марші колона дивізії раз у раз піддавалась ударам німецької авіації. Один з танків КВ-2 отримав пошкодження від вибуху авіабомби і був залишений, ще один застряг у болоті.

КВ-2, який застряг на дорозі, фото серпня 1941 року, район Володимира-Волинського

На 14.00 22.06.41 41-ша тд вийшла в район с. Тупали. Сім’ї комначскладу були 20 вантажівками під командою полкового комісара С.Ф.Завороткіна були направлені до Ковеля.

До 17.00 було встановлено провідний зв’язок зі штабом 15-го стрілецького корпусу (полковник Федюнінський) та штабом 5-ї армії. Встановлення цього зв’язку і  пере підпорядкування дивізії штабу 15-го СК, як це не дивно звучить стало початком кінця дивізії – її підрозділи і частинами стали „пасинками” в руках старших командирів і начальників. З цього часу дивізія у повному складі не діяла, бойова міць могутнього танкового з’єднання була розсована на виконання різних завдань на різних напрямках.

О 17.25 22 червня  наказом штабу 5-ї армії рота Т-26 зі складу дивізії була призначена для боротьби з німецьким авіадесантом, який нібито висадився на дорозі Брест-Ковель. Рота була висунута в район с. Дубова. Ще одна рота танків Т-26 була направлена в район містечка Мацеїв для здійснення розвідки в напрямку на Крилів. Незабаром дивізія лишилась і своєї гордості і ударної сили: обидва батальйони важких танків 81-го і 82-го тп були направлені на північну околицю Ковеля для прикриття Брестського напрямку. Командування 15-го СК аргументувало своє рішення можливістю прориву німецьких танкових і механізованих з’єднань. Зауважу, що в жодному з джерел не виявлено рух німецьких частин на Ковель зі сторони Бреста в період дій 41-ї тд в районі Ковеля.

Два танкові батальйони 41-ї тп, які залишились в районі Володимира-Волинського приймали участь в контрударі 87-ї сд в напрямі на Устилуг разом з 96-м  та 16-м стрілецькими полками за підтримки 212-го та 178-го артилерійського полків. Радянським частинам було наказано наступати в напрямку на Хотячів, Устилуг і вийти до Бугу на ділянці Устилуг, Черників. При цьому 16-й сп з 212-м гап і одним танковим батальйоном наступав в напрямку П'ятидні, Вілька Видраницька і повинен був відкинути ворога до Бугу, на рубежі Чорнявка, Устилуг. 16-й сп з приданими підрозділами відкинув передові частини 298-ї піхотної і 14-ї танкової дивізій, вийшов в район с. П’ятидні, де до полку приєднався його 1-й батальйон під командуванням капітана Бичкова (батальйон відступав від Устилуга і стримував наступ німецьких підрозділів, які рвались до Володимира). Танкісти батальйону 82-го тп разом з піхотинцями 96-го сп полковника Васильєва по обіді 22 червня вибили німців з району Хотячева, деблокували гарнізони ДОТів 1-ї роти (лейтенант Микола Бойта) 19-го пульбату (майор Кулік) 2-го Володимир-Волинського УРу (полковник Караманов) і закріпились вздовж берегів річки Студениця від П’ятидень до Хотячева. Підрозділи 96-го сп і 82 тп до вечора відбивали атаки 298-ї піхотної дивізії противника, яка захопила плацдарм на правому березі Бугу в районі Устилуг, Вигоданка. На цьому плацдармі, глибиною 6-8 км стали розгортатись частини 14-ї танкової дивізії Вермахту.

Уранці 23 червня батальйони 82-го тп підтримували вогнем і бронею атаку 96-го сп в напрямку на Устилуг. 16-й сп полковника Філімонова виконати поставлене завдання про прорив на північну околицю Устилуга не зміг. Тим часом,  до 13.00 23.06.1941 підрозділи 96-го сп і 82-го тп вибили гітлерівців з південно-східної околиці Устилуга. Танкісти в ході атаки розчавили колону 298-го німецького артилерійського полку, яка рухалась по дорозі Устилуг - П’ятидні.  

