Свято з гірким присмаком - Мої статті - Каталог статей - Персональный сайт Сергея Яровенко
Неділя
26.02.2017
19:48
Форма входу
Категорії розділу
87-ма стрілецька. У боях і походах [67]
Бойовий шлях 87-ї стрілецької дивізії (1-го формування)
Волинь у 1812 році [43]
Бойові дії російських 3-ї Обсерваційної та Дунайської армій , французького 7-го та австрійського допоміжного корпусів Великої армії Наполеона у 1812 році
Волинь на початку 2-ї світової війни [46]
Бойові дії на території Волині у вересні 1939 та червні 1941 років
Бої місцевого значення. Волинь 1944. [99]
Бойові дії на території Волинської області в січні - липні 1944 року
За рядками нагородних листків [47]
Бойові дії на території Волинської області в січні - липні 1944 року. Уточнення та конкретизація матеріалів розділу "Бої місцевого значення. Волинь 1944"
Золоті Зірки Волині [24]
Біографічні відомості про Героїв Радянського Союзу, імена яких пов'язані з Волинню
Історія Турійська [5]
Про Турійськ, район, знаменитих земляків
Обратная сторона медали "За отвагу" [1]
Эпизоды из книги Александра Филя "Обратная сторона медали "За отвагу" о кавалерах 5 и 4 медалей за "Отвагу", известных людей, награжденных самой популярной солдатской медалью в СССР
Бої за визволення Волині [11]
Тут розміщуються матеріали, які стосуються бойових дій на території сучасної Волині в січні-липні 1944 року
Волинь у Першій світовій війні [8]
Матеріали, що стосуються подій 1914-1918 років
Мої статті [4]
Відновлена пам'ять [2]
Матеріали про місця поховань військовослужбовців та жерт репресій, пошукові роботи та встановлення доль загиблих
Не вигадане про війну [3]
Спогади учасників 2-ї світової війни, які воювали на Волині і не тільки
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 356
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Мої статті

Свято з гірким присмаком

                                                       

6 грудня 1991 року Верховною Радою України було прийнято закони «Про оборону України» та «Про Збройні Сили України». Прийняття цих нормативно – правових актів відкрило нову сторінку історії українського війська.

З цією датою у воєнній історії нашого краю пов΄язані ще три визначальні події, які вплинули на долю держави.

Перша з них відноситься до 1240 року, коли Київ після тривалою облоги був захоплений військами хана Батия. Сьогодні мало хто згадує, що напередодні облоги покинув стольний град князь Данило Романович (Галицький), передоручивши оборону самим міщанам. Падіння Києва по суті стало кінцем тієї держави, яка називалась Київська Русь і стало початком перенесенням акцентів розвитку східнослов΄янської державності спочатку на терени Волинсько – Галицького і паралельно Володимирсько - Суздальського князівств, а згодом до малозначимого в ХІІІ столітті князівсьва Московського.

Друга подія датується 1637 роком. Цього дня десять тисяч козаків і повсталих селян під командуванням Павла Павлюка (Бута) та Карпа Скидана під селом Кумейки (нині Черкаський район Черкаської області) розпочали вирішальний бій проти коронного війська Речі Посполитої (12 тис жовнірів), яким командував польний гетьман Микола Потоцький. На світанку 6 грудня повстанці, вишикувавши 6 лав, розгорнули наступ на позиції польсько-шляхетського війська. Біля ворожого табору козаки натрапили на непрохідне болото. Повстанці почали відходити, але потрапили під удар польської кінноти. Козаки і селяни нашвидку оточили себе возами в 6 рядів, однак часу закінчити укріплення табору не вистачило. Тричі українці відбивали атаки польської кінноти, яку підтримували піхота й артилерія. За четвертим разом одному з польських загонів удалося вдертися у козацький табір. Павлюк і Скидан з невеликими силами вимушені були відступити у напрямку на Чигирин. Керівництво повстанським військом очолив Дмитро Гуня. Бій точився до пізньої ночі. Поляки залишили на полі бою 2000, а козаки 3000 вбитих та поранених. На світанку Гуня вивів повстанців з оточення і відступив до Боровиці, де з'єднався з загоном Павлюка.10 грудня під Боровицею козацька старшина під час переговорів «здала» Павлюка полякам. Придушення повстання Павлюка стало однією з тих тліючих в історії жарин, які привели до вибуху українсько – польської війни в 1648 році і відновлення української державності як гетьманату.