Офіцери 41-ї танкової дивізії, які загинули в районі П’ятидні-Устилуг 22 червня 1941 року

1-й ряд (зліва – направо) військлікар Єранько Ф.А., командир батальйону Попов, політрук батальйону Риськін; 2-й ряд: командири рот Давидов, Турчин.

У перших боях на кордоні відзначився і майбутній Герой Радянського Союзу (звання присвоєно 21.07.1944), а тоді командир танкового взводу молодший лейтенант Євген Іванович Усенко. Підрозділ (9 танків Т-26) під його командуванням вдало вибрав позицію для засади і замаскувався. Коли до місця засади наблизилась колона з 40 німецьких броньованих машин, Усенко наказав відкрити вогонь. Підбиті передові машини не давали змоги рухатись іншим, розвернутись на вузькій лісовій дорозі також було важко. В результаті цього бою танкістами взводу Усенка було підбито шість німецьких танків і три бронемашини.

Усенко Євген Іванович, в червні 1941 р. командир взводу 81-го тп

Біля 16.00 частини 298-ї пд. за підтримки танків і мотопіхоти 14-ї тд прорвались до Володимира-Волинського по шосе Устилуг – Володимир-Волинський і вийшли на північну околицю міста. Оборона 87-ї сд була розірвана на дві частини. Праворуч в районі Устилуга проти частин 298-ї пд вели бій підрозділи 16-го сп та 212-го гап з одним батальйоном 82-го тп. Лівий фланг 87-ї сд (283-й сп) атакували частини 44-ї пд. Під натиском німців 283-й сп вимушений був відійти до Суходол. 96-й сп і батальйони 82-го тп опинились в напівоточенні. Відхід полку на рубіж Хотячів - Орани прикривали танкісти, при цьому залишки одного батальйону залишались у розпорядженні командира 96-го сп, а другого прикривали відхід 16-го сп ( відійшов в район с. Озютичі) та 212-го гап, який відійшов до вечора 23 червня в район с. Туропин де зайняв оборону. У районі Туропина разом з артилеристами зайняли оборони й танкісти майора Суіна.

В боях в районі Володимира-Волинського радянські танкісти вперше зустрілись з незвичною зброєю німецьких піхотинців, яка підбила чимало Т-26. Цією зброєю були протитанкова рушниця PZB-39 і ручний протитанковий гранатомет GZB-39. Захоплені зразки трофейної зброї через деякий час командуванню дивізії продемонстрував командир 82-го тп майор Суін. Усю серйозність такої зброї підтверджували і 5 пробоїна на одному з танків КВ глибиною 50-52 мм.

Німецький піхотинець з PZB-39

Ручний протитанковий гранатомет GZB-39

У ході боїв 22-23 червня батальйони 82-го тп втратили 30 танків. 20 танків, які могли продовжувати бій згодом вийшли в район с. Верба, де діяли у складі 215-ї механізованої дивізії.

Чудом з ворожого оточення прорвались машини розвідувального батальйону дивізії, в одному з яких знаходився майбутній командувач військами об’єднаних сил країн-учасниць Варшавського договору і заступник міністра оборони СРСР маршал Радянського Союзу Віктор Куликов, тоді молодший лейтенант, командир розвідувального взводу. Взвод Куликова мав завданням встановлення зв’язку з командуванням 87-ї сд і координацію дій танкових і піхотних підрозділів. 

Маршал Куликов Віктор Георгійович, в червні 1941 р. командир взводу 41-го орб 41-ї тд

На Любомльському напрямку, де діяли основні сили 41-ї танкової дивізії обстановка на кінець дня 22 червня була менш загрозливо. Внаслідок ударів 45-ї стрілецької дивізії її частини частково відкинули німців, які вторглись на радянську територію (61-й сп полковника Г.С.Антонова в районі Ягодина і 10-й сп підполковника  М.О.Гузя в районі Шацька) і вийшли до лінії державного кордону на ділянках Кошари, Адамчуки (10-й сп) та Опалин, Гоща (16-й сп). Як повідомлялось вже вище у складі 10-го сп протягом дня діяли підрозділи 3-го батальйону 41-го мсп 41- танкової дивізії, а два інші батальйони знаходились у резерві командира 45-ї сд генерал-майора Шерстюка.