Третя дата стосується більш близького минулого – 6 грудня 1919 року розпочався Зимовий похід армії Української Народної Республіки.

Цікава передісторія походу. У серпні 1919 року Дієва армія (ДА) УНР та Українська Галицька армія (УГА) перейшла в наступ проти більшовицьких військ в напрямку Києва та Одеси. В цей же час Добровольча армія під командуванням генерала А.І.Денікіна почала активні дії проти більшовиків на Лівобережній Україні, поступово просуваючись на північ. 31 серпня 1919 року до Києва вступили водночас українські і білогвардійські частини. Уряд Петлюри, видно злякавшись конфлікту з Антантою, наказав відвести українські частини від Києва і не вступати у конфлікт з Добрармією. Це не допомогло, у вересні українці воювали вже на два фронти – проти червоних і білогвардійців.  Холоди та епідемія тифу наприкінці вересня – початку жовтня призвели до значних втрат серед особового складу УГА. Командувач УГА генерал Тарнавський прийняв рішення про примирення з денікінцями. 6 листопада 1919 р. УГА увійшла до складу Добровольчої армії.  Цей крок було обумовлено не тільки важким становищем УГА, але й різними поглядами Директорії УНР та уряду колишньої ЗУНР щодо можливих союзників. Розкол в уряді дозволив Симону Петлюрі захопити і централізувати владу в одних руках. Відповідно Постанови Директорії УНР №1219/Д від 15-го листопада 1919 року, верховне керування справами Республіки покладалося на Голову Директорії Головного Отамана Симона Петлюру, який іменем Директорії мав право затверджувати всі закони та постанови, ухвалені Радою Народних Міністрів. Невдоволені узурпацією влади невдовзі на строну більшовиків переметнулись отомани Волох, Божко та Донченко, які висунули Пелюрі ультиматум і вимагали від останнього зречення від влади. На початку грудня залишки великої колись української армії були оточені у трикутнику Любар-Шепетівка-Миропіль. По боках цього трикутника були: зі сходу - Червона армія, із заходу - польські війська, з півдня - Добровольча армія.

На нараді 4 грудня було запропоновано вирушити в похід по тилам ворога. У ніч з 5 на 6 грудня Петлюра під виглядом потреби переговорів у Варшаві покинув армію, іншими словами утік, доручивши командування Дієвою армією генералу Михайлу Володимировичу Омеляновичу-Павленку, який на той час командував Запорізьким корпусом (Випускник Омського кадетського корпусу та елітного Павлівського військового училища розпочав офіцерську службу у лейб-гвардії Волинському полку.Закінчив академію Генерального штабу. Воював на фронтах російсько – японської та 1-ї світової воєн. Під час останньої командував гвардійским полком, дивізією, був начальником штабу корпусу. Стояв біля витоків українського війська. Командував Катеринославською бригадою, 3-ою Стрілецькою дивізією, в грудні 1918 - червні 1919 був начальним командантом (командувачем) Української Галицької Армії. Внаслідок суперечки з диктатором ЗУНР Євгеном Петрушкевичом 9 червня 1919 року був звільнений з посади і перебрався на Наддніпрянщину, де отримав під командування Запорізький корпус).  Армію було поділено на чотири похідні (збірні) групи: Запорізьку (входили війська однойменного корпусу), Київську (складалася з 5-ї та 12-ї Селянських дивізій, полку Морської піхоти, частин Залізної дивізії та Корпусу Січових Стрільців),  Волинську ( 1-й та 2-й збірні полки, рештки 2-ї дивізії ("Запорізької Січі"), 4-го полку сірожупанників,  2-го кінного ім. Максима Залізняка полку, кінного полку ім. Гетьмана Мазепи та Волинської гарматної бригади),  Стрілецької (3-тя стрілецька дивізія та Спільна Юнацька школа). У ніч з 6 на 7 грудня передові частини прорвали оборону білогвардійців на ділянці Козятин – Калинівка і вирушили на південний схід. Цей похід по тилах Червоної та Білої армій став безпрецедентним в історії воєн за своїм характером і героїчністю. У ньому взяло участь близько 10000 осіб. Проте сам бойовий склад частин нараховував лише 2000 багнетів, 1000 шабель та 14 гармат. 75% загальної кількості складали штаби частин, нестройові підрозділи, обози і транспорти хворих. Українські війська, знищуючи ворожі гарнізони у населених пунктах і окремі армійські підрозділи, пройшли по Єлисаветградщині, Черкащині,  подолали біля 2,5 тис. км по окупованій ворогом території. Героїзм бійців української армії в кінці – кінців був знівельований політичними дрязгами. Через незгоду з політикою уряду УНР Галицька армія переметнулась до більшовиків і з 1 січня 1920 року стала йменуватись Червоною армією Української Радянської республіки. Частини Дієвої армії згодом відступили на захід і вже незабаром розпочали похід на Київ разом з польськими військами. Ворог ЗУНР став союзником УНР, але лише у власних великопольських інтересах, які не передбачали існування суверенної української держави.