О 09.00 23 червня після 10 хвилинного артилерійського нальоту 3/41 мсп у складі 10-го сп 45-ї сд атакував частини 267-ї німецької піхотної дивізії в районі с.Піща. Атака, крім того підтримана розвідбатом 45-ї сд і 2-м дивізіоном 178-го артилерійського полку (командир полку – майор Божков, замполіт – батальйонний комісар Щур)^**, була невдалою, німці зупинили просування радянських підрозділів і відкинули їх на вихідні позиції. Щоправда невдалими були наступальні дії і німців на цьому напрямку. Радянські піхота і мотопіхота зірвала усі спроби розвідувальних підрозділів гітлерівців прорватись через правий фланг оборони 10-го сп і вийти в тил 45-й сд.

На лівому фланзі в загальному напрямку на Римачі, Вовчий перевіз в контратаку пішли 61-й сп 45-ї сд і 1-й та 2-й батальйони 41-го мсп 41-ї тд. Підрозділи 61-го сп відкинули на 1-1,5 км від Ягодина 192-й піхотний полк 56-ї піхотної дивізії, а батальйони 41-го мсп вибили німців з Римачів.

Атакує піхота

Успіхи полків 45-ї і сусідньої з ними 62-ї стрілецької дивізії полковника Тимошенка могли бути більш значимими, як би до контр наступальних дій були залучені танкові підрозділи 41-ї тд (знову те ж „якби”), однак командиром 15-го ск полковником Федюнінським поява перед фронтом оборони 10-го сп розвідувальних підрозділів 267-ї пд. було сприйняте як з’явлення перед фронтом оборони корпусу значних механізованих з’єднань противника. Внаслідок невірної оцінки обстановки 41-ша тд продовжувала знаходитись в тилу в районі с. Тупали Турійського району, а її підрозділи розтаскувались для виконання несуттєвих для ударного формування завдань.

Так, біля 23.00 23 червня (за іншими даними 24 червня) усним наказом командира 15-го стрілецького корпусу через делегата зв’язку капітана Ктитаренка зі складу 41-ї тд була виділена танкова рота з батальйону капітана Кулакова для боротьби з 8 німецькими десантними літаками, які приземлились в районі с. Новосілки Турійського району. Результат операції по знищенню німецького десанту був плачевний - танкісти проїздили по окрузі цілу ніч, але ні німецьких літаків, ні десантників так і не виявили.

Цього ж дня наказом командуючого 5-ю армією 41-ша танкова дивізія була передана в підпорядкування командуванню 15-го стрілецького корпусу і була передислокована в район містечка Мацеїв.

 За перші два дні боїв 41-ша танкова дивізія втратила вбитими (без 41-го мсп) 16 чоловік, зникли безвісти 32 чол.

Біля 10.00 24 червня особистим розпорядженням командира 15-го СК полковника Федюнінського рота Т-26  (20 танків) під командуванням капітана Бачакашвілі Йосипа Давидовича була придана 45-й стрілецькій дивізії для здійснення контратаки в районі Любомля. Біля 17.00 танки пішли в атаку. І знову радянське командування допустило промах. Танкова атака не була підтримана атакою піхоти. При наближенні до німецьких позицій на відстань до 200 метрів німці відкрили нищівний вогонь, почала роботу німецька авіація. Від перших пострілів німців танкісти втратили 3 танки. Раптова атака не вийшла. Значних втрат зазнала і артилерія дивізії. Батареї, виведені на бойові позиції в самому початку бою були атаковані німецькими штурмовиками і бомбардувальниками фактично були знищені.

О 12.00 до командир 41-ї тд полковник Павлов отримав наказ зі штабу 15-го СК про здійснення маршу всіма силами дивізії для Любомля. Після підготовки до маршу колони танків вирушили на захід. О 16.00 танки 41-ї тд були зупинені на марші. Через делегата зв’язку 15-го СК капітана Ктитаренка комдив-41 отримав інше розпорядження - направити в розпорядження командира 62-ї стрілецької дивізії 30 танків Т-26, інші повернути в район Ковеля і прикрити Брест-Литовське шосе. Так, для прикриття переправи на р. Стохід була виділена танкова рота лейтенанта Барібова зі складу 41-го орб, яка перший період бойових дій так і не бачила противника.

Згодом генерал армії Іван Іванович Федюнінський у своїх мемуарах „Підняті за тривогою” вину звалив на командира 41-ї танкової дивізії полковника П.П.Павлова: „Погано здійснювалась взаємодія ...між піхотою і танками. Це особливо виразно виявилось 24 червня, коли ми здійснювали контратаку в районі Любомля. Командир 41-ї танкової дивізії полковник Павлов проявив нерішучість. Він більше всього» непокоївся” про збереження техніки, а не за найбільше ефективне її використання в обстановці, що склалася..”  

Федюнінський Іван Іванович,

 у червні 1941 року полковник, командир 15-го стрілецького корпусу

Напевно, на думку І.І.Федюнінського найбільш ефективним використанням танків були погоні за неіснуючими німецькими десантниками, як це було з ротою з батальйону Кулакова, виділення 23 червня п’яти Т-26 на чолі з капітаном Курбатовим для забезпечення охорони штабу 5-ї армії, охорона штабу 15-го ск в районі с. Дубова десяттю танками під командуванням начальника служби хімзахисту дивізії майора Стародубцева, а згодом ще танкової роти для забезпечення безпеки штабу корпусу з північно-західного напрямку в район с.Мощена Ковельського району та фактичне виведення з району бойових дій батальйонів важких танків КВ-2 і зосередження їх на північній околиці Ковеля для відбиття міфічної загрози зі сторони Бреста. Внаслідок такого ефективного використання з 415 танків дивізії було вилучено для різних завдань 215 танків. Про яку ефективність використання могла йти мова, якщо з 22 по 25 червня підрозділи дивізії діяли не як одне ціле, а окремими батальйонами, ротами, а подекуди і взводами на фронті від Любомля до Бубнова (100-110 км). Таке подрібнення дивізії не могло дати командуванню з’єднання управляти підлеглими підрозділами, які діяли у складі 45, 62, 87-ї сд, були виведені в безпосереднє підпорядкування штабу 15-го СК та 5-ї армії.  Як підсумок таких дій в безпосередньому підпорядкуванні командира 41-ї тд на кінець дня 24 червня залишилось 9 танків, з них справних – 5.

Проте дивізія продовжувала битись. З екіпажів спалених, підбитих і несправних машин були сформовані піші підрозділи, бійці яких в подальших боях отримали від німців назву „чорна смерть” за кольором танкових комбінезонів. Розвідувальний батальйон дивізії виконував завдання з розвідки маршрутів руху.  Розвід загін, висланий в напрямку Бреста вийшов в район Ратного і виявив, що міст через Прип’ять підірваний. При спробі обійти по лісовій дорозі дозор був обстріляний невідомими і відійшов до Ратного. Розвідниками було влаштовано засаду поблизу мосту через Прип’ять і надіслано доповідь до штабу дивізії про відсутність активності противника на Ковельському напрямку. Тим не менше до кінця 25 червня залишки частин дивізії продовжували прикривати Брестський напрямок, при цьому штаб дивізії розташовувався на околиці Ковеля, а 81-й тп в районі с. Черкаси. Одночасно командир дивізії полковник Павлов наказав вести розвідку шосе Ковель – Луцьк танками і бронеавтомобілями розвідувального батальйону, а 82-й тп висунути на південно-східну околицю Ковеля в готовності до контрударів в напрямках на Ковель, Турійськ, Луцьк. Переміщення підрозділів дивізії здійснювалось вдень (дозвіл командира 15-го СК на зміну місць дислокації надійшов лише о 03.00 25 червня) під ударами німецької авіації. Цього ж дня екіпаж танка КВ-2 під командуванням лейтенанта Петра Синегуба знищив колону німецьких мотоциклістів, які з’явились на Луцькому шосе.