Напевно ці трагічні сторінки нашої історії наклали відбиток і на сьогодення Збройних Сил України, які святкують своє народження  6 грудня.  Досягнувши свого повноліття колись могутнє 6-ти мільйонне військове угрупування нині налічує всього біля 165 тисяч особового складу. Широко розрекламоване реформування армії закінчилось лише банальним скороченням її чисельності. Зруйновані система підготовки військово – навчених ресурсів та військово – патріотичного виховання, починаючи з допризовної підготовки. Молодь хочуть навчити патріотизму використовуючи сумнівні, неоднозначні події та особистості української історії, залишаючи за бортом імена справжніх героїв, як то Іван Сірко, полковник Балбочан, генерал Павленко та інші. Постійне недофінансування оборонних витрат проставило Збройні Сили на грань виживання. У 2009 році частка витрат на оборону становила лише 1,1% від ВВП, а з урахуванням інфляції - взагалі 0,7-0,8%), хоча Законом України "Про оборону України" визначене фінансування оборонних потреб на рівні 3% від ВВП, а загальноприйнята європейська практика фінансування збройних сил - 2% ВВП. Тобто держава наблизила свої Збройні Сили до тієї критичної межі , коли експерти говорять про процеси руйнування боєздатності будь-якої національної армії (фінансування на рівні менше 1% ВВП).  Збройні Сили сьогодні живуть в умовах надзвичайної ситуації. Обмеженість видатків дозволяє фінансувати лише три напрямки: грошове  забезпечення та заробітну плату, харчування (на 75%), а також комунальні послуги (на 62%). Решту - на рівні 25-30%... А такі питання, як бойова підготовка - взагалі на рівні 8%. Тобто тільки 8% військових займаються тим, що становить зміст їхньої професії! Із наявних літаків літає лише 20%! Решта стоять! Годі говорити про Основні сили оборони. Рівень їхнього фінансування, становить всьго - навсього близько 3,5-4% від потреби. Доходить до абсурду, коли бойові кораблі виходять для виконання бойових завдань не маючи навіть необхідного запасу палива, як це було з корветом „Тернопіль”. Замість польового вишколу солдати вивчають науку перемагати в навчальних класах, водії іздять не за штурвалами бойових машин, а на стільчиках, артилеристи замість ведення вогню з гармат голосно кричать „Бабах!”. А як справи з розвитком озброєння та військової техніки? Там узагалі нуль! Щоправда Кабіном за рахунок стабілізаційного фонду було виділено 928 млн грн. ( доречно згадати про 1 мільярд, який хотіли для боротьби з грипом), який згодом де-юре за постановою Кабміну N1018 зменшився до 227,9 млн. грн., а де-факто досі до армії так і не надійшов. Для армії купили один-єдиний сучасний танк. На ньому покатались – похизувались майже усі кандидати в президенти, показали на параді. А що танкістам – нуль!. І це при тому, що військові заводи українського військово – промислового комплексу можуть забезпечити Збройні Сили найновішою технікою і озброєнням.