На кінець цього ж дня командування 15-го стрілецького корпусу отримало наказ від командуючого військами 5-ї армії генерал-майора т/в Потапова почати відхід на річку Стир, а частинам 41-ї тд продовжувати прикривати Ковельський вузол.

Починаючи з 07.00 26 червня, прикриваючись ар'єргардами, війська 15-го стрілецького корпусу почали відхід на проміжний рубіж Сушки, Шайно (нині с. Журавлине Старовижівського району), Городелець. Цього дня підрозділи 41-ї тд продовжували забезпечувати оборону Ковельського вузла з північного заходу.

26 червня  за наказом командира 15 стрілецького корпусу полковника Федюнінського, відданого усно  командиру 41-ї танкової дивізії полковнику П.П.Павлову у присутності начальника штабу 41-ї тд підполковника Малигіна, військкома дивізії полкового комісара Баликова та коменданта Ковельського укріпленого району комбрига Аверіна Дмитра Васильовича відбулось перегрупування сил 41-ї танкової дивізії (без чотирьох танкових батальйонів Т-26 і мотострілецького полку).

В боях на північ від села Шайно відзначилась 8-ма мср 41-го мсп, яка діяла у складі 10 сп 45-ї сд. Рота  з однією 45мм гарматою отримала завдання прикрити відхід полку і зайняла оборону на польовій дорозі. Зі з’явленням на дорозі німецьких мотоциклістів радянські бійці підпустили їх на відстань 500 метрів і відкрили вогонь. Першим залпом було виведено зі строю три німецькі екіпажі. Згодом на допомогу німецьким розвідникам прибуло підкріплення, яке негайно розпочало атаку. Бійці 8-ї мср відбивались протягом 2 годин, а потім з боєм відійшли у напрямку Ковеля. До своєї дивізії рота у складі залишків 3-го батальйону 41-го мсп приєдналась до своєї 41-ї тд лише в районі м. Малин Житомирської області.

Для прикриття Ковеля з Луцького напрямку танки КВ і частина танків Т-26 81-го танкового полку були перекинуті в район с. Любитів і розміщені по рубежу Вілька Любитівська, Любитів, як нерухомі засоби протитанкової оборони.

Зі складу 41-ї тд була виділена рота танків Т-26 для прикриття штабу корпусу в районі Ковеля та додатково призначена рота танків Т-26 82-го танкового полку і рота танків Т-26 81 танкового полку в район Черкаси і рота 82-го танкового полку в район села Дубова для прикриття відходу частин корпусу з Ковеля. При відході за особистим наказом полковника Федюнінського 5 танків КВ -2, які мали різні несправності були підірвані.

КВ-2, підірвані в районі Ковеля

О 15.00 командир 81-го танкового полку доповів, що розвідувальний загін, направлений ним в напрямку с. Мельниця опитуванням  командного складу і бійців частин, які відходили з Повурськ на Ковель встановив, що Повурськ зайнятий противником. Прибулий на командний пункт 41-ї тд, начальник штабу саперного батальйону 15-го стрілецького корпусу в свою чергу доповів, що в Ковелі військ немає, мости підірвані. У зв’язку з відсутністю зв’язку зі штабом 15-го СК на його пошуки було відроджено начальника хімічної служби дивізії майора Стародубцева. Після пошуків Стародубцев повернувся до штабу 41-ї тд і доповів, що штабу корпусу не знайшов. Розвідка, вислана начальником штабу дивізії підполковником Малигіним до вказаного часу також не повернулась. За цих обставин командиром дивізії полковником Павловим було прийняте рішення про атаку 82-м тп в напрямку на Волшки, Повурськ та 81-м тп в напрямку Волошки – Мельниця з метою виходу і захоплення переправ через р. Стохід. Біля 16.00 танки рвонули вперед. Згодом виявилось, що інформація була хибною: ні в Повурську, ні в Мельниці ворога не виявилось, натомість було втрачено зв’язок з командирами полків. Розсипані по Волинських полях підрозділи прийшлось збирати до ранку 28 червня.

На 15.00 28.06. 41-ша танкова дивізія відійшла в район Саф’янівка, Яблунівка, урочище Тарас. З виходом на цей рубіж було отримано інформацію про зайняття німецькими частинами Ковеля і виявлено рух німецьких частин в напрямку на Повурськ, підхід частин противника очікувався на ранок 29 червня. 41-й гап було зосереджено в районі вис. 170.3 із завданням прикриття відходу частин 15 стрілецького корпусу на східний берег річки Стохід. Лінія оборони радянських частин в цьому районі проходила від с. Хулевичі по східному березі Стоходу до с. Кашівка. 

Тим часом дивізія втрачала свої танки, які могли б пригодитись в боях. Вище вже згадувалось про танкову роту 41-го орб. Ця рота, після відходу частин дивізії з Ковеля своїм ходом була направлена в район селища Маневичі. Танки і бронеавтомобілі роти в результаті маршу залишились без пального, більшість не могла продовжувати рух із-за технічних несправностей.. За відсутності зв’язку зі штабом дивізії помічник командира 41-го орб з технічної частини військтехнік 1-го рангу О.А.Кротюк прийняв рішення відправити вцілілі танки залізницею. За домовленістю з військовим комендантом станції Маневичі танки роти Барібова були завантажені на платформи і разом з екіпажами відправлені на 7-му ремонтну базу в Київ (станція Дарниця). Усього ж зі станції Маневичі наприкінці червня 1941 року було відправлено 50 танків Т-26 і 5 КВ-2. В подальшому екіпажі цих танків приймали участь в боях на підступах до Києва. Автомобілі технічної частини і тилу 41-го орб своїм маршем попрямували в напрямку на Коростень де за декілька днів приєднались до дивізії.

Кротюк Олексій Адамович,

у червні 1941 року військтехнік 1-го рангу, помічник командира 41-го орб з технічної частини

Надвечір 28 червня на кінець вдалось встановити зв’язок зі штабом 22-го механізованого корпусу, якому підпорядковувалась дивізія напередодні війни. Комдив – 41 доповідав(мовою оригіналу:

„Командиру 22 механизированного корпуса

Перекресток дорог Ю.Череваха 2 км.

20.30 28.06.1941 г. карта 100000

К 04.00 29.06.41 сосредотачиваюсь в районе Череваха, Софьяновка…

В результате боев и маршей совершаемых дивизией ежедневно имею убыль в материальной части 65 % танков КВ из 31 осталось 18

Дизельного топлива к ним нет и танки остаются западном берегу р. Стоход, бензина очень незначительное количество (7 цисцерн) – нельзя даже исчислять в заправках.

Баз питания и станций снабжения нет.

Продовольствия имею одну суточную дачу, боеприпасов 1,5 боекомплекта на наличную мат.часть (для КВ – 1 боекомплект). Тракторов для буксирования артиллерии нет, буксирую танками. Бронемашин и подвижных средств связи нет (всего 3 броневика которые неисправны).

Мотострелковый полк по приказу армии подчинен с 22.06.41 командиру 45 сд , где он разбит побатальонно, в батальонах большие потери, командования и штаба полка нет, полк не существует. Личный состав вышел в часть под артогнем – в силу чего не обеспечен ни одеждой, ни бельем и туалетными принадлежностями.

Потери в личном составе примерно 15 % без мотополка, личный состав измотан, дивизия нуждается в отдыхе и восстановлении. По плану отмобилизования ничего в дивизию не поступало. Учет потерь уточняю.

Держу телефонную связь с 215 мд.

Павлов”.