В армії є дві складові: людина і зброя. Можна створити чудову техніку, нове озброєння. Але без створення належних умов для людини, яка їх обслуговує та використовує, сильної армії не буде. Це аксіома. Востаннє грошове утримання офіцерів переглядали 2007 року. Посадові оклади військовослужбовців (а законодавство визначає військову службу державною службою особливого характеру) на 55 відсотків менше окладів державних службовців. Про яку конкурентоспроможність військової служби на ринку праці можна казати якщо молодий контрактник отримує платню, удвічі меншу за середню заробітну плату в Україні, а молодші офіцери отримують майже вдвічі менше за водія столичної маршрутки, або стільки ж, як газетний кіоскер? Мінімальна заробітна плата та прожитковий мінімум збільшуються, а рівень грошового забезпечення військовослужбовців залишається мізерним. Це неприпустимо. Адже офіцер, прапорщик, контрактник не мають іншого доходу крім того, що їм раз на місяць видає військовий фінансист. До абсурду доведена система військової освіти. Де ще, крім України можливе, щоб майбутній офіцер, нехай навіть і запасу, платив гроші за право стати захисником Вітчизни, а в особовій справі офіцера стояла відмітка „льотчик без права літати”.

Десь там далеко в радянських часах залишилось таке поняття як престижність військової служби. Більшість ЗМІ саме в місяці чергового призову на строкову військову службу вважають за честь друкувати і оприлюднювати матеріали про випадки безчинств в армії. Телеканали заповзято демонструють кінофільми на кшталт «Грозових воріт», «Десантури», „72 метри”, які рекламують армію, ось тільки не свою – чужу, яка воює проти свого ж народу або проти своїх сусідів. І це нічого, коли Україна чи українські політичні партії чи громадські організації згадуються у цих фільмах як постачальники інформації і рекрутів для терористичних організацій. При цьому журналісти щопівроку проводять демобілізацію (путаючи з поняттям звільнення в запас), хоча за роки незалежності України мобілізація не була оголошена жодного разу. Останнім ударом про престижу військовослужбовців став проект Конституції, запропонований Віктором Ющенком, в якому військових передбачено позбавити права балотуватись у виборні органи. Засудженим за будь – які злочини можна (після погашення судимості), а от військовим – зась.

Не краще відношення і до тієї категорії, які називають військовими пенсіонерами. Якщо усім громадянам пенсії перераховуються, проіндексовуються декілька разів на рік, то пенсіонерам – військовим з 2007 року – жодного разу. При цьому пенсії військових в 2-3 рази менші ніж пересічного державного службовця і в 1.5-2 у працівників органів внутрішніх справ, не говорячи вже про інші категорії. Реорганізувавши систему військової охорони здоров’я, а по простому скоротивши військові госпіталі позбавили можливості лікувати набуті під час служби Вітчизні болячки. Те ж саме і з житловим питанням. Задекларувавши в Державному бюджеті на 2009 рік положення про захищеність видатків на   будівництво (придбання) житла  для військовослужбовців, Кабмін, разом з народними обранцями, „забув” виділити на це кошти в загальному фонді. Ну що ж, нуль справді сама захищена цифра.

До влади прийшли нові Президент, уряд. Щось змінилось? ні. Ті ж самі обіцянки і жодних конкретних дій. 

А що ж військові? Вони продовжують виконувати свій священний обов’язок перед народом і державою, готові в будь – який момент стати на захист і рідної землі, і свого народу, і тих, хто від них відвернувся і про них забув.

Бажаю всім хто служить і служив щастя, здоров’я, успіхів у службі, кар’єрного росту, доброти і любові. Нехай збуваються усі ваші мрії, а ви і ваші сім’ї завжди перебувають під захистом Божим.  Нехай усім вам допоможе заступництво пред престолом Господа святого благовірного князя-воїна Олександра Невського, день пам’яті якого відзначається у день народження українського війська. Можливо слова „Є така професія – батьківщину захищати” знову стануть синонімом справжньої чоловічої роботи.

Категорія: Мої статті | Додав: voenkom (18.07.2010) | Автор: Сергій Яровенко E
Переглядів: 998 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/11
Всього коментарів: 1
1  
Як до Збройних Сил відноситься нинішня влада - див в блозі - http://yarovenkosp.ucoz.ru/blog/
А що можна ще говорити, коли мііністр оборони, заявив, що військові пенсіонери до міноборони відношення не мають, а є "маленьким сегментом Пенсійного фонду" fool

Ім`я *:
Email *:
Код *: